ІНТУЇТИВІЗМ

ІНТУЇТИВІЗМ - філософський напрям, що виник на початку XX ст. і, ґрунтуючись на певному розумінні інтуїції як способі розвитку біологічного життя, намагався подолати обмеженості механістичного тлумачення світу та логіко-дискурсивного пізнання. Хоча звернення до інтуїції, як до найвищої пізнавальної здатності, було властиве різним школам і окремим представникам ірраціонального напряму в історії філософії, І. виникає як реакція на сцієнтистсько-позитивістську тенденцію, що починає на той час набирати сили. Представники І. (Бергсон, Лосський та ін.) тлумачать інтуїцію не стільки як пізнавальну здатність, скільки як певну онтологічну характеристику людського буття та життя взагалі З. окрема, Бергсон розглядає інтуїцію та інтелект як два різних способи розвитку життя, один з яких зорієнтований на задоволення практичних потреб (інтелект), інший - на безпосереднє злиття з життєвим процесом. Більшість творів Бергсона, як одного з найвиразніших представників І., присвячена спростуванню механістичних, сцієнтистських поглядів на психіку людини та її свідомість, на проблему розвитку життя та здатності його осягнення. Саме виходячи з концепції життя як безперервного творчого процесу ("творча еволюція"), Бергсон тлумачить інтуїцію як знання-переживання, яке в принципі не може бути виражене в поняттях. Подібний підхід до інтуїції характерний також для феноменології Гуссерля та екзистенціалізму. Зокрема, гуссерлівське поняття "інтуїція сутностей" тотожне безпосередньому акту сприйняття. Якраз інтуїція й уможливлює феноменологію, попри те, що феноменологія передбачає особливий вид інтуїції, який відрізняється від усіх інших видів психічного сприйняття, апперцепції тощо. Ця ідея присутня і в феноменологічно орієнтованому екзистенціалізмі; за Сатром, пізнання може бути лише інтуїтивним.

ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor - уважно дивлюся) - здатність безпосереднього осягнення істини без обґрунтування за допомогою доказу і без усвідомлення шляхів та умов цього осягнення; процес безпосереднього отримання знання шляхом цілісного охоплення проблемної ситуації без дискурсивного виведення і доказу. В історії філософії поняття І., розкриваючи безпосередній контакт свідомості з буттям, мало різний зміст - від інтелектуальної І. (як форми безпосереднього споглядання істини розумом) та містичної до емоційної та чуттєвої. Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів чуттєвих речей) є різновидом безпосереднього знання, що приходить як несподіване надчуттєве осяяння. Плотін, описуючи стан самоспоглядання вищого принципу буття - Першоєдиного, вважав, що воно знає себе лише у цілковито чистій І., де предметом цієї І. може бути ніщо інше як воно саме, оскільки немає ніякої різниці між І. та предметом. Декарт під І. розумів поняття ясного і пильного розуму - настільки просте й чітке, що не залишає ніякого сумніву в тому, що ми мислимо (звідси Декартове: "Мислю, отже існую"). Шеллінг розглядав інтелектуальну І. як форму самоспоглядання вищого "Я", де суб'єкт та об'єкт збігаються. Гегель аналізував І. у контексті безпосереднього знання. Фоєрбах під І. розумів пізнання у вигляді чуттєвого споглядання. Фройд трактував І. як підсвідомий інстинкт, в якому знаходиться першоджерело творчості. Інтуїтивізм (кін. XIX - XX ст.) вбачає в І. приховану в глибинах підсвідомого першопричину творчої активності, єдино вірогідний та достовірний засіб пізнання. Творча І., як особливий хист (художній, науковий) і як елемент творчої діяльності, залежить від накопичених життєвих вражень, обсягу творчо опрацьованого матеріалу, здобутків культури, в царині якої здійснюється ця творчість.

інтуїтивізм (-му).

* * *

Лоський, Микола Онуфрійович (1870, с. Кресловка Вітебської губ. - 1965) - рос. філософ-неоляйбніціанець, представник інтуїтивізму. Закінчив Санкт-Петербурзький ун-т, де потім працював проф. філософії. Автор численних праць з проблем метафізики, гносеології, етики, естетики, історії філософії. Перекладач праць Канта. В 1922 р. був висланий із більшовицької Росії за кордон. Жив і працював у Чехословаччині, Франції, США, Швейцарії. Л. створив філософське вчення "ідеал-реалізму", в основу якого покладено розуміння світу як "органічної цілісності", де активно діють плюралістичні і автономні "субстанційні діячі". їх взаємодія створює розмаїту палітру матеріального світу, царини неорганічного, органічного і духовного буття. В духовному бутті діють творчі особистості, тому саме вони перебувають на вершині світової ієрархічної піраміди. Л. називав таке бачення світу "ієрархічним персоналізмом". В метафізичній системі Л. Бог відіграє роль не лише творця, а й координатора активності, творчості і свободи "субстанційних діячів". В теорії пізнання Л, розробляє концептуальні засади інтуїтивізму, обґрунтовуючи його як психофізичними (вплив Бергсона), так і метафізичними чинниками. Суб'єкт пізнання діє одночасно в кількох площинах буття - в ідеальному, реальному, надреальному бутті. Відкрити і пізнати істину можливо лише за допомогою інтуїтивного осягнення об'єкта пізнання як цілого. В етиці Л. великого значення надавав дослідженню проблеми егоїзму, який породжує в світі зло і неправду. Егоїзм призводить до духовної і творчої деградації людської особистості, перепинає їй шлях розвитку, що веде до "царства Божого". В естетиці розробив вчення про абсолютні цінності, які втілюються на різних онтологічних рівнях буття. В людському бутті краса завжди обмежена матеріальними умовами існування І. деальна краса можлива лише в довершеному духовному житті. Абсолютна краса реалізується в "царстві Божому".

[br]

Осн. тв.: "Обґрунтуванняінтуїтивізму" (1907); "Світ як органічне ціле" (1915); "Свобода волі" (1927); "Умови абсолютного добра" (1945).

ДОБРО - основна позитивна категорія моралі, що є повною протилежністю зла; відображає сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості. За давніх часів розуміння Д. визначалося переважно уявленнями про міфологічно санкціоноване, узвичаєне, цінне або корисне для людського життя і діяльності. В цьому відношенні воно збігалося з поняттям блага; сліди такого збігу досі відчутні в європейських мовах. В античній філософії Д. теж зазвичай розглядається як синонім або різновид блага, хоча з часом набуває чіткішого концептуального окреслення. Так, у Платона змістом "божественних", або "більших" благ (які він протиставляє благам "меншим", тобто здоров'ю, красі, силі й багатству) слугують власне моральні чесноти людини А. ристотель, критикуючи платонівську ідею блага самого по собі, розвинув разом з тим класифікацію благ, релевантну з етичної точки зору (поділ благ на "поціновані", "схвалені" і "блага-можливості", а також на такі, що завжди або лише принагідно заслуговують на вибір). У стоїків об'єктом етичної рефлексії стає Д. як вільне дотримання чеснот автономним індивідом на засадах "правильного розуму". Християнська традиція розглядає Д. як втілення божественної волі, стан благої повноти й довершеності творіння Божого, адекватність людського Волевияву релігійно санкціонованій ієрархії цінностей. Секуляризація європейської культури в Новий час спричиняє дискредитацію теїстичного тлумачення Д. і редукцію останнього до раціоналістично осмисленої корисності (Сліноза, Гоббс, Мандевіль, Гельвецій, Гольбах, Бентам та ін.). Заперечуючи проти такої редукції, Кант визначає Д. як відповідність волевияву або вчинку людини апріорному моральному законові; Гегель тлумачить Д. як одне з загальних визначень абсолютного духа. Конкретне розуміння Д. в рамках тієї чи іншої філософсько-етичної концепції зазвичай обумовлювалося специфічною спрямованістю самої цієї концепції: так, існують спроби ототожнити Д. із щастям (евдемонізм), онтологічною досконалістю (перфекціонізм) тощо. Критику подібних "натуралістичних" підходів до визначення Д. дає з позицій етичного інтуїтивізму англ. філософ і етик Мур. В роботах Мура та його послідовників (Решдел, Леард, Бленшард та ін.) інтуїтивно осягнуте Д. постає кінцевою підставою для виведення усіх інших моральних категорій. Аксіологічно-інтуїтивістський підхід в дослідженні проблеми Д. на базі феноменологічного методу розвивають Шелер, Н. Гартман та ін. В умовах сучасного етичного плюралізму, диверсифікації ціннісних моделей різних соціальних груп зростає значення соціологічних і соціально-психологічних контекстів осмислення етичного Д. Водночас загострюється потреба в діалогічному, комунікативному осмисленні останнього крізь призму ідей відкритості, "діалогічної налаштованості", "зверненості до Іншого" (Бубер, Левінас та ін.). Як стрижньова ідея моральної свідомості, Д., подібно до істини і краси, очевидно не може здобутися на остаточне сутнісне визначення; сама невичерпність ідеї Д. налаштовує на нарощування нових вимірів етичної проблематики, відкриття нових обріїв морального освоєння світу. Разом з тим, ця ідея має бути артикульованою в суспільній свідомості достатнім чином, щоб уможливити людям розпізнавати конкретні ситуації вибору Д. і зла і знаходити правильні рішення. Поєднання сутнісної відкритості ідеї Д. з обґрунтуванням її життєво-практичного застосування "тут і тепер" - важливий напрям осмислення проблеми Д. в сучасній етиці.

1) інтуїтивний

2) наділений інтуїцією

* * *

1) інтуїтивний

2) який володіє інтуїцією

3) фiлoc. який відноситься до інтуїтивізму

n філос.

інтуїтивізм

* * *

n; філос.

Бергсон, Анрі Луї (1859, Париж - 1941) - франц. філософ, представник інтуїтивізму та "філософії життя", лауреат Нобелівської премії (1927). Викладаючи в Колеж де Франс (1901 - 1921), зажив великої популярності як лектор. Прагнув створити "позитивну метафізику", яка долає однобічність механіцизму та догматичного раціоналізму. Основою метафізично-космічного процесу є життя як "порив", прагнення до творчих перетворень. Згідно з Б., "творча еволюція" є цілеспрямованою і однією з її цілей є свобода, що реалізується у побудованому на християнських етичних принципах "відкритому суспільстві". Творча еволюція включає постійне творення нових форм, становлення, взаємопроникнення минулого і сучасного, непередбачуваність майбутніх станів. У розумінні життя головним є часовий аспект (динамічний, континуальний), а не просторовий (статичний) О. сягнути життя можна лише завдяки інтуїції, яка безпосередньо проникає у предмет, зливаючись із його індивідуальною природою. Інтуїція - це самоосягнення життя. Вона протистоїть інтелектуальним методам, орієнтованим у пізнанні не на динамізм, а на статику Ш. лях "життєвого пориву" пролягає через людину як творчу істоту, здатну до ірраціональної інтуїції як Божого дару, що ним наділені тільки обрані. Філософія Б. вплинула на персоналізм, екзистенціалізм, філософію Тойнбі, Тейяра де Шардена, Поппера.

[br]

Осн. тв.: "Час і свобода волі" (1889); "Матерія і пам'ять" (1896); "Творча еволюція" (1907); "Два джерела моралі" (1932).

1) інтуїтивний

2) який володіє інтуїцією

3) фiлoc. який відноситься до інтуїтивізму

ІНСАЙТ ( від англ. insight - проникливість, розуміння) - стан раптового інтуїтивного осяяння, який не можна безпосередньо вивести з досвіду суб'єкта. Поняття "І." - одне з центральних в інтуїтивістській теорії пізнання. Гештальтпсихологія протиставляє ідею І. ідеї осягнення світу шляхом "спроб" та "помилок", що властива біхевіоризму. Поняття "І." широко використовується у різних школах психоаналізу, де трактується як результат комунікативних зусиль аналітика і пацієнта, спрямованих на осягнення неусвідомленої причини проблеми. Стан І. може бути у пацієнта або психоаналітика, проте справжній І., що актуалізує особистість і звільняє її від невротичних станів, - це взаємне, "комунікативне" прозріння. Такий І. корелює з катарсисом.

Українка Леся (Косач (Квітка), Лариса Петрівна) (1871, Звягель, Волинь - 1913) - укр. поетеса, драматург, прозаїк, публіцист. Чільна постать укр. модернізму. Онука укр. декабриста Я. Дрогоманова, небога М. Драгоманова, дочка однієї з перших укр. феміністок Олени Пчілки. У своїх соціально-політичних поглядах У.Л. виступала як послідовна спадкоємиця родинних ліберально-демократичних традицій О. сновний внесок У.Л. в історію філософської думки здійснено в жанрі філософської драми, уперше розробленому нею в укр. літературі. Представлена в її драматургії філософія культури ідейно споріднена з філософією життя Ніцше й Шопенгауера та з європейським інтуїтивізмом кін. XIX - поч. XX ст. Історію європейської цивілізації У.Л. розглядає крізь призму символічної опозиції Античності й християнства - як трагічну поразку органічного, стихійно-творчого вітального першопочатку (найповніше репрезентованого грецьк. Античністю) перед лицем дедалі більшої агресії глибоко прагматичного за своєю етикою моністичного світогляду (остаточно інституціалізованого християнством: "Християни убивали дух так, як ні один цезар не вмів убивати"), принципово ворожого творчості й самій безпосередності життя ("Одержима", "У пущі", "В катакомбах", "Адвокат Мартіан", "Руфін і Присцілла"). В такому культурфілософському песимізмі У.Л. випередила Шпенглерову антитезу культури й цивілізації, оскільки в соціально-філософському плані вказана дихотомія проявляється у неї як боротьба прагматичних імперій, покликаних нівелювати відмінності, проти вільного "духа оргії" підкорених провінцій ("Оргія"), тобто імперіалізм за своєю суттю означає смерть культури як безпосередньо-етичного переживання життя О. станнім притулком культури, відтак, залишається міф ("Лісова пісня"). Фактично стверджуючи в своїй художній практиці пріоритет (попри обережніше постульовану в теорії "доповнюваність") інтуїтивного, "жіночого" пізнання над раціональним, "чоловічим" ("Кассандра"), У.Л. виступила предтечею феміністичної філософії культури, піддавши послідовній реверсії традиційні тендерні ролі активного ("сильного") чоловіка і пасивної ("слабкої") жінки ("Камінний господар"). Така реверсія, на думку більшості сучасних дослідників, складає одну з сутнісних характеристик модерністичного світогляду. В Україні цей інтелектуальний переворот, здійснений У.Л., був оцінений критикою (Веретельником, Агєєвою, Павличко) тільки наприк. XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Повне зібр. творів". У 12 т. (1927 - 1930); "Зібр. творів". У 12 т. (1975-1979).

див. intuitionalism

* * *

n; філос.

n; філос.

n; філос.