(жалюгідну)

1. n

1) цифра

2) pl розм. арифметика

3) діаграма, малюнок, креслення (у книзі)

4) фігура, зовнішній вигляд; статура; образ, зовнішність

5) персона, постать, особистість

6) зображення; портрет; статуя

7) риторична фігура, троп

8) фігура (в танцях)

9) узор (на тканині)

10) геом. фігура, тіло

11) розм. ціна

12) гороскоп (у астрології)

2. v

1) зображати (графічно); надавати форми

2) уявляти собі

3) амер., розм. вважати, оцінювати

4) бути символом

5) фігурувати; відігравати роль

6) прикрашати (фігурами)

7) позначати цифрами

8) розм. рахувати, підраховувати; вираховувати, розраховувати

9) виконувати фігури (в танцях тощо)

* * *

1) цифра; число; pl кількісна інформація, кількісні дані; цифри

2) pl арифметика

3) діаграма, малюнок, креслення ( у книзі)

4) фігура, зовнішній вигляд; статура; вигляд, образ

5) фігура, персона, особистість; людина; хтось

6) зображення; портрет; статуя; (of) втілення або предмет ( чого-небудь)

7) враження

8) риторична фігура, троп ( figure of speech)

9) фігура (у танцях, фігурному катанні, пілотажі)

10) візерунок (на тканині, папері)

11) ціна

12) мaт. фігура, тіло

13) гороскоп ( в астрології)

1) зображувати (графічно, діаграмою)

2) уявляти собі; aмep. вважати, думати

3) (on) розраховувати на; сподіватися, покладатися; планувати, збиратися

4) відігравати важливу роль; фігурувати, брати участь

5) прикрашати ( фігурами)

6) позначати цифрами

7) ( часто figure up) рахувати, підраховувати; обчислювати; складати

8) виконувати фігури (у танцях, фігурному катанні)

9) надавати форми

10) aмep. бути підходящим

1) фігу́ра, зо́внішній ви́гляд

2) ци́фра

3) особи́стість, персо́на

4) зобра́ження, карти́на, ста́туя

5) малю́нок, ілюстра́ція, рису́нок

6) геом. фігу́ра, ті́ло

7) ритори́чна фігу́ра ( метафора тощо)

8) pl арифме́тика

••

1) надава́ти фо́рми; зобража́ти ( графічно)

2) (тж. to figure to oneself) уявля́ти собі́

3) фігурува́ти, гра́ти помі́тну ро́ль

4) познача́ти ци́фрами

5) розрахо́вувати, вирахо́вувати

Гоголь, Микола Васильович (1809, с В. еликі Сорочинці, Полтавщина - 1852) - рос. письменник; витоки його художньої культури, зв'язки з укр. культурним середовищем, вплив на долю України зробили його невіддільним від укр. духовної історії. За соціальним станом Г. був "паном середньої руки"; сімейні зв'язки дозволяли йому одержати добру освіту в Ніжинській гімназії вищих наук, але не забезпечували належної чиновницької кар'єри. Г. відмовився від служби і педагогічної роботи, ставши з 1835 р. професійним літератором. В психологічному складі Г. сполучались риси яскраво демонстративного типу - артистизм, потреба знаходитися в центрі уваги, схильність до розіграшів та містифікацій, удавана таємничість, - з неспокоєм, самозаглибленістю і самоаналізом інтроверта, що збагачувало його художню натуру. В літературу Г. увійшов "Вечорами на хуторі біля Диканьки" (1831 - 1832), де повного мірою виявилося його глибоке проникнення в образність укр. міфології. Світ "Вечорів", забарвлений оптимізмом і радістю життя, є контрастною паралеллю до понурого буття Петербурга; в оповідках "Рудого Панька" всі ознаки карнавальності - переодягання, кожухи назворот, дотепні лайки, раблезіанська зажерливість. Образ Дніпра розростається до символу світової ріки, що поєднує "наш світ" із "тим", "нижнім", заглянути в який так само недозволено, як в очі зла. Ця тема посилюється в збірці "Миргород", де Хома Брут здійснює "шаманський політ", заглядаючи в середину вод Дніпра з "млосно-страшною насолодою" і зрештою гинучи від погляду Вія. Образ зустрічі поглядом зі світовим злом зустрічаємо і в Петербурзьких повістях ("Портрет"). Тут провідною темою стає імперська столиця; Г. створює соціологічно точні реалістичні картини і своєрідну "петербурзьку міфологію". Місто набуває рис нереального простору - антисвіту, в якому сіра безкольоровість дня-буденності не протистоїть примарності ночі. На одному полюсі - свідомість, яка ковзає по поверхні абсурду буття, майже не затримуючись на безглуздості ситуацій, на другому - самосвідомість, що набуває рис відчуження від людини її другого "Я" ("Ніс"). Тема роздвоєння і двійника звучить також в "Тарасі Бульбі" (Остап - Андрій). Двійником самого Г. став його персонаж - Хлєстаков ("Ревізор", 1836). Він заповнює собою ту соціальну форму, що наготована для нього суспільством і в яку він потрапив випадково, ставши для провінційного міста всім та сам залишився нічим. Вершина творчості Г. - "Мертві душі" (перший том). Твір названо поемою, що навіювало аналогії з Дайте: подорож Чичикова повторювала ідею оцінки людських пороків через розміщення їхніх носіїв у колах пекла. Тільки архітектоніка Дантового пекла точна, а в країні мертвих душ панує хаос ("дороги розповзалися в усі боки, мов раки, коли їх висиплють з мішка"). Образи поеми Г. - це ніби двійники нормальних і навіть позитивних людей "середнього світу", тільки спущені в "нижній світ" і тому мають карнавальні, сміхові, сюрреалістичні риси. Тема маленької людини набуває тут нового звучання: Чичиков просто "бере, як усі", але приниженість робить його прагнення вибитися "нагору" потворно сильним. Торгуючи небіжчиками, Чичиков набуває рис антихриста, оскільки смерть робить кріпаків рівними їх власникам, а Чичиков немов би вдруге їх покріпачуе. Продовження подорожі Чичикова мало привести всіх до прозріння і порятунку, але великої поеми очищення у Г. не вийшло. Через карнавальність і сміх Г. у "нижньому світі" відчував щось страшне і абсурдне. Спроби ж Г.-романтика знайти опертя для веселої сили життя у загальноприйнятій системі цінностей призводили до жалюгідних результатів. Відчуваючи, що він не виконає свого обов'язку перед людством, Г. написав твір "Вибрані місця з листування з друзями" (1847), який викликав велике обурення і в консервативних, і в ліберально-демократичних читачів. Г. готовий припустити, що Христос був не Богом, а людиною, але рівною Богу тому, що любив усіх "просто так". Захищаючи самодержавство, Г. хоче бачити функцію царя в державі саме в цій любові до підлеглих. Але вчити кожного його власній майстерності ніхто не може, бо кожен є "майстер своєї майстерності". Г. формулює ідеї, від яких відштовхувались пізніше спроби реформувати філософію рос. православ'я.

[br]

Осн. тв.: цикл повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1831 - 1832) - "Сорочинський ярмарок", "Ніч перед Різдвом" та ін.; "Тарас Бульба", "Старосвітські поміщики", "Вій" та ін.; повісті "Ніс" (1836), "Портрет" (1835), "Шинель" (1842), комедія "Ревізор" (1836), поема "Мертві душі" (1842) та ін.