с+налётом

1) (действие) - а) на(д)літання, оконч. на(д)летіння; б) налітання, оконч. налетіння, наліт (р. налету). [Налітання метеликів на вогонь (Київ)]. Вешний -лёт птиц - провесняний (весняний) приліт (наліт) птахів (пташок); в) налітання, набігання, наскакування, нападання, оконч. налетіння, набіг (-гу), наскочення, напад (-ду). Срв. Налетать;

2) (внезапное движение, наскок) наскок (-ку), наліт. С -ту - наскоком, знаскоку, з розгону, навалом, (раптово, бистро) надлітаючи. Сокол бьёт с -ту - сокіл б'є наскоком (бистро надлітаючи). Ветер -том сорвал с меня шапку - вітер імпетом (нападом) здер з мене шапку. Взять -том - взяти знаскоку (навалом). Побывать где -том - побувати де наїздом (нападом);

3) (нападение) наскок, напад; (набег) наїзд (-ду). -лёт кавалерии - наскок (наїзд) кінноти. [Легка кіннота турбувала військо наскоками (М. Грінч.). Бригада легкої кінноти організувала наскок на всі торговельні пункти (Пр. Правда)]. -лёт грабителей - наскок (напад) грабіжників. [Часто бувають наскоки (напади) на банки (Київ)];

4) (тонкий слой осевшего вещества) поволока, (болезн.) падь (-ди), (плёнка) плінка, плівка. [Дуже посушливе літо було, то на листі, на ягодах, на всьому - якась падь (Звин.)]; специальнее: а) (жирный на поверхн. жидкости) суга, осуга, ум. осужка. [Як наллєш м'ясний горщик водою, то на воді й виступе осуга (Манж.)]; б) (матовый на плодах) барва, суга, осуга, туман (-ну), (преимущ. на незрелых) свид (-ду), (на сливах, синем винограде и т. п. ещё) синява (Липовеч.); срв. Мат 1; в) (на металле) цвіт (-ту); г) (на губах, на языке - от болезни, жажды усталости) смага, ум. смажка. [Дай води прогнати смагу (Лубенщ.). У горлі пересохло, смага губи попалила (Мирний)]; ґ) (в горле) обклад (-ду) и обклада (-ди); д) (перен.) поволока, (редко) плівка. [Личко Наталі було жалісне-жалісне, з поволокою смутку та журби (Н.-Левиц.). Найлегша, поволока романтичного мрійництва (М. Калин.). І обличчя, і голос, і саме (його) оповідання вкривалися особливою плівкою фантазії (Короленко)]. Покрываться, покрыться -том - братися, взятися поволокою (паддю, сугою и т. п.), затягатися, затяг(ну)тися паддю; (особ. от внутр. жара) присмагати, присмаг(ну)ти. [У його губи присмагли (Сл. Гр.). На озері вода присмагла (Сл. Гр.)].

* * *

1) наліт, -льо́ту; ( нападение) на́пад, -у, наско́к, -у

2) (тонкий слой вещества на поверхности, перен.) наліт; (на губах, на поверхности жидкости) осу́га, су́га; ( на губах) сма́га и смага́

3) мед. наліт

1. n

1) розчин

2) відтінок; домішка (якогось кольору)

3) фарм. тинктура; настойка

4) присмак; слід

5) перен. наліт

6) фарба

7) особливість; колорит

8) метали і кольори, що використовуються в геральдиці

2. v

1) фарбувати; надавати відтінку; забарвлювати

2) просочувати (чимсь — with)

3) надавати (запаху, смаку тощо)

* * *

1) розчин; фapм. тинктура, настойка

2) відтінок; домішки (якого-н. кольору)

3) присмак; слід

4) . наліт

5) icт. фарба

6) icт. особливість; колорит

7) метали та кольори, що використовуються в геральдиці

1) υl. фарбувати, підфарбовувати, надавати відтінку

2) icт. просочувати, просякнути (перен.)

1) розчин; фapм. тинктура, настойка

2) відтінок; домішки (якого-н. кольору)

3) присмак; слід

4) . наліт

5) icт. фарба

6) icт. особливість; колорит

7) метали та кольори, що використовуються в геральдиці

1) υl. фарбувати, підфарбовувати, надавати відтінку

2) icт. просочувати, просякнути (перен.)

вспотеть

1) пітніти, спітніти, потіти, употіти, пітнявіти, спітнявіти, упрівати, упріти, з[у]мокріти, (о мн.) попітніти, попотіти, попітнявіти, попріти, помокріти, (от работы) нагріти чуба, чуприну, (покрываться влагой: об окнах и т. п.) пітніти, с[за]пітніти, мокріти, змокріти, (о мн.) попітніти, помокріти. [Робить, аж упріває. Упріли, піт з чола їм ллється (Ворон.). Потіє цілий день коло плуга. Нагрів я чуба, поки постягав мішки на віз];

2) (трудиться усердно) гріти чуприну (чуба), пріти над чим и коло чого. [На що, про що тобі над цим чуприну гріть? (Г. Арт.)]. Вспотевший, -телый - спітнілий, употілий, упрілий, змокрілий, гарячий. [Гарячі коні].

* * *

1) поті́ти, пітні́ти; ( преть) прі́ти, упріва́ти

2) ( покрываться влажным налётом) пітні́ти

3) ( над чем) поті́ти, прі́ти, грі́ти чу́ба (чупри́ну)

плетёнка)

I. мата, матка. [На дверях мата, щоб не задувало (Проскурівщ.). Нав'язали маток із соломи вікна від морозу затуляти (Чернігівщ.)].

II. Мат -

1) (тусклость поверхности) мат (-ту), матовість (-вости); (налёт на плодах) барва, суга, осуга, (преимущ. на незрелых) свид (-ду), (болезнен.) падь (-ди). [Сливки свіжі в барвою (Кам'янеч.). Яка сиза на сливах суга (Черніг.). Виноград щойно нарізаний, ще з осугою (Могилівщ.). Свид буває на сливках-угорках; його легко стерти рукою (Липовеч.). На аґрусі якась падь (Звиног.)];

2) (состав для навед. тусклости) мат, тьмян (-ну). Наводить, навести мат на что - наводити, навести мат на що, матувати, поматувати, тьмянувати, потьмянувати що;

3) (в шахм. игре) мат. Шах и мат - шах і мат. Сделать шах и мат - зробити (завдати) шах і мат;

4) (перен.: гибель, конец) мат, кінець (-нця), край (р. краю), капут; срв. Капут. [Завдати ворогові крайній мат (Франко)]. Ему пришёл мат - йому прийшов кінець (край, мат). Дело пришло к -ту - справі прийшов кінець (край). Дожить до мату - зубожіти геть до краю, дожити(ся) до останнього вбозтва;

5) кричать благим, недаровым -том - кричати несамовито, криком кричати, кричати що-духу, репетувати, лементувати; (грубо) кричати як на живіт, на пуп кричати. Скакать лихим -том - що-духу, чим-дуж, навзаводи скакати. II.. Мат (матерная брань) - мат (-ту), матюк (-ка) и матюки (-ків). Крыть -том - крити матом (матюками).

* * *

и пр. мат, -а

1) ярли́к; етике́тка; би́рка

2) геод. висотомі́р

3) архт. слізни́ця

4) юр. додатко́ве розпоря́дження; дода́ток до запові́ту

5) фіз. мі́чений а́том

1) налі́плювати ярли́к

2) відно́сити до яко́їсь катего́рії

3) перен. дава́ти прі́звисько

4) фіз. мі́тити ( атом)

Ганді, Могандас (1869, Порбандар, штат Гуджарат - 1948) - інд. релігійний та національний лідер, засновник релігійно-філософського вчення "гандизму", реформатор індуїзму, духовний провідник, удостоєний почесного імені Магатма ("Велика душа"). Юридичну освіту отримав у Лондоні. Од 1893 р. по 1915 р. мав адвокатську практику у Пд. Африці, де брав також активну участь у боротьбі за демократичні права найманих працівників. Згодом, після повернення до Індії, стає лідером національно-визвольного руху, який завершився здобуттям Індією незалежності (1947). У 1948 р. Г. загинув од рук убивці на політичному ґрунті. Гандизм вважається офіційною ідеологією впливової партії "Індійський національний конгрес". Творча спадщина Г. окрім найбільш відомої праці "Моє життя" налічує 89 томів. Чільною ідеєю його філософського вчення є ідея "пасивного опору". Осягнення істини здійснюється завдяки моральному самовдосконаленню згідно з принципом ненасилля (агімси), який спрямовує на утримання від заподіяння живим істотам не лише фізичної, а й духовної шкоди. Вплив ідей та життя Г. вийшов далеко за межі Індії, набувши світового визнання.

Кроковський, Йоасаф (бл. 1648 - 1718) - укр. церковний діяч, філософ, богослов. Після закінчення студій у західних католицьких навчальних закладах повернувся до Києва, де 1683 р. став префектом і проф. риторики, філософії і теології КМА. Од 1690 р. - ігумен Миколо-Пустинного монастиря і ректор КМА, од 1697 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври. 1708 р. обраний київським православним митрополитом. Підозрювався у симпатіях до Мазепи, був схоплений і змушений оголосити опальному гетьманові анафему. Пізніше К., запідозреного в справі царевича Олексія, викликали до Петербурга. По дорозі він помер у Твері за загадкових обставин. Збереглися його лекції з риторики (1683), філософії (1686 - 1687), богослов'я (1697), писані лат. мовою. У філософії К. розвивав традиції т. зв. другої схоластики, дотримуючись францисканської лінії, виробленої середньовічним філософом Дунсом Скотом. Часто полемізував з томістською школою, але не виходив поза межі традиційної для XVII ст. західної академічної філософії. Проблему універсалій К. розв'язував у близькому до номіналізму дусі. Принципом індивідуації вважав форму, а у вирішенні проблеми співвідношення волі та інтелекту перевагу надавав волі. Цей своєрідний волюнтаризм К., сформувавшись під впливом філософської школи Дунса Скота, продовжував августинівську лінію у християнській філософії.

ЛОГОС (грецьк. λόγοζ) - термін давньогрецьк. філософії, що одночасно означає "слово", "речення", "висловлювання", "мовлення", "розмова" і "смисл", "поняття", "судження", "думка", "основа" Ц. і паралельні ряди значень можна істотно продовжити, бо в словниках давньогрецьк. мови зафіксовано понад ЗО значень терміна "Л.", який не передається адекватно жодною іншою мовою, бо в ньому "слово" - це не чуттєво сприйманий комплекс звуків, а сама "думка", а остання розуміється як щось явлене і тому "словесне". Л. включає також чітке числове відношення - рахунок. Він - і смислова упорядкованість буття та свідомості, і протилежність безсловесному, безсенсовому та безформному у світі й людині. Термін "Л." введений у філософію Гераклітом, у якого він означав всезагальний закон і розумну основу світу, які є вічними, постійними і необхідними. Залишаючись рівним самому собі, Л. задає ритм невпинним змінам і взаємопереходам речей. Єдність цих протилежностей забезпечує стабільність і гармонію світу. У пізніших натурфілософів, софістів, Платона йАристотеля Л. втрачає онтологічне значення і вживається тільки у сфері мислення та пізнання, де він розуміється як "поняття", "основа", "розум", "доведення". У стоїків Л. трактується як "творчий вогонь", Божественний розум й універсальна доцільність, яким підпорядковані світ і людина. У неоплатонізмі Л. уже розглядався не як тонкі формотворчі матеріальні начала, а як еманації умосяжного світу, що творять і формують чуттєвий світ. У Філона Александрійського Л. зливається з уявленням про Бога у Старому Завіті. Відтепер Л. проявляється як вічна Божественна сила (розум), що є посередником між Богом і людьми. Він - Слово і думка Бога, котрий за допомогою Л. створив світ. Християнство розкрило своє розуміння Л. у початковому фрагменті Євангелія від Іоанна: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог був Слово" (в оригіналі - λογοζ). У рос. релігійно-ідеалістичній філософії Л. розуміється як поняття, за допомогою якого передається субстанціональна пронизаність світу Божественним Словом. Пізнання світу через Л. не може бути здійсненим тільки за допомогою логічного мислення. Всі сили душі людини беруть участь у пізнанні Л. - Слова Божого. При цьому Л. часто залишається невираженим у думці-слові.

СУТНІСТЬ та ІСНУВАННЯ - дві взаємопов'язані категорії онтології, що характеризують внутрішній і зовнішній аспекти буття. Сутність - категорія онтології на позначення внутрішнього, сукупність істотних властивостей предмета, без яких він існувати не може. Сутність не дана людині у відчуттях, а осягається мисленням. Існування, або екзистенція, - категорія онтології для позначення наявного буття предмета, котре, на відміну від його сутності, осягається чуттями; фактична даність чого-небудь І. снування певною мірою зіставне з категорією "буття" (тому їх нерідко ототожнюють), однак вживається здебільшого для характеристики зовнішніх проявів буття - предметів і явищ у їхній конкретності і нескінченній багатоманітності Щ. е з часів Античності щодо змісту понять "С. та І." висловлювалися різні погляди, часом протилежні. Так, Платон уживав поняття "усія" без розрізнення смислів існування речей (субстанція) і недоступного для чуттів рівня цього буття (сутність). У філософії Аристотеля С. та І. взаємопов'язані. Однак своїм неоднозначним тлумаченням сутності (у "Категоріях" першою сутністю він називав одиничні речі, а в "Метафізиці" - навпаки), Аристотель заклав основи для відриву існування від сутності в епоху Середньовіччя. У цю добу проблема С. та І. найґрунтовніше розроблялася Томою Аквінським, який учив, що тільки в Бозі С. та І. збігаються, а в усіх сущих створеного світу С. та І. незбіжні. Дуне Скот на перше місце ставив не сутність, а неповторне індивідуальне існування. Проблема розбіжностей між С. та І. породила середньовічний реалізм з його орієнтацією на загальне (сутність) і номіналізм з його установкою на одиничне (емпіричне) існування. З томістських позицій трактували С. та І. Декарт і Спіноза. Кант доводив, що існування не входить у визначення предмета, а знаходиться поза межами сутності і тому не може бути предикатом поняття. Гегель розглядав обидві категорії в їх діалектичному взаємозв'язку. З позицій матеріалістичної діалектики аналізує С. та І. марксизм. В екзистенціалізмі на перший план вийшла проблема існування (екзистенції). Сартр твердив, що існування передує сутності.