надвор'е

затихнуть затихати и тихнути, затихнути, стихати, стихнути, затишуватися, затишитися, стишуватися, стишитися, (о мног.) позатихати, постихати, поза[пос]тишуватися; (униматься) угавати (только с отриц. не), (диал.) убавлятися, убавитися; (прекращаться, переставать) ущухати, ущухнути, занишкнути, (притаиться) (образно) мовчати та дихати, (замолкнуть) замовкати, замовкнути. [Затихло все, тілько дівчата та соловейко не затих (Шевч.). І тихнуть Божії слова (Шевч.). В людських хатах все було позатихає, все посне (Н.-Лев.). То стала злая хуртовина (буря) по Чорному морю стихати (Макс.). Постихали співи й жарти (Гліб.). Затишивсь уже грім, не гримить (Конгр. п.). В горницях стишилось, як надворі після заверюхи (Н.-Лев.). Там внизу музика дика не вгаває на хвилину (Франко). Помалу занишкло шепотіння (Грінч.). Сполохались пташки і в одну мить ущухли (Коцюб.). Вийшов Хмельницький до чорного війська, почав мирову читати; ущухла чернь прислухаючись (Куліш)]. Буря не -хает - буря не вгаває, не втишується. Ветер -тих - вітер ущух, (улёгся) заліг. [Вітерець заліг десь, тиша (М. Вовч.)]. Дождь -тих - дощ ущух. Шаги, звуки -хли - хода затихла (завмерла), звуки затихли (завмерли). Затихший - затихлий, ущухлий.

* * *

несов.; сов. - зат`ихнуть

1) (издавать металл. звук) дзвеніти, бриніти, бреньчати, дзенькотіти, дзеленькати, дзеленькотіти, тенькати, теленькати, (сильно) видзвонювати. [Тільки дзвеніло скло у вікнах (М. Вовч.). Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли (Грінч. III). Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? (Номис). Далеко, ледво чуть, теленька дзвоник (Франко)]. Колокола жалобно -нят - дзвони голосять. [Надворі дзвони голосять, мряка мрячить (Тесл.)];

2) (звякать) бряжчати, брязкати, брязкотіти, бряжчати, дзвонити, дзинчати, дзелен(ь)чати, дзенькати, дзінькати, кресати. [Пішов козак дорогою, підківками креше (Грінч. III). Брязкають ключі в коридорі (Тесл.)];

3) (о голосе) бриніти, дзвеніти, лящати;

4) (о мухах) деркотіти, бриніти, зуміти;

5) (звонко квакать) кумкати. Звенящий - дзвеню[я]чий, дзвінкучий, дзенькотливий, тремкий. [Тремкий голос, як тонке срібло, як найтонший кришталь (Н.-Лев.). Підхопила друга тим самим хоровито дзвенючим голосом (Корол.)]. Медь -нящая, кимвал бряцающий - мідь дзвенюча, кімвал брязкучий.

* * *

(без навеса) рундук (-ка), (с навесом) ґанок (-нку), (иногда: ґанки (-ків), ґаночки (- чків)), присінок (-нку), (чаще) присінки (-ків), підсіння. [Княгиня зійшла з рундука на зустріч гостям (Куліш). Ой у Лубнях крутоярих у високім замку сидить пишний князь Ярема на тисовім ґанку (Куліш). В присінках всі пани сиділи, надворі-ж вкруг стояв народ (Котл.)]. Красное -цо - передній ґанок. Заднее -цо - затильні двері. Забегать с заднего -ца - заходити на затильні двері.

* * *

1) (жечь для благоухания) курити (-рю, -риш), кадити чим, (о ладане ещё) ладанити. [Я вже й ладаном курила (Кониськ.)]. -рить можжевельником - курити (кадити) ялівцем;

2) (табак) палити, курити, смалити (тютюн), тютюну заживати, (метафор.) з димом гроші пускати (попыхивая) пакати, пахкати, пихкати. Вы -те? - ви палите (курите)? Я не -рю - я не палю. -рить папиросу, трубку - палити (курити) цигарку, люльку, (попыхивая) па(х)кати люльку. [Люлечки палили (Сл. Гр.). Дурень нічим ся не журить, горілку п'є та люльку курить (Номис). Пакає люльку (Л. Укр.)]. -рить воспрещается - палити (курити) невільно (заборонено). -рёная сигара - надкурена сигара. Курящий - а) прич. що палить, курить; б) сущ. - см. Курильщик 1. Я не -щий - я не палю, не вживаю (тютюну), не курій з мене. Для -щих - для курців. Для некурящих - для некурців;

3) -рить (перегонять) водку, дёготь - горілку гнати, курити дьоготь, горілку;

4) (кутить) курити, пиячити, (диал.) кубрячити, (бедокурить) шурубурити, колобродити. [Троянці добре там курили (Котл.)];

5) (мести, вьюжить) мести, бити. Гляди, как -рит на дворе - дивись, яке б'є (яка куря) надворі.

* * *

1) кури́ти; (трубку, папиросу) пали́ти, смали́ти

2) ( добывать перегонкой) гна́ти, кури́ти

гавкати, брехати, (лаймя лаять: о нескольк. собаках) валувати. [Мале щеня, та й те гавкає (Приказка). Тільки собаки надворі ще довго брехали (Н.-Лев.). Десь вовк у селі, бо так собаки валують (Черкащ.)].

* * *

1) ( издавать лай) га́вкати; бреха́ти (бре́ше); ( сильно) валува́ти, ґвалтува́ти

2) (бранить, ругать) ла́яти, свари́ти

лід (р. льоду, зап. леду, мн. ч. льоди) крига. [По-під льодом геть загуркотіло (Шевч.). Ой не стій на льоду, бо провалишся (Пісня). Тричі крига замерзала, тричі розтавала (Шевч.). Холодний, як крига (Приказка)]. Тонкий лёд - тонкий лід, прильодок (-дку). Лёд бесснежный - голощік (-щоку). [На Дніпрі голощік, - волами не проїдеш, хіба конякою (Золотон.)]. Лёд из слежавшегося снега - натоптень (-тня) (Сл. Гр.). Лёд прибрежный (забережник) - забережень (-жня) [Річка ще не замерзла, а забережні вже є (Міуськ.)]. Лёд на ветвях (при гололедице) - ожеледець (-дця). Лёд искусственный - роблений лід, роблена крига. Лёд наносный - крига нагінна (прибула). Лёд тронулся - крига скресла, лід скрес. [Скоро оце крига скресла, Катря вже й веснянки заспівала (М. Вовч.)]. Лёд ломается, взломался - зламало кригу, тріснула крига. Лёд идёт, пошёл - лід рушає (рушив), крига йде (пішла). Лёд встал на реке - річка замерзла, річка взялася кригою. Покрываться, -крыться -дом - братися (взятися) кригою, (слегка) зашерхати, зашерхнути, (о мн.) позашерхати, (едва) пришерхати, пришерхнути, (о мн.) попришерхати, (без снега) братися (взятися) голощоком; срвн. Замерзать, Обмерзать. [Морозець маленький був, - надворі трохи пришерхло (Лохв.). Земля у цю осінь узялася голощоком (Полт.)]. Окованный льдом - кригою окутий. [І вам слава, сині гори, кригою окуті (Шевч.)]. Лёд тает - крига (лід) тане (розтає). [Крига на Дунаї розтала так, що рушила вже йти (Мартин.). Незабаром у льодовні ввесь лід розтане (Полт.)]. Колоть лёд для ледника - рубати лід для (до) льодовні. Провалиться на льду - провалитися, завалитися, заломитися на льоду. [Серед ставу заломився на тонкім леду (Руданськ.). Ой не ходи по льоду, бо завалишся (Пісня)]. Вода со льдом - вода з льодом. Воды на льду - води на льоду. Бьётся как рыба об лёд - б'ється як риба об лід. Идёт точно по льду - іде як неживий. На языке мёд, а в сердце лёд - на язиці мід, а під язиком лід (Номис). У скупого и в крещенье льду не выпросить - щедрий, - серед зими снігу не випросиш! (Номис). Злоба что лёд, до тепла живёт - і лихе серце на сонці тане. Под кем лёд трещит, а под нами ломится - кому лиха вщерть, а нам з наспою. Схватилась мачеха о пасынке, когда лёд прошёл - згадала баба дівера, що хороший був; згадала баба, як дівувала (Приказки). Надейся на него, как на вешний лёд - покладайся на його, як на торішній сніг. Кататься по льду на коньках - бігати (кататися) по льоду на ковзанах (лижвах). Разбить (сломать) лёд - проломити кригу, зробити перший крок. Страна вечных льдов - країна вічних льодів, пральодів. Льды материковые, пловучие - льоди суходільні, льоди мандрівні.

* * *

ливать

1) лити (н. вр. (і)ллю, (і)ллєш, (і)ллє, (і)ллємо, (і)ллєте, (і)ллють и пров. лию, лиєш, лиють; прош. лив, лила, лило, лили; буд. литиму: пов. н. лий), (зап.) (і)лляти (спрягается в н. вр. - а) как првдыдущ. глаг. и б) лляю, лляєш; прош. лляв, лляла, лляло, лляли; буд. ллятиму; пов. н. лляй), (наливать) сипати (сиплю, -плеш), (выливать, изливать, проливать) виливати, зливати, проливати, точити. [Нащо в море воду лить, коли море повне? (Номис). Грай, кобзарю! Лий, шинкарю! (Шевч.). Отруту в душі ллють (Франко). Але дармо лили воду в решето дюраве (Рудан.). П'є козак та горілочку, а шинкарочка сипле (Гнід.). Сип борщу! (Липовеч.). Сип горілку швидше! (Звин.). Іфігенія зливає вино і олій на вогонь (Л. Укр.). Точити горілку з барильця (Н.-Лев.)]. Лить кровь - лити (точити, проливати, розливати) кров. [Кров, як воду, точить (Шевч.)]. Лить слёзы - лити (лляти, проливати, виливати) сльози, лити (лляти, проливати) слізьми (сльозами). [Слізоньки лити (Грінч. III). Під чужим тином сльози виливать (Шевч.). Дрібними сльозами ллю (Гнід.). Плаче, ридає, дрібними сльозами проливає (Март.)]. Лить воду на руки - зливати воду на руки. Река льёт струи свои в море - ріка ллє (виливає, несе) свої хвилі в море. Цветы льют благовония - квітки ллють (точать, пускають, випускають) пахощі, пахнуть. Лить через край - лити (переливати) через вінця. Лить масло в огонь, перен. - доливати олії до вогню. Лить под что - лити (лляти) під що, підливати що;

2) (отливать из как.-ниб. вещества) лити, виливати. Лить медь, чугун - лити мідь, чавун. Лить пули, пушки, колокола, статуи, свечи - лити, виливати кулі, гармати, дзвони, статуї, свічки. Лить колокола, пули (пускать утки) - дзвін великий лити (Номис), кулі лити (Номис), брехуна дзвонити; см. Колокол 1. Лить воск (гадая) - виливати воском. Курица льёт яйца - курка несе виливки, виливає яйця;

3) (литься) литися (зап. ллятися), текти, (с силой) бурити; см. Литься 1. [Піт з лоба так і ллється (Київщ.). Бурить, як з барила (Сл. Гр.)];

4) (о дожде) лити, (зап.) лляти, (во всю, ливмя, хлестать) пірити, піжити, репіжити, тюжити, пороти, (пров.) чустрити, хвостати. [Учора цілий день лив дощ (Київщ.). Ото лляє! (Брацлавщ.). А надворі дощ такий пірить (Основа). Дощ репіжить (Брацлавщ.). Дощ так і поре (Сл. Гр.)]; Срв. Ливмя. Начать лить - почати лити (пірити и т. д.), запірити, запіжити, зарепіжити. [Як почне пірити дощ, нитки сухої не лишилось (Липовеч.). Дощ запіжив, аж захлющав (Н.-Лев.)]. Лить, как из ведра - лити (зап. лляти), як (мов, немов) з відра (з луба, з рукава, з коновки), як відром, як з-під ринви. [Дощ тюжить, немов з відра ллє (Кониськ.). Дощ іллє, як з луба (Номис)].

* * *

1) ли́ти, лля́ти; (наливать из крана, бочки) точи́ти

2) мет. лити, вилива́ти

I. юга, суга, (і)мла; срв. Мгла 1. [Надворі така юга, неначе димом заволокло (Сл. Ум.). Суга на небі і на землі (Борзенщ.). Сьогодні якась імла над полем (Козелеч.)].

II. Марь, бот. Chenopodium L. - лобода; (лебеда, Ch. album L.) лобода біла; (душистая лебеда, кудрявец, Ch. Botrus L.) лобода-кудрявець (-вця); (глухой водопьян, Ch. urbicum L.) топілька; (Ch. Vulvaria L.) лобода смердяча, вонючка, материнка.

* * *

1) (замерзать) замерзати; (о воде: подёргиваться льдом) шерхнути, зашерхати;

2) (морозить) морозити. На дворе -зит - (надворі) морозить, бере мороз, береться (на) мороз;

3) (зябнуть) мерзнути, мерзти, примерзати. [Не купив батько шапки, нехай ухо мерзне (Номис)].

* * *

1) ( превращаться в лёд) замерза́ти, ме́рзнути

2) (зябнуть, коченеть) ме́рзнути, ме́рзти, замерза́ти

3) ( гибнуть от мороза) замерза́ти

мерк[х]нути и мерк[х]ти, померкати, тьмаритися, тьмянитися, тьміти (немного) примеркати, (о затмевающемся солнце, луне ещё) мінитися, (о небе ещё) стухати. [Зорі меркнуть і гаснуть, хмарки у вогні (Самійл.). Мерк за димом божий світ (Шевч.). Глянув Игір против сонця, сонце померкало (Рудан.). І сонця світ не тьмяниться од вітру (Стар.- Чернях.). Ой, учора ізвечора, як місяць мінився (Пісня). Небо помалу стухає (Проскур. Уляся)]. День -нет - день примеркає (мерк[х]не, померкає), надворі темніє (сутеніє). Глаза его -нут - а) (слепнет) очі його темніють; б) (обмирает, умирает) йому мерк[х]не в очах (в очу), очі його меркнуть. В сияньи гения -нет слава його предшественников - в сяєві генія примеркає слава його попередників.

* * *

нрч. місячно. [(Надворі) так місячно, хоч голки збирай (Номис)].

* * *

нрч. мокро. На дворе -ро - надворі мокро (мокреча, моква, мокрота). Там так -ро - там така мокрота.

* * *

1) нареч., мо́кро

2) в знач. сказ. мо́кро, мокро́та, мокре́ча, мокроте́ча

мра[я]чити, імжити, м(и)гичити, мотрошити, мра[я]кою сіятися. [Сьогодні покрівлю красити не можна, бо мрачить (Звин.). Дрібним дощем-мрякою сіється десь у далині над могилами (Васильч.)]. На дворе -сит - надворі мра[я]чить (імжить, м(и)гичить, мотрошить). Дождь -сит - дощик мра[я]чить (імжить, сіє, мра[я]кого сіється). [Осінній дощик мрячив, наче з сита сіяв (Кониськ.). Ой, у саду дрібен дощик імжить (Метл.). З неба сіяв дрібненький дощик і ніжним холодком осідав йому на обличчя (Коцюб.)].

* * *

1) (темно, переносно: без радости) похмуро, хмарно, тьмяно, темно, темряво, чорно. [Хмарно і тьмяно минав мій вік дитинний (Кониськ.). Надворі тьмяно й холодно сьогодні (Черніг.)]. Рівні й суворі цього будинку лінії чорно вирізувалися на зоряній блакиті (Корол.). Как -но в этой комнате! - як похмуро (темно, тьмяно) в цій кімнаті!

2) (угрюмо) похмуро, понуро, хмур(н)о. [Похмуро й уперто він кинув знову: «я не піду!» (Коцюб.). «Нічого я не скажу», - понуро відказав поет (Л. Укр.). Дико, понуро по тих країнах, людський голос рідко-де чути (Куліш)]. -но смотреть, посмотреть - похмуро (понуро) дивитися, подивитися, (образно) дивитися мов хмарить. [Всі похмуро і з злістю дивились (Коцюб.). Мовчать усі та дивляться понуро (Куліш). Дивиться мов хмарить (Кролевеч.)]. Не слишком ли -но смотрите вы на вещи? - чи не надто чорно дивитеся ви на речі (справи)? Он -но настроен сегодня - він у поганому (понурому) настрої сьогодні.

* * *

набросать

I. 1) накидати и накидувати, накидати, навергати и навергувати, навергати чого куди, де, (во многих местах) понакидати и понакидувати, понавергувати чого куди, де; (сбрасывая сверху или бросая в одно место) наскидати чого. [Не накидай стільки дров у піч, - накидає такого, що на двічі стало-б (Сл. Гр.). Понакидали діти в хаті (Харк.). Снігу навергало врівень з загатами (Кониськ.). Як заспіваю пісень козацьких під кобзу, дак наскидають геть у шапку грошей (Куліш)]. Сколько сору здесь -вают на улицу - скільки сміття тут накидають на вулицю;

2) (проект, план, чертёж и т. п.) накидати, накидати, начеркувати, начеркати, зарисовувати, зарисувати, накреслювати, накреслити (проєкт, план, рисунок). [Коцюбинський з захватом оповідав деякі сцени і накидав типи з майбутнього романа (Єфр.). На первому аркушику начеркано пером, без кольору, костел (Куліш). Що начеркав, то так в друкарню і несе (Основа 1861)]. -сать начерно - накидати начорно що. Наскоро -сать на бумаге свои мысли, план - нашвидку накидати на папері свої думки, план. [Вільно читатиму все, що він там має накидати на папері (Крим.)]. Набросанный -

1) накиданий, наверганий, понакиданий, понакидуваний, понавергуваний;

2) накиданий, начерканий, зарисований, накреслений.

II. Набрасывать, набросить -

1) накидати, накинути, (о мног.) понакидати що на кого, на що. [Карпо накинув свитку на плечі (Н.-Лев.). Накинула рядно на ніч на переріз, щоб висохло (Черніг.)]. -ть на себя что - накидати, накинути, напинати, напнути и нап'ясти на себе що, накидатися, накинутися, обкидатися, обкинутися чим. [Накинула на себе юпчину та й побігла (Грінч.). Хазяйка, хоч було тепло, напинала на плечі кожух (Коцюб.). Дощ надворі, накинься якоюсь ряднинкою, а так не йди (Звин.). Платком обкинься, бо холодно (Переясл.)]. -сить на кого тень, подозрение - накинути неславу на кого (знеславити кого), кинути підозру на кого. [Вони-б накинули неславу на ввесь край (Самійл.)];

2) накидати, накинути, начеркувати, начеркнути; см. I. Набрасывать 2;

3) -вать (охотн.: спускать гончих) - напускати. Наброшенный - накинутий и накинений, понакиданий; напнутий и нап'ятий.

* * *

1) накида́ти, наки́нути и мног. понакидати; ( одежду) напинати, напну́ти и нап'ясти́, -пну́, -пнеш и мног. понапинати

2) см. набрасывать I 2)

надуться

1) (наполняясь воздухом) надиматися и (редко) надуватися, надутися, (о мног.) понадиматися, (редко) понадуватися; (вздуваться, пучиться) обдиматися, обдутися, надиматися, дутися, надутися, (о мног.) пообдиматися, понадиматися; (натопыриваться) напужуватися, напужитися, (о мног.) понапужуватися; бути надиманим, надутим, понадиманим и т. п. [Як надмусь, то й я (жаба) така (як віл) зроблюсь (Глібів). Вітрило надулось (Л. Укр.). Дмися - не дмися, волом не будеш! (Номис). Шаравари напужилися (Квітка)];

2) (навеваться) надуватися, надутися, навіватися и навіюватися, навіятися, намітатися, наместися, наноситися, нанестися, (во мног. местах) понадуватися, понавіватися и понавіюватися, понамітатися, понаноситися; бути надутим, понадуваним, навіюваним, навіяним и т. п. Пыль -дулась в окна - у вікна понавівалося (понавіювалося) пороху (пилу);

3) (обманываться) - а) (стр. з.) піддурюватися, обдурюватися, підманюватися, обшахровуватися, ошукуватися, бути піддурюваним, піддуреним, попіддурюваним и т. п.; б) (надувать себя) обдурюватися, обдуритися, ошукуватися, ошукатися;

4) (напыживаться) надиматися, надутися, напужуватися; напужитися; (важничая) пиндючитися, напиндючитися, бундючитися, набундючитися, набундюритися, наприндитися, низитися, нанизитися; (сердясь) дутися, надиматися, надутися, (фамил.) намурмоситися, нагогошитися, (образно) нажабитися, гиндичитися, нагиндичитися, (сердито и спесиво) путритися, напутрюватися, напутритися; (о мног.) понадиматися и т. п.; см. ещё Надувать (1) губы. [Як птиця надворі понадимається і носи похова, - буде буря і холод (Харк. Зб.). Обидві дами понадимались і мовчали (Н.-Лев.). Бач, як ти його образила, бач - надувсь! (Мирний). Примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився (Н.-Лев.). Чогось наша сваха надулася й нанизилася (Грінч. III). Наприндилась, надулася, чому в кожух не вдяглася (Пісня). Нажабиться кожен, напиндючиться (Свидниц.). Индик путриться (Хорольщ.). Напутрилася, мов їжак (Крим.)]. - дулся, как индейский петух - напиндючився (напутрився) мов гиндик. -дулся, как сыч, как мышь на крупу - надувся (напутрився) мов сич (на сову), мов квочка на дощ, як гайвороння на мороз, мов миша на крупи (Приказки);

5) (напиваться чего) надудлюватися, надудлитися чого. [Надудлився чаю (Звин.)]. Надувшийся - що надувся и т. п.; надутий; (о человеке) надутий. [Надуте вітрило (Київ)].

* * *

несов.; сов. - над`уться

1) надува́тися и надиматися, наду́тися, и мног. понадува́тися и понадима́тися; ду́тися, поду́тися; (важничая, пыжась) бундю́читися, набундю́читися

2) (набухая, увеличиваться в объёме) надува́тися и надима́тися, наду́тися и мног. понадуватися и понадима́тися; ( разбухать) бубня́віти, набубня́віти

3) (перен.: обижаться) наду́тися сов. и мног. поду́тися и понадува́тися и понадиматися, закопи́лювати (люю, люєш) губу (гу́би), закопи́лити губу (гу́би), сов. скопи́лити губу́ (гу́би), напри́ндитися, -джуся, -дишся

4) ( напиваться) надува́тися и надима́тися, наду́тися и мног. понадуватися и понадиматися, сов. наду́длитися, налига́тися и мног. понали́гуватися

5) страд. несов. надува́тися, надима́тися, напина́тися; обду́рюватися, -рюється; піддурюватися, ошу́куватися, -кується

нрч. зокола, зоколу, зовні, знадвору; (под открытым небом) надворі; срв. Снаружи. [Оббив (хату) зокола і з середини (Мирн.)].

* * *

1) назо́вні; ( снаружи) зо́вні; ( поверх) зве́рху; (за пределами дома, на дворе) надво́рі

2) (в знач. сказ.: открыт, очевиден) очеви́дний, ясни́й

безупинний, невпинний, безнастанний, ненастанний, безустанний, безперестанний, (немолчный) неу[в]гавний, безугавний, невгавущий, (всегдашний) повсякчасний, завсідній, разуразний; срв. Безостановочный. [Безупинне шукання людини (Крим.). У безупинній боротьбі (Пр. Правда). Гудіння робилося рівним, безупинним (Корол.). Я всю силу, що мав я і маю, на роботу невпинную клав (Грінч.). А надворі, неначе потоп, - дощ невпинний (Л. Укр.). Безнастанний біль (Київ). Ненастанні розмови (Франко). Ненастанний рух людей (Павлик). Безустанна війна (Куліш). Він аж зблід від безустанного зворушення (Коцюб.). Серед неугавної роботи (Грінч.). То до неба посилає гімни степ свої нічні - гармонійні, безугавні, невимовно чарівні (Чернявськ.). Тоді напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща (М. Вовч.). Україна колотиться невгавущим колотом бунту (Куліш). Повсякчасне горе (Крим.)].

* * *

ободнеть дніти, обвидніти, розвиднятися, розвиднитися. [Дніє - вже все видно. Уже обвидніло трохи надворі (Квіт.)]. См. Рассветать.

* * *

несов. см. ободневать I; возвр. - ободн`яться

отдать

1) віддавати, віддати, відступати, відступити кому що. -ать назад - повертати, повернути. -вать все свои силы, всё своё время чему - усі сили свої, увесь свій час віддавати чому, усі сили свої обертати (покладати) на що. -дать свою жизнь чему - своє життя віддати, присвятити чому, своє життя покласти на що. -дать богу душу - богу душу віддати. -ать долг, долги - віддати, повернути кому борг, повіддавати, повертати борги. Не - дать (долга) - (шутл.) віддати на жидівське пущення (на жидівського Петра). -вать деньги в долг, взаймы, на проценты - давати гроші в позику, на процент. Срв. Долг. -ать в-наём, в- наймы кому что - наймати, на(й)няти кому що. -дать на хранение, на продержание - дати на перехованку, на передерж(ув)ання. -дать под заклад - дати в (на) заставу, заставити що. - дать в залог (недвижимое имущество) - записати в заставу (нерухоме майно). -дать в дар (пожаловать) кому что - віджалувати, повінити кому що. Он -дал жене половину своего состояния - він віддав (відступив, повінив) жінці половину свого статку. -вать в наследство - поступати в спадок кому. -вать землю в аренду, на откуп - здавати (пускати) землю в посесію, в (на) оренду. -дать рукопись в печать - віддати рукопис до друку, пустити рукопис у друк. -дать приказ, повеление - дати наказ, наказати, звеліти, загадати. -ать поклон - віддавати, віддати поклін кому, (ответно) відклонитися кому. -дать честь, хвалу кому - віддати шану, хвалу кому. -дать долг природе - віддати належне натурі. -дать последний долг кому - останню шану кому віддати. -вать салют - ясу воздавати. -дать кому пальму первенства - віддати (признати) першенство кому. -дать кому справедливость - признати кому справедливість, визнати за ким справедливість. -даю это на вашу волю, на ваше усмотрение, на ваш выбор - даю це вам на волю (на вашу волю). -дать на чей суд - дати на чий суд. Не -вать себе отчёта в чём-л. - не здавати собі справи в чому, не тямити чого. Не -даю себе отчёта, что со мною происходит - сам себе не розбираю, що зо мною робиться (діється). Ни в чём не -вать себе отчёта - нічого не приймати до свідомости. -вать в школу - віддавати, записувати до школи кого. -дать в ученье - (від)дати в науку кого. -ать под суд - ставити, поставити на суд, віддавати, віддати до суду кого. -дать город на разрушение (разграбление) - пустити місто на руїну (на пограбування). -ать кого-л. в жертву, в добычу кому, чему - (по)давати, (по)дати, (по)пускати, (по)пустити кого на поталу кому, чому. -ать на посмеяние, на смех - подавати, подати на глум, на сміх кому кого, що. -ать на попечение кому кого - припоручати, припоручити кому кого, що. -дать руку дочери - заручити дочку. -ать дочь замуж - видавати, видати, (від)давати, (від)дати дочку заміж за кого, дружити, одружити дочку з ким. -дать в солдаты, в лакеи - віддати (завдати) в москалі, в льокаї. -дать в услужение, в наймы - (від)дати в службу, в найми, завдати на послуги кого, на(й)няти кого куди. -дать кого под власть (под иго) кому - піддати кого під кого, піддати кого під ярмо кому, піддати кого під чию кормигу. -дать кого, что во власть кому - віддати, попустити кого, що кому. [Не попустимо рідного краю ляхам];

2) (о вкусе, запахе) відгонити, дхнути, душити, безл. відгонитися. Вода -даёт гнилью - вода відгонить (дхне, душить) гнилизною. Его образы -дают чем-то екзотическим - його образи відгонять (дхнуть) чимсь екзотичним;

3) відбивати, відбити. Это ружьё сильно -даёт - ця рушниця дуже відбиває. Пушка -даёт (назад) - гармата відбиває (сідає). -дай назад - оступись! поступись!

4) (отражать звук) віддавати, віддати, відгукувати, відгукнути. Эхо -вало слова - луна відбивала слова;

5) мор. (о снасти) - попускати, попустити. -ать паруса - розпустити, розвинути вітрила. -дать якорь - (за)кинути якір (кітвицю), стати на якір. -дать корму - відвернути корму. -дать причал - віддати кінці, спустити з линов. -дай причал! - віддай кінці! спускай з линов!

6) віддавати, віддати, відлиг(ну)ти; полегшати. На дворе -дало немного - надворі трохи віддало, відлигло. Стужа -даёт - мороз меншає. Больному -дало - хорому полегшало. Отданный - відданий и т. д.

* * *

несов.; сов. - отд`ать

1) віддава́ти, відда́ти и повіддава́ти ( давать) дава́ти, да́ти; ( отражать звуки) відбива́ти, відби́ти

2) (несов.: иметь какой-л. привкус, припахивать) відго́нити, віддава́ти; тхну́ти

3) (об огнестрельном оружии, о механизме) відбива́ти, відби́ти, віддава́ти, відда́ти

4) ( снасти) мор. віддава́ти, відда́ти; ( отпускать) попуска́ти, попусти́ти

5) (становиться слабее; отпускать) відпуска́ти, відпусти́ти, віддава́ти, відда́ти; ( становиться легче) ле́гшати, поле́гшати