бути+у+формі

ЕМАНСИПАЦІЯ ( від лат. ешапсіро - звільняю від опіки) - виражена у різноманітних формах тенденція соціального розвитку, яка репрезентує звільнення людей від тих чи інших форм несвободи, дискримінації, гноблення. У найбільш універсальному вигляді можна вважати, що Е. репрезентує звільнення людини від "культури залежності" як такої, створення (в ідеалі) для людей непідневільних умов існування, коли вони можуть повною мірою визначати своє життя на власний розсуд. Формою реалізації потенцій Е. є творення альтернатив, які надавали б людині можливість самовизначення, вибору. Рівень Е. може слугувати мірилом (хоч і не самодостатнім) для оцінки розвиненості суспільств. Традиційні суспільства демонструють стабільність за умов мінімального потенціалу Е. (примусова соціальність). Сучасні лібералізовані суспільства є у певному сенсі тереном емансипаторських експериментів і дослідів. їхня стабільність менша, але тут окремий індивід має принципову можливість реалізовувати власний життєвий проект (інша справа, що кінцева кількість таких проектів є обмеженою в принципі). З іншого боку, Е. ніколи не може бути здійснена "повністю": звільняючи людину від одних обмежень і залежностей, Е. передбачає занурення в мережу інших, менш явних, але так само суттєвих. Власне, сам соціальний процес (і прогрес) є колообігом емансипаторських практик, які невпинно змінюють одна одну, визначаючи, окреслюючи й "обживаючи" нові простори і сфери соціальної свободи. До різних форм цих практик є підстави віднести - аболіціонізм (рух за ліквідацію рабства у США), національно-визвольний рух (звільнення від імперського гніту), рух за гуманізацію звичаїв війни (визнання прав військовополонених, заборона деяких видів зброї, які завдають людині особливих страждань і каліцтв та ін.), секуляризацію і Реформацію (обмеження влади і впливу церкви на суспільні справи), суфражизм (жіночий рух за надання жінкам однакових з чоловіками виборчих прав), правозахисний рух в усіх різновидах та ін.

НЕОПОЗИТИВІЗМ - третя історична форма позитивізму, один із головних напрямів західної філософії XX ст. На основі вихідних принципів "першого" (Конт, Мілль, Спенсер) та "другого" (Мах, Авенаріус та ін.) позитивізму Н. поставив за мету довести неможливість "метафізики" (філософії) як у формі раціонального, науково обґрунтованого світогляду, так і як автономної форми теоретичного пізнання та осягнення сутності світу й людини; з огляду на це, Н. прагнув довести безпідставність тих вчень класичної філософської традиції, які вимагали, щоб при розв'язанні онтологічних, теоретико-пізнавальних, методологічних та інших філософських проблем обов'язково здійснювався вибір між матеріалізмом та ідеалізмом. Одним із основних філософських джерел Н. були засадничі філософські ідеї Вітгенштайна "Логіко-філософського трактату", де він стверджував: "філософія не теорія, а діяльність... результат філософії - не певна кількість "філософських речень", а прояснення речень. Глибинні гносеологічні корені проблематики Н. сцієнтистської орієнтації у 20 - 30-ті рр. XX ст. - в ідеях Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Фейгл та ін.), а після Другої світової війни - у логічному емпіризмі, що здобувся на потужний розвиток у США (Гемпель, Куайн та ін.). Увага неопозитивістів була зосереджена на дослідженні актуальної філософської проблеми щодо ролі логіко-математичних методів та штучних математичних і логіко-математичних мов науки як процесі пізнання. Йшлося про евристичні можливості математичної логіки як нового етапу в розвитку формальної логіки, про роль наочності та наукових абстракцій у зв'язку з фізичною інтерпретацією неевклідової геометрії Римана в теорії відносності Ейнштейна, а також у зв'язку з фізичним та філософським осмисленням квантової механіки, теоретичний зміст якої був позбавлений наочності, характерної для класичної фізики. Результати дослідження цих проблем виявилися суперечливими, позаяк вони розглядалися в "одному пакеті" з третьою проблемою - про неможливість "метафізики", тобто філософії як змістовної і раціональної форми знання. Н. зберігав за філософією єдину функцію - бути насамперед логічним аналізом мови й понять науки, а потім уже - мови й понять повсякденного знання. Як наголошував Карнап, усе, що залишилося від філософії, - це вже не теорія і не твердження, а лише метод логічного аналізу знань. Твердження науки Н. розглядав як висловлювання вчених, раціональне пояснення яких ґрунтується на двох принципах: 1) зведення, редукція теоретичного знання до емпіричного; 2) чуттєва, емпірична перевірка, верифікація (перевірка, підтвердження) емпіричних висловлювань. Якщо останні не піддаються підтвердженню у досвіді (верифікації), то цього достатньо для з'ясування, які саме висловлювання в науці є істинними, а які "метафізичними". В логічному емпіризмі в основу тлумачення науки було покладено гіпотетико-дедуктивну модель структури наукового знання за умов відмови від принципу редукції та лібералізації вимог принципу верифікації, але при збереженні "антиметафізичних" цілей філософського аналізу знання. До безперечних досягнень сцієнтистських форм Н. належать: уточнення структури теоретичного й емпіричного знання та їх взаємодії, внесок у становлення та розвиток семіотики. Проте нігілізм щодо "метафізики", антиісторизм та абсолютизація можливостей формальної логіки в пізнанні призвели на поч. 70-х рр. до кризи і втрати провідних позицій Н. у західній філософії і до виникнення постпозитивізму. З поч. 40-х рр. в рамках лінгвістичної філософії формується лінгвістичний позитивізм ("пізній" Вітгенштайн, Райл та ін.), що зберігає певні позиції й нині.

ОБ'ЄКТ ( від лат. objectus - предмет) - 1) Філософська категорія, що позначає будь-яку дійсну чи уявну, уречевлену чи ідеальну реальність у яка розглядається як щось зовнішнє у відношенні до людини та її свідомості і яка стає предметом теоретичної та практичної діяльності суб'екта. О. зазнає цілеспрямованого чи мимовільного діяння з боку суб'єкта, в результаті чого освоюється - перетворюється, пізнається, конструюється і пристосовується до потреб людини та суспільства. Особливою відмінністю О. є те, що він конституюється в процесі предметної діяльності людини. Тому будь-яка реальність актуалізується як О. лише у відношенні до суб'єкта. Актуальним О. є та частина природи, суспільства, зовнішнього та внутрішнього світу людини, яка безпосередньо чи опосередковано включається в індивідуальну чи суспільно-історичну практику. Реальність, що існує сама собою, виступає лише потенційним О. Принциповим означенням О. є те, що він незалежно від своєї матеріальної чи ментальної природи стає в опозицію до суб'єкта, що, у свою чергу, є необхідною умовою самого існування суб'єкт-об'єктного відношення. Зазнаючи діяння суб'єкта, О. протистоїть суб'єкту, чинить йому своєрідний опір і для свого освоєння вимагає відповідної затрати фізичних і розумових сил, належної організації предметної діяльності, застосування методів, що відповідають природі О., законам його розвитку та функціювання. Категорії О. і суб'єкта утворюють парну, біполярну категоріальну структуру "суб'єкт - О.", яка виражає сутність будь-якої людської діяльності. 2) О. у теорії пізнання виступає складовою пізнавального процесу, що характеризується як взаємодія О. і суб'єкта. Виділяють окремі різновиди цієї взаємодії: взаємодія О. і суб'єкта як предметних утворень, що впливають одне на одного предметним чином; взаємодія 0. й пізнавальних здатностей суб'єкта, в першу чергу відчуттів та мислення; відношення О. і засобів (методів) його освоєння; відношення О. і знання. В науковому пізнанні залежно від різновиду взаємодії і способу конституювання виокремлюють типи О.: а) За субстанційною основою та способами побудови - матеріальні О., що характеризуються уречевленістю та незалежністю від суб'єкта і його свідомості, напр., будь-яке природне тіло, що вступає в предметну взаємодію з суб'єктом; ідеалізовані О., що являють собою реально існуючі предмети і явища, реконструйовані через сукупність своїх істотних - у даному конкретному відношенні - властивостей при відволіканні від інших, напр., будь-яка модель (зокрема, планетарна модель атома), ген, геометричне тіло, ретроспективно відтворена історична подія. У цьому випадку одне й те саме природне тіло може виступати різними О., напр., вода як О. фізики і вода як О. хімії; ідеальні О., що сконструйовані через одну або декілька реальних властивостей, взятих у крайній формі свого вираження, напр., абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, система, непрониклива для інформації. Вони в дійсності не існують, проте мають відповідний аналог у реальності. б) За способами виокремлення та подання в системі знання - емпіричні О., конституйовані засобами чуттєвого споглядання і зафіксовані в безпосередньому досвіді, напр., будь-який предмет або явище, подані в наочно-образній формі; теоретичні О., конституйовані засобами теоретичного мислення шляхом синтезу загальних властивостей безконечної множини різноманітних реальних предметів та явищ, напр., система, структура, біологічний вид, соціальна група, в) За способом побудови та рівнем віддаленості від реальної дійсності - конкретні О., що конституюються через велику, потенційно безконечну множину ознак та властивостей і в дійсності ідентифікуються як індивідуальні утворення, локалізовані в просторі та часі, напр., Дніпро, Всесвіт, укр. народ, цей художній твір, той електрон; абстрактні О., що сконструйовані засобами абстрактного мислення шляхом відділення загальних властивостей та відношень від їхньої уречевленості і перетворення їх у самостійну сутність. Ці О. не мають статусу реального існування, однак за певних строго визначених умов можуть інтерпретуватися за допомогою предметів і явищ реальної дійсності, напр., числа, алгебраїчні структури, багатомірний простір, фізична маса, цінність, ментальність. Між окремими типами О. не існує різкого розмежування, отже, одному й тому самому визначеному О. можуть бути притаманні окремі риси кількох типів - ідеалізованого, теоретичного, абстрактного, завдяки чому утворюються класи проміжних або суміжних О. Залежно від ступеня узагальнення, абстрагування та ідеалізації утворюються різні рівні 0., що характеризуються різним ступенем віддаленості від об'єктивної реальності аж до появи гіпотетичних О. типу гравітона, уявних О. типу тих, що фігурують у мисленому експерименті, віртуальних 0., що конституюються засобами інформаційно-комп'ютерного моделювання, операціональних О. типу псі-функції в квантовій механіці О. нтологічна ідентифікація таких О. є складною науковою і логіко-методологічною проблемою, що отримала назву проблеми фізичної реальності, або існування. Система О., з якою співвідноситься сучасне наукове знання, утворює багатоструктуровану в горизонтальному і вертикальному відношенні ієрархію, що визначається як онтологія науки. У функціональному відношенні всі типи О. мають однаковий статус, у пізнавальному— істотно різняться між собою. Існуючі версії теорії пізнання дають різні, інколи альтернативні витлумачення природи О., його місця в пізнавальному процесі. 3) О. у логіці - одне з основних понять логічної семантики, позначає будь-який предмет, на який спрямована думка, мислення, судження. О. логічного мислення можуть виступати речі та їхні властивості, відношення між речами та властивостями, властивості властивостей та властивості відношень безвідносно до їхньої матеріальної чи ментальної природи. Основною рисою їх є те, що вони стають значеннями логічних висловів, де кожному О. відповідає ім'я, а кожне власне чи загальне ім'я означає О. У формалізованих мовах система логічних О. та їхній характер, визначання умов їх існування задаються мовним каркасом. О. трактуються як значення логічних формул, пропозиційних, предметних та предикатних констант і змінних. Константи означають одиничні О., змінні - їхні сукупності, на яких реалізується певний предикат. У різних варіантах логічної семантики для характеристики онтологічного статусу О. та формування логічної онтології використовується ряд відомих підходів. Так, у теорії типів використовуються засоби логіки класів і реалізується ієрархічний принцип будови, в основі якої лежить сукупність індивідів, що приймається за нульовий рівень. Над ним нашаровуються класи індивідів, класи класів індивідів і т.д., тобто 0. 1-го, 2-го, 3-го,..., n-го рівнів В. ідповідно розробляються засоби розв'язання проблеми існування. В теорії О. Мейнонга виділення та фіксація О. досягається через вказування на переживання - відчуття, уяву, мислення, бажання. Семантика можливих світів вибудовує конфігурацію системи логічних О. на основі модальностей та поняття моделі.

СИМЕТРІЯ ( від грецьк. συμμετρία - співрозмірність, гармонія) - властивість незмінюваності (інваріантності) деяких сторін, форм, конфігурацій, процесів, явищ, відношень матеріальних об'єктів, законів природи відносно певних операцій, напр., С. математичних груп перетворення. Протягом усієї історії людства С., як теорія, метод і методологія, відігравала важливу роль у науці, техніці, образотворчому мистецтві, архітектурі, музиці, танцях, літературі та інших видах інтелектуальної діяльності всіх цивілізацій. За висловом Вейля, за допомогою цієї ідеї людина намагається осягнути й створити порядок, красу і досконалість. Класична (геометрична) теорія С. XIX ст. уточнила інтуїтивне уявлення про С. як гармонію пропорцій. Її поняття та ідеальні форми, абстраговані від декоративних орнаментів та геометричних форм кристалів, набули строгої математичної форми. Од тих часів в характеристиці С. залишилися такі наріжні поняття, як "візерунок" та "мотив" Ш. ироке застосування С. як теорії й методу коріниться в тому, що С. будь-якого об'єкта можна описати як у термінах його елементів С., так і в термінах операцій С. Важлива роль С. обумовлена взаємозв'язком причини й наслідку. С. ефекту свідчить про закономірний характер (принаймні регулярність) першопричини явища або структури системи. Операції С. мають особливе значення саме як причини, оскільки викликані ними ефекти можна передбачити, і сама С. при цьому стає цінним об'єктом дослідження. Принцип С. П'єра Кюрі проголошує, що елементи С. (як і дисиметрії) причин повинні виявлятись у породжених ними ефектах, хоча обернене є несправедливим (ефекти можуть бути більш симетричними, аніж причини). Така дуальність причини і наслідку веде до двох різних вихідних точок дослідження С. Рішучим кроком у напрямі до сучасної теорії С. було відкриття багатоманітних візерунків та операцій т. зв. "кольорової" С. (під "кольором" можуть розумітися будь-які негеометричні атрибути об'єктів). Поєднання класичної теорії С. з нетрадиційною мовою "кольорової" С. виявилося надзвичайно плідним у науці. Узагальнені С. дали ключ до розуміння та уніфікації багатьох законів фізики, хімії, біології та інших наук. Методологічний статус С. визначається перш за все тим, що вона стала багатовимірною системою відображення глибинних сторін світу, математично точною мовою, яка узгоджується з найбільш фундаментальними науковими теоріями і через це часом абстрактна й складна, але разом із тим і достатньо наочна, щоб при розгляді навіть далеких від буденного сприйняття сторін світу можна було вдатися до звичайної людської уяви.

СОВІСТЬ - категорія етики, що характеризує моральну діяльність особистості через її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно визначати зміст морального обов'язку, вимагати від себе його дотримання і давати самооцінку власних вчинків; одна з форм моральної самосвідомості, через котру здійснюється осмислення, контроль, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності. Етимологічно поняття "С." у багатьох європейських мовах пов'язане зі значенням "спільне знання", "свідомість", що характерно і для мов слов'янських, зокрема укр. Це слово походить від архаїчного префікса "со", що має широкий спектр значень, включаючи спільність дії, і "відати" - "знати". Розвиток моральної свідомості закріпив за поняттям "С.", крім усвідомлення власного ставлення до моральних вимог суспільства, значення переживання й засвідчення особливої, змістовної позиції суб'єкта моральної діяльності. Першими серед античних філософів поставили проблему С., очевидно, Демокрит та Сократ. Аристотель положенням "Нікомахової етики" про С. - "правдивий суд доброї людини" надав європейській традиції етичних пошуків певного забарвлення. Так, Кант розмірковує про "внутрішнє судилище" С. у випадку, коли людина порушує моральний закон - відступає від вимог категоричного імперативу. Разом з цим стає очевидним тісний зв'язок С. з обов'язком, а через нього - з добром і благом. С. як переживання самооцінки є можливою тільки на основі знання норм суспільної моралі, що стали внутрішнім переконанням. Вона дає про себе знати і негативними проявами (напр., відчуття провини), і позитивними - впевненістю в правильності і справедливості вчинку. Різні "іпостасі" С. зумовлені змістом людських уявлень про добро і зло, благо, справедливість, обов'язок. Цю залежність в абстрактній формі засвідчив Гегель, розглядаючи основні причини низки морально-психічних станів, позначених ним як "нечиста С.", "спляча С.", "муки С." тощо Н. іцше назвав нечисту С. "глибоким захворюванням", однак наголошував, що "це хвороба в тому сенсі, в якому хворобою є вагітність". Таким чином, "неспокій" С. починає розглядатись як стан, необхідний для становлення морального суб'єкта. Фройд виходив з того, що С. породжується конфліктом між підсвідомими потягами і суспільними заборонами. Послідовники Фройда вже розглядали С. як особливий різновид неврозу (Віттельс), а з точки зору функцій - як негативний феномен: С. - ярмо, що перетворює людське життя в муки і страждання Н. аукові дискусії навколо проблеми С. мали гучне відлуння в сфері політики: Гітлером С. була публічно оголошена химерою. В філософії марксизму феномен С. пов'язується з особливостями реального становища (буття) людини у світі. "С. привілейованих, - зазначав Маркс, - це і є привілейована С.". Отже, акцент робиться на соціальних детермінантах, що чинять вплив на С. і перешкоджають прояву її загальнолюдського змісту. Гайдеггер у свій спосіб пов'язує С. із буттєвою покликаністю людини, що звільняє останню від необхідності коритися зовнішнім авторитетам. "Совісна" людина бере на себе тягар вибору між добром і злом, у своїй діяльності орієнтується на власні критерії моральної оцінки. Через це моральну особистість завжди переслідує почуття невдоволеності собою, що є стимулом до самовдосконалення. Вона особливо чутлива до моральної йедовершеності світу в будь-яких проявах і, звичайно, С. її ніколи не може бути спокійною, "чистою". Можливо, надто емоційно, але точно це висловив у праці "Культура і етика" Швейцер: "Чиста С. є винахід диявола".

ФІЛОСОФІЯ ПРАКТИЧНА - згідно з започаткованою Аристотелем типологією, досліджує діяльність, пов'язану зі свободним вибором, з практичним (етичним та політичним) життям, універсальними правилами людської поведінки (praxis), відрізняючись як від теоретичної філософії, предметом якої є споглядальна, умосяжна діяльність (theoria), так і від поетичної філософії, що досліджує діяльність, спрямовану на створення творів мистецтва та предметів технічного виробництва (poiesis). У Канта Ф.п. поділяється на дві частини: перша присвячена проблемам обґрунтування (метафізика моральності), друга - емпірична (практична антропологія), присвячена прикладним аспектам етики. Кант, а також Фіхте стверджували примат практичної філософії над теоретичною. В філософії Гегеля проблематика практичної, або реальної, філософії охоплює об'єктивні (інституціональні) формоутворення духа. Предметне поле сучасної Ф.п. пов'язане і з розв'язанням проблем обґрунтування моральних принципів, і з їх застосуванням до конкретних форм соціального буття людини - економіки, політики, техніки, медицини, довкілля тощо. Тому проблематика Ф.п., увага до якої особливо зросла останнім часом ("реабілітації практичної філософії" - Ридель), міститься на межі багатьох дисциплін - теорії дії і теорії рішень, лінгвістики і філософії мовлення, економічної теорії і філософії права, політології і соціології, культурології та екології. Проте Ф.п. не підміняє собою предметне поле цих дисциплін, а розглядає відповідні проблеми під кутом зору етики, тобто виходить із praxis як свободного самовизначення людини, діяльність якої спонукається не зовнішнім примусом, а "здійснюється свідомо та з власної волі, отож може бути поставлена їй в обов'язок" (Геффе). Відтак практична філософія постає як прикладна етика, як ціннісно-нормативний фундамент конкретних форм соціального буття людини.

Фромм, Еріх (1900, Франкфурт - 1980) - нім.-амер. психолог та філософ. Вивчав соціологію і психологію в ун-тах Гейдельберга, Франкфурта й Мюнхена, емігрував у США в 1933 р. Ф. - один із головних представників Франкфуртської школи (критична теорія, або неомарксизм) та засновників неофройдизму. Позиція Ф. формується на основі синтезу психоаналізу, марксизму, філософської антропології та екзистенціалізму. їй властива гостра критична спрямованість щодо сучасного суспільства (критика відчужених форм соціальності, як-от: споживацтво, деперсоналізація, дегуманізація тощо). Ф. не створює єдиної соціально-філософської теорії, але його праці об'єднує близькість теоретичних мотивів та настанов, а також послідовно обстоюваний гуманістичний соціальний ідеал. Піддає критиці натуралістичні засади фройдівської концепції особистості Н. а противагу біологізму Фройда, висуває принцип соціального детермінізму. У центрі уваги Ф. - ситуація людини у суспільстві - той екзистенційний конфлікт та роздвоєність особи, які виникають внаслідок необхідності самовизначитись у чужому для особистості світі. Різні стратегії їх розв'язання фіксує поняття соціального характеру (опосередкувальна ланка між психікою особи та структурою соціальності). Ф. виділяє п'ять форм соціалізації людини: мазохізм, садизм, деструктивізм, конформізм та любов, яким відповідають п'ять способів адаптації до соціуму: рецептивний, експлуатуючий, нагромаджувальний, ринковий та продуктивний. Перспективу людського розвитку вбачає у перетворенні сучасного "хворого суспільства" на засадах створення умов для самовдосконалення і реалізації творчого потенціалу людини ("гуманістичний радикалізм" на основі домінування любові до життя).

[br]

Осн. тв.: "Втеча від свободи" (1941); "Людина для себе" (1947); "Анатомія людської деструктивності" (1973); "Мати чи бути" (1976).

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ - у найзагальнішому значенні - це переконання, що існує деяка тверда основа, на якій має ґрунтуватися розуміння реальності, істини, добра, Бога. Відповідно можна говорити про різновиди Ф. - метафізичний, епістемологічний (пізнавальний), етичний, культурний (цивілізаційний, національний), релігійний. У філософії переконаність в існуванні деякої незмінної основи реальності, істини та моралі виявляється у визнанні того, що розум здатний сформулювати єдиноправильні критерії, на основі яких ми можемо відрізнити реальність від видимості (ілюзії), істину від хиби, добро від зла О. скільки в даному разі визнають, що існують деякі абсолютні критерії реальності, істини, моралі (абсолютні цінності), то замість терміна "Ф." іноді застосовують слово "абсолютизм". У середземно-європейській філософській традиції філософський Ф. з'явився як протидія релятивізму - погляду, за яким різниця між реальним і видимим (тим, що тільки здається реальним), істиною і хибою, добром і злом відносна. Відносність критеріїв реальності, істини, добра позначають терміном "релятивізм". У Давній Греції речниками релятивізму були софісти. Платон вбачав своє завдання у тому, щоб протидіяти релятивізму, тому його філософія і послугувала одним із найважливіших джерел філософського Ф. у середземно-європейській філософській традиції (яка в XX ст. стала об'єктом критики Гайдеггера). Продовженням цієї платонівської традиції була епоха Просвітництва з її вірою у здатність розуму знайти надійні критерії для розрізнення реального і нереального, істини та хиби, добра та зла. Якщо Платон і Декарт подають версію раціоналістичного Ф., то британські емпірики стали засновниками емпіричного Ф., продовження якого маємо у позитивізмі та логічному позитивізмі. Абсолютизм в етиці знайшов підтримку з боку феноменології (Шелер). У друг. пол. XX ст. філософський Ф. зазнав серйозної критики з боку філософського постмодернізму (Деррида, Дельоз, Фуко, Рорті та ін.), але крайні версії постмодернізму поновили стару загрозу - загрозу релятивізму. Тому значна група сучасних філософів прагне вибрати середню позицію між Ф. і релятивізмом (Бернстейн та ін.). Іноді термін "Ф." застосовують для позначення культурного релятивізму; говорять, напр., не тільки про релігійний Ф., а про культурний, національний і т.п. У такому разі суть культурного (цивілізаційного, етнічного, національного) Ф. полягає в тому, що із правильного твердження про те, що різні світорозуміння і цінності (моральні, політичні, правові) закорінені в культурній самобутності етносів, націй, цивілізацій та епох, роблять висновок про виняткову унікальність різних культур та їхню неспівмірність. Таким чином, з культурного Ф. випливає релятивізм: якщо наше розуміння реальності, істини, добра є наслідком певних культурних традицій, то воно радикально різне у різних культурах, і кожна з цих культур може претендувати на єдино вірне світорозуміння. Ф., отже, знаходиться в опозиції до універсалізму, а не до релятивізму. Одним із різновидів цього культурного релятивізму є т. зв. лінгвістичний релятивізм, суть якого полягає в тому, що семантика різних мов фактично є неспівмірною (звідси теза про принципову неможливість адекватного перекладу текстів). Негативні суспільні наслідки культурного Ф. (релятивізму) полягають у тому, що з нього слідує неможливість взаєморозуміння між етносами, націями, цивілізаціями, а отже, визнається, що способом їхнього співіснування є конкуренція, напруга і конфлікт. Складність взаємин між культурним Ф. і універсалізмом полягає в тому, що універсалізм (утвердження загальнолюдських цінностей) здатний сам приховувати культурний Ф. - намагання мислити цінності саме своєї цивілізації чи нації як універсальні. Такий універсалізм, отже, не схильний поважати культурну різноманітність світу, культурну самобутність інших цивілізацій та націй; навпаки, він прагне нав'язувати свої цінності та способи життя іншим культурам. Саме з цим пов'язана критика європоцентризму та культурних аспектів ідеології глобалізму. Так само за критикою національного Ф. (який часто змішують з націоналізмом або національним егоїзмом) може приховуватися стратегія ослаблення поцінування національної самобутності якоїсь нації, аби (в умовах конкуренції культур) в такий спосіб сприяти культурній експансії іншої нації. У такому разі т. зв. "інтернаціоналізм" (або "справжній універсалізм", чи космополітизм) насправді сам є прихованою формою національного Ф. Саме таке спрямування мала критика укр. націоналізму ("буржуазного націоналізму") в СРСР; в оновлених формах И здійснюють також в сучасній Україні. Більшість сучасних філософів не приймають апі радикальних форм універсалізму (з їхньою зневагою до самобутніх культур), ані крайніх форм культурного Ф. - з їхнім твердженням про неможливість існування загальнолюдських цінностей, про неспівмірність культур та неможливість взаєморозуміння між ними. Виправданою є поміркована позиція, яка поєднує необхідні елементи універсалізму з поміркованими формами культурного релятивізму Що стосується релігійного Ф., то суть його полягає не стільки в твердженні про те, що дана релігія є єдино правильною (це характерне для більшості релігійних вірувань), скільки у погляді, що дана конкретна релігія повинна бути основною (фундаментом) всіх цінностей - моральних, політичних, правових. Звідси слідує заперечення будь-якої автономії індивідів (зокрема їхнього права триматися будь-яких релігійних вірувань або не триматися жодних), різних сфер діяльності (моралі, науки, освіти, мистецтва, права, політики тощо) та установ. У такому разі релігію мислять як основу політики, права тощо, заперечуючи (в радикальних формах релігійного Ф.) навіть їхню відносну автономію. Можуть існувати поміркованіші та радикальніші форми релігійного Ф.

(Cr)

n ком., фін. кредитор; позикодавець; a кредиторський

особа чи установа, часто юридична (entity), яка надає кредит (credit¹) у грошовій або товарній формі на умовах повернення

═════════■═════════

acceptance creditor акцептний кредитор; bankruptcy creditor кредитор з банкрутства • кредитор з питань банкрутства • кредитор банкрота; bill creditor кредитор векселя; bond creditor кредитор по борговому або грошовому зобов'язанню; book creditor кредитор за розрахунковою книгою; equally ranking creditors кредитори, які мають рівні права; general creditor кредитор зі звичайним правом • генеральний кредитор; joint creditor спільний кредитор; judgement creditor кредитор за постановою суду; long-term creditor особа, яка надає довгостроковий кредит; mortgage creditor кредитор по іпотеці; net monetary creditor чистий грошовий кредитор; ordinary creditor звичайний кредитор; preferential creditor привілейований кредитор; principal creditor головний кредитор; private creditor приватний кредитор; secured creditor кредитор, який одержав забезпечення; senior creditor старший кредитор; short-term creditor особа, яка надає короткостроковий кредит; subordinated creditor другорядний кредитор; trade creditor торговельний кредитор; unsecured creditor кредитор зі звичайним правом • кредитор, який не одержав забезпечення • генеральний кредитор

═════════□═════════

creditor nation країна-кредитор; creditor meeting зібрання кредиторів; creditors ledger бухгалтерський реєстр кредиторів; creditor's petition заява кредитора; creditors' pool загальний фонд кредиторів; to owe (money to) a creditor бути винним (гроші) кредитору; to pay off a creditor розраховуватися/розрахуватися з кредитором; to settle with a creditor платити/ заплатити кредитору

creditor: debtor

═════════◇═════════

кредитор < лат. creditor — позикодавець < credere — вірити; приклад з 1627 р. див.: Памва Беринда. Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє: «creditor, то ест которий позичаєт кому грошей» (ЕС-СУМ 2: 290)

пр. debtor

* * *

(pub.)

n рек., марк. публічність; популяризація; пропаганда; розголос; пабліситі; реклама; рекламування; a рекламний

спосіб поширення інформації про переваги чи недоліки продуктів (product), послуг (service¹) тощо у формі статті, повідомлення та ін. друкованого чи ефірного матеріалу, які привертають увагу і покупців, і спонсорів (sponsorship); ♦ публічність є формою непрямої реклами (advertisement), тому вона неоплачу-вана, не має приватного інтересу, може бути і позитивного, і негативного змісту

═════════■═════════

advance publicity заздалегідь підготовлена реклама; adverse — шкідлива реклама; bad publicity погана реклама; editorial publicity висвітлення в пресі; favourable publicity сприятлива реклама; free publicity безплатна реклама • безкоштовна реклама; good publicity добра реклама; joint publicity спільна реклама; merchandising publicity популяризація сфери збуту • популяризація сфери торгівлі; misleading publicity дезорієнтуюча реклама; product publicity популяризація товару; unfair publicity несумлінна реклама; unfavourable publicity несприятлива реклама; word-of-mouth publicity усний поголос • усна інформація

═════════□═════════

publicity agency рекламне агентство • агентство із забезпечення пабліситі; publicity budget кошторис витрат на популяризацію; publicity campaign кампанія популяризації; publicity department відділ пабліситі; publicity manager керівник відділу, що займається забезпеченням престижу фірми; to attract publicity привертати/привернути увагу; to avoid publicity уникати/уникнути розголосу; to seek publicity прагнути уваги

publicity ‡ A. four principles of marketing (386)

пр. advertising

▹▹ sales promotion

▹▹ public relations

* * *

кадр. оклад; платня (для службовців)

встановлена періодична грошова винагорода працівникові (employee) за регулярно виконувану роботу чи послугу; ♦ розмір окладу, як правило, виражається у формі фіксованої (іноді річної) суми, що виплачується за адміністративну, професійну, канцелярську, управлінську та ін. роботу, яка вимагає певного виду кваліфікації, підготовки тощо

═════════■═════════

annual salary річний оклад; base salary базовий оклад; basic salary базовий оклад; executive salary оклад керівника • оклад адміністратора; fixed salary твердий оклад • фіксований оклад; fortnightly salary двотижневий оклад; initial salary початковий оклад; monthly salary місячний оклад; regular salary оклад, який регулярно виплачується; starting salary початковий оклад; top salary найвищий оклад; weekly salary тижневий оклад

═════════□═════════

a drop in salary зниження окладу; an increase in salary збільшення окладу; a rise in salary підвищення окладу; salary account рахунок, на який регулярно переводиться зарплата; salary adjustment регулювання окладів; salary adjustment system система регулювання окладів; salary agreement угода про оклади; salary and wage structure структура окладів і ставок заробітної плати; salary before deductions платня до відрахування; salary claim вимога підвищення платні; salary deduction відрахування з окладу; salary disbursement витрати на оклади; salary earner службовець • працівник/працівниця; salary expenditure витрати на фонд окладів; salary freeze заморожування окладів; salary grade категорія окладу; salary income дохід у вигляді окладу; salary level рівень окладу; salary negotiation переговори про оклади; salary office відділ заробітної плати; salary on account оклад, який переведено на особовий рахунок; salary payment виплата окладів; salary reduction зниження окладів; salary scale шкала окладів; salary slip відомість на шкалу окладів; salary statement відомість на шкалу окладів; salary supplement надбавка до окладу; salary transfer перерахування окладів; salary voucher розписка для одержання окладу; salary year розрахунковий рік окладу; to draw a salary діставати/дістати оклад; to draw a fixed salary бути на твердому окладі; to earn a salary одержувати/одержати оклад

salary: wage

пр. wage

▹▹ pay

* * *

под. оподаткування; стягнення податків; обкладення податком

система фінансування державних видатків, джерелом яких служить сукупність податків (tax), що надходять з прибутків підприємств, з доходів окремих осіб у формі прибуткового податку (income tax), податку з обороту (sales tax), податку на власність тощо

═════════■═════════

benefit taxation оподаткування пільг • оподаткування допомоги; concessional taxation пільгове оподаткування; consumption taxation оподаткування споживання; deferred taxation відкладене оподаткування; direct taxation пряме оподаткування; double taxation подвійне оподаткування; equitable taxation справедливе оподаткування; flat taxation пропорційне оподаткування; graduated taxation прогресивне оподаткування; income taxation обкладення прибутковим податком; increased taxation збільшене оподаткування; indirect taxation непряме оподаткування; multiple taxation багаторазове оподаткування; progressive taxation прогресивне оподаткування • оподаткування за прогресивними ставками; proportional taxation пропорційне оподаткування; regressive taxation регресивне оподаткування

═════════□═════════

adjusted for taxation з урахуванням податків; exempt from taxation неоподатковуваний; increase of direct taxation збільшення прямого оподаткування; increase of indirect taxation збільшення непрямого оподаткування; subject to taxation який підлягає оподаткуванню; taxation at source відрахування податку зі всієї суми доходів; taxation authorities податкове управління; taxation by stages поетапне оподаткування; taxation laws податкове законодавство; taxation load податковий тягар • податкове навантаження; taxation measure критерій оподаткування • показник оподаткування; taxation obligation податкове зобов'язання; taxation of capital оподаткування капіталу; taxation of capital gains on bonds оподаткування реалізованого доходу з приросту вартості облігацій; taxation of capital gains on securities оподаткування реалізованого доходу з приросту вартості цінних паперів; taxation of capital gains on shares оподаткування реалізованого доходу з приросту вартості акцій; taxation of capital yield оподаткування доходу від капіталу; taxation of consumption оподаткування споживання; taxation of costs оподаткування витрат; taxation of foundations оподаткування громадських фондів; taxation of income оподаткування доходів; taxation of pensions оподаткування пенсій; taxation of profit оподаткування прибутку; taxation of property оподаткування власності; taxation of real estate оподаткування нерухомого майна; taxation of real property оподаткування нерухомого майна; taxation of shareholders оподаткування акціонерів; taxation of trusts оподаткування довірчих фондів; taxation package комплекс заходів з оподаткування • комплекс заходів у галузі податкової політики; taxation period період оподаткування; taxation reform реформа в галузі оподаткування; taxation reserves резерви для сплати податків; taxation right право стягнення податків • закони, якими керується оподаткування; taxation scheme порядок оподаткування; taxation system система оподаткування; taxation year обліковий рік оподаткування; to abolish taxation скасовувати/скасувати оподаткування; to be exempt from taxation бути звільненим від оподаткування; to cut taxation знижувати/знизити оподаткування; to impose taxation оподатковувати/оподаткувати • накладати/накласти податок; to increase taxation збільшувати/ збільшити оподаткування; to raise taxation підвищувати/підвищити оподаткування; to reduce taxation знижувати/знизити оподаткування; to remove taxation скасовувати/скасувати оподаткування

▹▹ capital gains tax

▹▹ levy

* * *

1. n

1) чорний колір; чорнота

2) чорна фарба

3) чорна сукня, траурна сукня, жалоба

4) грязь, сажа; чорна пляма

5) чорношкірий

6) військ., розм. яблуко мішені

2. adj

1) чорний

2) темний

3) чорношкірий, чорний

4) брудний

5) похмурий, сумний; безнадійний

6) зловісний

7) злий, злісний, злобний

8) страшенний, запеклий, надзвичайний

9) твердолобий

10) куплений на чорному ринку

3. v

1) фарбувати у чорний колір

2) чистити ваксою

3) чорнити (когось)

* * *

1) чорний колір, чорність; чорна фарба, чорнота

2) чорне плаття, жалобне плаття

3) бруд, сажа; чорна пляма

4) чорношкірий; (тж. Black) чорний, (американський) негр

5) шахи чорне поле ( дошки); чорні фігури; гравець, що грає чорними

6) вiйcьк. проф. яблуко мішені

7)

1) чорний

2) темний

3) чорношкірий, чорний; (тж. Black) чорний, який стосується чорних американців

4) брудний

5) похмурий, сумний, безнадійний; миcт.; лiт. "чорний"

6) страшний, жахливий; лиховісний

7) злий, злобний

8) емоц.- посил. страшенний, жахливий, запеклий

9) закоренілий, твердолобий

10) куплений на чорному ринку

11) який бойкотується

12) підпільний; таємний

1) фарбувати в чорний колір

2) чистити ваксою

3) рідко чорнити ( кого-небудь)

4) чорніти, ставати чорним

5) проф. бойкотувати ( підприємство); заборонити членам профспілки роботу на якому-небудь підприємстві

1. n

1) випадок; обставина; стан справ; справа; становище

2) докази, аргументи, міркування; аргументація

3) юр. судова справа, випадок у судовій справі

4) особа, що перебуває під наглядом; хворий, пацієнт; поранений

5) грам. відмінок

6) розм. дивак, чудило, «тип»

7) розм. любов, закоханість

8) скриня; ящик, коробка; скринька

9) сумка, чемодан

10) футляр, чохол

11) покришка (м'яча)

12) корпус, оправа

13) тех. оболонка, кожух; капот

14) військ. гільза

15) вітрина; засклений стенд

16) книжкова шафа

17) друк. набірна (складальна) каса

2. v

1) розм. придивлятися, оглядати

2) класти в ящик (скриню, футляр тощо)

3) вставляти в оправу

4) відкладати в довгий ящик

* * *

1) випадок; обставина; стан ( справ), обставини

2) докази, аргументи, міркування; аргументація

3) судова справа; pl судова практика; докази, аргументація у ( судовій) справі; казус; судовий прецедент (тж. the case of law); судове рішення

4) особа, яка знаходиться під наглядом (лікаря, поліції); хворий, пацієнт, досліджуваний

5) захворювання, випадок

6) клієнт ( адвоката)

7) гpaм. відмінок

8) стан

9) cл. "тип", дивак

10) cл. дім розпусти (тж. case house)

11) регістр клавіатури; оператор вибору (тж. case statement)

1) ящик; коробка; скринька; контейнер

2) сумка; валіза; дорожній несесер 3 футляр; чохол; піхви; покришка; оболонка

3) корпус ( годинника); тex. картер ( двигуна); камера; тex. оболонка; кожух; касета

4) вiйcьк. гільза

5) набір, комплект ( інструментів)

6) вітрина; засклений стенд; гірка ( для кришталю); книжкова шафа

7) бyд. коробка (віконна, дверна)

8) наволочка

9) пoлiгp. складальна каса

10) пoлiгp. палітурна кришка

1) класти в ящик та ін. [див. case3]; упаковувати в ящик, пакувати (тж. case up)

2) вставляти в оправу

3) (with, in) покривати; обшивати

4) гipн. укріплювати свердловину обсадними трубами

5) cл. саджати в одиночку

6) зривати ( справу); відкладати ( у довгий ящик)

7) зміцнюючий шар

1. n

1) вправа, тренування

2) спорт., звич. pl вправи

3) вправа (граматична); задача; приклад (арифметичний тощо)

4) фізична зарядка, моціон; прогулянка

5) здійснення, застосування; прояв

6) pl амер. церемонія, урочистості, святкування

7) pl обряди, ритуал

8) військ. навчання, заняття; бойова підготовка

2. v

1) вправляти, розвивати, тренувати

2) вправлятися; тренуватися; виконувати вправи

3) робити фізичну зарядку (моціон); рухатися

4) здійснювати, застосовувати; користуватися

5) військ. проводити навчання

6) pass. хвилювати, тривожити, непокоїти

* * *

1) вправа, тренування; pl вправи; комплекс вправ

2) фізична зарядка, моціон, прогулянки, плавання

3) здійснення, застосування ( влади); прояв ( гостинності)

4) pl; aмep. церемонія, урочистості, святкування

5) pl обряди, ритуал

6) науковий диспут

7) вiйcьк. навчання, заняття; бойова підготовка

1) вправляти, розвивати, тренувати; вправлятися, тренуватися (тж.; refl); пepeв. у наказ. формі виконувати ( вправи)

2) здійснювати моціон або робити фізичну зарядку, рухатися

3) здійснювати, застосовувати, використовувати; користуватися; проявляти

4) пepeв.; pass хвилювати, тривожити, турбувати

5) вiйcьк. проводити навчання

1. n

1) ріг

2) ріжок; горн, сурма

3) гудок, сирена

4) рупор (гучномовця); труба (грамофона)

5) кубок з рогу

6) порохівниця

7) гострий кінець; відросток, відгалуження; відріг

8) рогата тварина

9) меч; бивень

10) бібл. влада; піднесення

11) зоол. щупик, вусик

12) тех. виступ; кронштейн, важіль

13) золотопромивальний лоток

14) геогр. мис

2. adj

роговий

3. v

1) буцати; бити рогами; колоти рогами

2) спилювати роги

3) вигинати, надавати рогоподібної форми

4) наставити роги

5) юр. оголошувати поза законом

* * *

1) ріг

2) ріг ( матеріал)

3) ріжок; сурма; горн; cл. труба; музикант, який грає на трубі

4) гудок; свисток, сирена; клаксон ( автомобіля); рупор ( гучномовця); труба ( грамофона); ( the horn) aмep.; cл. телефон

5) кубок з рога ( drinking horn); пороховий ріг, порохівниця

6) ріжок ( для надягання взуття)

7) відросток, відгалуження; гострий кінець; ріг ( півмісяця)

8) рогата тварина ( олень)

9) пoeт. зброя, меч; бивень; peл. влада

10) зooл. щупик, вусик

11) paд. рупорна антена

12) тex. виступ; кронштейн; ріг ( ковадла); золотопромивальний лоток

13) гeoгp. мис

1) роговий, зроблений з рога

2) роговий, у формі рога

1) буцати

2) зрізати роги

3) вигинати

4) прикрашати рогами; наставити роги

5) дiaл.; юp.; icт. оголосити поза законом

1. n

1) розм. необхідність; нагальна потреба

2) те, що необхідно побачити (прочитати тощо)

3) муст, виноградне сусло; молоде вино

4) розм. жом яблук (груш)

5) цвіль, пліснява

6) затхлість

7) період парування (у тварин)

2. adj

1) необхідний, обов'язковий

2) що настійно потребує (чогось)

модальне дієслово, що виражає:

1) повинність, зобов'язання

2) необхідність

3) упевненість, очевидність

4) заборону (в заперечній формі)

* * *

1) необхідність, насущна потреба

2) те, що необхідно побачити, прочитати

1) повинність, обов'язок, необхідність; умовляння, наказ; заборону (у заперечних реченнях) you mast ти повинен… ( наказ)

2) непередбачену е прикру випадковість; небажану дію

3) припущення (з простим інфінітивом відносно сьогодення, з перфектним інфінітивом- минулого; викор. тільки в стверджувальних реченнях); нездійснену можливість у минулому, вживається з перфектним інфінітивом тільки в умовних реченнях

1) муст, виноградне сусло; молоде вино

2) дiaл. макуха яблук або груш

1) на належність — передається родовим відмінком

2) на авторство, володіння чимсь — передається родовим відмінком

3) на об'єкт дії — до

4) на матеріал — з

5) на причину — через що, з якої причини — від

6) на якість, властивість, вік

7) на вміст посудини

8) на походження

9) на напрям, відстань, місце розташування — від

10) на кількісну характеристику

11) на час

12) на смак, запах

13) про, щодо

14) вводить прикладку

15) зв'язує словосполучення, де перший іменник є означенням

* * *

1) вказує наналежність, приналежність- передається poд. відмінком; володіння чим-небудь- передається poд. відмінком; авторство- передається poд. відмінком; належність до якої-небудь організації або участь у роботі якого-небудь органу- передається poд. відмінком; родинні, дружні, ділові та ін. зв'язки в звороті, що включає іменник у присвійному відмінку або присвійний займенник в абсолютній формі

2) указує наскладову частину чого-небудь- передається poд. відмінком; співвідношення частини е цілого з; передається poд. відмінком; певну кількість чого-небудь- передається poд. відмінком

3) указує на виділення особи або предмета з групи осіб або предметів з

4) указує наякість, властивість або особливість- передається poд. відмінком; у сполученні з іменником передається прикметником

5) указує на сферу поширення якості або ознаки- разом з наступним іменником часто перекладається складним прикметником

6) вказує напоходження або джерело з; передається poд. відмінком; віднесення до якого-небудь часу або періоду- передається poд. відмінком

7) указує на причину, підставу від, за, з, через, по

8) указує на напрямок, відстань або віддаленість від якого-небудь пункту від, до

9) указує нахвилини (при визначенні часу по годиннику) без; передається poд. відмінком

10) час здійснення повторної дії по; разом з іменником передається прислівником

11) уживаєтьсяу зворотах, де в ролі образного епітета виступає те, що визначається

12) з ослабленим значенням уживається в означальних зворотах до іменників- передається poд. відмінком; разом з іменником передається прикметником

13) указує наоб'єкт дії- передається poд. відмінком

14) указує натему розмови, предмет спогадів про, відносно; предмет підозри, побоювань, страху; передається непрямими відмінками

15) указує назвільнення або порятунок від чого-небудь від; позбавлення, вилучення чого-небудь від; передається poд. відмінком; особу, у якої що-небудь беруть, просять, вимагають в, у; передається poд. відмінком

16) icт. указує на мету з; по

17) у сполученнях

1) вказує наналежність, приналежність- передається poд. відмінком; володіння чим-небудь- передається poд. відмінком; авторство- передається poд. відмінком; належність до якої-небудь організації або участь у роботі якого-небудь органу- передається poд. відмінком; родинні, дружні, ділові та ін. зв'язки в звороті, що включає іменник у присвійному відмінку або присвійний займенник в абсолютній формі

2) указує наскладову частину чого-небудь- передається poд. відмінком; співвідношення частини е цілого з; передається poд. відмінком; певну кількість чого-небудь- передається poд. відмінком

3) указує на виділення особи або предмета з групи осіб або предметів з

4) указує наякість, властивість або особливість- передається poд. відмінком; у сполученні з іменником передається прикметником

5) указує на сферу поширення якості або ознаки- разом з наступним іменником часто перекладається складним прикметником

6) вказує напоходження або джерело з; передається poд. відмінком; віднесення до якого-небудь часу або періоду- передається poд. відмінком

7) указує на причину, підставу від, за, з, через, по

8) указує на напрямок, відстань або віддаленість від якого-небудь пункту від, до

9) указує нахвилини (при визначенні часу по годиннику) без; передається poд. відмінком

10) час здійснення повторної дії по; разом з іменником передається прислівником

11) уживаєтьсяу зворотах, де в ролі образного епітета виступає те, що визначається

12) з ослабленим значенням уживається в означальних зворотах до іменників- передається poд. відмінком; разом з іменником передається прикметником

13) указує наоб'єкт дії- передається poд. відмінком

14) указує натему розмови, предмет спогадів про, відносно; предмет підозри, побоювань, страху; передається непрямими відмінками

15) указує назвільнення або порятунок від чого-небудь від; позбавлення, вилучення чого-небудь від; передається poд. відмінком; особу, у якої що-небудь беруть, просять, вимагають в, у; передається poд. відмінком

16) icт. указує на мету з; по

17) у сполученнях

Изящность гожість, красність, чепурність, зг[ґ]рабність, гарність, доладність, майстерність, елегантність (-ности), (красота) краса. [Перекладач намагавсь бути дословним, тільки-ж через тую дословність не постраждала стилістична гожість оригіналу (Крим.). Минула юная краса і врода, і чепурність (Крим.). Надає періодові (словесному) музичности, доладности (Єфр.). Постаті богів не мають ні краси, ні зграбности (Л. Укр.). Він любить красу й розуміє гарність форм (Н.-Лев.)]. -ство движений - гожість, елегантність рухів.

* * *