українофільство

УКРАЇНОФІЛЬСТВО - літературний рух і напрям суспільної думки в Україні у XIX ст. Засновниками У. були письменники Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ'яненко, які обстоювали самобутність укр. мови, літератури, культури та історії. їхні ідейно-духовні спадкоємці - Головацький, Вагилевич, Максимович - усвідомлювали необхідність захисту укр. культури від асиміляційної політики рос., австр., польськ. правлячих верств. Розвиваючи ідейні побудови європейського романтизму про самобутність народної культури і цінність народної творчості, вони наголошували особливі достоїнства укр. культури і народного характеру: красу і поетичність, виняткове багатство фольклору, стародавніх обрядів і традицій, магічно-містичний характер укр. народної культури і укр. вдачі. Костомаров у праці "Дві руські народності" підкреслював особливості укр. характеру - романтизм, поетичність світогляду, глибоку релігійність, ліризм, панестетизм, потяг до краси. Творчість діячів Кирило-Мефодіївського тов-ва у Києві (1845 - 1847) - Костомарова, Шевченка, Куліша (зокрема "Книга буття українського народу") була присвячена осмисленню особливої ролі України в світі взагалі і слов'янському регіоні. Україна і Київ розглядались як центр майбутньої слов'янської федерації. У "Книзі буття" стверджувалося, що Україна, народ якої завжди зберігав особливе стремління до свободи, до християнської правди, була розіп'ята агресивними сусідами, але вона воскресне і стане наріжним каменем слов'янського світу. У програму Кирило-Мефодіївського тов-ва входило: звільнення слов'янських народностей з-під влади іноземних держав; їх організація в самобутню федеративну політичну систему, рівноправність усіх слов'янських народів, відміна кріпацтва і станових привілеїв, релігійна свобода і віротерпимість, свобода думки, слова і друку, викладання всіх слов'янських мов і літератур у навчальних закладах всіх слов'янських народів. Наступне покоління українофілів - Драгоманов, Потебня, Антонович - прагнуло до більш глибокого вивчення історичного і сучасного буття укр. народу,соціалістичних ідей (Драгоманов). Покоління Франка і Лесі Українки закликало відмовитися від імені українофілів і називатися просто українцями, що символізувало більш послідовне і глибоке зближення інтелігенції з народом.

СЛОВ'ЯНОФІЛЬСТВО - напрям філософії і суспільної думки в країнах слов'янського регіону у XIX - XX ст. Ідейними предтечами його були: хорватський письменник Крижанич, чеський вчений Гайка, словацькі - Шафарик і Коллар та ін О. собливо активно теоретичне С. розвивалося в Росії. Оскільки Росія була єдиною реально незалежною у XIX ст. слов'янською державою, ідеологи С. намагалися впливати і на політику цієї держави. В Росії представники С. активно полемізували з т. зв. західниками, які обстоювали західну орієнтацію культурно-політичного розвитку країни. Рос. С. пройшло три етапи розвитку: 1) раннє С. (Хомяков, І.В. і П.В. Киреєвські, І.С. і К.С. Аксакови) розглядало слов'янський світ як такий, що переймає духовне і культурне лідерство у романо-германського світу у всесвітньо-історичному процесі; 2) зріле С. (Данилевський, Леонтьєв), де заперечується поняття єдиного всесвітньо-історичного процесу, оформлюється теорія культурно-історичних типів, акцент переноситься на обстоювання максимальної окремішності один від одного цих типів взагалі і слов'янського типу зокрема; 3) неослов'янофільство (В. Соловйов, Розанов, Бердяєв, Андреєв), де на перший план виходять проблеми не стільки етнокультурного, скільки релігійно-культурного розвитку слов'янського регіону, він розглядається вже не як православний, як на попередніх етапах, а як такий, що виконує у світі місію релігійного синтезу, спочатку всіх християнських церков, а потім християнства і релігій Сходу. Слов'янський світ розглядається як Сходозахід. Оригінальною формою С. в Україні була діяльність українофілів (див. українофільство). Головні положення укр. теорії С. полягали в наступному: людство складається із культурно-етнічних єдностей, які Данилевський назвав культурно-історичними типами, вони виникають неодночасно і змінюють одне одного у процесі історичного розвитку. Культурно-історичний тип слов'янських народів є наймолодшим, порівняно з усіма культурно-історичними типами Сходу і Заходу; кожний культурно-історичний тип проходить стадії становлення, розквіту і занепаду. Романо-германський (західноєвропейський) культурний тип - найближчий попередник слов'янства - вже пройшов найвищий етап духовного і культурного розвитку; слов'янський культурний тип ще формується, він повинен у майбутньому замінити романо-германський культурний тип у якості всесвітньо-історичного лідера і створити більш поліфонічну універсальну культуру; слов'янству необхідно подолати духовну, культурну і політичну залежність від мусульманського і західного світів.

компромісовість (-вости). [Термін «українофільство» робиться синонімом неглибокого розуміння українських потреб, компромісовости та полохливости (Єфр.)].

Духнович, Олександр Васильович (1803, с.Тополя, Словаччина - 1865) - укр. просвітник, поет, письменник, публіцист, педагог, громадський діяч З. акінчив богословську семінарію в Ужгороді. Від 1844 р. - канонік у Пряшеві І. ніціював національно-освітній і національно-культурний рух у Закарпатті: написав і видав буквар для місцевих українців (Будин, 1847, перевид. - 1850, 1852 та ін.); дидактично-моралізуючу комедію "Доброчинність перевищує багатство" (1850); педагогічну працю "Народная педагогія..." (1857). Багато написав "у шухляду". Був першим "національним письменником" (Франко) Закарпаття і першим у краї народним учителем, теоретиком народницької педагогіки. Визначальними у світогляді були християнство, ідеалізм, просвітницький раціоналізм. За Д., саме через освіту й виховання людина стає власне людиною, народ - власне народом, політик - "освіченим мудрецем", гідним очолити державу та ін. Був непослідовним у своїй мовній та політичній доктринах. Палке українофільство парадоксально поєднав з русофільством (в останні роки життя виступав проти вживання розмовної укр. народної мови в літературі тощо).

[br]

Осн. тв.: Твори. В 4-х т. Т. 1-3 (1968 - 1989).