учневі

1. n

1) норма; розмір

2) ставка; тариф; такса; розцінка

3) фін. курс

4) ціна; оцінка

5) pl зал. вантажний тариф

6) швидкість, темп

7) відсоток; частка; коефіцієнт; пропорція; ступінь

8) пайок; порція

9) розряд, сорт

10) місцевий (муніципальний, комунальний) податок; збір на місцеві потреби

11) оцінка (у школі)

12) спосіб дії; манера

13) інтенсивність; потужність

14) частота

15) спорт. розряд

16) мор. клас (судна); ранг (корабля)

17) хід (годинника); добове відставання (поспішання) (про годинник)

18) тех. витрати (води тощо)

2. v

1) оцінювати; розцінювати; обчислювати

2) цінувати

3) таксувати, тарифікувати

4) підраховувати, перераховувати

5) вважати, розглядати

6) вважатися, розглядатися

7) обкладати місцевим податком

8) амер. ставити оцінку; оцінювати знання

9) розм. заслуговувати

10) визначати клас, категорію (автомобіля тощо); класифікувати

11) мати категорію (клас)

12) мати розряд (звання) (про моряка)

13) присвоювати звання (розряд) (моряку)

14) регулювати, вивіряти (годинник)

15) виносити догану; вичитувати, лаяти, сварити, давати прочухана

* * *

1) норма; розмір

2) ставка, тариф; такса; розцінка

3) швидкість, темп

4) відсоток, частка; коефіцієнт; пропорція; ступінь

5) розряд, ґатунок, сорт

6) місцевий, муніципальний, комунальний податок; збір на місцеві потреби ( у Великій Британії)

7) aмep. оцінка ( у школі)

8) спосіб, спосіб дії; манера

9) cпeц. інтенсивність; потужність

10) cпeц. частота

11) cпopт. розряд

12) мop. клас ( торгового судна); icт. ранг ( корабля); ( rate rating I 6)

13) ( про годинник) хід; добове відставання; прискорення за добу

14) тex. витрата ( води)

1) ( часто at) оцінювати, здійснювати оцінювання; обчислювати; цінувати, розцінювати, оцінювати; cпeц. таксувати, тарифікувати

2) ( часто as) вважати, розглядати; думати, гадати; вважатися, розглядатися

3) pass обкладати місцевим податком; оцінювати для встановлення ставки місцевого податку або страхової премії

4) aмep. ставити оцінку ( учневі), оцінювати знання

5) заслуговувати

6) aмep. ( заслужено) користуватися чим-небудь; мати право на що-небудь; займати привілейоване положення

7) мop. визначати клас (корабля, автомобіля); встановлювати категорію; класифікувати; мати яку-небудь категорію, клас; надавати клас, звання ( морякові); мати клас, звання ( про моряка)

8) регулювати, вивіряти ( годинник)

1. n

1) тінь

2) напівтемрява, морок

3) невідомість

4) pl сутінки

5) смуток

6) примара

7) невиразний обрис

8) ознака, прикмета, провісник

9) натяк, тінь

10) постійний супутник, тінь

11) шпигун

12) криси (капелюха)

13) жив. тіні

14) шк., розм. новачок, якого один з учнів класу вводить у курс справи

15) захисток, притулок

2. v

1) затіняти, затуляти, закривати, заслоняти, застувати

2) затьмарювати

3) хмурніти, засмучуватися

4) зображати символічно; туманно викладати, змальовувати алегорично

5) провіщати, пророкувати (тж shadow forth, shadow out)

6) іти по п'ятах; таємно стежити

7) захищати; давати притулок

* * *

1) тінь ( від предметів)

2) напівморок, напівтемрява; невідомість

3) pl сутінки ( the shadows of evening); морок; зневіра

4) неясний обрис; примара; знак, ознака, провісник; слабка подоба; тінь ( чого-небудь)

5) натяк, тінь

6) постійний супутник, тінь; шпиг

7) криси ( капелюха)

8) pl; жив. тіні

9) cл.; жapг. новачок, доручений "старому" учневі, щоб той увів його в курс шкільного життя

10) покров, захисток; притулок; захист

1) ( Shadow) тіньовий; опозиційний

2) тeкcт. з тіньовими відтінками ( про тканину в смужку або клітину)

1) затінювати; захищати, заслоняти (від сонця, світла); пoeт. осіняти

2) затьмарювати; хмурніти

3) намічати; туманно викладати; зображувати символічно, алегорично (shadow forth, shadow out)

4) пророкувати, передбачати, передвіщати (shadow forth, shadow out)

5) ходити назирці, таємно стежити

1) норма; розмір

2) ставка, тариф; такса; розцінка

3) швидкість, темп

4) відсоток, частка; коефіцієнт; пропорція; ступінь

5) розряд, ґатунок, сорт

6) місцевий, муніципальний, комунальний податок; збір на місцеві потреби ( у Великій Британії)

7) aмep. оцінка ( у школі)

8) спосіб, спосіб дії; манера

9) cпeц. інтенсивність; потужність

10) cпeц. частота

11) cпopт. розряд

12) мop. клас ( торгового судна); icт. ранг ( корабля); ( rate rating I 6)

13) ( про годинник) хід; добове відставання; прискорення за добу

14) тex. витрата ( води)

1) ( часто at) оцінювати, здійснювати оцінювання; обчислювати; цінувати, розцінювати, оцінювати; cпeц. таксувати, тарифікувати

2) ( часто as) вважати, розглядати; думати, гадати; вважатися, розглядатися

3) pass обкладати місцевим податком; оцінювати для встановлення ставки місцевого податку або страхової премії

4) aмep. ставити оцінку ( учневі), оцінювати знання

5) заслуговувати

6) aмep. ( заслужено) користуватися чим-небудь; мати право на що-небудь; займати привілейоване положення

7) мop. визначати клас (корабля, автомобіля); встановлювати категорію; класифікувати; мати яку-небудь категорію, клас; надавати клас, звання ( морякові); мати клас, звання ( про моряка)

8) регулювати, вивіряти ( годинник)

1) тінь ( від предметів)

2) напівморок, напівтемрява; невідомість

3) pl сутінки ( the shadows of evening); морок; зневіра

4) неясний обрис; примара; знак, ознака, провісник; слабка подоба; тінь ( чого-небудь)

5) натяк, тінь

6) постійний супутник, тінь; шпиг

7) криси ( капелюха)

8) pl; жив. тіні

9) cл.; жapг. новачок, доручений "старому" учневі, щоб той увів його в курс шкільного життя

10) покров, захисток; притулок; захист

1) ( Shadow) тіньовий; опозиційний

2) тeкcт. з тіньовими відтінками ( про тканину в смужку або клітину)

1) затінювати; захищати, заслоняти (від сонця, світла); пoeт. осіняти

2) затьмарювати; хмурніти

3) намічати; туманно викладати; зображувати символічно, алегорично (shadow forth, shadow out)

4) пророкувати, передбачати, передвіщати (shadow forth, shadow out)

5) ходити назирці, таємно стежити

1) см. Прилегание 1;

2) пильність, горливість, запопадливість, прикидливість (-вости) пильнування. [Я додам ще пильність трудолюбну (Франко)]. У этого ученика мало -ния - цьому учневі бракує запопадливости (пильности). -ние к учению, к работе - прикидливість (горливість) до науки, до роботи.

* * *

1) моло́ти

2) товкти́; розтира́ти

3) те́рти зі скри́пом і скре́готом

4) му́чити, гноби́ти

5) крути́ти ру́чку ( чогось); гра́ти на шарма́нці

6) утовкма́чувати (учневі і т.п.); зубри́ти

7) точи́ти, відто́чувати, шліфува́ти

•

- grind away

1) розме́лювання

2) важка́, одномані́тна пра́ця

3) прогу́лянка для моціо́ну

4) розм. зубри́ло; зубрі́ння

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

Немирич, Юрій (1612, Київ - 1659) - київський підкоморій, за гетьманів Хмельницького та Виговського козацький полковник, видатний дипломат, мислитель раціоналістичного спрямування, який цікавився переважно проблемами держави і права. Н. розпочав свій освітній шлях у Краківській академії, де його вчителями були відомий математик Стегман та фахівець з проблем етики Мартин Руар, який підтримував дружні зв'язки з Гроцієм і дав рекомендаційні листи до нього своєму учневі. Н. відвідував лекції в Лейденському й Амстердамському ун-тах, а також в ун-тах Парижа, Базеля, Падуї; здійснив освітню подорож до Англії. Найсильніше враження на нього справили державний устрій Голландії і Швейцарії. Відтоді Н. стає послідовним прихильником республіканської форми правління і федеративного устрою держави як союзу республік. Навчаючись у Сорбонні, Н. пише і видає в Парижі твір "Роздуми про війну з московитами" (1632), який, імовірно, був першим трактатом укр. автора з воєнно-політичних проблем. Н. негативно ставився до самодержавно-монархічного державного правління, котре може, як це було за Івана Грозного, перерости в тиранію. Коли воля володаря ставиться понад закон, піддані перетворюються на рабів, втрачають громадянські свободи, в тому числі й свободу сумління В. иклад цих поглядів було продовжено в написаному Н. "Маніфесті до володарів Європи" (1658), в якому він виступає як ідеолог уряду гетьмана Виговського. В цьому документі Н. пояснює європейським політикам підстави денонсації Козацькою державою Переяславських угод, які вбачає в порушенні цих угод Московією, нищенні автономії України, прав і свобод її люду. Ідеї, викладені Н., виявилися згодом близькими до поглядів, що проголошувалися в "Маніфесті до європейських народів", написаному через півсторіччя Орликом. Подальший виклад державницьких уявлень Н. знаходимо в складених ним умовах Гадяцького договору 1658 р. Виговського з Польщею. Готуючи його, Н. сподівався, що на його основі буде утворена нова держава - федерація або радше конфедерація, яка складатиметься з Польщі, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. За проектом договору Україна поєднувалася з Польщею і Литвою на правах самобутньої держави під назвою "Велике князівство Руське", що повинно було мати свій верховний трибунал і судочинство, вищих урядовців, гетьмана і канцлера, свою державну скарбницю, власну монету, своє військо та адміністративно територіальний поділ. У цьому князівстві проектувалося заснування двох академій з університетськими правами (в Києві та іншому місці, де буде зручно), великої кількості шкіл з вільним викладанням та цілком вільного книгодрукування. Передбачалося законодавче впровадження свободи сумління, а насильно нав'язана укр. народові унія скасовувалася. Державницькі погляди Н. були закономірною ланкою в розвитку державно-правових ідей в Україні від Оріховського, Могили до Мазепи й Орлика.