модерн

n мист.

модерніст

* * *

adj мист.

модерністський

* * *

a; мист.

модернізація

* * *

модернізувати; надати сучасного характеру

* * *

1. n

1) стиль; склад; спосіб вираження

2) манера; стиль (спосіб) життя

3) школа, напрям (у мистецтві)

4) смак; елегантність; витонченість; оригінальність; розкіш, шик, блиск

5) фасон, мода; крій

6) рід, сорт, вид, тип

7) стиль (літочислення)

8) титул, звання

9) поет. перо, олівець

10) грамофонна голка

11) мед. голка

12) голка для гравірування; різець

13) друк. малюнок (шрифту)

14) стиль (гостра паличка для писання у стародавніх греків і римлян)

15) бот. стовпчик (квітки); маточка

16) назва фірми

2. v

1) величати, титулувати, називати

2) гравірувати

3) амер. уводити в моду; шити відповідно до моди

4) модернізувати

* * *

1) стиль; склад, спосіб вираження; манера; стиль

2) напрямок, школа ( у мистецтві)

3) смак, вишуканість; оригінальність; розкіш, шик

4) фасон, мода

5) сорт, вид, різновид, рід

6) пoлiгp. правила пунктуації, переносу, уживання заголовних, малих літер, вибору шрифтів ( прийняті в даному видавництві)

7) стиль ( літочислення)

8) титул; звання; зареєстрована назва фірми

9) стиль (гостра паличка для писання у стародавніх греків, римлян)

10) пoeт. перо, стіло

11) грамофонна голка

12) гравірувальна голка; різець

13) пoлiгp. малюнок ( шрифту)

14) бoт. стовпчик ( квітки); маточка

15) гномон ( сонячного годинника)

16) мeд. стилет, голка

1) іменувати, називати; величати, титулувати

2) конструювати; проектувати; створювати дизайн

3) гравірувати

4) вводити в моду; шити по моді

5) модернізувати, приводити у відповідність з існуючою нормою

1) модернізація; доведення до рівня сцчасності

2) коректування, оновлення ( даних)

3) останній, уточнений варіант ( доповіді)

4) найновітніша інформація; останні, свіжі новини

5) кoмп. виправлення, нова версія

1) людина нового часу; людина з сучасними поглядами

2) модерніст

1) недавній

2) новітній, сучасний

3) миcт. модерністський

1) модернізація; доведення до рівня сцчасності

2) коректування, оновлення ( даних)

3) останній, уточнений варіант ( доповіді)

4) найновітніша інформація; останні, свіжі новини

5) кoмп. виправлення, нова версія

-нистка модерніст, -ністка.

* * *

и Нов новий; (поновее, поближе к современности) новітній; (нового времени) новочасний. [Може викую я з його (слова) до старого плуга новий леміш і чересло (Шевч.). Вступає в вік новий душа чиста (П. Тичина). Скажіть якої новітньої казки (Звин.). Новітня сукня (Крим.). Привезли саркофаг до брами новітнього храму (Л. Укр.). Новітні співці відгукнулись на голос той (Вороний). Страшна була людям якась новітня, невідома міць (Дніпр. Ч.). Знайшли собі новітнє щастя (Крим.)]. -вые века - нові віки, нова доба. -вый год - новий рік. Встречать -вый год - зустрічати новий рік. С -вым годом! - з новим роком! Поздравлять с -вым годом - см. Поздравлять. -вый завет - новий заповіт (завіт). -вая Зеландия, -вая Каледония и т. п. - Нова Зеландія, Нова Каледонія и т. п. -вые лица (особы) - нові люди. -вый мир - новий світ. [Світ новий, багряний (Сосюра)]. -вая неделя, церк. - провідний тиждень, проводи (-від и (реже) -дів). -вый порядок, режим - новий порядок (лад), режим. -вый Свет, геогр. - Новий Світ. -вое серебро - нове срібло, мельхіор (-ру). -вое слово (неологизм) - нове слово, новотвір (-твору). -вый стиль - а) (летоисчисления) новий стиль; б) (в искусстве) новий стиль, (модерн) модерний стиль, стиль-модерн. -вый человек - нова людина; (новичок) новак (-ка). Что -вого? - що (чути) нового? Пока -во что кому - поки новина (новинка) що кому. Совершенно -вый - новісінький. По -му - по- новому; по-новітньому. Старый друг лучше -вых двух - за старого приятеля двох нових дають, (та й то не беруть). -вая метла чисто метёт - см. Мести 1.

* * *

v модернізувати, приводити у відповідність до вимог сучасності

- to update conventional weapons модернізувати звичайні види озброєнь

1) модерніза́ція; оно́влення інформа́ції (да́них)

2) комп. нова́ (ви́правлена) ве́рсія (реда́кція) (програми, файла)

 ж

 1. модернізм;

 2. модерністи

Деррида, Жак (1930) - франц. філософ, лідер деконструктивістського напряму в сучасній філософії постструктуралізму. Закінчив Вищу нормальну школу, викладав у Сорбонні, був асистентом Рикера. Нині викладає у Вищій школі досліджень в галузі соціальних наук (Париж). Філософська система Д. дуже синтетична. Синтезові були піддані - філософська традиція Нового часу (Модерн), франц. структуралізм (Варт, Фуко, Леві-Стросс), нім. традиція (Ніцше, Гуссерль, Гайдеггер), психоаналіз (Фройд, Лакан). Переосмислюючи тексти західноєвропейської метафізики з Характерним для неї, за термінологією Д., "онто-тео-телео-фало-фоно-логоцентризмом", він критикує філософський Модерн за його монологічність, зосередженість на окремих понятттях, розуміння буття як наявності. Ця критика оформилася у такий спосіб філософування, як деконструкція, який, долаючи метафізику в тексті, показує обмеженість і вичерпаність тих форм філософування, які наразі використовувалися провідними напрямами класичної і сучасної західної філософії. Деконструкція полягає у знаходженні в текстах опорних понять і метафор, які вказують на несамототожність тексту та познаки його перегуків з іншими текстами. Метафізичне мислення схильне до затирання цих познак, у той час як "живе теперішнє", за Д., не існує у чистому вигляді (як таке), а є полем співіснування як відбитків минулого, так і контурів майбутнього. У тексті завжди від початку присутні повтори, копії, сліди і т.п., тому він є витвором, на тілі якого знаходимо познаки "включення" текстів, що їх неможливо звести ні до якого синтезу Н. айважливішим неологізмом філософії Д. є логоцентризм.

[br]

Осн. тв.: "Про граматологію", "Письмо і відмінність", "Голос і феномен" (1967); "Поля філософії", "Розсіяння" (1972); "Шпори. Стилі Ніцше" (1978); "Поштова листівка: від Сократа до Фройда і далі" (1980); "Психея: Винахід іншого" (1987).

Ліотар, Жан-Франсуа (1924, Париж - 1998) - франц. філософ, представник постструктуралізму. Застосував поняття постмодернізму до розвитку філософії, визначаючи сучасну філософію як "філософію постмодерну". Модерн, на думку Л., є епохою панування "великих метарозповідей" ("діалектика духу", "емансипація людини", "герменевтика смислу" тощо), які намагалися обійняти статус універсально легітимних. Епоха постмодерну - це епоха недовіри до метарозповідей, їх делегітимації, вивільнення "мікронаративів", що не зазіхають на загальновизнаність і використовуються лише ситуативно. Загибель метарозповідей надає простору різноманітним мовним іграм, що не мають поміж собою нічого спільного й існують лише в межах власних сфер релевантності. Згодом Л. конкретизує поняття мовної гри, застосовуючи терміни "жанр дискурсу" (тобто історична і топологічна специфіка дискурсу) і "режим речення" (ствердження, заперечення, підозра, доведення тощо) К. ожен жанр дискурсу запроваджує, за Л., свої правила прийнятності ходів мовної гри, неспіввимірні з правилами інших жанрів, оскільки правило є не денотативним, а суто прескриптивним судженням. Звідси - різні жанри дискурсу не можуть нічого "довести" один одному, а жанру жанрів, що стояв би понад ними, не існує взагалі. 'Тому "суперечка", що точиться між жанрами дискурсу, є єдино можливою формою їх взаємодії, запобігаючи зміцненню тоталітарних прагнень до єдності й уніфікації. Поняття постмодерну вказує, за Л., не стільки на хронологічний, скільки на змістовий елемент розвитку філософії. Загибель метарозповідей і запанування радикального плюралізму є природним наслідком модерну, реакцією на його вади. Постмодерн, на думку Л., завжди був вписаним у модерн і лише сьогодні досяг свого чіткого оформлення. Постійна неузгодженість між змістом, котрий потребував виразу, і хронологічними конотаціями, невід'ємними від терміна "постмодерн", примусили Л. в 1988 р. замінити цей термін іншим - "переписування модерну" Ш. ирокого розголосу набула полеміка Л. з нім. філософом Габермасом, який вважав постструктуралістські спроби критики культури необґрунтованими і називав їх "запровадженням принципу, що піддається хіба лише заклинанням".

[br]

Осн. тв.: "Постмодерністська умова" (1979); "Економія лібідонального" (1974); "Розбрат" (1983); "Могила інтелектуала" (1984).

НАРОДНИЦТВО - суспільно-політична течія, політична філософія та ідеологія В. иникло у 60-ті рр. XIX ст. в Росії й існувало, зазнаючи періодично внутрішніх трансформацій, до часів революції 1917 р. та громадянської війни в Росії. Н. належить до широко розгалуженої сім'ї ідеологічних течій, які являли собою реакцію на капіталістичну модернізацію традиційних аграрних суспільств. У витоків рос. Н. стояли Герцен і Чернишевський. Н. не утворювало цілісної течії у філософському відношенні, але назагал репрезентувало ідеалістичний, суб'єктивістський (почасти навіть волюнтаристський) погляд на історичний процес. Важливими постатями в ідейному Н. були Лавров (започаткував пропагандистський напрям у Н.), Бакунін (бунтарський напрям), Ткачов (змовницький напрям). Вагому роль у становленні народницької соціологічної думки відіграли Берві-Флеровський (автор дослідження "Становище робітничого класу в Росії") і Михайловський (основоположник "суб'єктивного методу" в соціології). Політичні орієнтири Н. охоплювали широкий спектр - від радикального революціонаризму (обґрунтування можливості і необхідності селянської революції, створення доктрини індивідуального терору) до цілком ліберальних позицій (вимоги щодо конституційних реформ, свободи слова, друку тощо). Головним носієм і соціальним стрижнем Н. була різночинна інтелігенція, яка виробила специфічний етос служіння народові (з метою віддати йому "історичний борг" за століття поневірянь, страждань і знущань з боку "освічених станів"). Теоретики Н. вбачали у селянській общині запоруку можливого некапіталістичного шляху розвитку, соціальну перепону пролетаризації і зубожінню селянства, яке становило переважну більшість населення Росії. Доктринальну основу соціальної філософії Н. складав демократизм і народоцентризм. Саме народ був першопочатковою і кінцевою соціально-культурною категорією для теоретиків Н. Творчий доробок визначних селянознавців XX ст. (дослідження Чаянова, Кондратьєва та ін.) переконливо довів, що трудове селянське господарство може виступати життєспроможною клітиною нормального суспільного розвитку (що і підтвердив розвиток багатьох країн). Згідно з "теорією диференціальних оптимумів" Чаянова, дрібне селянське господарство у багатьох відношеннях є більш оптимальним і життєспроможним у порівнянні з великим. Критики Н. (зокрема, марксисти) спрощено тлумачили пролетаризацію селянства як позитивний процес, вбачаючи в ньому тенденцію до визрівання соціальної бази соціалістичної революції. Вони не брали до уваги того, що прискорена пролетаризація за часів пореформеної Росії була тотожною маргіналізації і люмпенізації; правота Н. підтвердилася драматичним досвідом історії. Доктринальним схемам Н. був також притаманний волюнтаризм, уявлення про можливість вирішального впливу історичних осіб на хід історичного процесу. Укр. Н. мало низку специфічних особливостей; насамперед, це культ козацтва та укр. слов'янофільство, що згодом трансформувалося в укр. народолюбство (укр. різновид Н.). Укр. Н. вирізняло також поєднання народної (народоцентризм) і національної ідей, прискіплива увага до національно-культурних завдань. Ідейні провідники укр. Н. - Драгоманов, Подолинський, Антонович - розглядали перспективи втілення соціалістичних ідеалів з позицій еволюціонізму і поступовості. Укр. народолюбці сповідували повне неприйняття будь-якого терору. Н. не є суто рос. або укр. феноменом. У певному аспекті його можна вважати інваріантним ідеологічним явищем консервативного типу, спрямованим на збереження селянського стану як основи історично конкретної національної ідентичності, на створення перепон модернізаторським руйнаціям, що супроводжують капіталістичний поступ.

ПРАВОВИЙ ПОСТМОДЕРНІЗМ - напрям у філософії права, який розглядає природу правового знання та передумови його істинності, раціональну та емпіричну обґрунтованість, процес правової аргументації з позицій, що виходять за межі постулатів модерністської західної філософії і спираються на засади філософського модернізму. В П.п. процес правової аргументації в широкому розумінні постає у вигляді пошуку беззастережних підстав для обґрунтування правових суджень і переходу від одних тверджень до інших (Патерсон). Ці підстави мають вписуватись у соціально-історичний контекст минулої, теперішньої та майбутньої правової практики і випливають із неї. Так, при обґрунтуванні норм конституційного права США виділяється шість форм аргументації, які повинні узгоджуватися між собою: історична, що звертається до намірів законодавців; текстуальна, що спирається на характер мовного виразу; доктринальна, що використовує правові теорії і правові прецеденти; етична, що випливає з моральних переконань; структурна, що фіксує відношення між конституційними інститутами; прагматична, що виходить із балансу витрат та вигод від введення правових норм (Боввіт, Рознер). Окреслена система форм правової аргументації не вважається самодостатньою, оскільки допускає ряд неперевірених припущень.

СОЦІАЛІЗМ ( від лат. socialis - суспільний) - 1) Тенденція суспільного розвитку (соціалізації) як невпинного процесу поширення на загал суспільства прав, можливостей і привілеїв, які раніше були у монопольному володінні певних верств, груп, класів; у загальному сенсі виражає усуспільнення, егалітаризацію, прагнення до рівності, що виявлялося на різних етапах історії та за різних форм політичного устрою і режиму. Втім, намагання абсолютизувати тенденції соціалізації, створити на їх основі соціальний проект докорінної перебудови суспільства та його реалізувати виявилися хибними; соціалізація є комплементарною по відношенню до інших, не менш вагомих тенденцій (індивідуалізація, лібералізація, корпоратизація, монополізація та ін.), які стимулюють розвиток, винаходять і поширюють нові цивілізаційні здобутки, активізують (мотивують) найбільш здібних та енергійних членів суспільства, хоча в той же час підсилюють прояви нерівності та несправедливості тощо. 2) Впливова ідейно-політична течія сучасності, що репрезентована низкою версій - від респектабельної соціал-демократії до жорстко-тоталітарних різновидів ідеології. С. як ідея тривалий час існував у вигляді певної соціально-філософської традиції утопічного ґатунку, характерної для творів Мора, Кампанелли, Фур'є, Сен-Симона, Оуена та ін. Од поч. XIX ст. С. почав кристалізуватись як невід'ємна складова частина емансипаторської метаідвології розвитку, в рамках якої базисна тріада "великих ідеологій" виконувала низку специфічно розбіжних, але необхідних функцій, а саме; лібералізм забезпечував динаміку, інноваційний пошук, рух до змін; консерватизм надавав інституціональної усталеності ліберальному пошуку, зберігав ціннісну спадкоємність і культурну самобутність суспільства; С. забезпечував репрезентацію інтересів більшості населення країн, які переживали стрімкі зміни і багатомірну перебудову всього суспільного організму. У цьому сенсі С. уособлює ідеологічну "чутливість" до становища й інтересів трудящого населення, звичайних пересічних громадян, які піклуються про належні умови існування. Функціонально С. виступає формою критики умов і якості соціального розвитку з точки зору інтересів більшості. У XIX ст. С. як ідейно-політична течія набув виразного модернізаційного спрямування, породженого індустріалізмом. У ЗО - 40-х рр. виникає марксизм як теоретично оформлена версія С. на індустріальній стадії суспільства. Од серед. XIX ст. починає розвиватися народницький С. (однією з наріжних ідей народницької доктрини було запобігти розвиткові капіталізму із притаманними йому ризиками і негараздами), різні течії анархістського С. тощо. В ідейному русі з того часу співіснували й боролися поміж собою різні форми революційного С. та С. реформістського (або реформаторського). Поступово (особливо з колапсом соціалістичної системи) роль і вплив революціонаризму у соціалістичному русі зводиться нанівець. До впливових течій соціалістичної орієнтації у сучасному світі належать: деякі форми соціал-демократії, різновиди демократичного С., ліберального С., християнського С., неомарксизму та ін. 3) Форма соціального порядку (устрою) в державі, коли принципи С. (суспільна власність, відсутність експлуатації, загальність праці, соціальні гарантії тощо) декларуються як основоположні принципи існування і функціювання соціуму. Досвід "реального" С. у XX ст. неоднозначний і суперечливий. З одного боку, С. продемонстрував певні мобілізаційні можливості за умов, коли існувала потреба здійснити "стрибок" індустріалізації, ліквідації неписьменності та ін. У рамках цих процесів С. відігравав роль своєрідної інструментальної ідеології, маніпулятивного гасла, що маскувало реальну сутність - тотальне одержавлення суспільства задля здійснення як модернізаційних, так і стабілізаційних заходів. Історичний досвід свідчить про те, що спроби створити суспільство на "засадах справедливості", згідно із заздалегідь розробленим проектом, не життєздатні. Зорієнтоване на розподіл і перерозподіл, споживацтво та утриманство, суспільство С. не в змозі запобігти занепаду виробництва, застою і дефіциту. Намагання централізовано ("зверху") подолати нерівність і несправедливість призводять до того, що нерівність відроджується у ще більш кричущих формах, а несправедливість набуває потворних форм. 4) Термін "С." стосується також соціально-політичних рухів діяльності політичних партій та організацій, які взяли на озброєння різні версії соціалістичної ідеології і намагаються здобути владу (або впливати на неї) з метою реалізації своїх принципів та інтересів.