га̄кта

-ем

1. кормить, прокормить, накормить; угощать, угостить (букв. кормить-поить). Родым пукшаш-йӱкташ угощать родственника.

□ Эрдене, аважын пашаш кайымеке, изи шольыжо-влакым кынелта, пукша-йӱкта, кырча-марча вольыкым онча. П. Корнилов. Утром, после ухода матери на работу, она будит своих братишек, кормит их, присматривает за немногочисленной скотиной. Йырым-ваш шудо дене калык погына гын, тудым пукшаш-йӱкташ кӱлеш. Д. Орай. Если соберутся со всех сторон сотни людей, то их надо накормить.

2. перен. кормить, прокормить; содержать; обеспечивать (обеспечить) пропитанием, средствами существования; служить средством пропитания. Пӱртӱс пукша-йӱкта природа кормит-поит; паша пукша-йӱкта работа кормит-поит.

□ Тарзе илыш ожно моткоч йӧсӧ ыле гынат, Сакарлан нигуш пураш вер лийын огыл, шольо-шӱжар-влакым пукшаш-йӱкташ ӱнар уке ыле. М. Шкетан. Хотя батрацкая жизнь была раньше очень тяжела, но Сакару некуда было деваться, не хватало сил, чтобы содержать младших братьев и сестёр. – Пашадарем изи огыл, ешем пукшен-йӱктен, чиктен-шогалтен кертам, – мане мариемат. «Ончыко». – Моя зарплата не маленькая, свою семью могу прокормить, одеть, – сказал мой муж. Шкежат мланде ӱмбалан шочын улына, мланде мемнам пукша-йӱкта, мланде гыч айдеме сандалыкыш чоҥешта да мланде ӱмбакак пӧртылеш. М.-Азмекей. Мы сами родились на земле, земля нас кормит, с земли человек улетает в космос и на землю же возвращается.

// Пукшен-йӱктен колташ накормить, угостить. (Пашай:) Кугызай, айда мый декем: пукшен-йӱктен колтем. С. Чавайн. (Пашай:) Дяденька, идёмте ко мне, накормлю. Пукшен-йӱктен кушташ воспитать, вырастить, вскормить-вспоить. Вет йоча-влакым пукшен-йӱктен кушташ кӱлеш. Ведь надо ребят вырастить. Пукшен-йӱктен лукташ прокормить. Кужу йӱштӧ теле гоч пукшен-йӱктен лукташ прокормить в течение долгой холодной зимы.

Авенаріус, Ріхард (1849, Париж - 1896) - нім. філософ, один із фундаторів емпіріокритицизму разом з Махом). Приватдоцент Ляйпцігського ун-ту (1876). Од 1877 р. проф. Цюрихського ун-ту. Критично переосмислюючи поняття досвіду у контексті кризи науки та філософії кін. XIX ст., А. прагне зорієнтувати наукову філософію на методологічне підґрунтя, яке б не мало подальших опосередкувань. Сцієнтична інтерпретація досвіду спрямована на його "очищення" і нівелювання в ньому протилежності фізичного та психічного. Пізнання, за А., підпорядковане не знанню про об'єктивну реальність, а досягненню біологічно доцільної найменшої витрати сил. Для визначення природи суб'єктно-об'єктного відношення вводиться поняття "принципової координації" - "без суб'єкта немає об'єкта, без об'єкта немає суб'єкта". Пристаючи до традиції англ. критичної філософії, А. вважає відчуття вихідним щаблем пізнання. Філософія А. справила вплив на Джеймса.

[br]

Осн. тв.: "Філософія як пізнання світу у відповідності з принципом найменшої енергії" (1879); "Критика чистого досвіду" (1888 - 1890).

АНАЛІЗ і СИНТЕЗ ( від грецьк. άνάλυσιζ - роз'єднання; συνθεσιζ - з'єднання, складання) - розкладання цілого на частини та з'єднання частин в ціле в процесі предметно-практичної або розумової діяльності. В методологічному плані аналіз є таким способом дослідження об'єкта, що полягає у виокремленні його частин, властивостей, відношень тощо з метою їх самостійного вивчення. В результаті отримуються часткові, абстрактні, неповні знання, оскільки поза увагою залишається взаємозв'язок частин. Проте без такого розкладання на частини цілісного об'єкта неможливо осягнути його внутрішню організацію та динаміку. З іншого боку, ціле не зводиться до суто механічної суми його частин, оскільки одні й ті самі елементи цілого можуть характеризуватися неоднозначними взаємозв'язками та взаємодіями. Саме на виявлення принципів систематичної єдності окремих сторін та складових частин об'єкта спрямований розумовий синтез як метод пізнання. При цьому об'єкт розглядається вже не просто як синкретична, нероз'єднувана цілісність, а як функціональна впорядкованість форм організації об'єкта та взаємозв'язку його істотних характеристик. Таким чином, А. і С. знаходяться в тісній методологічній кореляції. Вони пов'язані з такими логічними операціями, як абстрагування, узагальнення, класифікація тощо.

Дученко, Микола Васильвич (1931, с. Шевченкове Житомирської обл. - 1988) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1955). Докт. філософських наук (1972), проф. У1970 - 1973 рр. - заст. директора ІПК при КНУ ім. Т. Шевченка. У 1973 р. - зав. кафедрою філософії гуманітарних ф-тів КНУ, в 1978 р. - зав. кафедрою діалектичного матеріалізму цих ф-тів. Коло наукових інтересів - проблеми теорії пізнання, діалектики суб'єкта та об'єкта, взаємозв'язку науки та ідеології. Ці проблеми він розглядав не лише в гносеологічному, а й у світоглядно-діяльнісному аспекті людського буття, притаманному київській філософській школі.

[br]

Осн. тв.: "Катерогії суб'єкта та об'єкта в теорії пізнання діалектичного матеріалізму" (1964); "Природа людського пізнання" (1971); "Взаємозв'язок теорії і практики", у співавт. (1981).

ЕКСПЕРИМЕНТ - емпіричний метод пізнання явищ дійсності в умовах спеціального відтворення природних закономірностей на основі певної наукової теорії, що визначає мету, спосіб проведення та інтерпретацію результатів Е. Як засіб зіставлення теоретичних моделей з реальними фізичними процесами Е. забезпечує емпіричну осмисленість величин, що задають абстрактний об'єкт теорій, а тим самим їх пізнавальну цінність. Сучасна наука використовує: 1) реальні Е., серед яких розрізняють: якісні Е., мета яких - встановити наявність або відсутність постульованих теоріями явищ; вимірювальні Е., спрямовані на те, щоб встановити кількісне значення досліджуваних характеристик об'єкта; 2) мисленнєві Е., здійснювані з метою створення ідеалізованої мисленнєвої картини об'єкта, який являє собою перехідний щабель від реального до абстрактного об'єкта теорії. Ідеалізація в мисленнєвому Е. не тільки об'єкта дослідження, а й приладів та умов здійснення Е. дозволяє уникнути непосильних труднощів практичного характеру, на які наражається реальний Е. Останнім часом великого значення у науці набуває комп'ютерний Е.

Мерло-понті, Морис (1908, Рошфор-сюр-Мер - 1961) - франц. філософ; один з головних представників феноменології, теоретичні погляди якого склалися під впливом Гуссерля, Гайдеггера, Сартра та емпіричної психології. Освіту отримав у Вищій нормальній школі. Перед Другою світовою війною викладав філософію й психологію у ліцеях; під час війни служив у франц. армії; потому - проф. у Ліонському ун-ті, Сорбонні та "College de France". Був співредактором (разом із Сартром та де Бовуар) часопису "Le Temps Modernes". Його теоретичні пошуки були підпорядковані обґрунтуванню філософської ідеї про те, що сприйняття є первинними у людському досвіді і визначають спосіб "буття у світі" людського суб'єкта, отож сприйняття світу є самодостатнім процесом (sui generis), який логічно передує поділові на суб'єкт та об'єкт. Ця ідея спричинилася не тільки до поглиблення феноменологічної редукції та інтенціонального аналізу Гуссерля у напрямі подолання традиційного дуалізму дух - тіло, а й уточнення гайдеггерівського Dassein ("Буття-тут") у світлі вироблення онтології тілесності. В ході критичного дослідження сучасних йому психологічних теорій сприйняття, головним чином біхевіоризму та гештальтпсихології, Μ. -П. дійшов висновку, що людський досвід не є закритою, суто приватною сферою, а становить спосіб буття у світі, який не можна звести до чистої свідомості. Онтологічне трактування сприйняття покладено в основу його версії феноменології, котру він розробляв у "Феноменології сприйняття" (1945). Однією з найбільш прикметних характеристик цієї феноменології є теорія М.-П. про роль людського тіла у сприйнятті світу. Він стверджує, що головні характеристики сприйняття виводяться із особливостей людської тілесності; людське тіло ототожнюється з безпосередньою присутністю людини, позначаючи змістовний "центр" людської ситуації буття у світі. Метою феноменологічного підходу М.-П. стає остаточне подолання класичної дихотомії суб'єкта та об'єкта за допомогою розкриття метафізичного змісту тілесності. Він доводить необґрунтованість у попередній філософській традиції зведення людського тіла до об'єкта, розгортаючи динаміку осмислення тіла як "живого". Виявлення ознак "живого тіла" надає людському існуванню надприродного, екзистенційного та метафізичного значення. Згідно з М.-П., тіло є "нашим якорем у світі"; саме воно наділяє світ якістю бути горизонтом досвіду. У праці "Видиме і невидиме" (опубл. 1971 р.) М.-П., намагаючись надати своїм феноменологічним розвідкам онтологічного обґрунтування, використовує поняття "плоті" (la chair) (невідоме класичній філософії); для її визначення стає доцільним старий термін "стихія" (у тому сенсі, коли йдеться про стихію води, повітря, землі та вогню як про тілесний принцип, що визначає форму буття). М.-П. ототожнює плоть із першоосновою світу, що породжує як світ, так і суб'єкт; тому її не можна звести ані до матеріальної, ані до духовної субстанції; саме у ній сконцентрована метафізична напруга живого тіла та світу. Для соціально-філософських поглядів М.-П. характерним є перехід від прихильності до ортодоксального марксизму (на початковому етапі творчості) до відмови від тези про односпрямовану логіку історії (оперту на суспільно-економічний побут) і, зрештою, до переконаності в існуванні множинності соціальних тенденцій та активної ролі людини в їхньому спрямуванні.

[br]

Осн. тв.: "Структура поведінки" (1942); "Феноменологія сприйняття", (1945); "Гуманізм і терор" (1947); "Похвала філософії" (1953); "Первинність сприйняття" (1964); "Видиме і невидиме" (1971).

НЕОКАНТІАНСТВО - напрям у філософії, що виник у 60-х рр. XIX ст., який головні філософські проблеми пропонував вирішувати на основі повернення до філософії Канта. Хоч гасло "назад до Канта" було висунуте ще в 1847 р. богословом Вейссе і спрямовувалося проти гегельянців, свого змістового наповнення воно набуло у працях Лібмана, який застосував його у 1865 р. Першопочатковий зміст гасла "Назад до Канта" стосувався повернення до епістемології після досить тривалого панування ідеалістичної метафізики та романтизму у пер. пол. XIX ст. Ланге ("Історія матеріалізму") і Лібман ("Кант і епігони") сформулювали основне завдання неокантіанців. Після завершення національного об'єднання Німеччини Н. стає офіційною університетською філософією, яка розвивалась в рамках двох основних шкіл - Марбурзької (Коген, Наторп, Кассирер, Герланд, Штаммлер, Форлендер) і Фрайбурзької (Баденської), яку представляли Віндельбанд, Риккерт, Мюнстербер, а також у річищі інших відгалужень Н., як-то - фікціоналізм Файхінгера, Ласка; фізіологічний напрям - Ланге, Гельмгольц; психологічний - де Фриз, Нельсон; реалістичний - Рил ь, Кюльпе, Бехер та ін. Неокантіанські ідеї справили значний вплив на природознавство, математику, суспільні науки, політику. Н. вважало основним досягненням кантівської філософії обґрунтування положення, згідно з яким форми наочного споглядання (простір і час) і розсудку (категорії) є функціями суб'єкта пізнання. Головною помилкою Канта неокантіанці вважали визнання об'єктивності речі у собі. Протиріччя, яке при цьому виникало, розв'язувалось шляхом зведення "речі у собі" до "граничного поняття досвіду" - ноумена. Марбурзька школа тлумачила "річ у собі" як завдання - об'єкт пізнання не даний, а лише "заданий" - подібно до того, як заданий математичною функцією числовий ряд і кожний з його членів. У трактовці Баденської школи "річ у собі" втрачає будь-який сенс: позаяк буття дійсності розглядалося лише як буття у свідомості. Н. було критикою Канта з боку ідеалістів. Відмова від кантівського розуміння "речі у собі" вимагала знайти обґрунтування об'єкта в самому суб'єкті з тим, щоб сутнісні визначення останнього стали й критеріями об'єктивності знання. Гіпертрофовану активність мислення представники Н. перетворили в джерело сутнісних визначень самого буття, розуміючи цю активність як діяльність із конструювання культури в цілому. Так, Марбурзька школа розробляла трансцендентальний метод як вчення про конструювання мисленням культури (мови, науки, релігії, мистецтва, моралі). Метод побудови об'єкта стає самим об'єктом, а логіка розгортання думки - логікою дійсності. Однак "антиметафізична" тенденція, отримана в спадок від Канта і позитивізму XIX ст., не дозволила марбурзьким філософам піти по шляху Гегеля і відновити Абсолют як основу буття культури. У них Бог зводиться до рівня "методичного" поняття; це змусило Н. Трубецького зауважити, що дійсність підмінюється в марбурзькому Н. "методичним гербарієм" Б. аденська школа вирішує це протиріччя шляхом визнання об'єктивності цінностей, які хоча і не існують, але "означають". Н. широко використовувало кантівську ідею заперечення об'єктивної закономірності природи і виведення пізнання із суб'єкта та мислення, що підлягають апріорним законам розвитку. Саме ця ідея була покладена в основу тлумачення "логіки чистого пізнання" в Марбурзькій школі і "логіки наук про культуру" в Баденській школі. На противагу марксизмові Марбурзька школа обстоювала ідеї етичного соціалізму, а Баденська заперечувала закономірності суспільного розвитку. Вплив Н. простежується в філософії друг. пол. XX ст., зокрема в політекономії, соціології, правознавстві.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ - термін, що позначає відношення незалежності від суб'єкта, від суб'єктивного чинника. Доцільно розрізняти такі форми вияву 0.: онтологічну, гносеологічну, методологічну, професійну (певні види практичної діяльності, де суб'єкт реалізує ціннісне відношення). 1) В загальному випадку онтологічна О. - те, чому суб'єкт надає статусу дійсної (істинної) реальності, розглядає як "дійсно" (справді) існуюче, як деяке "суще", достовірний елемент своєї картини світу, тієї дійсності, що є для нього предметом пізнання, рефлексії або на яку спрямовано його практичну (життєву) діяльність. Онтологічна О. протиставляється всьому, що, за переконанням суб'єкта, лише "здається існуючим", що існує лише в думці, в уяві, в гадці, є лише витвором свідомості або має характер ілюзії. Розрізнення між онтологічною О. і тим, що належить до сфери "чистої суб'єктивності", неоднозначне, відносне, залежить від рівня і характеру його знань, ціннісних уподобань, від тих проблем, що їх вирішує суб'єкт, та від критеріїв "дійсно існуючого", які він схвалює. 2) В гносеологічному аспекті О. розкривається як визначальна риса людського знання, як характеристика істини, достовірних законів і теорій. Гносеологічну О. вбачають у тому, що зміст пізнання зумовлений предметом пізнання; не залежить від волі і бажання суб'єкта. Принцип гносеологічної О. стверджує, що у формі істини має місце збіг, узгодження мислення (думки) з тією дійсністю, яка є об'єктом пізнання і яка існує незалежно від пізнання ("класичне" поняття істини). Принцип гносеологічної О. утворює антитезу інструменталізму та релятивізму. 3) В методологічному аспекті О. виступає як принцип (норма) науково-пізнавальної діяльності, що виражає вимогу інтерсуб'єктивності опису наукового. О. як норма наукового дослідження означає настанову дотримання суб'єктом основних принципів науковості, зокрема вимоги доказовості й аргументованості наукових ідей, гіпотез, теорій. 4) О. як норма (принцип) професійної етики діє в тих сферах діяльності, де суб'єкт має справу з проблемними (альтернативними) ситуаціями, що стосуються оцінки людей та їхніх дій, відповідності їхньої поведінки певним нормам та вимогам. Йдеться про функції судді, арбітра, прокурора, адвоката, критика, експерта, тренера, вчителя, керівника, представника влади, члена вченої ради, конкурсної комісії і т.ін. Професійна О. означає здатність суб'єкта реалізувати у своїй професійній діяльності інтерсуб'єктивну позицію, тобто таку, що не залежить від його (або чиїхось) уподобань, емоцій, упередженої гадки, а визначена лише суттю, логікою справи і знаходиться у повній відповідності з суспільно інституалізованими нормами та стандартами (типу правових чи моральних норм). Порушення О. як норми професійної етики може набувати кримінального характеру, але зазвичай воно є проявом професійної некомпетентності.

ПРАКТИКА ( від грецьк. πρακτικά - справа, діяльність, учинок) - поняття, що характеризує особливий різновияв активності людського світовідношення, філософське витлумачення котрого тяжіє або до універсалізму (коли П. поєднує учинково-моральнісні, пізнавальні та етичні характеристики), або до локалізації чуттєво-матеріального (що спричиняє занижену оцінку П.). Спробу поєднати окреслені характеристики П. здійснив марксизм, де чуттєво-предметна, цілепокладальна діяльність суспільної людини з освоєння й перетворення природних та соціальних сил постає як предметна основа формування людини, онтологічний стимул розвитку її творчо-духовних здатностей, у т.ч. й пізнання. Самовідособлення людини серед сущого у процесі антропосоціогенезу обертається згодом тяжінням до експансії у довколишню дійсність, котра сприймається переважно як об'єкт людських зазіхань Д. аному типові світовідношення притаманний антропоцентризм, який супроводжується гіперактивізмом і титанізмом, прагненням до щобільшого панування над Землею (зокрема, завдячуючи прогресуючій технізації). Через надмірне протиставлення суб'єкта об'єктові П. є найбільш концентрованим втіленням здатності суспільної людини до виокремлення з природи, граничним виявом якого стали "сутнісна безпритульність новоєвропейської людини" (Гайдеггер) та глобально-екологічні проблеми сучасності С. пробами осягнути цю суперечливість П. просякнуто багато різновидів посткласичної західної філософії (уявлення про практичну зумовленість інтелекту Вергсона та прагматистів; про "інерціальні" властивості П. - Сартра та представників Франкфуртської школи; про кризу новоєвропейського гуманізму - Ніцше, Гайдеггера, Фуко та ін.; про самовичерпаність антропоцентризму - Гьосле, Ионаса тощо). Ще німецькою класичною філософією зафіксовано таку фундаментальну рису П., як здатність поєднувати всезагальність та безпосередність світовідношення. Вона визначає форму, притаманну практичній життєдіяльності людини. Але людинокреативний потенціал її залежить од змістовного наповнення - від взаємодії різних складових предметного змісту П. Цей зміст не є тотожним ні матеріально-речовинним компонентам трудової діяльності, ні уречевленим виявам суспільних відносин Н. езвідний він також і до матеріально-перетворювальних властивостей світовідношення. У найзагальнішому виявленні він концентрує смислову націленість останнього. Під "знаряддєвістю", у руслі котрої світ постає перед суб'єктом життєдіяльності лише як засіб, розуміється одвічна комунікативність предметного змісту Π. - здатність універсалізувати будь-який знаряддєвий вплив на довколишню дійсність, доводячи його до рівня всезагального способу предметно-матеріального освоєння людиною світу. Отже, комунікативність є тим шаром предметного змісту П., котрий уможливлює тип раціональності людського ставлення до світу, коли останній стає не тільки об'єктом маніпуляцій з боку діючого суб'єкта, а й самоцінністю, що має бути не лише перетворена відповідно до устремлінь суб'єкта світовідношення, а й освоєна людиною. Таким ідеалом новоєвропейського гуманізму наснажені найбільш масштабні філософські уявлення про П., предметний зміст якої сягає сфери свідомості, самосвідомості, а отже, духовного забезпечення практичної життєдіяльності людини. Розузгодженість між перетворенням та освоєнням світу - чи не найфундаментальніша колізія П. Концентрований вияв її - гіперактивістська зорієнтованість світовідношення, деградація останнього до "знаряддювання", коли нехтують самоцінністю різновидів буття, що потрапили в орбіту людських зазіхань. Із поступом техногенізації світовідношення "знаряддювання" підминає під себе і матеріально-предметну діяльність, і міжлюдські взаємини, і пізнавальну активність, спрямовуючи її на убезпечення всевладдя людини. Остання, зрештою, і сама стає знаряддям власного панування, "засобом для втілення власних проектів" (Гайдеггер) В. ідчуттям того, що не інструментальність (маніпулятивність), а комунікативність є осердям предметного змісту справді людського ставлення до світу, наснажений інтенсивний розвиток західноєвропейської філософської думки 60 - 70-х рр. Погляд на комунікативність як на останнє підґрунтя і свідомості, і пізнання, і суспільного буття, і екзистенції пов'язаний із протиставленням двох визначальних типів раціональності: "інструментальної" та "комунікативної" - діалогічної, націленої на тотальне взаєморозуміння, убезпечуване досвідом особистої причетності суб'єкта світовідношення до унікальних форм життя (Вебер, Апель, Габермас, Бубер, Больнов).

СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність, дещо засадниче, підстава) - гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності. В історії філософії С. тлумачилась по-різному: як субстрат, як сутнісна властивість, як те, що здатне до самостійного існування, як підстава і центр змінності предмета, як логічний суб'єкт. В онтологічному аспекті залежно від загальної спрямованості філософських учень вирізнялися одна (монізм), дві (дуалізм), множина (плюралізм) С. Як специфічно філософський (матафізичний і логічний водночас) термін "С." вводить Аристотель, який ототожнював С. із першою сутністю ("усією"), тобто чимось засадничим, котре невід'ємне від речі в її індивідуальності, і разом з тим характеризував С. як логічну категорію, якій у висловлюванні (реченні) відповідає підмет. У давньогрецьк. філософії релевантно до її загальної онтотеологічної інтенції можна говорити і про тлумачення С. як субстрату і першопринципу змінності речей (напр., стихії мілетців, "вогонь-логос" Геракліта, "атоми" Демократа). Тлумачення Аристотелем форми як першопричини, що зумовлює визначеність речей, започаткувало розрізнення тілесної і духовної С., котре у середньовічній філософії вилилось у спір між номіналізмом і реалізмом про "субстанційні форми" сущого. У Новий час онтологічне розуміння С. як граничної засади буття започатковане в емпіризмі Бекона, який ототожнив С. із формою конкретних речей. Декарт цій якісній інтерпретації протиставив раціоналістичне вчення про дві С.: матеріальну (для якої характерна протяжність і кількісне вимірювання) і духовну (мислительну). Спіноза долає цей дуалізм на ґрунті пантеїстичного монізму: мислення і протяжність - не дві С., а два атрибути єдиної С. Ляйбніц у вченні про монади вирізняє множинність простих і неподільних С., які характеризуються самодіяльністю, відповідно - активністю і змінністю. Гносеологічне осмислення С. як поняття було запропоноване Локком, для якого С. є однією із складних ідей В. ерклі заперечував поняття матеріальної С., а Г'юм, відкидаючи існування як матеріальної, так і духовної С., вбачав в ідеї С. деяку цілісну гіпотетичну асоціацію. Кант долає як "онтологізм", так і "гносеологізм" тлумачення С. Остання необхідна для теоретичного пояснення явищ, оскільки є умовою можливості досвіду. Відтак С. - це не незмінний речовий субстрат, а внутрішньозмінне діалектичне поняття. Цю думку підхоплює Гегель, який, ототожнюючи мислення і буття, вказує на внутрішню суперечність як джерело саморозвитку С., поєднуючи її у такий спосіб із самодіяльністю суб'єкта. С. - ступінь розвитку абсолютної ідеї і свідомості суб'єкта. У діалектико-матеріалістичній течії марксизму С. витлумачується як матерія в розвитку форм її руху, а світ, що розкривається, - як універсум діяльності людини. Критикуючи метафізику, позитивізм і неопозитивізм, відкидають і поняття С. як рудимент буденної свідомості і хибного натуралістичного подвоєння дійсності в процедурах та мові науки. Як і у позитивізмі, традиційна логіка і гносеологія, що базувались на понятті С., заперечуються прагматистами у фікціоналізмі Файхінгера. Кассирер дає функціональне витлумачення С., а Гуссерль, вбачаючи у фізичному предметі лише мислительну єдність, вказує, що субстантивація свідомості є наслідком кризи європейської науки і європейської культури. Розкриваючи засади останніх як власне метафізичні, Гайдеггер у субстанційному тлумаченні світу як реально сущого і підвладного людині вбачає наслідок його метафізичного суб'єкт-об'єктного роздвоєння. Виникнення категорій суб'єкта і об'єкта Гайдеггер пов'язує із структурою європейських мов. Із розвитком лінгвокультурологічних досліджень С. прочитується як текст, але у постструктуралізмі Дерриди текст - як наслідок тотальної "деконструкції" логоцентризму і метафізики - перестає бути субстанційною константою. Європейська метафізика і логіка заперечуються "плюралістичною онтологією" і "логікою місця" Нісиди Кітаро, відтак відкидається й аристотелівська традиція тлумачення С., ототожнення її із формою, самодостатнім існуванням К. ласичне тлумачення С. зберігається в бергсоніанстві, реалізмі і неореалізмі, неотомізмі.

УЯВЛЕННЯ - в теорії пізнання - одна із пізнавальних здатностей, полягає у відтворенні об'єкта в формах наочного образу на основі попередньої даності його в чуттєвому досвіді. У,, подібно до відчуття та сприймання, має чуттєвий характер, але, на відміну від них, формується й існує за відсутності безпосередньої дії об'єкта на органи чуттів. В У. об'єкт даний опосередковано. У. може бути результатом як одноразового, так і багаторазового акту відчуття та сприймання одного і того яс об'єкта або багатьох однорідних об'єктів. Воно може бути індивідуальним і колективним. Тому необхідною умовою утворення та функціювання У. виступає пам'ять і спілкування. У. є синтезом багатьох актів сприймання, де другорядні ознаки залишаються поза увагою і виділяються найхарактерніші риси об'єктів. У. є типовим чуттєвим образом об'єкта і містить значні елементи узагальнення. Його відповідником в реальній дійсності можуть виступати не окремі предмети, а класи предметів. Ця властивість У. наближає його до поняття і нерідко робить його, особливо загальні У., замінником понять у розумовому процесі;. Тому в структурі пізнання У. є перехідною ланкою від чуттєвого споглядання до абстрактного мислення. В різних версіях теорії пізнання У. надається неоднакове трактування. Так, у філософії Шопенгауера У. приписується онтологічний статус, внаслідок чого навколишній світ виступає проявом У. Психобіологічні механізми У. вивчає фізіологія і психологія.

auf I prp (D) ука́зывает на местонахожде́ние (где?) на, в, по

auf dem Tisch stehen стоя́ть на столе́

auf dem Boden liegen лежа́ть на земле́; лежа́ть на полу́

auf dem Dache sein быть на кры́ше; находи́ться на кры́ше

auf dem Baum sitzen сиде́ть на де́реве

auf der Straße gehen идти́ по у́лице

auf dem Eise gleiten скользи́ть по льду

auf beiden Seiten der Straße wachsen расти́ по о́бе сто́роны доро́ги

auf dem Bilde sehen wir ein Haus на карти́не мы ви́дим дом

auf dem Rücken tragen носи́ть на спине́

vor Schwäche kaum auf den Füßen stehen е́ле стоя́ть на нога́х от сла́бости

auf dem Zimmer в ко́мнате

auf dem Bahnhof на вокза́ле

auf dem Ball на балу́

auf dem Lande в дере́вне, за го́родом

auf Kreta на Кри́те

auf der Krim в Крыму́

auf der Welt в ми́ре

auf der Erde на земле́; на Земле́

auf dem Wege по доро́ге; доро́гой

auf der Reise в пути́, во вре́мя путеше́ствия

auf der Jagd на охо́те

auf der Suche nach etw. (D) в по́исках (чего-л.)

auf Schritt und Tritt на ка́ждом шагу́

auf der Stelle неме́дленно, то́тчас же

auf der Schule sein быть в шко́ле; учи́ться в шко́ле

auf der Universität sein быть в университе́те; учи́ться в университе́те

auf Schule sein проходи́ть учё́бу, учи́ться

auf einem Ohr taub глухо́й на одно́ у́хо

auf (A) ука́зывает на направле́ние (куда́?) на, в

auf den Tisch legen положи́ть на стол

auf die Straße gehen пойти́ на у́лицу

auf das Zimmer gehen идти́ в ко́мнату

auf die Post на по́чту

aufs Land ziehen перее́хать в дере́вню; перее́хать за го́род

er lier auf das Haus zu он (по)бежа́л к до́му

auf ihn! лови́ его́!; бей его́!

auf die Schule gehen поступа́ть в шко́лу

auf die Universität gehen поступа́ть в университе́т

auf (die) Arbeit gehen идти́ на рабо́ту

sich auf den Weg machen отпра́виться в путь

sich auf einen Stock stützen опира́ться на па́лку

auf (A) ука́зывает на вре́мя, срок на, до

auf ein Jahr на год

auf Zeit на вре́мя

auf einen Augenblick на мгнове́ние

etw. nächsten Sonntag verlegen перенести́ (что-л.) на сле́дующее воскресе́нье

wie lange ist es noch auf Ostern ско́лько остаё́тся ещё́ до па́схи?

auf Wiederseh(e)n до свида́ния!

auf Wiederhören! до свида́ния (при разгово́ре по телефо́ну, а та́кже в радиопереда́чах)

etw. auf Abruf kaufen купи́ть (что-л.) с пра́вом хране́ния това́ра в магази́не до тре́бования

es geht auf acht восьмо́й час

ein Viertel auf eins че́тверть пе́рвого

pünktlich auf die Minute kommen прийти́ то́чно; прийти́ мину́та в мину́ту

auf (A) ука́зывает на после́довательность во вре́мени, сле́дование за чем-л. за, по́сле

Stunde auf Stunde vergeht прохо́дит час за ча́сом

Welle auf Welle волна́ за волно́й

Schlag auf Schlag уда́р за уда́ром

Schlag auf Schlag разг. раз за ра́зом

etw. auf etw. essen есть (что-л.) по́сле (чего-л.), заеда́ть, заку́сывать (что-л. чем-л.)

etw. auf etw. trinken пить (что-л.) по́сле (чего-л.), запива́ть (что-л. чем-л.)

auf (A) ука́зывает на сле́дование чему́-л., после́дствие чего́-л. на, по

auf eine Frage antworten отвеча́ть на вопро́с

auf seine Bitte по его́ про́сьбе

auf j-s Befehl по (чьему́-л.) приказа́нию

auf j-s Wunsch по (чьему́-л.) жела́нию

auf Grund dieser Tatsache на основа́нии э́того фа́кта

auf (A) ука́зывает на о́браз де́йствия; сочета́ние его́ с существи́тельным перево́дится на ру́сский язы́к б. ч. твори́тельным падежо́м соотве́тствующего существи́тельного

auf diese Weise таки́м о́бразом

auf folgende Art сле́дующим о́бразом

auf einen Zug trinken вы́пить одни́м глотко́м; вы́пить за́лпом; вы́пить сра́зу

auf den ersten Blick с пе́рвого взгля́да

auf Kredit в креди́т

auf Vorrat kochen вари́ть про запа́с

aufs Wort glauben ве́рить на сло́во

etw. auf gut Glück, aufs Geratewohl versuchen попро́бовать (что-л.) науда́чу; попро́бовать (что-л.) на аво́сь; попро́бовать (что-л.) науга́д

auf einmal вдруг; сра́зу

auf deutsch по-неме́цки

aufs beste наилу́чшим о́бразом, о́чень хорошо́

j-n aufs freundlichste empfangen встре́тить (кого-л.) о́чень приве́тливо

aufs neue сно́ва, ещё́ раз

auf (A) ука́зывает на напра́вленность на кого́-л., на что-л. на; сочета́ние его́ с существи́тельным перево́дится на ру́сский язы́к тж. роди́тельным и́ли да́тельным падежо́м соотве́тствующего существи́тельного

Hoffnung auf Besserung наде́жда на выздоровле́ние

das Recht auf Bildung пра́во на образова́ние

Klage auf Scheidung заявле́ние о расторже́нии бра́ка; заявле́ние о разво́де

auf jeden Fall, auf alle Fälle на вся́кий слу́чай

auf (A) в то́стах за

auf Ihr Wohl! за ва́ше здоро́вье!

auf j-s Gesundheit trinken пить за (чье-л.) здоро́вье

ein Ei auf den Mann по одному́ яйцу́ на челове́ка

auf перево́д зави́сит от управле́ния ру́сского глаго́ла

auf etw. (A) achten обраща́ть внима́ние (на что-л.)

auf j-n, etw. warten ждать (кого́-л., что-л., чего́-л.)

auf j-n schimpfen брани́ть (кого-л.)

sich auf etw. (A) freuen ра́доваться (чему́-л.)

auf dass cj уст. (для того́, с тем) что́бы; да́бы

auf III adv вверх, туда́

auf und ab вверх и вниз

auf und ab взад и впере́д

auf und nieder вверх и вниз

auf und nieder взад и впере́д

auf! встать!

er ist auf разг. он встал, он подня́лся́, он просну́лся

er ist immer noch auf разг. он всё ещё́ не ложи́лся (спать)

sie ist immer früh auf разг. она́ всегда́ ра́но встаё́т

auf und davon sein убежа́ть, исче́знуть, скры́ться

Glück auf! в до́брый час! (приве́тствие горняко́в)

auf откры́то (на́дпись на чем-л.)

die Türen standen weit auf разг. две́ри бы́ли широко́ распа́хнуты

wann sind die Geschäfte heute auf? разг. в како́е вре́мя сего́дня откры́ты магази́ны?

Augen auf! разг. откро́й глаза́!

auf отд. преф. гл. ука́зывает на движе́ние вверх:

aufgehen в(о)сходи́ть (о свети́лах); поднима́ться (о те́сте)

auffliegen взлета́ть

auftauchen всплыва́ть, выны́ривать

auf на открыва́ние и́ли разъедине́ние чего́-л.:

aufmachen открыва́ть

aufdrehen отвё́ртывать

aufbinden развя́зывать

auf на размеще́ние пове́рх чего́-л.:

auflegen класть, накла́дывать

aufzeichnen (на)рисова́ть, (на)черти́ть

auftischen подава́ть, ста́вить на стол

aufgleisen ста́вить на ре́льсы, поднима́ть на ре́льсы (напр., ваго́н)

aufgabeln брать на ви́лы; брать на ви́лку

auf на нача́ло де́йствия ча́сто с отте́нком внеза́пности и́ли на перехо́д в но́вое состоя́ние де́йствующего лица́ и́ли объе́кта де́йствия:

aufbrausen зашуме́ть, забушева́ть (напр., о мо́ре); вспыли́ть

aufflackern вспы́хивать

auflachen рассмея́ться, засмея́ться

aufblühen расцвета́ть

aufwachen просыпа́ться

aufwecken (раз)буди́ть

aufheitern (раз)весели́ть

auflockern разрыхля́ть

aufmuntern ободря́ть, подба́дривать

auf на восстановле́ние пре́жнего состоя́ния:

aufarbeiten подновля́ть, обновля́ть

aufwärmen подогрева́ть

aufbügeln подутю́жить, вы́утюжить

auf на израсхо́дование, по́лное испо́льзование объе́кта де́йствия:

aufessen съеда́ть

aufrauchen вы́курить

aufbrauchen израсхо́довать

Aufnahme f, -n приё́м, приня́тие, получе́ние

gastliche Aufnahme гостеприи́мство; раду́шный приё́м

die Aufnahme als Mitglied приня́тие в чле́ны; приё́м в чле́ны

die Aufnahme in die Mannschaft спорт. включе́ние в кома́нду; включе́ние в соста́в кома́нды

die Aufnahme von Geldern получе́ние креди́та

die Aufnahme von Anleihen получе́ние за́йма, получе́ние заё́ма

Aufnahme finden находи́ть о́тклик, найти́ о́тклик

gute Aufnahme finden встре́тить хоро́ший приё́м, быть воспри́нятым хорошо́, быть при́нятым хорошо́, быть встре́ченным хорошо́

herzliche Aufnahme finden встре́тить серде́чный приё́м, быть воспри́нятым серде́чно, быть при́нятым серде́чно, быть встре́ченным серде́чно

kühle Aufnahme finden встре́тить холо́дный приё́м, быть воспри́нятым хо́лодно, быть при́нятым хо́лодно, быть встре́ченным хо́лодно

er fand in einem Büro Aufnahme он был при́нят в конто́ру, он устро́ился в конто́ре

j-m Aufnahme gewähren принима́ть (кого-л.), дава́ть прию́т (кому-л.)

wie war die Aufnahme des Schauspiels beim Publikum? как пье́са бы́ла при́нята пу́бликой?

in Aufnahme kommen получа́ть распростране́ние, приобрета́ть популя́рность

in Aufnahme kommen находи́ть спрос, найти́ спрос

Aufnahme sg восприя́тие, усвое́ние

magnetische Aufnahme геол. магни́тная восприи́мчивость

die Aufnahme fremder Sitten восприя́тие чужи́х обы́чаев; усвое́ние чужи́х обы́чаев

Aufnahme sg съё́мка (фо́то-, топографи́ческая и т.п.)

Aufnahme sg за́пись (на плё́нку, диск, кассе́ту, грампласти́нку)

fotografische Aufnahme фотографи́рование, фотосъё́мка

die Aufnahme nach Augenmaß глазоме́рная съё́мка

eine Aufnahme von etw. (D) machen сфотографи́ровать, фотографи́ровать, снять (что-л.)

Aufnahme сни́мок; за́пись (на плё́нке, грампласти́нке)

eine fotografische Aufnahme фотосни́мок, фотогра́фия

ein Konzert als Aufnahme senden ра́дио передава́ть конце́рт в за́писи

Aufnahme sg составле́ние (протоко́ла), протоколи́рование

die Aufnahme der Beweise юр. сбор (и протоколи́рование) доказа́тельств

Aufnahme протоко́льная за́пись; (инвента́рная) о́пись; инвента́рная о́пись

Aufnahme sg нача́ло, возобновле́ние (рабо́ты, суде́бного проце́сса и т.п.)

die Aufnahme diplomatischer Beziehungen установле́ние дипломати́ческих отноше́ний

die Aufnahme der Produktion нала́живание произво́дства

die Aufnahme des Studiums an einer Hochschule поступле́ние в вы́сшее уче́бное заведе́ние

die Aufnahme der Arbeiten steht unmittelbar bevor рабо́ты бу́дут на́чаты в ближа́йшее вре́мя

Aufnahme воен. подде́ржка отхо́да (ча́стью, находя́щейся в тылу́); приня́тие на себя́ (отходя́щих сил)

Aufnahme набо́р (пе́тель - при вя́зке); подня́тие (спусти́вшейся пе́тли)

Aufnahme приё́мная; приё́мный поко́й, приё́мное отделе́ние (в больни́це)

Aufnahme физ., хим. поглоще́ние; присоедине́ние

Aufnahme включе́ние (напр., дополни́тельных усло́вий в контра́кт)

Aufnahme освое́ние (но́вого проду́кта); включе́ние в номенклату́ру (предприя́тия но́вого проду́кта, арти́кула)

Aufnahme установле́ние (напр. отноше́ний)

Aufnahme f включе́ние (напр., дополни́тельных усло́вий в контра́кт); освое́ние (но́вого проду́кта); установле́ние (напр. отноше́ний)

Berührung f =, -en прикоснове́ние

Berührung f =, - en (mit D) перен. соприкоснове́ние, конта́кт (с кем-л., с чем-л.); каса́ние

das war unsere einzige Berührung перен. э́то бы́ло на́шей еди́нственной встре́чей; э́то бы́ло еди́нственным, в чем на́ши мы́сли сходи́лись

wenig Berührung mit j-m haben почти́ не име́ть конта́кта [то́чек соприкоснове́ния] с кем-л.

keine Berührung mit j-m haben не име́ть никако́го конта́кта, соверше́нно не соприкаса́ться с кем-л., außer Berührung mit j-m sein не име́ть никако́го конта́кта, соверше́нно не соприкаса́ться с кем-л.

j-n mit j-m, mit etw. (D) in Berührung bringen устана́вливать конта́кт ме́жду кем-л., ме́жду чем-л.

in näher [enger] Berührung mit j-m stehen подде́рживать бли́зкий [те́сный] конта́кт с кем-л.

mit j-m, mit etw. (D) in Berührung kommen войти́ в соприкоснове́ние [в конта́кт] с кем-л., с чем-л.

mit dem Feind in Berührung treten воен. войти́ в соприкоснове́ние с проти́вником

Berührung f =, -en бе́глое упомина́ние (о чем-л.)

Berührung f =, -en мат. то́чка каса́ния

Berührung f =, -en тех. конта́кт, соприкоснове́ние; elektrische Berührung электри́ческий конта́кт

Berührung f =, -en нава́л (па́русный спорт)

Bewegungsunschärfe f фо́то. наруше́ние ре́зкости за счёт движе́ния объе́кта, нере́зкость за счёт движе́ния объе́кта, разг. размыва́ние ка́дра за счёт движе́ния объе́кта

Takt m -(e)s, -e такт, ритм; разме́р

den Takt angeben отбива́ть такт; перен. задава́ть тон

den Takt halten, im Takt bleiben соблюда́ть такт [ритм]

den Takt schlagen отбива́ть такт

j-n aus dem Takt bringen сбить кого́-л. с та́кта; сбить (с то́лку) кого́-л.; смути́ть кого́-л.; вы́бить из колеи́ кого́-л.

aus dem Takt kommen сби́ться с та́кта; сби́ться с ноги́; сби́ться; смути́ться, вы́пасть из о́бщего ри́тма

im Takt в такт, ритми́чно

im Takt gehen идти́ в но́гу [разме́ренным ша́гом]; держа́ть шаг

Takt m -(e)s, -e, тех. такт; цикл; eine Serienfertigung nach Takten цикли́чное сери́йное произво́дство

Takt m -(e)s, -e такт, делика́тность

Takt haben облада́ть та́ктом; быть такти́чным

den Takt verletzen, gegen den Takt verstoßen вести́ себя́ нетакти́чно; допусти́ть [соверши́ть] беста́ктность

er hat keinen Takt, es fehlt ihm an Takt у него́ нет [не хвата́ет] та́кта, он нетакти́чный челове́к

etw. nach Takt und Noten tun разг. де́лать что-л. по всем пра́вилам [хорошо́, основа́тельно]

Takt m ритм; такт

1) Sänger, Musiker стро́го соблюда́ющий такт. taktfest sein v. Sänger не сбива́ться /-би́ться с та́кта. taktfest singen [spielen] auch петь [игра́ть] со стро́гим соблюде́нием та́кта <не сбива́ясь с та́кта>

2) Geräusch, Stampfen происходя́щий ритми́чно. mit taktfesten Schritten marschieren марширова́ть чека́нным ша́гом, идти́ в но́гу taktfest sein in < auf> etw. хорошо́ разбира́ться в чём-н. auf diesem Gebiet ist er taktfest на э́том он соба́ку съел. jd. ist nicht ganz taktfest nicht gesund кто-н. не совсе́м здоро́в

1) Feingefühl такти́чность, чу́вство [ус] та́кта. aus Taktgefühl schweigen молча́ть из чу́вства та́кта. Taktgefühl zeigen проявля́ть /-яви́ть такти́чность <чу́вство та́кта>

2) Musik чу́вство [ус] ри́тма