ҡырҡа+кире+ҡағыу

опанча, (плохая) опанчина, (плащ) керея.

* * *

1) свита з відлогою, керея, кобеняк;

2) плащик у м'якунів, у слизняків.

* * *

1) ( облачение) церк. ри́зи, род. п. риз, ша́ти, род. п. шат; (изредка ед.) ри́за

2) ( оклад иконы) ри́за, ша́та

3) ( одеяние) ист., поэз. ша́ти, ша́та; ( изредка) ри́зи, ри́за; (род плаща; мантия) кире́я

ЛЮБОМУДРИ ("Товариство л ю бомудрія") - гурток московської високоінтелектуальної молоді, який діяв у 1823 - 1825 рр. у напрямі філософських, літературних та почасти політичних інтересів цієї молоді (голова - Одоєвський, секретар Веневітинов). Катастрофа декабризму призвела до самоліквідації гуртка. Проте його колишні учасники, обрядово зберігаючи пам'ять про нього, упродовж декількох десятиріч продовжували його певні загальносвітоглядні інтенції, передовсім у вигляді напруженої рецепції нім. філософії - від Канта до пізніх романтиків. Особливе значення для Л. мало шеллінгіанство з його універсалістським пафосом. Саме Л. належить інтелектуальна ініціатива прикладання шеллінгівської та іншої нім. філософії до національного матеріалу, що пізніше і стало основою як слов'янофільства (що його провідні постаті, від Киреєвського до Погодіна, починали як Л.), так і "західництва", котре дебютувало насамперед з "гегелівської" полеміки з культом Шеллінга, закладеним у "Товаристві любомудрія". Відповідно весь рос. інтелектуальний пейзаж від т. зв. "сорокових років" до "російського відродження" поч. XX ст. постає як своєрідне продовження і перетворення певних державних програм, закладених у тому "Товаристві", передовсім інтуїцій довкола світової, національної і персональної "цілісності". Унікальній тривкості тих програм Л. у подальшій рос. культурі сприяв їхній артистичний темперамент, намагання передати основоположні свої ідеї не абстрактно-філософським, а літературно-мистецьким шляхом Ч. и не цілком розчинившись у рос. літературному та, зрештою, і загальномистецькому процесі XIX ст., ці ідеї необхідно відрезонували у багатьох явищах того процесу, включаючи найбільш авторитетні. Свого роду літературним узагальненням тих ідей стали т. зв. "Російські ночі" Одоєвського (1844), ніби пізній белетризований заповіт Л., який унікальним чином містить чи не увесь репертуар їхніх філософських, літературних та мистецьких тем. У світоглядному становленні Л. особливе місце посідає вчений родом з України, лікар та природознавець Велланський (Кавунник), чи не перший ентузіаст і пропагатор шеллінгівської філософії в Росії. З його листування з молодим Одоєвським, власне, і розпочинається історія гуртка Л. А вже на організаційному схилку цього гуртка у спілкування з деякими його членами ввійшов молодий Максимович, який саме в атмосфері тогочасного московського шеллінгіанства поступово переходить від "систем рослинного царства" (назва його ранньої роботи) з їхнім необхідним суверенітетом ботанічного характеру до методологічно схожої проблеми тієї чи тієї суверенної "народності", переконливо закладаючи тим самим основи свого майбутнього українознавства і самої укр. ідеї.

СЛОВ'ЯНОФІЛЬСТВО - напрям філософії і суспільної думки в країнах слов'янського регіону у XIX - XX ст. Ідейними предтечами його були: хорватський письменник Крижанич, чеський вчений Гайка, словацькі - Шафарик і Коллар та ін О. собливо активно теоретичне С. розвивалося в Росії. Оскільки Росія була єдиною реально незалежною у XIX ст. слов'янською державою, ідеологи С. намагалися впливати і на політику цієї держави. В Росії представники С. активно полемізували з т. зв. західниками, які обстоювали західну орієнтацію культурно-політичного розвитку країни. Рос. С. пройшло три етапи розвитку: 1) раннє С. (Хомяков, І.В. і П.В. Киреєвські, І.С. і К.С. Аксакови) розглядало слов'янський світ як такий, що переймає духовне і культурне лідерство у романо-германського світу у всесвітньо-історичному процесі; 2) зріле С. (Данилевський, Леонтьєв), де заперечується поняття єдиного всесвітньо-історичного процесу, оформлюється теорія культурно-історичних типів, акцент переноситься на обстоювання максимальної окремішності один від одного цих типів взагалі і слов'янського типу зокрема; 3) неослов'янофільство (В. Соловйов, Розанов, Бердяєв, Андреєв), де на перший план виходять проблеми не стільки етнокультурного, скільки релігійно-культурного розвитку слов'янського регіону, він розглядається вже не як православний, як на попередніх етапах, а як такий, що виконує у світі місію релігійного синтезу, спочатку всіх християнських церков, а потім християнства і релігій Сходу. Слов'янський світ розглядається як Сходозахід. Оригінальною формою С. в Україні була діяльність українофілів (див. українофільство). Головні положення укр. теорії С. полягали в наступному: людство складається із культурно-етнічних єдностей, які Данилевський назвав культурно-історичними типами, вони виникають неодночасно і змінюють одне одного у процесі історичного розвитку. Культурно-історичний тип слов'янських народів є наймолодшим, порівняно з усіма культурно-історичними типами Сходу і Заходу; кожний культурно-історичний тип проходить стадії становлення, розквіту і занепаду. Романо-германський (західноєвропейський) культурний тип - найближчий попередник слов'янства - вже пройшов найвищий етап духовного і культурного розвитку; слов'янський культурний тип ще формується, він повинен у майбутньому замінити романо-германський культурний тип у якості всесвітньо-історичного лідера і створити більш поліфонічну універсальну культуру; слов'янству необхідно подолати духовну, культурну і політичну залежність від мусульманського і західного світів.