на+свободу

I. 1) (чувство, способность) зір (р. зору), (редк., зап.) зрок (-ку), (перен.) очі (очей). [І за те свободу й зір утратив (Франко). Бог дав усім людям однаковий зрок (Комар). У мене слабкі очі (Звин.)]. Слабое -ние - слабкий, поганий зір. Со слабым -нием - недобачливий, слабкоокий. Иметь слабое (плохое) -ние - погано бачити, недобачати, мати слабкий зір, слабкі очі. Обман -ния - омана, мана зорова. Напрягать, напречь -ние - натужувати, натужити зір, напружувати, -жити око. С острым -нием - см. Зоркий. Имеющий -ние - см. Зрячий. Орган -ния - зоровий орган, орган зору;

2) (созерцание) бачення, (зап.) видження, з(д)ріння чого;

3) (взор, взгляд) зір (р. зору), погляд (-ду). Поле -ния - поле зору, обсяг ока. Точка -ния - погляд (-ду). Ошибочная точка -ния - помилковий погляд. С точки -ния - з погляду. [З погляду етики, з погляду християнства кара на горло нічим не виправдана (Кониськ.)]. С этой точки -ния - з цього погляду, з погляду на це, з цього становища, (зап.) під цим оглядом. Под этим углом -ния - з цього погляду, під цим поглядом, оглядом.

II. Зрение, Зреяние (созревание) - доспівання, достигання чого.

* * *

-бливать

1) (чувствовать страсть, быть влюблённым) кохати, любити кого, кохатися, любитися в кому. [Ой, знаю, знаю, кого кохаю, тільки не знаю, з ким жити маю (Пісня). Ой, знати, знати, хто кого любить: горне до серденька, ще й приголубить (Пісня). Любиш батька, матір, а кохаєш милого (Мирн.). Нема тії дівчиноньки, що я в ній кохався (Метл.)]. -бить сильно, крепко - дуже, тяжко, рідно, рідненько кохати, любити кого. [Я люблю тебе рідненько (М. Вовч.)]. Он её -бил безумно - він її шалено кохав. -бить пылко, страстно - палко, жагуче кохати, любити кого. -бить искренно - щиро кохати, любити кого. Кого -лю того и бью - хто кого любить, той того й губить. -бить друг друга - кохати, любити одно одного, кохатися, любитися; срв. Любиться. [Любімося, кохаймося, як ті голубочки (Пісня). Ой, коли ми кохалися, сухі дуби розвивалися (Пісня)];

2) (питать расположение к кому, к чему) любити, полюбляти, залюблювати и -ляти кого. [Усі його в нас любили, - балакливий був чоловік, веселий, громадський (М. Вовч.). Всі сусіда полюбляють (Пісня). Вовки, бачте, вовкулаку не залюблюють (Г. Барв.)]. -бить друг друга - любитися, мати любов між собою. [Любітеся, брати мої! (Шевч.)]. Он -бит родителей - він любить батьків. Я тебя -лю как самого себя - я тебе люблю як себе самого. -бить родину - любити батьківщину, рідний (свій) край. -бить больше всего на свете - любити над усе в світі. [Над усе в світі любив ті деревця (М. Вовч.)];

3) (иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) любити, полюбляти, бути охочим, ласим до чого, любитися, кохатися в чому. [Люблю розмовляти (Шевч.). Не полюбляю я цього (Зміївщ.)]. Он -бит труд - він любить працювати, він охочий до праці. Я -лю фрукты - я люблю садовину, мені садовина до смаку (смакує). Я -лю жизнь в деревне - я люблю (мені до вподоби) жити на селі. Я больше -лю это блюдо - мені смакує більше ця страва. Я -лю больше эту работу - мені ця робота більше до вподоби, я волію цю роботу; срв. Предпочитать. Он -бит свободу - він любить волю. Он -бит гулять - він любить (охочий, ласий) гуляти. Она -бит пение - вона любить співи, охоча до співів. Он -бит выпить - він любить чарку, він ласий (голінний) до чарки, (шутл.) до скляного бога. Это растение -бит тень - ця рослина любить холодок. Сосна -бит песчаную почву - сосна любить піскуватий ґрунт. Деньги -бят счёт - гроші лічбу люблять. -бишь кататься, -би и саночки возить - любиш узяток, люби й даток; заїздив конячку - неси сам кульбачку. -бить науку, искусство, театр - любити науку, мистецтво, театр, кохатися в науці, у мистецтві, в театрі, бути охочим до науки, до мистецтва, до театру;

4) (жалеть) жалувати. [Чи добре тобі тут, сину, чи жалують тебе? (Н.- Лев.)]. Любящий - що любить, що кохає; (полный любви) люблячий, люб'ячий, прихильний. [Люблячою рукою списує Бордуляк (Єфр.). Такий він люб'ячий до мене (М. Вовч.). Прихильним оком подививсь на сина (Крим.)]. -щий что (любитель чего) - охочий, щирий, голінний, ласий до чого, на що; срв. Любитель. -щий детей - дітолюбний.

* * *

полон

1) (содержащий сколько может вместить) повний, повен чого. [Напою коня з повного відра. Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Мирн.). Нарвала грушок повен фартушок]. Совершенно -ный, полным -ный - повнісінький, повніненький, (преимущ. в песнях) повна-повниця. -ная луна - місяць уповні, повня, повний місяць. -ная вода - повновіддя, велика вода. Становиться -ным - сповнятися, виповнятися. -ный возраст - повноліття. Ему -ных тридцать лет - йому сповна (всі) трицять років. Ведро -но воды - у відрі повно води; відро повне води. Двор -лон людей - у дворі повно людей. Увидел двор -ный людей - побачив у дворі повно людей; побачив двір повен людей. -ный до краёв - повний ущерть, повний аж по (самі) вінця. -ный с верхом - повний з верхом (з наспою). Глаза -ны слёз - в очах повно сліз. -ные слёз глаза - очі сліз повні. Человек -ный надежд - людина повна надій. Голова -на дум - у голові повно думок. Взгляд -ный муки - погляд повний муки. -ный интереса к чему - повний цікавости до чого, дуже цікавий до чого;

2) (содержащий в себе всё должное, неумалённый) повний, зуповний, цілий, (у)весь, всенький. [Та-ж кожний задум наш у цій юдолі своїх надій зуповних не доходить (Куліш). Треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запоріжжя було на раді (Куліш)]. При -ном собрании - при повному зборі. -ное собрание сочинений - повна (комплетна) збірка творів (писаннів). -ный пансионер - пансіонер (пожилець) на всьому готовому. В -ном уме - при повному розумі, сповна розуму бувши. В -ном ли ты уме? - чи ти сповна розуму? В -ном объёме - до краю, цілком. Он изучил эту науку в -ном объёме - він простудіював цю науку цілком (до краю). -ный рабочий день - цілий робітний день;

3) (законченный, до конца доведенный или дошедший) цілковитий, довершений, повний. Цілковите розуміння справи. Цілковитий безлад. Цілковита ілюзія. Довершене безглуздя. Повна радість]. Предоставить -ную свободу - дати повну (цілковиту, всю) волю;

4) -ный в лице - повновидий; (в теле) гладкий, огрядний, опасистий, опалистий, тілистий, дебелий, (насм.) барилькуватий. Срв. Толстяк;

5) (об одежде) рясний. [Рясна спідниця, рясна свита].

* * *

1) по́вний, по́вен, -вна, -вне

2) (совершенный, абсолютный, достигший предела) по́вний; ( полнейший) цілкови́тий

3) ( толстый) по́вний; ( о человеке) огря́дний и огрядни́й, нато́птаний, нато́птуваний, уто́птаний; ( о теле) тіли́стий

порваться

1) рватися, порватися, (о тканях, бумаге и т. п.) дертися, подертися, дратися, подратися. [Ой як вийдеш на вулицю, - намисто порветься. Як лиштва подереться, пишання минеться];

2) (стремиться) пориватися, рватися, порватися, поривати, (с усилием) пнутися, (торопливо, поспешно) квапитися, поквапитися, (на дело, которое не по силам; иронич.) сікатися, (много раз или долго) попорватися, попопнутися, попосікатися. [Я змагався, поривався гори зсунути з землі (Грінч.). Ми не рвемось на свободу й другим її не дамо (Самійл.). Молода сила тремтить і пориває з кожної жилки стебла (Коцюб.). За щелепами своє не поміститься, а (вона) до чужого куска квапиться (Кониськ.). Сікається бити мене свекор, та тікаю я (Грінч.)].

* * *

несов.; сов. - порв`аться

1) (несов.: разорваться) порва́тися, розірва́тися; ( изодраться) поде́ртися, подра́тися, розде́ртися, розідра́тися

2) (о связях, отношениях) порива́тися и рва́тися, порва́тися; ( разрываться) розрива́тися, розірва́тися

3) (несов.: делать порывистые движения) порива́тися, рва́тися

4) (несов.: стремиться) порива́тися

предоставить (право кому) давати, дати, надавати, надати кому що (право), (себе) застерегати, застерегти (собі право); (отдавать на волю чью) віддавати віддати (на волю чию), (себя) здаватися, здатися на кого, на що; (позволять) дозволяти, дозволити кому що (з)робити. -лять волю (свободу действий) - давати волю кому. [Він за день увесь садок обірве, коли дасте йому волю (Звин.)]. -лять на чьё-л. усмотрение, кому-л. на усмотрение - давати (віддавати) на волю чию, давати (віддавати) кому на волю, на призволяще. [Даю вам на волю (на призволяще) - як хочете, так і робіть]. -вляю себя на ваше усмотрение - здаюся на вашу волю, на ваш суд. -вить себя на волю судьбы, на волю случая - здатися на долю (на ласку долі), на випадок. -вьте это судьбе, на волю судьбы - дайте (віддайте) це на волю долі. -вьте это времени - дайте це на волю часові. -влять, -вить себе право - застерегати (застерегти) собі право. -влять право кому - давати (надавати) право кому. [Громада надала мені таке право (Звин.)]. -влять что в пользование чьё либо - давати що до користування кому. -влять в чьё-л. распоряжение - давати кому що до волі, на чию хіть (волю) здавати. -влять себя в чьё-л. распоряжение - здаватися на чию волю. -вить выбор (выбрать) - дати до вибору (дати вибрати) кому що. -вить кому жить как хочет (как угодно) - дати кому жити, як хоче. -вить кому делать, что хочет - дати волю чинити що-хотя. [Воля їм тепер чинити що-хотя (Куліш)]. -вить работу, службу кому - дати працю, посаду кому. -вьте мне это сделать - дозвольте (дайте, дайте мені волю) це зробити. -вьте мне это знать, решить - дозвольте мені це знати, вирішити. -тавь это мне (не мешайся в это) - полиши це на мене, не втручайся в це (в цю справу). Суд -вил мне подать ходатайство о помиловании - суд дав мені право (суд дозволив мені) прохати про помилування. Предоставленный - даний, відданий. -ный на волю судьбы - даний (відданий) на ласку долі. -нное кому право - (на)дане кому право. -ный самому себе - покинутий (полишений, зданий) на самого себе. Предоставляемый - даваний. -ться - даватися, надаватися, бути даним. -ется вам право - дається (надається) вам право. Судить об этом -ется другим - міркувати про це дається (на волю) иншим.

* * *

несов.; сов. - предост`авить

1) (давать в пользование что-л., давать возможность обладания кем-чем) дава́ти (даю́, дає́ш), да́ти (дам, даси́); ( отдавать) віддава́ти, відда́ти

2) (что - давать возможность делать что-л., распоряжаться чем) дава́ти, да́ти (що); (слово, право пользования) надава́ти, нада́ти (що, чого); ( оставлять) залиша́ти, зали́ши́ти, полиша́ти, полиши́ти (що); ( позволять) дозволя́ти, дозво́лити (що)