причинять

причинить что заподіювати, заподіяти, діяти, удіяти що, чинити, учиняти, учинити що, спричиняти и -чинювати, спричинити що, спричинятися и -чинюватися, спричинитися до чого; (доставлять, приносить) завдавати, завдати кому чого и що. [Що я заподіяв оцим людям, - твоїм людям, - за що мене судять? (Шевч.). Краще кривду вже терпіти, ніж самим її чинити (Грінч.). Завдала ти мені великої турботи. Любов ті рани завдавала (Куліш). Мати найбільше любить ту дитину, що більше слабувала, більше ночей безсонних їй спричинила (М. Левиц.)]. -нить вред кому - удіяти, заподіяти, учинити шкоду кому, пошкодити кому. [І людська злість та неправда не вдіє мені ніякої шкоди (Неч.-Лев.). Замість щоб зробити велику користь, «Крашанка» вчинила тільки шкоду (Грінч.)]. -нить зло, несчастье - учинити зло, нещастя, заподіяти, вдіяти зло, лихо и зле, лихе кому, завдати (накоїти) лиха (безголов'я) кому. [Ніколи зла я не вчинив-би їй (Грінч.). Скільки вам зла я вчинила (Грінч.). Ні, ні, Господь не заподіє злого! (Куліш). А що він кому лихого заподіяв (Кониськ.) Вам лихо вдіяти? (Самійл.). Я не знаю, хто їй лихо заподіяв (Шевч.). Не золотом те лихо оплатити, що завдали ви нам (Грінч.). Музо богине! Співай нам про гнів Пелієнка Ахилла, згубний которий сто сот безголов'я Ахейцям накоїв (Ніщинськ.). Дуже багато Ахейцям лиха накоїв (Самійл.)]. -нить кому много хлопот, беспокойства - завдати, заподіяти, наробити кому багато клопоту, турбот. [Мало тобі того клопоту і сорому, що досі нам заподіяла ? (Кониськ.)]. -нять затруднения - чинити труднощі кому, ставити труднощі кому и перед ким, завдавати кому труднощів. -нять, -нить печаль, скорбь, горе, огорчения, неприятности, страдания кому - завдавати, завдати жалю, журби, туги, скорботи, горя, прикростей, страждання кому, завгорювати, завгорити кому; срв. Огорчение, Огорчать. [Цим ми йому не завгоримо і його не навчимо, але нехай знає, що вовк ловить, але й вовка ловлять (Неч.-Лев.)]. -нять муку, муки - завдавати муку, муки кому. [Хіба то я завдав їм муку? (Л. Укр.). Найгірші особисті муки, які завдає розлука з усім, що серцю любе (Єфр.)]. Это -няло боль, страдания кому - це боліло кого. [Зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу (Коцюб.)]. -нить обиду кому - заподіяти, вчинити кривду кому, скривдити кого. -нить убыток, ущерб, урон кому - наробити втрати (збитків кому, призвести до втрати кого. Война -няет большие бедствия - війна призводить до великого лиха, війна діє, спричинює багато лиха. Это может -нить взрыв - це може спричинити вибух, призвести до вибуху. Причинённый - заподіяний, удіяний, учинений, спричинений, завданий кому. -ться -

1) заподіюватися, бути заподіяним, діятися, бути вдіяним, чинитися, бути учиненим, завдаватися, бути завданим кому, чому;

2) (безл.: приключиться) заподіятися, статися, зробитися, учинитися. Что тебе -лось? - що тобі сталося? що тобі зробилося?

* * *

несов.; сов. - причин`ить

шкода; (повреждение) вада; (от тяжёлой работы) надсада. [Ми так пересадимо це деревце, що ніякої вади йому не буде]. Вред причинять, причинить, приносить, принесть, наносить, нанесть - шкоду чинити, шкоду вчинити, шкодити, пошкодити, нашкодити, вадити, завадити, шкодливим бути. Во вред пойти - вийти на шкоду. Вред терпеть, претерпевать - мати шкоду. Во вред - на шкоду, на втрату. Клониться ко вреду, служить во вред - іти на шкоду. Причинить вред своему, здоровью тяжёлой работой - надсадитися. С причинением вреда - шкідно. [Шкідно ударив вола].

* * *

1) шко́да; ( вредность) шкідли́вість, -вості; ва́да

2)

(несов.) нанашивать, наносить (сов.), нанести и нанесть чего (натаскивать в большом количестве)

I. наносити, наношувати и (стар.) наношати, наносити, нанести, назношувати, назносити, (о мног.) понаносити, понаношувати, поназношувати чого. [Не мавши де заложити вощину, наносила бджола меду повні ямки в землі (Куліш). Соломи в сіни наносила (Шевч.). Люди нанесли породіллі м'яса, паски (Г. Барв.). Назносим каміння, назносимо глини, збудуємо хатку (Коцюб.). Понаносили на чоботях снігу в хату (Київщ.)]. - сить, -вать, -сти яиц (о птице) - наносити, наносити и нанести, (о мног.) понаносити яєць. Наношенный и Нанесе[ё]нный - наношений, нанесений, понаношений, понаношуваний, поназношуваний. [Наношена до печи солома зайнялася (Богодухівщ.). Сніг, нанесений у хату на чоботях, порозтавав (Канівщ.)].

II. Наносить, нанести и нанесть -

1) см. I. Наносить;

2) (о ветре: наметать) наносити, нанести, намітати, намести, навівати и навіювати, навіяти, (о мног. или во мн. местах) понаносити, понамітати, понавівати и понавіювати чого; (о воде: намывать) наносити, нанести, (преимущ. об иле) намулювати, намулити, (о мног.) понаносити, понамулювати чого; срв.

I. Наметать и Намывать 4. [Нанесло вітром піску на грядки (Канівщ.). Намело снігу в сіни (Київщ.)]. Река -сла илу на луг - ріка (річка) нанесла (намулила) мулу на луку, (занесла илом) замулила луку;

3) (заразу, болезнь) заносити, занести, (о мног.) позаносити що. [Коли-б наші заробітчани не занесли холери з Дону (Сл. Ум.)];

4) (надносить что на что) наносити, нанести, заносити, занести, (о мног.) понаносити, позаносити що на що. Корабль -сло на мель - корабель нанесло (н[з]агнало) на мілину (на мілке). Тучу -сло на лес - хмару нанесло (нагнало) над ліс. Бадью з землёю -сят на сруб - цебер з землею заносять на зруб (цям[б]рину). -сти руку на кого - зняти (піднести) руку над ким, заміритися, замахнутися на кого;

5) (о лошадях: набегать с разгону) набігати, набігти, наскакувати, наскочити, налітати, налетіти, намчати на що;

6) (о чертёжных работах) зазначати и зазначувати, зазначити, (о мног.) позазначати, позазначувати, позначити що на чому. -сти на план, на карту леса и горы - зазначити на плані, на мапі (на карті) ліси і гори;

7) техн. - накидати, накидати, (о мног. или во мн. местах) понакидати що. -сить, -сти слой штукатурки - накидати, накидати шар тиньку на що, тинькувати, обтинькувати що. -сить, - сти лак на что - лакувати, полакувати що;

8) (причинять) завдавати, завдати чого и що, чинити, учиняти, учинити, спричиняти и спричинювати, спричинити, заподіювати, заподіяти що кому. -сить, -сти бесчестие кому - чинити, учинити безчестя кому, неславити, знеславити, ганьбити, зганьбити кого, завдавати, завдати неслави (ганьби) кому. -сить, -сти вред - робити, зробити, чинити, учинити, заподіювати, заподіяти шкоду, шкодити, нашкодити, пошкодити кому. -сти обиду, оскорбление кому - скривдити (покривдити), образити кого, кривду, образу заподіяти (вчинити) кому. [Почтивості моїй, чесноті ви як зважились таку вчинити кривду? (Грінч.). Єдиний спосіб загладити ту кривду, яку йому заподіяно (Крим.)]. -сить оскорбление на словах, действием - ображати (чинити образу) словом, вчинком. -сить, -сти побои кому - завдавати, завдати побою кому, бити, побити и (сильнее) набити кого. -сить, -сти поражение неприятелю - побивати, побити ворога, завдавати, завдати побою (поразки), учинити поразку ворогові. -сить, -сти раны кому - ранити, поранити кого, завдавати, завдати рану кому. [Забути недавнє минуле, що таких ран глибоких завдало було йому (Рада). То не спис козацький рану їй глибокую завдав (Франко)]. -сить, -сти удар кому - удар(у) кому завдавати, завдати, уражати, уразити, ударити кого. [Останнього удару завдав українському письменству Микола (Рада). Ніхто в Росії не завдав таких дужих ударів системі людовладства (Рада)]. -сти удар палкою, шпагою кому - ударити палицею, шпадою кого. -сти ущерб кому, чему - (материальный) учинити шкоду кому, чому, ущербити що кому, (диал.) забідити кого, (нравственный) ущербити, надвередити що; см. ещё -сти вред. [Він дуже ущербив моє багатство (Крим.). Моєї слави тим ви не вщербили (М. Грінч.). Я тим не забідив його багато, що взяв у його трохи сього та того (Дніпропетр.). Присуду перемінить не можна, хіба-б ми нашу честь надвередили (Куліш)];

9) -сить на кого - см. Наговаривать 2;

10) -сить цену - набивати (підбивати) ціну. Нанесе[ё]нный -

1) см. под

I. Наносить:

2) нанесений, наметений, навіяний, понаношений, понамітаний, понавіюваний; намулений, понамулюваний;

3) занесений, позаношений;

4) нанесений, занесений, понаношений, позаношений; знятий, піднесений над ким, замірений, замахнутий на кого;

5) зазначений, позазначуваний;

6) накиданий, понакид(ув)аний;

7) завданий, учинений, спричинений, заподіяний, зроблений;

8) набитий, підбитий.

* * *

1) нано́сити, -но́шу, -но́сиш, нанести́, мног. понано́сити, назно́сити, поназно́сити; ( наметать) намітати, намести́, -мете́ и мног. понаміта́ти, навіва́ти и навіювати, -ві́ює, наві́яти; ( намывать и) наму́лювати, -лює, наму́лити

2) ( причинять) завдава́ти, -да́ю, -дає́ш, завда́ти, -да́м, -даси́, заподі́ювати, -ді́юю, -ді́юєш, заподі́яти, нано́сити, нанести́; ( чинить) чини́ти, -ню́, -ниш и учиня́ти, учини́ти

приключить что кому діяти, заподіяти, вчиняти, вчинити що кому; см. Причинять, Производить.

* * *

несов.; сов. - приключ`ить

1) техн. приключа́ти, приключи́ти

2) эл. примика́ти, примкну́ти

3) ( причинять) заподі́ювати, заподі́яти, учиня́ти, учини́ти

принести и принесть

1) приносити (в песнях приношати и доношати), принести, (во множ.) поприносити; (подносить) надносити, наднести, (во множ.) понадносити що куди, кому, до кого, до чого. [А я меду принесу на закуску (Рудч.). Та його тіло козацьке, молодецьке до Дніпра до берега приношали (Мартин.). Казав його до келії взяти, казав слугам їсти доношати (Метл.). Поприносили до його всіх недужих (Єв.). Пити бозна-як хочеться, а діжка порожня. Коли це дівка наднесла воду з криниці (Звин.)]. -неси мне платок, топор - принеси мені хустку, сокиру;

2) (о стихийных силах) приносити, принести, наносити и наношати, нанести, надносити, наднести, (о ветре) привівати, привіяти, навівати, навіяти що и чого. [То в той час чотири чоловіка козаків-запорожців Господь наношає (Мартин.). Нанеси, Боже, кудлатого, щоб було за що скубти (Номис). Повій мені з Буковини, чорногірський вітре, та привій ми від братчика щирую пораду (Федьк.)]. Этот ветер -несёт к нам дождь - цей вітер нам дощу навіє (надме, наднесе). [Вже не той вітер повіяв - щоб дощу не надніс (Звин.)]. Водой много лесу -несло - водою багато дерева, лісу нанесло. Отколь тебя -несло? - звідки (відкіля) се тебе принесло, привіяло? И -несла же его нелёгкая - і принесла-ж (наднесла-ж) його нечиста (сила), і принесла-ж його лиха година, і наднесло-ж його лихо. [Моя пані, лихо вже знов наднесло якогось урядника в село (Стеф.)];

3) (родить детёнышей) водити и вести, приводити, привести; (о растениях: давать урожай, плоды) родити, уродити, зародити що. [Телиця його привела нам цілий плуг волів і двох корів (Кониськ.). Панам вже і верби зародять грушки (Франко)];

4) (давать, доставлять) давати, дати; (причинять) завдавати, завдати кому що. Эта земля не -носит никакого дохода - ця земля не дає жадної користи, жадного прибутку. -носить пользу - см. Польза. -носить удовольствие - давати втіху кому. -носить, - нести вред кому - шкодити, пошкодити и зашкодити кому, робити, зробити шкоду кому. -нести свою лепту - покласти свою лепту. -носить благодарность - складати (скласти) подяку, дякувати (подякувати) кому за що. -носить присягу - складати (скласти и зложити) присягу, виконувати (виконати) присягу кому. [Присягу на братерство старшина генеральна Орді виконала і од Орди такої-ж присяги допевнилася (Куліш)]. -носить жертву - а) (совершать жертвоприношение) правити (приносити) жертву; б) (жертвовать) приносити жертву, жертвувати. -носить мольбу кому - звертати моління до кого, благати кого. -носить на кого жалобу - заносити, подавати скаргу на кого. [Мало не кожен з читачів заносив і складав свої скарги до редакції (Єфр.)]. -нести вину свою, повинную - повинитися кому в чому, признатися (до вини); срв. Повиниться. -носить кому неприятности, огорчения, разочарования, страдания - завдавати кому неприємностей, прикростей, розчарованнів, стражданнів, чинити (робити) кому неприємності, прикрості, розчаровання, страждання. Это -несло мне одни только неприятности - це завдало мені самих-но неприємностей. -нести честь, почёт, уважение кому - дати честь, шанобу, пошану (повагу) кому, честь повести кому. [Він (ґрунт) тебе загріє і накриє, і погодує, і честь тобі поведе (Стеф.)]. -носить в дар кому, что - дарувати (подарувати) кому що, в дар (в даровизну) давати (дати) кому що;

5) см. Принашивать. Приносимый - приношений. Принесённый - принесений, наднесений; нанесений, навіяний и т. д.

* * *

несов.; сов. - принест`и

1) прино́сити и приноша́ти, принести́ и поприно́сити

2) ( что - давать) дава́ти, да́ти, прино́сити, принести́ (що); ( причинять) завдава́ти, завда́ти (чого, що); (о благодарности, извинениях) склада́ти, скла́сти (що)

3) ( родить - о животных) приво́дити, привести́ и поприво́дити

4) ( давать урожай) дава́ти, да́ти, прино́сити, принести́

см. Причинять.

* * *

см. причинять

несов. доставля́ть, сов. достави́ть

1) ( препроводжать) доставля́ти, доста́вити, доправля́ти, допра́вити

2) (давать, представлять) дава́ти, да́ти, надава́ти, нада́ти

3) (причинять, вызывать) завдава́ти, завда́ти

несов. производи́ть, сов. произвести

1) техн. (вырабатывать, изготовлять) виробля́ти и виро́блювати, ви́робити; ( делать) роби́ти, зроби́ти, учиня́ти, учини́ти; ( проводить) прова́дити, провести́

- производить ремонт

2) матем. ( совершать) вико́нувати, ви́конати, зді́йснювати, здійсни́ти

- производить расчёт

3) ( вызывать) виклика́ти, ви́кликати, роби́ти, зроби́ти; ( порождать) поро́джувати, породи́ти; ( впечатление) справля́ти, спра́вити; ( причинять) спричи́няти и спричи́нювати, спричини́ти

4) ( создавать) твори́ти, утвори́ти, ство́рювати, створи́ти

5) (выводить что-л из чего-л, от чего-л) виво́дити, ви́вести

несов. доставля́ть, сов. достави́ть

1) ( препроводжать) доставля́ти, доста́вити, доправля́ти, допра́вити

2) (давать, представлять) дава́ти, да́ти, надава́ти, нада́ти

3) (причинять, вызывать) завдава́ти, завда́ти

несов. производи́ть, сов. произвести

1) техн. (вырабатывать, изготовлять) виробля́ти и виро́блювати, ви́робити; ( делать) роби́ти, зроби́ти, учиня́ти, учини́ти; ( проводить) прова́дити, провести́

- производить ремонт

2) матем. ( совершать) вико́нувати, ви́конати, зді́йснювати, здійсни́ти

- производить расчёт

3) ( вызывать) виклика́ти, ви́кликати, роби́ти, зроби́ти; ( порождать) поро́джувати, породи́ти; ( впечатление) справля́ти, спра́вити; ( причинять) спричи́няти и спричи́нювати, спричини́ти

4) ( создавать) твори́ти, утвори́ти, ство́рювати, створи́ти

5) (выводить что-л из чего-л, от чего-л) виво́дити, ви́вести

вчт; техн. вызыва́ть (что-л плохое, отрицательное), доводи́ть

біда, лихо, лишенько, недоля, лиха година, пригода, причина, притуга, халепа, пеня. Беды - злигодні. Прибавка к -де - прибідок. Ох, беда, беда! - лишенько тяжке. На -ду - на лихо. Беда да и только - лихо та й годі. Не беда - дарма, байдуже. Прийдет беда - до лиха прийдеться. Жди беды - начувайся. Попасть в беду - доскочити лиха, біди, ускочити в халепу, в лихо. Из беды не выберешься - не спекаєшся лиха, халепи. Спасти, -сь, избавить, -ся от беды - вирятувати, -ся, вимотати, -ся. Переживать, испытывать -ду - біду бідувати, б. приймати. Пережить -ду - перебідувати. Причинять -ду кому - напастувати кого. Взвести -ду - прикинути пеню. Наделать себе -ды - напитати собі лиха, біди. Натворить, наделать беды - наробити шкоди, клопоту. Помочь в -де - порятувати, зарадити лихові. Предотвратить -ду - запобігти лихові. Беда стряслась - лихо спіткало, скоїлося, спіткала напасть, лиха година. Желаю тебе всех бед - бодай тебе злидні побили; безголов'я на тебе.

* * *

1) біда́, ли́хо, недо́ля, лиха́ годи́на; приту́га; ( напасть) напа́сть, -ті и на́пасть, хале́па и ха́лепа; причи́на

2) в знач. сказ., біда́, ли́хо

3) в знач. нареч. до ли́ха, страх

нев[с]покій, несупокій, турбота, турбація, турбування, турбанина, тривога, стурбованість, клопіт, клопоти, клопота, клопітня. [Прохав вибачити за турбування]. Причинять кому -ство - клопотати, заклопочувати кого, заздавати клопоту кому.

* * *

1) (тревожное состояние, волнение) неспо́кій, -спо́кою и -споко́ю, занепоко́єння, непоко́єння, триво́га, триво́жність, -ності, побива́ння, хвилюва́ння, турбо́та, турбува́ння, стурбо́ваність; невпо́кій, кою

2) (заботы, хлопоты) турбо́та, турбува́ння, кло́піт, -поту

баливать

1) (быть больным) слабувати на що, х(в)орувати на що, нездужати на що, боліти, недугувати на що, недужати, хиріти, хворіти, кволіти, лежати на що;

2) (обычно о частях тела, в перен. смысле о душе и сердце) боліти кого що. [Болить мене головонька = у меня болит голова. Татка очі болять = у отца болят глаза. Не боли ти, душе, від турботи спочинь! (Сам.)];

3) (печаловаться, болеть сердцем о ком, заботиться) боліти чим, за ким, уболівати за ким, побиватися. [Боліти долею свого краю і народу. Мати боліє за сином. Вболіває за сином. Мати за дітьми да побивається];

4) (причинять кому боль) боліти кого що. [Його болять нещастя України (Фр.). Те вікно його боліло (Коц.) = это окно причиняло ему боль. І сміх той його заболів (Л. Укр.)].

* * *

1) хворіти, слабува́ти, слабі́ти, незду́жати; недугува́ти, неду́жати; диал. хворува́ти, хорува́ти

2) перен. уболіва́ти

1) (физическая боль) біль (р. болю) (м. р.), болість (р. -лісти). [Се був біль, тягучий, фізичний біль. Рябко одскакує й вищить од болісти];

2) (болезнь) біль (м. р.) (р. болю), болі (мн.). [Зубний біль. Вона видужала з породових болів];

3) (душевное страданье, скорбь) біль (м. р.) (р. болю), болість (р. -ти), болещі, боління, жаль (м. р.). [Минув час, затих біль. Свої болі - пусте, світове горе велике. Навіщо радощі й боління? В мене серце задрижало з болещів]. С болью - болізно. [Тихо і болізно вимовляє поет (Л. Укр.)]. От боли - з болю. Крик боли - боліз[с]ний гук, крик. [Знову лунає болізний гук]. Полный боли - боліз[с]ний, болючий. [Болізний стогін]. Причинять, и причинить боль кому - боліти (сов. заболіти) кого, болю завдавати, (сов. завдати) кому, вражати, (сов. вразити) кого. [Зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу (Коц.). І сміх той - його заболів (Л. Укр.). Вразив моє серце. Їй хотілося вразити поглядом дочку, але не вдалося].

* * *

I. 1) (сущ.) горе, (ум. горенько, горечко), лихо, біда. См. ещё Печаль, Тоска, Бедствие, Несчастье. Горе не свой брат - журба не матінка. Предаваться горю - в тугу вдаватися. Жгучее горе - пекуча журба, живий жаль, пекучий жаль. Горе охватывает - жаль (журба) бере, обнімає, обгортає. С горя - з жалю, з журби, з горя. Причинять (причинить) горе кому-л. - завдавати, робити, чинити (сов. завдати, наробити, начинити) кому жалю, туги, (диал.) загорчити, завгорити кому. Не оберёшься горя (хлопот) - не збудешся халепи. Жить с горем пополам - жити лиха прикупивши. Горе горькое - лихо тяжке, горе-скрута, горювання-бідування. Себе на горе - на лихо собі, собі на безголов'я, собі на горе. И горя мало ему о том, и горюшка мало - байдуже (байдужки, байдужечки) йому про те, за те, а він на те байдуже, йому дарма, мале йому горе, йому ні гадки, він ні гадки про те, за те, і гадки не має, думки-гадоньки не має, був-би й горе (лихо) покотив. Мыкать горе, терпеть горе - горе терпіти, поневірятися, горювання приймати, бідувати. Изведать, претерпеть горе - набратися горя, лиха, перегорювати. Испытать много горя - зазнати багато лиха, випити ківш лиха, випити повну, чималу, скоштувати гіркої, спити гіркої. [Наталя вип'є чималу та ще й повну від такої свекрухи (Мирн.)]. Помочь, пособить горю - запобігти лихові, зарадити лихові. Постигло горе кого-л. - упало горе на кого, спобігло горе кого, спіткало лихо кого. Приключилось горе - сколотилося лихо, склалося лихо, спобігло лихо. Стряхнуть с себя горе - ударити лихом об землю, покотити горе. [Вдармо-ж об землю лихом-журбою, щоб стало всім веселіше]. С горем пополам раздобыть (заработать) что- л. - розгорити що, розгорювати що, розгорюватися на що, загорювати що. [Розгорювавсь на десять рублів (Мирн.). Загорюй снажно, та їж смачно]. С горем добытый (тяжело заработанный) - загорьований. Не знающий горя - безнапасний, безжурний. Не зная горя - безнапасно, безжурно. Горе-профессор, горе-ученый и т. д. - біда, а не професор, біда, а не вчений, кепський з нього професор, учений і т. ин. Горе-музыкант - цигикач. Горе- мастер - попсуй-майстер. Горе-богатырь - ґанджа-андибер (в думе, с турецк.);

2) горе, межд. - ой, леле! лелечко! О, горюшко - ой, лишко, лишенько, лишечко, горенько, горечко, недоленька тяжка, лишко тяжке, падку мій, смутку мій, ой, мій упадоньку!

II. ц.-слав. горѣ) угору, до неба, догори, (гал.) горі; угорі, високо.

* * *

донять

1) (о взимании долгов, податей) добирати, добрати;

2) (причинять неприятность) діймати, доняти, дійняти, (реже няти) кого, шкулити, дошкуляти, дошкулити, допікати, допекти, припікати, припекти, надопекти кого и кому, дотинати, дотнути, доп'ясти, долягати кому, (редко) догаряти, узичати кому, надозолювати, надозолити кому. [Холод діймав до костей (Коцюб.). Доняв він мене до плачу. Нестатки ймуть (М. Вовч.). А що - ця лозина добре шкулить? Нас національне питання, сказав-би, щодня дошкуляє (Грінч.). Допікаєш мене гіркими словами (Неч.-Лев.). А ніхто мені так не допік, як та капісна баба Палажка! (Неч.-Лев.). Як мені життя дозолило (Мирн.). Ці осоружні справи теж хронічно долягали письменникові (Єфр.)]. Донимает (это) меня - дошкуляє мене (мені), шкульно мені. Донимать словами - дошкуляти словами, словом карати; додавати словами. [Він не б'є мене, не лає, він мене словом карає]. Донимать, донять сильно, до последней степени - допікати до живих печінок (до серця), вразити до живого, заливати за шкуру сала, голову кому гризти, їсти. Он вас доймёт - він вас доїде. Донимающий - дошкульний, дошкулький, шкулкий, доле[і]гливий, гіркий. [Дошкульне слово. Шкулкий (дошкульний) вітер. Нужда доліглива. Лає гіркими словами]. Донятой - дошкулений.

* * *

несов.; сов. - дон`ять

досада (ум. досадонька), докука, нуда; озлість (р. озлости), пересердя. [Ой, де-б я, де-б я із досадоньки пішла! Аж нуда пориває (досада берёт) дивитися на таку роботу. Кульбашного взяла озлість. Хтось навіть аж плюнув з пересердя]. Какая досада - яка шкода! С досадой - досадливо, з серцем. Причинять досаду кому - досадувати кого. [Пані- матка і та мене досадує хвалами (Куліш)]. Почувствовать досаду - задосадувати. [А він так задосадував, що задумав собі смерть зробити]. Досада разбирает - досада бере, забирає, нуда пориває, досадно стає кому. Подавлять досаду - здавлювати своє серце (Васильч.).

* * *

доставить

1) привозити, привезти, довозити, довезти, приставляти, приставити, пристановити; спроваджувати (провадити), спровадити (гал.). [Законтрактувався довозити будівельне дерево до військового депо (Франко). Вони дрова продають дешево, та не приставляють. Ми вас у город пристановимо поцінно. Аж з Рейну і з Угорщини бочками провадили рейнське і всякі налитки (Стор.)];

2) (поставлять) постачати, постачити, достачати, достачити, вистачати, вистачити, достарчати, достарчити; (угощение) поставлятися, поставитися. -ть вдоволь - настачати, -ся, настачити, -ся. [Галичина постачала культурних робітників на всю Україну (Н.-Лев.). На всіх і страви не настачиш. За се їм харч злиденну вистачають (Куліш). Хоч застався, а постався! (Ном.). Прядива на верівки не настачилися];

3) (причинить) завдавати, завдати, спричиняти, спричинити чого кому. [Великого клопоту завдав мені син. Слаба дитина багато ночей безсонних їй спричинила (М. Левиц.)]. Доставить неприятность, огорчение - завдати прикрости, завдати жалю. Доставлять утешение, радость кому - тішити, потішити кого, завдати втіхи кому. [Потішила ти мене, донечко, онуком].

* * *

несов.; сов. - дост`авить

1) ( препровождать к месту назначения) доставля́ти, доста́вити, приставля́ти, приста́вити и мног. поприставля́ти (кого-що); достача́ти, доста́чити; диал. достарча́ти, доста́рчити (що, чого); доправля́ти, допра́вити (кого-що)

2) (давать, предоставлять) дава́ти, да́ти (що), надава́ти, нада́ти (що, чого)

3) (причинять, вызывать) завдава́ти, завда́ти (чого́)