відповідно

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЕТИКА - етика, започаткована М. Вебером на противагу етиці переконання з метою подолання дихотомії телеологічної (яка оцінює моральність дії залежно від її наслідків) та деонтологічної (що виходить із відповідності принципу, переконанням, обов'язку) етик. Якщо етика переконання розглядає відповідальність як ставлення чогось в обов'язок особистості, відповідно до принципів, яких вона дотримується, то В.е. пов'язує відповідальність не лише з дотриманням певних приписів, а й вимагає зважати на передбачувані наслідки діяльності. В XX ст. В. е. набуває глобальних вимірів; на засадах онтології вона розробляється Йонасом, який, на противагу Канту, пропонує наступне формулювання категоричного імперативу: "Чини так, щоб наслідки твоєї дії узгоджувалися з неперервністю автентичного людського життя на Землі". Комунікативна філософія (Апель, Габермас) розробляє дискурсивно-консенсуальну концепцію відповідальності, в якій поєднуються деонтологічний і телеологічний аспекти етики, що знайшло відображення в принципі універсалізації як критерії легітимації норм. Згідно з Апелем, моральна максима, яка заступає кантівський категоричний імператив, містить припущення, що прямі й побічні наслідки в задоволенні інтересів кожного окремого учасника (згоди), очікувані із всезагального дотримання даної максими, можуть бути без примусу прийняті усіма.

відповідно

відповідно

відповідно

 відповідно

1) с дат. п. а) на вопрос: где, по чему - по кому, по чому (в ед. ч. с дат. и с предл. п. п., во мн. ч. только с предл. п.). Ходить по комнате, по саду, по двору - ходити по кімнаті (по хаті), по саду, по двору и по дворі. Ходить по лесу, по полю, по горе (без определённого направления) - ходити по лісі (и по лісу, по гаю), по полю, по горі (и реже лісом, гаєм, полем). [По діброві вітер віє, гуляє по полю (Шевч.). Ой чиї то воли по горі ходили?]. Плавать по морю, по реке, по воде - плавати по морю, по річці, по воді (Срв. п. 1 б.). Гулять по городу, по улице - гуляти по місту (по городу), по вулиці. Путешествие по Италии - подорож по Італії (и Італією). Смерть (болезнь) не по лесу ходит, а по людям - смерть (пошесть) не по лісі (по лісу) ходить, а по людях. Везли хлеб, да растрясли его по всей дороге - везли хліб та й порозтрушували його по всій дорозі. (Срв. п. 1 б.). Разослать приказ по волостям, ездить по знахарям, пойти по рукам, расти по оврагам - порозсилати наказ по волостях, їздити по знахарях, піти по руках, рости по ровах (по рівчаках). По селениям и по городам - по селах і по містах. [По степах та хуторах (Д. Марк.). Служила вона по своїх, служила по жидах, служила й по купцях (Мирн.). Трудно стало старенькій по людях жити]. По горах и по долам - по горах і по долинах, горами й долинами. Ударить по голове, по лицу, по зубам - ударити по голові, по лиці и по лицю, по зубах. [Не по чім і б'є, як не по голові]. Пойти по-миру - піти з торбами, попідвіконню. По всей Украине гремела его слава - на всю Україну, по всій Україні голосна була (лунала) його слава. По всему свету пошёл слух - на ввесь світ, по всьому світу пішла чутка. Ударить по рукам - ударити по руках. Сковать кого по рукам и по ногам - скувати кого на руки і на ноги, скувати кому руки й ноги. Стол стоял посредине комнаты - стіл стояв посеред (посередині) хати. По обеим сторонам улицы - по обидва боки вулиці, по обабіч вулиці. По праздникам, по праздничным дням - в свята, в святні дні, святами, святними днями. Он принимает по вторникам - він приймає у вівтірки, вівтірками, (еженедельно) що-вівтірка. Заседания происходят по пятницам - засідання відбуваються у п'ятниці, п'ятницями, (еженедельно) що-п'ятниці. По зимам мы дома, по летам на заработках - у зиму ми вдома, а в літо на заробітках. По временам - часами, часом. Растёт не по дням, а по часам - росте не що- днини, а що-години, росте, як з води йде; б) (Для обозначения направления движения, пути следования - на вопрос: вдоль чего - употребляется конструкция с твор. пад.). Итти по улице, по дороге, по аллее, по тропинке - йти вулицею; дорогою, алеєю, стежкою. [Ой, ішов я вулицею раз, раз (Пісня). Ой ходила дівчина бережком]. Проходить итти по полю - проходити, йти полем. Дорога пролегала по горе, по болоту - дорога йшла горою, болотом. Ехать по железной дороге - їхати залізницею. Плыть по Днепру, по морю (по определённому пути) - пливти Дніпром, морем. Плавание по Днепру и его притокам - плавба Дніпром та його допливами. Переслать по почте, по телеграфу - переслати поштою, телеграфом; в) (согласно, сообразно с чем, по причине чего, по образу, по примеру чего) з чого, за ким, за чим, (реже) по кому, по чому; через що, відповідно до чого. По приказанию, по декрету - з наказу, за наказом, за декретом. По повелению тирана - за тиранським велінням, з тиранського наказу. По определению суда - за вироком суду. По поручению - з доручення, за дорученням. Я сделал это по совету отца, по его совету - я зробив це за порадою батьковою, за його порадою. По рассеянности, по недоразумению - з неуважности, з непорозуміння и через неуважність, через непорозуміння. По ошибке - помилкою, через помилку. Это произошло по ошибке - сталося це помилкою (через помилку, за обмилки). Он сделал это по ненависти ко мне - він зробив це з ненависти до мене. Высказаться, писать по поводу чего-либо - висловитися, писати з приводу чого. По какому поводу вы пришли ко мне? - з якого приводу (за яким приводом) ви прийшли до мене? [Приїхав я до Київа за тим приводом, щоб…]. По этому случаю (= поводу), по какому случаю - з цієї нагоди, з якої нагоди. По случаю столетия со дня рождения… - з нагоди столітніх роковин з дня народження… По случаю (= случайно) дёшево продаётся, мебель - випадком (випадково) дешево продаються меблі. По счастливой случайности - щасливим випадком, через щасливий випадок. По несчастному случаю, по несчастию - через нещасний (нещасливий) випадок, нещасним випадком (случаєм), через нещастя, (к несчастию) на нещастя. По несчастью виноват в этом я - на нещастя я цьому (в цьому) винен (причиною). Товарищ по несчастью - товариш нещастям. По лицу, по глазам его было видно, что… - з виду (з твари), з очей його було знати (видно), що… (и по виду, по очах). [Видно милу по личеньку, що не спала всю ніченьку, видно милу по білому, що журиться по милому]. По его голосу было слышно - з голосу його чути було. [З голосу його чути, що він наче чогось зрадів (Кониськ.)]. По тому тону, каким сказаны эти слова - з того тону, яким сказано ці слова. По тому вниманию, с каким он выслушал меня, видно было… - з тієї уваги, з якою він вислухав мене, видно було… Узнать кого по голосу - пізнати кого з голосу (по голосу). По когтям и зверя знать - з пазурів (и по пазурях) звіря знати. [Видно пана по халявах]. По платью встречают, по уму провожают - по одежі стрічають, а по уму виряджають. По Сеньке и шапка - по Савці свитка, по пану шапка. По одёжке протягивай ножки - по своєму ліжку простягай ніжку. Судить по наружности, по внешнему виду - судити з окола, з зовнішнього (з околишнього) вигляду. По прошению, по просьбе, по ходатайству - на прохання, на просьбу (редко з просьби), на клопотання. Он уволен в отставку по прошению - він звільнений в відставку на прохання. По моей просьбе - на моє прохання, на мою просьбу. По требованию - на вимогу. По предложению министра - на пропозицію (внесення) и за пропозицією (за внесенням) міністра. По моему соображению - на мою гадку (думку). По принуждению, по охоте - з (при)мусу, з принуки, з охоти. [Не з мусу я прийшла так, а з охоти (Куліш). Як не даси з просьби, то даси з грозьби (Номис)]. По своей (собственной) воле, по неволе - з своєї (власної) волі, своєю (власною) волею, з неволі (неволею). По наущению - з намови. По вашей милости - з вашої ласки. По чьей вине (по моей вине) это произошло - з чиєї причини (з моєї причини, через мене) це сталося. По той причине - з тієї (з тої) причини. По многим причинам - з багатьох причин. По болезни - через х(в)оробу, за х(в)оробою. По незнанию, по непониманию, по глупости - з незнання (знезнавки), з нерозуміння, з дурного розуму (через незнання, через нерозуміння, через дурний розум). [Тільки знезнавки та з нетямучости можна ставити українському письменству на рахунок «национальную» узость (Єфр.)]. Не по-хорошу мил, а по-милу хорош - не тим любий, що хороший, а тим хороший, що любий. Судя по этому, по тому, что… - судячи з цього, з того, що… Книга уже по тому одному заслуживает внимания - книга вже через те саме (тим самим) варта уваги. По несогласию - через незгоду. По случаю жестоких морозов занятия в школе временно прекращены - за лютими морозами навчання (науку) в школі тимчасово припинено. По принципиальным соображениям, мотивам - з принципових (принципіяльних) міркованнів (мотивів). [Автор цієї промовистої тиради зараз-же зрікається - правда, з мотивів не принципіяльних - свого заміру (Єфр.)]. По старинному обычаю - (за) старим (давнім) звичаєм и по старому (давньому) звичаю. [По старому звичаю - до чаю]. По своему обыкновению - своїм звичаєм. Служить по выборам - служити з вибору (вибором). По примеру своих предшественников - за прикладом своїх попередників. По всем правилам (требованиям) науки - за всіма правилами (приписами, вимогами) науки. По приложенному образцу - за доданим зразком, на доданий зразок. Приложить по одному образцу (экземпляру) каждого издания - додати по одному зразкові (примірникові) кожного видання. Одет по последней моде - вдягнений за останньою модою. Высчитать по формуле - вирахувати за формулою. Распределять, классифицировать по каким-л. признакам - поділяти, класифікувати за якими ознаками. Становиться по росту - ставати за зростом (відповідно до зросту). По очереди, по старшинству - за чергою, за старшинством. По порядку - поряду. Рассказывай все по порядку - усе поряду розповідуй. Считать по порядку - рахувати (лічити) з ряду, від ряду, вряд. Заплатить по счёту - оплатити рахунок. Выдать по чеку - видати на чек. Получить по счёту, по ордеру - одержати на рахунок, на ордер. По рассказам старожилов - за оповіданнями старожитців. По донесениям корреспондентов - за дописами кореспондентів. По закону, не по закону - за законом, за правом, проти закону, проти права. Наследовать по праву - спадкувати правом (з права). По общему согласию - за спільною згодою. Жениться на ком по любви, по расчёту - оженитися (одружитися) з ким з любови, з інтересу. Он мне родня по жене - він мені родич через жінку (по жінці). Наши братья по Адаму - наші брати по Адаму (через Адама). Назвать кого по имени, по фамилии - назвати кого на ймення (на імено), на прізвище. [Єсть у Київі чоловік на ймення Кирило, на прізвище Кожом'яка. Був чоловік на ім'я Захарія (Св. П.)]. Восточно-славянскую семью называют иначе русскою по имени той русской династии… - східньо-слов'янську сім'ю звуть инакше руською за йменням тієї руської династії… Немец по происхождению - німець родом, з роду. В античной поэзии различались слоги долгие по природе и по положению - в античній поезії розрізнювано склади довгі з природи (з натури, природою, натурою) і позицією. Итти по следам за кем-либо - іти слідом (слідами) за ким, іти в чий слід (в чиї сліди). По течению - за водою, уплинь за водою. Пустить, пойти по ветру - пустити, піти за вітром. Ходить, обращаться по солнцу - ходити, обертатися за сонцем. По шерсти, против шерсти - за шерстю, проти шерсти. Зарегистрироваться по месту жительства, явиться по месту приписки - зареєструватися, відповідно до місця, при місці, на місці пробування (мешкання), з'явитися на місце припису. По месту назначения - до призначеного місця. По месту службы - (на вопрос: куда) на місце служби, (где) на місці (при місці) служби, на службі. [Оповіщення про суд послано їм на місця служби. Пеню вивернуть з його на службі]. Он арестован по доносу - він заарештований за доказкою, через доказку. По обвинению в убийстве - за обвинуваченням (обвинувачуючи) в убивстві (душогубстві). По подозрению в измене - за підозренням (приздру маючи) в зраді. Мучили людей по одному подозрению в чём-л. - мучили людей на саме підозрення в чому. На деле и по праву - ділом і правом (з права). По чести - по честі. По совести - по совісті. По справедливости - по правді. По правде сказать - кажучи направду, як по правді казати. Будет по слову твоему - буде за словом твоїм. По свидетельству историков - за свідченням істориків. По словам вашего брата - як каже (мовляв) ваш брат. По моим, по его наблюдениям - за моїми, за його спостереженнями. По моей теории - на мою теорію. По моему мнению - на мою думку. По моему - по моєму, як на мене. Высказаться по вопросу о чём-л. - висловитися в якій справі, в справі про що. Комиссия по составлению словаря, по землеустройству, по исследованию производительных сил страны - комісія для складання словника, для землевпорядкування, для досліджування продукційних сил країни. Работы по сооружению моста, по осушению болот, по обсеменению полей - роботи (праця) коло збудування мосту, коло висушення боліт, коло обсіяння полів. Лекции по истории литературы - лекції з історії літератури (письменства). Литература по этнографии, по этому вопросу - література що-до етнографії, що-до цього питання про етнографію, про це питання. Обратиться к кому по делу - звернутися (удатися) до кого за ділом (за справою, в справі). По этому делу - за цим ділом (за цією справою), в цій справі. Обратиться по адресу - звернутися на адресу. По сердцу, по душе, по вкусу, по разуму - до серця, до любови, до душі, до смаку (до вподоби), до розуму. [Учення те було і не до серця, і не до розуму (Яворн.)]. По плечу, не по плечу - до плеча, не до плеча, (по силам) до снаги, не до снаги. Не по моим зубам - не на мої зуби, не про мої зуби. Специалист по внутренним болезням - спеціяліст на внутрішні х(в)ороби, на внутрішніх х(в)оробах. Смотря по погоде, по погоде глядя - як яка погода, як до погоди. По нынешним временам - як на теперішній час (-ні часи). Плата по работе - плата від роботи, як до роботи. Награда мала по его заслуге - нагорода мала як на його заслугу. По сравнению с кем, с чем - проти кого, проти чого, як рівняти (рівняючи) до кого, до чого. По направлению к чему - до чого. По отношению к кому, к чему - що-до кого, що-до чого, відносно кого, чого, обіч кого, чого, проти кого, чого. По отношению ко мне это несправедливо - що-до мене (відносно мене) це несправедливо; срв. Относительно, Отношение. Расставить столбы по дороге - порозставляти стовпи уздовж (уподовж) дороги. Итти, ехать по столбам - іти, їхати стовпами (уподовж стовпів). По дороге, по пути (= в дороге) - дорогою. Мне с тобою не по дороге - мені не по дорозі (не дорога) з тобою. Спуститься по верёвке - злізти по (и на) мотузку, мотузком. Взобраться по трубе - вилізти ринвою. По-украински, по-французски, по-турецки и т. п. - по-українському, по-французькому, по-турецькому и т. п. По-христиански, по-царски, по- барски - по-християнському, по-царському, по-панському. По рублю с каждого - по карбованцю з кожного (з душі, вульг. з носа, з чуба). Мы ехали по десяти вёрст в час - ми в'їздили по десять верстов на годину. По уменьшённой цене - за зменшену ціну. По первому, по пятому, по десятому разу - уперше, уп'яте, удесяте; в) (на вопрос: в каком отношении, относительно чего, чем) на що, що-до чого, но чаще всего просто твор. пад. По форме, по цвету, по своему строению они напоминают… - формою, кольором, своєю будовою вони нагадують… По красоте нет ей равной - красою (вродою), на красу (на вроду) нема їй рівні. [Були (шовковиці) всякі: і червоні і білі на ягідки]. Сложный по своему составу - складний своїм складом (на свій склад, що-до свого складу). По виду (по наружности) он очень симпатичен - виглядом (на вигляд, на взір) він дуже симпатичний. По виду ему около тридцати лет - на вигляд (на погляд, на око, на взір, на позір, з вигляду, з виду, з лиця) йому близько трицятьох років. По силе и непосредственности чувства, по оригинальности сюжета это произведение превосходит все остальные - силою і безпосередністю почуття, оригінальністю сюжета цей твір переважає всі инші, над усіма иншими вивищується. И по форме и по содержанию это прекрасная вещь - і формою (і що-до форми, і на форму) і змістом (і що-до змісту, і на зміст) це чудова річ. По существу своего содержания - що-до істоти свого змісту. По количеству народонаселения этот город занимает первое место в стране - числом (що-до числа) людности це місто займає перше місце (стоїть на першому місці) в країні. По своим географическим и климатическим особенностям эта территория принадлежит… - своїми географічними і кліматичними ознаками (особливостями) или що- до своїх географічних і кліматичних ознак (особливостей) ця територія належить… По своим антропологическим признакам население этой страны делится на… - своїми антропологічними ознаками (що-до своїх антропологічних ознак) людність цієї країни ділиться на… Измерять по длине, по ширине, по высоте - виміряти на довжиню, на шириню, на височиню;

2) с вин. пад. а) (на вопрос: во что на сколько) - по що. Сукно по два рубля аршин - сукно по (в) два карбованці за аршин. Они получили по два рубля - вони здобули по два карбованці. [Дає на рік по сто червоних. У жнива часом платять косарям по карбованцю в день або й по два карбованці (Н.-Лев.)]. Сделать по два вопроса каждому - задати по два питання кожному. Строиться по два, по три, по четыре - шикуватися по два (по двоє), по три (по троє), по чотири, б) (на вопрос: по что, по кого, до какой поры) до чого, по що, по кого. По сие время - досі, до цього часу и по сей час. С 1917 по 1925 год - з 1917-го аж до 1925-го року. По гроб тебя не забуду, по гроб твой друг - до смерти тебе не забуду, до смерти (до гробу) твій друг (приятель). Высотою по локоть, по грудь - заввишки по лікоть, по груди (до ліктя, до грудей). По шею - по шию, до шиї. По колена - по коліна, до колін. [Уже діда вода по коліна поняла]. Увяз по колена, по пояс - угруз по коліна, по пояс. Он по уши в долгах - він в боргах, як в реп'яхах. По ту гору, по лесок, по речку вся земля наша - аж до тієї гори, до того ліска (гайка), до тієї річки (аж по ту гору, по той лісок, по ту річку) земля все наша. По эту, по ту сторону, по обе стороны - по цей, по той бік, при цей, при той бік, по обидва боки, обаполи чого (срв. Оба). По одну, по другую сторону - по один, по другий бік, (реже) (по) при один, при другий бік. [У нас одна хата при один бік сіней, а друга - при другий бік (Звин.)]

3) с предл. пад. (на вопрос: по ком, по чём, после чего) - за ким, за чим и по кому, по чому. Плакать, тосковать, тужить, скучать, вздыхать по ком, по чём - плакати, нудьгувати, тужити, журитися, скучати, зідхати за ким, за чим (реже по кому, по чому). [Дурна дівчина нерозумная за козаченьком плаче. Кого кохає, за тим і зідхає]. Плакать по брате, по сетре - плакати за братом, за сестрою. Звонить по ком, по чьей душе - дзвонити по кому, по чиїй душі. [Подзвонили по дитяті у великий дзвін]. Носить траур по родителям - носити жалобу по батьках. По смерти отца - по смерті батька, після смерти батька. По заходе солнца - по заході сонця. По обеде - по обіді, після обід(у). По окончании праздников - по святах. По истечении, по прошествии срока - по скінченні строку, як вийде (дійде, скінчиться) строк. По возвращении его из путешествия - після повороту з подорожи. По возвращении его в отечество - після повороту до рідного краю. По истечении трёх недель - по трьох тижнях, в три тижні після чого. [Одна умерла на зелену неділю, а одна - як ячмінь жали, в три неділі після тієї (Борз. п.)]. По мне, по нём, по ней (пожалуй) - про мене, про нього, про неї, як на мене, як на нього, як на неї. По мне, по нём хоть трава не расти - про мене (про нього) хоч вовк траву їж. По нём (ней) видно было, что дома не всё обстоит благополучно - по ньому (по ній) видно було, що дома не все гаразд. [Хіба-ж ти не помітив по їй, що вона й здавна навіжена? (М. Вовч.)]. Дочь по отце пошла, сын по матери - дочка в батька вдалася, син у матір вийшов (удався). Руби дерево по себе - рубай дерево по собі. Выстрелить по ком - вистрілити (стрелити) на кого (в кого). По чём сукно? - по чім сукно? Поалеть - почервоніти, порожевіти; (сделаться более алым) почервонішати. -лел восток - почервонів схід.

* * *

1) с дат. п. по с предложн. п., а также переводится иными предлогами или конструкциями без предлогов, в частности: (при указании на пространство, поверхность) по; (при обозначении направления действия, пути движения - чаще) конструкции с твор. п. без

2) с вин. п. (в значении: до, вплоть до чего-л.) до (чого); по (що)

3) с предложн. п. (после чего-л.) пі́сля (чого); по (чому); конструкции без предлогов

4) (с дат. п. в сочетании с личными мест. и с предложн. п. в сочетании с мест. 3-го лица в значении: согласно с желанием, привычками; на основании чьего-л. примера; по внешнему виду кого-л.; под силу кому-л.) по (кому); также передаётся другими предлогами и беспредложными конструкциями

5) (с дат. п. и с предложн. п. при словах: "скучать", "тоска") за (ким-чим); (при словах: "траур", "тризна", "поминки") по (кому-чому)

6) ( с числительными) (с дат. п.) по (с предложн. п.)

1. n заст.

населений пункт; село; місто

2. adv

1) мимо, повз

2) поблизу, поруч

3) осторонь

4) амер., розм.

5) крім того

3. prep

1) у просторовому значенні вказує на:

а) близькість — коло, біля, при; поруч, уздовж

б) проходження повз певне місце або предмет — повз, мимо, через

2) у часовому значенні вказує на наближення до певного строку, моменту тощо — до, на

3) вказує на автора або дійову особу; передається орудним або родовим відмінком

4) вказує на засіб пересування; передається орудним відмінком, а також словами на, через, за допомогою, по

5) вказує на міри ваги, довжини тощо — на, в, у; передається також орудним відмінком

6) вказує на причину, джерело — через, від, з, за допомогою, шляхом

7) вказує на відповідність, погодженість — згідно з, відповідно до, по, за, з

8) вказує на співвідношення між порівнюваними величинами — на

9) вказує на характер дії — по, за, відповідно

10) у словосполученнях

* * *

1) який лежить осторонь

2) другорядний, необов'язковий

1) мимо

2) близько, поруч

3) убік

4) надає дієсловам to put, to set, to lay значення відкладати

5) aмep. усередину, у дім

6) заст. крім того

7) у сполученнях

1) у просторовому значенні вказує на місцезнаходження поблизу чого-небудь біля, поруч, при, на рух повз або уздовж предмета мимо; уздовж рух, проходження через який-небудь пункт через

2) у часовому значенні вказує на наближення до якого-небудь строку або обмеження яким-небудь строком до, на, під ( кінець)

3) указує на діяча ( часто після дієслова в пасиві); за відсутності дієслова передається орудн. відмінком, a; тж.; poд. відмінком засіб, знаряддя за допомогою; передається тж. орудн. відмінком

4) указує на спосіб пересування, пересилання е т. п. по, на; передається тж. орудн. відмінком

5) указує на особу, в інтересах або на користь якої відбувається дія стосовно

6) указує на відповідність чому-небудь або співвіднесеність із чим-небудь по, з, за, під

7) указує на міри ваги, довжини, об'єму, за якими здійснюється продаж на, по; передається тж. орудн. відмінком

8) указує на причини, джерело від, з, по

9) указує на кількісне співвідношення на

10) в адресах, назвах населених пунктів з

11) указує на відхилення стрілки компаса або рух на північ, південь мop. з диферентом

12)

13) один, без сторонньої допомоги

відповідно

* * *

Тойнбі, Арнольд Джозеф (1889, Лондон - 1975) - англ. історик, філософ О. світу отримав в Оксфордському ун-ті В. икладав у Лондонській школі економіки, понад 40 років (від 1925 р.) очолював Королівський ін-т міжнародних відносин. Філософські інтереси Т. були зосереджені у сфері дослідження проблем філософії історії. Базовою ідеєю філософсько-історичної теорії Т. була ідея існування локальних, відносно замкнених цивілізаційних спільностей (спочатку Т. виділив 21 таку спільність, а потім зупинився на 13), кожна з яких має свою власну історію. Сукупність історій цих цивілізаційних спільностей (стисло-цивілізацій) утворює всесвітньо-історичний процес. У перебігу історії усіх цивілізацій Т. виділяє наступні етапи: виникнення, ріст, надлом, деградація та дезінтеграція, які характеризуються ним з позицій варіанта філософії життя Бергсона: виникнення й ріст цивілізацій пов'язуються з енергією життєвого пориву, а надлом, деградація й дезінтеграція - з виснаженням їх життєвих сил. Означені етапи є спільними для всіх цивілізацій, проте кожна проходить їх по-своєму, накладаючи на них відбиток власної унікальності. Згідно з Т., попри всю неповторність кожцої з цивілізацій, їм притаманні і деякі спільні характеристики, насамперед закон "виклику та відповіді". За цим законом, доки цивілізація спроможна на адекватне сприйняття й належну відповідь на кожен наступний з низки викликів історичного довкілля, вона рухається поступально. Можливість такої відповіді створюється завдяки продуктивним ідеям обдарованої здібностями й чеснотами т. зв. "творчої меншості". Ці ідеї через механізм соціального наслідування поширюються серед пасивної більшості і втілюються нею в життя. Однак з плином часу "творча меншість" може втратити здатність генерувати ідеї, що є адекватними викликові історичної ситуації, разом з цим - моральний авторитет. Суспільнозначуща діяльність творчої еліти набуває суто формального характеру й починає спиратися на апарат примусу. Відповідно, більшість перероджується у "внутрішній пролетаріат", визначальними рисами якого є паразитарний спосіб життя (з вимогами "хліба і видовищ"), неспроможність до плідної діяльності чи захисту свого суспільствах, водночас, перманентна готовність до соціальних збурень. За таких умов (до яких долучається загроза від варварської периферії, або "зовнішнього пролетаріату") відбувається надлом відповідної цивілізації з наступною її деградацією та розпадом. Втім, за Т., пізні етапи існування цивілізації зовсім не обов'язково мають поставати як непередвизначені й неминучі щаблі її загибелі. Під впливом нових "творчих меншостей" може відбутися духовне, а пізніше й цілісне відродження цивілізації К. рім того, уникнути розпаду можна також шляхом "єднання в духові", через залучення до вселенської релігії на основі об'єднання вже наявних світових віровчень і переходу на рівень світової цивілізації.

[br]

Осн. тв.: "Дослідженняісторії". У 12 т. (1934 - 1954); "Випробування цивілізації" (1948); "Світ і Захід" (1953); "Історичний підхід до релігії" (1956).

Платон (справжнє ім'я Аристокл) (427, Афіни чи о-в Егіна - 347 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, постать якого стала уособленням філософії як такої. Походив зі старовинного аристократичного роду (серед предків - останній афінський цар Кодр і уславлений реформатор Солон, один із "семи мудреців"). П. починав як поет і драматург, але вже в 20 років, завдяки Сократу і Кратилу, захопився філософією, відмовившись від поетичної творчості. Як мислитель сформувався під вирішальним впливом Сократа, після страти якого (399 р. до н. е.) переїжджає до м. Мегари, де зібрався осередок сократівських учнів. У 388 р. здійснює подорож до Пд. Італії та Сицилії, маючи на меті познайомитися з вченнями піфагорійців. У Сиракузах здобуває прихильність тирана Дионісія Старшого (той зацікавився ідеями П. щодо перетворення держави). Але невдовзі П. арештовують, передають спартанцям і виставляють для продажу на ринку рабів (о-в Егіна). Його викупив киренець Аннікерид і дарував свободу. На гроші, зібрані друзями П. для викупу (Аннікерид відмовився їх узяти), була куплена ділянка у передмісті Афін (гай героя Академа), де бл. 387 р. П. заснував власну філософську школу - Академію (див. платонізм). П. є першим в історії філософом, більша частина творчої спадщини котрого дійшла до наших днів. Але це ж створює проблему авторизації і хронологізації творів, що існують в історичній традиції під ім'ям П. (т. зв. "платонівське питання"). Корпус платонівських творів, що збереглися, обіймає 34 діалоги (з них 23 вважаються автентичними, а 11 - сумнівними), "Апологію Сократа" і 13 листів; до нього входять також "Визначення" та 7 неавтентичних діалогів Р. ізні критичні дослідження піддавали сумніву платонівське авторство щодо більшості діалогів, достеменність яких відстоювали інші. Окрему частину творчості становлять т. зв. "езотеричні", або "неписані" вчення ("Навколо Блага"), які П. вважав за можливе викладати лише усно. В останні десятиліття робилися неодноразові спроби їх реконструкції і визначення їх ролі у філософії П. Одна з найавторитетніших сучасних періодизацій (Теслеф) створення діалогів П. така: 1) ранній період (до першої поїздки на Сицилію у 388 р.) - "Апологія", початок роботи над "Державою"; 2) "академічний" період (387 - 367) - дев'ять книг "Держави", "Горгій", "Менексен", "Протагор", "Менон", "Федон", "Симпозіон", "Федр", "Евтидем", "Лісид", "Хармід", "Теетет", "Кратил". У той же час в Академії створені "Клітофонт", "Критон", "Лахет", "Алківіад І", "Феаг", "Гіппій Менший", "Йона", "Коханці", "Ериксій", "Евтифрон"; 3) "сицилійський" період, між другою і третьою поїздками на Сицилію (366 - 361) - десята книга і повна редакція "Держави", "Парменід", початок "Законів"; 4) завершальний період (360 - 347) - "Тимей", "Критій", "Софіст", "Політик", "Філеб", "Закони" і "Післязаконня", VII (автобіографічний) лист. У цей же час в академічному колі створені "Гіппій Більший", "Гіппарх", "Сизиф", "Мінос", "Демодок", "Про чесноту", "Про справедливість", "Листи". Всі ці твори вважаються Теслефом написаними за життя П., - ним особисто або під його вирішальним впливом. Виняток - "Алківіад II", "Аксиох", "Алкіона", "Визначення" Д. іалогова форма творів П. не випадкова і відповідає специфіці платонівського методу. П. розвиває і доводить до досконалості сократівське "шукаюче мислення" на противагу закінченому софістичному "вченню". Основа методу П. - це діалектика в її античному розумінні: вміння ставити питання і відшукувати на них відповіді; через аналіз свідчень досвіду і окремих опіній, що відображають речі в їх чуттєвій даності, досягати знання надчуттєвого буття. Разом з тим форма діалогу відбиває досягнуту в античному Просвітництві (софісти і Сократ) впевненість, що істина не може належати окремій свідомості і має інтерсуб'єктивний характер. її оприявнення є справою не окремої особи, а спілкування мислеників. Філософія П. охоплює безліч найважливіших тем і сюжетів, але не становить єдиної теоретичної системи. Стрижневі платонівської творчості - як життєвої, так і інтелектуальної - є намагання подолати глибоку кризу і руйнацію основ суспільного устрою, що стали ознакою епохи. П. створює грандіозну полісну утопію - зразок досконалого суспільства, завдяки чому стає засновником соціального конструктивізму у західній метафізиці. Разом з тим, вирішити проблему досконалого суспільства - того, що не є мінливим встановленням людей, а відображає природу речей, - неможливо без з'ясування сутності самого буття. Вирішення питання "що насправді є, існує?" стало визначальним для творчості Π. П. створює теорію ейдосів (ідей) як незмінних, вічних, неподільних, надчуттєвих зразків всього сущого ("ейдос" по-грецьки означає "вид", "вигляд"). Ейдоси уособлюють достеменне буття, яке є незмінним, вічно перебуває і як таке протистоїть чуттєвому світу, що весь занурений у процес нескінченного становлення. Світ ейдосів - не проста сукупність першозразків, а має свою впорядкованість. Найвищим ейдосом є ідея Блага. Всі речі цього світу - лише чуттєві відбитки ейдосів, їх недосконалі відображення. Напр., всій сукупності фізично існуючих столів відповідає ейдос стольності. Така диспозиція буття можлива тому, що існує матерія (просторовість). Вона сама не є буттям, що стоїть поряд зі світом ейдосів. П. називає її "приймальницею всього" - тим, у чому виникає чуттєва подоба безтілесного зразка (ейдоса): тобто визначає її як можливість усім речам існувати. У "Філебі" цей зв'язок набуває закінченого вигляду: божествений розум-деміург створює всі речі чуттєвого світу (Космосу), керуючись ейдосами як їх зразками, а матерію використовуючи як субстрат. Відтак поруч з власне буттям П. концептуалізує мислення про небуття, яке виступає не як просте відкидання сущого, а як іншість буття, його "інаковість" - інобуття. Онтологія становить наріжний камінь філософії П., хоча її систематична концептуальна розробка відноситься, вірогідно, до пізнього періоду платонівської творчості. Вона є теоретично необхідною основою вчення П. про державу (в обширі якого осмислюються всі інші соціальні та гуманітарні сюжети) і так само зумовлює вчення про пізнання світу. Космологічне вчення (його П. розгортає у "Тимеї") має на меті показати вкоріненість досконалої держави у структурі універсуму. Космогонія тут завершується антропогонією, а вчення про державу є одночасно вченням про гідний людини спосіб буття. Основою досконалої держави є нерозривний зв'язок і взаємообумовленість індивідуальної доброчесності і суспільної справедливості Ц. е робить етику і політику принципово неподільними. У "Державі" П. виділяє сім типів державного устрою. Перший - "царство Кроноса" - додержавне буття людей, коли ними безпосередньо керували божественні посланці. Власне держава і законодавство виникають як засоби компенсувати відсутність прямого Божого керування, що його люди втратили С. еред існуючих типів держави П. вважає два правильними (монархія, аристократія) і чотири спотвореними (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). ("Політик" містить інший розподіл типів, близький до Аристотеля). Відповідно до кожного устрою П. виокремлює створюваний ним тип людини С. труктуру досконалої держави утворюють три класи: виробники (селяни і ремісники - ті, хто забезпечує суспільство необхідним статком), воїни-стражі (ті, хто боронить місто і забезпечує внутрішній порядок), політики-філософи (ті, хто володіє мистецтвом виховувати громадян і керувати ними). Кожному класу відповідає своя чеснота: стриманість - виробникам, мужність - воїнам, мудрість - філософам. Засадниче значення має четверта чеснота - справедливість В. она притаманна усім і покликана підтримувати існуючий порядок, залишаючи кожного у межах його соціальної ролі. Держава та її устрій уподібнюються людській душі, яка також має три головні частини (засновки): жага (бажання), запал (воля), розмисл. Вони є основними силами, котрі визначають життя душі. їм відповідають три суспільних класи, а також три головні чесноти. Залежно від переваги того чи того засновку, утворюються різні типи душі. Онтологія і вчення про душу визначають теорію пізнання П. Суб'єктом пізнання є душа, а сам процес пізнання спрямований на достеменне буття - вічне і непроминальне (світ ейдосів). Можливість його пізнати принципово відкрита тому, що сама душа як безтілесна, ідеальна сутність походить зі світу ейдосів і контактувала з ними; пізнання - це процес пригадування (анамнезис) душею своїх вражень від ейдосів. Анамнезис ускладнюється тим, що в людині душа поєднана з тілом, для якого реальністю є чуттєві сприйняття; вони заступають людині справжнє буття і навіюють хибні уявлення, від яких душі потрібно звільнитися С. итуацію пізнання П. передає образом печери, в якій знаходяться прикуті до стіни невільники, котрі бачать лише тіні речей, що проносяться повз них. Ці тіні - чуттєві враження, подоба дійсних речей, від яких слід дістатися світла безтілесного світу, щоб побачити достеменну реальність. Оскільки предметом пізнання є безтілесні сутності, то головна пізнавальна здатність - це умоглядність. В умоглядному світі є сфера "нічим не зумовлених начал усього", яка осягається таким самим безпосереднім умоспогляданням (ноезис), і сфера обумовленого, яку можливо пізнавати шляхом розсуду, розмірковування (діанойя). Досягнення знання - це сходження від меншої достовірності до більшої. Його чотири щаблі: ім'я, визначення, зображення, знання як таке ("VII лист"). Кожен ступінь є певним етапом пізнання, послідовне сходження по яких дозволяє досягти знання достеменного буття. П. відіграв ключову роль у розвитку західної метафізики: вчення про буття надало вищого онтологічного статусу конкретностям навколишнього світу, подавши все розмаїття його форм у вигляді незмінних першообразів; полісна утопія створила ідеал досконалого суспільства і обґрунтувала практику соціальних перетворень. П. мав вирішальний вплив не лише на подальшу античну думку (див. Аристотель, платонізм), а й на всю європейську філософську традицію.

[br]

Осн. тв.: "Держава"; "Теетет"; "Парменід"; "Тимей"; "Критій"; "Закони".

I СВОБОДА - особливий спосіб детермінації духовної реальності. Оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування (екзистенції), С. безпосередньо виявляє себе у людській життєдіяльності, що становить взаємодію духовних (свідомих і несвідомих) і природних (тілесно-біологічних) чинників. Тому С. насамперед є усвідомленням можливісних меж людської поведінки, які залежать від конкретної ситуації людського існування (індивідуального і суспільного) і в цьому плані є усвідомленням необхідності (Спіноза, Гегель). Необхідність як специфічна детермінація природної реальності тут вказує на історично змінну міру практичного "одуховлення" ("олюднення") природи і "оприроднення" людського духу. Атрибутивними ознаками С. як духовного феномена є вибір (адже духовний "простір" є плюралістичним "полем можливостей") і відповідальність (корелят необхідності у сфері духу). У цьому відношенні С. як "пізнана необхідність" ("фаталістична С.") є лише формальною ("виродженою", позбавленою своїх істотних ознак) С. Інший (теж формальний, через блокуючий вплив на С. необхідності) різновид С. - "контингентна" С. ("сваволя" або "випадковість") - має здатність "вибирати" лише формально, адже тут ідеться про множину рівноцінних (однакових) "виборів", визначуваних не волею суб'єкта С., а киданням "жеребу" (т. зв. принцип "Буриданового віслюка"). Зрозуміло, що поряд із "фаталістичною" С. і цей її різновид (запропонований Епікуром) позбавлений не тільки реального вибору, а й відповідальності; обидва є своєрідними "відображеннями" необхідності у С., варіантами "квазісвободи". І лише "емпірична" С., що базується на вольовому виборі котроїсь із кількох (мінімум двох) нерівноцінних (а нерівноцінність визначається життєвим досвідом) можливостей, є реальною (і тому відповідальною) С., яку Кант визначає як "здатність самочинно починати ряд подій". Всі названі різновиди С. (як реальні, так і "квазіваріанти") є результатами раціональної (з позицій логічної необхідності) оцінки можливостей (неможливостей) діяти у ситуації. І, нарешті, ще один різновид С., який базується на виборі ще не існуючих наявно можливостей і тому вимагає їх попереднього (дораціонального) творення. Це "екзистенційна" (уґрунтована у найглибшій суті людського - екзистенційного - існування), або "тотальна" (Сартр) С. За Сартром, ми не обираємо бути свободними - ми засуджені до С.; засуджена до С. людина несе на своїх плечах тягар відповідальності за увесь Всесвіт. Прообразом екзистенційної С. можна вважати те, що Паскаль називав "логікою серця", на противагу "логіці голови". Вперше була запропонована (як найбільш адекватне своїй духовно-людській суті розуміння) К'єркегором. Останній характеризував екзистенційну С. як "парадоксальну", навіть "абсурдну", на тій підставі, що така С. є безпосередньою демонстрацією духовної реальності, не обтяженої перетвореною формою раціональності. У XX ст. екзистенційнаС. фактично продемонструвала себе у різних виявах творчого доробку людства, зокрема у виборі аксіоматики (неевклідові геометрії Лобачевського і Римана), у низці "божевільних ідей" нової фізики (Ейнштейн, Бор, Гайзенберг, Дирак та ін.), філософсько-літературній творчості Сартра ("Нудота"), Гайдеггера ("Лист про гуманізм"), Камю ("Міф про Сизифа"). Але чи не найголовнішим виявом екзистенційної С. є історичний вибір людини. Історичне майбуття, наголошував Сартр, не є чимось подібним до прикордонного стовпа, що стоїть у кінці шляху, воно є те, що з нього зроблять люди; хоч ми не можемо змінити минуле, але ми можемо щомиті надати йому іншого продовження. За Ясперсом, справді історичним змістом історії є унікальність і неповторність історичного процесу, а не загальне і повторюване у ньому.

[br]

II СВОБОДА в етиці - здатність людини вільно визначати підстави своїх дій і відповідно реалізувати себе. Етичний аспект С. відбиває можливість суб'єктивно значущого вибору самих намірів людини; він безпосередньо стосується самого людського суб'єкта, його волевиявлення й лише опосередковано - соціальних обставин його життєдіяльності. Поза припущенням подібного внутрішнього аспекту С. - ідея морально відповідальної поведінки людини - втрачає свій ґрунт. Проте, як зазначав іще Кант, в етичному плані особа не тому має виконувати належне, що усвідомлює себе вільною, а тому, що осягнення власного обов'язку наближає її до усвідомлення С., необхідної для того, щоб цей обов'язок виконати. Подібним чином свідомість моральної С. актуалізується почуттям любові, іншими морально-ціннісними переживаннями. Подібна деонтологічно-ціннісна презумпованість етичної С. надає їй самій статусу обов'язковості: в етичному відношенні людина мусить бути свободною, щоб мати змогу робити належний вибір, приймати рішення, нести відповідальність за свої дії. Якщо С. дії, С. творчості принципово налаштовують людину на вихід за межі будь-якої наявної ситуації, на здолання пов'язаних з останньою обмежень, то С. в етичному сенсі передбачає протилежну орієнтацію суб'єкта: її "вектор" спрямований всередину безпосередньої людської ситуації, на утвердження відповідальної причетності до неї і вибір певної позиції в ній З. азначена причетність не є рівнозначною самовіддачі сліпому плицові буття: етична С. протистоїть як титанічному пафосові безмежного самоутвердження суб'єкта, так і розчиненню останнього в буттєвій стихії, що унеможливлює совісний самоконтроль і відповідальність людини. Особистість засвідчує тут свою непідлеглість буттю загалом свободою щодо себе самої, щодо власного буттєвого "Я". І навпаки, вільно обираючи адресата своєї онтологічної причетності, вона в такий спосіб конституює саму себе як суб'єкта моральної відповідальності, обов'язку і любові. Завбачувана етична С. імплікує зверненість до фундаментальних засад людського водіння, можливостей самодистанціювання і самоідентифікації людини. Таким чином, етичний аспект С. розкриває свій сутнісний зв'язок із проблемою свободи волі. Формуючи підвалини моральної самореалізації особистості, етична С. стає дедалі актуальнішою на рівні людських спільнот - соціальних груп, націй, суспільств, перед якими на тлі сучасних глобальних проблем виразно вимальовується необхідність вибору основоположних ціннісних орієнтирів їхнього розвитку і діяльності. За умов екологічної кризи, зростаючих перетворювальних і руйнівних можливостей людської практики ці керівні цінності вже не можуть зберігати традиційний статус чогось "природно встановленого", а потребують відповідального, критично вивіреного ставлення до себе і, отже, зростаючою мірою апелюють до етичної С. людей, що їх обирають.

[br]

III див. свобода і необхідність

1. n

1) pl (the ins) розм. політична партія, що перебуває при владі

2) звич. pl той, хто перебуває при владі, впливова особа

3) вплив, влада

4) pl команда, що відбиває м'яч (крикет)

2. adj

1) внутрішній, розташований всередині

2) спрямований всередину

3) розм. що перебуває при владі

4) розм. призначений для вузького кола

5) розм. модний, популярний

6) спорт. що подає (м'яч)

3. adv

1) всередині

2) вдома; у себе (на роботі тощо)

3) всередину, туди

4) з внутрішнього боку

4. v

1) збирати, складати (сіно)

2) оточувати, обгороджувати

5. prep

1) у просторовому значенні у, в, на

2) у часовому значенні у, в, за, через, протягом

3) період, проміжок часу через, за, протягом

4) обставини, умови, оточення у, в, при, з, за, на

5) рід, спосіб діяльності, місце праці у, в

6) зовнішній вигляд, одяг тощо

7) ознака, властивість, сфера прояву у, на

8) сфера спеціалізації, тема книжки, лекції тощо з

9) матеріал, з якого або за допомогою якого щось зроблено з

10) мова, якою розмовляють, пишуть

11) причина, мета від, у, на

* * *

1) у просторовому значенні вказує на знаходження в межах або всередині чого-небудь в, у, на; знаходження в якому-небудь місці в, у, на; напрямок або рух усередину в, у

2) у часовому значенні вказує на момент або період часу, частину доби, пору року, рік, століття в, у, протягом, за, через; разом з iм. передається відповідними прислівниками

3) указує на атмосферні зовнішні умови в, у, на, при

4) указує на обставини, умови в, у, при, за

5) указує на фізичний або душевний стан кого-небудь, стан предмета в, у

6) указує на зовнішній вигляд, одяг в, у

7) указує на причину або ціль в, у, від, на

8) указує на спосіб дії, стиль в, у

9) указує на характер розташування осіб, предметів по, за

10) указує на сферу прояву ознаки або область дії в, у, на, з, по

11) указує на участь у чому-небудь в, у

12) указує на місце роботи, приналежність до певної групи осіб в, у

13) указує на спосіб вираження, засіб, матеріал

14) указує на кількісне співвідношення е поділ на, в, з

15) указує на ступінь або обсяг в, у

16) вживається при указування граматичної форми слова в, у

17) у сполученнях

1) pl ( the ins) політична партія, яка перебуває при владі; pl той, хто знаходиться при владі; впливова особа; вплив, влада; зв'язки

2) pl команда, яка відбиває м'яч (крикет, бейсбол)

1) розташований усередині, внутрішній

2) спрямований, звернений усередину

3) який знаходиться при владі; правлячий

4) призначений для вузького кола, для посвячених

5) модний, популярний; який реагує, відгукується на все нове

6) cпopт. який подає

1) усередині; вдома; у себе (на роботі, у своєму кабінеті); усередину, туди

2) aмep. вказує на тривалість процесу

3) у сполученнях

1) збирати, забирати

2) оточувати, огороджувати

МАРКСИЗМ - філософське, ідеологічне, політико-економічне вчення, назване за ім'ям його засновника Маркса. Виникло у серед. XIX ст. Як система поглядів на природу, суспільство та пізнання, М. базується на засадах матеріалізму і діалектики; на трактуванні соціально-історичного процесу як послідовної і закономірної зміни суспільно-економічних формацій, що доконечно завершується переходом до комунізму, шляхом радикальної соціальної (пролетарської) революції. У М. як філософському вченні вирізняється: М. автентичний (М. авт.); М. ортодоксальний (М. орт.); М. інтерпретативний (М. інт.). Хоч поняття "марксистська філософія" суперечить настанові Маркса про зайвість філософії, як "спекулятивного мислення" для реального життя (особливо з утвердженням "світового комунізму"), тексти його творів засвідчують наявність низки філософських ідей - чітко артикульованих чи присутніх латентно й тому висловлюваних опосередковано. М. авт. - це сукупність ідей, які були чітко викладені Марксом (насамперед в "Економічно-філософських рукописах 1844 р.") та розвинуті послідовниками М. у контексті, близькому до Марксового. М. авт. фокусується на двох чільних ідеях: 1) відчуження людини й оречевлення суспільних стосунків у капіталістичному суспільстві; 2) розкриття творчого потенціалу людського індивіда в умовах реалізації гуманних суспільних відносин, ототожнюваних з комуністичним ладом. Лукач - філософ серед. XX ст. (рукописи Маркса були уперше опубліковані у 1930 р.), він найяскравіше репрезентує осмислення гуманістичного доробку Маркса, зосередившись на проблемах відчуження й оречевлення. М. орт. базується на концептуальних напрацюваннях Енгельса й Леніна, що спиралися не стільки на чітко окреслені Марксом положення, скільки на текстуальні імпульси, "натяки" на ці положення й відповідні висновки, які спонукали до "доповнень" (чи "розвитку"), безпосередньо не пов'язаних із обґрунтованими Марксом філософськими ідеями. У Енгельса - це розробка філософії діалектичного матеріалізму (адже у самого Маркса відсутнє поняття "матерії" як первинної субстанції, що визначає усі процеси в універсумі, в т.ч. й суспільстві); у Леніна - концепція епістемологічного натуралізму, згідно з якою людська свідомість віддзеркалює, копіює світ реальних речей ("теорія відображення"). Переважно завдяки цим доповненням було закладено підмурівок М. орт. В умовах панування тоталітарних режимів у XX ст. (у т.ч. в Україні) для М. орт. були характерними дві тенденції - жорстко апологетична і творча. Перша виключала будь-яку плюральність чи альтернативність філософського мислення, спрямовуючи його у річище примітивного виправдання зумовленого класовою (партійною) кон'юнктурою стану речей. Друга - орієнтувала на виявлення ланок зв'язку з відповідно потрактованими ідеями та текстами творів "класиків М.", що давало змогу долати вузький схематизм діалектичного та історичного матеріалізму й виходити (чи наближатися до цього) у простір світової філософської думки. Остання тенденція була найпомітнішою у тих ділянках М., проблематика яких певним чином перетиналась із фундаментальними напрямами західної філософії. Це стосувалося різною мірою - логіки, філософії науки, філософської антропології, етики, критики "буржуазної" філософії та ін. Творча тенденція у межах М. орт. становить ланку переходу до М. інт. - це такий ступінь вільного потрактування ідей М., що уможливлював побудову концепцій, які у розвинутій формі вже нічим не нагадували М., хоч останній і послугував для них висхідною філософською спонукою. Соціальним ґрунтом для М.інт. виступали західні демократії і т. зв. "країни народної демократії", які прагнули до вдосконалення суспільних стосунків, як капіталістичних, так і соціалістичних. Найвиразнішою тут була метафора Сартра стосовно М. "із людським обличчям". М. інт. являє собою сукупність філософських теорій, кожна з яких, використовуючи одну чи більше відповідно потрактованих ідей Маркса, розробила цілковито самостійний філософський зміст. Ці теорії досить умовно можна назвати М. Втім представлена в них інтерпретація марксистських ідей демонструє можливості їхнього синтезу із засадничими ідеями західної філософії та виникнення на цьому ґрунті впливових філософських теорій. До останніх, зокрема, відносяться: "критична теорія суспільства" Адорно, Горкгаймера, Маркузе; комунікативний раціоналізм Габермаса; структуралістська теорія "наддетермінації" Альтюссера; екзистенціалізм Сартра (у частині соціально-філософського обґрунтування проблеми людини); аналітичний М. Елстера й Рочмера. В Україні переважною формою існування М. як філософського напряму був М. ортодоксальний в обох його розгалуженнях - апологетичному та творчому (див. комунізм).

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

МИСТЕЦТВО - знаково-семіотична галузь людської культури, яка, на відміну від інших засобів комунікації, позначена намаганням у всіх своїх повідомленнях поєднати відтворювану у цій галузі конкретність світу з тими чи тими його узагальненими сенсами. Будь-який мистецький, у широкому значенні, текст обов'язково надає конкретності універсального характеру, що і є основною ознакою художнього образу як головного будівельного матеріалу у М. Художній образ - особливий знаковий сколок зі світової - природної чи людської - дійсності, який унікальним чином органічно поєднує той чи той її фрагмент з універсальними значеннями. Відповідним чином мистецький твір у всьому часовому діапазоні художньої творчості постає передовсім як особливий інформаційний процес надзвичайної смислової місткості. М. - комунікація, у якій повідомленням є текст у повному своєму знаково-семіотичному складі, внаслідок чого це повідомлення набуває інформаційної ваги, по суті, незрівнянної з усіма іншими семіотичними інструментами культури. Фундаментальна риса М. - орієнтація на конкретність світу у її зв'язку з утвердженими чи утверджуваними культурою стратегемами останнього - і визначає надзвичайну тривкість мистецької діяльності у всьому часі і просторі людської історії від давнини до сучасності. Проте різні епохи цієї історії необхідно дають і різні форми М., хоча й зберігають вказану його фундаментальну рису. Так, "досучасне" М., від архаїки до початку Нового часу, обов'язково переплітається з іншими галузями ідеологічної діяльності тогочасної людини - від релігії аж до правничої сфери, відтворюючи передовсім світогляд великих спільнот-колективів тих епох В. ідповідним чином таке М. позначене ослабленою авторською індивідуальністю або навіть її повною відсутністю І. сторія того М. постає насамперед як його поступова, але неухильна емансипація від згаданих інших галузей культурно-семіотичного Всесвіту і паралельно від обов'язково надособистого бачення світу, притаманного тій добі. Від часів європейського і цілої серії азійських "ренесансів" М. починає орієнтуватися вже на підкреслено індивідуальний, "авторський" погляд на дійсність. Відтак головною семантикою М. стає сама ця дійсність, уже позбавлена попередніх надособистих, колективно-міфологічних інтерпретацій. Отож, якщо раніше М. відтворювало "світогляд", то віднині - сам світ у всій його проблематичності і незавершеності. Уся мистецька сума Нового часу постає як безнастанне побільшення у ньому, з одного боку, індивідуальної авторської ініціативи, аж до злободенної постмодерністської ексцентрики, а з другого, тих чи тих художніх способів до відтворення віднині плинного, принципово незавершеного, "гераклітівського" світового процесу. М. відповідно віддзеркалює і цей процес, і авторську особистість у ньому. Вже на порозі Нового часу, а особливо у розпалі романтизму, до мистецької семантики і взагалі поетики невід'ємно ввійшла і та велика народно-колективна особистість, до якої належить той чи той митець. Це надає усім подальшим мистецьким формам відповідної національної забарвленості, котра у своїй своєрідності особливим чином уточнює як авторику особистісно художника, так і характер, типологію відтворюваного ним світу. Характерно, що саме в час романтизму здіймається полеміка довкола гіпотетичної прийдешності М., яка у певних своїх крайнощах (Гегель) доходить до сумнівів у самій можливості такої прийдешності - у зв'язку з бурхливим загальним розвитком людського семіозису, - особливо у напрямі абстрактної інформації. Проте ці песимістичні прогнози, зважаючи на інтенсивну мистецьку продуктивність сучасності, все ж таки не справдилися Р. азом з тим М. Нового часу від барокової доби і далі доволі різко диференціювалося на "авторське" і на "масове", які наразі перебувають у безсумнівному, незрідка тяжкому конфлікті. Не виключено, що цей доволі драматичний поділ сучасної мистецької праці зумовлений неуникною необхідністю, з одного боку, відтворення особистісного багатства новоєвропейської цивілізації, а з другого, фіксації загалом сталих і доволі елементарних світоглядів великих людських мас у ній, що з'явилися на історичному обрії "насамкінець" Нового часу.

САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ - усвідомлення індивідом своєї природної, інтелектуально-духовної, особистісної специфіки, національної і професійної приналежності, місця в системі суспільного виробництва, розподілу і відносин. С. о. може розглядатися в етичному, класовому, професійному, національному аспектах. Термін "С. о." вперше вжитий в давньоінд. епосі (IX ст. до н. е.), зустрічається в давньокит. та давньогрецьк. філософії і на пізніших фазах історичного поступу - як феномен ідеалістичного та матеріалістичного пояснення світу та його вибудови відповідно до рівня пізнавальної духовно-практичної діяльності людини. С. о. виступає необхідним компонентом як структури особистості в цілому, так і її свідомості зокрема. Специфіка самосвідомості полягає в тому, що вона виражає сутність внутрішнього світу особистості, опосередковане відношення суб'єкта до об'єктивного світу через безпосереднє відношення його до самого себе. В свідомості фіксується усвідомлення особистістю свого зв'язку із зовнішнім світом, що, в свою чергу, є загальною ознакою буття особистості. Основними ознаками С. о., на думку дослідників, виступають: усвідомлення особистістю зовнішнього світу і своєї єдності з ним; усвідомлення "самості" і неповторності свого духовного світу; усвідомлення й оцінка особистістю свого місця в системі природних і соціальних закономірностей, соціального статусу, а також потреб, інтересів, мети, соціально-етичного обліку і мотивів поведінки в повсякденній життєдіяльності; оцінка і самооцінка особистістю себе як суб'єкта діяльності, свідомості та спілкування. Особистість у самосвідомості сприймає себе як суспільно значущу цілісність, неповторну індивідуальність, як носія і творця суспільних відносин. С.о. зароджується і знаходить свій вияв лише в процесі суспільних взаємовідносин як між окремими людьми, так і групами, прошарками, класами, націями у процесі творення матеріальних і духовних цінностей (відповідно до задоволення діапазону своїх потреб, психологічних і фізичних можливостей, соціального статусу). С. о. включає в себе самопізнання (самооцінку), емоційно-ціннісне ставлення до себе і саморегулювання, які виокремлено мають свою структуру і перебувають у тісному взаємозв'язку та формуються відповідно до індивідуально-суспільних ідеалів. С. о. розкривається при здійсненні функціональних характеристик, серед яких насамперед виділяється інтегративно-пізнавальна, ціннісно-орієнтовна, самореалізуюча та ін. функції. С. о. постійно розвивається як відображення сфер життєдіяльності групи, класу, нації в соціально-політичних та економічних структурах на шляхах цивілізаційного інтегрування у відповідну єдність та цілісність.

1) відповідно, згідно

2) так, таким чином, у такий спосіб

* * *

1) відповідно

2) у такий спосіб; отже, тому

1) у просторовому значенні вказує на

а) близькість ко́ло, бі́ля, при; вздовж

б) проходження повз предмет або певне місце повз, ми́мо, че́рез

2) у часовому значенні вказує на наближення до певного строку, моменту тощо до, на

3) вказує на автора або діючу особу; передається орудним або родовим відмінком

4) вказує на засіб пересування; передається орудним відмінком че́рез, з допомо́гою; по

5) вказує на міри ваги, довжини тощо на, в, у; передається також орудним відмінком

6) вказує на причину, джерело че́рез, від, з, за допомо́гою, шляхо́м

7) вказує на відповідність, погодженість згі́дно, відпові́дно, за, з

8) вказує на співвідношення між порівнюваними величинами на

9) вказує на характер дії по, за, відпові́дно

••

1) поблизу́, по́руч

2) ми́мо, повз

••

1) нареч. одна́ково; одна́ко; односта́йно; диал. водно́

2) нареч. в зго́ді, в зла́годі, зла́гідно; ми́рно; дру́жно

3) нареч. зла́годжено; дру́жно

4) нареч. гармоні́йно; су́голосно, згі́дно; ( в лад) в лад

5) (изъявляя согласие) нареч. згі́дливо

6) ( соответственно) предл. с дат. п. згі́дно (з чим), відпові́дно (до чого)