обумовленість

1) необхідність, потреба

2) неминучість; невідворотність

3) предмет першої необхідності (тж prime necessity)

4) нужда, бідність

5) філос. необхідність; причинна обумовленість

* * *

1) необхідність, нагальна потреба

2) неминучість; невідворотність

3) предмет першої необхідності ( prime necessity)

4) злидні, бідність

5) фiлoc. необхідність; причинна обумовленість

ПРАВО - система загальнообов'язкових норм і відносин, яка охороняється засобами державного впливу, включаючи примусові заходи. П. забезпечує юридичну регламентацію суспільних відносин у межах усього суспільства. Реальний зміст і соціальне призначення правових функцій зумовлені формою і характером державного устрою, економічними відносинами та відношеннями власності, які склались у суспільстві. Водночас П. є відносно самостійним, впливаючи в свою чергу на державні інституції шляхом встановлення юридичних правил і законів, загальнообов'язкових для всіх державних структур. Формування П. - складний історичний процес. Першими регуляторами поведінки людей були звичаї, застосування яких не вимагало державного примусу. Створення держави відбувалось одночасно зі становленням особливих органів, на які покладалося завдання виконання примусових рішень, що вело до відокремлення П. від інших соціальних норм. Починаючи від Античності утверджуються дві основні теорії природи П.: теорія природного ("природженого") П., яка утверджує зумовленість правових принципів, законів, норм природою людини і, як наслідок, їх незалежність від конкретних соціальних умов і держави; позитивістська теорія П., яка утверджує відносність правових норм, їх обумовленість різними особистісними і суспільними факторами. Сучасне П. синтезує ці підходи, надаючи важливого значення невідчужуваним правам людини, одночасно вказуючи на їхню соціальну обумовленість. Перші форми з'явились у прадавні часи писаного П. (закони Хаммурапі у Вавилоні, Хеттські закони) Н. айбільш розвинутою формою стародавнього П. було римське П., яке стало основою для формування феодального П. шляхом трансформацій та пристосування його до нових економічних реалій і потреб. Із розвитком товарно-грошових відносин у Європі значного поширення набуло т. зв. Магдебурзьке П., яке фіксувало особливий статус і права середньовічних міст. Подальший розвиток економічних та суспільних відносин зумовлює появу нових галузей законодавства, диференціацію П. на правові системи та сфери застосування. Важливого значення набуває формування загальносвітових принципів П. (Статут ООН, Загальна декларація прав людини).

1) спричинення

2) мед. етіологія

3) філос. причинна обумовленість

* * *

1) заподіяння

2) мeд. етіологія

3) фiлoc. причинність, причинна обумовленість

1) залежність, зумовленість

2) несамостійність, підлеглість

3) довір'я

4) юр. очікування рішення; перебування на розгляді (в суді, парламенті тощо)

5) опора; джерело існування

* * *

1) залежність; обумовленість

2) несамостійність, залежність, підпорядкованість

3) довіра

4) юp. знаходження на розгляді (суду, парламенту); очікування рішення

5) опора; джерело існування

6) див. dependency I

1. залежність, обумовленість

2. несамостійність, залежність, підпорядкованість

- close dependence on smbd./ smth. безпосередня залежність від когось/ чогось

- financial dependence фінансова залежність

- partial dependence часткова залежність

- total dependence повна залежність

1) необхідність, нагальна потреба

2) неминучість; невідворотність

3) предмет першої необхідності ( prime necessity)

4) злидні, бідність

5) фiлoc. необхідність; причинна обумовленість

причинність, причинний зв'язок; каузальність

* * *

n; філос.

1) залежність; обумовленість

2) несамостійність, залежність, підпорядкованість

3) довіра

4) юp. знаходження на розгляді (суду, парламенту); очікування рішення

5) опора; джерело існування

6) див. dependency I

ПСИХОЛОГІЯ ( від грецьк. ψυχή - душа; λογοζ - вчення) - наука про становлення, розвиток, закономірності психіки людини та тварин. До серед. XIX ст. П. була структурною частиною філософії і розвивалась у її межах. Упродовж століть явища, що їх вивчала П., підводилися під загальне поняття "душа". Перший систематичний виклад П. належить Аристотелю, який розглядав "душу" не як тонку матерію (на відміну від Анаксимена, Геракліта, Демокрита, Епікура), а як форму організації живого тіла. У філософії Нового часу П. - передовсім вчення про властивості суб'єкта пізнання, які допомагають або заважають осягненню об'єктивного світу. Декарт протиставляв акти рефлексії над власними думками актам реакції на зовнішні реалії і визначав свідомість як особливу непросторову субстанцію, що її суб'єкт може споглядати завдяки інтроспекції ("внутрішньому зору"). Гоббс, Локк, Г'юм створили концепцію асоціацій; Спіноза - вчення про афекти. Ляйбніц та Гербарт ввели поняття позасвідомого. Виділення П. в окрему наукову дисципліну відбувається у XIX ст., що було пов'язано із досягненнями природничих наук, передусім біології. В кін. XIX ст. активно розвиваються дослідження процесів пам'яті (Еббінгауз), уваги (Кеттел), емоцій (Джейтс) та навиків (Торндайк). На поч. XX ст. виникли три методологічних підходи, які зумовили розвиток П. у пер. пол. XX ст.: психоаналіз, гештальтпсихологія, біхевіоризм. Психоаналіз звертається до динаміки взаємодії свідомого та позасвідомого, зосереджується на дослідженні останнього, знаходячи в ньому фундаментальні комплекси, що зумовлюють внутрішнє життя людини Г. ештальтпсихологія вивчає цілісні психічні структури ("гештальти"), які не можна розкласти на елементи. Біхевіоризм розглядає поведінку людини як сукупність реакцій на стимули зовнішнього середовища. В серед. XX ст. на основі філософської антропології та персоналізму виникає традиція "гуманістичної психології", смисловим центром якої є людська особистість та умови її самоактуалізації (Роджерс, Маслоу). Включення в "гуманістичну П." екзистенційної проблематики приводить до появи екзистенційної П. (Мей, Франкл, Ялом) та онтопсихології (Менегетті), в яких досліджуються феномени часу, смерті, сенсу життя, свободи. В цей же період формується діяльнісний підхід у П. (Рубінштейн, Леонтьєв). Виготський досліджує соціокультурну обумовленість індивідуальної свідомості. В укр. П. розвивається ідея про те, що психіка не тільки детермінується об'єктивною реальністю, а й сама детермінує поведінку та діяльність особистості, а тому є особливим буттям. Наприкін. XX ст. в Україні розвивається "П. вчинку" як різновид екзистенційної П., в якій вчинок є способом онтологізації психічного.

n; філос.

1) заподіяння

2) мeд. етіологія

3) фiлoc. причинність, причинна обумовленість

1. за (домовленістю, згодою)

2. (про становище) під, в у

3. за, при, в епоху, до часів

4. (означає включення в розділ тощо) згідно, під, в, на

5. (означає присутність підпису, санкції тощо); за

6. (означає процес виконання дії) під (або перекладається особовою формою дієслова)

7. (означає обумовленість якимись умовами) під, при, в

- obligations under the Charter зобов'язання, що витікають з Статуту

- under agreement за угодою

- under Article 71 of the Charter згідно статті 71 Статуту

- under capitalism при капіталізмі

- under the circumstances за даних обставин

- under the chairmanship of smbd. під головуванням

- under under government control під контролем уряду

- under the heading під заголовком

- under the Prime Minister's signature and seal за підписом прем'єр-міністра і печаткою

- under section 8 of the Treaty в статті 8 даної угоди

- under the terms and conditions of the agreement згідно умов договору

- the matter is still under discussion питання все ще обговорюється

 с обумовленість, зумовленість

1) причинний; каузальний

2) що є причиною

* * *

1) фiлoc. причинний, каузальний; який виражає причинну обумовленість або зв'язок причини е наслідку

2) гpaм. причинний

3) який є причиною

1) фiлoc. причинний, каузальний; який виражає причинну обумовленість або зв'язок причини е наслідку

2) гpaм. причинний

3) який є причиною