(про+художній+твір)

СОФІЙНІСТЬ ( від грецьк. σοφία - майстерність, знання, мудрість) - термін, що в християнській філософії вживається для характеристики світу як наслідку взаємопроникнення трансцендентного й іманентного, Божого й тварного. Ґрунтується на образі Софії, яка в юдаїстських та християнських релігійних уявленнях є уособленням мудрості Бога. Софія - це світ у Бозі, світова душа, світ як зібрання Божих ідей, смислів, задумів О. браз Софії є одним із виявів загальнолюдського архетипу пластичної гармонізуючої мудрості, що панує над людьми й опікується ними. Термін "С." виник у Давній Греції. Гомер в "Іліаді" пов'язує його з образом богині мудрості Афіни Паллади. Як абстрактне, умоглядне поняття "Божа мудрість" осмислюється Платоном. Категорійний її аналіз здійснює Аристотель. Поняття С. розглядають Демокрит, Філолай, Прокл та інші еллінські мислителі. В старозаповітній традиції розробка образу Софії пов'язана з ім'ям царя Соломона - автора філософських книг Старого Завіту (Книги Премудрості та Книги Приповістей), де Софія уособлюється як дівствене породження Бога, тотожне йому. Коли щодо Творця вона є "дзеркало слави Божої", то стосовно світу вона - будівниця світу, стіни якого захищають від безмежного хаосу. В новозавітній традиції подальший розвиток тенденції до уособлення Софії зближує її з ликом Ісуса Христа - Логоса, як олюдненого втілення другої іпостасі Трійці, що є, за апостолом Павлом, "Божою силою і Божою премудрістю". На латинському Заході концепція мудрості розробляється від Бонавентури до ТомиАквінського, згідно з яким, вища мудрість, дарована Святим Духом, являє вершину ієрархії пізнавальних здатностей, що перевищує інтелектуальні здібності будь-якої людини. В подальшому ідеї С. розробляються нім. містиками (Сузо, Беме), романтиками (Новаліс) І. нтенсивної розробки С. набуває у візантійській традиції, що спиралась на ідеї, обґрунтовані в працях Оригена, Афанасія Александрійського, Григорія Ниського, Максима Сповідника. Суттєвий внесок у східнохристиянське розуміння Софії зроблено Псевдо-Діонісієм Ареопагітом. Він обґрунтовував необхідність додати до визначення Божої Премудрості трансцендуючий префікс "пре" (у старослов. перекладі). Тим самим мудрість людська й горня Премудрість були чітко усвідомлені у своїй співвіднесеності. Ця традиція відіграла визначальну роль в давньоруській культурі. Християнізацію Русі у "Слові про Закон і Благодать" Іларіон описує як прихід Премудрості Божої. Через популярне на Русі "Житіє Костянтина - Кирила Філософа" в давньоруській традиції утверджується ідея союзу людини з мудрістю, духовного одруження на Премудрості Божій. На цьому ґрунтується розуміння філософії як "любові до мудрості", що передбачає не лише пізнання істини, а буття в істині, розбудову, упорядкування, "мудрісне" життя. Бачення світу ґрунтується на ідеї єдності Творця, творіння й тварі, осмисленого буття як книги Премудрості. Особистісне втілення Софії поступово зближується з образом Богоматері як лона Христа, як першого храму Премудрості. Це знайшло відображення в ідейно-художній програмі Ярослава Мудрого, втіленій у символіці центрального храму Києва - Софійському соборі й подальшій іконографічній традиції, що поєднує теми С. з богородичними сюжетами, вшануванням Оранти, подвигу вічного тримання рук перед Богом на захист грішного людства (таким є зображення Богоматері в алтарі Софії Київської). Тема С. розробляється в "Ізборнику Святослава 1073 р.", у творіннях Іларіона, Кирила Туровського та ін. Передусім Софія сприймається як знак етичного порядку Космосу, ціннісно-розумної впорядкованості буття, що являє духовну альтернативу невпорядкованому Хаосу як втіленню зла. Ідея С. світу зумовлює не лише етичне, а й естетичне спрямування вітчизняної філософської думки. Образ Софії неодмінно виступає сповненим високої духовної краси. Творення світу Богом сприймається як художній акт. І робить його таким Софія, що є "художницею", втіленням принципу краси в Бозі. В подальшій історії укр. філософської думки ідея С. розробляється полемістами (Вишенський, Баранович та ін.). До неї звертаються Петро Могила, Туптало, Кониський. Відображена вона у творах Сковороди, Юркевича. В XIX ст. проблема С. спеціально розроблялася представниками рос. філософії (В. Соловйов, Флоренський, Булгаков, Є.Трубецькой та ін.).

1) фантазія, уява

2) уявлюваний, уявний образ; ілюзія, мрія

3) примха, каприз

4) смак, схильність, пристрасть

5) розуміння, ( художній) смак

6) ( the fancy) ентузіасти, любителі; уболівальники

1) вигадливий, химерний, фантастичний

2) орнаментальний, прикрашений; фасонний; фігурний, непростий

3) модний; вишуканий, вищої якості

4) фантастичний, екстравагантний

5) ( про тварину або рослину) який володіє особливими властивостями

6) строкатий, багатоколірний ( про рослину)

1) уявляти, уявляти собі

2) припускати, думати

3) подобатися, любити

4) бути високої думки про себе, бути самовдоволеним, заноситися ( to fancy oneself)

5) дарма сподіватися

6) виводити вид тварини або рослини для отримання особливих властивостей

Кассирер, Ернст (1874, Бреслау, нині Вроцлав - 1945) - нім. філософ, представник Марбурзької школи неокантіанства. Згодом К. частково відходить від ортодоксального марбурзького неокантіанства і наближається до ідей феноменології та філософської антропології. Загальний напрям праць К. - висвітлення історії логіки, історії науки, історії теорії пізнання як передісторії неокантіанства. Зокрема, К. створив теорію формування понять у природничих науках. Ці поняття, звільнені від усякої предметної субстанційності, стають поняттями про відношення або про функції. За їх допомогою дійсність зводиться до "рядів" функціональних відношень. За К., існує єдиний світ культури, ідеї практичного розуму, як і категорії, з регулятивних стають конструктивними. К. називає їх "символічними функціями", які репрезентують вищі цінності. "Символічні форми культури" (мова, міф, релігія, мистецтво, наука, історія) - це самостійні, не підпорядковані один одному засоби освоєння людиною світу, виявлення нею своєї сутності С. имволи є носіями і засобами комунікації значень, тому символічна культура забезпечує єдність усіх форм духовного сприйняття світу. Символи - це своєрідні "органи реальності". Замість того, щоб мати справу з речами, за К., людина в певному сенсі спілкується сама з собою. Вона настільки обплела себе лінгвістичними формами, художніми і релігійними ритуалами, що вже не може бачити чи знати нічого іншого, крім посередництва цього штучного середовища. У філософський обіг увійшло визначення людини як "тварини, що створює символи". Вагомим є внесок К. у дослідження проблеми міфу, який він розглядає як початкову стадію у розвитку символічних форм. Для міфу характерним є збіг образу й реальності; перетворення мови на самодостатній світ, у межах якого ім'я чи назва речі стають потужними самостійними чинниками впливу на дійсність. Якщо наукове мислення, за К., спирається винятково на поняття, то міфологічне й релігійне - на метафору.

[br]

Осн. тв.: "Проблема пізнання в філософії і науці Нового часу" (1906); "Субстанція і функція" (1910); "Філософія символічних форм". У 3 т. (1923 - 1929); "Філософія Просвітництва" (1932); "Детермінізм і індетермінізм у сучасній фізиці" (1936); "Дослідження про людину" (1947); "Міф держави" (1947).

МОРАЛЬ (лат. moralis - моральний, від mores - звичаї) - духовно-культурний механізм регуляції поведінки особистості та соціальних груп за допомогою уявлень про належне, в яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп. Специфіка моральної свідомості формується за умов розкладу родоплемінного суспільства, виникнення складної системи опосередкованих зв'язків (політичних, економічних, соціальних та ін.), що прийшла на зміну безпосередньому характеру всіх стосунків людей у традиційній общині. Поява відносної свободи вибору, потреба в ситуаційній гнучкості поведінки й стосунків, відповідно до динамічних умов життя, робили чимдалі проблематичнішими збереження, культурну трансляцію і примноження досвіду безпосередньо моральнісного ставлення людини до людини, спільноти, природи, світу. В контексті критичного осмислення реальних звичаїв людей (що свідчило про руйнацію традиційних форм моральності) складається узагальнена система уявлень про чесноти, норми поведінки, основоположні закони колективного співіснування ("не убий", "не укради" та ін.) І. деальна система належного водночас постає як моральнісне добро, найвища самоцінність, що протистоїть моральнісному злу в реальній людській життєдіяльності. В цьому ракурсі М. співвідноситься з духовно-ідеальними основами права, релігії, мистецтва, філософії. Часткове коригування внутрішнього світу людини, її вчинків, масової поведінкової практики відбувається в разі особистісного прийняття вимог і настанов М. та відповідних вольових зусиль щодо їх здійснення. Намагання досягти доброчесності й праведності засобами зовнішнього тиску, без достатньої внутрішньої мотивації, вступають у протиріччя з ціннісним аспектом морального самоствердження людини, породжують "легальні", а не "моральні" вчинки (Кант). Регулятивні можливості М. зростають у міру розширення її суб'єктного горизонту. Формування вселюдського, універсального масштабу морального світосприйняття, вихід за межі групових, етнічних, національних інтересів до обріїв людства як єдиного цілого відкриває можливості для найбільш адекватного втілення суті моральності в процесі суб'єктивного творення цінностей М, Значне духовне випередження реальних можливостей життя й універсальне бачення належного ставлення до іншої людини, суспільства, природи концентрується в М. як ідеалі. Конкретно-чуттєве втілення тих чи тих сторін сукупного морального ідеалу подибуємо в міфології, релігійних та художніх образах Р. аціонально-логічне осмислення, узагальнення і обґрунтування понять, категорій моральної свідомості відбувається в етиці (див. нормативна етика). У цих процесах закріплюється й нагромаджується зміст моральнісного добра, тоді як у реальній життєдіяльності М. нерідко обмежується відносними, конкретно-історичними обмеженими вимогами щодо втілення можливого блага. Переважання відносного над абсолютним характерне для ідеологізоваяих моральних систем, хоча за певних умов подання абсолютного тут може бути досить вагомим (напр., ідеологія Просвітництва). Водночас не є гарантовано моральнісним навіть конкретно-історичний зміст узагальнених понять моральної свідомості (гідність, честь, обов'язок, справедливість), хоча в цілому такі форми оцінки і самооцінки мають непроминальне загально-культурне значення. Найбільша міра абсолютної значущості притаманна абстрактно сформульованим моральним законам і етичним принципам. Прагматичне спустошення морально-етичних ідеалів внаслідок надання переваги відносному призводить як до духовної деградації, так і до соціальної дестабілізації. Відмова ж од відносних допоміжних, компромісних рішень в світі реальних людських відносин веде до безнадійної мрійливості або змертвілого етичного ригоризму. Наявність відносно гуманних правил є кращою для соціуму як системи, ніж відсутність будь-яких. В кінці XX ст. істотне збагачення М. відбувалося шляхом осмислення й обґрунтування моральних принципів теорією справедливості, комунікативною етикою, що запроваджують в галузь моральної рефлексії дискурсивно-консенсуальні засади.

1) річ, предмет

2) справа, факт, випадок; обставина, обстановка

3) pl майно, речі (дорожні); багаж

4) pl одяг, предмети одягу; особисті речі

5) їжа; питво

6) pl приладдя, начиння; побутові предмети

7) твір мистецтва (літератури); художній (музичний) твір

8) розповідь; анекдот

9) явище, річ, справа

10) діло

11) щось

12) деталь, особливість

13) щось дуже потрібне (важливе, підхоже, справжнє)

14) дія, вчинок

15) подія

16) істота, створіння

17) розм. у звертанні

* * *

n; сканд.; іст.

НОРМАТИВНА ЕТИКА - 1) сукупність норм, настанов, вимог моралі, що об'єднані певною філософсько-світоглядною концепцією чи релігійним віровченням і орієнтовані на діяльне, поведінкове їх втілення; 2) розділ теоретичної етики, який досліджує й обґрунтовує подібну сукупність. Перші нормативні моделі моральнісної поведінки, що узагальнювали безпосередній досвід людських стосунків, виступали у вигляді заповітів пращурів, висловів мудреців, повчань пророків. Світоглядне обґрунтування нормативно-належної поведінки складається у філософській думці та світових релігіях. Н.е. завжди пов'язана зі сферою свідомого, відрефлектованого, належного, пошук якого має крайні полюси у вигляді етичного догматизму та етичного релятивізму. Відносність моральних законів в античному світі вперше була осмислена софістами. Виокремлення Аристотелем етики як особливої філософської науки приводить до закріплення за нею нормативної соціально-регулятивної функції. Остання здійснюється за допомогою морального ідеалу, теоретичних обґрунтованих уявлень про нормативно належне. Н.е. актуалізується за умов ціннісних криз, вичерпаності або ослабленості продуктивно-узагальнюючих можливостей повсякденної свідомості й регулятивного потенціалу звичаїв та традицій. За певних умов Н.е. тяжіє до побутового повчання, її елементи завжди присутні в моралізаторській літературі. Протягом багатьох століть нормативно-етичні приписи діставали виразне втілення у змісті художніх творів. Упродовж усього розвитку класичної філософії етична нормативність залишалася її істотною темою. Практична філософія виробила широкий діапазон форм - від рапсодичних роздумів ("Досліди" Монтеня) до цілісного систематичного життєвчення ("Етика" Спінози). Категорія "вищого блага" визначала як телеологічно, так і теологічно орієнтовані системи Н.е., проте її зміст пов'язувався з діаметрально протилежними засадами (земне і небесне, сакральне і профанне, людське і Божественне) Д. ля релігійної етики найвищим ідеалом-зразком поставали якості, вчинки і настанови засновників відповідних релігій (Будди, Ісуса Христа, Мухаммеда). Тлумачення подібних взірцевих проявів доброчинності надає можливість виділити найбільш важливі для релігії якості (віра, упокорення, терпіння, милосердя та ін.) і норми поведінки (виконання ритуалів, роздача милостині, заборона крадіжок, убивств), світоглядні настанови та принципи (вина, гріх, розкаяння, страх, фаталізм, аскетизм та ін.). Категорія "загального блага" стає засадничою для ціннісно-раціонального обґрунтування й нової логіки нормативності, яка була втілена в різних варіантах концепції суспільного договору (Гоббс, Локк, Руссо). Кант, започаткувавши деонтологічний напрям етики, закладає основи як етики принципів, так і етичного формалізму. Категоричний імператив має ціннісне визначення поряд із суто формальною апеляцією до універсального самозаконодавства всіх розумних істот Р. озведення аксіології та деонтології, співвідношення добра і блага стали темами гострих дискусій друг. пол. XIX - поч. XX ст. Ціннісно-нормативні аспекти є досить суттєвими в "гуманістичній етиці", етиці самореалізації, етиці космічної телеології, "феліцитології" та ін Р. азом з тим впливовим стає заперечення нормативності як характеристики етичної теорії. Насамперед, це стосується соціології, зорієнтованої на виведення належного з сущого (Дюркгейм та ін.); широкого розвитку набуває дескриптивна етика. Прескриптивна етика виводиться за межі наукового знання в аналітичній філософи, метаетиці, неопозитивізмі Р. озширення простору свободного вибору, зменшення контролю суспільної думки над поведінкою індивідів, охорона законом свободи думки, совісті, релігії, переконань призвели до зменшення соціальної значущості конвенційної Н.е. Під враженням пропагандистських зловживань етичною нормативністю, що були характерні для тоталітарних режимів, Н.е. незрідка розглядалася як архаїчний компонент філософії, як репресивна соціальна сила. Разом з цим навіть намагання створити "мораль без норм" в екзистенціалізмі (Сартр), ситуаційній етиці (Флетчер) ніколи не приводили до утвердження абсолютного децизіонізму В. цілому всі етичні напрями, що проголошували свій понаднормативний статус (метаетика, позитивізм, дескриптивізм, емпірична етика та ін.), не могли обійти питання про нормативне як мотив етично відповідального вчинку. В 70 - 90-ті рр. на тлі зростаючої аномії, легалізації маргінальності, зменшення нормуючого впливу звичаїв і традицій виникають умови для реактуалізації Н.е. Започаткована Вебером "етика відповідальності" дістала продовження в неоконсервативній етиці Йонаса, Люббе, Кальтенбрунера та ін. Нові основи нормативності в межах некласичної філософії закладаються дискурсивно-комунікативною реконструкцією практичного розуму в трансцендентальній прагматиці (Апель, Габермас, Кульман, Ебелінг). Загострення глобальних планетарних проблем актуалізувало розробку нових принципів Н.е. (стримування, обмеження, перестороги). Значного поширення набула екологічна етика.

естетичний

* * *

1) художні погляди

2) = aesthete

1) естетичний; який відчуває красу, який має розвинутий смак

2) чуттєвий ( про пізнання)

1) драматичний; драматургічний

2) мелодраматичний, театральний; акторський, удаваний

3) хвилюючий, яскравий

4) ефектний

* * *

1) драматичний, театральний; драматургічний

2) драматичний (про подію, ситуацію)

3) мелодраматичний, театральний; акторський; роблений

4) хвилюючий, яскравий; ефектний, який кидається в очі dramatic soprano драматичне сопрано

pl від intermedium

* * *

1. n

1) короткість, стислість

2) короткий зміст

3) лінгв. короткий голосний

4) короткий склад

5) знак короткості

6) розм. короткометражний фільм

7) короткий уривок; короткий твір

8) ел., розм. коротке замикання

9) мальок

10) військ. недоліт

11) спекулянт, який грає на пониження

12) кондуктор, який не віддає хазяїну усіх виручених грошей

13) розм. міцний напій

14) чарка

2. adj

1) короткий

2) низький, невисокий

3) короткочасний, нетривалий

6) військ. за першою вимогою

4) короткотерміновий, короткостроковий

5) короткий, стислий

6) кін. короткометражний

7) скорочений, неповний

8) неповний, приблизний; орієнтовний

9) некомплектний, неукомплектований

10) недостатній, убогий

11) незадовільний

12) різкий, грубий

13) міцний, нерозведений

14) розсипчастий; ламкий, крихкий

3. adv

1) різко, круто; раптом, несподівано

2) передчасно, достроково

3) коротко

4) близько, недалеко, на близькій відстані

5) не доходячи, не досягти

6) коротко, стисло; уривчасто

* * *

1) короткий зміст; суть

2) лiнгв. короткий голосний; короткий склад; знак короткості

3) короткометражний фільм; короткий уривок, короткий твір

4) малий ріст ( розмір чоловічого одягу)

5) eл. коротке замикання

6) вiйcьк. недоліт

7) = short sale [див. short II, I 7]

8) pl бірж. спекулянти, що грають на зниження

9) міцний напій, спиртне; "чарочка" ( чарка нерозбавленого віскі)

1) короткий

2) низький, невисокий

3) короткий, недовгий, який недовго триває

4) короткий, стислий; кiнo короткометражний

5) урізаний; неповний

6) убогий, бідний; недостатній; який відчуває брак ( чого-небудь); незадовільний

7) кoм. який продається без покриття

8) різкий, грубий, уривчастий; різкий, сухий ( про кашель)

9) міцний, нерозбавлений

10) розсипчастий; ламкий, крихкий

1) різко, круто; раптово, зненацька

2) передчасно

3) коротко

4) близько, недалеко, на близькій відстані; не доходячи, не досягши

5) коротко, стисло; уривчасто

1. n

1) цінність, важливість

2) pl цінності

3) висока оцінка (когось); симпатія (до когось)

4) вартість

5) значення, смисл (слова)

6) ек. еквівалент, ціна; вартість

7) валюта; еквівалент

8) мат. величина, значення

9) муз. тривалість ноти (паузи)

10) мист. співвідношення тонів

11) фон. якість

2. v

1) оцінювати

2) дорожити; цінити, цінувати

3) фін. трасувати, виставляти вексель

* * *

1) оцінювати, давати оцінку (у грошовому вираженні); I do not value that a brass farthing value по-моєму, це щербатого шеляга не коштує

2) оцінювати, визначати значення, користь

3) дорожити, цінувати; to value oneself on /upon, for/ smth. пишатися /хизуватися/ чимось; to value smth. above rubies цінувати що-н. дорожче золота

4) ек. трасувати, виставляти вексель чи тратту

1) цінність; важливість; корисність; to set a high value on smth. надавати великого значення чому-н.; дорожити чим-н.; to set a low value on smth. не надавати великого значення чому-н.; to know the value of time цінувати свій час; pl. цінності; moral [artistic] values моральні [художні] цінності; етичне усвідомлення; уявлення про добро та зло

2) значення, зміст (слова); to give full value to each word чеканити слова; the precise valueof a word точний зміст слова

3) цінність, вартість; value journey подорож, що виправдує витрати; value for money цінність у порівнянні зі сплаченою сумою; he gives you value for your money за ваші гроші ви отримуєте від нього хороший товар

4) ек. ціна; вартість ( у грошовому вираженні); value letter [parcel] цінний лист [пакунок]; commercial value ринкова вартість; продажна ціна; market value курсова вартість; ринкова вартість; nominal /par, face/ value загальна ціна; номінальна вартість, номінал; current values а) існуючі ціни; поточні показники; declared value оголошена вартість ( у митній декларації);at value по цене; under value нижче вартості; in terms of value у вартісному вираженні; to lose /to fall, to go down/ in value упасти у ціні; політ.-ек. вартість; exchange value мінова вартість; surplus value додаткова вартість; ек. валюта; сума векселя або тратти; еквівалент (суми векселя): value date строк векселя; дата нарахування грошей на банківський рахунок; for value received еквівалент отримано ( фраза у тексті тратті)

5) спец. величина, значення; absolute [actual, average, negative] value абсолютна [справжня, середня, негативна] величина, абсолютне [справжнє, середнє, негативне] значення;initial value вихідна величина; дане значення; iodine value йодне число; crest /peak/ value амплітуда; амплітудне, пікове значення; heating value теплотвірна здатність; numerical value мат. чисельне значення; radiation value коефіцієнт випромінювання; geographical values географічні координати; Greenwich value геогр. довгота від меридіана Грінвіча; field values польові дані

6) муз. довгота ноти або паузи

7) мист. співвідношення тонів; value of colour інтенсивність кольору; насиченість колірного тону; out of value занадто темно; занадто світло

8) грам. якість; to accept smth. at face value приймати що-н. за чисту монету; розуміти буквально /у буквальному значенні слова

1) художні погляди

2) = aesthete

1) естетичний; який відчуває красу, який має розвинутий смак

2) чуттєвий ( про пізнання)

1) драматичний, театральний; драматургічний

2) драматичний (про подію, ситуацію)

3) мелодраматичний, театральний; акторський; роблений

4) хвилюючий, яскравий; ефектний, який кидається в очі dramatic soprano драматичне сопрано

1) оцінювати, давати оцінку (у грошовому вираженні); I do not value that a brass farthing value по-моєму, це щербатого шеляга не коштує

2) оцінювати, визначати значення, користь

3) дорожити, цінувати; to value oneself on /upon, for/ smth. пишатися /хизуватися/ чимось; to value smth. above rubies цінувати що-н. дорожче золота

4) ек. трасувати, виставляти вексель чи тратту

1) цінність; важливість; корисність; to set a high value on smth. надавати великого значення чому-н.; дорожити чим-н.; to set a low value on smth. не надавати великого значення чому-н.; to know the value of time цінувати свій час; pl. цінності; moral [artistic] values моральні [художні] цінності; етичне усвідомлення; уявлення про добро та зло

2) значення, зміст (слова); to give full value to each word чеканити слова; the precise valueof a word точний зміст слова

3) цінність, вартість; value journey подорож, що виправдує витрати; value for money цінність у порівнянні зі сплаченою сумою; he gives you value for your money за ваші гроші ви отримуєте від нього хороший товар

4) ек. ціна; вартість ( у грошовому вираженні); value letter [parcel] цінний лист [пакунок]; commercial value ринкова вартість; продажна ціна; market value курсова вартість; ринкова вартість; nominal /par, face/ value загальна ціна; номінальна вартість, номінал; current values а) існуючі ціни; поточні показники; declared value оголошена вартість ( у митній декларації);at value по цене; under value нижче вартості; in terms of value у вартісному вираженні; to lose /to fall, to go down/ in value упасти у ціні; політ.-ек. вартість; exchange value мінова вартість; surplus value додаткова вартість; ек. валюта; сума векселя або тратти; еквівалент (суми векселя): value date строк векселя; дата нарахування грошей на банківський рахунок; for value received еквівалент отримано ( фраза у тексті тратті)

5) спец. величина, значення; absolute [actual, average, negative] value абсолютна [справжня, середня, негативна] величина, абсолютне [справжнє, середнє, негативне] значення;initial value вихідна величина; дане значення; iodine value йодне число; crest /peak/ value амплітуда; амплітудне, пікове значення; heating value теплотвірна здатність; numerical value мат. чисельне значення; radiation value коефіцієнт випромінювання; geographical values географічні координати; Greenwich value геогр. довгота від меридіана Грінвіча; field values польові дані

6) муз. довгота ноти або паузи

7) мист. співвідношення тонів; value of colour інтенсивність кольору; насиченість колірного тону; out of value занадто темно; занадто світло

8) грам. якість; to accept smth. at face value приймати що-н. за чисту монету; розуміти буквально /у буквальному значенні слова

[br]

[br]

[br]

[br]

[br]

ББК 87 я 2

Ф 56

[br]

\ \ \ Філософський енциклопедичний словник (ФЕС) містить 1700 статей, що становлять систематичний виклад філософських знань з позицій сьогодення, а також відомості про творчість визначних філософів минулого і сучасності. Представлені основні філософські напрями, категорії, поняття філософських дисциплін.

\ \ \ Словник призначений для філософів — науковців, студентів, викладачів, а також широкого кола читачів, що вивчають філософію і цікавляться нею.

[br]

В.І. Шинкарук (голова редколегії),

Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов, А.Т. Ішмуратов, П.Ф. Йолон (заступник голови редколегії), Г.П. Ковадло (відповідальний секретар редколегії), А.М. Колодний, С.Б. Кримський, В.С. Лук'янець, В.В. Лях, В.А. Малахов, М.М. Мокляк, Л.В. Озадовська, Н.П. Поліщук (заступник голови редколегії), С.В. Пролеєв, Я.М. Стратій, В.Г. Табачковський, Н.В. Хамітов

[br]

[br]

[br]

[br]

ПЕРЕДМОВА

СПИСОК АВТОРІВ

АЛЕГОРІЯ ( від грецьк. άλλοζ - інший; αγορεύω - говорю) - іносказання; тлумачення оповіді або тексту у розширеному або менш буквальному значенні. Застосування А. супроводжує філософію мислення ще з давніх часів. Так, софісти (V - IV ст. до н. е.) широко вдавалися до А., зокрема тоді, коли розглядали різні міфологічні пояснення як засіб приховування концептуальної істини. Філон Александрійський (І ст. н. е.) алегорично тлумачив Старий Завіт як попередній виклад ідей, що пізніше були розвинуті у давньогрецьк. філософії. А. спирається на певну культурну традицію і тяжіє до усталених форм виразу. Як один з важливих засобів поетичної мови, А. набула широкого застосування в багатьох видах та жанрах мистецтва, фольклорі, літературі. Представники різних художніх течій та напрямів, починаючи од часів Середньовіччя, в алегоричних образах втілювали свої уявлення про буття та виражали своє ставлення до людських та суспільних вад. Поняття А. близьке до поняття символу, але, на відміну від нього, є менш багатозначним.

КОНЦЕПЦІЯ ( від лат. conceptio - сприйняття) - система понять про ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії. Термін "К." вживають також для позначення головного задуму в науковій, художній політичній та інших видах діяльності людини.

ОБ'ЄКТ ( від лат. objectus - предмет) - 1) Філософська категорія, що позначає будь-яку дійсну чи уявну, уречевлену чи ідеальну реальність у яка розглядається як щось зовнішнє у відношенні до людини та її свідомості і яка стає предметом теоретичної та практичної діяльності суб'екта. О. зазнає цілеспрямованого чи мимовільного діяння з боку суб'єкта, в результаті чого освоюється - перетворюється, пізнається, конструюється і пристосовується до потреб людини та суспільства. Особливою відмінністю О. є те, що він конституюється в процесі предметної діяльності людини. Тому будь-яка реальність актуалізується як О. лише у відношенні до суб'єкта. Актуальним О. є та частина природи, суспільства, зовнішнього та внутрішнього світу людини, яка безпосередньо чи опосередковано включається в індивідуальну чи суспільно-історичну практику. Реальність, що існує сама собою, виступає лише потенційним О. Принциповим означенням О. є те, що він незалежно від своєї матеріальної чи ментальної природи стає в опозицію до суб'єкта, що, у свою чергу, є необхідною умовою самого існування суб'єкт-об'єктного відношення. Зазнаючи діяння суб'єкта, О. протистоїть суб'єкту, чинить йому своєрідний опір і для свого освоєння вимагає відповідної затрати фізичних і розумових сил, належної організації предметної діяльності, застосування методів, що відповідають природі О., законам його розвитку та функціювання. Категорії О. і суб'єкта утворюють парну, біполярну категоріальну структуру "суб'єкт - О.", яка виражає сутність будь-якої людської діяльності. 2) О. у теорії пізнання виступає складовою пізнавального процесу, що характеризується як взаємодія О. і суб'єкта. Виділяють окремі різновиди цієї взаємодії: взаємодія О. і суб'єкта як предметних утворень, що впливають одне на одного предметним чином; взаємодія 0. й пізнавальних здатностей суб'єкта, в першу чергу відчуттів та мислення; відношення О. і засобів (методів) його освоєння; відношення О. і знання. В науковому пізнанні залежно від різновиду взаємодії і способу конституювання виокремлюють типи О.: а) За субстанційною основою та способами побудови - матеріальні О., що характеризуються уречевленістю та незалежністю від суб'єкта і його свідомості, напр., будь-яке природне тіло, що вступає в предметну взаємодію з суб'єктом; ідеалізовані О., що являють собою реально існуючі предмети і явища, реконструйовані через сукупність своїх істотних - у даному конкретному відношенні - властивостей при відволіканні від інших, напр., будь-яка модель (зокрема, планетарна модель атома), ген, геометричне тіло, ретроспективно відтворена історична подія. У цьому випадку одне й те саме природне тіло може виступати різними О., напр., вода як О. фізики і вода як О. хімії; ідеальні О., що сконструйовані через одну або декілька реальних властивостей, взятих у крайній формі свого вираження, напр., абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, система, непрониклива для інформації. Вони в дійсності не існують, проте мають відповідний аналог у реальності. б) За способами виокремлення та подання в системі знання - емпіричні О., конституйовані засобами чуттєвого споглядання і зафіксовані в безпосередньому досвіді, напр., будь-який предмет або явище, подані в наочно-образній формі; теоретичні О., конституйовані засобами теоретичного мислення шляхом синтезу загальних властивостей безконечної множини різноманітних реальних предметів та явищ, напр., система, структура, біологічний вид, соціальна група, в) За способом побудови та рівнем віддаленості від реальної дійсності - конкретні О., що конституюються через велику, потенційно безконечну множину ознак та властивостей і в дійсності ідентифікуються як індивідуальні утворення, локалізовані в просторі та часі, напр., Дніпро, Всесвіт, укр. народ, цей художній твір, той електрон; абстрактні О., що сконструйовані засобами абстрактного мислення шляхом відділення загальних властивостей та відношень від їхньої уречевленості і перетворення їх у самостійну сутність. Ці О. не мають статусу реального існування, однак за певних строго визначених умов можуть інтерпретуватися за допомогою предметів і явищ реальної дійсності, напр., числа, алгебраїчні структури, багатомірний простір, фізична маса, цінність, ментальність. Між окремими типами О. не існує різкого розмежування, отже, одному й тому самому визначеному О. можуть бути притаманні окремі риси кількох типів - ідеалізованого, теоретичного, абстрактного, завдяки чому утворюються класи проміжних або суміжних О. Залежно від ступеня узагальнення, абстрагування та ідеалізації утворюються різні рівні 0., що характеризуються різним ступенем віддаленості від об'єктивної реальності аж до появи гіпотетичних О. типу гравітона, уявних О. типу тих, що фігурують у мисленому експерименті, віртуальних 0., що конституюються засобами інформаційно-комп'ютерного моделювання, операціональних О. типу псі-функції в квантовій механіці О. нтологічна ідентифікація таких О. є складною науковою і логіко-методологічною проблемою, що отримала назву проблеми фізичної реальності, або існування. Система О., з якою співвідноситься сучасне наукове знання, утворює багатоструктуровану в горизонтальному і вертикальному відношенні ієрархію, що визначається як онтологія науки. У функціональному відношенні всі типи О. мають однаковий статус, у пізнавальному— істотно різняться між собою. Існуючі версії теорії пізнання дають різні, інколи альтернативні витлумачення природи О., його місця в пізнавальному процесі. 3) О. у логіці - одне з основних понять логічної семантики, позначає будь-який предмет, на який спрямована думка, мислення, судження. О. логічного мислення можуть виступати речі та їхні властивості, відношення між речами та властивостями, властивості властивостей та властивості відношень безвідносно до їхньої матеріальної чи ментальної природи. Основною рисою їх є те, що вони стають значеннями логічних висловів, де кожному О. відповідає ім'я, а кожне власне чи загальне ім'я означає О. У формалізованих мовах система логічних О. та їхній характер, визначання умов їх існування задаються мовним каркасом. О. трактуються як значення логічних формул, пропозиційних, предметних та предикатних констант і змінних. Константи означають одиничні О., змінні - їхні сукупності, на яких реалізується певний предикат. У різних варіантах логічної семантики для характеристики онтологічного статусу О. та формування логічної онтології використовується ряд відомих підходів. Так, у теорії типів використовуються засоби логіки класів і реалізується ієрархічний принцип будови, в основі якої лежить сукупність індивідів, що приймається за нульовий рівень. Над ним нашаровуються класи індивідів, класи класів індивідів і т.д., тобто 0. 1-го, 2-го, 3-го,..., n-го рівнів В. ідповідно розробляються засоби розв'язання проблеми існування. В теорії О. Мейнонга виділення та фіксація О. досягається через вказування на переживання - відчуття, уяву, мислення, бажання. Семантика можливих світів вибудовує конфігурацію системи логічних О. на основі модальностей та поняття моделі.

ПЕСИМІЗМ ( від лат. pessimus - найгірший) - настрій занепадництва духу; концентрація уваги на несприятливих аспектах певної ситуації; негативне оцінювання людського існування та всесвітньої перспективи; розглядання культурного чи історичного процесу як шляху до повного розпаду, деградації та смерті; визнання необхідності присутності в культурі критичних та скептичних тенденцій противаги як чинників сприяння збереженню її життєздатності Р. адикальна форма П. має безумовний характер, розглядаючи буття як страждання, а небуття як позбавлення від мук І. ноді сприйняття минулого як недосяжного зразка призводить до визнання необхідності знищити все, що створено після досягнутої вершини. Відносний П. визнає реальність зла чи недосконалості у світі, але як чинника, що його можливо подолати. Песимістичні ідеї можна зустріти ще в Античності: міф Гесіода про п'ять "віків", упродовж яких людство приречене на виродження; елевсинські містерії; релігійно-моральні союзи (на кшталт піфагорійського); трагедії Есхіла, Софокла та Еврипіда; ідеї софістів, які актуалізували протиріччя між природою та культурою; традиція скептиків тощо. Критичне ставлення до культури було характерне для багатьох середньовічних теологів, гностичних рухів. Особливого значення тут набували есхатологічні уявлення християнства. Критицизм щодо оптимістичних поглядів ренесансного антропоцентризму наявний у поглядах Петрарки, Помпонацці, Лютера, Монтеня, Мак'явеллі. Своєрідну позицію, відмінну від просвітницької (віра у безмежні можливості знання), посідали Віко, пізніше Руссо. Поняття П. почали активно використовувати у друг. пол. XIX ст. разом із його антонімом - оптимізмом. Новітньої філософської обробки П. набув у системах Шопенгауера та Гартмана. Погляди представників багатьох художніх рухів та мислителів XX ст. (теоретики екзистенціалізму, Франкфуртської школи, структуралізму, постмодернізму) хоч і позначені П. відносно подальшої долі культури, історії й людства, проте несуть у собі глибокий критичний аналіз процесів, що виникають у цій царині.