рок-н-рол

lat. rock-n-roll

* * *

муз. рок-н-рол, -ла муж.

1. n

1) скеля, бескид

2) (the R.) Гібралтар

3) амер. камінь, булижник

4) гірська порода, скельова порода

5) причина нещастя (невдачі, провалу)

6) рок (льодяникова карамель)

1) звич. pl амер., розм. гроші

8) розм. брильянт, діамант

9) розм. лід

10) розм. безглузда помилка

11) качання, гойдання, хитання, коливання

12) прядка

13) рок-н-рол (танець)

2. v

1) хитати (ся), гойдати (ся), качати (ся), коливати (ся)

2) трясти (ся)

3) заколисувати

4) прикро вражати, бентежити

* * *

1) скеля, стрімчак

2) aмep. камінь, кругляк

3) гірська порода; скельна порода

4) причина нещастя, невдачі або провалу

5) рокк ( льодяникова карамель)

6) pl; aмep.; cл. гроші

7) cл. брильянт, діамант

8) шматочок льоду ( для напоїв)

9) дурна помилка

1) качати, хитати, гойдати, коливати; гойдатися, хитатися, коливатися

2) трясти; трястися

3) заколисувати

4) розстроювати, спричиняти хвилювання; вразити, приголомшити

5) гipн. промивати в лотку; промиватися

1. n

1) скеля, бескид

2) (the R.) Гібралтар

3) амер. камінь, булижник

4) гірська порода, скельова порода

5) причина нещастя (невдачі, провалу)

6) рок (льодяникова карамель)

1) звич. pl амер., розм. гроші

8) розм. брильянт, діамант

9) розм. лід

10) розм. безглузда помилка

11) качання, гойдання, хитання, коливання

12) прядка

13) рок-н-рол (танець)

2. v

1) хитати (ся), гойдати (ся), качати (ся), коливати (ся)

2) трясти (ся)

3) заколисувати

4) прикро вражати, бентежити

* * *

рок-н-рол (танець)

* * *

кір. рок-н-рол

רוֹקֶ'נרוֹל ז'

рок-н-рол

1) який стосується дискотек

2) бурхливий, шалений (про темп, рух)

3) ультрасучасний, надмодний

1) який стосується дискотек

2) бурхливий, шалений (про темп, рух)

3) ультрасучасний, надмодний

n ж. ім'я

Стар

* * *

1) зірка

2) зірка ( фігура); пoлiгp. зірочка зірочка, зірка ( знак розрізнення)

3) пляма, мітка, зірочка ( на лобі тварини)

4) зірка, ведучий актор або акторка; прем'єр; прем'єрша; кінозірка; видатна особистість, світило; cл.; cпopт. чемпіон

5) доля, зірка

6) юp. ув'язнений, що вчинив злочин уперше ( star prisoner)

7) прикуп ( більярд)

8) піротехнічна ракета; вiйcьк. освітлювальний снаряд

1) який відноситься до зірки або зірок; зоряний; зіркоподібний

2) головний

3) відмінний, знаменитий; властивий зірці (екрану, спорту)

4) за участю зірок ( знаменитостей)

5) освітлювальний

6) зірчастий

7) як компонент складних слів cл.; вiйcьк. який має на погонах стільки-то зірок ( про генералів)

1) покривати або прикрашати зірками

2) нагороджувати орденом

3) грати головні ролі; бути зіркою; давати головну роль

4) вражати, сяяти ( у ролі)

5) позначати ( слова в тексті) зірочкою

6) брати прикуп ( більярд)

1) зірка

2) зірка ( фігура); пoлiгp. зірочка зірочка, зірка ( знак розрізнення)

3) пляма, мітка, зірочка ( на лобі тварини)

4) зірка, ведучий актор або акторка; прем'єр; прем'єрша; кінозірка; видатна особистість, світило; cл.; cпopт. чемпіон

5) доля, зірка

6) юp. ув'язнений, що вчинив злочин уперше ( star prisoner)

7) прикуп ( більярд)

8) піротехнічна ракета; вiйcьк. освітлювальний снаряд

1) який відноситься до зірки або зірок; зоряний; зіркоподібний

2) головний

3) відмінний, знаменитий; властивий зірці (екрану, спорту)

4) за участю зірок ( знаменитостей)

5) освітлювальний

6) зірчастий

7) як компонент складних слів cл.; вiйcьк. який має на погонах стільки-то зірок ( про генералів)

1) покривати або прикрашати зірками

2) нагороджувати орденом

3) грати головні ролі; бути зіркою; давати головну роль

4) вражати, сяяти ( у ролі)

5) позначати ( слова в тексті) зірочкою

6) брати прикуп ( більярд)

"ВЕЛИКОГО ВИБУХУ" КОСМОЛОГІЯ - сучасна теорія, яка пояснює походження Всесвіту, зокрема ролі і значимості в цьому процесі фундаментальних філософських категорій простору і часу. Згідно з "В. в." к., наш Всесвіт виник раптово близько 15 млрд. років тому внаслідок гігантського катаклізму, коли його температура й тиск суттєво перевершували граничні значення, що спостерігаються у Всесвіті в наші дні. За таких фізичних умов жоден із сучасних елементів будови Всесвіту не міг існувати. На початкових стадіях існування Всесвіту він не містив хімічних елементів середньої і важкої ваги. Такі елементи - це своєрідний "попіл" ядерного полум'я, що палає у надрах зірок, подібних до нашого Сонця. Важкі хімічні елементи несуть на собі відбиток бурхливої історії "дитячої епохи" нашого Всесвіту. Що ж стосується легких елементів (водень, гелій) та елементарних частинок, то вони суть "сліди" ще більш ранніх епох його історії. Із розширенням Всесвіту температура його знижувалась (спочатку швидко, а потім дедалі повільніше) від нескінченно великого значення до величини, за якої виникли умови появи зірок і галактик. Близько 100 тис. років космічна речовина залишалась розігрітою плазмою. Лише коли її температура зменшилась до температури Сонця, виникли перші атоми. Атоми - це релікти епохи, що настала через 100 тис. років після "В. в". У контексті такого пояснення походження фізичного світу питання про вік тих чи тих його елементів, про те, де ми (тобто антропність) знаходимося у Всесвіті, набувають наукового смислу. Обчислювання всіх космічних епох можна вести від "В. в." - цієї унікальної події у фізико-космічній еволюції нашого Всесвіту. Важливе підтвердження "В. в." к. здобула у 1965 р., коли Пензіас і Вілсон експериментально виявили космічне фонове випромінювання, яке астрофізики ідентифікували як реліктове теплове випромінювання "В. в.", тобто як своєрідну "луну" того вогняного спалаху, який 15 млрд. років тому ознаменував народження нашого Всесвіту. Вперше подібна картина гарячого Всесвіту на ранній стадії його розвитку була запропонована Гамовим (1946). Новітні версії "В. в." к. розробляються відповідно до "теорії Всесвіту, який роздувається" (інфляційний Всесвіт), котра суттєво змінює традиційні уявлення про крупномасштабну структуру Всесвіту і найперші стадії його розвитку.

Платон (справжнє ім'я Аристокл) (427, Афіни чи о-в Егіна - 347 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, постать якого стала уособленням філософії як такої. Походив зі старовинного аристократичного роду (серед предків - останній афінський цар Кодр і уславлений реформатор Солон, один із "семи мудреців"). П. починав як поет і драматург, але вже в 20 років, завдяки Сократу і Кратилу, захопився філософією, відмовившись від поетичної творчості. Як мислитель сформувався під вирішальним впливом Сократа, після страти якого (399 р. до н. е.) переїжджає до м. Мегари, де зібрався осередок сократівських учнів. У 388 р. здійснює подорож до Пд. Італії та Сицилії, маючи на меті познайомитися з вченнями піфагорійців. У Сиракузах здобуває прихильність тирана Дионісія Старшого (той зацікавився ідеями П. щодо перетворення держави). Але невдовзі П. арештовують, передають спартанцям і виставляють для продажу на ринку рабів (о-в Егіна). Його викупив киренець Аннікерид і дарував свободу. На гроші, зібрані друзями П. для викупу (Аннікерид відмовився їх узяти), була куплена ділянка у передмісті Афін (гай героя Академа), де бл. 387 р. П. заснував власну філософську школу - Академію (див. платонізм). П. є першим в історії філософом, більша частина творчої спадщини котрого дійшла до наших днів. Але це ж створює проблему авторизації і хронологізації творів, що існують в історичній традиції під ім'ям П. (т. зв. "платонівське питання"). Корпус платонівських творів, що збереглися, обіймає 34 діалоги (з них 23 вважаються автентичними, а 11 - сумнівними), "Апологію Сократа" і 13 листів; до нього входять також "Визначення" та 7 неавтентичних діалогів Р. ізні критичні дослідження піддавали сумніву платонівське авторство щодо більшості діалогів, достеменність яких відстоювали інші. Окрему частину творчості становлять т. зв. "езотеричні", або "неписані" вчення ("Навколо Блага"), які П. вважав за можливе викладати лише усно. В останні десятиліття робилися неодноразові спроби їх реконструкції і визначення їх ролі у філософії П. Одна з найавторитетніших сучасних періодизацій (Теслеф) створення діалогів П. така: 1) ранній період (до першої поїздки на Сицилію у 388 р.) - "Апологія", початок роботи над "Державою"; 2) "академічний" період (387 - 367) - дев'ять книг "Держави", "Горгій", "Менексен", "Протагор", "Менон", "Федон", "Симпозіон", "Федр", "Евтидем", "Лісид", "Хармід", "Теетет", "Кратил". У той же час в Академії створені "Клітофонт", "Критон", "Лахет", "Алківіад І", "Феаг", "Гіппій Менший", "Йона", "Коханці", "Ериксій", "Евтифрон"; 3) "сицилійський" період, між другою і третьою поїздками на Сицилію (366 - 361) - десята книга і повна редакція "Держави", "Парменід", початок "Законів"; 4) завершальний період (360 - 347) - "Тимей", "Критій", "Софіст", "Політик", "Філеб", "Закони" і "Післязаконня", VII (автобіографічний) лист. У цей же час в академічному колі створені "Гіппій Більший", "Гіппарх", "Сизиф", "Мінос", "Демодок", "Про чесноту", "Про справедливість", "Листи". Всі ці твори вважаються Теслефом написаними за життя П., - ним особисто або під його вирішальним впливом. Виняток - "Алківіад II", "Аксиох", "Алкіона", "Визначення" Д. іалогова форма творів П. не випадкова і відповідає специфіці платонівського методу. П. розвиває і доводить до досконалості сократівське "шукаюче мислення" на противагу закінченому софістичному "вченню". Основа методу П. - це діалектика в її античному розумінні: вміння ставити питання і відшукувати на них відповіді; через аналіз свідчень досвіду і окремих опіній, що відображають речі в їх чуттєвій даності, досягати знання надчуттєвого буття. Разом з тим форма діалогу відбиває досягнуту в античному Просвітництві (софісти і Сократ) впевненість, що істина не може належати окремій свідомості і має інтерсуб'єктивний характер. її оприявнення є справою не окремої особи, а спілкування мислеників. Філософія П. охоплює безліч найважливіших тем і сюжетів, але не становить єдиної теоретичної системи. Стрижневі платонівської творчості - як життєвої, так і інтелектуальної - є намагання подолати глибоку кризу і руйнацію основ суспільного устрою, що стали ознакою епохи. П. створює грандіозну полісну утопію - зразок досконалого суспільства, завдяки чому стає засновником соціального конструктивізму у західній метафізиці. Разом з тим, вирішити проблему досконалого суспільства - того, що не є мінливим встановленням людей, а відображає природу речей, - неможливо без з'ясування сутності самого буття. Вирішення питання "що насправді є, існує?" стало визначальним для творчості Π. П. створює теорію ейдосів (ідей) як незмінних, вічних, неподільних, надчуттєвих зразків всього сущого ("ейдос" по-грецьки означає "вид", "вигляд"). Ейдоси уособлюють достеменне буття, яке є незмінним, вічно перебуває і як таке протистоїть чуттєвому світу, що весь занурений у процес нескінченного становлення. Світ ейдосів - не проста сукупність першозразків, а має свою впорядкованість. Найвищим ейдосом є ідея Блага. Всі речі цього світу - лише чуттєві відбитки ейдосів, їх недосконалі відображення. Напр., всій сукупності фізично існуючих столів відповідає ейдос стольності. Така диспозиція буття можлива тому, що існує матерія (просторовість). Вона сама не є буттям, що стоїть поряд зі світом ейдосів. П. називає її "приймальницею всього" - тим, у чому виникає чуттєва подоба безтілесного зразка (ейдоса): тобто визначає її як можливість усім речам існувати. У "Філебі" цей зв'язок набуває закінченого вигляду: божествений розум-деміург створює всі речі чуттєвого світу (Космосу), керуючись ейдосами як їх зразками, а матерію використовуючи як субстрат. Відтак поруч з власне буттям П. концептуалізує мислення про небуття, яке виступає не як просте відкидання сущого, а як іншість буття, його "інаковість" - інобуття. Онтологія становить наріжний камінь філософії П., хоча її систематична концептуальна розробка відноситься, вірогідно, до пізнього періоду платонівської творчості. Вона є теоретично необхідною основою вчення П. про державу (в обширі якого осмислюються всі інші соціальні та гуманітарні сюжети) і так само зумовлює вчення про пізнання світу. Космологічне вчення (його П. розгортає у "Тимеї") має на меті показати вкоріненість досконалої держави у структурі універсуму. Космогонія тут завершується антропогонією, а вчення про державу є одночасно вченням про гідний людини спосіб буття. Основою досконалої держави є нерозривний зв'язок і взаємообумовленість індивідуальної доброчесності і суспільної справедливості Ц. е робить етику і політику принципово неподільними. У "Державі" П. виділяє сім типів державного устрою. Перший - "царство Кроноса" - додержавне буття людей, коли ними безпосередньо керували божественні посланці. Власне держава і законодавство виникають як засоби компенсувати відсутність прямого Божого керування, що його люди втратили С. еред існуючих типів держави П. вважає два правильними (монархія, аристократія) і чотири спотвореними (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). ("Політик" містить інший розподіл типів, близький до Аристотеля). Відповідно до кожного устрою П. виокремлює створюваний ним тип людини С. труктуру досконалої держави утворюють три класи: виробники (селяни і ремісники - ті, хто забезпечує суспільство необхідним статком), воїни-стражі (ті, хто боронить місто і забезпечує внутрішній порядок), політики-філософи (ті, хто володіє мистецтвом виховувати громадян і керувати ними). Кожному класу відповідає своя чеснота: стриманість - виробникам, мужність - воїнам, мудрість - філософам. Засадниче значення має четверта чеснота - справедливість В. она притаманна усім і покликана підтримувати існуючий порядок, залишаючи кожного у межах його соціальної ролі. Держава та її устрій уподібнюються людській душі, яка також має три головні частини (засновки): жага (бажання), запал (воля), розмисл. Вони є основними силами, котрі визначають життя душі. їм відповідають три суспільних класи, а також три головні чесноти. Залежно від переваги того чи того засновку, утворюються різні типи душі. Онтологія і вчення про душу визначають теорію пізнання П. Суб'єктом пізнання є душа, а сам процес пізнання спрямований на достеменне буття - вічне і непроминальне (світ ейдосів). Можливість його пізнати принципово відкрита тому, що сама душа як безтілесна, ідеальна сутність походить зі світу ейдосів і контактувала з ними; пізнання - це процес пригадування (анамнезис) душею своїх вражень від ейдосів. Анамнезис ускладнюється тим, що в людині душа поєднана з тілом, для якого реальністю є чуттєві сприйняття; вони заступають людині справжнє буття і навіюють хибні уявлення, від яких душі потрібно звільнитися С. итуацію пізнання П. передає образом печери, в якій знаходяться прикуті до стіни невільники, котрі бачать лише тіні речей, що проносяться повз них. Ці тіні - чуттєві враження, подоба дійсних речей, від яких слід дістатися світла безтілесного світу, щоб побачити достеменну реальність. Оскільки предметом пізнання є безтілесні сутності, то головна пізнавальна здатність - це умоглядність. В умоглядному світі є сфера "нічим не зумовлених начал усього", яка осягається таким самим безпосереднім умоспогляданням (ноезис), і сфера обумовленого, яку можливо пізнавати шляхом розсуду, розмірковування (діанойя). Досягнення знання - це сходження від меншої достовірності до більшої. Його чотири щаблі: ім'я, визначення, зображення, знання як таке ("VII лист"). Кожен ступінь є певним етапом пізнання, послідовне сходження по яких дозволяє досягти знання достеменного буття. П. відіграв ключову роль у розвитку західної метафізики: вчення про буття надало вищого онтологічного статусу конкретностям навколишнього світу, подавши все розмаїття його форм у вигляді незмінних першообразів; полісна утопія створила ідеал досконалого суспільства і обґрунтувала практику соціальних перетворень. П. мав вирішальний вплив не лише на подальшу античну думку (див. Аристотель, платонізм), а й на всю європейську філософську традицію.

[br]

Осн. тв.: "Держава"; "Теетет"; "Парменід"; "Тимей"; "Критій"; "Закони".

1) на належність — передається родовим відмінком

2) на авторство, володіння чимсь — передається родовим відмінком

3) на об'єкт дії — до

4) на матеріал — з

5) на причину — через що, з якої причини — від

6) на якість, властивість, вік

7) на вміст посудини

8) на походження

9) на напрям, відстань, місце розташування — від

10) на кількісну характеристику

11) на час

12) на смак, запах

13) про, щодо

14) вводить прикладку

15) зв'язує словосполучення, де перший іменник є означенням

* * *

1) вказує наналежність, приналежність- передається poд. відмінком; володіння чим-небудь- передається poд. відмінком; авторство- передається poд. відмінком; належність до якої-небудь організації або участь у роботі якого-небудь органу- передається poд. відмінком; родинні, дружні, ділові та ін. зв'язки в звороті, що включає іменник у присвійному відмінку або присвійний займенник в абсолютній формі

2) указує наскладову частину чого-небудь- передається poд. відмінком; співвідношення частини е цілого з; передається poд. відмінком; певну кількість чого-небудь- передається poд. відмінком

3) указує на виділення особи або предмета з групи осіб або предметів з

4) указує наякість, властивість або особливість- передається poд. відмінком; у сполученні з іменником передається прикметником

5) указує на сферу поширення якості або ознаки- разом з наступним іменником часто перекладається складним прикметником

6) вказує напоходження або джерело з; передається poд. відмінком; віднесення до якого-небудь часу або періоду- передається poд. відмінком

7) указує на причину, підставу від, за, з, через, по

8) указує на напрямок, відстань або віддаленість від якого-небудь пункту від, до

9) указує нахвилини (при визначенні часу по годиннику) без; передається poд. відмінком

10) час здійснення повторної дії по; разом з іменником передається прислівником

11) уживаєтьсяу зворотах, де в ролі образного епітета виступає те, що визначається

12) з ослабленим значенням уживається в означальних зворотах до іменників- передається poд. відмінком; разом з іменником передається прикметником

13) указує наоб'єкт дії- передається poд. відмінком

14) указує натему розмови, предмет спогадів про, відносно; предмет підозри, побоювань, страху; передається непрямими відмінками

15) указує назвільнення або порятунок від чого-небудь від; позбавлення, вилучення чого-небудь від; передається poд. відмінком; особу, у якої що-небудь беруть, просять, вимагають в, у; передається poд. відмінком

16) icт. указує на мету з; по

17) у сполученнях