про+волів/en

СВОБОДА ВОЛІ - здатність суб'єкта вільно визначати сутнісні підстави власного водіння; своєрідна похідна від волі загалом, що уможливлює моральноетичну значущість останньої. Філософська проблема С. в. висуває питання не про те, як людині "дати волю" власній волі (що можна вважати лише однією з граничних її інтерпретацій), а про завбачувану в людині здатність бути вільною від примусовості власної волі і, отже, свободно й відповідально обирати власні мотиви і цінності і, зрештою, власне діюче "Я". Аналітичний інтерес до проблеми С. в. проходить крізь усю історію філософії, від софістів і Сократа до таких напрямів філософської думки XX ст., як персоналізм, екзистенціалізм, сучасна філософія релігії та ін. Проблема С. в. не заторкує можливості реалізації самої дії суб'єкта на підставі наявного волевияву; йдеться лише про самий цей волевияв і його внутрішні підстави. Цілком очевидно, що людина, яка не є свободною відносно власного воління, нездатна й відповідати за свої дії, не є їхнім "автором", що підриває основи людської духовності й моралі. Тим часом визнання С. в. пов'язане з цілою низкою філософських проблем, серед яких: загроза "дурної" безконечності при розгляді граничних підстав "боління самої волі"; обмеженість антитези індетермінізму і фаталізму для осмислення ситуації, в якій ідеться саме про подолання "фатальної" приреченості волі на самореалізацію; необхідність суміщення концепції самототожності суб'єкта (без чого годі говорити про його самовизначення) і концепції дистанціювання "Я" обираючого від "Я" як предмета вибору (поза якою в даному контексті поняття "свобода" втрачає свій сенс). У царині теології до цього додається ще специфічна проблематика поєднання людської С. в. й божественної предестинації (див. Августин), теодицеї та ін С. правжня С. в. як здатність людини обирати власне воління передбачає не байдужість до конкретного змісту останнього (т. зв. liberum arbitrium indifferentiae), а глибину й багатомірність самої людської суб'єктивності.

1. n

1) переселення (у фургонах, запряжених волами)

2) подорож

3) військ. марш, похід; перехід

2. v

1) переселятися; їхати у фургонах, запряжених волами

2) відходити, від'їжджати

3) мігрувати (про диких тварин)

4) тягти фургон

5) військ. робити перехід

* * *

1) подорож; переселення, особ. у фургонах, запряжених волами

2) марш, похід; перехід

1) їхати у фургонах, запряжених волами; переселятися

2) йти, виїжджати

3) робити перехід, здійснювати марш

1) подорож; переселення, особ. у фургонах, запряжених волами

2) марш, похід; перехід

1) їхати у фургонах, запряжених волами; переселятися

2) йти, виїжджати

3) робити перехід, здійснювати марш

вол du bist ein Ochse! ты дура́к! dumm wie ein Ochse глу́пый как про́бка. so ein Ochse! ну и болва́н <дура́к>! dastehen wie der Ochse vorm Berg < am Scheunentor> уставля́ться /-ста́виться как бара́н на но́вые воро́та. von einem Ochsen kannst du nichts anderes verlangen als Rindfleisch что с дурака́ возьмёшь ? / что ещё мо́жно от него́ ожида́ть ? du sollst dem Ochsen, der da drischt, nicht das Maul verbinden не загражда́й рта волу́, когда́ он моло́тит

1) Religion дья́вол, бес. die Teufel бе́сы. mit dem Teufel im Bunde sein, sich < seine Seele> dem Teufel verschreiben продава́ть /-да́ть свою́ ду́шу дья́волу. den Teufel austreiben изгоня́ть /-гна́ть дья́вола <бе́са>. vom Teufel besessen sein быть одержи́мым бе́сом [бе́сами]. an den Teufel glauben ве́рить в дья́вола. der Teufel ist in jdn. gefahren бес всели́лся в кого́-н.

2) Mythologie Aberglaube, Folklore чёрт. seltener дья́вол. kleiner < junger> Teufel чертёнок, бесёнок. die Hörner [der Pferdefuß] des Teufels рога́ [копы́то] чёрта, чёртовы рога́ [чёртово копы́то]. der Teufel und seine Großmutter чёрт и его́ ба́бушка. wie des Teufels Großmutter aussehen, schimpfen как ста́рая ве́дьма. wie der leibhaftige Teufel aussehen вы́глядеть как настоя́щий чёрт [дья́вол]

3) grausamer, böser Mensch; wilder, boshafter Junge; wildes, bösartiges Tier дья́вол. als Schimpfwort чёрт, дья́вол. so ein Teufel!, du Teufel! чёрт ты окая́нный ! jd. ist ein wahrer < leibhaftiger> Teufel кто-н. - су́щий <настоя́щий> дья́вол. ein Teufel in Menschengestalt дья́вол в челове́ческом о́блике. ein Teufel von einem Weib черто́вка. ein Teufel von einem Hengst [Bären] чёрт - а не жеребе́ц [медве́дь]. ein Teufel an Wildheit озорни́к. ein kleiner Teufel чертёнок, бесёнок. das Kind ist ein richtiger kleiner Teufel ребёнок - настоя́щий чертёнок < бесёнок> | armer Teufel бедня́га, бедня́жка. ein dummer Teufel дура́к. ein gutmütiger Teufel добря́к wie der Teufel fahren, reiten, kämpfen, fluchen как чёрт. jd. flucht wie der Teufel auch кто-н. черто́вски <а́дски> руга́ется. wie den Teufel fürchten, hassen как чёрта. etw. fürchten wie der Teufel das Weihwasser боя́ться чего́-н. как чёрт ла́дана. hinter etw. hersein wie der Teufel hinter der (armen) Seele домога́ться чего́-н. все́ми си́лами / из ко́жи вон лезть, что́бы доби́ться чего́-н. | ( Teufel,) Teufel! чёрт ! zum Teufel!, (zum) Teufel noch einmal! чёрт !, к чёрту !, чёрт возьми́ <побери́>! zum Teufel mit ihm! чёрт с ним !, ну его́ к чёрту <к ле́шему>! ( den) Teufel auch! а чёрт ! verwundert ну и ну́ !, вот тебе́ раз ! geh < scher dich> zum Teufel! иди́ к чёрту !, пошёл к чёрту !, убира́йся ! hol dich der Teufel! чёрт с тобо́й !, чёрт тебя́ побери́ !, чтоб тебя́ чёрт побра́л !, чтоб тебя́ че́рти взя́ли !, пропади́ про́падом ! hol's der Teufel! чёрт возьми́ <побери́>! in (drei) Teufels Namen! ну, чёрт с тобо́й ! ну пусть ! pfui Teufel! a) bei Verachtung, Verwünschung (т)фу, про́пасть !, ax чёрт ! b) bei Gestank, Anblick v. Häßlichem фу, га́дость ! pfui Teufel, hier stinkt's! фу (га́дость), кака́я здесь вонь ! Tod und Teufel! гром и мо́лния ! jdn. reitet der Teufel, der Teufel ist in jdn. gefahren чёрт обуя́л <угора́здил> кого́-н., mit Inf o. Nebensatz чёрт дёрнул кого́-н. der Teufel hat mich geritten, das zu tun чёрт дёрнул меня́ сде́лать э́то. des Teufels sein a) verrückt sein спя́тить pf im Prät (с ума́) b) rasen беси́ться. ich will des Teufels sein, wenn … будь я про́клят <пропади́ я про́падом, провали́сь я на э́том ме́сте>, е́сли … bist du (denn ganz) des Teufels? ты что, (совсе́м) спя́тил <с ума́ сошёл>? weiß der Teufel <der Teufel soll wissen> mit Nebensatz чёрт (его́) зна́ет … der Teufel soll < mag> daraus klug werden тут сам чёрт не разберёт. der Teufel soll < mag> ihn holen! чёрт его́ побери́ !, чтоб ему́ пу́сто бы́ло ! jd. kümmert < schert> sich den Teufel um etw. кому́-н. плева́ть на- [umg начха́ть pf] на что-н. umg кому́-н. что-н. до ла́мпочки. das kümmert mich den Teufel (was) мне наплева́ть на э́то. das geht dich den Teufel (was) an э́то не твоё соба́чье де́ло. er weiß [versteht] den Teufel was davon он ни черта́ не зна́ет об э́том [понима́ет в э́том]. er [das] taugt den Teufel zu nichts < zu was> он [э́то] ни к чёрту не годи́тся. auf Teufel komm raus arbeiten [zu erreichen suchen] из ко́жи вон лезть, рабо́тать [домога́ться] изо всех сил. auf Teufel komm raus laufen, rennen, rasen вовсю́, во всю прыть. schreien, brüllen во всю гло́тку. lügen с три ко́роба. wer [was/wo/wann] zum Teufel … кто [что где когда́], чёрт побери́, … wer zum Teufel kommt [kam] da? кого́ тут чёрт но́сит [принёс]? was zum Teufel soll das bedeuten? что за чёрт ! wo zum Teufel seid ihr? куда́ вас чёрт но́сит ? alles ist zum Teufel всё (пошло́) к чёрту <к чертя́м>, пиши́ пропа́ло. zum Teufel gehen идти́ пойти́ к чёрту. verlorengehen: v. Geld, Vermögen идти́ /- пра́хом. zum Teufel sein пойти́ im Prät к чёрту [пра́хом]. zum Teufel jagen выгоня́ть вы́гнать в три ше́и. hinauswerfen выдворя́ть вы́дворить, выставля́ть вы́ставить за дверь. jdn. zum Teufel wünschen < schicken> посыла́ть /-сла́ть кого́-н. к чёрту, жела́ть кому́-н. провали́ться в тартарары́. sich zum Teufel wünschen проклина́ть /-кля́сть себя́. sich zum Teufel scheren убира́ться /-бра́ться к чёрту. den Teufel mit < durch> Beelzebub austreiben клин кли́ном вышиба́ть <выбива́ть>. der Teufel steckt im Detail тру́дность в мелоча́х. in der Not frißt der Teufel Fliegen нужда́ всё заста́вит де́лать, на безры́бье и рак ры́ба. da muß doch der Teufel seine Hand im Spiel haben!, da muß es doch mit dem Teufel zugehen! кака́я < что за> напа́сть ! / чёрт зна́ет, что там твори́тся ! es müßte mit dem Teufel zugehen, wenn … не мо́жет быть, что́бы … / бы́ло бы стра́нно <удиви́тельно>, е́сли бы … jdn. in Teufels Küche bringen ста́вить по- кого́-н. в а́дское <черто́вское> положе́ние. in Teufels Küche kommen < geraten> попада́ть /-па́сть <угоди́ть pf> в а́дское <черто́вское> положе́ние. jd. hat den Teufel im Leibe, in jdm. steckt der Teufel кто-н. - настоя́щий дья́вол. den Teufel an die Wand malen наклика́ть /-кли́кать беду́. wenn man den Teufel an die Wand malt, dann kommt er v. Pers (он) лёгок [weibl ( она́) легка́] на поми́не. dann ist < war> der Teufel los и пошла́ поте́ха, и начала́сь сумя́тица <сумато́ха>. dort ist der Teufel los там кутерьма́

Гізель, Інокентій (бл. 1600 - 1683) - видатний церковний, культурний і суспільний діяч України, богослов і філософ. Освіту здобув у КМА, по закінченні якої продовжив навчання за кордоном, імовірно, в Англії. 31645 р. - проф., а згодом ректор КМА. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661), першого підручника укр. історії ("Синопсис", 1674), в якому, одначе, було запропоновано штучну схему східноєвропейської історії, що ґрунтувалася на династичних зв'язках та якоюсь мірою узаконювала експансіоністські зазіхання Москви щодо України. Г. є автором полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. У філософських розмислах спирався на спадщину античності, патристики, схоластики; з новітніх учених використовував ідеї Кардано, Галілея, Тихо де Браге, Коперника та ін. Чільний представник академічного аристотелізму, дещо ускладненого традиційними для укр. думки неоплатонівськими ідеями. Переконаний у раціональності світу, вважав, що істину можна знайти, досліджуючи наслідки Божої діяльності - створеної природи (natura naturata), яка уявлялася йому сукупністю ідеальних сутностей-універсалій, закорінених у довколишніх речах. У розв'язанні проблеми універсалій Г. тяжів до поміркованого варіанта схоластичної реалістичної традиції. Надаючи значної ваги чуттєвому досвідові, Г. водночас справжнім джерелом пізнання істини вважав чисту інтелектуальну діяльність, ускладнену миттєвостями інтуїтивного осяяння. В натурфілософії обстоював тезу про ненароджуваність і незнищенність матерії, про однорідність земної і небесної матерії, про її постійну кількість у світі, про невіддільність форм від матерії. Рух Г. розглядав переважно з якісного боку - як форми руху природи, різноманітні зміни, що відбуваються у матеріальному світі. Водночас в його філософському курсі присутні елементи створеної школою оккамістів XIV ст. концепції "інтенсифікації і ремісії форм", а також Буриданового вчення про "impetus" (поштовх), що свідчить про виникнення певних підходів до механістичного розуміння руху. У поглядах на проблему перервного й неперервного, на проблему простору Г. дотримувався лінії Аристотеля - Декарта - Ляйбніца. Складна ієрархічна структура часу відображала тяжіння укр. вченого до схоластичного розуміння цієї проблеми. Етичні погляди Г. являють інтерес з огляду на розв'язання ним проблем сенсу життя, можливості досягнення щастя, взаємозв'язку волі й розуму. Як і інші могилянці, сенс життя Г. вбачав у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро. Виходячи із світоглядних тенденцій барокової доби, він був переконаний, що щастя можна здобути шляхом компромісного поєднання задоволення потреб різних частин душі - тілесних і духовних. Проблему взаємозв'язку волі й розуму Г. розв'язував, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму. Визнаючи свободу волі, він надавав пріоритетного значення розуму, який, на його думку, даючи волі різні варіанти вибору між добром і злом, здійснює на волю моральний вплив. У сфері політико-правової думки найбільшу увагу приділяв проблемі незалежності укр. церкви від рос. держави, а також питанням полеміки з католиками й уніатами.

[br]

Осн. тв.: "Твір про всю філософію" (1646); "Філософські аксіоми" (1646); "Мир з Богом людині" (1669).

1. adj

1) вільний, незалежний

2) що перебуває на волі, звільнений

3) добровільний, невимушений

4) незайнятий, вільний

5) відкритий, без перешкод

6) доступний

7) необмежений (правилами)

8) безплатний, безкоштовний (тж free of charge); дармовий

9) неоплачуваний; вільний від видатків; ком., тж франко

10) неприкріплений, незакріплений

11) хім. незв'язаний

12) щедрий, багатий, значний

13) легкий, граціозний

14) лінгв. нефіксований

15) нейтральний

16) тех. холостий

17) мор. сприятливий, попутний (про вітер)

18) спорт. вільний, без снарядів

2. adv

1) безплатно, безкоштовно

2) вільно

3) мор. з попутним вітром

3. v

1) визволяти

2) звільняти, випускати на свободу (волю); робити вільним (від — from, of)

* * *

1) вільний, незалежний

2) який знаходиться на волі, вільний

3) добровільний, вільний, без примусу

4) незайнятий, вільний

5) відкритий, без перешкод, вільний; відкритий, доступний; безперешкодний; eк. вільний, безмитний

6) необмежений, не обмежений правилами

7) безплатний, даровий

8) (of, from) позбавлений ( чого-небудь); вільний ( від чого-небудь)

9) неприкріплений, незакріплений, вільний; xiм. незв'язаний

10) щедрий

11) невимушений, легкий, граціозний

12) розпущений; вільний

13) лiнгв. нефіксований

14) cпeц. вільний; нейтральний

15) cпopт. вільний ( про вправи)

16) мop. попутний, сприятливий ( про вітер)

1) безплатно, безкоштовно

2) = freely

3) мop. з попутним вітром, без лавірування

1) звільняти (від утисків, обвинувачення); випускати на волю

2) (from, of) звільняти, робити вільним ( від чого-небудь)

1. n

1) п'ядь (= 22,8 см)

2) інтервал; короткий відрізок часу; період часу

3) коротка відстань; відстань від одного кінця до іншого; розмах рук; ширина (ріки тощо)

4) відстань між опорами (арки тощо)

5) прогін (моста)

6) зал. перегін

7) ав. розмах (лопаті, крила)

8) тех. зів (ключа); розхил

9) обсяг (машинної пам'яті)

10) амер. парна запряжка (коней тощо)

2. v

1) перекривати (про дах, арку тощо)

2) рихтувати міст (переправу)

3) з'єднувати береги (про міст)

4) заповнювати (прогалину)

5) переправлятися

6) ел. натягувати (дріт)

7) муз. брати октаву

8) вимірювати п'ядями

9) перен. міряти, охоплювати

10) запрягати коней (волів, мулів)

11) розм. путати (коня)

12) мор. стягувати вірьовками; кріпити, затягувати; прив'язувати

3. past від spin

* * *

1) п'ядь, спен (22, 8 см)

2) інтервал, проміжок часу

3) відстань від одного кінця до іншого; розмах рук; ширина ( ріки); бyд. відстань між опорами; cпeц. проліт (мостового крана, арки)

4) охват, обсяг; об'єм машинної пам'яті

5) бyд. прогінна будова

6) зaл. перегін

7) aв. розмах ( крил)

8) тex. зів ( гайкового ключа); розхил ( губок лещат)

9) мaт. хорда ( дуги)

10) фiз. розмах, подвійна амплітуда ( коливань)

1) перекривати (про арку, дах); наводити міст або переправу; з'єднувати береги ( про міст); заповнювати (пробіл, проміжок)

2) охоплювати, включати

3) переправлятися

4) eл. натягати ( провід)

5) мyз. брати октаву або великий інтервал ( однією рукою)

6) вимірювати п'яддю; міряти

1) запрягати коней, мулів, волів; cл. складати парну запряжку (за мастю, зростом)

2) мop. стягати мотузками; кріпити, затягувати

1. n

1) ходьба

2) прогулянка пішки

3) крок

4) хода

5) місце для прогулянок

6) стежка, доріжка, алея

7) тротуар

8) галерея; колонада; портик; прохід (між рядами крісел тощо)

9) обхід дільниці (листоношею)

10) об'їзд (лісника); звичайний маршрут

11) життєвий шлях; сфера діяльності; громадське становище; заняття, фах, професія

12) плантація (дерев)

13) міжряддя

14) процесія

15) заст., рел. поведінка; життєві правила; моральні підвалини

16) парк; громадський сад

17) спорт. спортивна ходьба

2. v

1) ходити; іти (пішки)

2) гуляти, прогулюватися; походжати

3) іти (їхати) кроком; пускати кроком (коня)

4) виводити на прогулянку; виводити гуляти; прогулювати (когось)

5) супроводити на прогулянці; проводжати пішки

6) доходитися

7) робити обхід, обходити (дільницю тощо); ходити дозором

8) патрулювати вулиці

9) блукати

10) з'являтися (про привид)

11) розм. змагатися в ходьбі

12) марширувати; проходити урочистим маршем

13) військ. здійснювати марш пішки

14) розм. піти не з власної волі; умирати; зникати

15) поет. поводитися, жити

16) рухатися, пересуватися; бути в русі; переходити з рук у руки

17) театр. бути статистом, виконувати роль без слів

18) мор. ходити по шпилю

19) валяти (вовну)

20) декатирувати (тканину)

* * *

1) ходьба

2) прогулянка пішки

3) крок

4) хода

5) місце, стежка, маршрут для прогулянок; стежка, стежина; ( мощен доріжка)

6) звичайний маршрут обходу ділянки (рознощиком, листоношею); об'їзд ( лісник)

7) життєвий шлях; сфера діяльності; суспільне положення; заняття, професія (walk of life, редк. walk in life)

8) випас, вигін, для овець

9) вест. -інд. плантація ( дерев); міжряддя

10) = ropewalk

11) дiaл. процесія

12) поведінка; життєві правила; ( етичні) засади

13) низький, сповільнений темп ( виробництв)

14) вихід космонавта у відкритий космос

15) повільне оьертання космічного корабля або штучного супутника навколо небесного тіла

16) спорт, спортивна ходьба

17) вiйcьк. рух пішим порядком

18) фiз. блукання

1) ходити, йти пішки

2) йти або їхати кроком

3) виводити на прогулянку, водити гуляти, прогулювати ( когось), to walk a baby підтримувати дитину, що робить перші кроки; супроводжувати на прогулянці; проводжати пішки; довести до чогось ходьбою; виводити ( коня після швидкої їзди); проминати; пересувати, вести щось, йдучи пішки

4) робити обхід, обходити (межу, залізничні колії), to walk the round(s) обходити свою ділянку ( про обхідник); ходити дозором ( про вартового)

5) бродити ( про лунатик)

6) з'являтися, бродити ( про привид)

7) змагатися в ходьбі

8) cл. йти не по добрій волі; вмирати; вiйcьк. зникати

9) марширувати; йти процесією; унів. проходити урочистим маршем; вiйcьк. здійснювати піший марш

10) пoeт. поводитися, жити; жити чесно; бібл. поводитися благочинно

11) театр, бути статистом, виконувати роль без слів

12) мop. виходжувати (якірний ланцюг, трос); ходити на шпилі

13) поволі обертатися по орбіті навколо небесного тіла ( про космічний корабель або штучний супутник)

14) ( into) накинутися на когось; люто критикувати або дорікати комусь; жадібно накидатися на їжу; швидко витратити щось; легко отримати певну роботу; необережно натрапити на щось

1) валяти ( шерсть)

2) декатирувати ( тканину)

1) (против воли) проти волі, мимо волі, проти бажання;

2) (непроизвольно, неумышленно) мимоволі, (реже) мимовільно и (редко) мимовіль, мимохіть, несамохіть, нехотячи, (з)нехотя. [Мимоволі викотилися у мене з очей сльози (Кониськ.). Мимоволі закрадається думка, що… (Доман.). Очі (його) мимовільно зупинилися на образі (Франко). Инколи таке сплете, що мимовіль розрегочешся (Мова). Мимохіть згадувався їй той радісний трепет, з яким… (Коцюб.). Наталка мимохіть озирнулась (Гр. Григор.). Сагайдачний несамохіть здригнувся (Загірня). Дівчина несамохіть звернула на його увагу (Грінч.). Несамохіть жвавіше робив (Ледянко). Нехотячи починав думати про того, хто читав цю книжку (Крим.). Инколи знехотя розсердишся (Мова). Всі жахнулися знехотя (Н.- Лев.). Нехотя переймаєшся думкою про смерть (Кониськ.)].

* * *

1) мимово́лі, мимохі́ть, несамохіть, неві́льно; недоброхі́ть

2) мимові́льно; несвідо́мо, позасвідо́мо

3) ( против воли) про́ти во́лі, ми́мо волі, понево́лі, зне́хотя; ( по принуждению) ви́мушено

1) (воля) самоволя, самовілля, воля. [Моя жага прорве усі запори, які-б мою впиняли самоволю (Куліш)]. Отдать что-н. на чей-н. -вол - дати (віддати) що на чиюсь волю. Оставить, бросить, покинуть кого-н., что-н. на -вол судьбы - покинути кого, що на призволяще, на призволящу, відбігти (о мног. повідбігати) кого, чого. [Повідбігали і хазяйства свого і діточок манесеньких (Квітка)]. На -вол ветра, стихий - на волю вітру, стихій. Отдаться на -вол судьбы - здатися на волю долі, на призволяще, пуститися берега. [Тільки й зоставалось пуститись берега (Стебн.)];

2) (своеволие) сваволя, свавілля, свавільство, самовільство, самовільність, самочинство. [Їм лірник співав про колишню неволю, про панську сваволю лихую (Л. Укр.)].

* * *

1) сваво́ля, сваві́лля, сваві́льство, сваві́льність, -ності; ( своеволие) самово́ля, самові́лля, самові́льність

2) см. произвольность

Коген, Герман (1842, Косвіг, Анхальт - 1918) - нім. філософ. Засновник Марбурзької школи неокантпіанства. Проф. філософії Марбурзького ун-ту; у 1912 р. вийшов у відставку і переїхав до Берліна І. сторичне значення філософської школи, створеної К. та його учнями, полягає у спробі закласти основи філософської системи, яка б спиралася на ідеї гносеології Канта. Перший період наукової діяльності К. пов'язаний з інтерпретацією головних критичних трактатів Канта; другий - з розробкою власної філософської системи. У працях другого періоду відчувається вплив Канта, Маймона, Фіхте, Гегеля. Переосмислення філософії Канта К. пов'язує з виключенням з неї дуалізму "речей у собі" і свідомості, а також елементів матеріалізму О. сновним для філософії є питання про логічні засади понять математики, природознавства й етики. Тому найважливіше у філософії - "логіка чистого пізнання", мета якої - обґрунтування системи філософії. Філософія має бути не лише науковою за методом, а й за предметом. Теза про "іманентність буття свідомості" зближує Марбурзьку школу неокантіанства з школою "іманентів" (Шуппе), емпіріокритицизмом, а також з феноменологією Гуссерля. Центральним поняттям учення К. про математику є поняття безконечно малої величини, тому й метод він розглядає як метод обчислення безконечно малих величин. Оскільки реальність предмет отримує лише у числі, то в такий спосіб у межах філософії К. і на основі кантівської гносеології відроджується своєрідний піфагореїзм. Проте якщо в античному піфагореїзмі число розглядалось як онтологічна одиниця буття, монада, то для К. число - передусім методологічне поняття. Когенова концепція числа набуває рис функціоналізму. Звідси - акцент на відносності й релятивізмі. За К., істина релятивна, вона не є скарб, а лише процес його пошуку. Якщо логіка "чистого пізнання" орієнтується на математику, то "етика чистої волі" - на вчення про право і державу. Етика К. тяжіє до обґрунтування "етичного соціалізму". Подібно до того, як логіка встановлює категорії для наук про природу через математику, так і етика визначає результативні ідеї для наук про культуру через юриспруденцію. В людині чільним є статус юридичної особи. Держава - етичне поняття культури, мета історичного розвитку. Єдність держави гарантує лише ідея. З цієї точки зору, соціалізм - це ідея, рух до здійснення якої не має завершення. Вічність - головне поняття теорії соціалізму К.: в безконечному і вічному прогресі соціалізм є безконечно далекою метою, ілюзорною ідеєю. Більше того, етичні ідеали можуть бути можливою дійсністю лише за умови існування Бога, який, за К., також лише "методичне поняття".

[br]

Осн. тв.: "Кантова теорія досвіду" (1871); "Кантове обґрунтування естетики" (1884); "Система філософи". У 3 т.: "Логіка чистого знання" (1902); "Етика чистої волі" (1904); "Естетика чистого чуття" (1911).

ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ ( від лат. providentia - передбачення, провидіння) - релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого. Згідно з П., особистісні події й історія в цілому мають своїм творильним началом надприродне й свідчать про присутність Бога в світі В. перше ідеї П. у систематизованому вигляді були викладені Августином Блаженним у праці "Про Град Божий". Релігійно-філософській думці України не притаманні ідеї жорсткого й послідовного П. Такі її представники, як Копистенський, Петро Могила та інші, розвивали думку, згідно з якою Бог покладає вибір вчинків на власну волю особи, але цей вибір, вважалося, буде тим дієвішим, чим глибше людина зречеться власної волі й чим сильніше в ній говоритиме воля Божа. У творах Сковороди тісно переплелися ідеї вищості Божої волі та важливості індивідуальної вольової напруги, що спрямована на знищення у самій людині "злої", "мучительної" волі та сприяння волі "добрій", "чистій", "праведній".

Шопенгауер, Артур (1788, Данциг - 1860) - нім. філософ. Студіював філософію в Геттингенському й Берлінському ун-тах. Першими вчителями Ш. були Вольф, Фіхте, Шляєрмахер. Його перша (й основна) праця "Світ як воля та уявлення", що вийшла друком у 1819 р., а також лекційний курс (1820), присвячений новій (волюнтаристській) метафізиці, не мали успіху. Визнання філософського здобутку Ш. поступово почало утверджуватися лише після 1850 р. Ш. був першим із західних філософів, хто звернув увагу на релігійне й філософське вчення буддизму. Найвидатнішими філософами вважав Канта і Платона Ч. ільна ідея філософії Ш. - світ є моїм уявленням - має витоки у розрізненні Кантом світу феноменів (явищ) та ноуменів (речей у собі), але феноменалізм ІП. суттєво інший, ніж у Канта. Він апелює не до трансцендентальних умов пізнання предмета взагалі, а до властивостей інтелекту, які накладають відбиток на світ явищ, що є поспіль світом ілюзій, або "майя" (санскр. - магія, чари). Головне завдання пізнання, за Ш., полягає у тому, щоб відрізнити первинне й головне від другорядного і похідного. З'ясувати це завдання можливо, лише пробившись крізь утворену явищами зовнішню "завісу омани" до своєї власної внутрішньої суті шляхом безпосереднього її переживання. Тоді оприявниться істина, що первинною і справді реальною у кожній людині й у всьому світі є Воля. Отже, за Ш., внутрішньою сутністю світу є Воля, а її зовнішньою оболонкою - нескінченна й мінлива сукупність явищ. Світова Воля є "волею до життя", а носієм її - орієнтований на себе та на панування над іншими елемент загальної сукупності розмежованих поміж собою одиничних воль. Первень сліпої волі залягає в глибинах кожної речі й творіння; особливо виразно його дія виявляється в людині - через породження й безнастанне відтворення почуття тривоги, неспокою, невдоволення й ворожнечі, а також страху (передовсім смерті). Отже, життя - це стан непроминального розчарування й песимізму. Завдяки цій ідеї етика Ш. та історії філософії здобулася на назву "етики песимізму". Порятунок від усепоглинного песимізму, за Ш., можливий лише через естетичне споглядання або моральний чинник співчуття. Серед усіх мистецтв найвищим є музика, яка найсильніше пробуджує почуття звільнення від тягаря волі, оскільки почуття страждання й радості досягають тут найвищого рівня всезагальності. Останній крок заперечення осібної людської волі як чинника страждання Ш. вбачає у нірвані - стані спокою внаслідок поборювання волі до життя (але не через самогубство, а поступовий рух до занурення у спокій на обраному кожним життєвому шляху).

[br]

Осн. тв.: "Про чотири первні принципу достатньої підстави" (1813); "Світ як Воля та уявлення" (1819); "Про Волю у природі" (1836); "Дві засадничі проблеми етики" (1841).

сатана́, дья́вол, бес. der leibhaftige Satan су́щий <настоя́щий> сатана́ <дья́вол, бес>. ein Satan von einem Weib сатана́ < чёрт> в ю́бке, черто́вка. jd. ist ein wahrer < der reinste> Satan кто-н. настоя́щий чёрт <дья́вол, бес>. das Mädchen ist ein richtiger (kleiner) Satan де́вочка - настоя́щий чертёнок <дьяволёнок, бесёнок>. so ein Satan! ну и чёрт <дья́вол>! so ein alter Satan! ста́рый чёрт <дья́вол>! in jdn. ist der Satan gefahren, jdn. reitet der Satan в кого́-н. всели́лся сатана́ <бес, дья́вол>, кем-н. овладе́л сатана́ <дья́вол, бес>. in jdm. steckt der Satan, jd. hat den Satan im Leibe кто-н. - настоя́щий <су́щий> чёрт <дья́вол, бес>. beim < zum> Satan! чёрт побери́ <возьми́>! / к дья́волу < чёрту>! der Satan soll ihn holen! чёрт его́ побери́ <возьми́>! / чёрт с ним ! / пропади́ он про́падом !

Тома Аквінський (Аквінат) (бл. 1225 (27), побл. Неаполя - 1274) - середньовічний філософ, теолог, систематизатор схоластики на основі християнського аристотелізму, монах-домініканець (од 1244 р.), у 1567 р. визнаний "п'ятим учителем церкви". Сформулював п'ять доказів існування Бога. Поперше, Бог - це непорушний рушій, бо, згідно з аргументомАристотеля, рух передбачає непорушного першорушія; подруге, ланцюг причин та наслідків не може йти у нескінченність, отже, необхідно припустити існування першої причини - Бога; по-третє, мусить існувати остаточне джерело будь-якої необхідності, бо випадкове припускає існування необхідного; по-четверте, всі предмети розрізнюються якісно і за мірою досконалості, тому повинно існувати щось, що б було найвищою мірою реальності та досконалості; по-п'яте, ми бачимо, що навіть неживі речі служать певній меті, і ту мету має визначати якась істота, що існує поза тими речами, бо тільки живе може мати внутрішню мету. Все кінечне створене з нічого, причому Бог вибрав кращий з можливих світів. Душа людини як інтелектуальна субстанція нематеріальна і незнищенна; ангели не мають тіл, а в людині душа поєднана з тілом. Душа - форма тіла, згідно з Аристотелем. Т. А. повторює не тільки визначення Аристотеля (душа є ентелехією), а й поділ функцій душі, одначе при цьому розумові приписуються всі душевні функції - пізнавальна, рослинна та відчуваюча. Вся душа цілком присутня в кожній частині тіла Д. уші тварин, на відміну від людських, не безсмертні. В тлумаченні процесу пізнання Т.А. прямує за Аристотелем, відмовившись від уявлення про природжене знання; в етиці він також прямує за Аристотелем, зокрема, у визначенні та розподілі доброчесностей. До чотирьох кардинальних доброчесностей древніх додає три теологічні: віру, надію та любов. Зло ненавмисне не є сутністю, його породжує причина випадкова й сама по собі добра. Божественне Провидіння не виключає зла, випадковості, свободи волі, таланту або удачі. Свободу волі Т. А. розуміє у сенсі психологічного детермінізму. Вибір залежить від нас, проте в добрі ми не вільні, бо потребуємо благодаті. Оригінальність Т. А. полягає в пристосуванні Аристотеля, майже не змінюючи його, до християнської догми. В той час Т. А. вважали сміливим новатором; навіть після смерті чимало його тверджень було засуджено Паризьким та Оксфордським ун-тами. В історію філософії Т. А. увійшов як видатний систематизатор.

[br]

Осн. тв.: "Про буття і сутність" (1242 - 1243); "Про істину" (1256 - 1259); "Сума проти поган" (1260); "Про Божественні імена" (1261); "Сума теології" (1265 - 1272); "Про вічність світу" (1270).

Валла, Лоренцо (1405, Рим - 1457) - італ. гуманіст доби Відродження, філософ та філолог. Філософсько-етичні пошуки В. свідчать про новий етап у розвитку італ. гуманізму, пов'язаного із зростанням особистісного чинника у суспільному і культурному житті й утвердженням блага окремої людини як важливого морального критерію. Етична концепція В. ґрунтується на поєднанні епікуреїзму та стоїцизму, значне місце приділяється принципу насолоди, яким, на думку В., слід поступатися з огляду на шанобливе ставлення християнина до потойбічного світу. Подібним чином В. тлумачив співвідношення свободи волі окремої людини і Божественного провидіння. Ідею офірування першої заради другого пізніше розвинув Лютер, який вважав В. своїм попередником. Значне місце у Працях В. відведено проблемам мови, риторики, логіки, метафізики.

[br]

Осн. тв.: "Про насолоду" (1431); "Про свободу волі" (1471); "Про вишуканість латинської мови" (1471); "Діалектика" (1497).

Лютер, Мартин (1483, Ейслебен, Саксонія - 1546) - нім. релігійний мислитель і реформатор, ідеолог Реформації, 350 ляйвнщ один із творців загальнонім. літературної мови. Вивчав класичну літературу і філософію в Ерфурті. Магістр вільних мистецтв (1501), докт. теології (1512), проф. теологічного ф-ту Віттенберзького ун-ту (від 1512 р.). Монах-августиніанець (1505-1523), священик (1507), проповідник у Віттенберзькій церкві (від 1516 р.). Започаткував нім. Реформацію маніфестацією "95 тез" біля дверей Віттенберзької церкви (1517); опублікував у 1520 р. публіцистичну трилогію - "До християнського дворянства німецької нації", "Про Вавілонський полон церкви", "Про свободу християнина"; прилюдно спалив папську буллу і церковні декреталії (1520); безкомпромісно відстоював свободу совісті (і своє вчення) на Вормському рейхстазі (1521); відмежовувався від інших (не лютеранських) протестантських віросповідань (анабаптизму, кальвінізму та ін.). Переклав з оригіналів на нім. мову Новий (1522) та Старий (1534) Завіти, перетворивши тим самим Біблію на народну книгу, а її мову - на осердя літературної нім. мови. Написав численні твори (тлумачення текстів Біблії, духовні пісні, байки тощо). До гуманістів ставився неоднозначно - як до союзників, але вважав, що вони заклопотані "людським" значно більше, ніж "Божественним". Співпрацював з главою нім. гуманістів Гуттеном; полемізував з Еразмом Роттердамським: його "Діатрибі, або міркуванням про свободу волі" (1524) протиставив трактат "Про рабство волі" (1525). Людина, за Л., вільна (чи невільна) не тоді, коли може вибирати, а коли вибрана Богом (чи, відповідно, Сатаною). Підтримував ідею розмежування сфер (та істин) розуму і віри. Розум сприймав як орган осягнення того, "що нижче нас", віру - того, "що над нами" В. чення Л. підірвало монополізм католицизму ("папства") й започаткувало засади нової протестантсько-євангельської парадигми теології і церкви. Воно ініціювало поворот: 1) від католицького законоцентризму, орієнтованого на Старий Завіт, до новозавітного християнства (власне, до "первісного християнства"); 2) від засади "Папа вище Писання" - до ствердження пріоритету Св. Письма над церковними переказами й настановами; 3) від виокремлення духівництва у вивищений над усіма стан - посередник між Богом і людьми - до принципу "всезагальності священства" ("кожен християнин - священик") і верховенства Христа над усіма посередниками; 4) від віри в авторитет і спасенність освячених законом "добрих вчинків" - до "віри в віру" (принципу sola fide - спасіння "лише вірою"); 5) від церкви як бюрократичної (і економічної) інституції - до церкви як громади рівнодостойних вірян. Крім того, Л. виступав за реорганізацію монастирів, ліквідацію целібату священиків, звільнення світських судів від верховенства церковного права, за загальну (безкоштовну для бідних) освіту і всестанову народну школу. Реформація, однією з чільних постатей якої був Л., відкрила дорогу плюралізму тлумачень Св. Писання, дедогматизації ставлення до Біблії, теологічній реабілітації усіх форм суспільно-корисної праці, а в тенденції - зближенню профанічного і сакрального Х. оча Л. - насамперед церковний діяч, а не філософ, але його вчення торувало шлях як нім., так і всій новоєвропейській філософії.

[br]

Осн. тв.: Повне видання творів Лютера: нім мовою. У 67 т.; лат. мовою. У 38 т.; рос. мовою "Вибрані твори" (1994).