(дієздатності)

1) зробити нездатним, непридатним вiйcьк. виводити з ладу, позбавляти боєздатності

2) юp. позбавляти правоздатності або дієздатності

ІНТУЇТИВІЗМ - філософський напрям, що виник на початку XX ст. і, ґрунтуючись на певному розумінні інтуїції як способі розвитку біологічного життя, намагався подолати обмеженості механістичного тлумачення світу та логіко-дискурсивного пізнання. Хоча звернення до інтуїції, як до найвищої пізнавальної здатності, було властиве різним школам і окремим представникам ірраціонального напряму в історії філософії, І. виникає як реакція на сцієнтистсько-позитивістську тенденцію, що починає на той час набирати сили. Представники І. (Бергсон, Лосський та ін.) тлумачать інтуїцію не стільки як пізнавальну здатність, скільки як певну онтологічну характеристику людського буття та життя взагалі З. окрема, Бергсон розглядає інтуїцію та інтелект як два різних способи розвитку життя, один з яких зорієнтований на задоволення практичних потреб (інтелект), інший - на безпосереднє злиття з життєвим процесом. Більшість творів Бергсона, як одного з найвиразніших представників І., присвячена спростуванню механістичних, сцієнтистських поглядів на психіку людини та її свідомість, на проблему розвитку життя та здатності його осягнення. Саме виходячи з концепції життя як безперервного творчого процесу ("творча еволюція"), Бергсон тлумачить інтуїцію як знання-переживання, яке в принципі не може бути виражене в поняттях. Подібний підхід до інтуїції характерний також для феноменології Гуссерля та екзистенціалізму. Зокрема, гуссерлівське поняття "інтуїція сутностей" тотожне безпосередньому акту сприйняття. Якраз інтуїція й уможливлює феноменологію, попри те, що феноменологія передбачає особливий вид інтуїції, який відрізняється від усіх інших видів психічного сприйняття, апперцепції тощо. Ця ідея присутня і в феноменологічно орієнтованому екзистенціалізмі; за Сатром, пізнання може бути лише інтуїтивним.

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ - духовна сторона моралі; людська свідомість в її спрямованості на осмислення і розв'язання моральних проблем. У взаємодії з моральною діяльністю і моральними стосунками утворює мораль як системну цілісність. Разом з тим у межах моралі М.с. становить підсистему зі своєю внутрішньою структурою, котра забезпечує поєднання двох притаманних їй функціональних властивостей - імперативності (здатності чинити відповідно до приписів) і оцінювальності (здатності співвідносити те чи інше явище з певними моральними цінностями). Відповідно у змісті М.с. розрізнюють, з одного боку, норми і принципи, з іншого - моральні мотиви, ціннісні орієнтації, етичні цінності. Моральні приписи і моральні оцінки різного рівня не тільки не заперечують, а доповнюють одне одне. Найповніше поєднання усіх цих сторін здійснюється в категоріях М.с., що постають основними елементами її смислової вибудови. До них належать: добро і зло, обов'язок, відповідальність, справедливість, сенс життя, щастя. Розрізнюють чуттєвий і раціональний рівні функціювання М.с. У першому випадку йдеться про моральні почуття, у другому - про моральні судження, етичні концепції і теорії. Смисловим стрижнем М.с. є ідея добра, що тяжіє до конкретизації в моральному ідеалі - образі моральної досконалості. Суб'єктом М.с. може бути як окремий індивід, так і група, спільнота, суспільство в цілому.

ПЛЮРАЛІЗМ ( від лат. pluralis - множинний) - термін, що позначає: 1) Філософські ідеї, вчення, теорії, в яких на різних концептуальних засадах осмислюється поняття "множинності" як кількісного виміру реальності, особливістю якого є момент суттєвої відмінності (включно із протиставленням) "множинності" ("плюральності") від одності (єдиного як одного). У "Метафізиці" Аристотель відзначав, що про "множинне" говориться протилежне тому, що говориться про "єдине"; єдине ж (одне) - це неділиме або за кількістю або за видом; відповідно, "множинність" - це те, що потенційно подільне на частини. Теза: існує багато речей (об'єктів), а не одна, або - існує багато видів речей (об'єктів), а не один - вихідна для тих філософів, у центрі уваги яких знаходиться "множинність" як специфічний кількісний вимір реальності. Поняття "П." досить часто вживається як тотожне "плюральності" і в цьому сенсі широко застосовується у сучасній філософії постмодернізму; у різних галузях філософії, коли йдеться про П. концепцій, теорій, методологій, культур, релігій та ін. Введення у філософський обіг терміну "П." пов'язане із вченням про субстанції Вольфа, який у своїй онтології доводив існування понад однієї-двох і більше субстанцій. В історії філософії ідея П. субстанцій розроблялась багатьма філософами (Анаксагор, Емпедокл, Демократ, Епікур, Аристотель, Ляйбніц, Джеймс, Рассел та ін.). 2) Філософський принцип та спосіб світовідношення, що полягає у динамічному узгодженні тенденцій диференціації (урізноманітнення) та інтегративності ("глобалізації") на засадах збереження їх обох. У цьому сенсі П. ніколи не може бути остаточним станом; це скоріше постійно відновлювана пізнавальна, філософська, соціальна, політична, моральна проблема та практичне завдання щодо узгодження тенденцій єдності (інтегративності) та осібності (окремості, партикулярності) у співіснуванні різноманітних суб'єктів будь-якої спільності, у тому числі загальнолюдської. У праці "Прагматична антропологія" (1798) Кант визначає П. як такий "спосіб мислення", за яким - на противагу егоїзму - "себе вважають не всеохопним і довершеним особливим світом", а лише одним із членів суспільства. У цьому формулюванні Кант зафіксував найсуттєвішу рису П., що відрізняє його від кількісної множинності (плюральності), а саме: інтенцію (налаштованість, прагнення) одиниць (елементів) множинності як до єдності (інтеграції), так і до збереження власної осібності (окремості). Для розуміння останньої ключовим є розуміння Кантом "способу мислення", що є виявом здатності людини мислити і діяти як наділена свободою розумна істота. У суспільному житті людей обидва чинники - осібного вияву свободи та його збалансування належністю до певної спільності - головні координати застосування П. як філософського принципу С. уб'єктами партикулярного вияву свободи можуть бути: індивід, нація, соціальна група, регіон, культурна або цивілізаційна спільнота та ін. Особливістю спільності, або інтегративності - з позицій філософського П. - є те, що вона формується у процесі і як наслідок добровільного і відповідального самообмеження осібного агента вияву свободи, а також реалізації його спроможності до діалогічно-дискурсивного розв'язання спірних проблем (ширше - проблем неспівмірності). На відміну від комунікативної філософії (див. філософія комунікативна), де суб'єктом дискурсу виступає індивід як носій здатності до граничного раціонального (розумного) обґрунтування універсальних цінностей і норм, філософія, побудована на принципі П., наголошує на чиннику осібності кожного суб'єкта дискурсу не тільки як індивіда, а й будь-якої спільності (у тому числі нації, культурної спільноти, цивілізації). Відповідно, проблема інтеграції - за умови акцентування на осібності суб'єкта дискурсу - перестає бути проблемою "глобалізації" або досягнення якогось остаточного консенсуального рівня і перетворюється на проблему відносного, поступового та опосередкованого (через гнучке сполучення цінніснонормативного, традиційно-мовленнєвого порозуміння та раціонального консенсусу на підставі інтересів) інтеграційного процесу. П. як філософський принцип несумісний як з догматизмом - жорстким монізмом, що поглинає різноманітність, - так і з релятивізмом, який ґрунтується на самодостатності кожного елемента множинності.

СУБ'ЄКТ ( від лат. subjectum - те, що лежить внизу, знаходиться в основі) - 1) В широкому розумінні особа, організована група осіб, соціальна, етнічна та політична спільнота, суспільство в цілому, що здійснюють властиву їм діяльність, спрямовану на практичне перетворення предметної дійсності, теоретичне і духовно-практичне освоєння об'єктивної реальності; носій означених якостей, що уможливлюють виконання ним суспільно значущих функцій. Необхідними рисами С. є: предметність, що означає бути предметним утворенням і діяти тільки предметним способом; свідомість, яка відображає реальність, зорієнтовує С. у навколишньому середовищі та визначає мету діяльності (заперечення предметності С. і зведення його до свідомості характерне для ідеалізму); активність, яка забезпечує провідну роль С. у взаємодії з навколишнім світом (ігнорування активності С. характерне для споглядального матеріалізму); воля, наявність якої робить предметну діяльність здійсненною і забезпечує досягнення поставленої мети. 2) В теорії пізнання одна з основних категорій, що є специфікацією С. взагалі в умовах пізнавальної діяльності. Позначає активний компонент пізнавального відношення, протилежний до пізнаванної дійсності - об'єкта. В процесі пізнання С. взаємодіє з об'єктом, спрямовує на нього свої пізнавальні здатності, перетворює і відображає його, формуючи систему знання про об'єкт. Основним питанням у розумінні природи С., від якого залежить філософська спрямованість теорії пізнання, є правильне визначення його статусу щодо об'єкта і навпаки І. сторичний досвід розвитку науки беззастережно доводить вірність вихідного постулату про принципову незалежність об'єкта пізнання від С. в межах їх пізнавального відношення, хоча С., включаючи об'єкт у свою діяльність і застосовуючи до нього пізнавальні здатності, істотно суб'єктивізує об'єкт. Невизнання цього постулату веде до суб'єктивізму або наївного реалізму. С. формується в процесі індивідуального розвитку під впливом соціального, культурного та інтелектуального середовища, яке склалося на конкретному історичному етапі, засвоюючи нагромаджений соціальний і пізнавальний досвід. Тому, будучи предметним утворенням, С. пізнання має виразну суспільно-історичну природу. На протилежних позиціях стоїть гносеологічний антропологізм. 3) У формальній логіці один із трьох складників простого судження - С., предикат, зв'язка. В змістовному висловлюванні С. виражається словом або словосполученням, що позначає предмет, на який спрямована думка. В твердженні "Українська культура є самобутньою" С. виступає "українська культура". В формах суджень С. здебільшого позначається лат. літерою S, в судженнях, що мають вигляд пропозиційних функцій (логічна функція), - предметною змінною. Судження може мати кілька С.

- disability allowance

- disabled child

- inability clause

- incapacitated from voting

- incapacity for work

1) неповнолітній (ім.)

2) неповнолітній (який не є правоздатним за віком) (прикм.); який не досяг віку договірної дієздатності

•

- infant and maternal care

1) заборона; заборонення; інтердикт

2) забороняти, накладати заборону; позбавляти дієздатності

•

- interdict books

- interdictedion