епікуреїзм

ЕПІКУРЕЇЗМ - давньогрецьк. філософське вчення періоду еллінізму. Своєю назвою завдячує філософу Епікуру. Е. має яскраво виражену етичну спрямованість. Головною метою особистості вважається досягнення щастя шляхом пошуків насолоди й уникання страждань. Велику роль в Е. відіграє поняття "міри"; саме вона не дозволяє насолоді перейти в страждання. Крім того, існує два типи насолод: фізичні і духовні. В фізичних насолодах, за Е., варто задовольнятися життєво найпотрібнішим і уникати марнотних бажань. Духовні насолоди стоять на щабель вище, бо не залежать від зовнішніх обставин. До духовних насолод Е. зараховує пізнання, що позбавляє людину марновірства і страху смерті, а також мудрість, справедливість, дружбу. Найбільш послідовним прихильником Е. був Лукрецій Кар (трактат "Про природу речей"). Пізній Е. був поглинутий християнською культурою. Нова хвиля його поширення припадає на добу Відродження. Доволі стійким виявився синтез Е. з платонізмом (діячі флорентійського Ренесансу) та стоїцизмом (Монтень, Еразм Роттердамський). Е. також сприймався як альтернатива умоглядному аристотелізму (Гассенді). Ідеї, що тяжіли до пояснення етики через фізику, яскраво виявилися в працях сенсуалістів, які поєднували елементи Е. з досягненнями тогочасних природничих наук та кальвіністським антропологічним вченням. Значного поширення Е. набув у Франції доби Просвітництва. Характерним для цього періоду було його ототожнення з гедонізмом. Елементи Е. наявні в позитивізмі та екзистенціалізмі. Засновник гуманістичної психології Фромм вважав Епікура одним із перших представників гуманістичного світогляду.

епікуреєць; любитель чуттєвих насолод; любитель смачно поїсти

* * *

1. n

послідовник Епікура, епікуреєць

2. adj

епікурейський

* * *

1) епікурейський, який стосується Епікура та його послідовників

2) ( epicurean) епікурейський, чуттєвий

1) організатор (учасник) бенкету (святкування)

2) гурман

3) епікуреєць

* * *

1) див. feast II + - er

2) організатор бенкету, свята

3) гурман; епікуреєць

епікуреїзм, філософія Епікура

* * *

n; філос.

1) епікурейський, який стосується Епікура та його послідовників

2) ( epicurean) епікурейський, чуттєвий

1) див. feast II + - er

2) організатор бенкету, свята

3) гурман; епікуреєць

курі[е]нка, (рус.) копчушка.

* * *

курильня; срвн. Курильня.

* * *

1) ( курильня) кури́лка; кури́льня

2) (м., ж.: курильщик) куре́ць, -рця́

1) курець (-рця), курій (-рія). [Коли ти курець, май свою люльку й тютюнець (Номис)]. -щик опиума - курій опію. -щик трубки - люлечник;

2) (окурщик) обкурювач.

* * *

некурець (-рця). Для -щих - для некурців.

* * *

1) прил. яки́й (що) не ку́рить (не па́лить); некуря́щий

2) в знач. сущ. некуре́ць, -рця; некуря́щий, -ого

перещупать (наново) перемацувати, перемацати, перелапувати, перелапати, переглядати, переглядіти, (всех или всюду) поперемацувати, поперелапувати, попереглядати. [Всі сплять долі; упиряка заходився - чисто всіх за голови перемацав (переглядів)]. -пай кур - попереглядай курей.

* * *

несов.; сов. - перещ`упать

1) природа, натура. [Пташки заспівали, комашня заметушилася, ліс загомонів, природа знов віджила (Коцюб.). Усміхалась весняним привітом натури краса (Л. Укр.)]. Законы -ды - закони природи (натури). Тропическая -да - тропічна природа. Мёртвая (тихая) -да, живоп. - мертва природа. Живая -да - жива природа, животвір (-твору);

2) (врождённые свойства, наклонности) натура, природа, єство; (сущность) істота (реже стота); (характер) вдача. [Природу тяжко одмінити (Номис). Вовча натура тягне до лісу (Чуб.). Панської стоти не переробиш (Приказка). Вірив у матеріялістичну своїх теорій натуру (Корол.). Природа морали]. -да растений, животных - природа рослин, тварів. -да человека - природа (натура, єство, вдача) людини. Женская -да скажется - жіноча натура (істота, вдача) себе виявить. Отдать долг -де - см. Отдавать. -да вещей - природа или єство (істота) речей. [Ми не можемо знати саму істоту речей (Основа 1915)]. Это в -де вещей - це світова річ. Привычка вторая -да - звичка - друга натура. Гони -ду в дверь, она влетит в окно - крий, ховай погане, а воно таки гляне. По -де (по своим врождённым качествам) - з природи, з натури, природою, натурою (срв. п. 3). [Вона з природи чесна (Куліш). Епікуреєць з натури (Грінч.)]. Долгие по -де слоги - довгі з природи (з натури и т. д.) склади;

3) (рождение, род) рід (р. роду), зрода (-ди). От -ды - зроду, від зроди. [Він від зроди такий (Левч.)]. Он от -ды глух - він зроду глухий. От -ды способный к чему - уродливий до чого (що робити). [Як феаки сами над усіх людей уродливі по морю гнати швидкий корабель (Потеб. Одис.)]. Он по -де (по происхождению) француз - він родом (з роду) француз, він природній француз.

* * *

1) тютю́нник; ( курящий табак) куре́ць, -рця́

2) ( рабочий) тютю́нник

3) ( торговец) тютю́нник