(образ+тощо)

ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ - синтезуюча форма художньої свідомості та творчості в цілому, яка втілює, творить та об'єднує зміст твору; характеризується повнотою і цілісністю. В залежності від масштабу охоплення матеріалу X. о. виступає як окрема складова твору або як його подоба в цілому. Наявність X. о. є визначальною ознакою, атрибутом мистецтва, що перетворює чуттєвий аспект естетичних явищ у феномен художньої культури, надає мистецтву рис однієї з вищих форм духовного освоєння буття. За словами Леонардо да Вінчі, "де дух не водить рукою художника, там немає мистецтва". Поняття X. о. введено в естетику Гегелем, хоч осмислення образів-ейдосів було притаманне ще античній філософії (Платон) і потому розроблялося у напрямі їх тлумачення як ідеальних утворень (субстанційного буття сутності, інобуття абсолютної ідеї в індивідуальній свідомості, зокрема, як "мислення в образах" тощо). У XX ст. трактування категорії X. о. опинилося на перетині гостро контраверсійних гносеологічних, естетичних концепцій та художніх рухів. Увиразнюється естетико-філософський підхід, що долає межі "реалістичного" віддзеркалення, прямого дублювання онтологічних значень. Духовне освоєння дійсності перестає орієнтуватися лише на її відображення і дедалі більше зосереджується на оцінках, думках та почуттях митця. Домінантною стає ситуація, коли X. о. розглядаються як такі, що не копіюють, а творчо моделюють буття. Утверджується переконання, що переосмислення образів є евристичнішим, ніж констатація їхньої тотожності реальності. В результаті оцінка X. о. за критеріями верифікації, адекватності відображення дійсності засвідчує свою малопродуктивність. Цінність X. о. (реалістичних, романтичних, символічних, імпресійних або експресійних) залежить від їхнього внеску до скарбниці естетико-художньої культури, міри сприяння її вдосконаленню. Розуміння X. о. як змісту, що існує у знакових системах різних видів мистецтв, дозволяє долати труднощі, що їх створювало звужене трактування X. о. як форми міметичного відображення (останнє, зокрема, призводило до імперативних вимог предметності в образотворчості, сюжетності у хореографії, програмиості у музиці). На противагу такому підходу, була висунута пропозиція розмежування мистецтв на "образні" та "безобразні". У сучасній естетиці таке розмежування спричинилося до обґрунтування суцільної "безобразності" художньої культури. Теорія постмодерну пояснює беззмістовність творів відсутністю в них референтів, тяжінням сучасної культури до "деконструкції". Експлікація поняття X. о. дозволяє уточнити критерії оцінок сучасного мистецтва. Адже доступність для сприйняття і розуміння, "прозорість" художніх творів спрямовані, зрештою, на потвердження X. о. як ідеального утворення, способу бачення і розуміння світу митцем. Отже, змістовність або беззмістовність X. о. зумовлюється не формою подолання "об'єктивних" прообразів, а їх трактуванням, отже, ступенем духовної, естетичної спроможності автора. X. о. є універсальною категорією художньої діяльності та художньої культури, мультимоделлю, котра у специфічних формах мистецтва забезпечує творче освоєння та духовне осмислення розмаїтої палітри світу.

1) неприємний, огидний, противний; нестерпний

2) доступний, підвладний; що зазнає (образ тощо)

3) караний; що заслуговує покарання

* * *

1) образливий, вартий осуду; противний; неприємний, огидний; докучливий, нестерпний

2) icт. який зазнає ( образ), який наражається ( на небезпеку)

3) icт. який заслуговує на покарання, осуд; караний

ПІЗНАННЯ - суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ. В узагальненій формі П. подається як процес взаємодії суб'єкта і об'єкта. В суб'єктоб'єктному відношенні суб'єкт виступає активною стороною процесу - він вибирає об'єкт, визначає щодо нього свою мету, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здатності і відображає, трансформує та відтворює його в своїй свідомості у вигляді чуттєвих або раціональних образів, понять і суджень. У свою чергу об'єкт вимагає адекватних його природі засобів відображення, спричиняє зміст своїх ідеальних образів, що є визначальною умовою істинності знання. Тому внутрішніми складовими процесу П. виступають: суб'єкт з його пізнавальними здатностями; пізнавальна діяльність, що урухомлює засоби П. та реалізує пізнавальні цілі суб'єкта; об'єкт, що є першоджерелом знання; саме знання, що є результатом та безпосередньою метою пізнавального процесу. Оскільки суб'єкт намагається отримати не просто знання, а обґрунтовано істинне знання, то кінцевою метою процесу П. є досягнення об'єктивної істини. Основою П. виступає, по-перше, спостереження, коли має місце безпосередній контакт суб'єкта та об'єкта, а останній дається через органи відчуття і сприймання, які є джерелом первинної інформації про об'єкт; по-друге, мислення та розум, які опосередковують об'єкт і надають осмислення відчуттям та сприйманням. Взаємодія чуттєвого та раціонального складає механізм генерування знання про навколишній світ З. алежно від характеру цієї взаємодії виділяють два рівні П.: емпіричний, де домінує чуттєвий компонент творення знання, а саме знання набирає форми різноманітних фактів та їхніх систем (емпіричне знання); теоретичний, де домінує раціональний компонент, а утворене знання формується у вигляді абстракцій та їхніх систем різної сили узагальнення (теоретичне знання). Мотиви та спонукальні чинники П. визначаються частково людською допитливістю, яка є невід'ємною якістю кожної особистості, та внутрішніми потребами розвитку П. Однак головною рушійною силою П. є суспільно-історична практика, в сфері якої формуються запити на знання, інституційні та організаційні передумови, матеріальні та духовні ресурси П. Практика є адресатом і споживачем здобутого знання. Отже, в абстрактному вигляді процес П. становить собою поєднання чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного, практичного і теоретичного. П. виникло разом з виникненням людства і виступає необхідною складовою частиною будь-якої діяльності людини - перетворювальної, виробничої і споживчої, духовної тощо. Однак в подальшому розвитку суспільства внаслідок суспільного розподілу праці П. виокремлюється в особливий вид життєдіяльності і починає розвиватися на своїй власній основі. З цією обставиною пов'язують виникнення науки. Тому виділяють донаукове П., яке забезпечує отримання знання про об'єкт у процесі щоденної життєдіяльності і закріплює його в буденному досвіді, та наукове П., що здійснюється завдяки діяльності окремої спеціально підготовленої соціальної групи - наукового співтовариства, вчених - і стає їхньою професійною справою. Конкретний акт такого П. з конкретно визначеними об'єктом, метою, методикою, який націлений на отримання конкретного результату, називають науковим дослідженням. Здобуте в процесі наукового дослідження знання знаходить свій вираз в емпіричних і теоретичних побудовах, наукових абстракціях, гіпотезах, теоріях, системах теорій, що об'єднуються в окремі наукові дисципліни, які в свою чергу синтезуються в цілі галузі наукового знання і в своїй сукупності утворюють науку. Виокремлюють також позанаукове П., яке здійснюється в інших професійних сферах діяльності, зокрема художній, політичній, правовій тощо. Його результати закріплюються в формах суспільної свідомості. Вирізняють також особливий різновид П., пов'язаний із засвоєнням кожною особистістю та суспільством в цілому всієї суми раніше здобутого і нагромадженого знання. Його називають навчанням, у суспільно значущому розумінні - освітою. Процес П. вивчають теорія пізнання, логіка, методологія і філософія науки, епістемічна психологія, наукознавство, соціологія, дидактика тощо.

КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИКИ - основні поняття естетичної теорії, духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу. В К.е. як логічних формах представлено весь історичний досвід естетичного відношення до дійсності та естетичні характеристики світу культури і природи. К.е. не є нерухомими, незмінними сутностями. Вони історично змінюються і розвиваються, відображаючи етапи розвитку соціальної практики та динаміки ціннісних орієнтацій. Система категорій, як зміст естетичної теорії, є мінливою, конкретно-історичною, має культурно-регіональні та національні особливості. Розвиток та розширення категоріального апарату естетики відбувається внаслідок як розвитку естетичної та художньої практики, так і розвитку наукової рефлексії щодо них. Теоретичне поняття набуває статусу К. е., якщо воно містить в собі певну закономірність естетичної та художньої діяльності. К. е. мають певну особливість, яка полягає в тому, що вони спираються переважно на оціночний момент. Це пов'язано із антропологічною домінантою естетичної та художньої сфери культури С. учасна естетична теорія внаслідок розвитку нових напрямів дослідження та загальнофілософських методологічних засад не має жорстко визначеної та структурованої системи категорій, що ускладнює можливість остаточної визначеності відносно категоріального статусу деяких понять естетики. К.е. структуруються відносно певних напрямів естетичної теорії, які стосуються різних сфер та аспектів естетичної та художньої практики і виглядають таким чином: 1) Метакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія. 2) Категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво. 3) Категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії. 4) Категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація. 5) Категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль. 6) Категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво. 7) Категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо). 8) Категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип. 9) Категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло. 10) Категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль. 11) Категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування. Категоріальний апарат естетики постійно збагачується за рахунок осмислення нових художніх явищ і процесів, залучення термінів суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, мистецтвознавства, семіотики, структуралізму, культурології тощо), які набувають специфічного естетичного змісту.

СПІЛКУВАННЯ - тип відносин, що характеризується ставленням партнерів один до одного як до істот, наділених ознаками суб'єктивності. Оскільки презумпція такого ставлення не обмежена рамками людського світу, учасниками С. здатні поставати як люди, так і інші живі істоти; ми також спілкуємося зі світом загалом, текстами і цінностями культури тощо. Водночас не всі міжлюдські стосунки можна визначити як С., а тільки такі, що ґрунтуються на взаємному визнанні суб'єктивності і, отже, певною мірою набувають характеру самоцілі, формують внутрішню духовну спільність учасників. У перспективі такої спільності здобувають конкретний ціннісний смисл ті процеси обміну діяльністю, її продуктами, інформацією, досвідом, вміннями тощо, котрі складають реальний зміст С. за тих або тих умов. В історії філософії осягнення суті С. йшло поряд із висвітленням природи людської особистості. Так, відоме визначення Аристотелем людини як істоти політичної супроводжується акцентуванням політичного аспекту С. і визнанням політики найдовершенішою формою С. як такого З. агалом концепція С. в античному світі налаштовує особу на відкрите громадське співіснування, принциповими моментами якого постають як дружба, так і розбрат, війна. Тема вимушеного С., що долає, але й приховує в собі стан граничного розбрату, знаходить розвиток у соціальній філософії Нового часу З. окрема, Гоббс доводить, що неминучим наслідком реалізації природних схильностей людини виявляється "війна всіх проти всіх", котра спонукає до утворення держави як гаранта регульованих і безпечних стосунків між людьми на правовій основі. Типологічно близькі підходи до висвітлення С. в основному розвивають й інші мислителі XVII - XVIII ст., від Греція до Канта, що, зрештою, відбиває процес становлення новочасного індивідуалізму й соціального атомізму. Натомість релігійний світогляд, вимагаючи від людини внутрішньої зверненості до Бога, постійно інспірує й підтримує в європейській культурі орієнтацію на душевно-духовні смислотворчі чинники С. і позитивний досвід буття з Іншими і заради Інших. Світське філософське осмислення С. з Іншими як внутрішньої інтенції людського буття репрезентують в думці XVII - XIX ст. Гемстергойс, Шляєрмахер, Фоєрбах. С. в його позитивному значенні - одна з основних категорій філософсько-антропологічного вчення молодого Маркса; згодом людинотворчу роль "форм спілкування" Маркс передоручає більш об'єктивованим "суспільним відносинам". Погляд на С. в усьому різноманітті його аспектів як на вирішальну сферу формування людської особистості знайшов відображення в філософії XX ст. Передусім тут слід назвати філософію діалогу Ебнера, Розенцвайга і, особливо, Бубера; згідно з Бубером, діалогічне відношення "Я - Ти" (що протистоїть відношенню "Я - Воно") цілісно визначає як саме людське "Я", так і весь спектр його стосунків зі світом. Визначальна роль С. наголошується й низкою філософів екзистенційного й персоналістичиого напряму, зокрема Марселем, Ясперсом, Муньє, Больновим. Вагомий внесок у висвітлення цієї ролі С. роблять представники рос. гуманістики XX ст. - Бахтин, Ухтомський, Батищев, Каган та ін. Серед новітніх філософських течій найбільш істотними в цьому відношенні є комунікативна етика Апеля, Габермаса та ін., "філософія свідоцтва" Левінаса тощо. За конкретним змістом С. поділяють на матеріальне й духовне, хоча певний елемент духовності властивий йому неодмінно. Так само будь-якому С. притаманний символічний аспект, виражений у різний спосіб і різною мірою. Розрізняють знакове і предметне, вербальне і невербальне С. С. здійснюється як за допомогою зовнішніх образів або внутрішнього впливу (сугестія), так і шляхом безпосереднього дотику у спектрі від насильства до ласки. Відсутність або послаблення настанови на вербальне, знакове, екзистенційне вираження розкриває обрій мовчання як істотної форми С. (Бубер) або як життєвого символу його духовно-смислових основ (розуміння "без слів", "мовчазне єднання" тощо). Реалізуючи сутнісні виміри діалогу і комунікації, С. загалом не тотожне жодному з цих своїх моментів. Можливе як С., що не є діалогом або комунікацією, так і діалогічні або комунікативні процеси, які не являють собою справжнього С. Вільне діяльне людське С., зорієнтоване на реалізацію певних смисложиттєвих цінностей, - осердя культури як особливого типу реальності; відповідно кризи культури значною мірою є кризами С. Зокрема, сучасна людина стикається з відчуженням у галузі С., втратою його ціннісно-смислового потенціалу, який є необхідною умовою взаєморозуміння З. датність до автентичного С. розхитується сучасними маніпуляційними технологіями, а також поширенням субститутів С., зокрема внаслідок комп'ютеризації. Тим часом поза повноцінним С. неможливими є людська творчість, самореалізація особистості, інноваційний розвиток суспільства. Своєрідним "акумулятором" творчих потенцій С. постає, зокрема, мистецтво. Екзистенційні й моральнісні обриси С. визначаються проблематикою відкритості й замкненості, діалогічності, налаштованості на сприйняття іншого, толерантності, поваги, співчуття, любові та ін.

1. n

1) товстий кінець (знаряддя тощо)

2) торець; окоренок

3) амер., розм. недокурок; сигарета

4) бот. черешок листка

5) найтовша частина шкури тварини

6) товста шкіра для підошов

7) розм. грубо зроблений віз

8) завіса, петля

9) стрільбищний вал

10) pl стрільбище, полігон

11) ціль, мішень

12) об'єкт глузувань (образ, знущань)

13) людина, яка є об'єктом глузувань (образ, знущань)

14) кінцева мета

15) межа

16) стусан, удар (головою, ногами)

17) спорт. удар головою

18) велика бочка (для вина, пива)

19) бочонок, бочка (ємкістю 490,96л)

20) грядка; гребінь борозни

21) невелика ділянка землі

22) розм. пагорб; насип

23) мис

24) амер., розм. зад

25) іхт. камбала

26) притик, притул, стик

2. v

1) з'єднувати у стик; розташовувати впритул

2) прилягати, межувати; стикувати (ся)

3) ударяти (бити) головою

4) буцати (ся)

5) натикатися, наштовхуватися (на — against, into)

6) висовуватися, виступати, видаватися, стирчати

7) цілитися, прицілюватися; мітити в ціль

8) втручатися (в — in)

* * *

1) товстий кінець (інструмента, знаряддя або зброї)

2) торець; комель

3) недопалок; недогарок ( свічки)

4) бoт. основа або черешок листка

5) найтовща частина шкури тварини; товста шкіра; шкіра для підметок

6) дiaл. грубо зроблений візок

7) дiaл.; aмep.; див. buttock I

8) дверна завіса ( петля)

9) тex. з'єднання встик (тж. butt joint)

1) з'єднувати встик; розташовувати впритул

2) торцювати, обрізати кінці (дощок, колод неправильної форми)

1) стрільбищний вал

2) ціль, мішень

3) мішень для глузувань, нападок, предмет знущання, образ; людина, що служить предметом глузувань, нападок або образ, посміховище

4) заст. кінцева мета; межа

1) ударяти головою; буцати; буцатися

2) натикатися, натрапляти; зштовхнутися

3) видаватися, виступати, випирати, висовуватися, витикатися (тж. butt out)

4) заст. мітити в ціль; цілитися, прицілюватися

5) пpиcл. прямо, з нальоту, з наскоку

1) грядка; гребінь борозни; нерівно відділена частина грядки, борозни

2) дiaл. невеликий клаптик землі, відділений від прилягаючого поля

1. n

1) форма, обрис; образ

2) певна форма, порядок

3) вигляд, образ, подоба

4) привид, примара

5) стан, становище

6) спортивна форма

7) зразок, модель; шаблон

8) формочка (для пудингу тощо)

2. v

1) надавати форми; робити за певним зразком

2) виготовляти, створювати (з чогось)

3) надавати чіткої форми, приводити в порядок

4) набувати форми (вигляду); виходити (добре, погано); формуватися

5) пристосовувати (до чогось — to)

6) кроїти

* * *

1) форма, обрис

2) певна форма; порядок

3) вид, образ, вигляд

4) примара

5) стан, положення; спортивна форма

6) фігура ( жіноча); форми

7) зразок; модель; болванка ( для моделювання капелюхів); формочка (для пудингу, желе)

8) мaт. шейп

1) надавати форму; робити за яким-небудь зразком; робити, створювати ( з чого-небудь)

2) надавати чіткої форми; давати лад, приводити в порядок, упорядковувати

3) набувати форму, вигляду; виходити

4) (to) пристосовувати

ВІДОБРАЖЕННЯ - філософська категорія, що позначає властивість будьяких тіл, явищ, процесів, подій змінюватися під впливом взаємодії між собою і зберігати зміни, які виникають, у специфічних для себе формах: знаках, відбитках, структурних перетвореннях, енергетичних збуреннях тощо. Суттєвою рисою цих змін є те, що вони відносно адекватно відповідають якостям взаємодіючих матеріальних систем та обставинам, в яких відбувається взаємодія, і за визначених умов можуть виступати образами одних предметів у структурі інших. Хоч образ предмета щодо самого предмета виступає явищем вторинного ряду, однак на підставі змісту і характерних особливостей образу можна з'ясувати природу відображених предметів та умов їх існування. Оскільки взаємодія має певну протяжність у часі, відображенню та його результату властива процесуальність. Відповідно до рівня структурної організації матеріальних систем, що відбивають інші матеріальні системи, виділяють різні види відображення Н. айрозвиненіші і найдосконаліші з них пов'язані з розвитком суспільства та діяльністю людини, коли компонентами процесу відображення стає взаємодія суб'єкта й об'єкта, а його результат виявляється в різновидах суспільної свідомості: науки, мистецтва, права, політики, моралі тощо.

1) зразок, взірець; приклад для наслідування

2) тип, образ

3) примірник (книги тощо)

* * *

1) зразок, взірець, приклад для наслідування

2) тип, образ

3) екземпляр ( книги)

1. n

1) цифра

2) pl розм. арифметика

3) діаграма, малюнок, креслення (у книзі)

4) фігура, зовнішній вигляд; статура; образ, зовнішність

5) персона, постать, особистість

6) зображення; портрет; статуя

7) риторична фігура, троп

8) фігура (в танцях)

9) узор (на тканині)

10) геом. фігура, тіло

11) розм. ціна

12) гороскоп (у астрології)

2. v

1) зображати (графічно); надавати форми

2) уявляти собі

3) амер., розм. вважати, оцінювати

4) бути символом

5) фігурувати; відігравати роль

6) прикрашати (фігурами)

7) позначати цифрами

8) розм. рахувати, підраховувати; вираховувати, розраховувати

9) виконувати фігури (в танцях тощо)

* * *

1) цифра; число; pl кількісна інформація, кількісні дані; цифри

2) pl арифметика

3) діаграма, малюнок, креслення ( у книзі)

4) фігура, зовнішній вигляд; статура; вигляд, образ

5) фігура, персона, особистість; людина; хтось

6) зображення; портрет; статуя; (of) втілення або предмет ( чого-небудь)

7) враження

8) риторична фігура, троп ( figure of speech)

9) фігура (у танцях, фігурному катанні, пілотажі)

10) візерунок (на тканині, папері)

11) ціна

12) мaт. фігура, тіло

13) гороскоп ( в астрології)

1) зображувати (графічно, діаграмою)

2) уявляти собі; aмep. вважати, думати

3) (on) розраховувати на; сподіватися, покладатися; планувати, збиратися

4) відігравати важливу роль; фігурувати, брати участь

5) прикрашати ( фігурами)

6) позначати цифрами

7) ( часто figure up) рахувати, підраховувати; обчислювати; складати

8) виконувати фігури (у танцях, фігурному катанні)

9) надавати форми

10) aмep. бути підходящим

НАДПРИРОДНЕ - у світському релігієзнавстві категорія, що виражає всезагальне і найбільш істотне в предметах релігійної віри - образах і уявленнях релігійної свідомості. Н. - гносеологічна ознака образів богів, духів, душ тощо, а також сакральних зв'язків і властивостей реальних предметів і явищ. У релігії Н. є тим, у що вірують і що явлене у культовій практиці, що є уособлюваним та наділеним рисами субстанційності; Н. справляє визначальний вплив на людину і природу. В категорії Н. виражені прикметні ознаки не лише релігійних образів та уявлень, а й загальні визначеності стихійних буттєвих станів людини, що характеризують її і з онтологічного боку. Уявлення про Н. виникають і складаються як фантастичне відображення і морально-психологічне виповнення невільних станів людського існування - процесу, за якого ілюзорне і реалістичне можуть бути включені в єдиний план мислительно-фантазійної і практичної діяльності. Відомо три основних історичних типи уявлень про Н.: чуттєвонадчуттєвий, демоністичний і теїстичний. Для першого, найдавнішого, типу характерні уявлення про зрощеність Н. з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу та притаманність йому орудної функції; для другого - уявлення про безплотність предмета віри - духа, розширення сфер його впливу, про можливість його переселення і перевтілення; для третього - уявлення про надприродне як довершену й абсолютну особу з іманентною їй деміургічною функцією розпорядника і творця природних і суспільних явищ.

Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844, Рекен, Пруссія - 1900) - нім. філософ. Закінчив Ляйпцизький ун-т; проф. класичної філології у Базельському ун-ті (1869 - 1879). Погіршення стану здоров'я спричинилося до того, що Н., залишивши посаду проф., переїхав до Італії і Швейцарії, де протягом 10 років жив самітником, займаючись творчою працею. Через різке загострення психічної хвороби у 1889 р. його було допроваджено до психіатричної лікарні, де він і помер. Ранні захоплення романтизмом приводять Н. до музики Вагнера та філософії Шопенгауера. В часи романтичних пошуків генія - як виразника трагічно-художнього творення культури - Н. виходить з Античності як вузла, яким пов'язана й сучасна культура. Геній уявляється йому "центром" входження у буття, здатним створювати естетично виправдані його феномени. В першій праці Н. "Народження трагедії" (1872) феномен античної культури постає у двоїстості аполлонівського та діонісійського начал. Аполлон очолює царину довершених образів: світла, розумності та краси, а Діоніс - несталих: хаосу, шаленства й руйнації Г. рецька культура постає як арена боротьби цих принципів, являючи історичну зміну епох. Кардинальна зміна аполлонівсько-діонісійського взаємовідношення в культурі відбувається завдяки переорієнтації принципу індивідуації з художньої інтуїції на морально-логічний дискурс. Означені філософські інтенції Н. знаходить у Сократа, називаючи його першим декадентом в західній історії С. воє головне завдання Н. вбачає у з'ясуванні причин переваги раціональних чинників життя над інстинктивними, здійснюючи філософський задум "переоцінки цінностей". Для розуму основу єдності світу являє собою Абсолют - як умова існування цінностей. Саме Бог перетворює цінності на вічні інстанції. Ідея "смерті Бога" звільняє людину з полону цієї хибної свідомості ("Весела наука", 1882). Історичний процес втрати влади надчуттєвого над сущим (християнство, мораль, філософська істина) Н. називає нігілізмом, підсумовуючи це ємкою фразою: "Бог помер". Під поняттям "Бог" розуміються всі номінації надчуттєвого: ідеали, норми, принципи, цілі, цінності тощо, за допомогою яких суще набуває сенсу. Воля людини побачити "знецінений" світ дає їй змогу поєднати прагнення власної та світової волі. Якщо історична форма декадансу, за Н., починається з Сократа, то Платон продовжив творення ідеї "істинного світу", за якою стоять "примари" добра, справедливості, краси, що вже не причетні до життя. "Істинний світ" християнства розкривається перед людиною тільки в результаті каяття, яке виражається в аскезі й провині за прояв людських життєвих імпульсів. Шлях трансформації "істинного світу" продовжує філософія Канта, де постулюється поняття "ноуменального світу", підтверджуючи належність морального імперативу. Моральний дискурс породжує нові форми утопізму (соціалізм, анархія), які поширюють ентропію власного безсилля, а за проголошенням ідеалів свободи ховається воля до заперечення життя. Ключовим поняттям рушійної сили в структуруванні цінностей моралі є Ressentiment (франц. злопам'ятство). Воно характеризує атмосферу ворожості, ненависті та почуття безсилля, що виникають внаслідок невідповідності між внутрішніми домаганнями і фактичним становищем людини в суспільстві. Згідно з Н., сучасна людина - це "перехід і загибель", тому образ "надлюдини" розглядається як символ довершеності культури та породження нових людських перспектив. "Надлюдина" - це представник нової аристократії духу, що протистоїть не злій людині, а ницій та кволій. Вона формується в результаті вдосконалення, розвитку й відбору сильної породи. Цей відбір відбувається на підставі здатності до самозречення та самотворення, сприйняття трагедійності буття у коловороті "вічного повернення" й бажання сягнути недозволеного. "Надлюдина" - результат культурно-духовного вдосконалення; біологічний тип, що перевершує сучасну людину з її інтелектуально-моральними якостями, які спричиняють появу песимізму й нігілізму. Мораль сама була зброєю проти самої себе, породивши самонедовіру й песимізм як реакцію на занепад життєвих інстинктів. Утворивши два способи світосприйняття (покірливе скніння в тенетах моралі та агресивне подолання негативних оцінок), песимізм переходить у фазу нігілізму. Нігілізм - це патологічний проміжний стан, який бачить цінність там, де їй не відповідає жодна реальність. За Н., сучасність просякнута неповними формами нігілізму - це декаданс без переосмислення цінностей; подолання цього стану вбачається в інтегральному принципі сущого - "волі до влади", що втілює постійне самоуповноваження природних сил до зростання усіх форм життя. Н. як філософ створив нову парадигму культурно-філософської орієнтації й заклав основи філософії життя.

[br]

Осн. тв.: "Народження трагедії з духу музики" (1872); "Людське, надто людське" (1878); "Весела наука" (1882); "По той бік добра і зла" (1886); "Генеалогія моралі" (1887); "Так казав Заратустра" (1883 - 1891); "Жадання влади: досвід переоцінки всіх цінностей" (1887); "Антихристиянин" (1888).

УОСОБЛЕННЯ - в релігійній свідомості - наділення сил і явищ природи, уявлень про надприродне рисами людини. Кожен з образів релігійної фантазії уособлений Т. акими є фетиші, тотеми, душі, упирі, відьми, берегині, рожаниці, домовики тощо, а також боги - Зевс, Юпітер, Сварог, Яхве та ін. У. може бути зооморфним і антропоморфним. Воно є наслідком і проявом людиномірності в підході до зовнішнього світу та неелімінованості із створюваних образів суб'єктивних моментів, що вносяться туди в процесі пізнання. У. релігійне відрізняється від художнього передусім вірою в субстанційність уособлюваного образу.

втілений, уособлений

1) втілювати

2) здійснювати (ідею тощо)

3) уособлювати, бути втіленням

4) гоїтися, загоюватися

* * *

1) втілювати ( в образ)

2) здійснювати (мрію, задум)

3) персоніфікувати ( що-небудь); бути втіленням ( чого-небудь)

4) загоюватися, затягуватися ( про рану)

1. n

1) положення, розташування (чогось)

2) напрям

3) обриси (берега); рельєф

4) мор. спуск (троса)

5) розм. рід занять; фах, робота

6) коротка пісенька (балада); короткий ліричний вірш

7) спів пташки

2. adj

1) світський, мирський; недуховний, нецерковний

2) непрофесіональний

3) карт. некозирний

1. v (past і p.p. laid)

1) класти, покласти

2) прокладати, закладати (кабель тощо); установлювати

3) лягати

4) повалити; прибити, прим'яти (посіви)

5) битися об заклад; пропонувати парі

6) відбуватися

7) вкривати, накривати, застилати

8) накрити на стіл

9) ставити (пастку); влаштовувати (засідку)

10) нестися, класти яйця

11) накладати (штраф)

12) покладати (надії)

13) надавати (значення)

14) викладати, подавати (факти)

15) заспокоювати; розвіювати (сумніви)

16) сукати, вити (канат)

17) мор. прокладати (курс)

18) приписувати (вину); обвинувачувати

19) доводити до певного стану

2. past від lie III

* * *

1) положення, розташування ( чого-небудь); мop. спуск ( троса)

2) cл. рід занять, професія, робота; план, намір

3) коханка; коханець; злягання

4) мop.; cпeц. частка в підприємстві ( у китобійному промислі)

5) c-г. несучість; яйцекладка

1) класти, покласти; лягати; класти певним чином

2) встановлювати; розробляти

3) прокладати, закладати

4) повалити, звалити; (into, on) накидатися; ( about) розмахувати чим-небудь; прим'яти, прибити

5) pass поміщати; переносити ( дію)

6) пропонувати парі, битися об заклад; робити ставку ( на перегонах)

7) покривати ( килимом); накладати ( фарбу)

8) накривати ( на стіл); закладати дрова, вугілля ( у камін)

9) ставити ( пастку); влаштовувати ( засідку); aмep.; cл. ( for) підстерігати кого-небудь ( у засідці)

10) класти ( яйця), нестися; eнт. відкладати ( яйця)

11) накладати (штраф, покарання); покладати ( зобов'язання); приписувати ( провину)

12) покладати ( надії); надавати ( значення)

13) викладати, представляти ( факти); ставити ( питання); заявляти ( претензію)

14) розсіювати ( сумніви); заспокоювати; виганяти ( злих духів)

15) вити, сукати ( канат)

16) мop. прокладати ( курс)

17) переспати (з жінкою; to get laid, " трахнути").

18) to lay oneself open відкритися для удару ( бокс)

1) світський, мирський; не духовний; який не має чернечого сану

2) непрофесійний

1. n

1) слід; відбиток

2) друк. відбиток

3) шрифт; друк

4) друкування

5) амер. друковане видання; газета; журнал; випуск

6) амер. газетний папір

7) штамп

8) гравюра, естамп

9) фотокартка

10) копія кінофільму

11) вибивна тканина; ситець

2. v

1) друкувати

2) публікувати (у пресі)

3) писати друкованими літерами

4) залишати слід; зафіксувати

5) знімати відбитки пальців

6) закарбовувати, зберігати

7) фот. друкувати (фотографії)

8) вибивати (ситець)

9) займатися друкарською справою, бути друкарем

* * *

1) слід, відбиток

2) відбиток, копія; образ, який закарбувався в пам'яті

3) шрифт, друк

4) друкування

5) cл. друковане видання; газета; журнал; видання, випуск

6) cл. газетний папір

7) cпeц. штамп

8) гравюра, естамп

9) фoтo відбиток ( з негатива); кiнo копія кінофільму, позитивна копія

10) набивна тканина; ситець; сукня з набивної тканини; малюнок на набивній тканині

11) пачка ( розфасованого) масла ( print butter)

1) друкувати

2) публікувати, поміщати в пресі, друкувати

3) писати друкованими літерами

4) залишати слід; знімати відбитки пальців

5) запам'ятовувати

6) друкувати (фотографії, фотокопії; print off, print out)

7) виходити ( на фотографії)

8) тeкcт. набивати ( ситець)

9) полигр. робити відбиток

10) бути друкарем, займатися друкованою справою

11) роздруковувати ( дані) на друкувальному пристрої ( print out)

1. n

1) куля

2) небозвід

3) коло, круг

4) окружність; кільце

5) коловий рух; кругообіг; круговорот

6) обхід

7) військ. перевірка вартових

8) прогулянка, поїздка

9) ряд; цикл; серія

10) тур, етап; раунд; партія (гри)

11) група, коло (людей)

12) кусок, шматок

13) щабель (драбини)

14) танок

15) (the round) кругла скульптура

16) чергова порція спиртного

17) військ. постріл; патрон

18) снаряд

19) гірн. комплект шпурів

2. adj

1) круглий; кулястий; сферичний

2) повний, пухлий

3) круговий, коловий

4) приблизний; неточний, орієнтовний

5) круглий (про число); б) великий, чималий; кругленький (про суму)

7) швидкий, енергійний (про рух)

8) приємний, нетерпкий (про вино)

9) закруглений, закінчений (про фразу тощо)

10) прямий, щирий, відвертий

11) різкий, грубуватий

12) м'який; низький; бархатистий (про голос)

13) плавний, гладенький (про стиль)

14) наповнений (про вітрила)

15) нерозтятий (про рибу)

16) фюн. лабіалізований (про звук)

3. adv

1) навколо, по колу

2) по

3) в радіусі

4) знову

5) весь, цілий

6) близько, недалеко

7) орієнтовно, близько

8) різко, відверто

4. prep

1) навколо, навкруги

2) коло, біля

3) по

4) на

5) за

5. v

1) округлювати (ся), робити (ся) круглим

2) округляти (число)

3) надуватися, надиматися, роздуватися, наповнюватися (про вітрила)

4) завершувати, закінчувати

5) обгинати, обходити кругом

6) підрізати вуха (собаці)

7) повертати (ся)

8) обдурити, обманути

9) фон. лабіалізувати (звук)

10) говорити таємниче (пошепки)

* * *

1) куля; небо

2) круг, предмет, який має форму круга; скибочка ( хліба)

3) коло, кільце

4) круговий рух; кругообіг; круговорот

5) часто pl обхід; вiйcьк. перевірка караулів

6) прогулянка, поїздка

7) ряд; цикл; серія; тур, етап; раунд, тур ( переговорів)

8) коло, група ( людей)

9) = round dance

10) ( the round) кругла скульптура

11) огузок, кострець

12) чергова порція спиртного

13) cпopт. гра, партія; тур гри; пулька ( фехтування); раунд ( бокс)

14) вiйcьк. постріл; патрон

15) вибух ( оплесків)

16) кругла сходинка ( драбини)

17) peaкт. снаряд

18) гipн. комплект шпурів

1) круглий; кулястий, сферичний

2) повний, пухлий, з округлими формами

3) круговий

4) грубий, приблизний ( про суму); круглий ( про число); цілий, без дробів ( про число); цілий; не менше ніж

5) швидкий, енергійний (про рух, темп)

6) м'який, густий, звучний, глибокий (про голос, звук)

7) приємний, нетерпкий ( про вино)

8) вільний, легкий, гладкий, плавний

9) закруглений; закінчений, завершений (про фразу, пропозицію); закінчений, оброблений ( про роман); зображений всебічно, правдоподібно; повнокровний ( про образ)

10) прямий, відвертий; щирий; різкий

11) гpaм. лабіалізований ( про звук)

12) наповнений ( про вітрило)

13) потрошений, розчинений ( про рибу)

1) указує на рух по колу, спиралі або на обертання кругом, навколо

2) указує на знаходження поруч, по сусідству

3) указує на знаходження або поширення по всій площі, по всьому району по; передається дієслівними префіксами

4) указує на зміну напрямку або рух у протилежний бік; часто передається дієслівними префіксами; зміну позиції, точки зору

5) указує на прихід куди-небудь або до кого-небудь, доставку чого-небудь куди-небудь

6) указує на вимір обсягу в окружності, в обхваті; вимір площі по радіусу в радіусі

7) указує на повторення чого-небудь через певні проміжки часу знову; протікання дії протягом усього періоду часу

8) aмep. указує на неточне визначення чого-небудь приблизно; біля

9) у сполученні

1) округляти, заокруглювати, робити круглим; округлятися; повнішати; гpaм. лабіалізувати ( звук); округляти ( числа); надуватися, роздуватися, наповнюватися ( про вітрило)

2) завершувати, закінчувати; закруглятися

3) ( into) розвиватися, перетворюватися на; закінчуватися, завершуватися ( чим-небудь)

4) обгинати, обходити навколо

5) (on, upon) накидатися на кого-небудь; доносити ( на кого-небудь)

6) обійти, обдурити, ошукати ( кого-небудь)

7) підрізати вуха ( собаці)

8) повертати; повертатися; мop. приводити до вітру

1) указує на рух навколо чого-небудь або обертання навколо осі навколо; огинання предмета; часто передається дієслівним префіксом об-

2) указує на знаходження навколо предмета навколо, навкруги; знаходження по сусідству, поруч біля

3) указує на рух у якому-небудь просторі по; огляд будинку, музею

4) указує на вимір обсягу, окружності в

5) указує на протікання процесу протягом усього періоду часу

6) указує на приблизне визначення числа, суми біля; часу біля

7) з приводу

8) у сполученні

apx. говорити таємничим шепотом

1) стрімкий потік

2) потік (злива) (слів тощо)

3) pl злива

4) геол. сель

* * *

1) стрімкий потік

2) потік ( слів)

3) pl злива

4) гeoл. сель, силь

1. n

1) блювота, блювання

2) блювотний засіб

3) перен. виверження; брудний потік (лайки тощо)

2. v

1) блювати

2) вивергати, викидати

3) давати блювотний засіб; викликати блювоту

* * *

1) блювота

2) блювотна маса; as dog returneth to his vomit, so a fool returneth to his folly рел. як пес повертається на блювотиння своє, так дурний повторює дурість свою

3) блювотне

1) нудити, рвати; he vomited его вирвало; зригнути; вивергати зі шлунку (тж. vomit out, vomit up); the fish vomited Jonas рел. кит зригнув Іону

2) вивергати (тж. vomit forth, vomit out); to vomit smoke вивергати дим; вибухнути чимось, вивергати (тж. vomit forth, vomit out); to vomit abuse вибухнути лайкою, вивергати потоки образ; вивергатися (тж. vomit out, vomit up)

3) визивати блювоту; he was vomited у нього визвали блювотиння

ДЕМОНІЗМ ( від грецьк. δαίμων - божество) - форма прадавніх вірувань, що полягала в уявленнях про існування надприродних істот - демонів як безплотних сутностей. Властивий різним релігіям - юдаїзмові, християнству, ісламу, відбиваючи їхню спадщину. Згідно з Д., душі людей і тварин є духами, які можуть вільно залишати тіло, вселятися в інший предмет, перетворюючи його несподіваним чином (палицю - в людину і т.п.). З часом уявлення про демонів послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів. Демони відомі у міфології багатьох народів: у стародавніх римлян це були генії - покровителі роду й місцевості, у давньоукр. міфології - мавки, дідьки, домовики, лісовики тощо.