(експерименту)

1. n філос.

1) чуттєвий досвід

2) pl дані досвіду; досвідне знання

2. adj

1) експериментальний; дослідний; спробний

2) піддослідний

3) що експериментує

4) філос. емпіричний

* * *

фиіос. (чуттєвий) досвід; pl дані досвіду; досвідне знання

1) експеримен-тальний, дослідний

2) експериментальний, пробний; який експериментує

3) піддослідний

4) фiлoc. заснований на досвіді; емпіричний

МИСЛЕННЄВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ - спосіб теоретичного пізнання, що полягає в побудові концептуальних моделей явищ, процесів, станів, які вивчаються, та в дослідженні поведінки цих моделей в ідеалізованих умовах, що імітують реальний експеримент. На відміну від експерименту як чуттєво-предметної діяльності з реальними об'єктами, М.е. є сукупністю ідеальних дій та операцій, що можливі з точки зору наявних наукових теорій. Проте вони або зовсім практично нездійсненні, або нездійсненні в даний час через відсутність технічних засобів їхньої реалізації. Пізнавальне значення М.е. пов'язане з інтерпретацією теоретичних понять і положень, з перевіркою узгодженості припущень, законів і принципів, з прогнозом результатів реального експерименту тощо.

1. n

1) лоцман

2) льотчик, пілот

3) розм. командир штурманської бойової частини

4) провідник; ватажок

5) поет. керманич

6) амер., розм. керівник спортивної команди; менеджер

7) амер., розм. жокей

8) розм. пробний захід

9) пробна (експериментальна) постановка (п'єси)

10) тех. допоміжний механізм

11) (скор. від pilot-boat) лоцманське судно

12) (скор. від pilot-engine) допоміжний двигун

13) зал. (Syn: buffer, fender, cowcatcher) запобіжна рама (на трамваях та паровозах), буфер, запобіжні ґрати

2. adj

1) дослідний, пробний

2) регулюючий, направляючий

3) тех. допоміжний

3. v

1) вести, пілотувати; керувати

2) вести, бути провідником, указувати напрям

* * *

1) мop. лоцман

2) льотчик, пілот; штурман; ( the Pilot) командир штурманської бойової частини

3) провідник, ватажок

4) пoeт. керманич

5) cл. керівник спортивної команди,; менеджер

6) cл. жокей

7) пробний захід; захід, який проводиться у вигляді експерименту; пробна, експериментальна постановка (п'єси, опери, балету); пробний показ вистави в провінції (до показу в столиці, у великому місті); = pilot film

8) тих. допоміжний, регулюючий, управляючий механізм; ( автоматичний) регулятор

9) cкop. вiд pilot boat

10) cкop. вiд pilot engine

11) cкop. вiд pilot burner

12) зaл. запобіжні ґрати ( спереду локомотива); скотоскидач

1) пробний; дослідний, експериментальний; попередній; натурний ( про експеримент)

2) регулюючий, напрямний; тex. допоміжний

3) лоцманський; штурманський

1) вести, пілотувати; направляти; прокладати шлях

2) вести, бути провідником; направляти

1) успіх; удача

2) процвітання, добробут

3) той, хто має успіх (визнання); те, що має успіх

4) результат (експерименту)

5) дія (ліків)

* * *

1) успіх, удача

2) процвітання, добробут

3) той, хто або те, що має успіх, визнання

1. n

1) вага

2) одиниця ваги; міра ваги

3) правильна (повна, потрібна) вага

4) вантаж; навантаження; тиск; вага

5) перен. тягар (турбот тощо)

6) значення, важливість; сила

7) вплив, авторитет

8) тяжкість (обвинувачення тощо)

9) гиря

10) штанга (важка атлетика)

11) спорт. вагова категорія (тж weight category)

12) текст. вага тканини

2. v

1) робити важчим; навантажувати, збільшувати вагу, обважнювати; підвішувати гирю (грузило)

2) обтяжувати (чимсь — with)

3) підмішувати, домішувати (для ваги)

4) надавати ваги (сили)

5) надавати певного напряму

6) зважувати, важити; визначати вагу

7) перен. оцінювати (результати)

* * *

1) вага

2) вага; навантаження, тиск

3) грузило ( lead weight)

4) значення, важливість; цінність

5) вплив, авторитет

6) натиск ( пером)

7) важкість ( звинувачення)

8) гиря

9) cпopт. вагова категорія ( weight category)

10) тeкcт. вага тканини; тканина певної ваги, товщини

1) робити важким; підвішувати гирю, грузило

2) штучно робити важчим

3) надавати вагу, певну спрямованість

4) зважувати, визначати вагу

5) оцінювати ( результати експерименту)

фиіос. (чуттєвий) досвід; pl дані досвіду; досвідне знання

1) експеримен-тальний, дослідний

2) експериментальний, пробний; який експериментує

3) піддослідний

4) фiлoc. заснований на досвіді; емпіричний

1) мop. лоцман

2) льотчик, пілот; штурман; ( the Pilot) командир штурманської бойової частини

3) провідник, ватажок

4) пoeт. керманич

5) cл. керівник спортивної команди,; менеджер

6) cл. жокей

7) пробний захід; захід, який проводиться у вигляді експерименту; пробна, експериментальна постановка (п'єси, опери, балету); пробний показ вистави в провінції (до показу в столиці, у великому місті); = pilot film

8) тих. допоміжний, регулюючий, управляючий механізм; ( автоматичний) регулятор

9) cкop. вiд pilot boat

10) cкop. вiд pilot engine

11) cкop. вiд pilot burner

12) зaл. запобіжні ґрати ( спереду локомотива); скотоскидач

1) пробний; дослідний, експериментальний; попередній; натурний ( про експеримент)

2) регулюючий, напрямний; тex. допоміжний

3) лоцманський; штурманський

1) вести, пілотувати; направляти; прокладати шлях

2) вести, бути провідником; направляти

1) вага

2) вага; навантаження, тиск

3) грузило ( lead weight)

4) значення, важливість; цінність

5) вплив, авторитет

6) натиск ( пером)

7) важкість ( звинувачення)

8) гиря

9) cпopт. вагова категорія ( weight category)

10) тeкcт. вага тканини; тканина певної ваги, товщини

1) робити важким; підвішувати гирю, грузило

2) штучно робити важчим

3) надавати вагу, певну спрямованість

4) зважувати, визначати вагу

5) оцінювати ( результати експерименту)

1. філос. емпіризм

2. отримання знань шляхом споглядання та експерименту

3. практицизм; діляцтво

Вернадський, Володимир Іванович (1863, Петербург - 1945) - укр. вчений-натураліст і мислитель-енциклопедист, заснував вчення про біосферу і ноосферу, генетичну мінералогію, геохімію; теоретик наукознавства і організатор науки; провідний співзасновник і перший президент УАН (1918 - 1921) З. акінчив природниче відділення фізико-математичного ф-ту Петербурзького ун-ту (1885). Викладав у Московському ун-ті(1890 - 1911); від 1911 р. - у Петербурзі. Від 1918 р. - перший "голова-президент" УАН. Ще за життя - один із визнаних лідерів світового природознавства. За В., наука про природу є водночас і наукою про людину. У методології поєднував позитивістське надання переваги фактові й експерименту із філософським осягненням локального в контексті глобального, частини - через призму цілого, конечного - у зв'язку з безконечним. Був філософом у науці і вченим у філософії. Усвідомлював себе реалістом і філософським скептиком. Саму людину, вид homo sapiens В. розглядав не як остаточний, а як проміжний, перехідний до принципово іншого, розвиненішого виду. Цікавився філософією голізму, ідеями Вайтгеда, давньоіндійськ. філософсько-релігійними вченнями. На офіційно-ідеологічному рівні стверджував думку про примат науки над філософією Х. оч атеїстом В. не був і в глибині душі вважав себе "глибоко релігійною людиною", відчував релігію "як найглибший прояв особистості". Релігійність В. гностична, а не церковно-конфесійна. У науковому світогляді В. домінувала тенденція до осягнення хімії, біології та науки в цілому як геологічно-планетарних феноменів. Розробив учення про біосферу як особливу геологічну оболонку Землі; розкрив її структуру й динаміку; обґрунтував фундаментальний висновок про докорінну відмінність живого від неживого, а відтак - про неможливість виникнення одного з іншого. Найголовнішою у філософській творчості В. є ідея переходу біосфери в ноосферу. Розробляючи концепцію біосфери, ввів поняття "жива речовина" як сукупність живих організмів. В осмисленні цього феномена дійшов наступних висновків: 1) жива речовина є носієм і продуцентом біохімічної енергії; 2) поява homo sapiens та розвиток суспільства привели до нового формоутворення зазначеної енергії - "енергії людської культури", або "культурної біогеохімічної енергії", як геологічної сили і визначального чинника в геологічній історії планети; 3) ця біохімічна й соціальна енергія розуму (насамперед, наукової думки) та серця людини є рушієм перетворення біосфери в ноосферу, "царства живої речовини" - в "царство розуму". Виникнення ноосфери В. пов'язував, зокрема, з виходом широких народних мас на арену творення історії, з демократизацією державного ладу. Відмежовуючись від сталінського тоталітаризму, разом з тим В. рішуче відхиляв найзвабливіші пропозиції від західних ун-тів про еміграцію. Майбутнє пов'язував не з соціалізмом чи капіталізмом, а із ноосферною спільнотою збратаного людства. Всупереч реаліям сталінізму, наполягав на незамінності кожної окремішної людини, на незборимій силі вільної наукової думки.

[br]

Осн. тв.: "Біосфера і ноосфера" (1989); "Наукова думка як планетарне явище" (1991); "Жива речовина і біосфера" (1994); "Публіцистичні статті" (1995); "Про науку". У 2 т. (1997); "Декілька слів про ноосферу" (1944).

ЕМПІРИЧНЕ ЗНАННЯ - окремий, відносно самостійний тип знання, що формується в процесі безпосереднього чуттєвого досвіду засобами спостереження, моніторингу, експерименту і закріплюється у відповідних формах опису - реєстрації природного перебігу явищ або показань приладів, в різного роду таблицях, графіках, протоколах, статистичних зведеннях тощо. На відміну від теоретичного знання, Е. з. є безпосереднім відображенням об'єктивної реальності; за своїм змістом воно є сукупністю уявлень і фактів про властивості речей та процесів, неопосередковані зв'язкитазакономірні залежності. Йому притаманна очевидність, наочність і онтологічна прозорість. Тому Е. з. наділене чуттєвою достовірністю, є самодостатнім і його істинність не потребує спеціальних процедур доведення. В пізнавальному процесі Е. з. виступає базою формування більш високих рівнів наукового знання та інтерпретації абстрактних теоретичних побудов. Абсолютизація місця і ролі Е. з. у пізнанні об'єкта веде до емпіризму.

Леонардо да Вінчі (1452, Вінчі, біля Флоренції - 1519) - італ. художник, вчений, інженер, філософ; одна з центральних постатей Відродження. Л.д.В. - автор художніх творів, у яких щонайглибше постали головні устремління та інтуїції Відродження з його намаганням віднайти автентичне місце людини у світобудові, буттєву рівновагу поміж людським і космічним началами. Художня спадщина Л.д.В. - послідовний вияв у фарбах та лініях провідної філософії Відродження. Крім того, він багато і плідно працював поза межами пластичних мистецтв, у царині інженерно-практичній, безперестанно осмислюючи свою діяльність теоретично, у напрямі, вже гранично наближеному до першооснов новоєвропейської науки, до пізнішого природознавства й наукового експерименту як провідного сюжету в інтелектуальній культурі Нового часу. Власне, сам феномен Л.д.В. - це вже ніби перший розділ у культурі цього часу. Тому особливого значення набувають не лише титанізм особистості Л.д.В., його духовна продуктивність, а й відкрита уже в новітній час песимістична рефлексія в його "записниках", літературно-теоретичних спостереженнях над негативними можливостями - і молодої цивілізації, і людини взагалі. Почасти похмура тональність, яка становить немалу частку і художньої, і літературної спадщини Л.д.В., зумовлена драматичною на той час розосередженістю науково-практичного досвіду (передовсім, у природничих студіях самого Л.д.В.). Окрім того, Л.д.В. спостерігав не лише розквіт італ Р. енесансу, а й перші політичні катастрофи в тодішніх італ. державах, які прискорили згодом і катастрофу самого Ренесансу. Певна асиметричність постаті Л.д.В. як мислителя і художника - творча повнота і воднораз песимістична тональність - зумовили насамкінець у XIX ст. (і далі) свого роду ревізію цієї постаті (передовсім у рос. культур-філософіїтого часу, в "леонардознавстві" Мережковського, Волинського, Флоренського, почасти Лосева), ревізію, що у ній феномен Л.д.В. емблематично постав як уособлення і могутніх "фаустівських" творчих поривів європейського людства, і розмаїтих історичних крутозламів у тих поривах. Втім очевидно, що така інтерпретація далеко не вичерпує духовні масштаби явища Л.д.В.

МОВА НАУКИ - синтетичне поняття методології науки, що поєднує у собі всі мовні засоби, які вживаються у науці для виразу здобутих знань на конкретно-історичному етапі її розвитку. Сучасну М.н. характеризує широке використання математичних формалізмів і абстрактних структур, що їх описують логіка і математика. Тому в ній розрізнюють як складові частини природну і штучні мови, в т.ч. формалізовані мови, які надбудовуються над природною мовою з метою вдосконалення окремих її фрагментів. При аналізі М.н. вичленовують дві підмови - мову спостереження і мову теорії. До мови спостереження включають ті твердження науки, які формулюють результати спостереження й експерименту; до мови теорії відносять твердження, які є наслідком логічних міркувань. Мовою спостереження виражають властивості предметів, що виявляються органами відчуттів чи експериментальними приладами (напр., властивості "холодний", "твердий", "зелений" тощо). Мовою теорії формулюють твердження про властивості предметів, які не можна безпосередньо спостерігати (кривизна простору, парність, спін елементарних частинок). Головна ідея розчленування М.н. на підмови полягає в необхідності точнішого встановлення логічних зв'язків між теорією й експериментом. Логічний емпіризм спотворено тлумачить ці поняття; він відкидає природну мову як основу М.н., намагаючись цілком замінити її штучною. Це проголошується єдиною метою філософського дослідження. Представники логічного емпіризму твердження мови спостереження вважають твердженнями про безпосередньо дане, те, що може бути пізнане без допомоги абстрактного мислення; лише ті теоретичні положення вони визнають для науки, які можна звести до тверджень про безпосередньо дане. Ці погляди на М.н. не підтвердились спеціальними розробками, що були здійснені сучасною методологією науки.

НАУКА - соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об'єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб'єктивності). Ці засоби передбачають різні варіанти використання теорій, концепцій, математичних екстраполяцій, дедуктивних структур взагалі, форм фактуальності (даних спостережень, експерименту, індуктивних заключень, досвіду як такого) або сукупного (в більшості випадків) застосування вказаних форм дослідження в залежності від дисциплінарної інститутизації наукового знання. Н. характеризується методологічним усвідомленням процесів формування та конституювання знання, що спирається на загальнонаукові та специфічні методи (якісного та кількісного аналізу, класифікації та вимірювання, формалізації та моделювання, історичного дослідження в його еволюційних та структурно-трансформаційних варіантах тощо). Н. будує моделі, що імітують поведінку об'єктів, припускає можливість їх математичного подання, причинну матрицю подій, інтерпретаційні акти усвідомлення даних дослідження І. деалом Н. є строгість (наявність стандартів достовірності), доказовість, об'єктивність знання, спрямованість на посилення прогностичної сили теорій, їх евристичності та практичної ефективності Б. азовими принципами науки є детермінізм, ідея об'єктивних закономірностей, наявності універсальних законів, що припускають певну єдинообразність спричиненості в організації буття; припущення математичності світу; ідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць явищ типу атомів: чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) та трансформізму (вивчення об'єктів через аналіз їх змін; вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за наявності відповідних умов; а також канони раціоналізму та визнання сталої цінності істинного знання, збереження його основного змісту в історії розвитку Н., певної спадкоємності результатів творчості. Основними структурними компонентами Н. як системи знань є 1) теорія, що систематизує емпіричний матеріал, дає його опис та пояснення, здійснює передбачення нових ефектів та можливих процесів, виявляє перспективи їх практичного використання; 2) науково-дослідна програма, що орієнтує науковий пошук, процес висування гіпотез, залучення традицій та нових підходів; 3) проект, що поєднує теорію та практику функціювання ідей з алгоритмами їх об'єктивації та технологіями застосування. Розвиток Н. характеризують: метод (як шлях дослідження, спосіб формування та усвідомлення); знання, відкриття (як форма прирощення знання); технологія (як спосіб використання знань). Н. є також соціальним інститутом, який об'єднує вчених з їх знаннями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи, експериментально-технічну базу наукової діяльності, систему інформації, підготовки й атестації кадрів, форми функціювання та використання знання С. падкоємність досвіду та знань, єдність традицій та новаторства - істотні особливості розвитку Н., що пов'язані, зокрема, з утворенням наукових шкіл, творчими дискусіями та боротьбою думок. Н. має дисциплінарну структуру, яка визначається поділом на галузі природознавства, суспільствознавства та технікознавства. Кожна з цих галузей має певну специфіку щодо об'єктів дослідження, співвіднесеності теоретичного та практичного знання, суб'єктивного та об'єктивного, вимог творчості. Н. впливає на формування світогляду з боку затвердження норм раціонального, критичного та адекватного бачення дійсності і в цьому відношенні протилежна містиці та марновірству. Водночас Н. є чинником соціального та технічного прогресу, бо входить до складу продуктивних сил виробництва. Н. є рушійною силою науково-технічної революції XX ст., яка визначає риси сучасної цивілізації.