(організму)

ОРГАНІЦИЗМ - філософсько-методологічна концепція, яка базується на цілісному синтетичному підході до вивчення об'єктів органічної природи. Термін "О." запропонував фізіолог Холдейн (1918). За спрямованістю О. протилежний редукціонізмові; постав як своєрідна спроба подолати опозицію "дарвінізм - неовіталізм", орієнтованих, відповідно, на природне та метафізичне пояснення феномена життя. В основі О. лежить ідея Платона про те, що "ціле більше суми своїх частин". Тому цілісність тлумачиться як специфічний атрибут живого, найбільшою мірою притаманний організмам, як неподільна їх властивість. Згідно з О., із втратою цілісності зникає і сам організм. О. привернув увагу до таких проблем, як усвідомлення необхідності відмови від механістичного розуміння причинності, цілісність, доцільність, рівні організації живого, виявив межі застосування редукціонізму. В сучасному пізнанні О. пов'язаний із розробкою проблем самоорганізації та саморозвитку, структурних рівнів організації живого, вивчення організму як цілого та системності живого, з динамікою внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку.

ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ - ключова методологічна настанова ряду впливових філософських течій: прагматизму, позитивізму, структуралізму, критичного раціоналізму, постструктуралізму, постмодернізму і т.ін. Головні представники І. - Джеймс, Дьюї, Хук, Mid, Тафтс, Рорті. В центрі їх уваги - аналіз не гносеологічного відношення "суб'єкт - об'єкт", а поведінкового "організм - середовище" З. гідно з І., організм для полегшення орієнтації в навколишньому середовищі намагається вилучити з нього елементи хаотичної невизначеності, плинності, нестабільності. Найважливіший орган організму - інтелект - виробляє (стихійно або навмисно) логічні поняття, концептуальні каркаси, теорії, наукові дисципліни і використовує їх як засоби упорядкування, типізації навколишнього середовища з метою здійснення за їх допомогою прогнозів, передбачень, пророцтв (але не як репрезентантів об'єктивної реальності самої по собі). Інтерпретуючи світ як грандіозну мережу локальних просторово-часових ситуацій, співвіднесених з організмом, І. розглядає інтелект людини як орган пристосування до умов середовища, які змінюються. Він заперечує класичне поняття істини як адекватного відображення об'єктивного світу і використовує замість нього функціоналістське її тлумачення: істина - це властивість людської діяльності, яка забезпечує успіх у конкретній ситуації. Універсально-загальні категорії мислення в І. тлумачаться або як узвичаєні норми інтелектуальної поведінки, котрі стихійно склалися, або як випадкові винаходи теоретиків.

Вайтгед, Алфред Норт (1861, Ремсгейт - 1947) - англ. філософ, логік, математик, засновник логіцистичної школи у філософії математики. Навчався у Кембриджі (Триніті Коледж). Член Королівського наукового тов-ва (від 1903 р.), куди був запрошений завдяки розробкам у галузі загальної алгебри. Результатом десятилітньої співпраці В. з його студентом Расселом було фундаментальне дослідження основ математики й математичної логіки. У 1924 - 1947 рр. В. - проф. філософії Гарвардського ун-ту (США), займається переважно філософською метафізикою. Виокремлюють три періоди у творчості В.: перший період присвячений проблемам логіки й математики, другий - проблемам філософи науки, третій - онтологічному обґрунтуванню філософії науки на засадах розробленої ним філософської метафізики. Спираючись на синтез пізнавальних принципів різноманітних наук, В. створив власну організмічну теорію, або "філософію організму". Згідно з нею, суб'єкт і об'єкт нерозривно пов'язані одне з одним і з Всесвітом в органічній єдності. З одного боку, цей органіцизм заперечує "просту локалізацію" окремих наук, яка ґрунтується на переконанні про "незалежну індивідуальність кожного шматка матерії". Найбільш очевидно ця локалізація здійснювалась класичною фізикою з її механіцизмом та застосуванням абстракцій абсолютного простору і часу. З іншого боку, метафізичному атомізмові В. протиставляє концепцію "актуальних сутностей", невіддільну від доктрини внутрішніх відношень З. гідно з останньою, члени відношення і самі відношення в конкретному факті завжди взаємно пов'язані. У "філософії організму" В. певною мірою наявний синтез платонівсько-аристотелівської традиції (універсалізм "вічних об'єктів") та класичного англ. емпіризму ("досвід" і "відчуття" як атрибути суб'єктивності). "Філософія організму" спирається на ряд засадничих принципів. "Онтологічний принцип" виражає нередукованість факту до поняття дійсності - до того, що завжди має характер об'єкта, або мислимого буття. "Принцип процесу" вказує на те, що реальність є становленням. "Принцип відносності" - на те, що будьяка об'єктивність є можливістю для становлення, перетворення можливості у дійсність. "Реформований суб'єктивістський принцип" розкриває природу становлення як суб'єктивної єдності, яка вбирає у себе об'єктивну даність. Цей акт асимілізації об'єктивних даних і "стягування" їх у суб'єктивну єдність "досвіду" позначається спеціальним терміном - "охоплення", синонімом якого часто виступає "відчуття". Останнє може бути двох типів - "фізичне", якщо його об'єктом є стійкий елемент дійсності, або "концептуальне", якщо воно спрямоване на "вічні об'єкти". "Вічні об'єкти", подібно до "категорій існування", згідно з В., є формами визначеності досвіду. Вони поєднують як потенційність просторової протяжності, так і довічну природу Бога. У Всесвіті існує невпинне прагнення до інтенсифікації відчуттів і творчого самоздійснення, і Бог є його найвищим джерелом. Процес суб'єктивного становлення безперервний і нескінченний: кожна актуальна подія є не лише переходом від можливості до дійсності, а й переходом від дійсності до можливості. Тривалість процесу становлення забезпечується спадкоємністю "вічних об'єктів", які переходять від однієї суб'єктивної єдності до іншої та створюють структурну визначеність, необхідну для науки.

[br]

Осн. тв.: "Principia mathematica", у співавт. У 3 т. (1910); "Поняттяприроди" (1920); "Наука і сучасний світ" (1926); "Процес і реальність. Нариси з космології" (1929); "Пригоди ідей" (1933) та ін.

1) органічний; зв'язаний з життям організму

2) органічний, що належить до рослинного або тваринного світу

3) організований, систематизований; скоординований

4) погоджений; взаємозалежний

5) природжений

6) амер., юр. основний

7) військ. штатний, табельний

* * *

1) органічна речовина

2) органічне добриво

1) органічний, який входить до органічної системи; пов'язаний з життям організму

2) органічний, який належить до рослинного або тваринного світу

3) організований, систематизований; координований; погоджений; взаємозалежний

4) уроджений; конституціональний

5) aмep.; юp. основний

6) вiйcьк. який входить до складу; штатний; табельний

7) натуральний; вирощений, виготовлений без застосування хімічних добрив, пестицидів, консервантів

n pl

1) (вжив. як sing) життєві сили; життєздатність; стійкість; опірність (організму); витривалість

2) задатки

3) будова (конституція) організму

4) джерело сили; опора; основа

* * *

викор. з дiєcл. в oдн. (життєві) сили, життєздатність, стійкість; опірність ( організму), витривалість

1. n розм.

моціон, прогулянка

2. adj

1) конституційний

2) структурний

3) органічний, конституціональний

* * *

1) cпeц. структурний

2) органічний, конституціональний

3) корисний для організму; оздоровчий

1. n

1) вода

2) часто pl води; водна стихія; море, океан

3) pl поет. хвилі

4) pl мінеральні води; лікувальна вода

5) pl паводок, повінь

6) рівень води

7) перев. розм. водойма; озеро; ріка; ставок

8) рідкі виділення (організму); слина; піт; сеча; сльози

9) вода (якість самоцвіту)

10) перен. надзвичайний; чистісінький

11) жив. акварель

12) муаровий візерунок (малюнок) (на тканині)

2. adj

1) водний, водяний; морський; річковий

2) водяний; що стосується води; призначений для води; що живе на воді (у воді)

3) водяний, гідравлічний; гідросиловий; гідротехнічний

4) водопровідний; що стосується водопостачання

3. v

1) мочити, змочувати; зволожувати; оббризкувати

2) напувати (тварин); водити на водопій

3) пити; ходити на водопій

4) поливати (дерева тощо)

5) зрошувати; обводнювати

6) розводити (водою) (тж перен.)

7) перен. ослабляти, пом'якшувати; згладжувати

8) забезпечувати водою

9) набирати воду; робити запас води (про корабель тощо)

10) виділяти воду (вологу) (про організм); потіти; сльозитися

11) текст. муарувати

12) фін. номінально збільшувати капітал

* * *

1) вода

2) pl води; водний простір; море, oкeaн

3) pl ( мінеральні) води; лікувальна вода

4) pl повінь; розлив, паводок

5) рівень води

6) водойма; озеро, ріка, ставок

7) рідкі виділення організму (слина, піт, сеча, сльози)

8) вода ( якість дорогоцінного каміння)

9) жив. акварель

10) муаровий, хвилястий малюнок ( на тканині)

1) водний; морський; річний

2) водяний

3) cпeц. водяний, гідравлічний; гідросиловий; гідротехнічний

4) водопровідний

1) мочити, змочувати; зволожувати; оббризкувати; поливати

2) ( water down) розбавляти ( водою)

3) поїти, водити на водопій

4) набирати воду, робити запас води ( про корабель)

5) зрошувати

6) виділяти воду, вологу ( про організм); сльозитися; потіти

7) фін. розводнювати ( акціонерний капітал)

8) тeкcт. муаріювати

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ - поняття, запроваджене Спенсером для характеристики основних підсистем суспільства як цілісного і водночас внутрішньо структурованого складного утворення. Ґрунтуючись на розумінні суспільства як своєрідного організму, Спенсер тлумачив І.с. як властиві означеному організму і внутрішньо пов'язані між собою органи, що виконують важливі життєві функції регулювання та стабілізації соціальних процесів і підтримання стану їх взаємозбалансованості. Спенсер виділяв три основних типи І.с.: 1) ті, що забезпечують продовження людського роду (шлюб та сім'я); 2) розподільчі (економічні); 3) регулятивні (релігія, політичні організації тощо). З плином часу уявлення про І.с. істотно змінилися, але саме поняття стійко увійшло в науковий обіг Н. ині І.с. розглядаються як багатомірне суспільне утворення, найважливішими складовими якого є: а) притаманний відповідному І.с. рівень, різновид чи локалізовані формоутворення суспільної свідомості, що можуть характеризуватися наявністю специфічних для них знань, концепцій, теорій, поглядів, переконань, принципів тощо; б) сукупність властивих даному І.с. форм діяльності; в) система характерних для нього відносин, взаємин і стосунків між людьми; г) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, цінностей, норм, установок та інших притаманних І.с. регулятивів, що взаємоузгоджують форми діяльності й відносин між людьми у відповідній системі соціальних ролей та статусів; д) специфічна для певного І.с. мережа організацій, закладів та установ І. нституалізація життєдіяльності суспільств, міра втілення в системах І.с. тих чи тих цінностей, інтерналізації інституціональних функцій і ролей в мотиваційні структури членів суспільства постає як один з істотних показників рівня самоствердження та самореалізації відповідних історичних культур чи цивілізацій. За сферами дії та функціями І.с. поділяються на реляційні, що визначають рольову структуру суспільства за найрізноманітнішими засадами - від віку та статі до особливостей задатків, здібностей та фаху; регулятивні, які визначають припустимі межі незалежних щодо суспільних норм дій, спрямованих на реалізацію індивідуальних чи групових потреб, інтересів і цілей, та санкції, що карають за порушення цих меж; культурні, пов'язані з суспільною психологією, ідеологією, релігією, філософією, мистецтвом, освітою тощо; інтегративні, призначення яких - належне виконання соціальних ролей, відповідальних за забезпечення інтересів та цілей історичних спільнот і суспільств як цілісностей. У певному ракурсі зміна тої чи тої соціальної системи постає як модифікація І.с., що відбувається внаслідок сукупної дії ендогенних, внутріінституціональних та екзогенних, зовнішніх чинників, при домінантній ролі, за певних конкретно-історичних обставин, однієї з даних двох груп детермінант. У процесі переходу суспільств від доіндустріальної стадії до індустріальної та постіндустріальної традиційні І.с. поступаються місцем сучасним. Якщо традиційні І.с. визначаються передусім аскриптивністю і партикуляризмом, тобто ґрунтуються на жорстко заданих ритуалом та звичаєм правилах дії та поведінки й родинних зв'язках, то в новітніх суспільствах домінуючими стають І.с., що забезпечують інтерналізацію цінностей компетентності, незалежності, особистої відповідальності й раціональності, уможливлюють вільніший моральний і психологічний вибір індивідам, що призводить, однак, до піднесення ступеня аномічності суспільних систем атомізації осіб, їх взаємного дистанціювання, тобто має знову ж таки складний, суперечливий характер.

Геккель, Ернст (1834, Потсдам - 1919) - нім. біолог і філософ. Навчався у Вюрцбурзі, Берліні, Відні. Проф. ун-ту в Єні. Відомий своїми виступами на захист еволюційної теорії Дарвіна. Г. висловив теоретичні ідеї, які були спрямовані як на пошуки філософської істини, так і на подальший розвиток біологічного вчення дарвінізму. Зокрема, він обґрунтував біогенетичний закон, вчення про філогенез, ідею природного походження життя із неорганічних речовин. Звернувши увагу на важливість взаємодії організму та навколишнього середовища, Г. заклав основи екології. В осмисленні проблематики, пов'язаної з природою, займав матеріалістичні позиції. Здійснив спробу замінити офіційну релігію вірою в Бога-Природу в дусі пантеїзму Спінози.

[br]

Осн. тв.: "Загальна морфологія організмів". У 2 т. (1866); "Історія світобудови" (1868); "Монізм як зв'язок між наукою і релігією" (1893); "Таємниці всесвіту" (1899).