вий+рух

1) зворо́тний ( про рух)

2) запізні́лий; рідк. мину́лий

3) відста́лий

4) забарни́й; неохо́чий

5) несміли́вий, нерішу́чий; соромли́вий

1) наза́д; за́дом

2) навпаки́; за́дом напере́д; в зворо́тному на́прямі

1) прудки́й; мото́рний, жва́вий

2) швидки́й

3) кмітли́вий, тяму́щий; винахі́дливий

4) го́стрий (про зір, слух, розум)

5) пливу́чий, сипу́чий; м'яки́й ( про породу)

1) ( the quick) pl збірн. живі́

2) найчутли́віші діля́нки шкі́ри (напр., під нігтями); перен. почуття́

3) живоплі́т

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

Телезіо, Бернардино (1509, Козенца, побл. Неаполя - 1588) - італ. філософ З. акінчив ун-т у Падуї (1535). У заснованій ним Академії в Неаполі основна увага приділялась емпіричним методам дослідження. В основі натурфілософії Т. - вчення про матерію як тілесну, незнищенну, пасивну, кількісно незмінну і якісно однорідну сутність, що заповнює увесь простір. Активність матерії породжується двома безтілесними началами - теплом і холодом, які створені Богом разом з матерією. Тепло є джерелом розширення, внаслідок чого виникають світло, прозорість, рух. Холод, навпаки, породжує щільність, пітьму, спокій. Людину зі світовим теплом поєднує "життєвий дух" - надзвичайно тонка, рухлива, здатна до відчуття матерія, яка поширюється по всьому тілу та стає його рушійною силою. "Життєвий дух" помирає разом з людиною. Людина, як і все у світі, підпорядкована принципові самозбереження. Проте її суттєвою відмінністю є моральність - здатність відмовитися від власних інтересів але до самопожертви заради самовдосконалення душі і поведінки. Для її пояснення Т. вводить поняття "вищої душі", джерелом якої є Бог.

[br]

Осн. тв.: "Про природу речей відповідно до їхніх принципів" (1586).

1) кар'єра; успіх

2) життєвий шлях; справа життя

3) професія, заняття

4) швидкий рух; кар'єр

1) мчати, нестися щодуху

2) гнати ( коня)

1) лівий; який знаходиться ліворуч

2) = left-handed VII

1) змагання в бігу; гонка, перегони

2) ( життєвий) шлях

3) гонка; погоня

4) швидкий рух; швидка течія; aв. потік струменів за гвинтом

5) лоток; канал

6) тex. доріжка кочення підшипника; обойма

7) c-г. розкіл ( прохід для худоби)

1) змагатися у швидкості, брати участь у перегонах

2) грати на перегонах

3) мчати, нестися (часто race along, race up)

4) гнати (коня, автомашину); давати повний газ

1) раса

2) рід; плем'я; народ

3) походження

4) пoeт. рід, плем'я, родина

5) порода; сорт

6) букет (про вино; race of wine); неповторний, індивідуальний стиль, особлива манера

1) ритм; група інструментів, що забезпечує ритм (в естрадному оркестрі; rhythm section)

2) пoeт. розмір

3) гармонія ( у мистецтві)

4) ритмічність; ритмічний рух; періодичність, циклічність, постійна зміна

5) спосіб контрацепції, заснований на використанні безплідних періодів менструального циклу ( rhythm method)

1) ходьба

2) прогулянка пішки

3) крок

4) хода

5) місце, стежка, маршрут для прогулянок; стежка, стежина; ( мощен доріжка)

6) звичайний маршрут обходу ділянки (рознощиком, листоношею); об'їзд ( лісник)

7) життєвий шлях; сфера діяльності; суспільне положення; заняття, професія (walk of life, редк. walk in life)

8) випас, вигін, для овець

9) вест. -інд. плантація ( дерев); міжряддя

10) = ropewalk

11) дiaл. процесія

12) поведінка; життєві правила; ( етичні) засади

13) низький, сповільнений темп ( виробництв)

14) вихід космонавта у відкритий космос

15) повільне оьертання космічного корабля або штучного супутника навколо небесного тіла

16) спорт, спортивна ходьба

17) вiйcьк. рух пішим порядком

18) фiз. блукання

1) ходити, йти пішки

2) йти або їхати кроком

3) виводити на прогулянку, водити гуляти, прогулювати ( когось), to walk a baby підтримувати дитину, що робить перші кроки; супроводжувати на прогулянці; проводжати пішки; довести до чогось ходьбою; виводити ( коня після швидкої їзди); проминати; пересувати, вести щось, йдучи пішки

4) робити обхід, обходити (межу, залізничні колії), to walk the round(s) обходити свою ділянку ( про обхідник); ходити дозором ( про вартового)

5) бродити ( про лунатик)

6) з'являтися, бродити ( про привид)

7) змагатися в ходьбі

8) cл. йти не по добрій волі; вмирати; вiйcьк. зникати

9) марширувати; йти процесією; унів. проходити урочистим маршем; вiйcьк. здійснювати піший марш

10) пoeт. поводитися, жити; жити чесно; бібл. поводитися благочинно

11) театр, бути статистом, виконувати роль без слів

12) мop. виходжувати (якірний ланцюг, трос); ходити на шпилі

13) поволі обертатися по орбіті навколо небесного тіла ( про космічний корабель або штучний супутник)

14) ( into) накинутися на когось; люто критикувати або дорікати комусь; жадібно накидатися на їжу; швидко витратити щось; легко отримати певну роботу; необережно натрапити на щось

1) валяти ( шерсть)

2) декатирувати ( тканину)

1) (неизменяющийся) незмінний, беззмінний, незмінливий, невідмінний, (непоколебимый) непорушний, непохитний. [Права довічні, незмінні наче зорі (Грінч.). Основна моя теза лишається цілком незмінна (В. Підмог.). Чуття незмінне (Вороний). На світі нема незмінливого буття (Н.-Лев.). Природа діє за невідмінними законами (Павлик). Неодмінним зостається лиш невпинний вічний рух (Самійл.)];

2) (несклонный к изменам) незрадливий, незрадний. [Вітаю знов товаришку незрадливую мою (Крим.). Беріг твердий, незрадливий (Грінч.). Незрадливе кохання (Самійл.). Любов незрадную, побачить ваша хата (Самійл.)].

* * *

1) ( не меняющийся) незмі́нний; ( непоколебимый) непохи́тний; ( постоянный) пості́йний; ( обычный) звичайний

2) ( верный) незрадли́вий, ві́рний

перемінний, змінний. [Перемінний капітал. Змінна частина капіталу]. -ный ветер - змінний вітер. -ная величина, мат. - змінна величина. -ный шок - змінна течія. -ное движение, физ. - змінний рух. -ные лошади - підставні коні. [Він держав на половині дороги підставні коні (Чик.)].

* * *

1) змі́нний, перемі́нний; ( переменчивый) мінли́вий

2) ( сменяемый на почтовых станциях) підставни́й

владний, приказовий, наказний. -ный тон, жест, вид - владний тон, рух, вигляд. -ное наклонение, грам. - вольовий спосіб (-собу).

* * *

1) (великолепный, торжественный) пишний, бучний, бундю[я]чний; розкішний. [Пишними рядами виступають отамани, сотники з панами і гетьмани, - всі в золоті (Шевч.). Що з того, що замкнули мене у сей холодний льох, коли ввесь пишний світ, всі барви, увесь рух життя отут у мені, в голові, в серці (Коцюб.). Мов панський дім - будинок пишний твій (Грінч.)]. -ное празднество, -ная свадьба - пишне, бучне, бундю[я]чне свято, весілля. [Наш возний… на свій кошт таке бундячне весілля уджиґне, що ну! (Котл.)]. -ный обед - пишний, розкішний обід. -ная одежда, -ное убранство - пишні, розкішні шати, пишне, розкішне убрання. [Являється мій світ у пишних шатах (Куліш)];

2) (роскошный, обильный) пишний, буйний, розкішний. -ные волосы - пишне, розкішне, буйне волосся; (только у женшин) пишні, розкішні, буйні коси. [Хвилі шовкові пишного волосся спадали на плечі (Грінч.). Розкішне чорне волосся хвилею впало на плечі (Коцюб.). Поет поправив своє буйне волосся (Л. Укр.)]. -ная борода - пишна борода. [Увійшов піп, погладжуючи свою пишну бороду (М. Вовч.)]. -ный цвет, -ная зелень - пишний, буйний цвіт, пишна, буйна зелень. -ные колосья - пишне, розкішне, буйне колосся, пишні, розкішні, буйні колоски (и пишний колос). [Як їдем сіяти, то раз-у-раз добре пообідаєм, - то тоді будуть розкішні колоски на всякому хлібові (Звин.)];

3) (раздутый, полный) пишний, пухнатий. -ное праздничное платье - пишне святне убрання;

4) (спесивый, чванный) пишний, пихатий, бундючний, пиндючний. [І в багатих санках пан пихатий (Грінч.)].

* * *

1) ля́лька, манеке́н

2) маке́т

3) підставна́ (фікти́вна) осо́ба

4) знаря́ддя в чужи́х рука́х; маріоне́тка

5) спорт. фінт, обма́нний рух ( у футболі)

1) підро́блений; підставни́й

2) тех. холости́й

3) навча́льний, бутафо́рський

4) тимчасо́вий

1) ві́чний; безконе́чний

2) дові́чний; безстроко́вий

3) розм. безпере́рвний; пості́йний

1) позити́вний

2) ви́значений, безсумні́вний, то́чний

3) упе́внений

4) самовпе́внений

5) розм. абсолю́тний, в по́вному розумі́нні сло́ва

6) грам. звича́йний ( про ступінь)

7) мат. дода́тний

8) тех. примусо́вий ( про рух)

1) грам. звича́йний сту́пінь

2) фот. позити́в

1) поступа́льний ( про рух)

2) поступо́вий

3) прогреси́вний, передови́й

4) що прогресу́є

1) ки́датися; мча́ти; руша́ти; порива́тися

2) ді́яти (вико́нувати) на́дто квапли́во

3) хли́нути, ри́нути

4) підганя́ти, ква́пити

5) військ. бра́ти нава́льним на́тиском

6) sl. обдира́ти ( покупця)

1) нава́льний рух; кидо́к; на́тиск; напли́в; напі́р

2) прили́в ( крові)

3) військ. стрімка́ ата́ка

4) амер. змага́ння

5) гірн. рапто́ве осіда́ння покрі́влі

6) напру́ження, по́спіх, метушня́

7) attr. поспі́шний, терміно́вий; що вимага́є швидки́х дій

1) слу́жба

2) обслуго́вування; се́рвіс

3) по́слуга

4) військ. рід військ

5) серві́з

6) судове́ повідо́млення

7) спорт. пода́ча ( м'яча)

8) сполу́чення, зв'язо́к; рух

9) слу́жба, сфе́ра дія́льності

10) attr. службо́вий

1) обслуго́вувати

2) прово́дити о́гляд і пото́чний ремо́нт ( автомобіля тощо)

3) заправля́ти ( автомобіль)

АКТИВНІСТЬ ( від лат. activus - дієвий, практичний) - одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства в цілому), що відображає міру (рівень) спрямованості його здібностей, знань, навичок, прагнень, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію нагальних потреб, інтересів, цілей, ідеалів. А. здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній, масовій, трудовій, політичній, організаційній, управлінській, культурній, дозвільній та інших формах життя суспільства. Як антипод соціальної пасивності, проявляється в діяльності політичних і громадських організацій, рухів, реалізації соціальних ініціатив та ін. Через свою неоднорідність соціальна А. може використовуватися різними суспільними силами і приводити як до позитивних, так і негативних наслідків. Абсолютизація А. виявляється у вигляді формального активізму, запереченні споглядальності, ототожненні смислу життя тільки з активністю суб'єкта. Як наукова категорія, А. застосовується в різних галузях гуманітарного пізнання для дослідження динамізму історичних подій, соціальних проблем особи і суспільства, групової поведінки, політичного життя суспільства.