роль

I n

1. цифра

2. персона, постать, особистість

- ambitious figure честолюбний діяч

- control figures контрольні цифри

- key figures контрольні цифри

- political figure політик, політичний діяч

- popular figure популярний (політичний) діяч

- public figure громадський діяч

- target figures контрольні цифри

- a person of figure видатна постать/ особистість

- to cut a figure займати видне становище

- to cut a conspicuous/ good/ great figure відігравати важливу роль

- to make a conspicuous/ good/ great figure відігравати важливу роль

II v

1. уявляти собі

2. амер. розм. вважати, оцінювати

3. бути символом

4. фігурувати, відігравати роль

АНАРХІЗМ ( від грецьк. άναρχια - безвладдя) - сукупність політичних концепцій, споріднених між собою тим, що вони заперечують централізоване управління суспільством, пропонуючи побудову суспільного ладу шляхом добровільного об'єднання у спілки або спільноти. Найважливішою прикметою змісту анархістської політичної концепції (або близької до А.) є утвердження цінності окремої особистості та індивідуальної свободи у найбільш радикальній формі. Віддалені ідейні коріння А. можна віднайти у деяких течіях давньогрецьк. філософії (істоїцизм), також в індивідуалістських та комунітаристських елементах християнства. Перше чітке формулювання ідей А. дав англ. політичний філософ, романіст та есеїст Годвін (1756 - 1836) у кн. "Дослідження політичної справедливості" (1793), в якій він обґрунтував ідею бездержавного суспільного ладу. В 40-х рр. XIX ст. А. оформлюється в окрему течію політичної думки, яка у друг. пол. XIX - на поч. XX ст. досягає суттєвого впливу, особливо у деяких європейських країнах (Франція, Іспанія, Італія та ін.). Дослідники політичних ідеологій, даючи типологію А., вирізняють: а) індивідуалістський А.; б) комуністичний А. (анархо-комунізм); в) проміжний між першим та другим - індивідуалістськи-комунітаристський А. Цей поділ на різновиди має своєю підставою різницю у підході до проблеми "особистість - спілка (спільнота)". Залежно від того, якими засобами політична концепція пропонує досягати мети, анархічні політичні концепції поділяють на реформістські та революційні. Крайній індивідуалістський варіант А. заперечує будь-які суспільні установи (сім'ю, церкву, традиції, політичні партії, державу) та будь-які форми колективної свідомості (мораль, релігію, ідеологію), які б обмежували свободу особи. Вважають, що класичне формулювання індивідуалістського різновиду А. дав нім. філософ, лівий гегельянець Штирнер (1806 - 1856) у своєму творі "Єдине та його власність" (1845). Інші анархістські політичні концепції намагаються врівноважити захист автономії окремої особистості з потребою єднання людей у спілки (громади) або спільноти. Це дає перехідну форму - індивідуалістсько-комунітаристський А.: особистості, добровільно жертвуючи частиною своєї свободи, об'єднуються у відносно невеликі спілки, які, в свою чергу, можуть утворювати спілки спілок. До індивідуалістсько-комунітаристського А. належить політична концепція Пру дона - франц. філософа, який у кн. "ЇЦо таке власність" піддав критиці капіталістичний ринок як спосіб гноблення виробника. Оскільки у цій концепції наголос зроблено на взаємності обміну, то розвиток цієї ідеї політичними філософами кін. XIX ст. іноді називають "концепцією взаємності". Ідеї Прудона відіграли важливу роль у стимулюванні профспілкового руху—реформістського анархо-синдикалізму. Крім того, вони стали одним із джерел революційного анархо-синдикалізму. Найвпливовішим його теоретиком став франц. інженер та соціальний філософ Сорель (1847 - 1922). Він зазнав впливу ідей Ніцше, Маркса та Бергсона, поєднавши таким чином марксистську орієнтацію на практичну дію з волюнтаризмом та інтуїтивізмом. Революційний А. рос. політичного філософа Бакуніна виявляє виразні ознаки суто комунітаристського (колективістського) А.: він вважав, що держава має бути зруйнована насильницьким шляхом і замінена федерацією вільно утворюваних селянських та робітничих спілок, які б колективно володіли власністю і спільно контролювали розподіл (кожному відповідно до його трудового внеску). Колективістські тенденції концепції Бакуніна були посилені у політичній філософії Кропоткіна (1842 - 1921), який перетворює спільноти (рос. "общиньї") в основу всього суспільного ладу - у колективного власника засобів виробництва та (шляхом їх об'єднання у федерації) у замінника держави. У тлумаченні Кропоткіна комунітаристський різновид А. набув своїх крайніх форм і став комуністичним А. (анархокомунізмом). В Україні перше свідоме формулювання ідей А. (як складника лібералізму у політичній концепції Драгоманова) репрезентує індивідуалістськи-комунітаристський та реформістський різновид А. Драгоманов - ліберал (вірить у поступ, розум, емансипацію шляхом просвіти і та ін.), конституціоналіст, але ідейна противага бюрократичному централізму та імперіалізму зосереджена передусім в анархістських елементах його концепції. Цим ідеям не випало стати джерелом для появи ідеології анархістського політичного руху в Україні. Анархістський політичний (військовий) рух 1917 - 1921 рр., очолюваний Махно (1884 - 1934), виявив нестачу історично нагромадженого політичного досвіду та конструктивізму: він був руйнівним щодо впровадження тих елементів порядку, які пов'язані зі становленням укр. незалежної держави (фактично рос. більшовики використали його з цією метою). Все це, зрештою, прирекло його на роль деструктивної сили (у кращому випадку, на роль загонів сільської самооборони) і призвело до поразки.

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

ЦІННІСТЬ - термін, що позначає належне та бажане, на відміну від реального, дійсного. Першим кроком до розуміння природи Ц. було усвідомлення того, що з'ясування поняття реальності та істини не дає відповіді на питання - що таке Ц. Істина відповідає на питання - якою є реальність, Ц. відповідає на питання - що є, бажаним або яким щось повинно бути В. ідкриття неможливості вивести Ц. з опису того, що існує (і навпаки), належить англ. філософу Г'юму і стало відомим під назвою "закон Г'юма". Ця різниця між істиною і Ц. набула статусу як проблеми "фактичного - ціннісного". У філософії XX ст. робилися і робляться спроби подолати прірву, яка роз'єднує світ емпіричної реальності і світ Ц. Деякі із сучасних філософів не схильні вважати, що ця прірва є абсолютною. До кінця XIX ст. Ц. розглядали в контексті метафізики, теології або епістемології - тобто природа Ц. не вважалась особливою, а тому філософи не потребували особливого терміна для позначення Ц. XX ст. успадкувало дві основні групи концепцій стосовно пояснення природи Ц. - об'єктивістську та суб'єктивістську Л. інію об'єктивістського розуміння Ц. започаткував Платон: він розумів ідею добра як таку, що в принципі не відрізняється від інших ідей, а, отже, не відрізняється і від істини; винятковість цієї ідеї полягала в тому, що, з погляду Платона, вона увінчує ієрархію всіх інших ідей. У середньовічній томістській теології Ц. вважалися ідеями, які Бог привніс у світ внаслідок акту творення світу та через явлення Христа - зокрема через Божий Заповіт. На противагу античній та середньовічній філософії, в новочасній філософії утвердилося переважно суб'єктивістське розуміння Ц.: у відповідності з цим поглядом Ц. належать до психічних об'єктів - їх джерелом є наші бажання, інтереси, почуття, ставлення. Ця лінія розуміння природи Ц. включає цілу низку видатних філософів Нового часу та поч. XX ст.: Гоббс, Спіноза, Ляйбніц, філософи-утилітаристи, Майнонг, Перрі, логічні позитивісти (Рассел,Айєр), Стівенсон. Усі ці філософи запропонували дещо відмінні варіанти суб'єктивістського розуміння Ц.: джерелом Ц. є бажання і задоволення (утилітаристи), інтереси (Перрі); Ц. є прихованими веліннями або командами (Рассел), джерелом Ц. є почуття (т. зв. емотивізм - Айєр, Стівенсон). До суб'єктивістського розуміння Ц. схилялися також прихильники прагматизму: серед них особливо важливий внесок у теорію Ц. зробив Дьюї. Суб'єктивістська концепція Ц. містить в собі загрозу релятивізму та нігілізму. Початки об'єктивістського розуміння Ц. знаходять у нім. філософа Лотце, а у XX ст. найвідомішими його речниками є Шелер та Гартман А. ле передусім критика емпіричного реалізму, позитивізму та психологізму з боку Гуссерля значною мірою підважила переконливість суб'єктивістської концепції цінностей. Це стало підставою для розвитку об'єктивістської концепції Ц., найвідомішим речником якої на засадах феноменологічного підходу став Шелер В. ін виходив з того, що послідовна теорія Ц. може бути тільки апріорною: бо на основі того, що люди цінують, не можна обґрунтувати, що ж варте поцінування (люди часто цінують те, що не варте поцінування). Але крайня форма інтуїтивізму та апріоризму, і яку маємо в Шелера, на сьогодні зазнала серйозної критики. У філософії кін. XX ст. суперечка двох названих підходів до проблеми Ц. існує у вигляді певних тенденцій. Більшість сучасних філософів у поясненні природи Ц. прагнуть поєднати позитивні елементи обох підходів - як суб'єктивістського, так і об'єктивістського. Ц., за висловом Фрондізі, є результатом напруги між об'єктивним та суб'єктивним. Ця складність цінностей, поєднання в них різнорідних елементів спонукала Фрондізі пояснювати природу Ц. на основі поняття гештальту. Пояснюючи природу Ц., наголошують на різниці між Ц. та її носієм. Носій Ц. - це деяка основа, яка "тримає" на собі Ц., або субстрат, в якому вона втілена. Носієм Ц. може бути не тільки щось матеріальне (скажімо, тканина і фарби у живопису), а також психіка чи інтелект (напр., почуття краси, любові, ідеї, поняття, розуміння). Поняття добра, справедливості, законності і т. д. є ціннісно навантаженими ідеями або поняттями, носієм Ц. у даному разі є розум, інтелект. Переважно Ц. поділяють на дві великі групи: "нижчі", або "матеріальні" Ц. (те, що задовольняє біологічні потреби) і вищі, або духовні Ц. Цьому поділу відповідає поділ на інструментальні або зовнішні Ц. (ті, що є засобом для утвердження інших Ц.) і самодостатні або, інакше, внутрішні Ц. Духовні Ц. є переважно внутрішніми, самодостатніми. Інструментальні (зовнішні) Ц. є засобами для утвердження інших Ц. Самодостатні Ц. володіють більшою мірою ознаками об'єктивних Ц.: їхнє буття як Ц. не залежить від того, цінуємо ми їх чи ні - від яких іде "заклик" шанувати та захищати їх; якщо не чують цього заклику, то наслідком цього є духовна деградація людей. За змістом духовні Ц. поділяють на релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та ін. Відповідно говорять про моральний, політичний та правовий нігілізм. Існує також поділ Ц. на індивідуальні, колективні (партикулярні) та універсальні. Універсальні або, інакше, вселюдські Ц. - це ті, що прийняті (чи мають перспективу бути прийнятими) різними народами, культурами, націями, цивілізаціями (напр., права людини). Ц. партикулярні - це Ц. даного суспільства, самобутньої культури, нації, цивілізації. Зрозуміло, що універсальні Ц. існують як включені в контекст кожної із культур, націй чи цивілізацій. Однією із проблем є дослідження співвідношення та взаємопов'язаності між різними Ц. Ц. містять у собі спонукальний складник. Отож саме тому вони відіграють важливу роль у перетворенні реальності, що виконують роль підстави для дії: спрямовуючи індивідуальну і колективну дії, вони забезпечують граничні (останні) підстави для дії та діяльності. Ц. відіграють провідну роль в об'єднанні індивідів для спільних, колективних дій; є важливими у забезпеченні основи для єднання людей у нації, цивілізації чи навіть людства, оскільки це передбачає наявність деяких базових спільних Ц.

Ціцерон, Марк Туллій (106, Арпінум - 43 до н. е.) - римський філософ-еклектик, оратор, теоретик риторики. Його життя і діяльність припадають на період активного проникання давньогрецьк. філософії в римську культуру. Особлива роль тут належить представникам Середньої Стої (серед. II ст. до н. е. - поч. н. е.), Панецію (185 - 110 до н. е.) та Посидонію (135 - 51 до н. е.), які відіграли вирішальну роль у поширенні стоїцизму серед освічених римлян за тих часів. Школу Посидонія відвідували також Ц. і Помпей. Від Ц. розпочинається відлік історії римської філософії. В історії культури Ц. належить також місце найвидатнішого оратора Рима, вишуканого інтерпретатора текстів давньогрецьк. філософів З. авдяки глибині й точності осягнення ним філософських творів Платона, Аристотеля, представників скептицизму, стоїцизму, епікуреїзму та простоті й витонченості стилістики їхнього викладу ці твори зажили популярності як у добу Римської імперії, так і в подальші часи. Позитивна роль Ц. як філософа-еклектика виявилася у кількох напрямах. По-перше, він здійснив не механічне "змішування" змісту різних філософських шкіл, а його переосмислення шляхом віднаходження елементів спільного у підходах різних філософів. По-друге, Ц. прагнув урівноважити крайнощі у цих підходах, якщо спільних елементів не існувало. Зокрема, схвально ставився до поміркованих форм скептицизму, заперечував екстремальні прояви аскетизму в етиці стоїків; наполягав на збереженні традицій, але при цьому вважав за необхідне здійснювати їхню поступальну трансформацію; засуджував застосування насильства. По-третє, еклектика стала певним підґрунтям для розширення діапазону творчих здобутків Ц., сприяла створенню ним оригінальних філософських творів, особливо етико-моралістичного змісту. Поєднання у творах Ц. філософської проникливості та мовної досконалості високо цінував Сковорода. У передмові до здійсненого ним перекладу із книги Ц. "Про старість" Сковорода зауважував, що у цьому творі мова "дихає високими думками"; головний герой промовляє не щелепами і не губами, а "серцем і грудьми говорить римлянин". У своїх теоретичних дослідженнях з риторики Ц. наголошував на тісному зв'язку риторики з філософією, мистецтва мовлення із мистецтвом мислення.

[br]

Осн. тв.: "Про природу богів"; "Про обов'язки"; "Про передбачення"; "Про найбільше добро і зло"; "Про дружбу"; "Про республіку"; "Про закони".

1) придатний для постановки (про п'єсу)

2) ігровий (про роль)

* * *

n (pl cameos)

камея

* * *

1) камея

2) яскрава епізодична роль, зіграна відомим актором (у театрі, кiнo)

1) мініатюрний; маломасштабний

2) епізодичний, але яскравий ( про роль)

1) кидок

2) кидання; метання

3) відстань кидка

4) певна кількість; вихід (продукції)

5) покидьки, послідки; екскременти; блювотина

6) театр. розподіл ролей

7) акторський склад

8) взірець, зразок

9) склад (розуму тощо); тип

10) гіпсовий зліпок

11) гіпсова пов'язка; шина

12) відтінок

13) підрахунок

14) амер. здогадка, припущення; прогноз

15) погляд; вираз очей

16) тех. литво; плавка

17) місце для вудіння риби

18) місце (в екіпажі)

19) ризик, ставка, шанс

v (past і p.p. cast)

1) кидати; метати

2) втрачати; міняти (зуби, роги); скидати (листя)

3) виливати, лити (метал)

4) ухвалювати вирок

5) бракувати (коней тощо)

6) заст. обмірковувати

7) робити припущення; провіщати

8) театр. розподіляти (ролі); давати роль (акторові)

9) скинути, народити передчасно (про тварин)

10) підраховувати; підсумовувати

* * *

1) кидок; кидання, метання; закидання ( волосіні); відстань кидка; відстань, пройдена кинутим предметом

2) метання ( у грі в кості); кількість викинутих очок

3) шанс, ризик

4) певна кількість; кількість продукту, що добувається або виробляється; вихід ( продукції)

5) те, що відкидається, викидається або скидається ( шкіра змії); покидьки

6) блювотна маса, блювотина; екскременти

7) миcт.,; кiнo розподіл ролей; склад виконавців ( у даній виставі); акторський склад; список діючих осіб, виконавців

8) зразок

9) підрахунок; обчислення

10) aмep. здогад, припущення; пророкування; прогноз

11) склад ( розуму); тип, рід

12) погляд; вираз очей

13) легка косоокість (тж. cast in the eye)

14) відтінок

15) зліпок ( гіпсовий)

16) мeд. гіпсова пов'язка; шина

17) тex. лиття, виливок; форма для виливка; плавка ( кількість металу)

18) cпeц. місце, придатне для вудіння риби

1) кидати, шпурляти; викидати, закидати; метати; (on, over) розкидати ( насіння); refl кидатися на коліна, до чиїх-небудь ніг

2) скидати (тж. cast off)

3) звільнити; прогнати; відпустити

4) мop. (тж. cast off) віддавати ( швартови); відвалювати

5) бракувати ( коней)

6) тex. відливати, лити

7) юp. присуджувати до сплати збитків

8) обмірковувати, міркувати; робити припущення; пророкувати

9) втрачати ( зуби); міняти ( роги); скидати ( шкіру)

10) викинути, народити передчасно ( про тварин)

11) кидати ( погляди)

12) кидати, відкидати (світло, тінь); to cast light upon smth, проливати світло на що-небудь

13) миcт.,; кiнo розподіляти ( ролі); давати роль

14) розташовувати ( певним чином), розподіляти ( відповідно до чого-небудь)

15) підраховувати, підводити (підсумок; тж. cast up)

16) to cast in / into / a state, condition увергати, занурювати, вкидати в який-небудь стан

17) to cast about for smth шукати, вишукувати що-небудь

v розм.

виконувати головну роль у парі (з кимсь)

* * *

1) зірка, що виступає в парі з іншою зіркою

2) виконавець або виконавиця ролей другого плану

1) грати одну з ( двох) головних ролей; грати героя або героїню

2) виконувати роль другого плану

1. n

1) постанова, рішення

2) рішучість; цілеспрямованість

2. v

1) постановляти; наказувати; декретувати

2) приймати, вводити в дію (закон); надавати законної сили

3) ставити на сцені; грати роль; зображувати

4) звич. pass. відбуватися

5) проголошувати, офіційно заявляти

* * *

1) пропонувати, постановляти, декретувати

2) приймати, вводити в дію ( закон); надавати законну силу ( розпорядженню); встановлювати в законодавчому порядку

3) представляти, грати ( п'єсу); грати роль, зображати

4) пepeв.; pass здійснити, вчинити ( злочин)

5) icт. проголошувати, офіційно заявляти

1. n

1) пух, пушок; ворса

2) обмовка, помилка на слові

3) похибка, промах; недогляд; погано вивчена роль

4) порив (вітру); подув

5) невеликий вибух

2. v

1) збивати, підпушувати

2) розпушитися, стати пухким

3) ворсувати

4) літати в повітрі, як пух

5) погано знати роль

6) збиватися, обмовлятися

7) допустити промах (похибку, недогляд)

* * *

1) пух, пушок; ворс; cл. хвіст; паперовий пил

2) cл. обмовка, помилка (оратора, актора); театр., paд.; тб. накладка; промах, помилка

3) aмep.; cл. відсіч

4) cл. (a bit /a piece/ of fluff) дівчисько; вертуха

1) збивати ( волосся); розпушити (волосся, пір'я); розпушитися, стати пухнастим

2) ворсити

3) носитися в повітрі як пух

4) cл. збиватися, обмовлятися (про актора, оратора); театр. допустити накладку; допустити помилку

1) пухнастий, м'який; збитий; ворсистий

2) що погано знає роль; що збивається (обмовляється)

3) розм. нетверезий

4) нестійкий, несталий, ненадійний; легковажний

* * *

1) пухнастий, м'який; ворсистий

2) cл. який погано знає роль; який збивається, який обмовляється

3) cл. нетверезий; підпилий; нестійкий, ненадійний, легковажний

1. n

1) рука (кисть)

2) лапа, передня нога (тварини)

3) бік, сторона; позиція

4) контроль; влада; тверда рука

5) згода; обіцянка; б) згода на шлюб

7) допомога

8) участь; частка; роль

9) робітник

10) pl робочі руки, робоча сила

11) pl мор. команда, екіпаж (судна)

12) виконавець; автор

13) pl група, компанія

14) майстер своєї справи; умілець; митець

15) уміння, майстерність, вправність

16) почерк

17) підпис

18) театр., розм. оплески

19) джерело (інформації)

20) стрілка (годинника тощо)

21) крило (семафора)

22) пучок, жмут, в'язка

23) долоня (як міра довжини)

24) окіст, окорок

25) повід, вуздечка

2. adj

1) ручний

2) зроблений ручним способом

3) переносний

4) наручний (годинник тощо)

3. v

1) передавати, вручати

2) доторкатися, торкати

3) провести за руку (into, out of, to); допомогти (зайти, пройти)

4) згортати (вітрила)

* * *

1) рука, кисть руки

2) лапа, передня нога ( мавпи); лапа (сокола, папуги); клішня ( рака)

3) покажчик ( який зображує руку з витягнутим вказівним пальцем)

4) сторона, напрямок, положення

5) джерело ( інформації)

6) стрілка (годинника, барометра)

7) крило ( семафора)

8) кoм. пучок, в'язка; окіст

9) повід, вуздечка

10) долоня, хенд (міра довжини, яка дорівнює чотирьом дюймам)

11) фактура ( тканини)

12) робітник, працівник

13) матрос; pl; мop. команда, екіпаж

14) pl група, компанія

15) автор; виконавець

16) майстер своєї справи; умілець

17) уміння, майстерність; манера виконання

18) почерк; підпис

19) допомога

20) роль, участь

21) миcт. розм. оплески

22) контроль; влада, тверда рука

23) згода, обіцянка; згода або пропозиція одружитися

24) кapт. карти, які знаходяться на руках в одного гравця; гравець, рука; партія; кін

1) ручний; зроблений вручну, ручним способом; переносний; наручний, для носіння на руці

2) пpиcл. вручну

1) передавати; вручати

2) доторкатися, торкатися

3) (into, out of, to) провести за руку; допомогти (увійти, пройти)

4) (звич. hand it to smb) віддавати належне; визнати себе переможеним, поступитися

5) мop. прибрати ( вітрила)

1. adj

1) важкий; великої ваги, ваговитий; великоваговий

2) великий, масивний; товстий

3) потужний, могутній; важкий

4) обтяжливий, високий

5) сильний, інтенсивний

6) багатий, рясний (про урожай)

7) густий, розкішний, пишний

8) обтяжений

9) вагітна

10) отупілий, заморений

11) тяжкий, важкий

12) прикрий, сумний

13) суворий

14) незграбний, неповороткий, громіздкий

15) нудний

16) невипечений, глевкий (про хліб)

17) глеюватий, глинястий (про ґрунт)

18) крутий, вибоїстий (про дорогу)

19) похмурий, хмарний

20) міцний

2. adv

1) тяжко, важко

2) в'яло; повільно

* * *

1) = heavyweight I

2) ( the Heavies) гвардійські драгуни ( в англійській армії); ( the heavies) вiйcьк. важка бойова техніка

3) автомобіль великої вантажопідйомності

4) лиходій; розбійник, грабіжник

5) миcт. роль лиходія; роль поважної, серйозної людини або резонера

6) поважна особа; заводій

7) відгодована тварина

8) cл. висока хвиля (особл. у серфінгу)

1) важкий, великої ваги

2) масивний

3) потужний, великий

4) великий; високий; сильний, інтенсивний; бурхливий; міцний ( про напої)

5) (on) неекономічний, багато споживаючий

6) рясний, багатий; ситний; густий

7) ( with) важкий; обтяжений; вагітна; отупілий, стомлений

8) важкий, тяжкий

9) суворий, строгий

10) важкий; незграбний, неспритний; неповороткий

11) важкий ( про їжу); непропечений; який не піднявся; грузький, глинистий; xiм. важкий, слаболетючий

12) крутий, стрімкий; вибоїстий (про дорогу, підйом)

13) похмурий, хмурий

14) незаконний; нечистий ( про угоду)

15) серйозний, важливий

16) миcт. серйозний; трагічний; похмурий

уособлений; втілений

1) театр. виконувати роль, грати

2) втілювати; уособлювати

3) видавати себе (за когось)

* * *

1) театр. виконувати роль, грати

2) персоніфікувати, уособлювати

3) видавати себе ( за кого-небудь); імітувати

1) визначальний, важливий,корисний; який є знаряддям (засобом)

2) виконуваний за допомогою інструментів (приладів)

3) муз. інструментальний

4) грам. орудний

* * *

1) який служить знаряддям, засобом; який відіграє важливу роль, визначальний

2) який здійснюється за допомогою інструментів, приладів

3) мyз. інструментальний

4) гpaм. орудний, інструментальний

1. n

1) свинець

2) графіт; олівцевий грифель

3) грузило; висок

4) мор. лот

5) кулі

6) друк. гарт, свинець

7) друк. шпони

8) pl свинцеві листи (для даху)

9) плоский дах; вкритий свинцем дах

10) казан, казанок (із свинцю)

11) пломба

2. v

1) тех. освинцьовувати; покривати свинцем

2) друк. розділяти шпонами; набирати на шпони

1) керівництво; ініціатива

2) приклад

3) вказівка, директива

4) ключ (до рішення); натяк

5) амер. розгорнутий підзаголовок, анотація (перед статтею)

6) амер. вступна частина

7) першість, перше місце

8) театр. головна роль

9) виконавець (виконавиця) головної ролі

10) перший хід (у грі)

11) карта, масть (з якої починають)

12) повід, поводок; налигач, припона

13) розм. доріжка, стежка; алея

14) штучне русло

15) розводдя (серед крижин); прохід

16) ел. підвідний провід

17) pl електропроводка

18) трубопровід; канал

19) тех. виток (спіралі тощо); хід (поршня)

20) тех. центрувальна фаска

21) військ. випередження

22) геол. жила

23) золотоносний пісок

24) тех. стріла, укосина

v (past і p.p. led)

1) вести; показувати шлях

2) керувати, управляти, командувати; очолювати

3) переконати, схилити (до чогось); примусити, вплинути

4) займати перше місце; бути попереду; іти першим; випереджати (у змаганні); перевершувати; лідирувати

5) спорт. набрати (мати) більше очок

6) вести (якийсь спосіб життя)

7) вести, приводити (кудись)

8) вести, бути каналом (проводом)

9) призводити (до чогось); спричинювати (щось); мати в результаті

10) юр. ставити навідні запитання

11) карт. ходити

12) тех. випереджати

13) юр. свідчити; наводити (докази)

14) спорт. спрямовувати удар (у боксі)

15) мисл. цілитися у птаха, який летить

* * *

1) xiм. свинець

2) грузило, висок; мop. лот

3) cл. куля, кулі

4) pl свинцеві смуги для покриття даху; покритий свинцем дах; плоский дах

5) графіт; олівцевий грифель

6) пoлiгp. свинець, гарт ( hard lead)

7) pl; пoлiгp. шпони

8) дiaл. казанок, казан ( зі свинцю)

1) тex. покривати свинцем

2) пoлiгp. розділяти шпонами, прокладати шпони; набирати на шпони

1) керівництво, управління; ініціатива; приклад; вказівка, директива; ключ ( до розв'язання чого-небудь); натяк; розгорнутий підзаголовок, анотація ( перед статтею); вступна частина; перше речення або перший абзац; передовиця

2) першість, перше місце

3) повідець, поводок; прив'язь

4) миcт.,; кiнo головна роль; виконавець або виконавиця головної ролі

5) кapт. хід; перший хід; карта, масть ( з якої починають)

6) доріжка, стежка

7) eл. підвідний провід; pl ошиновка, електропроводка; трубопровід; канал

8) тex. крок або хід ( гвинта або черв'яка)

9) тex. відвідний блок

10) cпopт. удар

11) тex. центрувальна фаска

12) тex. випередження, попередження ( впуску пари)

13) вiйcьк. попередження, приведення вогню ( по рухомій цілі)

14) гeoл. жила, жильне родовище

15) гeoл. золотоносний пісок

16) тex. стріла; укосина

1) вести; показувати дорогу

2) керувати, очолювати; управляти; командувати армією; стояти на чолі, бути лідером

3) посідати перше місце; бути попереду; cпopт. іти першим ( у змаганні); вести ( забіг), лідирувати; cпopт. вести по очкам; мати, набрати більше очок; перевершувати

4) вести ( який-небудь спосіб життя)

5) вести, приводити; ( out of) виходити, сполучатися ( про кімнату); примикати

6) вести, служити проводом або каналом; призводити ( до чого-небудь); викликати, спричиняти ( що-небудь); бути причиною ( чого-небудь), бути результатом

7) переконати, схилити ( до чого-небудь); змусити, вплинути; ( into) втягувати ( у що-небудь)

8) юp. задавати навідні запитання ( свідкові)

9) кapт. ходити

10) тex. випереджати

11) вiйcьк. попереджати

12) дiaл.; юp. свідчити; наводити ( докази)

13) направляти, спрямовувати

театр, який добре знає свою роль

* * *

1. n

1) лінія

2) риска, штрих

3) особливість, риса

4) кордон; прикордонна лінія (смуга); межа

5) борозна; зморшка, складка

6) pl обриси, контур

7) ряд, лінія, стрій

8) лінія (зв'язку, трамвайна тощо)

9) конвеєр, потокова лінія; трубопровід

10) зал. колія

11) (the L.) екватор

12) напрям; курс; шлях

13) поведінка; спосіб дії

14) рід діяльності, заняття; спеціальність, фах; сфера інтересів

15) походження, родовід, генеалогія, сім'я

16) шнур; вірьовка; мор. лінь

17) волосінь (для вудки)

18) провід

19) лінія долоні

20) ряд; амер., тж черга, хвіст

21) рядок

22) pl театр. роль

23) pl вірші

24) pl свідоцтво про шлюб (тж marriage lines)

25) військ. розгорнутий стрій; лінія фронту; лінія траншей

26) ком. партія (товарів)

27) pl доля

28) телеб. рядок (зображення)

2. v

1) проводити лінії; лініювати

2) вишиковувати в ряд (у лінію); установлювати (ставити) в ряд

3) стояти, простягатися уздовж (чогось)

4) тех. центрувати, вирівнювати, правильно установлювати (звич. line up)

5) зав'язувати, обв'язувати (шнуром, дротом)

6) амер. вудити

7) класти на підкладку, підбивати

8) оббивати (обшивати) зсередини; вистилати

9) тех. обкладати, облицьовувати

10) тех. прокладати

11) мет. футерувати

12) наповнювати, набивати

* * *

1) лінія (мaт.); миcт. лінія; лінії, контур; риса, штрих; мyз. лінійка; риса, особливість, штрих

2) мотузка, шворка; провід; волосінь ( вудки); мop. лінь; пoeт. нитка ( павутини)

3) межа, границя; кордон, прикордонна лінія

4) зморшка, складка ( шкіри); лінія долоні

5) pl контур, обриси; обводи ( корабля); план, теоретичне креслення

6) ряд, лінія; стрій, ряд; вiйcьк. розгорнутий стрій; мop. стрій фронту; черга, хвіст ( у магазині)

7) тex. конвеєр, потокова лінія ( assembly line); трубопровід

8) лінія зв'язку

9) ( the line або the Line) екватор; меридіан або паралель ( на географічній карті)

10) напрямок; курс, шлях; напрямок, хід

11) походження, родовід, лінія; генеалогія, родина; черговість (успадкування, отримання); перспектива ( успадкувати або отримати що-небудь); c-г. генеалогічна лінія (тварини; line of breeding)

12) рядок; коротка записка; вірш, рядок вірша; pl вірші, вірш; pl "рядки", додаткове завдання (вірші, текст е т. п., які учень повинен переписувати як покарання за що-небудь)

13) pl; миcт. роль, слова ролі

14) pl свідоцтво про шлюб ( marriage lines); медичне свідоцтво

15) рід занять, рід діяльності; спеціальність; область інтересів

16) кoм. асортимент; партія товарів; серія виробів

17) pl доля

18) вiйcьк. лінія фронту; оборонний рубіж; укріплена лінія

19) (on) відомості, інформація

20) риска, лінія ( в іграх); нападаючі, нападники (в aмep. футболі)

21) вiйcьк. піхотні частини ( у Великій Британії); aмep. стройові війська ( line troops)

22) тб. рядок ( зображення)

1) проводити лінії; лініювати (line off, line out)

2) шикувати, вишиковувати в ряд, у лінію

3) стояти, тягтися уздовж ( чого-небудь)

4) тex. центрувати, вирівнювати, правильно встановлювати (звич. line up)

5) зав'язувати, обв'язувати мотузкою, дротом

6) aмep. вудити

1) класти на підкладку, підбивати; служити підкладкою

2) оббивати, обшивати всередині, зсередини; вистилати; покривати; служити оббивкою; тex. обкладати, облицьовувати; тex. прокладати; метал. футерувати ( line up)

3) наповнювати, набивати