збагатити

техн.; физ. обогаща́ть

bayıtmaq, zenginleştirmek

 збагатити

 збагатити

1) to enrich

2) гірн. to concentrate, to treat

1) ( надавати золотистого кольору) to make golden

2) ( збагатити) to enrich, to load with money (gifts, presents)

обогатить збагачувати, збагачати, багатити, (сов.) збагатити кого, що чим. [Він збагатив його. Праця багатить людину. Збагачувати науку новими відкриттями]. Обогащаемый - збагачуваний. -щённый - збагачений.

* * *

несов.; сов. - обогат`ить

1) збага́чувати, збагати́ти; ( делать богатым) озоло́чувати, озолоти́ти

2) спец. збага́чувати, збагати́ти

збагачувати; обогатить - збагатити.

набогатить збагащ[ч]ати и збагачувати, збагатити кого.

Беринда, Памво (Павло) (?, Прикарпаття - 1632) - один із видатних діячів ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври, мислитель, поет, перекладач, друкар і гравер. Найважливіша праця - "Лексіконь славеноросскій и ймень тлькованіє" - перший друкований укр. словник, що вміщував 7 тис. термінів і був виданий лаврською друкарнею (1627). Укладаючи його, Б. використовував грецьк., латин., араб., слов'ян, та інші мови. У словнику Б. узагальнив дані тогочасної науки про природу й людину, навів та інтерпретував чимало філософських термінів, подав також тлумачний словник імен, де поряд з іменами біблійних персонажів наведені імена грецьк. та римськ. богів. Це засвідчувало ренесансно-гуманістичну і барокову тенденцію творчості Б. до поєднання християнського та античного світів, намагання не лише утвердити значення укр. культурної традиції, а й збагатити останню духовною спадщиною Зх. Європи. У річищі цієї тенденції написані й поетичні твори Б.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД - сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють установити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, виявити їхню генетичну спорідненість (зв'язок за походженням); різновид історичного методу (див. історизм). Як систематично розроблений метод сформувався в XIX ст. у порівняльному мовознавстві (Гумбольдт, Гримм, Востоков), етнографії (Морган, Тайлор) П. ізніше його почали широко застосовувати в різних сферах природничого і суспільного знання: анатомії, антропології, геології, історії, соціології тощо. В соціології застосування П.-і.м. пов'язане з ідеями Конта, Спенсера, Дюркгейма Л. огічною основою П.-і.м. є зіставлення і порівняння об'єктів дослідження і встановлення ознак схожості та відмінності між ними. За характером схожості порівняння поділяють на історико-генетичні, історико-типологічні, де схожість є результатом закономірностей, притаманних самим об'єктам, і порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ. На цій основі виділяють два види П.-і.м.: порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов'язаних об'єктів, і власне П.-і.м., що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження між ними - як показник їхнього різного походження. Успіхів було досягнуто переважно в аналізі генетичних зв'язків та явищ взаємовпливу на основі історико-генетичних порівнянь Д. ля застосування історико-типологічних порівнянь необхідно було виділити теоретичні принципи типізації суспільних явищ. В сучасній філософії нема єдиного погляду на цю проблему, бо спроби циклічного розгляду історичного процесу чи пошуки його синхронних зрізів (Шпенглер, Тойнбі) не позбавлені схематизму. В сучасній соціології наявна тенденція поєднання П.-і.м. із структурно-функціональним аналізом. Зберігає своє значення і Марксове вчення про суспільно-економічні формації, яке стало основою типізації стадій суспільних процесів. Нині П.-і.м. застосовують у порівняльних дослідженнях культур і цивілізацій, при порівнюванні різних соціальних інститутів (сім'я, виховання тощо). Разом із тим робляться спроби переосмислити методологію порівняльно-історичного дослідження, збагатити П новими засобами.