(прав)

правота, правда, правдивість, правість, законність (-ости); (правильность) слушність, справедливість (-ости). [Суд чинитиме нехибний людям правотою (Куліш)]. Сознание своей -ты - свідомість своєї правоти (правди). Надеюсь на -ту своего дела - покладаюся на правість своєї справи. -та этих замечаний - слушність цих завваженнів. Признавать чью-л. -ту в чём - признавати кому рацію в чому.

* * *

приговорить

1) примовляти, примовити, приказувати, приказати, приповідати, приповідувати, приповісти, приговорювати, приговорити. [Старий грає, примовляє (Шевч.). Устроми в ополонку хвіст та й приказуй: ловись, рибко, мала і велика (Рудч.). Ой як і став дяк псалтиру читати, стала, стала бондарочка та й приповідати (Голов.)];

2) См. Подряжать; Нанимать, Договаривать 2;

3) (присуждать кого к чему) присуджувати, присудити кого до чого, вирікати, виректи кому що, засуджувати, засудити кого у що, на що. [Присудити до кари. Суд вирік йому двацять років каторги (Васильч.). Ой вже тебе, молодий козаче, в салдати засудили (Чуб.)]. -рить к лишению всех прав состояния - присудити до втрати (права) стану… -рить к тюремному за ключению с поражением в правах - присудити до тюрми кого (виректи в'язницю кому) з позбавленням прав. -рить к десяти годам, каторги, принудительных работ - присудити десять років каторги, примусової праці (роботи). -рить к ссылке - присудити до заслання. -рить к изгнанию - банітувати. -рить к смертной казни - засудити на смертну кару, виректи кару на горло. -рить к смертной казни через повешение - присудити до шибениці. -рить к расстрелу - присудити до розстрілу, виректи розстріл. Приговорённый - присуджений, засуджений. -ный к смертной казни - присуджений до смертної кари, засуджений на смертну кару, на горло, стратенець (-тенця).

* * *

несов.; сов. - приговор`ить

1) ( выносить приговор) прису́джувати, присуди́ти и попрису́джувати; ( осуждать) засу́джувати, засуди́ти, осу́джувати и осуджа́ти, осуди́ти

2) (несов.: говорить, сопровождая какое-л. действие) примовля́ти; прика́зувати, пригово́рювати; диал. приповіда́ти

3) (решать, постановлять) приріка́ти, приректи́

4) см. уговаривать

1) (чего) визнання, признання, визнаття, признаття чого, (в чём) признання в чому. [Казав собі: піду, признаюся… та й зупинявся: якийсь страх перед тим признанням обіймав його (Грінч.). По його визнаттю стала громада радитись, що робити (М. Вовч.). Визнання соціяльної революції.]. -ние в любви - освідчення, признання (в коханні). -ние прав наследника - визнання прав спадкоємця. Сделать неосторожные -ния - зробити необачні признання. Добиваться, добиться -ния - добуватися, добутися признання від кого, (диал.) нуждати кого (щоб признався). [За ті гроші, що вкрадено, нуждають парубка в розправі (Волч. пов.)]. Исторгнуть -ние у кого - вирвати, видобути признання в кого;

2) кого кем, чем - визнання, визнаття, узнання кого за кого, за що. [Узнання нашого українського язика за окремий язик (Н.-Лев.)];

3) кого, чего (узнание) - пізнання кого, чого.

* * *

1) ( чего) визна́ння и визнаття́, визнава́ння

2) ( одобрение) визна́ння

3) ( в чём) призна́ння; ( в своих проступках) зізна́ння

1) стан, -у; ( положение) стано́вище; ( настроение) на́стрій, -рою

2) (общественное, семейное положение) стан; ( сословие) верства́

3) ( имущество) майно, має́тність, -ності; ( средства) ста́ток, -тку, ста́тки, -ків, доста́тки; ( богатство) бага́тство

- выводимое правило

- выводимое правило

техн. правило ( приспособление), руль

техн. правильный

матем.; техн. ве́рный ( правильный), и́стинный ( о результате), правильный ( результат)

1) справляння, правіжка (Мирн.), доправка (довгу). -ние податей, недоимок (в бесспорном порядке) - стягання, (вульг.) грабування. Подать ко взысканию с кого - позов скласти на кого;

2) кара. Денежное взыскание - грошова кара (пеня), штраф. Подвергнуть -нию - накласти кару на кого.

* * *

1) ( действие) стя́гнення, пра́влення, спра́влення, стяга́ння, стя́гування, справля́ння

2) ( наказание) стя́гнення; ( кара) покара́ння, ка́ра

ві[о]льність (р. -ности) [Поетична вільність], незалежність. -ность в обращении - незвичайне (вільне) поводження.

* * *

1) ві́льність, -ності; во́льність

2) ( привилегия) ві́льність

1) відбудування, відновлення, поновлення, оновлення, (несов. - відбудовування, відновлювання, поновлювання, оновлювання), завертання (напр., панщини). В-ние в правах - повернення прав. -ние сил - відживлення, підживлення;

2) (подстрекание) підбурювання, підбурення, настренчування, настренчення, вбивання проти кого, на кого;

3) хим. - редукування, зредукування, відновлювання, відновлення, розкиснювання, розкиснення. Срв. Восстановлять.

* * *

1) ( действие) відно́влення, поно́влення, (неоконч.) відно́влювання, поновлювання; відбудува́ння, відбудо́ва, (неоконч.) відбудо́вування; поно́влення, (неоконч.) поно́влювання

2) хим. відно́влення

час (р. часу), пора, час-пора, часина, година, доба (р. доби), діб (ж. р.) (р. доби). Короткое время - малий час, часочок, часинка, мала часина. В короткое время - за малий час, не за великий час, за малу часину. Продолжительное время - великий час, довший час. Во время (во времена) кого, чего - за кого, за чого, за часів кого, чого, під що, підчас чого, при чому, по-при що, серед чого (и просто орудн. пад.). [Був ще за панського права кухарем (Грінч.). То було за царя Панька, як земля була тонка. За часів Соломона. За часів наростання народньої сили, письменство вело за руку наш народ (Єфр.). Мочила коноплі під холод та захолодила ноги (Тесл.). При добрій годині всі куми й побратими. Серед бурі страшно на морі. Це діялося постом = во время поста]. Во-время - см. ниже В своё время. Со времени - від часу, від часів. [Від часу революції]. До времени - до якогось часу, покіль-що. С какого времени? - відколи? з якого часу? С этого времени - відтепер, з цього часу. С того времени - відтоді, відтогді, з того часу, з тих часів. С давнего времени - з давніх часів, здавна, з давньої давнини, з давнього давна, з давніх давен, од найдавніших давен. С незапамятных времён - з-поконвіку, з передвіку, з правіку. С того времени, как - з того часу як, відколи, одколи. [Відколи прийшов, ще й слівцем не прохопивсь]. В какое время? - якого часу? Около того времени - близько того часу. В это время - в цей час, під цей час, сей час, тут, у цю пору, в ці пори. А в это время - аж тут, аж під цей час. В то время - тоді, того часу, в той час, під той час, тими часами, на той час, на ту пору. В то же время - рівночасно, одночасно, в той-таки час, в той самий час. В одно время - заразом. [Не всі бо заразом! Я думаю й слухаю заразом]. В одно и то же время - за одним заходом, одночасно. [Франко мусів бути за одним заходом і воїном, і робітником (Грінч.)]. Тем временем - тимчасом, поки-що. В то время, как - як, тимчасом як. [Як були ми в його, бачили його брата]. Всё время - раз-у-раз, раз-по-раз. В своё время - за свого часу, свого часу, в свій час, (своевременно) на свій час. Не в своё время - не в час, невчасно, не свого часу. Всему своё время - на все свій час. Для своего времени - як на свій час, як для свого часу. Во всякое время - повсякчас, повсякчасно, на всяку діб. Это было не в наше время - це ще не за нас було, не в наші часи те діялося. В недавнее время - недавніми часами. В прежнее время - попередніми часами, за попередніх часів, давніших літ, перше, попереду, (вульг.) допреж сього, спрежду. В последнее время - останнім часом, останніми часами. В старое время - за давнього часу, в старовину. По теперешним временам - як на тепер, як на ці часи. До последнего времени - до недавна. В другое время - иншим часом. До сего времени - досі, до сього часу. До того времени - доти, доті[и]ль, (диал.) дотля. До поры до времени - поки-що, доки-що, до слушного часу, до часу. [До часу глек воду носить (посл.)]. До позднего времени - допізна, до пізньої години. Раньше времени - без часу. На-время - на час, до часу, про час. [Хай буде про час і така, навпослі я зроблю гарну]. На некоторое время - на якийсь час. На определ. время - на безрік. На вечные времена - на вічні часи, на безвік, в вічний час. Спустя, через некоторое время - згодом, згодя, перегодом, з- перегодом, перегодя, небавом, незабаром, невдовзі, невзадовзі, далі-подалі, далі-далі, по якійсь годині, за якимсь часом. Спустя долгое время - по довгому часі. В непродолж. времени - см. Вскоре. С течением времени - де-далі, з часом. В течении некоторого времени - на протязі (протягом) якогось часу. В течение непродолжит. времени - не за великий час, на протязі (протягом) недовгого часу. От времени до времени - час од часу, з часу до часу. По временам, время от времени - часами, десь-не-десь, коли-не-коли, десь- колись. В ночное время - уночі, нічною добою, нічної доби, вночішнього часу. Время предрассветное - досвіток. Время дообеденное - задобіддя, задобідня година. В обеденное время - в обіди. Время послеобеденное - пообідній час, сполуденок (р. -нку). Время перед вечером - підвечірок (р. -рку). Время, когда ложатся спать - ляги, обляги, вляги, лягмо, лягови, (нареч.) облягома. [Іде він до неї о пізніх лягах. Облягома приїхав. Були пізні лягма. У пізні лягови пряду]. Время вставания - устанок. [Робив од устанку до смерку]. Утреннее время - зарання, заранок. [Півень співа поки зарання, а потім спить]. Время года - пора, доба року. Время после зимы, когда ещё возвращаются зимние явления - відзимка. Время между весною и летом - залітки. Время, когда греет солнце - вигріви. Время пахания - оранка. Время уборки сена - косовиця, гребовиця. Время перед новой жатвой, перед новым хлебом - передні[о]вок (р. -вка). Время жатвы - жнива. Время возки копен - возовиця, коповіз (р. -возу). Время рождения овец - обкіт (р. -коту). Время, когда пасётся скот - пасовиця. Время роения пчёл - рійба, ройовиця. Время собирания мака - макотрус. Время опадания листьев - листопад. В свободное время - на дозвіллі, гулящого часу, вільного часу, на гулянках, гулянками, гуляючи. Есть время - є коли. Отсутствие свободного времени - нікольство. Не хватать, не доставать времени - ніколитися. [Не поможу тобі, бо й самому ніколиться]. Нет времени - нема коли, ніколи, не маю часу. Удобное, благоприятное время - добра нагода, добра година, слушний час, сприятлива година. Надлежащее время - слушний час. Неблагоприятное, бедственное время - лихий час, лихоліття, лиховщина, тяжка година, знегіддя, знегода. В условное время - в належиту годину. В лучшие времена - за кращих часів. Определённое время - визначений (призначений) час (термін). В определённое время (в опред. сроки) - певними речінцями. Теперешнее время - теперішні часи, сьогочасність (р. -ности). Старые времена - старі часи, давнина, старовина, старосвітчина. Время, в которое жили деды - дідівщина, дідизна. Настоящее время - час теперішній (и грамм.). В настоящее время - тепер, тепереньки, теперечки, сейчас, нині. До настоящ. времени - донині, дотепер. Время прошлое, давно минувшее - час минулий, давній, давно минулий (и грамм.), давні часи, давня давнина. Время будущее - час майбутній, прийдешній (и грамм.). На будущее время - на далі, на дальший час, на потомні часи. В давние времена - давньою порою, давніми часами, у давні давна. Относящийся к этому, к тому, к новому времени - сьогочасній, тогочасній, тоговіковий, тодішній, новочасній. Условленное время, проведенное в обучении ремеслу - термінування. Время летит - час біжить, час не змигнеться. Требующий, отнимающий много времени - забарний, загайний, бавний, забавний. Время прибавочное (для работы) - надробочий час. Время упущено - проминуто час, (шутл.) пора перепорилася.

* * *

громадянство. Пользоваться всеми правами гражданства - мати всі громадянські права.

* * *

1) доброчесність, чеснота, (редко: добровдалість), добровчинність, доброчинливість (р. -ости), (устар. архаизм у Квитки, Кулиша и Шевченка) добродітель; (акт добродетели) - доброчин (р. -ну); (женская д.) невинність, чеснота, (исчезающий полонизм) цнота. [Високими чеснотами закрити непевність прав своїх (Грінч.). Слухняність - це й єсть перша чеснота панни (Ор. Левиц.). Лучче цнота в болоті, а як нецнота в золоті (Ном.)];

2) (описат.) добрі прикмети, добрі ознаки, добрі норови, вартість.

* * *

домочься домагатися, домогтися, допоминатися, допевнятися, допевнитися, доправлятися, доправитися, намагатися, намогтися, вимагати, вимогти чого. [Селяни почали своїх прав допоминатися (Доман.). Іди, допевняйся, нехай тобі віддасть. Треба свого права доправлятися. Таки вимогли, щоб заведено в нас школу].

* * *

1) гідність, достойність (р. -ности). [Найкращий етичний критерій - шанувати свою особисту достойність (Крим.). З лицарською достойністю (Грінч.). Де наша національна гідність? (Грінч.)];

2) повага. [Вислухайте-ж ви покірно, з повагою, що неповинним личить (Грінч.)]. Чувство собственного достоинства - самоповага. Сохранять чувство собственного достоинства - зберегати (заховувати) повагу до себе, самоповагу. С достоинством - поважно. [Спитав поважно: що ти посмів мені сказати зараз?]. Лишить человеческого достоинства кого-л. - позбавити людської гідности, упослід(н)ити кого;

3) (качество, ценность) вартість, вартність, стійність (р. -ности), [Мораль дуже непевної вартости (Єфр.). Я вам показую сукна найвищої вартости. Поема високої літературної стійности. Свідомий своєї шляхетської вартности (Неч.-Лев.)]; срв. Качество. Отдавать справедливость, ценить по достоинству - шанувати кого по заслузі (гідно), віддавати кому належне. [Його шанують по заслузі - він того заробив];

4) сан, гідність (р. -ности). [Король надав йому князівську гідність].

* * *

1) ( положительное качество) гі́дність, -ності, достойність, -ності

2) (уважение к себе, сознание своих прав) гі́дність, -ності, досто́йність

3) (стоимость, ценность денежного знака) ва́ртість, -тості

4) ( звание) гі́дність, досто́йність; ( титул) ти́тул, -у; ( сан) сан, -у

1) одновірець (р. -рця);

2) (бывш. раскольники, воссоедин. с прав. церк.) - одновірці.

* * *

и пр. однові́рець, -рця, єдинові́рець