матеріальної

1) істотно, значно

2) матеріально

3) по суті, фактично

4) матеріально

1) закупник, співробітник із закупівель; агент з матеріально-технічного постачання

2) pl постачальницька або закупівельна фірма; агентство з матеріально-технічного постачання

I n

1. постачання; поставка

2. ек. пропозиція, пропонування

- cross-border supply транскордонне постачання

- maintenance supplies матеріально-технічне забезпечення; матеріально-технічне постачання

- supply missile військ. транспортна ракета

- to cut off arms supplies припинити поставки зброї

- to disrupt oil supplies зірвати/ порушити поставки нафти

- supply and demand попит і пропозиція

- supply support військ. постачання

II v

1. постачати (щось supply with)

2. доставляти, поставляти; давати

3. відшкодовувати, повертати; задовольняти (потреби)

- to supply an army with provisions постачати армії продовольство

- to supply proofs (на)давати докази

АГНОСТИЦИЗМ ( від грецьк. αγνωστοζ - непізнаваний, недоступний пізнанню) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об'єктивного світу, обмежуючи пізнання сферою явищ. Термін "А." введений англ. природознавцем Гекслі у 1865 р., але елементи А. можна знайти ще в античній філософії, зокрема у Протагора, софістів, скептиків. Найбільш послідовно А. обґрунтований у філософських системах Г'юма та Канта. Г'юм виходив з того, що пізнання обмежене сферою чуттєвого досвіду, а тому загальні поняття, зокрема поняття матеріальної субстанції, є лише ілюзорними поняттями. Не обмежившись критикою поняття матеріальної субстанції, Г'юм відмовився і від духовної, або ментальної субстанції, як трансцендентного "Я". Кантівский А. ґрунтується на різкому розмежуванні явищ досвіду та речі в собі як непізнаваної, реальної основи явищ. Суперечливість вчення Канта про річ у собі та різне її тлумачення (річ у собі як трансцендентний реальний об'єкт, як поняття-ноумен та як ідея світу, душі та Бога) зумовила і половинчастість трактування А. Кантом. З одного боку, наполягаючи на активності розуму в процесі пізнання, а з іншого, обстоюючи існування принципової межі між пізнанням і дійсністю, яка не може бути подолана, Кант обмежує пізнання сферою розсудку на основі апріорних форм чуттєвості (див. простір і час) та апріорних категорій. Коли ж розум намагається вийти за межі чуттєвого досвіду і осягнути світ як безумовне ціле, або як річ у собі, він обов'язково стикається з появою антиномій - суперантиномій - суперечливих одна одній і одночасно однаково обґрунтованих відповідей на те саме запитання. Отже, А. Канта полягає в неможливості пізнання світу як речі в собі. Гносеологічною причиною появи А. є відносність і історична обмеженість знань та споглядальний підхід до процесу пізнання.

ДУХОВНА КУЛЬТУРА - частина культури, до складу якої входять мистецтво, релігія, філософія. Подеколи до Д.к. відносять також фундаментальну науку. Поняття "Д.к." генетично пов'язане з гегелівським поняттям абсолютного духу, який є самопізнанням абсолютної ідеї в царинах мистецтва, релігії, філософії. В межах марксистської традиції Д.к. - надбудова і відображення матеріальної культури; вона має лише відносну самостійність. В концепціях, які виростають з філософії історії Шпенглера, де культура протиставляється цивілізації як духовне матеріально-технічному, Д.к. є синонімом культури взагалі. В сучасній укр. філософії - зокрема в аспкті екзистенційної антропології - ставиться проблема Д.к. особистості - культури самоактуалізації, творчого зростання та пізнання світу (див. дух, духовність).

ПАМ'ЯТЬ СОЦІАЛЬНА - позагенетична пам'ять людини (колективна пам'ять людства), скарбниця виробничого, пізнавального і комунікативного досвіду людини, що є основою творчої діяльності (включаючи теоретичну) і базою формування духовного світу людини. Завдяки П.с. здійснюється впорядкування та об'єктивація конкретно-історичного досвіду людства, на основі чого стає можливим історичне відтворення форми діяльності і спілкування, розвиток матеріальної і духовної культур. П.с. виступає як реалізація культурної спадкоємності на рівні духовно-практичного та духовного освоєння світу. До найважливіших функцій П.с. належать: фіксація, систематизація, збереження і передача суспільно значущої інформації. У смисловому аспекті П.с. постає інтерсуб'єктивною, у нерозривному зв'язку об'єктивного і суб'єктивного, загальнозначущого і особистісного, що зумовлює здійснення загальнозначущого через життєдіяльність індивіда, смисложиттєвий пошук окремого носія П.с. як складової універсуму людського буття. У такому аспекті П.с. виступає передумовою становлення і розвитку індивідуальної і суспільної самосвідомості людини. П.с. є тим реальним механізмом, завдяки якому опосередковується розвиток матеріальної і духовної культур. Поняття "П. с." дозволяє схарактеризувати ланки взаємодії спадкоємності предметно-практичної діяльності і спадкоємності культури, притаманні їм обом категоріальні смисли. Характерною рисою П.с. є її вибірковість, спрямованість на закріплення і відтворення суспільно найбільш значущих, інтелектуально, морально і художньо розвинених структур діяльності людини, її буття і свідомості.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ( від лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку загалом; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., елліністична Ц., афінська Ц.). Термін "Ц." запроваджений Мірабо (1757). На різних історичних етапах зміст терміну "Ц." зазнавав чималих змін та відповідних тлумачень. У мислителів, що запровадили цей термін, та протягом наступного, досить тривалого відтинку часу, поняття "Ц." вживалося для характеристики не стану суспільства, а певного соціального процесу (Мірабо, Ленге, Фергюсон, Сміт). Пізніше, - з перш. пол. XIX ст. і до XX ст. воно переважно застосовується для позначення певного стану суспільства. Як перше, "процесуальне", так і друге, "системне" тлумачення поняття "Ц." здійснювалося з позицій класичного, лінійно-прогресистського, моністичного підходу, який до серед. XIX ст. був у царині філософії історії визначальним. З друг. пол. XIX ст. Ц. стає наріжним поняттям ряду концепцій некласичної філософії історії (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі), в яких історичний процес розглядається вже як поліцентричний, нелінійний рух набагато складнішої конфігурації. У Данилевського і Шпенглера Ц. тлумачиться як завершальний етап існування великих живих історичних індивідів (за Данилевським, це - культурно-історичні типи, за Шпенглером - культури); у Тойнбі це - основна складова одиниця історичного процесу. Цивілізаційний підхід в дослідженні історичного буття посідає одне з чільних місць у сучасній філософії історії. З його позицій історичний процес постає передусім не як лінійна послідовність, а як розмаїття Ц. При цьому кожна Ц. також розглядається як нелінійне утворення монадного характеру, тобто таке, що в ньому відтворюється і уособлюється всесвітньо-історичний процес в цілому. За цивілізаційного підходу докорінним чином переосмислюється й поняття історичного прогресу. Останній вбачається не як висхідний рух, поступальний характер якого визначається опозиціями "вище - нижче", "гірше - краще", а насамперед - як поступ, в якому кожна Ц. в ході самовизначення і самореалізації збагачує своїм, тільки їй притаманним екзистенційним досвідом, інваріантні структури і неминущі загальнолюдські цінності.

(Stk; stk)

1. прс, роз. запас; товарно-матеріальний запас; асортимент товарів; 2. n бірж, амер., канад. акція; акціонерний капітал; англ. цінні папери; a акціонерний; 3. склад

1. кількість товарів (goods), матеріалів, що знаходяться на промислових, роздрібних (retail) та ін. підприємствах для використання у процесі виробництва, для продажу (sales) і т. п.; 2. вид цінного папера (securities), що становить капітал (capital⁵) підприємства (entity) та підтверджує право власності (ownership) і який можна розділити на частини; ♦ акції дають право на участь у розподілі прибутку (profit), право голосу та ін. права, що пов'язані з двома категоріями акцій: звичайними (common stock) і привілейованими (preferred stock); 3. місце зберігання готових виробів чи напівфабрикатів

═════════■═════════

accounting stock облікований запас; accumulated stock нагромаджений запас; active stock 1. активний запас 2. акції, щодо яких публікуються щоденні котировки; adjustable-rate preferred (A. R. P.) stock привілейовані акції зі ставкою відсотка, яка може коригуватися; assessable stock акція, за якою можна вимагати додаткового платежу; assessable capital stock не повністю оплачені акції; available stock наявний запас; bank stock акціонерний капітал банку • власний капітал банку; barometer stock акції провідних компаній, ціни на які відбивають стан кон'юнктури ринку; basic stock основний запас • нормальний запас; bearer stock пред'явницька акція • акція на подавця; below par stock акції, які випущені із знижкою з номіналу; blue chip stock акції, які дають високі дивіденди; bonus stock безплатні акції • засновницькі акції; buffer stock резервний запас; callable preferred stock привілейовані акції, які можуть бути пред'явлені до погашення; calling-out stock розмір затребуваного запасу; capital stock акціонерний капітал • основний капітал; carry-over stock перехідні запаси; certified stock перевірений запас • гарантований запас; classified stock акції з різним статусом; closing stock кінцевий запас • запас в кінці звітного періоду; commodity stock товарний запас; common stock; consignment stock консигнаційний склад • партія товарів • вантаж; consumable stock споживчий запас; convertible stock оборотні акції; corporation stock акціонерний капітал корпорації • акції, випущені корпораціями; credit stock товар, який продається в кредит; cumulative stock кумулятивні акції • сумарний обсяг запасів; cumulative preferred stock кумулятивні привілейовані акції; curb stock акції, які котируються на неофіційній біржі; cushion stock резервний запас; dead stock 1. запас, що не використовується • затоварювання • невитрачений запас 2. неходові акції; decoupling stock міжопераційний запас • резервний запас; deferred stock акції з відстроченим дивідендом • акції з відкладеним (до певного терміну) дивідендом; distributing stock збутова база • товарний склад; equity stock звичайні акції; excess stock надлишковий запас; extra stock додатковий запас; factory stock фабричний (заводський) запас; final stock кінцевий запас • товарні запаси в кінці звітного періоду; finished stock запаси готової продукції; first preferred stock перший випуск привілейованих акцій; fixed capital stock основний капітал • основні засоби; fixed interest stock акції з твердим відсотком; floating stock оборотні акції; foreign stock закордонні акції; founder's stock засновницькі акції; fully paid stock повністю оплачені акції; general stock звичайні акції; gold stock золотий запас; guaranteed stock акції з гарантованою виплатою дивідендів; half stock акції з номінальною вартістю в 50 доларів; high-flying stock акції, які високо котируються на біржі; inactive stock 1. неходовий товар 2. неходові акції; incoming stock товар, що надходить; industrial stock акції промислових компаній; initial stock початковий запас • запас на початку звітного періоду; in-process stock запас напівфабрикатів; intangible capital stock фонди нематеріальних капітальних активів; interprocess stock запаси на цехових складах; investment stock інвестиційні акції; issued stock випущені акції; issued capital stock випущені акції; joint stock акціонерний капітал; line balancing stock міжопераційний запас • резервний запас; listed stock акції, які котируються на біржі; loan stock заставний запас • облігація; low-par stock акції з малим номіналом; management stock директорські акції; mining stock акції гірничновидобувних компаній; monetary stock сума грошей в обігу • запас грошей; nonassessable stock акція, за якою не можна вимагати додаткового платежу; noncumulative stock некумулятивні акції • акції з ненагромадженим дивідендом; noncumulative preferred stock некумулятивні акції; nonparticipating stock акції, які не дають права на виплату додаткових дивідендів; nonparticipating prefered stock привілейовані акції, які не дають права на виплату додаткових дивідендів; nonvoting stock акції без права голосу; no-par stock акція без номіналу; no-par-value stock акція без номіналу; no-par-value capital stock акція без номіналу; opening stock початковий запас; ordinary stock звичайні акції; original stock акції першого випуску • справжні (непідроблені) акції; original-issue stock акції першого випуску; paid-up stock повністю оплачені акції; participating preferred stock привілейовані акції, які дають право на виплату додаткових дивідендів; partly paid stock частково оплачені акції; par value stock акція з номіналом; penny stock дрібні акції; preference (preferred) stock привілейовані акції; preferred ordinary stock привілейовані звичайні акції; quarter stock акції з номінальною вартістю в 25 доларів; redeemable preferred stock привілейовані акції, які можуть бути пред'явлені до погашення; registered stock зареєстровані акції; remnant stock залишковий запас; reserve stock резервний запас; retailers' stock товарно-матеріальні запаси у роздрібній торгівлі; second-rate stock 1. другорядний запас 2. другорядні акції; semiprocessed stock запас напівфабрикатів; speculative stock спекулятивні акції; standard stock основний запас; standard inventory stock стандартний рівень запасів • запас звичайних видів продукції; subscribed stock підписні акції; surplus stock зайвий запас; tangible capital stock фонди матеріальних активів; total stock повний запас; trading stock товарний запас; unissued stock невипущені акції; unlisted stock акції, які не котируються на біржі; unregistered stock нереєстровані акції; unsalable stock залежані товари; unvalued stock акції без номіналу; voting stock акції з правом голосу; withdrawn stock акції, вилучені з обігу; working stock поточний запас; work-in-progress stock запас напівфабрикатів

═════════□═════════

from stock зі складу; in stock в наявності • на складі; out of stock немає в наявності; stocks advanced from... to... курс акцій піднявся з... до...; stock and flow запас і приріст; stocks are down курс акцій знижується; stocks are recovering курс акцій покращується; stocks are rising курс акцій піднімається; stocks are stationary курс акцій стабільний; stock fell several points акції упали на кілька пунктів; stocks have fallen курс акцій упав; stocks have gone up курс акцій підвищився; stocks have slumped 5 points курс акцій впав на 5 пунктів; stock in transit вантаж в дорозі; stock on hand наявний запас; stock on order замовлена продукція; to allot stocks розподіляти/розподілити акції; to be in stock мати в наявності • мати на складі; to be out of stock не мати на складі • не мати в наявності; to carry in stock мати в наявності; to clear the stock розпродавати/розпродати запас; to deplete stocks вичерпувати/вичерпати запаси; to dispose of stocks реалізувати запаси; to float stocks випускати/випустити акції; to have stocks мати запаси; to have in stock мати в наявності • мати на складі; to hold a stock тримати запас товару; to hold in stock тримати товар на складі • тримати товар в наявності; to increase the capital stock збільшувати/збільшити акціонерний капітал; to invest in stock вкладати/вкласти суму в акції; to issue stock випускати/випустити акції; to keep a stock тримати запас товару; to keep goods in stock тримати товар на складі; to order from stock замовляти/замовити зі складу; to pay off stock сплачувати/сплатити акції; to recall stocks вилучати/вилучити акції; to replenish stocks поповнювати/поповнити запаси; to sell from stock продавати/продати зі складу; to split stocks подрібнювати/подрібнити акції; to subscribe for stocks підписуватися/підписатися на акції; to supply from stock постачати/постачити зі складу; to take stock переобліковувати/переоблікувати товари; to unload the stock розпродавати/розпродувати/розпродати запас; to withdraw stocks вилучати/вилучити запаси

stock¹:: inventories; stock² (амер., канад.:: share² (англ., австрал.); stock² — ім. пай, уділ; прикм. пайовий (зах. укр., діас); stock ‡ stocks²(392); stock ‡ securities(391)

▹▹ inventories¹

* * *

АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - об'єднання, від associo - з'єдную) - форма об'єднання людей для співпраці заради досягнення певної спільної мети. Цілі різних А. за змістом і спрямованістю відзначаються великим розмаїттям і можуть стосуватися як загальних проблем економічного, політичного, культурного характеру, так і досить вузьких, конкретних зацікавлень незначної кількості осіб. Визначальною ознакою А., як форми соціального об'єднання, є її добровільність Б. удь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві чільні ознаки А. - активну позицію її членів у досягненні об'єднувальної мети цієї А. та реальну можливість продуктивного поєднання у належних до даної А. людей певних "інтелектуальних схем", або ідей, з індивідуальними вольовими зусиллями кожної окремішної особи. А., як соціальне явище та його філософське осмислення, додають певною мірою до перспективи практичного і теоретичного подолання альтернативи комунітаризму (наголошується момент колективного, спільного стосовно індивідуального) та антикомунітаризму (вважається пріоритетним щодо спільного індивідуальне, осібне). На рівні А. ця альтернатива значно послаблюється через сприйнятливість індивідуальної волі до розумно вибудованих ідей-цілей та, зворотним чином, завдяки здатності останніх до еволютивних змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою їх викладу) з огляду на індивідуальні очікування та зусилля конкретних членів А. Взаємодоповняльність чинників волі та розуму створює умови для того, щоб окремішні індивіди спрямовували свої зусилля на досягнення спільних цілей. У загальнофілософському аспекті А., як соціально-організаційна одиниця, є своєрідним пунктом узгодження суперечності між єдністю та різноманітністю, втіленням у соціальних стосунках динамічно-конструктивної сторони плюралізму, орієнтованого на створення осередків єднання людей на підставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітнення сфер локального вибору та діяльності відбувається згуртування, а не роз'єднання людей. З точки зору соціальної та політичної філософії, інститут А. є однією з характерних прикмет демократичного суспільства. Він слугує важливим соціальним механізмом врівноваження, з одного боку, тенденції адміністративноуправлінської централізації та, з другого боку - відцентрових сил, закладених у цілях та діяльності, які базуються на приватній ініціативі. На важливість вирішення цього питання у контексті науки управління вказували у XIX ст. фундатори соціальних та політико-філософських досліджень ролі А. у суспільстві Дж. Ст М. ілль та Токвіль. Висловлені ними ідеі є актуальними для умов будь-якого демократичного суспільства, особливо в період його становлення, зокрема для сучасного укр. суспільства. Мілль відзначав, що "вільні асоціації" облаштовують "практичний бік політичного виховання вільного народу", вводять окремішного індивіда у царину близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаманний ліберальній демократії. Токвіль також наголошував, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучасної України конструктивний потенціал має ідея взаємовпливу між громадськими та політичними А. Громадські об'єднання створюють ґрунт для політичних А., останні ж сприяють розвиткові і вдосконаленню перших. Згідно з Токвілем, участь у політичних об'єднаннях слід розглядати як безкоштовну школу, де кожний громадянин спроможний вивчити "загальну теорію створення асоціацій". В історії теорій націоналізму до проблеми А. звертався Мацціні. Він розглядав А. як засіб прогресу, обопільно колективного й індивідуального, бо світ, на його думку, перебуває у пошуках не стільки матеріальної солідарності, як моральної єдності, що може базуватися "лише на асоціації рівних і вільних людей та націй".

I ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб'єктивного (властивостей, притаманних суб'єктові) в об'єктивне (у властивості об'єкта), що відбувається у діяльнісному процесі. Під О. у вузькому значенні розуміють пізнання, яке, об'єктивуючисьу знанні, виступає у формі математичних формул, фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших законів, категорій, понять тощо, тобто у вигляді науки. О. пізнання (думки) опосередкована як буденною мовою, так і штучними мовами (науки, живопису, архітектури тощо). Розрізняють також О. результатів пізнання у самій системі знання та О. як процес практичного застосування та втілення знання. З питанням О. пізнання тісно пов'язана кардинальна проблема сьогодення, а саме - перехід найбільш технічно та інтелектуально розвинених країн від індустріальної доби до постіндустріальної, технотронної ери. В широкому розумінні О. - процес оречевлення (опредметнення) здібностей, сутнісних сил людини, її екзистенційних потенцій, людської суб'єктивності у цілому, а не лише пізнання. О. у цьому аспекті виступають предмети, форми поведінки і знаки, що втілюються в системі матеріальної, комунікативної і духовної культур. Усі ці форми О. виражають взаємозв'язок різних сфер людської життєдіяльності і культури. О. - не лише результат суспільної поведінки і діяльності людини, а й регулятивний чинник С. истема 0., зрештою, збігається із системою людської культури - у плані спадкоємності, відтворення та вибору. У сукупній людській життєдіяльності, реальному існуванні людини О. співвідносна і взаємопов'язана із процесами трансцендування як прикметної риси людського єства.

[br]

II ОБ'ЄКТИВАЦІЯ у культурі - закономірний етап творення продуктів культури, на якому вони стають зовнішніми по відношенню до особистості творця. О. означає самовідчуження особистості у продуктах культури, яке може зніматися у комунікативній системі "автор - той, хто сприймає", де продукт (об'єкт) культури є необхідним опосередкуванням. О. набуває сенсу лише як момент актуалізації особистості, коли постає засобом розвитку та комунікації особистостей. О., що сприймається як щось завершене та самодостатнє, може перетворитися на фетишизм. Термін "О." широко використовував Бердяєв, який вважав, що культура - передусім західна - впадає у "гріх О.", бо створені об'єкти вважаються у її межах чимось самодостатнім. Звідси, у творах Бердяєва виникає мотив подолання культури й культуротворчості. Це означає вихід до творення самого себе і умов свого життя.

Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1770, Штутгарт - 1831) - нім. філософ, створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему - як завершення західноєвропейської класичної філософії даного напряму. Цілісно вона викладена в його "Енциклопедії філософських наук" (1817), конкретніше - в численних працях, виданих прижиттєво і посмертно учнями. Вступ становить "Феноменологія духу" (1807), яку Г. називав "мандрівкою за відкриттями". Зміст цієї нової на той час науки охоплює формування індивіда, розвиток його знань від чуттєвої достовірності до філософських понять, котрий в стислому вигляді відтворює шлях історії матеріальної і духовної культури людства. Сама система поділяється на три частини: "Наука логіки", "Філософія природи" і "Філософія духу". "Наука логіки" (1812 - 1816) - теж нова наука, створена Г. Її предмет - мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії - водночас поняття і об'єктивні визначення світу (див. діалектична логіка). В марксистській традиції найбільшого значення надається логіці Г. (через всебічну розробку в ній діалектики), в той час як в немарксистській філософії, особливо в неогегельянстві, - "Феноменології духу", ряд ідей якої (зокрема, щодо відчуження, панської і рабської свідомості) видаються співзвучними і для сучасної епохи. За Г., природа як така, не пізнана, чужа для мислення. До того ж, термін "відчуження" несе на собі відбиток християнської ідеалістичної традиції: Бог-дух творить світ, який виявляється чужим для нього внаслідок гріхопадіння. В християнстві людина повинна порвати з цим світом, щоб об'єднатися з Богом, у Г. - пізнати його, щоб відкрити в ньому всеосяжне, а отже, ідеальні основи буття. В сучасну добу тлумачення природи як відчуження мислення знайшло подальше підтвердження у взаємному відчуженні природи і людини, як наслідку планетарної, особливо технічної діяльності людства. В "Філософії природи" Г. розвинув також оригінальні ідеї про нероздільну єдність простору і часу, їхню залежність від матерії, що нагадує думки Ейнштейна (ці ідеї філософ висловив ще в 1817 р., майже за сто років до появи теорії відносності). Але порівняно з іншими працями, "Філософія природи" займає незначне місце в системі Г. Натурфілософія в нім. класичній філософії зробила неабиякий вплив на природознавство і філософію в особі Шеллінга, а не Г., за рік до смерті якого почав виходити "Курс позитивної філософії" (1830 - 1842) Конто. Центр тяжіння системи Г. - не природа, а дух Д. ух - основне поняття його вчення В. ибір цього поняття започаткований ще ранніми творами Г. з філософії релігії, налр., таким, як "Дух християнства та його доля" (1798 - 1800). Заслуга й перевага Г. полягала в тому, що для розкриття основного питання філософії він узяв якраз поняття духу, бо воно є найбільш загальним і всеохопним в опозиції до природи і матерії й містить в собі багато своїх форм: свідомість і самосвідомість, психічне почуття, розум і т. д. Різні форми духу Г. дослідив в дев'яти філософських науках, які входять до "Філософії духу". Виокремлено три види духу: суб'єктивний, або індивідуальний; об'єктивний, або суспільний; абсолютний, або всезагальний. Перший вид містить такі науки: антропологію (предмет - душа у співвіднесенні з тілом); феноменологію (свідомість і самосвідомість - співвідношення суб'єктивного і об'єктивного); психологію (духовні властивості індивіда, що розглядаються як самостійний предмет дослідження). Об'єктивний дух охоплює право, моральність (Moralitat) і систему звичаїв (Sittlichkeit). Цей вид духу відтворює всі основні аспекти суспільства. На першому місці стоїть зовнішнє, абстрактне право (за. Енгельсом, "юридичний світогляд є класичним світоглядом буржуазії"). Історія свідчить, що правовими державами стали саме буржуазні держави (феодальні і соціалістичні під це визначення не підпадають). Мораль - внутрішнє право, спосіб поведінки, опосередкований суб'єктивними чинниками: свідомістю, совістю, критичними міркуваннями. Оскільки свобода є вихідне гасло такого суспільства, моральність посідає значне місце в його житті. Головні її категорії - намір і вина, добро і совість. Нарешті, в суспільстві існує великий шар відносин, які є одночасно і внутрішньо притаманними індивідові, і зовнішніми стосовно нього: це - звичаї, традиції, природні права, закони. Системою звичаїв охоплюються три головні сфери суспільства: сім'я - місце народження і виховання людини; громадянське суспільство - система матеріальних і виробничих відносин, в якій кожен переслідує приватну мету; держава - організація, яка утворює і підтримує життя народу як цілого, оберігає його від розпаду. Держава - найвищий ступінь суспільного розвитку - і є втіленням в дійсність абстрактного права. За Г., немає народу, котрий не мав би того державного ладу, на який він заслуговує; кожен народ формується як результат своєї історії і може створити лише те, що вже є її результатом; держава не може бути створена штучно. Третій вид духу - найзагальніший, абсолютний. Його предмет і сфера дії - весь світ (тобто це світогляд). Г. вирізняє три його форми: мистецтво, релігію, філософію. В марксизмі поняття духу було замінено поняттям свідомості, внаслідок чого надто звуженим виявилось і "основне питання філософії". Нині гегелівська традиція відроджується.

[br]

Осн. тв.: "Феноменологія духу" (1807); "Наука логіки", ч. І, "Об'єктивна логіка". В 2 т. (1812, 1813); ч. II, "Суб'єктивна логіка" (1816); "Енциклопедія філософських наук" (1817); "Філософія права" (1821); "Філософія релігії". В 2 т. (1832); "Історія філософії". В 2 т. (1833, 1836); "Філософія історії" (1837).

ІМПЛІКАЦІЯ (лат. implicatio, від implico - тісно зв'язую) - логічна операція, яка з двох висловлюваньр і q утворює умовне висловлювання "якщо р, то q". Формально цей новий вираз записують: р з q (або: р —» q, Cpq), де гС - знаки І. в різних системах запису. Термін "І." вживається також для позначення зв'язки "якщо..., то..." і самого умовного висловлювання. Існує кілька видів І. Основною в класичній математичній логіці є матеріальна І. pz> q. За властивостями І. pz>q є хибною в тому і тільки в тому випадку, якщор - істинне, a q - хибне. При матеріальній І. антецедент і консеквент не зв'язані за змістом В. ід матеріальної відрізняють формальну І., яка виражається через матеріальну І. і квантор загальності: Vx(P (х) d:> Q (х)) (див. квантори). Істинність цієї формули означає, що завжди, коли предмет х має властивість Р, він має також і властивість Q. Для вираження в логічних численнях деяких видів смислового зв'язку між антецедентом і консеквентом було зроблено спроби побудувати каузальну І. і контрфактичну І. Важливу роль відіграє І. в логічних численнях В. она є основою логічного виводу, зокрема, як правило відокремлення, відповідно до якого з істинності складного висловлювання і на підставі істинності його антецедента роблять висновок про істинність консеквента, який можна записати у вигляді доведеної теореми.

МОВА - суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам'яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної М. У великій різноманітності знакових систем, що називаються М., можна умовно виділити кілька груп, які значною мірою вирізняються поміж собою за багатством знакових одиниць, за способом і складністю структурної організації, за субстанціальним матеріалом, на використання якого для побудови текстів орієнтована дана М. 1) Природні (етнічні) М., найбагатші і найскладніші вербальні знакові системи, що історично склалися і пристосувались для утворення усних звукових текстів - мовлення. Графічна фіксація мовлення у вигляді письмових текстів має передумовою застосування другої знакової системи - тієї чи іншої системи писемності. 2) М., які є невербальними знаковими системами, що лежать в основі текстів різних видів мистецтва - музичних творів, танцю, творів живопису, фотографії, кіно, архітектури тощо. 3) Штучні М. науки і техніки. Знаки цих М., які часто називають символами, так само умовні, як і всі інші знаки, але вони умовні не "за традицією" (як у природних М. і М. мистецтва), а "за домовленістю". 4) Знакові системи, які застосовуються для утворення простих текстів, що регулюють побутову поведінку і трудову діяльність людей (різні системи жестів, сигналів, кольорів, спорадичне використання окремих предметів як текстових знаків для передачі інформації). У граничному випадку знакова система, а отже, і створюваний за її допомогою текст, може складатися лише з одного знаку. 5) М. тварин, яка поки що мало вивчена. Дуже часто М. неправомірно плутають або навіть ототожнюють з текстом, приписуючи їй властивості і функції, які насправді належать тексту А. ле на відміну від мовлення і тексту, М. не дається нам у безпосередньому спостереженні. З цього випливає, що М. не може бути формою вираження думок і почуттів і формою зберігання знань про дійсність. Ці функції належать тексту, який виражає не тільки думки, а й саму М. Щоб стати членом певного колективу, індивід мусить реконструювати М., спираючись на почуті або побачені тексти, запам'ятати її елементарні знакові одиниці і способи утворення складних знакових комплексів (тобто граматичну систему), а потім навчитися використовувати її для досягнення своїх комунікативних цілей. М. є найважливішою складовою частиною комунікативної діяльності, знаряддям впорядкування і організації тієї чи іншої матеріальної субстанції (звук, колір, предметне середовище і т.п.), перетворення її в осмислений текст. Зокрема, природна М. використовує звуки для побудови текстів, але самій М. належать не звуки, а фонеми - абстрактні сутності, які не сприймаються органами чуття і в яких фіксуються лише деякі властивості звуків, суттєві для даної М. Функція знаків природної М. (морфем та слів) полягає в тому, що вони стають еталонами, зразками для утворення матеріальних знаків тексту (озвучених морфем і слів) в процесі його побудови і для їх розпізнавання в процесі сприймання і розуміння. Будь-яка М. є скінченною знаковою системою, але вона може породжувати необмежену кількість текстів необмеженого обсягу, оскільки кожний мовний знак, втілюючись у матеріальну субстанцію, здатний до безмежного тиражування, утворюючи безліч своїх текстових варіантів.

eng: logistics

deu: Logistik f

комплекс заходів з управління матеріально-технічним забезпеченням і товарно-матеріальними запасами на підприємстві, спрямований на оптимізацію руху сировини, матеріалів, продукції на всіх стадіях операційного циклу: транспортування, складування, виробництво, збут.

МЕТОДОЛОГІЯ ( від грецьк. μέυοδοζ - шлях дослідження чи пізнання; λόγοζ - вчення) - 1) Сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання об'єктивного істинного наукового знання або побудова наукової теорії та її логічне обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Так говорять про М. фізики, про М. біології, про М. пізнання космосу, про М. соціології, М. економічної науки і т.д. Практична діяльність може скеровуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального предмета, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціювання матеріальної системи або її цілеспрямоване трансформування тощо. В цьому розумінні говорять про М. управління економічними процесами, М. поєднання центральних та регіональних інтересів, М. бюджетного планування, М. ціноутворення тощо. 2) Галузь теоретичних знань і уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів та процедур в процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Осмислюючи теоретичний та соціокультурний досвід, М. розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення для М. є продуктивний творчий та дійовий метод, його сутність та сфера функціювання, структура та взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію, його відповідність характеру досліджуваного об'єкта та зв'язок з пізнавальною метою або цілями практичної діяльності. М. ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність в метод подальшого пізнання цієї діяльності, виявити ефективність та границі продуктивного застосування методу. Особливо важливим принципом М. є обґрунтування положення про метод як систему, про складність і багатостанність змісту методу, який включає в себе знання різних якісних характеристик та багатоманітність рівнів - від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного і практичного функціювання. М. розробляє типологію методів В. ідповідно до цього структурується саме методологічне знання. Однією з найбільш розвинених методологічних теорій в наш час є М. науки. Вченням про метод взагалі та філософський метод зокрема виступає філософська М. Філософський метод, розгортаючись в систему, вбирає в себе основний зміст філософського знання. Тому філософська М. в знарядійному відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії містить в собі різноманітні філософські системи і течії, то відповідно філософська М. являє собою множинність методологій, де вирізняються якісно своєрідні методологічні системи. Жодна з існуючих філософських М. не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної області, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій або тій М. універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, і самій методологічній теорії, як це мало місце з діалектико-матеріалістичною М. Тому дослідники в своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. М. як систематичне вчення про метод виникла в філософії Нового часу, зокрема в філософії Ф. Бекона та Декарта, для критичного осмислення методів дослідження та пошуків надійних підстав істинності знання. Великий внесок у розвиток філософської М. зробили Спіноза, Ляйбніц, Кант, Гегель, Маркс, Мах, Пуанкаре, Гуссерль, Поппер, Копнін та ін.

ЦІ (кит. - пар, повітря, ефір, подих, енергія, матерія) - одна з основних категорій кит. філософії, яка визначає ідею духовно-матеріальної субстанції з енергетичними та вітальними властивостями. Ц. - первісна матерія, що перебуває в хаотичній суміші елементів на першому етапі розвитку Всесвіту. Надалі, через дотримання світового "принципу" (лі) або "шляху" (дао), під впливом космічних сил (інь та ян) і "п'яти елементів" (у сін), Ц. заповнює собою "тьму речей". Про Ц. вперше згадується у текстах "Промови царств" (VIII ст. до н.е). Систематичне вчення про Ц. викладено в "Гуань-цзи" (IV - III ст. до н. е.), де Ц. тлумачиться як першочастки, що заповнюють світовий простір, а також як найдосконаліші витончені частки - цзін Ц., які створюють нематеріальну субстанцію людини. В "Чжуан-цзи" процес творення світоустрою подано як згущення та розрідження Ц. (синоніми життя та смерті). В XIX - XX ст. Янь Фу, Фен Юлань здійснили спробу співвіднести поняття Ц. з категоріальним апаратом західної філософії.

Мерло-понті, Морис (1908, Рошфор-сюр-Мер - 1961) - франц. філософ; один з головних представників феноменології, теоретичні погляди якого склалися під впливом Гуссерля, Гайдеггера, Сартра та емпіричної психології. Освіту отримав у Вищій нормальній школі. Перед Другою світовою війною викладав філософію й психологію у ліцеях; під час війни служив у франц. армії; потому - проф. у Ліонському ун-ті, Сорбонні та "College de France". Був співредактором (разом із Сартром та де Бовуар) часопису "Le Temps Modernes". Його теоретичні пошуки були підпорядковані обґрунтуванню філософської ідеї про те, що сприйняття є первинними у людському досвіді і визначають спосіб "буття у світі" людського суб'єкта, отож сприйняття світу є самодостатнім процесом (sui generis), який логічно передує поділові на суб'єкт та об'єкт. Ця ідея спричинилася не тільки до поглиблення феноменологічної редукції та інтенціонального аналізу Гуссерля у напрямі подолання традиційного дуалізму дух - тіло, а й уточнення гайдеггерівського Dassein ("Буття-тут") у світлі вироблення онтології тілесності. В ході критичного дослідження сучасних йому психологічних теорій сприйняття, головним чином біхевіоризму та гештальтпсихології, Μ. -П. дійшов висновку, що людський досвід не є закритою, суто приватною сферою, а становить спосіб буття у світі, який не можна звести до чистої свідомості. Онтологічне трактування сприйняття покладено в основу його версії феноменології, котру він розробляв у "Феноменології сприйняття" (1945). Однією з найбільш прикметних характеристик цієї феноменології є теорія М.-П. про роль людського тіла у сприйнятті світу. Він стверджує, що головні характеристики сприйняття виводяться із особливостей людської тілесності; людське тіло ототожнюється з безпосередньою присутністю людини, позначаючи змістовний "центр" людської ситуації буття у світі. Метою феноменологічного підходу М.-П. стає остаточне подолання класичної дихотомії суб'єкта та об'єкта за допомогою розкриття метафізичного змісту тілесності. Він доводить необґрунтованість у попередній філософській традиції зведення людського тіла до об'єкта, розгортаючи динаміку осмислення тіла як "живого". Виявлення ознак "живого тіла" надає людському існуванню надприродного, екзистенційного та метафізичного значення. Згідно з М.-П., тіло є "нашим якорем у світі"; саме воно наділяє світ якістю бути горизонтом досвіду. У праці "Видиме і невидиме" (опубл. 1971 р.) М.-П., намагаючись надати своїм феноменологічним розвідкам онтологічного обґрунтування, використовує поняття "плоті" (la chair) (невідоме класичній філософії); для її визначення стає доцільним старий термін "стихія" (у тому сенсі, коли йдеться про стихію води, повітря, землі та вогню як про тілесний принцип, що визначає форму буття). М.-П. ототожнює плоть із першоосновою світу, що породжує як світ, так і суб'єкт; тому її не можна звести ані до матеріальної, ані до духовної субстанції; саме у ній сконцентрована метафізична напруга живого тіла та світу. Для соціально-філософських поглядів М.-П. характерним є перехід від прихильності до ортодоксального марксизму (на початковому етапі творчості) до відмови від тези про односпрямовану логіку історії (оперту на суспільно-економічний побут) і, зрештою, до переконаності в існуванні множинності соціальних тенденцій та активної ролі людини в їхньому спрямуванні.

[br]

Осн. тв.: "Структура поведінки" (1942); "Феноменологія сприйняття", (1945); "Гуманізм і терор" (1947); "Похвала філософії" (1953); "Первинність сприйняття" (1964); "Видиме і невидиме" (1971).

- caseworker