князя

ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ - філософське вчення, що спирається на біблійну традицію ототожнювати духовну реальність із серцем. Така виняткова оцінка серця (властива переважно східній гілці християнства) з'являється внаслідок уявлень про серце як нібито безпосереднє місцеперебування душі у людському тілі - звідси серце й стає своєрідним богословським символом душі. Ф.с. протиставляє дух (серце) не тілесності як такій, а лише неодухотвореній тілесності (нелюдській природі) і так само оприродненому духу - розуму (ratio) з його дискурсивною логікою, оскільки останні через свою уподібненість природі (і необхідності) є по суті "знедуховленим духом" Т. аке розуміння знаходить, вірогідно, перше своє послідовне проведення у т. зв. "Корпусі ареопагітики" - авторитетному богословському тексті V ст. Споріднену філософську позицію зустрічаємо у витоках давньоукр. філософії ще Княжої доби (київський митрополит Іларіон, шануючи князя Володимира за хрещення Русі, відзначає, що "в серці князя засяяв розум"). То ж не дивно, що перекладений у 1371 р. на староукр. мову "Корпус ареопагітики" дав могутній поштовх поширенню Ф.с. в Україні, зокрема у творчості українських філософів-полемістів XVI - XVII ст. (Вишенський, Ставровецький та ін.), наснажених бароково-реформаційними (антикатолицькими) інтенціями, так само як і богословськофілософською спадщиною східних "отців церкви", що виходила з ідеї "внутрішньої" (духовної) людини всупереч ідеям "зовнішньої" (формальної) людини західних "отців церкви", творців схоластичного раціоналізму. Ця традиція продовжується Сковородою ("Глибоке серце людина є, - наголошує Сковорода, - а що ж є серце, коли не душа?"), Кулішем, Гоголем, Шевченком. Але класичної зрілості набуває названа традиція у Юркевича, стосовно позиції якого Мірчук і Чижевський чи не вперше вживають сам термін "Ф.с.". В Зх. Європі Ф.с. поширюється (так само від лат. перекладу "Корпусу ареопагітики", IX ст.) під назвою "кордоцентризм" через Екгарта, Сузо, Таулера, Веме; зрілої форми набуває у протистоянні схоластичному раціоналізму Суареса і "казуїстиці" Ескобара-і-Мендози - в рамках протистояння Реформаційного руху (нім. пієтизм і франц. янсенізм) і ренесансного раціоналістичного натуралізму. На противагу нав'язаному Ренесансом культу розуму янсеніст Паскаль, визнаючи важливу роль розуму в пізнанні, наголошує на незаперечному пріоритеті серця, - "логіки серця" перед "логікою голови" (розуму) М. и пізнаємо істину не одним розумом, але й серцем; "саме серцем ми осягаємо перші начала, на які потім спирається розум". Кордоцентричну лінію у XVin - XIX ст. продовжують у Німеччині гердерівська група "Sturm und Drang" і нім. романтизм, які спираються на ідеї голландськ. філософа Гемстергейса; останній наголошував, що світ є не тільки фізичним феноменом, а рівною мірою й моральним. Моральний аспект світу, одначе, закритий для розуму, та людина долає цю "закритість" за допомогою притаманного їй особливого "морального органу". Один із провідних представників нім. романтизму Новаліс однозначно тлумачить цей орган як серце. У своєму подальшому розвитку Ф.с. і її західноєвропейський варіант (кордоцентризм) стають потужним джерелом сучасної екзистенційної філософії - на Заході через Шеллінга і К'єркегора, на Сході через Київську екзистенційну школу Бердяєва і Шестова.

1) (управление княжеством) князювання. Во время -ния кого - за (під час) князювання кого, за князя такого-то;

2) см. Княжество 1.

* * *

1) (действие; время) князюва́ння, княжі́ння

2) ( княжество) князі́вство

1) князь (-зя, мн. князі), (ум.) князик, (ув.) князюка. [З старих київських князів чи ватажків пам'ятали в Київі Аскольда, Дира, Олега (Грушев.). Мій орлику, мій князику! (Г. Барв.)]. Великий князь - великий князь. Князь мира сего, князь бесовский - князь (володар, владар (-ря)) світу цього, сатана. Быть -зем - бути за князя, князювати. Взят из грязи, да посажен в -зи - із грязі - у князі;

2) (в свадебном обряде) князь, молодий (-дого). Князь и княгиня - князь і княгиня, князі (-зів);

3) см. Конёк 3.

* * *

ист., фольк.

1) (власть) влада, зверхність (-ности), (реже) начальство, (правительственное) уряд (-ду), (управление) керування, порядкування, урядування, орудування, оруда, (командование) командування. Под -ством кого, чьим - під владою в кого, чиєю, під урядом (проводом) чиїм під одудою (зверхністю) чиєю, (под предводительством) за приводом чиїм, (стар.) за головою чиєю. [Під його урядом було багато сільських шкіл (Рідний Край). Українське театральне товариство під орудою Садовського (Афіша). Поляки ходили за приводом князя по чужих землях (Куліш). Щоб ми за твоєю (,гетьмане Хмельницький,) головою пили та гуляли (Ант.-Драг.)]. Главное -ство - головна влада; (командование) головне командування. Главное -ство над войском - головне командування (над) військом. Поручать, поручить -ство над городом кому - доручати, доручити владу (зверхність) над містом кому, доручати, доручити керувати (правити) містом (урядувати над містом) кому. Поручить -ство над армией кому - доручити командувати (командування) армією кому. Принимать, принять -ство над кем, над чем - переймати, перейняти (на себе) провід (владу) над ким, над чим, (над войском) переймати, перейняти (на себе) командування військом;

2) см. Начальствование 1 и 2;

3) - а) начальство, начальник; срв. Начальник. [Тебе вибрано за начальство (Рудч.)]. Это моё -ство - це моє начальство, це мій начальник; б) (начальники) начальство, начальники, (старшие) старші (-ших), (преимущ. военное, устар.) старшина, (власть) влада, уряд; (власть имущие) зверхники (-ків), владущі кола. [Ті часи, як голоси начальство тільки мало (Самійл.). Поліціянт лаявся, бо був гнівний: від старших йому сьогодні добре впало (Грінч.). Військова старшина (Стор.). Те, що спадає від рота нашим зверхникам, нам вистачило-б на життя (Куліш)]. Высшее -ство - вище начальство, вища влада, вищий уряд. Докладывать, доложить по -ству о чём - доповідати, доповісти начальству що, (сообщать) повідомляти, повідомити начальство про що, подавати, подати до відома начальству що;

4) (круг власти, сан) начальство, зверхність (подвластная сфера) начальство, (подначалие) підвладність, підручність (-ности). [Він зверхности достоєн (Куліш)].

* * *

полон, полонина, полонення, ясирування, заневолення, поневолення. [Хижу орду з степів на шарпанину й полонину затягували (Куліш). Столітнє пращурів ясирування (Куліш). Виряджання в похід, битва з половцями, полон князя й поворот його до рідного краю (Єфр.)].

* * *

1) ( действие) полоне́ння

2) ( плен) поло́н, -у

I. нареч. -

1) (ей, ей! уверяю) далебі(г), бігме, (в самом деле) справді, дійсно, певне, [Далебі, що правда! (Гр.), Далебіг, не знаю, що й діяти (Н.-Лев.). Бігме, я не брав твоєї сокири (Кам'янец.). Ні, справді, не мав часу - тим і не зайшов (Ум.)];

2) (справедливо) право, по правді, справедливо. [Свої своїх не так то будуть право судити (Куліш). По правді роби, доброго й кінця сподівайся (Приказка)].

II. сущ.

1) право. [Ми маєм права на папері, а обов'язки на плечах (Франко)]. -во собственности - право власности. -во пользования - право користування чим и з чого. Естественное -во - природнє, натуральне, прирожденне право. -во сильного - право дужчого. -во на наследство - право на спадщину, на спадок. Пожизненное -во - доживотне (досмертне) право. Вступать в -ва - вступати в права. -во участия в выборах - право участи в виборах. Заседать с -вом голоса - засідати з правом голосування. Иметь -во на что - мати право на що и до чого. [Ми то маємо на се право, тільки-ж се таке право, що не маємо права так зробити (Куліш). Чує Русь право до цього (Куліш). Це-ж моя теличка. Яке ви маєте до неї право? (Звин.)]. Я имею -во на эту землю - я маю право на цю землю. Иметь -во, быть в -ве что-л. сделать - мати право щось зробити. Я в -ве говорить так - я маю право так казати. Лишиться -ва - позбутися права, відпасти права. Приобрести -во на что-л., что-л. делать - набути право, добути права на що (и до чого), що робити. Через жіночку добув я права дорогого пана другом звать (Самійл.)]. Присвоить себе -во - узяти (загарбати) собі право. Оставить за собой -во - застерегти собі право. Пользоваться всеми -вами гражданства - мати всі права громадянські. Имеющий -во - правний. [Тепер уже вона в хаті правніша за мене, казала свекруха про невістку, як умер свекор (Сквир.)]. Давать, дать законное -во кому - уповажнювати, уповажнити (правом) кого, надавати, надати право кому. Лишить кого-л. всех прав состояния - позбавити кого всіх громадянських прав. Нарушать, попирать чьё-л. -во - порушати, ламати чиє право, топтати чиє право. По -ву - правом, з права. По -ву давности - правом давности. По -ву покупки - правом набуття. По -ву вечного владения - вічистим правом. По какому -ву владеет он этим имением? - (за) яким правом, з якого права посідає він цей маєток? По -ву завоевания - правом завойовництва, заборчим правом. По -ву отца, наследника - правом батьківським, спадкоємницьким, як батько, як спадкоємець. По -ву (по справедливости) гордиться чем-л., по -ву считаться чем-л. - з правом, по правді пишатися чим и з чого, з правом уважатися за що;

2) (в объект. смысле: законы) право (мн. права). [Право польське. Як велять права й статут (Біл.-Нос.)]. -во обычное, уголовное, гражданское, международное, наследственное и т. п. - право звичаєве, карне, цивільне, міжнародне, спадкове і т. п. (см. под соответствующими терминами). -во участия общего - загальне право в чужій речі, право спільности. -во участия частного - право участи приватної, (приватне) право в чужій речі. Действующее -во - дійове право. -во представления, юрид. - право заступництва. -ва, преимущества дворянства - право шляхетського стану. Крепостное -во - кріпацтво, кріпаччина, панське право, панщина. [Се було ще за панського права (Гр.)]. Вопреки -ву - через право. [Не всі-ж однаково слухались великого князя, що сидів у Києві, і не один і з менших п'явсь на його столець через право (Куліш)];

3) право, правознавство; см. Правоведение.

* * *

приманить

1) (знаками, кивая) приманювати, приманити, (во множ.) поприманювати кого. [Прийшов під манастирську браму - виглядаю, викликаю - приманив до себе худенького, бліденького старенького служку (М. Вовч.)];

2) (привлекать) приманювати, приманити, приваблювати, привабити, (во мн.) поприманювати, поприваблювати кого, що куди. [Поки були в його (князя) скарби, скарбами до себе людей приманював (Куліш). Там соловейко гніздо вив, собі галочку приманив (Чуб.). Запах молока привабив і вужа з його кута (Франко)];

3) (манить обещаниями; о животных: приваживать) приманювати, приманити, принаджувати, принадити, (гал.) лудити, залудити, (обыкновенно с отрицанием) доманювати, доманити, (во множ.) поприманювати, попринаджувати и т. д. [Чи я-ж тобі не казала, не наказувала, щоб ти хлопців не водила, не принаджувала (Пісня). Ніяк теляти, до рук не доманиш (Черк. п.). Принаджує моїх голубів (Гр.). Залудив як курку до зерна (Франко. Пр.). З усього хутора собак сюди поприманював (Харк.). Нащо ти моїх голубів до себе попринаджував (Богодух.)]. Приманенный - приманений, приваблений, принаджений, залуджений. -ться - приманюватися, бути приманеним, приваблюватися, бути привабленим, принаджуватися, бути принадженим и т. д.

* * *

несов.; сов. - приман`ить

супротивитися, противитися, спротивлятися и спротивлюватися, противним бути кому, чому, опиратися проти кого, проти чого и реже чому, опинатися, огинатися, пручатися, ставати проти чого, сперечатися и сперечитися проти кого, проти чого и кому, чому, змагатися проти кого, проти чого. [Нам сказано: не супротився злому (Л. Укр.). Старі таки геть противляться цьому, бо перш цього не було (Коцюб.). Я вам кажу не спротивлятися лихому (Єванг.). Ви йшли усе проти мене, сперечались зо мною, в усьому мені спротивлювались (Н.-Лев.). Не сперечалися Олегові кияне, за князя його до себе приймали (Куліш). Я волі й розказанню його противен бути не хочу (Ор. Лев.). Мусіла це саме зробити і галицька шляхта, хоч як опиналася (Доман.). Ти проти мене не опирайсь (Звин.). Неможна проти батька огинатися (Левч.)]. Срв. Воспротивиться.

* * *

(эмри) наказ, дозвіл, воля, влада СБ, Б, Г-СК; эмир бер- / вер- віддавати наказ, давати дозвіл Б / Г, К; эмир вериль / олун- надходити наказові СГ / М; эмир эт- наказувати, доручати, дозволяти СБ, Г-К; эмир этиң ата минмеэ — эмирим дозвольте мені сісти на коня — дозволяю СЛ; эмирдэн чых- порушити наказ СГ; эмри його воля Г; пор. ӧмӱр II, эмр эйле-.

емір, князь У, СК; эмир хызы дочка еміра, князя У, СК.

життя СБФ; мендэн эмир / ӧмӱр — сендэн тэмир від мене життя — від тебе залізо, шабля, все в твоїх руках СБФ / Б; пор. ӧмӱр I.

Верещинський, Йосип (1532 - 1598) - укр. політичний мислитель і поет; київський католицький єпископ (1589 - 1598). Походив із православної родини на Холмщині (нині Польща). У світогляді В. ідеї ренесансного гуманізму співіснують із бароковим розмахом та неординарністю рішень. Це виявилося, зокрема, у створенні проекту лицарської школи на Задніпров'ї та в ідеї козацької держави у формі князівства зі столицею у Києві. Думка про саме такий спосіб державного правління була, вочевидь, спробою поєднати колишній досвід київського владарювання з формами самоврядування, створеними новою козацькою елітою. Отже, В. був прихильником змішаної форми правління (поєднання демократії з монархією). Ці ренесансно-гуманістичні ідеї державного правління В. не тільки проголошував, а й намагався втілювати у життя. В. належать два проекти організації самоврядування в Україні, де поряд із владою князя визнавалася і влада гетьмана, якого демократично обирало все січове товариство Б. удучи схильним до політико-моралізаторських повчань, мислитель давав поради доброчинств християнським монархам та закликав їх і Папу Римського до хрестового походу проти Туреччини.

Княгиницький, Йов (в миру Іван, Ієзекиїл) (?, Тисмениця, Галичина - 1621) - укр. релігійний діяч, філософ, містик. Вчився в Острозі; після закінчення навчання викладав в Острозькій школі; за дорученням князя Острозького перебував на Афоні (повернувся у 1603 - 1604 рр.). Згодом у Греції прийняв постриг під іменем Ієзекиїла; понад 13 років прожив на Афоні. Повернувшись додому, реорганізував низку укр. монастирів. З ініціативи Вишенського заснував Скит Манявський, де вдосконалювали свої знання Ісая Балабан, Копистенський, Рудницький, Бобрикович-Копоть та ін. Брав участь у роботі Дерманської друкарні. Відомий своєю непримиренною позицією щодо поширення унії і католицизму в Україні. В Острозькому осередку К. репрезентував містичну аскетичну течію, до якої належали також Ісакій Святогорець (ігумен Дерманського монастиря) та Вишенський. На формування світогляду К. вплинули східнопатристична філософія та вчення ісихастів. Є підстави припускати, що він не заперечував ідею спасіння особистою вірою, але в якийсь спосіб поєднував її з переконаністю у рятівній силі церкви, тобто вважав, що спасіння досягається з допомогою власних вольових зусиль особи через заповіді, молитви, подвиги, чернечу аскезу, якій він надавав особливого значення. Високо оцінював К. індивідуальне проникнення у суть біблійних текстів, що, на його думку, повинно було супроводжуватися самопізнанням, мовчазним самозаглибленням, внутрішньою перебудовою, переображенням людини зі "старої" у "нову", здатну і готову ввійти у духовний контакт з Богом з метою внутрішнього осяяння божественною істиною і набуття богоподібності. Його діяльність в Острозькому осередку становить важливий внесок у розвиток тогочасної укр. культури та містичного напряму укр. думки.

[br]

Осн. тв.: "Житіє Іова, пера Ігнатія Симоновича з Любарава, написане між 1623 - 1628 рр." (1860); "Письмо основателя Скитской обители схимонаха Іова кь ієромонаху Кириллу Транквіліону, заключащее в себі критический разборь составленого послідним "исповідания вЇрьі" от 23 августа 1619 г." (1993).

Курбський, Андрій (бл. 1528 - 1583) - письменник і мислитель, рос. князь, московський боярин. Ставши в опозицію до Івана Грозного, 1563 р. був змушений покинути Москву та емігрувати до Литовсько-Руської держави. Певний час проживав при дворі князя Острозького. Польський король Жигмонт II подарував йому маєтки на Волині (Ковель) та Литві. К. мав певний вплив на Острозького в церковних справах. Співпрацював із Замойською академією, з Острозьким культурно-освітнім осередком. Зробив низку перекладів з латини на церковносл. мову, використовуючи елементи старої укр. мови. Відомий його переклад-переробка трактату з логіки Спангенберга, що був виданий у XVI ст. Метою цієї праці було навчити учнів правильно будувати силогізми, щоб з допомогою засобів формальної логіки успішно вести полеміку з католиками і реформаторами. У трактаті аналізуються фігури й модуси силогізмів Ц. ей посібник з логіки мав важливе значення з огляду на розвиток культури дискурсивного мислення в Україні кін. XVI ст.

[br]

Осн. тв.: "Трактат із логіки Й. Спангенберга в перекладі А.М. Курбського" (1988).

Пекалід (Пенкальський, Пенкаля), Симон (бл. 1567, Олькуш побл. Кракова - після 1601) - укр.-польськ. гуманіст, поет. Закінчив Краківський ун-т (1585 - 1589), де отримав ступінь бакалавра. Пізніше став придворним поетом князя К. Острозького. Відомі його твори латиною "Острозька війна" (1600) та "Епітафія на честь І.Ф. Гербурта і Є. Заславської із Острозьких" (1601). "Острозька війна" П. - поетичний твір, у якому розкрито історичні події, пов'язані з придушенням К. Острозьким та його сином Янушем селянсько-козацького повстання під проводом Криштофа Косинського. Поема має яскраво виражений ренесансно-гуманістичний характер. Це знайшло вияв у авторській інтерпретації історії як послідовного викладу у часі діянь визначних особистостей, а не як наперед визначеного Богом процесу, де роль людини зводиться до мінімуму; в утвердженні думки про спроможність людини своїми силами за допомогою доброчесності або доблесті піднятися до рівня богоподібності, досягти земного безсмертя; у поцінуванні людини не лише за шляхетність походження, соціальний статус чи багатство, а й за довершеність фізичних і моральних сил, благородство, талант; у заклику дбати не лише про свій гаразд, а й про суспільне благо; в обстоюванні ідеї справедливості, релігійної толерантності, свободи. Будучи прихильником монархічної форми правління, П. розглядав державу як очолювану королем природну організацію людей, що складається з різних станів, кожний з яких посідає відповідне місце в соціально-політичній ієрархії.

Суразький, Василь (Василь Малюшицький) (серед. 50-х рр. XVI ст. - між 1604 р. та 1608 р.) - укр. письменник-полеміст, член Острозького наукового гуртка. У 1575 - 1581 рр. С. перебував на службі у князя К. Острозького В. продовж 40 років працював в Острозькому культурно-освітньому осередку. С. відзначався високим освітнім рівнем, що виявлявся у глибоких знаннях Біблії, патристики, теологічної літератури загалом. Ісаєвич припускає, що він брав участь у підготовці Острозької біблії 1581 р., а також не виключає можливість того, що в 1583 р. він був міським писарем в Острозі. С. є автором двох виданих в Острозі значних праць: "О единой истинной православной вере" (1588) і "Псалтирь ст. Возс л Ί, дованіемт." (1598). Філософські погляди С. сформувалися під впливом християнського неоплатонізму східної патристики, а також під певним впливом поширеної на той час в Україні реформаційної ідеології. їх реконструкція, здійснювана шляхом аналізу згаданих творів, дає підстави стверджувати, що для С. є характерними: нерозмежованість сфер філософії і теології, протиставлення Бога і світу, розуміння Бога як чогось вічного, надчуттєвого, невидимого й неосяжного. Поняття Бога, за С., включало також філософське уявлення про субстанцію, адже Бог наділявся атрибутами вічності й безконечності. Людську природу С. поділяє на зовнішню і внутрішню, або тілесну і духовну, з подальшою диференціацією останньої відповідно до ступеня залежності змісту і характеру інтелектуальних процесів від їх тілесного субстрату - ума, як вищої умоглядної і творчої сили, що спрямовується Богом і покликана відкривати в людині закладену в неї Богом істину, і розмислу, або розсудку Ц. е забезпечує пізнання зовнішнього світу і душі як опосередковуючої ланки між двома природами. Сутність "внутрішньої людини" виражена в умі, а розмисел переважно пов'язаний із "зовнішньою людиною". Пізнання викладених у Святому Писанні теологічних істин, а також пізнання своєї "внутрішньої людини", що здійснюється у подвигу самопізнання, можливе, на думку С., лише як миттєве містичне осяяння, розумне бачення ума і тому не потребує "зовнішнього розуму", західної раціоналістичної теології. Тому схоластика не тільки зайва, а й шкідлива В. одночас за "зовнішнім знанням" С. визнає прикладну цінність. Отже, у С. вже проглядається тенденція до усвідомлення необхідності опанування світських наук, європейської духовної спадщини, набуття інтелектуального вишколу, хоча б з метою вироблення навичок, вправності в обстоюванні власної позиції, вміння переконливо захищати і розвивати духовні традиції свого народу.

Філалет Христофор (Мартин Броневський) (? - бл. 1650) - діяч Острозького культурно-освітнього осередку, прихильник об'єднання православних і протестантів у боротьбі з католицькою експансією; довірена особа князя К.-В. Острозького у його стосунках з головою литовськ. реформаторів К. Радзивілом; близько контактував із Лукерисом. Ф. X. - автор "Апокрисису" - твору, що був написаний у відповідь на книгу польськ. єзуїта Скарги "Братський собф" (1597). В "Алокрисисі" Ф. X. обґрунтовує реформаційні за своєю суттю ідеї безпосередньої богопричетності кожного віруючого християнина, рівності усіх людей перед Богом, правомірності індивідуальних шукань істини віри та спасіння особистою вірою, свободи сумління як вищої духовної цінності віруючого, ідею всесвященства, контролю мирян за діяльністю пастирів, світської влади тощо, чим закладає основи формування (в релігійній формі) принципу загального громадянського права.