-
1 самодій
вчт; техн. автома́т -
2 самодійна шпарутка
самоде́йствующая шпару́ткаУкраїнсько-російський політехнічний словник > самодійна шпарутка
-
3 самодійний
вчт; техн. автомати́ческий, самоде́йствующий -
4 самодійний переривач
самоде́йствующий прерыва́тельУкраїнсько-російський політехнічний словник > самодійний переривач
-
5 самодийцы
самоді́йці, -ців -
6 самодействующий
самоді́ючий, самодія́льний -
7 самодеятельность
самодія́льність, -ностіхудо́жественная \самодеятельность ность — худо́жня самодія́льність
-
8 самодеятельный
самодія́льний\самодеятельныйое иску́сство — самодія́льне мисте́цтво
-
9 самодийский
самоді́йський\самодийский ие языки́ — самоді́йські мо́ви
-
10 самодействующая шпарутка
самоді́йна шпару́ткаРусско-украинский политехнический словарь > самодействующая шпарутка
-
11 самодействующий прерыватель
самоді́йний перерива́чРусско-украинский политехнический словарь > самодействующий прерыватель
-
12 самодействующая шпарутка
самоді́йна шпару́ткаРусско-украинский политехнический словарь > самодействующая шпарутка
-
13 самодействующий прерыватель
самоді́йний перерива́чРусско-украинский политехнический словарь > самодействующий прерыватель
-
14 self-diagnosis
самодіагностикаEnglish-Ukrainian dictionary of microelectronics > self-diagnosis
-
15 самадзейнасць
самодіяльність -
16 самадзейны
самодіяльний -
17 samoczynny
самодіючий, автоматичний -
18 amateur
n1) аматор, любитель, непрофесіонал2) дилетант; людина з поверховими знаннямиamateur theatricals — любительський спектакль, аматорська вистава
* * *I n1) аматор, любитель, непрофесіонал; спортсмен-любитель, спортсмен-непрофесіонал2) през. дилетант3) шанувальник, прихильник; уболівальникII a1) аматорський; непрофесійний; самодіяльний2) през. дилетантський; слабкий, незрілий, недосконалий -
19 self-acting
adjавтоматичний, самодіючий* * *aавтоматичний, самодіючий -
20 субстанція
СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність, дещо засадниче, підстава) - гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності. В історії філософії С. тлумачилась по-різному: як субстрат, як сутнісна властивість, як те, що здатне до самостійного існування, як підстава і центр змінності предмета, як логічний суб'єкт. В онтологічному аспекті залежно від загальної спрямованості філософських учень вирізнялися одна (монізм), дві (дуалізм), множина (плюралізм) С. Як специфічно філософський (матафізичний і логічний водночас) термін "С." вводить Аристотель, який ототожнював С. із першою сутністю ("усією"), тобто чимось засадничим, котре невід'ємне від речі в її індивідуальності, і разом з тим характеризував С. як логічну категорію, якій у висловлюванні (реченні) відповідає підмет. У давньогрецьк. філософії релевантно до її загальної онтотеологічної інтенції можна говорити і про тлумачення С. як субстрату і першопринципу змінності речей (напр., стихії мілетців, "вогонь-логос" Геракліта, "атоми" Демократа). Тлумачення Аристотелем форми як першопричини, що зумовлює визначеність речей, започаткувало розрізнення тілесної і духовної С., котре у середньовічній філософії вилилось у спір між номіналізмом і реалізмом про "субстанційні форми" сущого. У Новий час онтологічне розуміння С. як граничної засади буття започатковане в емпіризмі Бекона, який ототожнив С. із формою конкретних речей. Декарт цій якісній інтерпретації протиставив раціоналістичне вчення про дві С.: матеріальну (для якої характерна протяжність і кількісне вимірювання) і духовну (мислительну). Спіноза долає цей дуалізм на ґрунті пантеїстичного монізму: мислення і протяжність - не дві С., а два атрибути єдиної С. Ляйбніц у вченні про монади вирізняє множинність простих і неподільних С., які характеризуються самодіяльністю, відповідно - активністю і змінністю. Гносеологічне осмислення С. як поняття було запропоноване Локком, для якого С. є однією із складних ідей В. ерклі заперечував поняття матеріальної С., а Г'юм, відкидаючи існування як матеріальної, так і духовної С., вбачав в ідеї С. деяку цілісну гіпотетичну асоціацію. Кант долає як "онтологізм", так і "гносеологізм" тлумачення С. Остання необхідна для теоретичного пояснення явищ, оскільки є умовою можливості досвіду. Відтак С. - це не незмінний речовий субстрат, а внутрішньозмінне діалектичне поняття. Цю думку підхоплює Гегель, який, ототожнюючи мислення і буття, вказує на внутрішню суперечність як джерело саморозвитку С., поєднуючи її у такий спосіб із самодіяльністю суб'єкта. С. - ступінь розвитку абсолютної ідеї і свідомості суб'єкта. У діалектико-матеріалістичній течії марксизму С. витлумачується як матерія в розвитку форм її руху, а світ, що розкривається, - як універсум діяльності людини. Критикуючи метафізику, позитивізм і неопозитивізм, відкидають і поняття С. як рудимент буденної свідомості і хибного натуралістичного подвоєння дійсності в процедурах та мові науки. Як і у позитивізмі, традиційна логіка і гносеологія, що базувались на понятті С., заперечуються прагматистами у фікціоналізмі Файхінгера. Кассирер дає функціональне витлумачення С., а Гуссерль, вбачаючи у фізичному предметі лише мислительну єдність, вказує, що субстантивація свідомості є наслідком кризи європейської науки і європейської культури. Розкриваючи засади останніх як власне метафізичні, Гайдеггер у субстанційному тлумаченні світу як реально сущого і підвладного людині вбачає наслідок його метафізичного суб'єкт-об'єктного роздвоєння. Виникнення категорій суб'єкта і об'єкта Гайдеггер пов'язує із структурою європейських мов. Із розвитком лінгвокультурологічних досліджень С. прочитується як текст, але у постструктуралізмі Дерриди текст - як наслідок тотальної "деконструкції" логоцентризму і метафізики - перестає бути субстанційною константою. Європейська метафізика і логіка заперечуються "плюралістичною онтологією" і "логікою місця" Нісиди Кітаро, відтак відкидається й аристотелівська традиція тлумачення С., ототожнення її із формою, самодостатнім існуванням К. ласичне тлумачення С. зберігається в бергсоніанстві, реалізмі і неореалізмі, неотомізмі.
См. также в других словарях:
самодієць — іменник чоловічого роду, істота … Орфографічний словник української мови
самодієць — див. самодійці … Український тлумачний словник
самодійці — ів, мн. (одн. самоді/єць, йця, ч.). Загальна назва групи споріднених північних народів Росії (ненців, селькупів і т. ін.) … Український тлумачний словник
самодійський — прикметник … Орфографічний словник української мови
самодільний — прикметник розм … Орфографічний словник української мови
самодіючий — прикметник … Орфографічний словник української мови
самодіяльний — прикметник … Орфографічний словник української мови
самодіяльник — іменник чоловічого роду, істота рідко … Орфографічний словник української мови
самодіяльність — іменник жіночого роду … Орфографічний словник української мови
самодіяльно — прислівник незмінювана словникова одиниця … Орфографічний словник української мови
самодійний — а, е. Те саме, що самодіючий … Український тлумачний словник