лаври

1) бот. Laurus nobilis L. - лавр (-ра), (зап.) лаврина, бобковець (-вця);

2) -ры (перен.) лаври (-рів). [Той варт найвищих лаврів (Франко)]. Пожинать -ры - збирати лаври, заживати (добувати) слави. Почивать, почить на -рах - спочивати, спочити на лаврах, Увенчанный -рами - уквітчаний лаврами, (придворный поэт) лавреат (-та). [Богам були рівні співці-лавреати (Л. Укр.)].

* * *

1. n

1) затока, бухта

2) вигин (гори)

3) прогін (між колонами); проліт (моста); ніша; виступ з вікном

4) стійло (для коня)

5) залізнична платформа

6) набережна

7) загата

8) відсік; приміщення; простір

9) військ. ділянка траншеї

10) мор. судновий лазарет

11) лаврове дерево

12) pl лавровий вінок; перен. лаври

13) гнідий кінь

14) гавкання

15) безвихідне (безпорадне) становище

2. adj

гнідий; каштанового кольору

3. v

1) загачувати; затримувати воду греблею

2) гавкати

3) переслідувати, заганяти (зайця); цькувати

4) відбиватися, відчайдушно захищатися

* * *

1) бухта, затока; вигин у крайці льоду

2) вигин ( гори); вклинений виступ

3) aмep. ділянка прерії, що вклинюється в ліс

4) відсік

1) гавкіт

2) становище загнаного звіра; безвихідне становище; загнаність, безвихідність

1) гавкати; кидатися з гавкотом

2) цькувати ( звіра) собаками; ганяти ( зайця); c-г. заганяти ( овець)

3) цькувати, переслідувати

4) загнати ( звіра)

5) миcл. не підпускати гончаків ( про звіра)

6) відбиватися, відчайдушно захищатися

1) бyд. проліт ( між колонами); проліт мосту

2) apxiт. ніша; виступ ( кімнати) з вікном

3) c-г. стійло для коня; зaл. стійло в депо

4) залізнична платформа

5) набережна

6) дор. капман ( розширення проїзної частини для зупинки транспорту)

7) загата, загачене місце

8) cпeц. відсік; проліт; приміщення, простір; ділянка траншеї

9) мop. рідко корабельний лазарет

1) лаврове дерево; бoт. лавр ( bay laurel)

2) pl лавровий вінок; лаври

переможний, що переміг

* * *

n звич. pl лаври почесті; визнання

- to gain laurels прославитись/ здобути славу

- to reap one's laurels пожинати лаври

- to repose on one's laurels спочивати на лаврах

- to win laurels прославитись, здобути славу

n ж. ім'я

Лорел

* * *

1) бoт. лаврове дерево

2) pl лаври, почесті, визнання

1) зелень, зелений колір

2) зелена рослинність; зелене листя

3) перен. свіжість (почуттів); пора розквіту; розквіт (життя тощо)

4) pl зелень, городина

* * *

1) зелень, зелений колір; the perennіal verdure of the cypress вічнозелене убрання кипариса; laurels of eternal verdure нев’янучі лаври; зелена рослинність; (зелене) листя; velvet verdure оксамитовий луг, бархатиста трава

2) свіжість ( почуттів); пора цвітіння, розквіт ( сил)

1) бухта, затока; вигин у крайці льоду

2) вигин ( гори); вклинений виступ

3) aмep. ділянка прерії, що вклинюється в ліс

4) відсік

1) гавкіт

2) становище загнаного звіра; безвихідне становище; загнаність, безвихідність

1) гавкати; кидатися з гавкотом

2) цькувати ( звіра) собаками; ганяти ( зайця); c-г. заганяти ( овець)

3) цькувати, переслідувати

4) загнати ( звіра)

5) миcл. не підпускати гончаків ( про звіра)

6) відбиватися, відчайдушно захищатися

1) бyд. проліт ( між колонами); проліт мосту

2) apxiт. ніша; виступ ( кімнати) з вікном

3) c-г. стійло для коня; зaл. стійло в депо

4) залізнична платформа

5) набережна

6) дор. капман ( розширення проїзної частини для зупинки транспорту)

7) загата, загачене місце

8) cпeц. відсік; проліт; приміщення, простір; ділянка траншеї

9) мop. рідко корабельний лазарет

1) лаврове дерево; бoт. лавр ( bay laurel)

2) pl лавровий вінок; лаври

1) бoт. лаврове дерево

2) pl лаври, почесті, визнання

1) зелень, зелений колір; the perennіal verdure of the cypress вічнозелене убрання кипариса; laurels of eternal verdure нев’янучі лаври; зелена рослинність; (зелене) листя; velvet verdure оксамитовий луг, бархатиста трава

2) свіжість ( почуттів); пора цвітіння, розквіт ( сил)

I. одна, одно, числ. один, одна, одно и одне (мн. одні, одних), їден, їдна, їдно и їдне (мн. їдні, їдних). Одним пирогом не наешься - одним пирогом не наїсися. Одним словом - одно слово. [Одно слово, робітник повинен жити в достатку (Єфр.)]. Семь бед, один ответ - чи раз, чи два - їдна біда. Не один десяток песен - не однодесять пісень. Все его в один голос осуждают - всі в одно (за одно, всі як один) його судять. Один раз куда ни шло - раз мати породила. Одна беда не ходит - біда не ходить сама, нещастя ніколи само не приходить.

II. одна, одно, прил. и мест. один, одна, одно и одне, їден, їдна, їдно и їдне (ум. одненький, їдненький); сам, сама, само, самий, сама, саме (ум. - саменький). [Був собі на світі їден чоловік і була в нього їдна дитина]. Одно из двух - одно з двох. Сосредоточение власти в одних руках - зосередження влади в одній руці. Один-единственный - одним- один, одним-одна, одним-одне, один-одніський (однісінький) и т. д. [Одніське добре слово часом примирить лютих ворогів (Млака)]. Вот я и один, кругом ни души - от я і сам, навкруги ні душі (ні лялечки). Дети остались дома одни - діти зосталися вдома сами. Не я одна, а все это говорят - не я сама, а всі це кажуть (говорять). При одной мысли об этом… - на саму згадку про це… Уже одно то, что он это сделал, доказывает - вже саме те, що він це зробив, доводить… Только ты один, только он один и т. п. - сам тільки ти, сам тільки він и т. д. Один только, один лишь - один тільки, одна тільки, одно тільки, однісінький, однісінька, однісіньке; самий (тільки), сама (тільки), саме (тільки), самісінький, самісінька, самісіньке. В одном только окне и виднелся свет - в одному тільки вікні й світилося. Одно только и беспокоит меня, это… - одна річ тільки й турбує мене, це… В одной только рубахе - у самій сорочці. Это одни лишь слова - це самі тільки слова (самісінькі слова). Не одно только богатство составляет счастье, но и спокойная совесть - не саме багатство становить (дає) щастя, а ще й чисте сумління. Совершенно один - сам- один, сам-самісінький. [Зосталась я сама-самісінька]. Один-одинёшенек - сам (сама, само) душею. Исключительно один (одни), как есть один (одни) - сам за себе, самі за себе, самий, сама, саме. Хлеба нет, едим исключительно один картофель - хліба нема, їмо саму (за себе) картоплю. Все, как один, все один в один, один к одному - всі як один, всі один в одного, всі голова в голову, всі одним лицем, всі як перемиті. [Військо у лаву стало як перемите. Герої його оповіданнів теж одним лицем безпорадна, темна сірома (Єфр.)]. Все до одного - всі до одного. Один на один - сам-на-сам, віч-на-віч. Мы остались с ним один на один - ми зосталися з ним віч-на-віч (сам-на-сам). Один по одному, один за одним, один за другим - один по одному, один за одним и один за одним. [Варяги, Литва, Ляхи, Москва - один за одним накидали Українській Русі свої порядки (Куліш)]. Один за другим присутствующие оставляли зал - один по одному присутні залишали залю. Подходите по одному - підходьте по-одинці. Шли узкою тропинкою один за другим - йшли вузенькою стежечкою один за одним. Хвастаются один перед другим - вихваляються один перед одним, один поперед одного. Спрашивают один другого (одни других) - питають один одного (одні одних), питаються один в одного (одні в одних). Один другого стоит - один одного варт. Поставь тарелки одну на другую - поставляй тарілки одну на одну. Выходит одно на другое - виходить одно на одно (на одно). Дело всегда есть: не одно, так другое - діло завсігди знайдеться: не те, так те (так инше). То одно, то другое - то те, то те. Один другой, одни другие (из двух или определённого числа лиц, предметов или групп как двух противоположностей) один - другий, одні - другі, (из неопределённого числа или предметов) який - який, кот(о)рий - кот(о)рий, той-той, инший - инший. Один брат был богат, а другой беден - один брат був багатий, а другий бідний. Одни люди живут в роскоши, а другие изнывают в бедности - одні люди в розкошах кохаються, а другі в злиднях пропадають. Одни учёные разделяют это мнение, а другие нет - одні вчені поділяють цю думку, а другі не поділяють. [Дивлюся - в могилі усе козаки: який безголовий, який без руки, а хто по коліна неначе одтятий (Шевч.)]. Одни сели на скамье, а другие стоят - які (котрі) посідали на лаві, а які (котрі) стоять. Говорит одно, а думает, другое - на язиці одно, а на думці инше. Переходить от одной мысли к другой - від однієї думки до другої переходити. Один и тот же - один, їден, той(-же) самий. [Не одні права всі мають]. В одно и то же время - в один час, в той самий час, в о[ї]дних часах. Срв. Одновремённо. Жить в одном доме - жити в тому самому будинку. Это одно и то же - це те саме. Твердить одно и то же - після тієї та й знов тієї(-ж) співати. Всё одно и то же (делать, говорить) - як те-ж, так те (робити, говорити). В одно из воскресений - котроїсь неділі, одної неділі. Срв. Однажды. Один раз - раз. [Раз людина родиться, раз і вмирає]. За одно - см. Заодно. Слиться в одно - до купи зіллятися (злитися). Ни один не… - жаден, жадний (жадна, жадне) не…, жоден, жодний (жодна, жодне) не…, ні жоден, ні жодна и т. д. не…, нікоторий, -а, -е не… [Лаври стоять зачаровані, жаден листок не тремтить (Л. Укр.)]. У неё двенадцать детей, и ни одно не умерло - у неї дванацятеро дітей і жадне не вмерло. Решительно (положительно) ни одного - жаднісінького, ні однісінького, ніже єдиного. [Жаднісінької кривди я тобі не заподіяла. Звікувала-б я за ним, не зазнавши ніже єдиної хмарної години (Конис.)]. Ни на одного (ни на одну) не взгляну - на жадного (на жадну) не гляну.

* * *

1) оди́н

2) (в знач. прил.: без других, в отдельности, в одиночестве) сам, один, сам оди́н

3) в знач. сущ. оди́н

4) (в знач. неопределённого мест.) оди́н; ( какой-то) яки́йсь

пожать пожинати, пожати, збирати, зібрати що. [Хто сіяв зло, той пожинав скорботу (Куліш)]. Что посеешь, то и -жнёшь - що посієш, те й збереш. -нать плоды трудов своих - заживати плодів своєї праці. -нать лавры - збирати лаври. -ться - пожинатися, жатися, пожатися, бути пожатим.

* * *

несов.; сов. - пож`ать

гіркий Б, СЛ; кислий СЛ; прикрий Г; аҗы-аҗы ағлагіркопрегірко плакати Г.

паломник, прочанин, що здійснив паломництво до Єрусалима, Києво-Печерської лаври К, СК; пор. аҗи, аҗу.

Беринда, Памво (Павло) (?, Прикарпаття - 1632) - один із видатних діячів ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври, мислитель, поет, перекладач, друкар і гравер. Найважливіша праця - "Лексіконь славеноросскій и ймень тлькованіє" - перший друкований укр. словник, що вміщував 7 тис. термінів і був виданий лаврською друкарнею (1627). Укладаючи його, Б. використовував грецьк., латин., араб., слов'ян, та інші мови. У словнику Б. узагальнив дані тогочасної науки про природу й людину, навів та інтерпретував чимало філософських термінів, подав також тлумачний словник імен, де поряд з іменами біблійних персонажів наведені імена грецьк. та римськ. богів. Це засвідчувало ренесансно-гуманістичну і барокову тенденцію творчості Б. до поєднання християнського та античного світів, намагання не лише утвердити значення укр. культурної традиції, а й збагатити останню духовною спадщиною Зх. Європи. У річищі цієї тенденції написані й поетичні твори Б.

Каліграф, Володимир (Крижанівський Василь) - укр. філософ середу XVIII ст., вихрест, вихованець КМА. Його світогляд сформувався під впливом антисхоластичних ідей Прокоповича, він так само, як і Прокопович, схилявся до раціоналізму й вільнодумства. Ймовірно, К. продовжував освіту в нім. ун-тах і був одним із перших в Україні шанувальників філософії Ляйбніца. Як і його друг і однокурсник Сковорода, був учнем Тодорського, котрий познайомив їх з вченням пієтизму та раннього Просвітництва і залучив до підготовки укр. корпусу Біблії та її філологічно-критичного дослідження. Як один із найздібніших вихованців КМА, К. був запрошений до Москви, де став проф. філософії Слов'яно-греко-латинської академії та її префектом і одночасно проповідником у престижній церкві Володимирської богоматері. Але малоосвічене духівництво звинуватило його в тому, що він на казанні "говорив "плевели" не лише лютеранські, а й "жидівські", і потому добилося заслання вченого до Великого Устюга. Після перенесених поневірянь він важко захворів і помер у великій бідності в шпиталі Троїцько-Сергієвої Лаври, був похований на тамтешньому цвинтарі. Після нього не залишилося ніякого майна, лише кілька книжок, в тому числі твори Будея і Баумайстера.

Копистенський, Захарія (?, Перемишль, Галичина - 1627) - укр. письменник-полеміст, освітньо-культурний і церковний діяч демократичного спрямування, автор низки антикатолицьких і антиуніатських творів, противник винятково прозахідної орієнтації в питаннях освіти та культури. Освіту здобув, очевидно, у Львівській братській школі та в одній з колегій Речі Посполитої. 1619 р. під псевдонімом "ієромонаха Азаріяса" вийшла друком його перша праця "Книга в вірі єдиной....", спрямована проти ідеології протестантів. Гостро полемічний твір К. "Книга о правдивой єдности православних христіян церкви восточной..." (1623) присвячений викриттю та критиці практикованих королівським урядом та католицькою верхівкою заходів для реалізації церковної унії між православними та католиками в межах України та Великого Князівства Литовського. По смерті Плетенецького 1624 р. К. - архімандрит Києво-Печерської лаври. В Лаврській друкарні 1625 р. надруковані його твори "Омілія" і "Казаньє", присвячені пам'яті Плетенецького. Основний полемічний твір К. "Палінодія, или Книга обороньї католической святой апостолской всходней церкви..." був написаний протягом 1620 - 1622 рр. як відповідь на католицький трактат Льва Кревзи. Метою цього, як і всіх інших творів К., була оборона прав укр. православної церкви, захист "політичних і національних прав, звичаїв, духовної самобутності укр. народу в межах Королівства Польського. Для цього К. використовував історичні джерела про минуле укр. народу, починаючи від Княжих часів й закінчуючи сучасними йому історичними подіями - боротьбою козаків проти іноземних завойовників. Прямими спадкоємцями духовної спадщини Київської держави К. вважав укр. націю, оскільки саме українці є "нацією Володимира". Для зміцнення національної самосвідомості укр. народу свідомо використовує в своїх творах живу укр. мову.

[br]

Осн. тв.: "Палінодія" (1622); "Омілія" (1625); "Казаньє" (1625).

Кроковський, Йоасаф (бл. 1648 - 1718) - укр. церковний діяч, філософ, богослов. Після закінчення студій у західних католицьких навчальних закладах повернувся до Києва, де 1683 р. став префектом і проф. риторики, філософії і теології КМА. Од 1690 р. - ігумен Миколо-Пустинного монастиря і ректор КМА, од 1697 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври. 1708 р. обраний київським православним митрополитом. Підозрювався у симпатіях до Мазепи, був схоплений і змушений оголосити опальному гетьманові анафему. Пізніше К., запідозреного в справі царевича Олексія, викликали до Петербурга. По дорозі він помер у Твері за загадкових обставин. Збереглися його лекції з риторики (1683), філософії (1686 - 1687), богослов'я (1697), писані лат. мовою. У філософії К. розвивав традиції т. зв. другої схоластики, дотримуючись францисканської лінії, виробленої середньовічним філософом Дунсом Скотом. Часто полемізував з томістською школою, але не виходив поза межі традиційної для XVII ст. західної академічної філософії. Проблему універсалій К. розв'язував у близькому до номіналізму дусі. Принципом індивідуації вважав форму, а у вирішенні проблеми співвідношення волі та інтелекту перевагу надавав волі. Цей своєрідний волюнтаризм К., сформувавшись під впливом філософської школи Дунса Скота, продовжував августинівську лінію у християнській філософії.

Могила, Петро (1596, Молдова - 1647) - діяч укр. церкви і культури XVII ст., богослов і мислитель. Освіту здобув у школі Львівського братства, а потім в закордонних ун-тах, можливо, у Франції і Голландії. 1627 р. М. обирають архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 р. - митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі, на цій посаді він стає також екзархом Константинопольського патріарха. М. був високоосвіченою людиною, значно розширив сферу вживання укр. мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, зокрема, він готував укр. видання Біблії. Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, М. підпорядковує свою діяльність зміцненню православ'я, розбудові духовної єдності укр. народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. За допомогою проведених реформ, спрямованих на піднесення освіти, моральності, дисципліни, організації кліру, він вивів православну церкву з кризи та занепаду. Його твори були спрямовані на уніфікацію, систематизацію і розробку єдиних правил церковного життя, догматичного вчення, чину богослужб. У 1632 р. М. заснував колегію - перший вищий навчальний заклад на землях східних і південних слов'ян, котрий відігравав провідну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні впродовж майже двох століть. У колегії вперше в Україні був здійснений перехід від духовно-практичного до теоретичного способу освоєння світу, розпочато викладання філософії і богослов'я як певних розгалужених теоретичних систем. У роздумах М. як мислителя доби Бароко виразно помітна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу та Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини, селективно, М. сприяв прилученню укр. народу до здобутків світової цивілізації, культурних надбань усього людства Ф. ундаментальним принципом єдності Бога, світу і людини є, за М., любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце, з нею він пов'язує ідею діяльної любові або доброчинства, що, в свою чергу, стає основою суспільної злагоди і єдності, наслідком котрих є побудова "спільного блага"; досягнення останнього пов'язується ним з діяльністю держави. М. був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, почав думати про майбутню укр. державу. Основним державотворчим чинником М. вважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада в Україні, однак обмежена законом. Закон і право М. підносив вище будь-якої земної влади, і царської, і церковної, говорячи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, котрий його дав. У його творах, так само яків творах Ліпсія та Греція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність М. сприяли духовній єдності укр. народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної консолідації, здійсненої Богданом Хмельницьким.

[br]

Осн. тв.: "Номоканон" (1629); "Антологіа сиріч молитвьі" (1636); "Евангеліє учительное" (1637); "Літос" (1644); "Православне сповідання віри" (1640-1645); "Требник" (1646).

Нічик, Валерія Михайлівна (1928, с. Антонівка Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчила філософський ф-т КНУ ім.Т. Шевченка (1952), після чого працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Упродовж тривалого часу завідувала від. історії філософії України, створила осередок науковців, які розгорнули дослідження в ділянці укр. філософської медієвістики. Лауреат премії НАЙУ ім. Д. Чижевського. Коло наукових інтересів охоплює галузь історії укр. філософії; розвиток духовної культури України XVI - XVIII ст., пов'язаної з діяльністю братських шкіл, ідеологією реформаційних громад, вченого гуртка Києво-Печерської лаври і передусім КМА. Н. - автор близько 150 наукових праць; здійснила низку перекладів творів укр. авторів з польськ. і церковнослов'ян. мов.

[br]

Осн. тв.: "Феофан Прокопович" (1977); "З історії вітчизняної філософії кінця XVII - початку XVIII ст." (1978); "Гуманістичні і реформаційні ідеї в Україні", успівавт. (1991); "Петро Могила в духовній історії України" (1997).

Сковорода, Григорій Савич (1722, с. Чорнухи Полтавської обл. - 1794) - укр. філософ, письменник. Народився в козацькій родині. Закінчив сільську школу, після чого у роках 1734-1741, 1744 - 1745 та 1751 - 1753 навчався у КМА, де здобув ґрунтовну, в т.ч. й філософську освіту. У 1745 - 1750 рр. С. разом з посольською місією генерал-майора Вишневського відвідав Токай (Угорщина), Офен (Буду), Пресбург (Братиславу), Відень, імовірно Італію та Німеччину. Повернувшись в Україну, од 1753 р. викладав поетику у Переяславському колегіумі. Застосований С. новий метод навчання й виховання, що полягав в індивідуальному підході до своїх учнів з метою виявлення і плекання їхніх вроджених здібностей, спричинився до ускладнення його стосунків з єпископом Никодимом Стрибницьким та до звільнення з колегіуму. У 1757 - 1759 рр. С. працює домашнім учителем у дідича Степана Томари, у 1765 - 1766 рр. викладає у Харківському колегіумі. Впродовж цього часу подорожує до Москви, пішки обходить усю Слобідську Україну, 1764 р. відвідує Київ, де відмовляється від пропозиції ченців Києво-Печерської лаври вступити до монастиря. Зрештою залишає викладацьку працю в Харківському колегіумі і обирає життя мандрівного філософапроповідника. Філософія С. належить до загальноєвропейської філософської традиції і водночас є закономірним наслідком розвитку укр. думки XVI - XVIII ст. У його спадщині присутні ідеї Античності, патристики, нім. містицизму Ч. астково відчувається вплив Вольфа, Спінози, Мальбранша. Очевидним є тяжіння С. до укр. містичної традиції у філософії, що виявилося, зокрема, у вченні про духовне Преображення людини; про життя в істині. Характерними рисами філософії С. є її діалогізм і бароковий символічно-образний стиль мислення. Засадничою є концепція про дві натури і три світи, найважливішою проблемою - проблема людського щастя З. гідно з концепцією С. про дві натури і три світи, світ складається з двох натур - видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. Вчення про дві натури пов'язане з концепцією про три світи, яка все існуюче поділяє на три види буття, або світи - великий (макрокосмос), малий (мікрокосмос) і символічний - Біблія. Шлях пізнання невидимої натури - Бога через пізнання людиною самої себе, своєї "внутрішньої людини", на думку С., можливий і єдино правильний. Це переконання ґрунтується на засадничій тезі його філософії про паралелізм у структурі трьох світів: макро-, мікрокосмосу і Біблії. Виходячи з неї, С. вважав "внутрішню людину" водночас індивідуальною й надіндивідуальною (космічною). Людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи, а розшифровування біблійної символіки водночас із відчайдушною боротьбою людини із власною "злою волею" скеровує її на правильний шлях пошуку Бога - невидимої натури, тобто істини і добра. Розв'язання проблеми щастя С. бачить через нове народження людини, що має ознаки містичного переображення, розкриття її божественної суті, виявлення закладеного у неї Богом таланту, що забезпечуєш, зрештою, працю за покликанням. С. був переконаний, що духовне відродження людей, здійснення ними спорідненої праці автоматично призведуть до злагодженого функціювання суспільства. Філософії С. властиве зосередження на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці, акцентування і піднесення в людині її духовної першооснови.

[br]

Осн. тв.: "Наркіс. Розмови про те: пізнай себе" (1798); "Вступні двері до християнської добронравності" (1806); "Байки харківські" (1837); "У богий жайворонок" (1837); "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною, про це: легко бути добрим" (1839); "Сад божественних пісень" (1861); "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир)" (1894); "Розмова, названа алфавіт, або буквар миру"; "Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто ікона Алківіадська" (1894); "Вдячний Єродій" (1894); "Суперечка біса з Варсавою" (1912); "Діалог. Назва його - потоп зміїний" (1912) та ін.