виправдати

см. виправдовувати, виправдувати

1) ( бути відповідним чомусь) to warrant; to justify

2) юр. ( підсудного) to acquit, to discharge; ( реабілітувати) to rehabilitate, to exculpate

3) ( вибачити) to excuse, to find excuses ( for)

1) ( дія) justification

2) юр. acquittal, discharge; ( реабілітація) exculpation, rehabilitation

3) (те, чим можна виправдати) excuse, apology

1) док. див. підкачувати I

2) ( не виправдати чиїхось сподівань) to let one down, to make a mess ( of things)

БІЛЬШОВИЗМ - рос. різновид комуністичної політичної філософії та політичної практики, що був втілений у діяльності Рос. соціал-демократичної партії (більшовиків) (див. комунізм). Провідну роль у формуванні та реалізації Б. відіграв Ленін. Особливості рос. комунізму значною мірою були визначені саме Б., хоча термінологічно він визначає лише перший період в його еволюції. Наступними були сталінізм, період Хрущова - Брежнєва та період Горбачова. Кожний із цих періодів, попри спільне між ними, має свої ідеологічні особливості та особливості політичної практики. Термін "Б." не є синонімом терміна "марксизм-ленінізм". Останній почав застосовуватись і набув свого специфічного значення тільки в часи сталінізму і, на думку багатьох дослідників, позначає певну ідеологічну доктрину. Ленін сформулював основні засади своєї політичної концепції в останнє десятиліття XIX ст. Вона включала певне пристосування політичної філософії Маркса до умов Росії, а саме: особливе тлумачення імперіалізму як вищої стадії в розвитку капіталізму, тезу про нерівномірність розвитку та про можливість перемоги комуністичної революції в економічно відсталій країні (Росії), вчення про партію як авангард робітничого класу та концепцію побудови партії на засадах централізму. Питання про принципи побудови партії стало предметом суперечки між рос. соціал-демократами, що призвело до розколу між ними на другому з'їзді РСДРП у 1903 р. (де за ленінську концепцію проголосувала більшість, звідки і походить назва "більшовики"). Принцип "демократичного централізму", який було взято за основу побудови партії, Ленін витлумачив у суто централістському дусі, що призвело до впровадження гегемонії партійної верхівки і навіть культу однієї особи. У поєднанні з тезою про "диктатуру пролетаріату" та тезою про партію як авангард цього пролетаріату ленінська політична філософія є варіантом обґрунтування диктаторської форми правління. Розкол 1903 р. призвів до виокремлення більшовиків в окрему партію (1912). Втім, у політичній концепції Леніна багато питань залишалося без відповідей. Деякі принципи та гасла він свідомо залишав невизначеними з метою маніпулювання ними залежно від ситуації (напр., про право націй на самовизначення). Після збройного захоплення влади більшовики постали перед фактом відсутності чіткої економічної політики, що невдовзі виявилось у введенні політики "воєнного комунізму" з наступною його заміною на т. зв. "нову економічну політику" ("неп"). Після збройного захоплення влади і в період громадянської війни дедалі зміцнювалась тенденція застосовувати силу влади і безпосередні репресії у дискусіях з політичними опонентами. Терор став вирішальним засобом розв'язання всіх політичних конфліктів Ш. лях до встановлення терористичної диктатури було остаточно визначено З. окрема, право надій на самовизначення одержало в ленінській інтерпретації тлумачення, з допомогою якого можна було виправдати (в ім'я "класової солідарності" чи "інтернаціоналізму") рос. агресію проти щойно сформованих незалежних національних держав. У Польщі більшовики зазнали поразки і змушені були відступити, чого не сталося в Україні, бо українці через брак національної свідомості, єдності та організованості не змогли протистояти агресії. Б. як політична ідеологія і практика зводиться до мінімального набору спрощено сформульованих принципів та прагматичної технології утримання влади. Що саме потрібно відносити до "серцевини" Б., а що є другорядним чи не принциповим, породжувало численні суперечки (часто в принципі нерозв'язні!). Адже відповідь на це питання значною мірою залежала від того, що вважали (чи не вважали) принциповим у Б. самі більшовики. З'ясування питання про те, хто є "справжнім більшовиком", завершувалось, зазвичай, "оргвисновками" і репресіями стосовно тих, кого оголошували "несправжніми більшовиками". Невизначеність, обман, груба сила - чільні риси Б.

Леві-стросс, Клод (1908, Брюссель) - франц. філософ, антрополог. Навчався у Парижі. Проф. філософії у Паризькому ун-ті. Дослідження філософських проблем поєднав із фундаментальними студіями у галузі антропології; проводив широкі антропологічні дослідження у Бразилії. Засновник філософського напряму структуралізму. За Л.-С., соціальні структури - це об'єктивні сутності, які існують незалежно від людської свідомості і неповно (й специфічно) виявляються у різних суспільствах. Ці структури не є емпіричною реальністю; полем їхнього побутування є сфера позасвідомого. Оприявнення соціальних структур можливе через дослідження міфів, ритуалів, релігійних уявлень, за допомогою яких людина прагне приховати або виправдати розходження між реальним суспільством та його ідеальною візією. Структурний підхід не є "чистою" методологією; він потребує поєднання антропології, філософії, лінгвістики, психології. Особливої ваги Л.-С. надавав мові (як структурному утворенню) для пояснення усіх різновидів соціальних стосунків, зокрема такого специфічного їх сполучення, як міф. У фундаментальній праці "Структурна антропологія" він розглядає міф як "лінгвістичну сутність", що її конституює набір певних елементів, або одиниць (units). Останні Л.-С. називає "міфемами" по аналогії із власне лінгвістичними одиницями - фонемами, морфемами і семантемами. Комбінативне сполучення міфем утворює "сигніфікативну функцію міфу, яка ніяк не тотожна його смисловому наповненню, а є його структурою. Структура міфу - це певне впорядкування або розташування міфем одна стосовно одної; за допомогою міфу відбувається улагодження суспільних суперечностей з метою їхнього подолання. Позаяк міф неможливо осягнути на засадах картезіанського раціоналізму (див. Декарт) як об'єкт пізнання, то Л.-С. характеризує свій аналіз, відповідно, як "міф міфології" С. труктуру мислення первісної людини ("дикуна") Л.-С. вважає високорозвиненою, тотожною тій, яка притаманна і сучасній людині; з огляду на це, він до певної міри ідеалізує стан світоглядних, моральних спромог та орієнтацій "дикуна", в якому чуттєва й раціональна складові знаходяться у гармонійній єдності, втраченій на пізніших щаблях цивілізаційного поступу.

[br]

Осн. тв.: "Первинна структура кровної спорідненості" (1949); "Структурна антропологія". У 2 т. (1958); "Мислення дикуна" (1962); "Тотемізм" (1962).