про+людину

"ВНУТРІШНЯ" і "ЗОВНІШНЯ" ЛЮДИНА - поняття філософії патристики. На відміну від "зовнішньої" людини, емпіричної, "внутрішня" людина вважалася пов'язаною з надкосмічним творцем, ніяк не співвідносною із матеріальним світом. Суть "внутрішньої" людини мислилася осяжною тільки через надприродний світ благодаті, сили природного людського розуму вважалися недостатніми. Зосередження на "внутрішній" людині, на духовному світі було обов'язковою умовою досягнення спасіння душі віруючого. Вчення про "внутрішню" людину, що розроблялося в межах християнської філософії, відкрило шлях до розвитку такої науки про людину, як психологія, а проповідуваний принцип самозосередження, абстрагування від чуттєвих вражень сприяв становленню теоретичного мислення. Різні модифікації цього вчення наявні в укр. філософській думці від Княжої доби і до XIX ст. включно. Найоригінальніші його інтерпретації репрезентовані в творчості Вишенського, Могили, Туптала, Сковороди, Величковського, Юркевича.

АНТРОПОЛОГІЯ ПРАВА - вчення про людину як істоту, котра створюється правовим порядком. Розглядаючи право як універсальну "мову усуспільнення", А.п. вивчає основні права - ті, що спочатку називалися "Божим правом", потім "природним правом", сьогодні - "правами людини". А. п. тісно пов'язана із загальнофілософськими уявленнями про людину, зокрема з тією обставиною, що людина, котру Аристпотпель вважав від природи політичною істотою, амбівалентна по відношенню до інших людей: це - не лише допомога (як вважає Аристотель), а й небезпека. Як позитивні соціальні істоти люди можуть допомагати одне одному і доповнювати одне одного; як негативні соціальні істоти вони є взаємною загрозою й джерелом протистояння. А. п. виходить з двох основних іпостасей людини: вона може потерпати від насилля або сама його застосовувати. Права людини, з такої точки зору, можна тлумачити як свого роду обмін одного на інше: і злочинець, винуватець насилля, всупереч своїм власним інтересам, може стати жертвою чужого насилля. Відтак, людина стоїть перед вибором: що ліпше - бути жертвою, але одночасно і злочинцем, чи ні тим, ні тим? Гоббс вважав домінуючим бажанням кожної людини те, що вона не хоче помирати від рук собі подібних. Через бажання зберегти своє "Я" виникає свого роду трансцендентальний обмін, який спирається на те, що незалежно від того, чого прагне людина, передумовою цих прагнень є життя. До останнього долучаються також інші умови людської життєдіяльності, відтак - і інші права людини, безпосередньо пов'язані з її соціальною та культурною специфікою. Поняття А. п. обґрунтоване нім. філософом Геффе.

Гельвецій, Клод Адріан (1715, Париж - 1771) - франц. філософ матеріалістичного спрямування. Один з ідеологів Просвітництва. Прагнув теоретично обґрунтувати ідею перебудови людського життя на засадах розуму і справедливості. В дослідженні морально-етичної проблематики тяжів до гедонізму, вважаючи головною спонукою людини бажання отримати задоволення та уникнути страждання. Найважливішим завданням філософії вважав пошуки суспільного стану, що забезпечує умови для узгодження індивідуальних та колективних інтересів. Людину розглядав як частину природи. Аналізуючи проблему походження свідомості, вказував на те, що розвиток свідомості пов'язаний із трудовою діяльністю людини, з виготовленням та застосуванням нею знарядь праці. Від природи людина наділена лише відчуттями, на основі яких розвивається спроможний на усвідомлення та мислення розум. Г. був послідовним прихильником ідеї рівності людей як носіїв розуму і пояснював реальну інтелектуальну нерівність відмінностями у вихованні й освіті. Виступав проти т.'зв. "релігійних забобонів", які, на його думку, перешкоджали здійсненню чільного завдання держави - максимально сприяти збігові індивідуальних та гуртових інтересів.

[br]

Осн. тв.: "Про розум" (1758); "Про людину: Її інтелектуальні здібності та освіту" (1772).

ДІАЛОГ ( від грецьк. διάλογοζ - розмова, бесіда) - в античній філософії метод знаходження істини за допомогою певних питань і методичного знаходження на них відповідей (Сократ, Платон). У сучасній філософії Д. - універсальна форма відношення "Я - Ти" як спосіб дослідження сутності людини та визначення її реального призначення у житті. Філософія Д., започаткована у XIX ст. працями Фоєрбаха та Гумбольдта, сучасного рівня розвитку досягає у працях Бубера, Бахтина, Левінаса та ін. Визначальним для філософії Д. є відмова від принципу тотальності (оскільки останній не в змозі виразити істинну сутність буття людини) та пошук "третього шляху" між нездійсненним ідеалом об'єктивності і картезіанським зведенням індивідуальності до богорівного, але беззмістовного "Я", не пов'язаного з іншими. На думку діалогістів, існування людини завжди є "співбуттям" з іншими людьми. Істина про людину може бути досягнута на шляху аналізу зустрічі, як місця, де людина постає у відмінному від інших вимірі - діалогічному. Дослідження сутності Д. відбувається у різних напрямах: виявлення форм та вимірів Д., розроблення категоріального апарату Д. тощо. Так, Бубер досліджує проблему Д. у трьох вимірах: між людиною та людиною, між людиною та світом і між людиною та Богом (Бог тут виступає як вічне "Ти", де перетинаються всі лінії відношень людини). Послідовник Бубера Левінас, зберігаючи релігійне забарвлення Д., розглядає його як універсальну умову людського буття, розрізняючи в діалогічному просторі антропологічний, психологічний та соціальний аспекти, а також залучаючи нове поняття - асиметрії діалогічних стосунків. На відміну від Бубера, який Д. з Богом тлумачить як засіб порятунку від самотності, Бахтин можливість подолання самотності вбачає у спілкуванні з іншою людиною, у якому долається монологічність самого буття, а мова досягає своєї довершеності, оскільки оформлене у мові слово зустрічає відповідь. Існують різні думки стосовно евристичних можливостей Д. у природничо-науковому пізнанні, аж до заперечення діалогічного характеру наукового пізнання. Зокрема, Бахтин, ґрунтуючись на сформульованій ще у культурі Нового часу тезі про істинне знання як таке, що абсолютно виключає суб'єктивний фактор, розрізняє гуманітарне та природничо-наукове знання за ознакою діалогічності гуманітарного та монологічності природничо-наукового. Сучасна методологія наукового пізнання вносить кардинальні зміни у розуміння науки як специфічної форми діяльності людського духу, згідно з якими наука постає як певна сукупність різних дискурсивних практик, які пропонують різні, іноді суперечливі моделі світу, що мають однакові права на істину, в зв'язку з чим ідея Д. у природничо-науковому пізнанні набуває евристичної значущості. Д. у природничих науках реалізується на різних рівнях і у різних площинах: 1) На рівні практичного відношення до світу, на якому Д. роздвоюється на відношення "Я - Воно" та відношення "Я - Ти". Відома дилема - чи відноситись до природи як до майстерні ("Воно"), чи як до храму ("Ти"), - вирішується при цьому не у формі протиставлення "або - або", а у формі синтезу "і - і". 2) На рівні пізнавального відношення в природознавстві предметом дослідження є не природа сама по собі, а природа в тій мірі, в якій вона підлягає людському запиту. Тому і в науковому пізнанні людина зустрічає іншу людину, а, отже, вступає в Д. Д. як місце зустрічі людських свідомостей реалізується: 1) на рівні зіткнення наукового і ненаукового способів мислення; 2) на рівні зіткнення різних наукових способів пояснення реальності, які притаманні різним культурам; 3) на рівні зіткнення різних наукових уявлень у межах однієї науки чи культури. Д. може відбуватись у реальній формі, тобто як спілкування "Я" з іншим, реальним "Ти", або у формі внутрішнього Д., у якому "Я" самого творця протистоять його різні проекції, усвідомлювані як "Ти". Переведені у внутрішній Д. різні рівні і проекції Д. дозволяють розглянути об'єкт дослідження з різноманітних точок зору і виробити з урахуванням усіх логічних та пізнавальних заперечень нову, оригінальну концепцію.

Радищев, Олександр Миколайович (1749, Москва - 1802) - рос. письменник, філософ. Навчався у Ляйпцизькому ун-ті, зокрема у ляйбніціанця Платнера Ц. ікавився філософією Гельвеція, Дидро, Маблі, Локка, Пристлі. У філософсько-публіцистичному творі "Подорож із Петербурга до Москви" переконливо розкрив "нелюдське гноблення" та моральне приниження селян. За цю книгу засуджений до страти, яку було замінено засланням до Сибіру. У засланні написав філософський трактат "Про людину, її смертність та безсмертя", в якому наводить аргументи як за, так і проти безсмертя душі. Людина, її сутність, місце та роль у світі є центральною проблемою світорозуміння Р. Потужна тенденція до матеріалістичного (реалістичного) монізму поєднується у нього із значними елементами деїзму та дуалізму, з філософськими міркуваннями у дусі пантеїзму. Одним із основних законів природи є закон вдосконалення та самовдосконалення її форм; виходячи з цього, Р. стверджував спорідненість людини з усією живою та неживою природою. На засадах ідей трансформізму в поєднанні з еволюційними уявленнями Р. намагався протиставити метафізиці в її механіцистському та органіцистському варіантах принципи динамічної антропології та еволюціонізму. Суголосно тогочасному європейському Просвітництву обґрунтовував принципи народовладдя (демократії), республіканізму (антимонархізму), свободи слова та віросповідання. Пережив гостре розчарування наслідками Французької революції. Після смерті Катерини II був амністований, брав участь у роботі імператорської комісії з нового цивільного законодавства, пропонував проекти демократизації суспільства, створення правової держави, перебудови судочинства та правоохоронних органів. Покінчив життя самогубством.

[br]

Осн. тв.: "ЖитієФ.В. Ушакова"(1789); "Подорож із Петербурга до Москви" (1790);"Про людину, її смертність та безсмертя" (1792, опубл. 1809).

1. n

1) обгороджене стіною місце

2) місце біля собору, оточене будинками

3) майданчик для ігор (при школі)

4) хід з подвір'я

2. adj

1) зачинений, закритий

2) замкнутий; відлюдний, самітний

3) таємний, прихований

4) стриманий, потайливий, скритний

5) що суворо охороняється

6) близький; що знаходиться (перебуває) поблизу

7) інтимний

8) тісний

9) щільний; компактний

10) стислий (про стиль)

11) задушливий, важкий (про повітря)

12) уважний; ретельний, старанний; докладний

13) пильний (про увагу)

14) точний

15) скупий, скнарий

16) майже рівний

17) суворий, строгий

3. adv

1) близько, поруч

2) коротко

1. n

1) кінець, завершення

2) закриття, закінчення

3) муз. каданс

2. v

1) закривати (ся); зачиняти (ся)

2) мор. задраювати

3) закінчувати, завершувати; кінчати

4) домовлятися

5) підходити близько; зближуватися

6) ел. замикати (струм)

* * *

1) обгороджене стіною місце

2) соборний майдан, майдан навколо собору; територія, обгороджена (включає будівлі, сад)

3) майданчик для ігор ( при школі)

4) дiaл. хід знадвору, прохід до сходів багатоквартирного будинку

5) тупик, глуха вулиця

1) l. закритий; обмежений; замкнутий

2) замкнутий, відокремлений, усамітнений

3) таємний, прихований; потайливий, стриманий ( про людину)

4) який строго охороняється

1) закривати; закриватися

2) eл. замикати ( коло)

3) мop. задраювати

1) кінець; висновок, завершення

2) закриття, закінчення роботи

3) мyз. каданс

1) закінчувати, завершувати; закривати; закінчуватися; завершуватися

2) домовлятися; ( with) прийняти (пропозицію, умови)

3) eк. (at) мати яку-небудь ціну або який-небудь курс на момент закриття біржі

4) вiйcьк. ( with) увійти в зіткнення ( з ворогом)

1) близький; який знаходиться або розташований недалеко

2) інтимний

3) тісний

4) щільний, компактний; суцільний; добре пригнаний; облягаючий

5) стислий ( про стиль); короткий, змістовний

6) густий ( про почерк)

7) задушливий, спертий

8) ретельний; докладний

9) точний

10) зрізаний низько, коротко

11) скупий, скаредний

12) майже рівний ( про шанси)

13) який важко дістається, обмежений ( про кошти); скупуватий

14) строго логічний

15) icт. строгий, суворий

16) в'язкий; нелеткий

17) cпopт. обережний ( про футбол)

18) кiнo крупний

1) близько

2) коротко

3) у сполученнях

1) підходити близько, зближатися, замикатися

2) cпopт., вiйcьк. зімкнути ( ряди)

1. n звич. pl

порожня тара; порожняк (про вагони тощо)

2. adj

1) порожній, пустий; незаповнений

2) нежилий, незаселений (про будинок тощо)

3) без вантажу, незавантажений (про транспорт)

4) тех. без навантаження, холостий

5) беззмістовний, пустопорожній

6) легковажний, несерйозний

7) розм. голодний, з порожнім шлунком

3. v

1) спорожняти; осушити (склянку); звільняти (приміщення)

2) виливати; висипати

3) переливати; пересипати

4) впадати (про ріку)

5) вивантажувати; зливати (пальне)

6) пустіти; порожніти

* * *

1) порожня тара

2) порожній вагон, порожня вантажівка

3) pl; зaл. порожняк

1) порожній, незаповнений

2) пустопорожній, беззмістовний

3) легковажний, несерйозний ( про задум); легковажний, пустий ( про людину)

4) голодний

1) спорожняти; осушувати ( склянку); виливати; висипати

2) переливати, пересипати ( у що-небудь); вивантажувати; зливати ( паливо з баків)

3) впадати (про ріку; тж. to empty oneself)

4) порожніти

1) який зберіг природний смак; свіжий ( про продукти харчування); який має букет ( про вино); запашний, ароматний ( про чай)

2) міцний, гострий ( про запах); гострий, сильний ( про насолоду)

3) пряний; гострий, пікантний ( про сир); aмep. пікантний, непристойний

4) живий, енергійний; "з родзинкою" ( про людину); живий, яскравий, колоритний ( про стиль)

5) чистокровний, породистий ( про тварину)

Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928, с. Гайворон Київської обл. - 2001) - укр. філософ, засновник Київської світоглядно-антропологічної школи З. акінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1950). Докт. філософських наук (1964), чл.-кор. НАНУ (1969), академік НАНУ (1978), чл.-кор. AH СРСР (1981), згодом - іноземний член РАН. Од 1951 р. - асистент кафедри історії філософії, ст. викл., доцент, згодом - заступник декана історико-філософського ф-ту, з 1965 р. - декан філософського ф-ту, в 1967 - 1968 рр. - зав. кафедрою ун-ту. Од 1968 р. - директор Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, член редакційної колегії ж. "Питання філософії", у 1969 - 1971, 1979 - 1989 рр. та од 1995 р. - головний редактор ж. "Філософська думка". Од 1984 р. - голова правління тов-ва "Знання" (Україна), головний редактор двох видань "Філософського словника" (Київ, 1973, 1986) та "Філософсько-енциклопедичного словника" (2002). Засл. діяч науки і техніки України, лауреат Держ. премії України в галузі науки і техніки (1982). Перегляд традиційного філософування в руслі гуманізму пов'язаний у ІП. із прагненням занурити його в світову та вітчизняну філософську й культурну традицію і тим самим повернутися до втрачених можливостей, відродити духовний багаж, забутий у роки панування схоластичної державної ідеології. У шерезі фундаментальних досліджень, присвячених Канту, Гегелю, лівому гегельянству й подальшим інтерпретаціям діалектики, він розвивав оригінальну філософію людини, що дала поштовх сучасній укр. філософській антропології. Ш. - визнаний в Україні та поза її межами дослідник співвідношення онтологічного, логіко-гносеологічного та світоглядноантропологічного змісту філософії. Розглядаючи її як форму духовно-теоретичного самовизначення людини у світі, він сприяв подоланню спрощеності та лінійності тогочасного способу мислення, відродженню мисленевої культури, передусім - через надання філософському змістові марксизму статусу новоєвропейської "філософської автентичності" А. ктивно включившись у 50-х рр. у дискусію щодо предмета діалектики, Ш. обґрунтовує взаємозалежність онтологічного, гносеологічного та логічного її змісту, заперечує відособлення вчення про буття та про пізнання (полеміка між "онтологістами" й "гносеологами"), а також про природу та суспільство. Завдячуючи виведенню філософських уявлень про буття на рівень осмислення особливостей способу буття людини, а відношення мислення до буття - з більш широкого спектра відношенням людини до світу, філософія постає як передусім феноменологія людського буття. У 1967 - 1968 рр. Ш. розробляє масштабну науково-дослідну програму, яка започаткувала антропологічний поворот у вітчизняній філософії (перший абрис її викладено у доповідях з філософії права та про філософський гуманізм і проблему смислу людського буття на Міжнародному гегелівському конгресі (1966) і філософських конгресах у Відні 1967 р. й Парижі 1968 р.). Така світоглядно-антропологічна переорієнтація знаменувала поновлення філософсько-гуманістичних тенденцій вітчизняної філософської думки (Сковорода, Юркевич та ін.), перегукувалася з антропологічними вболіваннями відомих мислеників укр. діаспори (Кульчицький та ін.). Націленість на вивчення розмаїття способів людського самовизначення у структурі буття, особливостей світоглядної передумовності змісту і функцій філософського знання, етапів історичної генези світоглядної свідомості, її категорійної структури та співвідношення з іншими формами катетеризації задавала новий ракурс осмислення категорій - не тільки як засобів відображення та пізнання, а й форм самосвідомості і цілепокладання. Філософське вивчення феномена практичної життєдіяльності у структурі людського світовідношення сполучається із з'ясуванням її пов'язаності з формуванням світоглядних універсалій. Смисловим осердям такої переорієнтації філософії стає близький до сучасної феноменології концепт практично-духовного освоєння світу людиною. Досліджуючи єдність сутнісних сил людини - розуму, почуттів і волі, Ш. реабілітує принципово важливе для розуміння творчої природи свідомості поняття символічних форм світосприймання. Він вислідковує: ідеально-реальний характер предмета духовних почуттів, якісну своєрідність світоглядної ідеї як ідеалу, пов'язаного з уявленнями про майбуття та способами прилучення до нього, світоглядні форми його сприймання (мрія, віра, надія, любов, святість). Ш. ініціював спрямування антропологічно зорієнтованої філософії на осмислення суспільно-культурних явищ, пов'язаних із науково-технічною революцією. Ще у 70-ті рр. він обстоював персоиалістичну тезу про те, що критерієм ефективності певного типу суспільства є його людиностимулюючі потенції. З'ясування суперечливості людської діяльності виводить філософа на вивчення людинотворчих функцій культури та особливостей останньої як світу національного буття у його взаємодії з вселюдськістю. У загальнометодологічному плані філософський розмисл Ш. еволюціонував від "есенційної" діалектики Гегеля - до екзистенційної діалектики К'єркегора, від ідеї "родової всезагальності" до "індивідуальної тотальності".

[br]

Осн. тв.: "Логіка, діалектика і теорія пізнання Гегеля" (1964); "Теорія пізнання, логіка і діалектика І. Канта" (1974); "Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання" (1977); "Методологічні засади філософських учень про людину''//Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми (2000); "Діалектика і традиційні та нові підходи"//Філософсько-антропологічні студії (2001); "Розум, свобода та долі діалектики" (2001).

1. n

1) спад, схил; похила площина

2) похилий в'їзд, пандус

3) зал. рампа; місце завантаження

4) місце стоянки (літака)

5) причал (для гідролітаків)

6) військ. реактивна пускова установка

7) мор. сходня, апарель

8) несамовитість, шаленство

9) шахрайство; вимагання, здирство; пограбування серед білого дня

2. v

1) іти під ухил

2) споруджувати рампу (пандус, похилий в'їзд)

3) повзти, витися (про рослину)

4) ставати дибки, на задні лапи

5) стояти на задніх лапах (про геральдичну тварину)

6) ставати в загрозливу позу

7) кидатися; рвати й метати

8) виманювати (вимагати) гроші; грабувати

* * *

1) скат, схил, ухил; похила площина; cпeц. похилий в'їзд, пандус; з'їзд з автомагістралі; пандус, похилий пішохідний перехід; трап літака

2) зaл. рампа; місце навантаження; місце стоянки ( літака); причал ( для гідролітаків)

3) вiйcьк. похила пускова установка; напрямна пускової установки

4) мop. сходні, апарель

1) іти під ухил; іти скатом

2) споруджувати рампу, пандус, похилий в'їзд або перехід

3) повзти, витися ( про рослини)

1) ставати дибки, на задні лапи (особл. про лева); стояти на задніх лапах ( про геральдичну тварину); приймати загрозливу позу

2) ставати дибки ( про людину); рвати е метати; кидатися

1) повний, гладкий, товстий, огрядний

2) круглий, округлений (про форму рота під час мовлення)

3) округлий (про фразу); пишномовний (про стиль)

4) звучний, повнозвучний

5) сферичний, кулястий, круглий

* * *

1) повний; товстий, гладкий; круглий, пухлий; округлений ( про форму рота під час вимови)

2) звучний, повнозвучний

3) округлений ( про фразу); пишномовний ( про стиль)

4) сферичний, кулястий

1. adj

1) приручений, ручний; приборканий

2) одомашнений, домашній, хатній (про кота тощо)

3) безпечний, спокійний (про корову тощо)

4) культурний; садовий; що культивується

5) покірний, слухняний; пасивний

6) посередній, банальний; нецікавий

7) прісний

8) неяскравий, непомітний

9) монотонний, одноманітний; похмурий; нудний

2. v

1) приручати; приборкувати; дресирувати; муштрувати

2) одомашнювати

3) приручатися, ставати ручним

4) смиряти, підкоряти, робити покірним (слухняним)

5) підкорятися, смирятися

6) пом'якшувати; знебарвлювати; знесилювати; робити нудним (нецікавим)

7) розм. розрізувати (розбивати) на частини

* * *

1) приручений, ручний; приборканий; одомашнений, домашній ( про кішку); безпечний; спокійний ( про корову); ручний ( про людину)

2) культурний, що культивується, садовий

3) безпечний, нешкідливий; "приборканий (про стихію, енергії); м'який, нестрогий

4) слухняний, покірний; пасивний; -"безхребетний", "беззубий"

5) посередній, банальний; нецікавий, прісний; неяскравий

6) монотонний, сумовитий, одноманітний; нудний (про пейзаж, вид)

••

1) приручати; приборкувати, дресирувати; одомашнювати; приручатися, робитися ручним

2) скоряти, упокорювати; робити покірним, слухняним

3) пом'якшувати; позбавляти сили; робити нудним, нецікавим; позбавлятися сили; робитися нудним, нецікавим

1. n

1) звич. pl слід, відбиток (ноги тощо)

2) звич. pl сліди, залишки (чогось)

3) відбиток, результат, наслідок (чогось)

4) незначна кількість (чогось)

5) хім. сліди в аналізі; дуже мала кількість речовини

6) амер. проторована стежка

7) шлях, дорога

8) риса

9) запис (якогось самописного приладу)

10) креслення на кальці

11) траєкторія, траса

12) трасування

13) телеб. хід розгортки

14) амер., військ. рівняння у потилицю

15) посторонок

16) буд. підкіс

17) спорт. лижні

18) вудка

2. v

1) креслити (діаграму); накреслювати (план) (тж trace out)

2) перен. намітити план дій (лінію поведінки)

3) копіювати; знімати копію (тж trace over)

4) калькувати (тж trace over)

5) старанно виписувати (виводити) (слова, літери)

6) намічати, трасувати; провішувати лінію

7) іти по слідах

8) вистежувати (когось); стежити (за кимсь, чимсь)

9) знайти сліди (ознаки)

10) простежити, з'ясувати

11) простежуватися; брати початок

12) вбачати, знаходити

13) визначати розташування (розміри) (стародавніх споруд тощо за руїнами, що збереглися)

14) роздивитися, розпізнати, розрізнити

15) фіксувати, записувати (про кардіограф тощо)

16) прикрашати візерунками

* * *

1) pl слід, відбиток (ноги, лапи)

2) pl сліди, залишки (чого-н.); ознаки

3) знак, результат; наслідки

4) чуточка, крапелька, невелика кількість

5) aмep. стоптана стежка

6) ( контрастн смуга на спині (тварини)); межа, лінія; запис (якого-н. записуючого апарату); точка перетину ( лінії з площиною) або лінія перетину ( однієї площини з іншою)

7) креслення на кальці

8) cпopт. лижня

9) cпeц. траєкторія, траса

10) тлв. хід розгортки

11) війск. трасування

12) aмep. війск. рівняння в потилицю

1) ( trace out) накидати ( план); креслити (діаграму, карту)

2) ( trace over); копіювати; знімати копію; калькувати

3) ретельно виписувати, виводити (слова, букви)

4) cпeц. намічати, трасувати; провішувати лінію

5) слідувати, йти ( по слідах)

6) стежити; висліджувати

7) ( trace back) прослідкувати; встановити

8) вбачати, знаходити, виявляти, бачити

9) відновлювати розташування або розміри (стародавніх споруд, пам'ятників згідно з розвалинами, що збереглися)

10) розглянути насилу, розрізнити

11) p. p. прикрашати узорами

12) фіксувати, записувати, викреслювати ( про кардіограф)

13) фiз. описувати, прокреслювати ( траєкторію)

1) постромка

2) стр. підкошування

3) вудка

••

1) проходження; прохід, хід; перехід; проїзд; переліт ( птахів)

2) переїзд, рейс; поїздка по морю або на літаку; плата за проїзд (на кораблі, літаку); право на проїзд

3) шлях, дорога; прохід ( через що-небудь); перевал; переправа

4) коридор; передпокій; пасаж; галерея; тex. канал; тракт

5) вхід, вихід; прохід, проїзд; право проходу, проїзду; тex. проходження; фiз. перехід

6) хід ( подій), плин ( часу)

7) перехід ( з одного стану в інший), перетворення

8) уривок, частина, місце (у книзі, статті)

9) pl розмова; обмін компліментами

10) схвалення, проведення, затвердження ( закону)

11) епізод; період

12) перехожі

13) рівномірна хода коня

14) aнaт. прохід, протока

15) бioл. перенесення

16) мeд. випорожнення

АНТРОПОЛОГІЯ ( від грецьк. ανδρωποζ - людина; λόγοζ - поняття) - наука про походження людини, утворення людських ареальних груп (рас), про типи й варіації фізичної будови людини. А. обіймає, окрім природної історії людини, також етнографію та археологію. "Філософський словник" Лаланда дає визначення А. як однієї з галузей природничих наук, яка вивчає людський вид загалом, в його особливостях та зв'язках з усім іншим у природі. Леві-Cmpoc обстоює тезу про те, що зачинателем антропології є Руссо, який передбачив і заснував цю науку на століття раніше її офіційного визнання. У "Роздумах щодо походження нерівності" Руссо зазначає, що "світ населений народами, про котрих ми знаємо лише імена, а попри те, зважуємося розмірковувати про людство". Згадану працю можна вважати першим науковим дослідженням із загальної А., позаяк тут поставлено проблему взаємовідносин між природою та цивілізацією. За Клакхоном, основні тенденції антропологічної думки зосереджено на питаннях: якою була історія людства - і біологічна й культурна? Чи існують загальні принципи або "закони", що управляють цією еволюцією? Якими є природні зв'язки, якщо такі існують, між фізичними типами, мовою й звичаями людей у минулому та сьогодні? Наскільки пластичною є людина? До якої міри вона може підлягати впливові виховання або природних умов? Чому певні особистісні типи більш притаманні одним суспільствам, аніж іншим? ("Дзеркало для людини. Вступ до антропології"). З наведеного переліку зрозуміло, що антропологічна думка обіймає як низку спеціально-наукових питань, так і філософських уявлень про людину (див. антропологія філософська). Ще 1596 р. протестантським гуманістом Гасманном видано кн. під назвою "Антропологія", де остання постає як наука про подвійну духовно-тілесну природу людини. Загалом же людинознавство од перших своїх кроків зіткнулося з надзвичайною полівалентністю свого об'єкта. І донині існує загроза редукціонізму, перебільшення значущості одних ознак людського на шкоду іншим. (Типовий вияв крайнощів у тлумаченні людини: недоврахування біологічних факторів її розвитку або навпаки - факторів соціуму, культури та довкілля.) Як самостійна наукова галузь А. складається з серед. XIX ст.: 1850 р. у Гамбурзі засновано музей етнології; археологічний та етнологічний музей Пібоді в Гарварді засновано 1866 р.; Королівський антропологічний інститут - у 1879 р.; Бюро американської етнології - у 1879 р.; Тейлор почав викладати А. в Оксфорді 1884 р. Розвиток укр. А. започатковано Міклухою-Маклаєм. З 1871 р. він здійснює антропологічне вивчення корінного населення Пд.-Сх. Азії, Австралії, о-вів Тихого океану. Обстоював ідеї видової єдності й взаємної спорідненості рас людини, спільності здібностей архаїчних і сучасних народів. Вивчення укр. народу, як окремої, неповторної антропологічної та етнографічної цілості здійснив з початку 1870-х рр. Вовк. Змушений після Емського указу залишити Україну, він засвоює антропологічні здобутки європейських учених, студіює в "Антропологічній школі" та інших наукових закладах Парижа, стає тут членом Археологічного та Історичного тов-в та Тов-ва народних переказів. Був редактором ж. "Антропологія" (паризьке видання франц. мовою) та "Матеріалів до українсько-руської етнології", що виходив у Львові за ініціативою Франка. Підсумкову працю вченого "Студії з української етнографії та антропології" вперше видано у Празі 1928 р.

Демокрит (460, Абдера - 370 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, учень Левкіппа. Довгий час провів у мандрах по країнах Сходу. Написав близько 70 творів різноманітної тематики. Космогонічне за своєю проблематикою і цим подібне до інших досократичних філософій, вчення Д. разом з тим суперечить спільним метафізичним інтуїціям досократиків, що робить його перехідною постаттю від доби ранньофілософських космогоній до періоду класичної еллінської філософії. Основа онтології Д. - атомістика: вчення про атоми та пустоту як першопочатки буття. Поняття "атом" виникає як антитеза елейській нескінченній подільності сущого і покликане розв'язати апорії Зенона Елейського А. том за онтологічними якостями (окрім форми) дорівнює елейському сущому (Єдиному), але на відміну від останнього атомів може бути безліч. Усе існуюче складається з них як неподільних, самодостатніх, непроникних форм. Цим домінуюча у ранньофілософських космогоніях інтуїція континуальності (безперервності і цілісності) Космосу руйнується і замінюється принципом дискретності світу. Вказуючи на атоми та пустоту як першооснови сущого, Д. також стверджує рівновагому реальність буття і небуття, що радикально суперечило не лише елейському вченню, а й іншим досократичним космогоніям. На думку Д., незчисленні не лише атоми, а й світи, які складаються з них; ці світи (відмінні за розмірами, будовою, якостями) повсякчас виникають і гинуть. Множинність одночасно існуючих світів була принципово новою для Античності космогонічною ідеєю, яка у подальшій історії філософської думки опонувала образу єдиного, гармонійно впорядкованого світоустрою. Деструктурувавши характерну для ранньофілософських космогоній першосубстандію і замінивши її висхідними неподільними формами ("ейдоси", "щосьності", "буття"), Д. так само деструктурує другий найважливіший чинник досократичного уявлення про генезис Космосу: вселенську силу, дією якої твориться впорядкований світоустрій (Логос Геракліта, Діке Анаксимандра, Нус Анаксагора тощо). Замість неї у атомістиці - вперше в історії думки - з'являється поняття причини. У вченні про пізнання Д. розрізняв чуттєве і умоглядне знання. Чуттєві сприйняття виникають внаслідок потрапляння в органи чуттів копій (ейдолів) речей, котрі відокремлюються від них. Але чуття постачають лише "темне", спотворене і несправжнє знання, оскільки свідчать про множинний світ речей, а не про дійсний світ атомів та пустоти. Останній осягається лише розумом. Перевага умоосяжного знання над чуттєвим видавалася Д. настільки значною, що легенда оповідає про самозасліплення філософа променем сонця для того, щоб "темне знання" не відволікало його від розумового споглядання справжньої дійсності. У вченні про людину Д. виходить з того, що люди набули власних форм буття завдяки природі і досвіду. Згідно встановленню (спільній згоді) виникають слова, звичаї, закони і держава. Головною метою життя є еволюція - стан душі, коли вона перебуває у спокої та рівновазі, звільнена від страхів і пристрастей.

[br]

Осн. тв.: "Великий діакосмос (світоустрій)".

1. n

людина поміркованих поглядів

2. adj

1) поміркований, стриманий (про людину)

2) середній, посередній (про якість)

3) невеликий (про кількість, силу)

4) помірний

1) стримувати; приборкувати

2) угамовувати; пом'якшувати

3) ставати поміркованим

4) стихати, вщухати (про вітер)

5) головувати

6) виступати в ролі арбітра

* * *

1) поміркований; стриманий, помірний

2) середній; посередній ( про якість); невеликий (про кількість, силу)

1) зменшувати; стримувати; пом'якшувати; ставати помірним; пом'якшуватися; фiз. сповільнювати ( частинку)

2) головувати; icт. виступати в ролі арбітра,

1) обгороджене стіною місце

2) соборний майдан, майдан навколо собору; територія, обгороджена (включає будівлі, сад)

3) майданчик для ігор ( при школі)

4) дiaл. хід знадвору, прохід до сходів багатоквартирного будинку

5) тупик, глуха вулиця

1) l. закритий; обмежений; замкнутий

2) замкнутий, відокремлений, усамітнений

3) таємний, прихований; потайливий, стриманий ( про людину)

4) який строго охороняється

1) закривати; закриватися

2) eл. замикати ( коло)

3) мop. задраювати

1) кінець; висновок, завершення

2) закриття, закінчення роботи

3) мyз. каданс

1) закінчувати, завершувати; закривати; закінчуватися; завершуватися

2) домовлятися; ( with) прийняти (пропозицію, умови)

3) eк. (at) мати яку-небудь ціну або який-небудь курс на момент закриття біржі

4) вiйcьк. ( with) увійти в зіткнення ( з ворогом)

1) близький; який знаходиться або розташований недалеко

2) інтимний

3) тісний

4) щільний, компактний; суцільний; добре пригнаний; облягаючий

5) стислий ( про стиль); короткий, змістовний

6) густий ( про почерк)

7) задушливий, спертий

8) ретельний; докладний

9) точний

10) зрізаний низько, коротко

11) скупий, скаредний

12) майже рівний ( про шанси)

13) який важко дістається, обмежений ( про кошти); скупуватий

14) строго логічний

15) icт. строгий, суворий

16) в'язкий; нелеткий

17) cпopт. обережний ( про футбол)

18) кiнo крупний

1) близько

2) коротко

3) у сполученнях

1) підходити близько, зближатися, замикатися

2) cпopт., вiйcьк. зімкнути ( ряди)

1) спілий, м'який, солодкий, соковитий ( про фрукти)

2) ( про вино) витриманий; приємний на смак

3) подобрілий, який полагіднішав з роками, добродушний (про людину, характер)

4) м'який; соковитий, густий (про голос, фарби)

5) пухкий ( про ґрунт); родючий, жирний

6) веселий; напідпитку

1) робитися м'яким, соковитим, поспівати, дозрівати

2) ставати витриманим ( про вино)

3) пом'якшувати

4) розпушувати ( ґрунт)

1) нерівний, шорсткуватий; зазублений

2) рваний, драний, розідраний; поношений, порваний; пошарпаний

3) одягнений у лахміття; обірваний

4) нечесаний, кошлатий, кудлатий ( про людину); з шерстю, яка звалялася ( про тварину); клочкуватий, який висить жмутами

5) недбалий, кострубатий ( про стиль)

6) різкий, неприємний ( про звук)

7) тex. зазублений; рваний ( про поверхню металу)

8) вiйcьк. безладний ( про вогонь)