період+часу

періодично; від часу до часу.

* * *

1) ( не сдельно) почасо́во

2) періоди́чно; ( время от времени) час від ча́су, від ча́су до ча́су

фін., банк. період окупності; термін окупності

1. проміжок часу, за який повністю повертаються початкові інвестовані кошти (investment²); ♦ період окупності являє собою показник, за яким визначаються та схвалюються інвестиційні проекти підприємства; за підрахунком визначається розмір річного грошового потоку (cash flow) проекту (project) відповідно до коштів початкової інвестиції; напр., початкові інвестиційні кошти, вкладені у проект, становлять 80 000 грн; підприємство зобов'язалось їх повернути інвестору через три роки, бо річний грошовий потік проекту забезпечить 30 000 грн протягом наступних трьох років; за підрахунком (3 х 30 000), проект за три роки дасть грошовий потік у сумі 90 000 грн; отже, на повернення початкових інвестиційних коштів піде часу менше, ніж визначено; проект з такими гарантіями ефективний і заохочує будь-якого інвестора. 2. проміжок часу, протягом якого сплачується позика (loan)

═════════■═════════

acceptable payback period бажаний період окупності; long payback period довгий період окупності; maximum payback period максимальний період окупності; reasonable payback period прийнятний період окупності; short payback period короткий період окупності

═════════□═════════

to amend the payback period вносити/внести зміни в період окупності; to calculate a payback period підраховувати/підрахувати період окупності; to estimate a payback period підраховувати/ підрахувати приблизно період окупності; to extend the payback period продовжувати/продовжити період окупності; to fix the payback period встановлювати/встановити період окупності

payback period¹:: pay-off period:: payout time; payback period¹ ‡ capital budgeting methods (384)

* * *

скор. PBP

1. n

1) період, проміжок часу; строк

2) стадія

3) епоха, доба

4) грам. складне закінчене речення; фраза

5) крапка; пауза в кінці речення

6) перен. край, кінець

7) pl риторика

8) pl фізл. місячні, менструація

9) фіз. період коливань; цикл

10) період гри (у хокеї)

2. adj

належний до певного періоду

* * *

1) період, проміжок часу; строк, турмін; стадія; урок, заняття

2) епоха, час

3) гpaм. складне закінчене речення; фраза

4) крапка; пауза в кінці речення; кінець

5) pl квітчаста мова, риторика

6) pl; фiзioл. місячні, менструація

7) крапка ( яка відділяє ціле число від десятих часток)

8) фiз. період коливань; cпeц. цикл

9) гeoл. епоха, період

10) мyз. період

11) cпopт. період

1. n

1) дата, число, день

2) час, строк, період; пора, доба, епоха

3) амер., розм. побачення

4) фінік

5) фінікова пальма (тж —palm)

2. v

1) датувати, ставити дату; ставити число

2) мати дату, датуватися; мати зазначення часу й місця

3) відносити до певного часу (до певної епохи)

4) стосуватися певної епохи; брати початок від певного часу

5) обчислювати, рахувати

6) обчислюватися, рахуватися (від — from)

7) застаріти

8) призначати побачення (тж date up)

* * *

1) дата, число, день; час, місце

2) час; строк, термін, період; пора; епоха; вік; обч. тривалість, період

3) aмep. той же день

4) pl газети

5) icт. пора; кінець out of date застарілий

1) проставляти дату, датувати, ставити число; вказувати час, місце; мати дату, датуватися

2) датувати; відносити до певного часу, до певної епохи; датуватися; відноситися до певного часу, до певної епохи

3) вважати, обчислювати; ( from) вважатися, обчислюватися

4) застаріти

1) фінік

2) = date-palm

1. n

1) заклинання; замовляння

2) чари, чарівність; чарівна сила

3) строк; час, проведений за певним заняттям

4) проміжок часу, період

5) приступ (хвороби тощо)

6) амер., розм. період істерії (похмурого настрою, дразливості)

7) зміна

8) розм. тріска; скіпка, скалка

9) перекладка, поперечка

2. v

1) зачаровувати, заворожувати; заговорювати

2) наділяти магічними (чарівними) властивостями

3) зміняти (когось)

4) змінюватися, працювати по черзі

5) дати відпочинок (передишку)

6) передихнути, відпочити

7) говорити, розмовляти

8) розповідати; вимовляти

v (past і p.p. spelt, spelled)

1) писати (вимовляти, читати) по літерах (слово)

2) складати (слова з літер)

3) розбирати, розшифровувати, тлумачити

4) розглядати, вивчати

5) означати, призводити до; обіцяти

6) просити; висловлювати бажання натяком

* * *

1) заклинання, замовляння

2) чари, чарівність; чарівна сила

1) зачаровувати; замовляти

2) наділяти магічними властивостями

1) термін, час

2) проміжок часу, період

3) напад ( хвороби); cл. період дратівливості, істерії, похмурого настрою

4) зміна; cпeц. змінник, напарник

5) aвcтpaл. відпочинок, перепочинок

1) змінити ( кого-небудь у роботі); перемінятися, працювати по черзі

2) дати відпочинок, перепочинок; перепочити, відпочити

1) вимовляти або писати ( слово) по буквах ( spell out); складати ( слово з букв)

2) читати по складах, з трудом розбирати написане ( spell out)

3) розбирати, розшифровувати, тлумачити ( spell out)

4) означати, спричиняти

5) просити, виражати бажання натяком

1) проміжок, відстань між (чимсь); інтервал

2) пауза; проміжок (часу); перерва

3) антракт, перерва

4) муз. інтервал

* * *

1) проміжок, відстань між ( чим-небудь); інтервал

2) проміжок часу; пауза

3) мyз. інтервал

4) aмep.; = intervale

1. n

1) недолік; упущення, недогляд; хиба, похибка, промах; (несерйозна) помилка; ляпсус; погрішність; описка (тж lapse of the pen)

2) с.г. огріх

3) відхилення від правильного шляху; гріх; падіння, прогріх

4) плин, перебіг (часу тощо)

5) проміжок (часу); період

6) юр. припинення (недійсність) права (на щось)

1) метеор. падіння температури; зниження тиску

2. v

1) занепасти (морально); відхилятися (від правильного шляху)

2) (into) переходити (у якийсь стан); перетворюватися (на щось); ставати (чимсь)

3) юр. втрачати чинність, закінчуватися, ставати недійсним

4) юр. переходити в інші руки

5) спливати, проходити, минати (про час тощо)

6) зникати (поступово, непомітно); падати (про інтерес тощо)

* * *

1) необачність, недогляд, помилка, промах; ляпсус; похибка; описка

2) відхилення ( від правильного шляху); гріх

3) течія, хід; перебіг

4) перерва

5) падіння, зниження (температури, тиску)

6) peл. віровідступництво

7) юp. припинення, недійсність права ( на що-небудь)

1) відхилятися ( від правильного шляху); упасти ( морально); деградувати; ( into) впадати ( у який-небудь стан); переходити ( у що-небудь); перетворюватися

2) минати; спливати ( про час); зникати (поступово, непомітно); падати ( про інтерес); припинятися, кінчатися, завершуватися

3) юp. втрачати чинність; закінчуватися ( про право); ставати недійсним; переходити в інші руки; втрачати ( право на що-небудь)

1. n

1) пора року

2) сезон

3) пора, час, період

4) проміжок часу

5) підхожий час (момент)

6) сезонний квиток; абонемент (у театр тощо)

1) поет. рік

8) заст. свято

2. v

1) робити придатним для вживання; витримувати (вино); сушити (дерево)

2) ставати придатним для вживання

3) привчати (до чогось); акліматизувати; загартовувати

4) надавати смаку (гостроти); приправляти

5) надавати інтересу (пікантності); пожвавлювати

6) пом'якшувати, стримувати

7) вселяти думки (почуття)

8) тех. в'ялити; піддавати старінню (метал)

9) кондиціювати (продукти)

* * *

1) пора року

2) сезон; пора, час, період

3) проміжок часу, період

4) підходящий час

5) сезонний квиток; абонемент ( у театр)

6) пoeт. рік

7) c-г., бioл. період статевого полювання; період тічки

1) робити придатним для вживання, використання; сушити, витримувати; ставати придатним до вживання, використання (сушитися, дозрівати)

2) привчати; загартовувати, акліматизувати

3) приправляти, надавати смаку, гостроти ( їжі); надавати інтересу, пікантності; оживляти

4) icт. пом'якшувати, зменшувати

5) тex. піддавати старінню ( метал)

6) cпeц. в'ялити; кондиціювати ( продукти)

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ - складова частина західноєвропейської філософії Нового часу, в яку входять, крім нім., також англ., франц., нідерланд. філософії. Засновником англ. класичної філософії є Бекон, франц. - Декарт, нідерланд. - Спінова. Рівна їм велика постать у Німеччині з'являється лише після Тридцятирічної війни у друг, пол. XVII ст. в особі Ляйбніца. Термін "класична філософія" має подвійний зміст. По-перше, це - філософія розуму, свідомості і самосвідомості, пізнання В. она виникає з Декарта і Бекона і завершується вченням Гегеля. В такому широкому розумінні Н.к.ф. поділяється на чотири періоди: 1) філософські пошуки в межах Реформації і містики Н. айбільш видатною фігурою тут є Беме; 2) засвоєння беконівського емпіризму, картезіанства, спінозизму і матеріалізму, філософії права Греція і Гоббса, а також початок вироблення власної думки (Юнгій, Штурм, Пуфендорф, Вольф та ін., XVII ст.); 3) період нім. просвітництва XVIII ст., на який припадає і поява основних творів Ляйбніца та його учнів, котрі згуртувалися навколо Вольфа і утворили школу, яка відіграла основну роль в нім. просвітництві; 4) філософська думка від Канта до Фоєрбаха. По друге, "класична філософія" означає зразкова. Таким у нім. історії є переважно четвертий період - починаючи "з Канта". Поділ історії філософії на філософію до Канта і од Канта проведено Віндельбандом, Гартманом і продовжено в марксизмі. Основну рису цього періоду становлять різноманітні варіанти діалектичного світорозуміння, заснованого на поєднанні фундаментальних протилежностей. Потяг до такого синтезу помітний і в попередній думці. Найбільш характерним у Беме є його діалектика в тлумаченні Бога, природи, людини. Головні зусилля Ляйбніца були спрямовані на примирення і узгодження конкуруючих ідей і концепцій: раціоналізму і сенсуалізму, апріорного та апостеріорного, телеології і механіцизму, аж до об'єднання церков різних конфесій та численних нім. князівств в одну державу. Потяг до синтезу стає всеохопним у четвертий період, який і визначає всі основні особливості Н.к.ф. Саме тепер діалектика як така була усвідомлена і піддана всебічному аналізу, розробці і критиці. Головні його представники: Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах. Н.к.ф. має цілий спектр загальних властивостей Н. а першому місці - установка на розум і як об'єкт пізнання, і як пізнавальну здатність. Такими є Кантові "Критики" чистого і практичного розуму, відповідні дві основні частини "Науковчення" Фіхте та "Системи трансцендентального ідеалізму" Шеллінга, всі великі твори Гегеля ("Феноменологія духу", "Логіка", "Енциклопедія філософських наук"), в яких розум постає або у своїй власній формі, або ж як сутність духу. Головна функція розуму регулятивна: подати знання у вигляді системи. Всі філософи від Канта до Гегеля свідомо будують свої вчення як системи. Це важлива відмінність від попередників. Коли в останніх і знаходимо системи, напр., "Етику" Спінози чи "Систему природи" Гольбаха, спосіб береться або з іншої науки, або ж ототожнюється з повнотою висвітлення матеріалу з певних проблем. Для побудови системи потрібен певний метод. У Канта загалом це метод трансцендентальний, в який входять декілька складових.Усе вчення, викладене в трьох "Критиках", базується на "системі найвищих здібностей душі": пізнавальна, почуття задоволення і незадоволення, бажання. "Критика чистого розуму" в цілому структурується трьома питаннями: Як можлива чиста математика? Як можливе теоретичне природознавство? Як можлива метафізика як наука? На перший відповідає "трансцендентальна естетика": апріорні простір і час обумовлюють геометрію та арифметику. Можливість другого покладається таблицею апріорних понять розсудку - категорій. Цілісність метафізики утворюється системою суперечностей: антиномій, паралогізмів, ідеалу чистого розуму. Аналогічно відбувається структурація інших творів Канта. Фіхте назвав свій метод синтетичним, бо він полягає у поєднанні парних категорій - суб'єкта й об'єкта, причини і наслідку, субстанції й акциденції завдяки їх кількісній подільності, і в певній послідовності самих пар. Новий варіант діалектичного способу мислення знаходимо у Шеллінга: суть його в переході однієї крайності в іншу. Найбільш розвинутим є метод Гегеля, який він спеціально дослідив у "Передмові" до "Феноменології духу", в "Науці логіки", "Історії філософії". Завдяки цьому врешті-решт було відкрито перший специфічно філософський метод, відмінний від математичних та емпіричних методів знання Н. аслідком великої уваги до методології дослідження і викладу стала висока теоретичність, проблемність і проблематичність даних вчень, через які вони справили надзвичайний вплив на сучасність і майбутнє. Висновком було і таке явище, як піднесення філософії над спеціальнонауковим знанням, погляд на неї як на взірець для інших його галузей, тлумачення філософії як науки наук. Таке становище виникає тоді, коли певна наука досягає помітних успіхів в збагаченні своїх змісту і форми. Так було з математикою, на яку свого часу із заздрістю дивилися філософи і вважали за благо користуватися її досягненнями; з науками досвідними, методи яких переймали у XVII - XVin ст. Як на зворотний приклад можна послатися на Евкліда: метод побудови його "Начал" був запозичений із творів Аристотеля - з логіки і метафізики. З цим пов'язана і така риса розглядуваних вчень, як перевага загального над одиничним, цілісного над окремим. Системним вважалося не лише філософське знання, а й сама природа і суспільство. Особа поставала моментом чи елементом суспільно-державної тотальності. Така установка особливо притаманна концепціям Гегеля Н. арешті, з усього наведеного випливає переважно ідеалістичний зміст філософії даного періоду. У Канта маємо певне поєднання суб'єктивного ідеалізму з елементами матеріалізму. Фіхте у першому варіанті "Науковчення" - суб'єктивний ідеаліст у чистому вигляді. Поступово його система переросла у пантеїзм релігійно-моральнісного ґатунку. Шеллінг подолав суб'єктивний ідеалізм, додавши до нього натурфілософію як другу філософську перінонауку, а потім - через "філософію тотожності". Він перший в історії думки усвідомив обмеженість і матеріалізму, й ідеалізму, намагався стати на більш загальну точку зору, яку він, як і згодом Гегель, називав абсолютним ідеалізмом. Тільки Фоєрбах був у другий період творчості (од 1839 р.) послідовним матеріалістом.Всі зазначені загальні риси Н.к.ф. були сконцентровані в творах Гегеля, які і стали предметом дружньої і всебічної критики з боку різних опонентів. Шопенгауер протиставив розуму волю, пізній Шеллінг "негативній філософії" розуму - "позитивну філософію" релігійного типу, Конт філософській метафізиці - позитивні науки, Фоєрбах ідеалізму - матеріалізм, Маркс теоретичній спекуляції - практику, а К'єркегор захищав занедбану особу. Всі разом відкидають системність, більшість - діалектику. Такий суцільний напад свідчив про перехід до нової, післякласичної доби філософування. Останнє мало і свої переваги, але і недоліки в культурно-світоглядному відношенні. Цим пояснюється відродження й оновлення, переробка Н.к.ф. в XIX - XX ст.

1. n

періодичне видання, журнал

2. adj

періодичний; що з'являється (виходить) через певні проміжки часу

* * *

1. n

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) вірш, довгий склад

3) фон. довгий голосний

2. adj

1) довгий

2) високий, довготелесий

3) тривалий, давно існуючий

4) довжиною (в), завдовжки

5) віддалений

6) фін. довгостроковий

7) повільний, млявий

8) зморний, нудотний

9) численний, великий; що складається з безлічі пунктів (великої кількості членів тощо)

10) надмірний, великий; товстий

11) довгастий, видовжений

12) нудний, багатослівний

13) фон. довгий (голосний звук, склад)

3. adv

1) довго; тривало

2) давно, довгий час

3) протягом

4. v

1) палко (пристрасно) бажати; прагнути (for, after)

2) скучати, нудьгувати (за кимсь — for)

* * *

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) пoeт. довгий склад; гpaм. довгий голосний; мyз. лонга

3) eк. покупець цінних паперів

4) ( довгі) штани; великий зріст ( чоловічого одягу)

1) довгий

2) довгий, тривалий

3) який має значну довжину; який має значну тривалість; тривалістю в...

4) віддалений; eк. довгостроковий

5) повільний; нудний, нудотний

6) численний, великий; великий

7) подовжений, довгастий; витягнутий

8) гpaм. довгий (про голосний, про склад) повний; цілий

9) (on) багатий ( на що-небудь); сильний ( у чому-небудь)

10) eк. який грає на підвищення

1) довго; довгостроково

2) давно; довгий час

3) посил. повністю; від початку до кінця

4) eк. на підвищення

1) періодично, через певні проміжки часу

2) час від часу

* * *

1) через певні проміжки часу, періодично

2) час від часу

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1) проміжок, відстань між ( чим-небудь); інтервал

2) проміжок часу; пауза

3) мyз. інтервал

4) aмep.; = intervale

Гайдеггер, Мартин (1889, Мескірх - 1976) - нім. філософ, творчість якого мала вирішальний вплив на формування сучасної філософської герменевтики, екзистенціалізму, антропології, філософії мови, постструктуралізму та психоаналізу. На формування самобутності мислення Г. справила вплив філософська творчість Арцстотеля, Ніцше, Гуссерля, Дильтея, Шелера, Ясперса; поезія Гельдерліна, Рильке. У 1916 р. - початок викладання у Фрайбурзькому ун-ті; од 1918 р. Г. - асистент Гуссерля, 1923 р. - екстраординарний проф. Марбурзького ун-ту,· од 1929 р. - керівник кафедри філософії Фрайбурзького ун-ту (після Гуссерля); в 1933 - 1934 рр. - ректор цього ун-ту. В останні роки жив усамітнено, неподалік од Фрайбурга, в горах, лише зрідка спускаючись донизу, щоб прочитати в ун-ті лекцію. У творчості Г. можна умовно вирізнити два періоди: "ранній" та "пізній". їх розділяє доповідь "Про сутність істини" (1930). "Ранній" Г. ще перебуває в межах традиційної філософії, зокрема, його головний та незавершений твір "Буття і Час" (1927) залишається в концептуальних межах ідей його вчителя Гуссерля про феноменологічну реформацію філософії. Філософія тлумачиться Г. як універсальна феноменологічна онтологія, що має за мету тематизацію розмаїття видів буття сущого, спосіб осягнення їх єдності у понятті Буття (як такого) у межах єдиного трансцендентального горизонту (Часу). Дослідження Буття і Часу отримало назву "фундаментальної онтології". Якщо будь-яке онтологічне дослідження має справу з буттєвими структурами сущого, то у випадку із введеним Г. поняттям Dasein ("буття тут") воно набуває характеру аналітики (розчленувально-вирізняльного опису) екзистенційності (цілісності рівновихідних буттєвих структур - екзистенціалів). Фундаментальна онтологія як екзистенційна аналітика стає можливою лише на підставі того імпліцитного розуміння Буття, яким завжди наділений Dasein. За Г., екзистенційна аналітика як тематичне осягнення буттєвих структур Dasein має герменевтичний характер. Феноменологічна специфіка твору Г. "Буття і Час" полягає в тому, що на відміну від Гуссерля, Г. розширює феноменальне поле до позитивного аналізу "прихованості" (наявного у повсякденному бутті Dasein). Феноменологічна дескрипція наповнюється сенсом тлумачення (герменевтики). Метою герменевтики Dasein стає не лише аналітичне виокремлення і феноменологічний опис буттєвих структур (екзистенціалів) цього сущого, а й експлікація горизонту, в термінах якого відбувається такий опис. Горизонтом (смислом) буттєвих структур Dasein для Г. є часовість як наслідок феноменологічного аналізу "буття-до-смерті", притаманного цьому сущому. Часовий характер буття Dasein розкривається в специфічному екзистенціалі історичності. Наступними кроками мали бути - феноменологічний аналіз вкоріненості Часу в часовості Dasein та темпоральна (часово детермінована) експлікація різних видів буття сущого в межах проекту філософії як універсальної онтології. Проте на поч. 30-х рр. у творчості Г. відбулася суттєва переорієнтація. Суть її полягала у відмові від онтологічного концепту "Буття і Час" і намірі (вперше після Парменіда) осмислити Буття без будь-якої опори на суще О. днак така радикалізація підходів до розрізнення буття і сущого в мисленні "пізнього" Г. привела радше до трансформації, а не відмови від головних інтенцій "раннього" періоду. Філософські наміри Г. трансформувалися в проект "подолання метафізики". Історія метафізики постає як історія "забуття Буття", прогресія мисленевої зосередженості на сущому (від "ідей" Платана до "цінностей" Ніцше), в процесі чого універсум сущого повністю перетворюється у потенційну предметність людської маніпуляції. Справжнє мислення, на думку "пізнього" Г., має осмислювати саме Буття, яке визначає різні види Буття сущого, а не лише один із них. Якщо в "Бутті і Часі" Буття мислиться статично, як горизонтна єдність різних видів буття сущого, то у "пізнього" Г. Буття перетворюється на Подію, яка в стримуючому від виявлення себе посиланні ("епохе") визначає той спосіб буття сущого, який відкривається людині. Зміщуються акценти у відношенні між людиною та Буттям: в "Бутті і Часі" відкритість Буття конституюється екзистенціалами Dasein, у "пізнього" Г. характер відкритості Буття людини залежить від певного історичного "посилання" самого Буття (Події). Буття розкриває себе в історичній динаміці таких "посилань". Творчість "пізнього" Г. підсумовується концептом "історичність Буття". Відповідно зазнає трансформації і спосіб осягнення Буття: якщо у "раннього" Г. мова йде про темпоральні характеристики різних видів буття сущого та похідних від них буттєвих структур, то "пізній" Г. говорить про поетичне мовлення як ту сферу, в якій для кожного покоління оприявнюються сліди доленосного "епохе" Буття. Тому, прислухаючись до мови поетів, ми саме в ній можемо віднайти справжній шлях до Буття.

[br]

Осн. тв.: "Буття і Час" (1927); "Що таке метафізика" (1929); "Кант і проблема метафізики" (1929); "Гельдерлін та суть поезії" (1936); "Вступ до метафізики" (1953); "Ніцше". У 2 т. (1961); "Феноменологія і теологія" (1970).

1. n

1) біг, пробіг

2) нетривала поїздка

3) маршрут; рейс

4) перехід

5) зал. перегін

6) ав. політ; переліт

7) пройдена відстань; відрізок шляху

8) ав. відрізок траси

9) ав. пробіг (під час посадки); розбіг (під час зльоту)

10) стежка (прокладена тваринами)

11) здатність бігати

12) період, відрізок (часу); смуга (невдач тощо)

13) напрям

14) партія (виробів)

15) тираж (книги)

16) стадо (тварин)

17) зграя (птахів)

18) косяк (риби)

19) (попередній тип (сорт, розряд)

20) попит

21) розм. дозвіл, право користуватися (чимсь)

22) загін, кошара; вольєра

23) потік, струмок

24) приплив (води тощо)

25) обвал, зсув

26) схил, траса

27) труба, жолоб

28) довжина (дроту, труби)

29) розмір (вірша)

30) амер. двоє жорен млина

31) одиниця рахунку (у грі)

32) муз. рулада

33) хід, робота, дія (машини)

34) хід, перебіг

35) демонстрування, показ, перегляд (фільму тощо)

36) провезення (контрабанди)

37) ав. заходження на ціль (тж bombing run)

38) амер. спущена петля на панчосі

2. adj

1) рідкий, розплавлений; розтоплений

2) виливаний, литий

3) відціджений, відфільтрований

4) контрабандний

5) скислий, скипілий

6) збіглий

v (past ran, p.p. run)

1) бігти, бігати

2) гнати, підганяти, квапити

3) тікати, рятуватися втечею

4) рухатися, котитися, ковзати

5) ходити, курсувати, плавати

6) рухатися, пересуватися (з певною швидкістю)

7) з'їздити (кудись) ненадовго

8) ав. робити пробіг (розбіг)

9) ав. заходити на ціль

10) бігти, летіти, збігати, минати, линути (про час)

11) пронестися, промайнути (про думку)

12) швидко поширюватися

13) простягатися, розкидатися

14) повзти, витися (про рослини)

15) прокладати, проводити (лінію тощо)

16) бути чинним протягом певного строку

17) поширюватися на певну територію; бути чинним на певній території

18) бути в обігу (про гроші)

19) текти, литися, сочитися; струменіти; впадати

20) протікати, текти, бути нещільним

21) розливатися, розпливатися (по поверхні)

22) танути

23) зливатися (в одно ціле), об'єднуватися

24) лити, наливати

25) крутитися; обертатися

26) торкатися (якоїсь теми тощо — on, upon)

27) гласити, говорити; йтися (про щось)

28) долати (перешкоду)

29) линяти

30) дражнити (когось); чіплятися (до когось)

31) штукатурити

32) керувати, управляти

33) водити (про транспорт)

34) проводити, робити (дослід)

35) працювати, діяти (про машину)

36) відкривати (трасу); пускати (лінію)

37) відправляти на лінію (за маршрутом)

38) проводити (змагання)

39) брати участь (у змаганнях)

40) посідати місце (у змаганні)

41) демонструвати, показувати (фільм)

42) іти (про фільм, п'єсу)

43) перевозити, транспортувати

44) переслідувати (звіра), полювати (на звіра)

45) переслідувати (судом)

46) наражатися (на небезпеку), зазнавати (впливу)

47) друкувати, публікувати

48) балотуватися

49) виставляти (кандидатуру)

50) вводити (в товариство)

51) базікати, патякати

52) спускатися (про петлю на панчосі)

53) зметувати (сукню тощо)

54) іти (на нерест)

55) плавити (метал)

56) відливати (метал)

57) відставати (про кору дерева)

58) влучити (в кулю), покотити (про більярд)

59) розм. скисати, зсідатися (про молоко)

60) сквашувати (молоко)

61) ставати, робитися

62) бути

* * *

1) біг, пробіг

2) коротка поїздка

3) рейс, маршрут

4) перехід; зaл. перегін; aв. політ; переліт

5) пройдена відстань; відрізок шляху; зaл. пробіг (локомотива, вагона); aв. відрізок траси

6) aв. пробіг ( при посадці); розбіг ( при зльоті)

7) стежка ( прокладена тваринами); колія ( слід від транспорту)

8) період, відрізок ( часу), смуга

9) напрямок; гeoл. напрямок рудної жили

10) партія ( виробів)

11) тираж ( книги)

12) cпopт. ( у крикеті е бейсболі) одиниця рахунку; перебіжка; очко за перебіжку

13) стадо ( тварин); зграя ( птахів); косяк ( риби)

14) кapт. ряд, серія

15) середній тип, сорт або розряд

16) попит

17) дозвіл, право користуватися ( чим-небудь)

18) загін ( для овець); вольєр ( для курей); aвcтpaл. пасовище, для овець; aвcтpaл. скотарська ферма

19) aмep. струмок, потік

20) сильний приплив ( води); aмep. струмінь ( рідини); витікання

21) схил, траса

22) обвал, зсув

23) труба, жолоб, лоток ( для води)

24) довжина (проводу, труб)

25) розмір ( вірша)

26) хід риби на нерест; риба, яка нереститься

27) марш ( сходів)

28) мop. кормове загострення ( корпуса)

29) мyз. рулада

30) хід, робота, дія (мотора, машини)

31) перебіг, хід ( подій)

32) демонстрація, показ, перегляд (фільму, спектаклю)

33) провезення ( контрабанди)

34) aв. заходження на ціль ( bombing run); aмep. спущена петля ( на панчосі)

35) серія ( вимірів)

1) рідкий; розплавлений; розтоплений

2) вилитий у розплавленому стані; литий

3) відціджений, відфільтрований

4) контрабандний

5) який нереститься

6) cпeц. м'який

7) дiaл. зсілий, скислий ( про молоко)

1) бігти, бігати

2) гнати, підганяти

3) тікати, рятуватися втечею (run away, run off)

4) рухатися, котитися, ковзати; aмep. катати в автомобілі ( кого-небудь)

5) ходити, іти, курсувати, плавати; рухатися, іти ( з певною швидкістю); з'їздити ( куди-небудь) на короткий термін; aв. робити пробіг, розбіг; aв. заходити на ціль

6) бігти, летіти, минати ( про час); іти, відбуватися ( про події)

7) проноситися, миготіти

8) ( швидко) поширюватися

9) тягтися, простиратися, проходити, розстелятися; повзти, витися ( про рослини)

10) проводити, прокладати

11) бути дійсним на певний термін; поширюватися на певну територію, діяти на певній території; бути в обігу ( про гроші); супроводжувати ( що є неодмінною умовою)

12) текти, литися, сочитися, струменіти; протікати, текти; розливатися, розпливатися; танути, текти; ( into) зливатися, переходити ( у що-небудь)

13) лити, наливати

14) обертатися; (on, upon) торкатися ( якої-небудь теми); ( over) злегка торкатися до ( чого-небудь)

15) говорити, гласити

16) проходити; долати ( перешкоду)

17) линяти

18) aмep., aвcтpaл. дражнити ( кого-небудь), приставати ( до кого-небудь), смикати ( кого-небудь)

19) бyд. покривати штукатуркою 11

20) керувати ( установою); вести ( справу)

21) управляти ( автомобілем); водити ( автобус); водити корабель без конвою ( під час війни)

22) ставити ( дослід)

23) працювати, діяти ( про машину)

24) пускати ( лінію); відкривати (трасу, сполучення); відправляти ( автобуси) на лінію, по маршруту

25) проводити (змагання, перегони; run off); брати участь (у змаганнях, у перегонах); займати місце ( у змаганнях)

26) демонструвати, показувати (п'єсу, фільм); іти (про п'єсу, фільм)

27) перевозити, транспортувати ( вантаж); провозити контрабандою

28) переслідувати, цькувати ( звіра); переслідувати ( по суду)

29) піддаватися (ризику, небезпеці)

30) друкувати, опубліковувати, поміщати (у газеті, журналі)

31) балотуватися ( па посаду); виставляти ( кандидатуру)

32) виконувати ( доручення)

33) базікати

34) спускатися ( про петлю)

35) наметувати, метати ( сукню); зшити нашвидкуруч ( to run up)

36) іти ( на нерест)

37) плавити ( метал); лити, відливати ( метал)

38) відставати ( про кору дерев)

39) ударити ( по кулі), покотити ( кулю- у більярді)

40) дiaл. скисати, зсідатися ( про молоко); квасити, приводити до зсідання ( молоко)

41) to run across smb; smth випадково зустріти кого-небудь, що-небудь, випадково зустрітися з ким-небудь, чим-небудь; натрапити на кого-небудь, що-небудь

42) to run against smth натрапляти, налітати, наскакувати на що-небудь, зіштовхуватися з чим-небудь

43) to run against smb іти, діяти, виступати проти кого-небудь

44) to run smth against smth зштовхнути що-небудь з чим-небудь; стукнути чим-небудь об що-небудь

45) to run smb; smth against smb висувати кого-небудь, що-небудь проти кого-небудь

46) to run at smb; smth нападати, накидатися на кого-небудь, що-небудь

47) to run into smth налітати, наскакувати, натрапляти на що-небудь, зіштовхуватися з чим-небудь; попадати в яке-небудь положення

48) to run into smb випадково зустріти кого-небудь, натрапити на кого-небудь

49) to run smth; smb into smth устромляти, вганяти, втикати що-небудь у що-небудь; уводити, ставити кого-небудь у що-небудь

50) to run smth; smb into smth; smb зіштовхнути що-небудь, кого-небудь з чим-небудь, ким-небудь; змусити що-небудь, кого-небудь налетіти, наскочити, натрапити на що-небудь, на кого-небудь

51) to run on smth; = to run upon smth

52) to run out of smth вичерпувати запас чого-небудь; вичерпуватися ( про запаси)

53) to run smth over smth; smb проводити чим-небудь по чому-небудь, кому-небудь

54) to run smth through smth просмикувати, пропускати що-небудь через що-небудь

55) to run smth through smb, to run smb through with smth простромлювати, проколювати кого-небудь чим-небудь

56) to run through smth швидко прочитувати /переглядати/ що-небудь; повторювати (особл. коротенько); репетирувати; витрачати ( гроші)

57) to run over smth швидко переглядати, перебігати ( що-небудь очима); повторювати; репетирувати; прослуховувати актора, який читає роль

58) to run to smth тяжіти до чого-небудь, мати схильність до чого-небудь; досягати (суми, цифри)

59) to run (up) on smth зненацька, раптово зустрітися з чим-небудь, натрапити, наскочити на що-небудь

60) to run smth (up) on smth наштовхнути на що-небудь, змусити наїхати на що-небудь

61) to run smb up /over, down / to some place відвезти кого-небудь куди-небудь

62) to run with smb; aмep. спілкуватися з ким-небудь; водити компанію з ким-небудь

63) to run counter to smth суперечити, іти врозріз з чим-небудь ІІІ А як дієслово-зв'язка в складеному іменному присудку

64) ставати, робитися

65) бути, бувати

66) мати

1. проміжок, протока, прогалина, просвіт, щілина; йӱрӱим танклар араға іду в проміжку між танками ВН; кӧк аралар бахайым булутлара дивлюся на проміжки неба й на хмари Г; (а) о ара в цей час, в цей проміжок часу, в цей момент, у ту мить, тим часом СМ, Б, Г, СЛ, СГ; ао араға за чей час СМ; бу арада в цьому місці, у цей час, у цю мить, у цей момент СБФ, НКД; о арада в цей час СМ, Б, СГ; о арада чыхариймиз сени тартып тієї ж миті ми витягнемо тебе СМ; аман о арада зразу в ту саму мить СГ; арасы його проміжок, те, що знаходиться в проміжку між ними, серед них; тарачых арасы вузький проміжок, як між зубцями гребінця Г; оғадар т'ечий арасы стільки часу мине за цей період П; чох арасы т'ечмий не минуло багато часу, невдовзі Г; бир саат арасы проміжок часу в одну годину СГС; хапу арасындан бах- подивитися в щілину між дверима Г; бу лафын арасыны кестилер ухвалили згідно з цим словом Г;

2. стосунки між ким; аралары бузулуй вони між собою посваряться СМ; арамызы боз- сварити нас К; арасыны боз- сварити кого між собою СК;

3. сл. ім. між, поміж, серед; ӱч кӧпеин арасы бири эн җамбаз серед трьох псів цей був найкращим СЛ; арас (ы) на а) між ними; алх арасна җойулмасын серед людей не загубишся К; беш бала арасна мен бир улан серед п'яти дітей один я хлопець СБФ; исанлар арасна серед людей П; урум арасна серед урумів У; халх арасына на людях СБ; чох чобан арасна хойун арам т'итий коли чабанів багато, вівці дохнуть К, СГ; б) під час; ойун арасна під час гри СБ; аҗдары о йана чевирильмеэн арасна поки дракон повернувся був у протилежний бік СГ; аралар (ы) на дав. в. мн. серед них СМ; арасында між ними; эклисейлен софранын арасында між церквою й трапезною Г; кенди араларында між собою, між ними Кб.; арасындан з-поміж них; бир дэрменҗи мени тапты дэрмен кӧпчеклеринин арасындан один мельник знайшов мене між лопатями колеса водяного млина СЛ; пор. ира, эра.

1) період, проміжок часу; строк, турмін; стадія; урок, заняття

2) епоха, час

3) гpaм. складне закінчене речення; фраза

4) крапка; пауза в кінці речення; кінець

5) pl квітчаста мова, риторика

6) pl; фiзioл. місячні, менструація

7) крапка ( яка відділяє ціле число від десятих часток)

8) фiз. період коливань; cпeц. цикл

9) гeoл. епоха, період

10) мyз. період

11) cпopт. період