нам+говорят

I. 1) люди (-дей, -дям, -дьми), ласк. людоньки, людочки, (мир, общество) мир (-ру), громада; срв. Люд, Народ. [Бог богом, а люди людьми (Номис). Узяв роздав горілку людям (Март.). Ой, людоньки! Ой, людоньки, пустіте! (Л. Укр.). Людочки добрі, побіжіть за ним (Мирн.). Миру-миру до їх приходило (Гнід.)]. Молодые -ди - молоді люди, (молодёжь) молодь (-ди), (парни) парубоцтво. Старые -ди - старі люди. Окольные -ди - околичні люди. Сведущие -ди - досвідчені (тямущі) люди. Рабочие -ди - робітні (робочі) люди, робітники, соб. робітництво. Он не умеет обращаться с -ми - він не вміє поводитись із людьми. Все -ди смертны - всі люди вмирущі, смерти не відперти, всім нам там бути. Что вы за -ди? - Що ви за люди? Хто ви такі? Що ви таке? Порядочные -ди - порядні (пристойні) люди. Это очень опасные -ди - це дуже (з їх дуже) небезпечні люди. Он выходит из ряда обыкновенных -дей - з його непересічна людина. Все мы -ди, да не все человеки - всі ми люди, та не всі людський образ маємо. -ди говорят - люди кажуть, (поговаривают) дейкають, подейкують, плещуть. Добрые, злые -ди - добрі, лихі люди. [Не так тії вороги, як добрії люди (Шевч.)]. На -дях и смерть красна - на людях і смерть не страшна, гуртом і вмерти не страшно. -дей много, а человека нет - людей сила, а людини немає. Народу-то, народу - ровно -дей - миру-миру, як людей. На свете не без добрых -дей - в світі не без добрих людей. За -ми говорю - за людьми кажу; коли люди брешуть, то й я з їми. Вывести в -ди - вивести в люди, (о мн.) повиводити в люди. Выйти в -ди - вибитися в люди, вилюдніти. Что -дям, то и нам - що людям, те й нам; що громаді, те й бабі. И мы не хуже - дей - і ми не гірші за людей, і ми як люди, і ми по-при люди. В чужих -дях - між чужими людьми. Вас же за -дей считают - вас же за людей мають. На -дях - прилюдно, на людях; срв. Публично. Пойти в -ди - піти (по)між люди, піти на люди. [Не йди між люди (Шевч.)]. -дей посмотреть и себя показать - себе показати і на людей подивитися. На собрании было много -дей - на зборах було багато людей, сила людей (люду), на збори зійшлася велика громада. Покрыться -ми - укритися людьми, залюднитися. [Майдан на хвилину ожив, залюднився (Коцюб.)];

2) (слуги) люди, челядь (-ди), наймити, наймиття (-тя), слуги. [Дворова челядь (Сторож.). В тебе наймиття лихе (Пісня)]. Ваши -ди хорошо служат - ваші слуги (люди) добре служать. Он отпустил всех своих -дей - він повідпускав (з дому) всіх своїх слуг (людей).

II. Люди (назв. буквы Л в ц.-сл. азб.) - люди.

* * *

мало, (немного) трохи, тро[і]шки, не гурт, незгурта, обмаль чого, (скудно) скупо, тонко на що. [Розуму багато, а грошей мало (Номис). Це діялось за царя Гороха (Горошка), як було людей трохи (трошки) (Приказка). Сумна-невесела прийшла вона додому, мало чого пила, мало чого їла (Мирн.). Трошки того віку, а як його важко прожити (Коцюб.). Грошей у мене не гурт (Звин.). Скупо в мене на гроші (Кониськ.). Маємо скупо даних для зовнішього життя Коцюбинського (Єфр.)]. Иметь -ло денег - мати не гурт (незгурта, обмаль) грошей. У меня -ло денег - у мене мало (обмаль, не гурт, незгурта) грошей, у мене скупо (тонко) на гроші. Очень -ло - дуже мало, (описат.) як кіт (комар) наплакав, з мишачу бідницю, з комарову ніжку. [Розуму в його як кіт наплакав (Київщ.)]. Я его очень -ло знаю - я його дуже мало знаю. Много шуму, -ло толку - багато галасу - мало діла. Так -ло - так мало, так трошки. [А я так мало, небагато благав у Бога - тільки хату (Шевч.)]. Извините, что так -ло - вибачте, що так мало (трошки). Этих денег -ло на все ваши покупки - цих грошей (за)мало (не стане) на всі ваші покупки. Слишком мало - замало, надто мало, занадто мало. [Сього було ще замало, щоб розпочати судову справу (О. Лев.)]. Ни -ло - (а)ні трохи, (а)ні тро[і]шки. [Ні трохи не помогло]. Чего -ло, то в диковинку - що новина, те дивина; чого не бачив, те в дивовижу. Похвалы его -ло трогают - за похвали (до похвал) йому байдуже. -ло ли его наказывали, но он не исправляется - хіба мало його карано, коли-ж він не кращає. Довольно -ло - см. Маловато. Не -ло - чимало, чималенько, не-помалу, багатенько. [Пани жахались козацького завзяття не-помалу (Куліш)]. Не -ло мне было хлопот с этим делом - не мало (чимало) мав я клопоту з цією справою. -ло ли что, -ло ли чего - мало чого, хіба мало чого. -ло ли что может случиться - мало чого може статися (трапитися). -ло ли что говорят о нём - хіба мало чого про (за) нього кажуть. -ло ли чего бы вам хотелось! - мало чого-б ви хотіли, ще-б (пак) чого ви зах(о)тіли (забажали)! -ло того - того мало, то не все ще, на тому не край. -ло того, что он глуп, но он ещё и зол - то не все іще, що він дурний, а він і лихий (злий). -ло того, что он хочет быть богатым, но он хочет ещё повелевать - на тому не край, що він хоче бути багатим, а він хоче ще й панувати. Да -ло того - ба, та ще, та що-то, мало сказано. [Потім довелось нам розстатися, ба й забути один одного (Грінч.). І жінки, і молодиці повибігають, та що-то: і дітвора висипле з хат (Квітка). В печері показався віск - мало сказано, вся стінка зажовтілася (Франко)]. Мало-по-малу - помалу, помалу- малу, помаленьку, змалку-помалку, поволі, поволі-волі, поволеньки, потроху, спроквола, спокволу; срв. Понемногу. [Помалу став він багатшати (М. Грінч.). Помалу-малу синя імла рідшає (Коцюб.). Змалку-помалку я навчився майструвати (Київщ.). Так помаленьку і піддався, і вірив в пана, як турчин в місяць (Свидн.). Поволі по церкві, то тут, то там, займалися вогники (Коцюб.). Спроквола добираючись, заплутав пан-отця, як павук муху (Свидн.)]. А ему и горя -ло - а йому і байдуже (а йому ні гадки) про що (за що). [Пташкам про зиму байдуже (Л. Укр.)]. Мало-мальски - хоч трохи, хоч тро[і]шечки, мало-на-мало. [Хоч трохи розумна людина того не зробить (Київ)].

* * *

I. мест, неопр. хтось, (при имени, фамилии ещё) такий (собі), якийсь собі; один якийсь (такий), на ім'я; один якийсь (такий), на прізвище; срв. Некий 1. [Байку українську після Гребінки репрезентують провінціяли: такий собі Мазюкевич в 50-х роках у Київі видав чотирнадцять байок Крилова в українському перекладі (М. Зеров)]. -то Шмидт рассказывал мне, что… - такий (собі) Шмідт (один такий (якийсь), на прізвище Шмідт,) розповідав мені, що… -то в сером - хтось у сірому. [Андреєв полюбляє схематичні персонажі: Хтось у сірому, Той, що дістає поличинки, - такі їх імена (М. Зеров)].

II. (Не кто) мест. указат.-отриц.

1) (никто не) ніхто не; (не кто иной) не хто(сь) инший, ніхто инший. -то тебя просил - ніхто тебе не просив. Не кого зовут, - тебя - не кого(сь) иншого кличуть (нікого иншого не кличуть), а тебе; не кого(-ж) кличуть, як тебе. Не кому говорят, что не тебе - не кому(сь) иншому кажуть (нікому иншому не кажуть), а тобі;

2) (с переносом удар. на отрицание - в косв. пад.). Некого - нема(є) (прош. вр.: не було, буд.: не буде) кого, нікого. Мне -го просить об этом - мені нікого (мені нема кого, я не маю кого) просити про це. Некому - нема(є) кому, нікому. [Нема кому запитати, за що їх убито (Шевч.). Розкрив-би я своє серце, та нікому (Куліш)]. Некем - нема(є) ким, ніким. Не за кого - нема(є) за кого, ні за кого. Не к кому - нема(є) до кого, ні до кого. Не на ком - нема(є) на кому, ні на кому. Не о ком - нема(є) про (за) кого, ні про кого, ні за кого. Не от кого - нема(є) від кого, ні від кого. [Ні від кого мені піти з дому, бо сама (одна) дома (Вовчанщ.)]. Не при ком - нема(є) при кому (кім), ні при кім. [Трудно; нема при кім нам жити (Л. Укр.)]. Не с кем - нема(є) з ким, ні з ким. [Ні з ким буде поплакати (Шевч.)]. Не у кого - нема(є) в кого, ні в кого. [Ні в кого було спитать (П. Тичина)].

* * *

междом. и част.

1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) давай, (мн.: нуте) нуте, давайте, (при обращение в 1-м лице мн.) нумо, нум. [Ну, йди вже, годі баритися! (Брацл.). Чого-ж ти мовчиш? ну, скажи-ж, товаришу! (М. Хвильов.). «Ну, Галакточко, а що там узагалі говорять про мене?» - «Себ-то де говорять?» - «Ну, взагалі» (М. Хвильов.). Ну, Вакуло, ти-ж сам знаєш, що без контракту нічого не робиться (Гоголь). Ну що ж, Тарасе! - рад єси, не рад - дивись, який в господі нашій лад (П. Тичина). Ну, так що ж робити? (М. Хвильов.). Гей, нуте, косарі (Номис). Давайте йти! Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Нумо в дорогу! (Дніпр. Ч.). Нумо до праці мерщій! (Грінч.). Нум орать мерщій! (М. Терещ.)]. Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) - от що, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя та й покохали одне одного так… (перекл. А. Харч.). Ну, говорите! - ну, кажіть! кажіть-бо! Нуте, рассказывайте! - ну, розповідайте! Ну, пожалуйста - ну, будь ласка (будьте ласкаві). Ну, полно тебе упрямиться - ну, годі тобі упиратися. Ну-с, что скажете? - ну, добродію (пане), що скажете? Вон он, ну его бить! - ось він, нумо (нум, давайте) його бити! Ну да ну, а всё на одном месте - ну та ну, а все на тім самім місці (а все ні з місця). А ну - ану; ануте, анумо; срв. Ну-ка. [Ану, заведи-но пісні! (Остр. Скарбів). Ану: гоп трала, гоп трала, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)]. А ну, тебе говорят! - ану, тобі кажуть! Ну же - ну-бо, ну-ж. Да ну - ну-бо. [Ну-бо не пустуй! (Вороний)]. Да ну, иди, что ли! - та ну-бо йди, чи що! Да ну же - та ну-бо, (та) ну-ж бо;

2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну, (грозя пальцем) ну-ну-ну. [Ну, я-ж тобі, почекай! (Брацл.). Ну-ну-ну! я-ж тобі задам, будеш ти мене пам'ятати! (Вінниччина)]. Ну, смотри же! - ну, дивися! А ну - ану! [Ану вдар! (Сл. Гр.). Ану, виходь, котрий! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну ударь! - ану-ну вдар!;

3) (в бранных выраж., проклятьях) - ну, ану. Ну тебя! - цур тобі! цур тобі, пек (тобі)! (а) бодай тебе! а йди ти (собі)!, (отвяжись) відчепись! [Цур тобі (бодай тебе), який ти дурний! (Номис). Цур тобі, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! - цур йому! цур йому, пек (йому)!; (нужды нет) дарма! [Цур-же йому з лісом! (Шевч.). Таке робили, що цур йому вже і казать! (Котл.)]. А ну его! - та цур- йому!, (пропади он пропадом) (та) хай-же він згине (зслизне)! Ну тебя к лешему - см. Леший. Ну вас! - цур вам! (а) бодай вас! [А бодай вас та цур-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! - ану вас усіх к чорту (к бісу, до дідька, к богу)! а йдіть ви всі до чорта (до біса, до дідька)! Ну вас всех к семи чертям! - а йдіть ви всі під три чорти!;

4) (в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівроку! (Номис). Ну, хлопче, та й утяв-же ти штуку! (Київщ.). «А от за давнього часу, коли…» - «Ну, свате, згадав часи!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була! (Велз)]. Ну, кто-бы мог это подумать! - ну, хто-б міг це подумати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» - «Ну?» - «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) - «Ти чув, що подейкують люди?» - «Ну?» - «От тобі й ну!» (перекл. А Харч.). Ну что вы! - ну що ви! [Ну що ви, Ліно, я дуже вам вдячна (В. Підмог.)]. Да ну?! - та невже? та ну? Ну уж обед! - ну (та) й обід. Ну и - ну й, та й. [Ну й дивачка ви, Марто! (В. Підмог.). Та й тюхтій-же я підтоптаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну, какой сердитый! - ну-ну, який сердитий! Такой, что ну! - такий, що ну-ну!, (зап.) такий що раз! [Вона така красна, така красна, що раз! (Стефаник)];

5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гаразд, добре. [Нема, ну, то й нема! (Л. Укр.). «Ну, там побачимо» - сказав він лагідно (В. Підмог.). А я був подумав, що ти й справді знаєш правила; ну, та коли ти їх не знаєш, то я знаю (Остр. Скарбів). Гаразд, дивись-же, ти заскочив мене (Остр. Скарбів)]. Ну что же, приходите - ну що-ж, приходьте. Ну, конечно, очевидно и т. п. - ну, звичайно (звісно); а звісно; ну, видима річ и т. п. [Сподіваєтесь, що уряд сплатить ваш борг, га? а звісно, сплатить (Кінець Неволі). «Я невільна!» - «Ну, видима річ!» (В. Підмог.)]. Ну да - авжеж; см. Конечно 2. Ну, ладно! - ну, добре! гаразд! ну-ну! Ну, и ладно - то й гаразд, то й добре. [«Народу багато, друже?» - Батько відповів, що ні, - людей, на жаль, дуже обмаль. - «То й гаразд» (Остр. Скарбів)];

6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пораду все, що хочеш, дам тобі я в нагороду». - «Ну, на се» - поет відмовив - «не надіюся я зроду» (Л. Укр.)]. Ну, нет! - е, ні! ба ні! [Ба ні! не піду до нього (Липовеч.)]. Ну, вот ещё! - ну, от іще! (ну.) ще що (скажеш, скажете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи!» - «Ат, одчепись!» (Сл. Гр.). «Посидьте, поки я хоч з жінкою та з дітьми попрощаюсь». - «Ет, ще вигадав прощаться! ходім» (Рудч.)]. Ну, вот, ещё что скажеш! - ну, от іще що скажеш! Ну, где таки! - де то вже таки! [Де то вже таки він так сказати може! (Рудан.)]. Ну, знаете - ну, знаєте. [Я ось який, а ви така ось - ну, знаєте, ні те, ні се (Влизько)];

7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не казав-же я?» - подумав собі Чуб (Гоголь). Ну, а все-ж таки, чим-же соціялізм відрізняється від комунізму? (М. Хвильов.). «А що ти думаєш запропонувати?» - «А як ти гадаєш? Ну?… от тобі й ребус!» (М. Хвильов.). «Від кого-ж лист?» - «Від гетьмана Ханенка?» - «Ханенка? йо?» (Стар.-Чернях.)]. Ну, а вы? - ну, а ви? Ну так что же? - ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з того? Ну что с ним делать? - ну що з ним робити?;

8) (в повествовании - как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото, отож, (ну) так от. [Був собі одважний лицар, нам його згадать до речи… Ну, та сей одважний лицар якось вибрався до бою (Л. Укр.). Багато слів було у нього в книжці, ну, й казав-би собі яке хотів (Л. Укр.). Урядники все робили справно; пашпорти там, ну й хто бунтівник - знали (Ледянко)]. Ну вот он говорит - ото(ж) він і каже;

9) (в выраж. многократного действия) давай, ну. [Зборов його та й давай бити (Київщ.). Пішла вона, - я давай паскудити Настуню (Крим.). Обнялися і давай цілуватися (Сл. Ум.). З переполоху ну втікать (Шевч.)]. Да и ну - та й давай, та й ну. [Зібрав шляхту всю докупи та й ну частувати (Шевч.)];

10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття (гал.) гайта, готьта, гайтта, герта (налево) вістя, (гал.) вісьта. [Но, булані! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, урагова! (Костомар.)].

* * *

1) межд. ну; (при обращении в первом лице, мн.) ну́мо, нум, ну́мте; ( нуте) ну́те; (давай, давайте) дава́й, дава́йте, дава́ймо

2) (част.: неужели) ну

3) (част.: давай) ну, дава́й; и

користь (-сти), пожиток (-тку); пожива, поживок, ужиток (-тку), уживок, нажиток, вигода, зиск (-ску), (гал.) хосен (р. хісна); (прок) пуття (-тя); (помощь, облегчение) пільга, помога. [Коли він стає для инших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада (Франко)]. Для общей -зы - для загального добра. Для своей (собственной) -зы - для своєї (власної) користи (вигоди), на свою (власну) користь (вигоду), для свого пожитку (нажитку). [Іванець для своєї користи роздуває старе огнище (Куліш)]. -за государства, государственная -за - інтерес (добро) держави, державний інтерес, державна користь. Частная -за - приватний інтерес, приватна вигода. На -зу отечества, человечества - на користь (на пожиток) батьківщині, людськості. [П'ю за працю на пожиток країні нашій, панове (Коцюб.)]. Общественная -за - громадський ужиток. [З мене нема громаді ніякого вжитку (Стор.). От які попи! От який з них ужиток для пастви (Свидн.)]. В -зу бедных - на користь (на вжиток, на поміч) бідним. Что -зы из того, что… - яка користь із того, який ужиток з того, який хосен із того, яка вигода з того, що… [Яка тобі користь з того, що Походенка виб'ють різками? (Конис.). Який з того був нам ужиток? (Куліш). Який з тебе, чоловіче, для народу хосен? (Маковей)]. Невелика -за, мало -зы из того - мало користи (пожитку), малий спасибіг и мале спасибі з того. Приносить -зу, служить на (в) -зу кому, чему - бути, іти кому на користь (на пожиток, на хосен), на чию користь (на чий пожиток, на чий хосен), користувати кого. [Як мають вони чужих людей користувати, то нехай лучче нашому князеві на зброю складуться (Куліш). Працею, і тільки нею одною, перетворюється усе сирове в готове - таке, що йде людям на пожиток (Єфр.)]. Получать, извлекать -зу из чего - мати користь (пожиток, поживок, вигоду и т. п.) з чого, брати (узяти) користь з чого, використовувати (використувати) що, срв. Пользоваться. Я не извлёк ни малейшей -зы из этого дела - я не мав ані найменшої користи (пожитку, поживи, поживку, нажитку, вигоди, зиску) з цього діла (з цієї справи). Извлекать для себя -зу из чего-л. - (фигур.) грати на чому в свою сопілку. [На цьому увесь час грало в свою сопілку галицьке москвофільство (Єфр.)]. Употребить с -зой что-л. - спожиткувати що. Обращать что в свою -зу - повертати, обертати що на свою (собі на) користь, собі на пожиток, вернути (навертати, повертати, горнути) що на свою руч. [Люди повернули оці сили на користь собі (Комар). На свою руч навертали справу (Грінч.)]. Всё обратилось к его -зе - все повернулося йому на користь (на пожиток), на його руч. Располагать в свою -зу - привертати, привернути до себе. На -зу кому, в чью -зу - на користь (на вигоду) кому. [Лишаю все, що на мою вигоду закони рицарства установили (Куліш)]. Говорить в чью-л. -зу - на чию руч казати. [Таких, щоб вони на нашу руч казали (Грінч.)]. Всё это говорит не в вашу -зу - все це не за вас (не на вашу руч) промовляє (говорить). Суд вынес решение в -зу истца - суд вирішив на користь позовникові. Высказаться в -зу кого-л, чего-л. - висловитися за кого, за що. Он расположен в мою -зу - він прияє мені, він прихильний до мене. Он истолковал это в свою -зу - він витовмачив це на свою користь (вигоду), собі на користь (на вигоду). Некоторые соображения говорят в -зу этого предположения, а не против него - деякі мірковання промовляють (говорять) за цю гадку, а не проти неї. Мои советы не принесли ему никакой -зы - мої поради нічого йому не врадили (не зарадили). Это лекарство приносит -зу - ці ліки помагають, це помічні ліки. Пойти без -зы - піти без пуття, марне, даремне, даром, пусто; срв. Бесполезно.

* * *

1) ко́ристь, -ті и кори́сть; ( выгода) ви́года, пожи́ток, -тку; ужи́ток, -тку; ску́ток, -тку; диал. хосе́н, род. п. хісна́ и хісну́; ( полезность) кори́сність, -ності

2) (нажива, барыш) зиск, -у