(власність)

ком., юр. одноосібне підприємство; одноосібна власність; одноосібне володіння; одноосібне право власності

одна з основних організаційних форм підприємства (business²), створеного однією особою, яка є власником і несе повну відповідальність за нього, включно з будь-якими борговими зобов'язаннями; ♦ одноосібне підприємство, напр. невелика крамниця, пекарня, перукарня, або приватна практика, напр. адвокатська, лікарська, вважаються найпростішою формою підприємництва; переваги цієї форми підприємництва: самостійність власника у веденні справи, можливість використання невеликої кількості капіталу для створення підприємства і т. д.; недоліки: необмежена (unlimited liability) відповідальність перед кредиторами (creditor), залежність життєздатності підприємства від компетенції і ділової активності її засновника і т. д.

sole proprietorship:: sole trader:: sole owner:: sole proprietor; sole proprietorship ‡ business (383)

▹▹ company

▹▹ partnership

* * *

1. n (the real)

1) дійсність, реальність

2) щось реальне (конкретне, речове); предмет, річ

2. adj

1) дійсний, реальний; справді існуючий

2) справжній, натуральний

3) непідробний, неудаваний; щирий

4) ек. реальний

5) юр. нерухомий

6) філос. речовий, матеріальний; об'єктивно існуючий, реальний

7) істотний, суттєвий

8) істинний, абсолютний

9) юр. речовий

3. adv

дуже, надзвичайно, вкрай

реал (монета)

* * *

1) дійсний, реальний; дійсно існуючий

2) справжній, натуральний

3) непідроблений, невдаваний; простий, щирий ( про людину)

4) eк. реальний

5) юp., eк. нерухомий

6) фiлoc. дійсно існуючий; реальний; суттєвий, який відноситься до сутності (на противагу феноменальному, який відноситься до явища); істинний, абсолютний; самоіснуючий

7) cпeц. істинний

8) юp. речовий

9) мaт. дійсний

1) прост. див. really 1

2) aмep. дуже, надзвичайно

1) правильність

2) pl ( правила) ( the proprieties) пристойності, пристойність; правильність поведінки

3) доречність

4) icт. власність

5) риса; властивість; особливість

КОМУНІЗМ ( від лат. kommunis - спільний) - соціально-політичне вчення а) про особливу суспільно-економічну формацію - комуністичне суспільство, котре з необхідністю має прийти на зміну капіталізмові як закономірний наслідок історичного процесу; б) про основні риси комуністичного суспільства, умови та способи його формування. К. став ідеологією і практикою комуністичних партій, панівною офіційною ідеологією і практикою Радянського Союзу та країн т. зв. соціалістичного табору, має прихильників практично в усіх країнах. Як ідеологія К. виник у середині XIX ст., його засновниками були нім. мислителі Маркс і Енгельс (див. марксизм), продовжувачем у XX ст. - рос. політик Ленін. Найближчим ідейним джерелом К. виступив франц. і англ. утопічний соціалізм XVIII - XIX ст. К. називають також суспільство, засноване на засадах комуністичної ідеології. Згідно з цим вченням, основою комуністичної формації має стати суспільна власність на засоби виробництва, котра виникає внаслідок знищення всіх форм та проявів приватної власності і має визначати зміст та характер будь-якої сфери суспільного життя. На базі суспільної власності формується новий тип відносин суспільних, що унеможливить експлуатацію людини людиною, забезпечить соціальну рівність та добробут усіх членів суспільства, справедливий розподіл матеріальних благ за потребами, а також гармонійний розвиток суспільства в цілому. В процесі становлення комуністичної формації ліквідуються соціальні класи і прошарки, відмирають нацїі, зникає суспільний розподіл праці, яка перетвориться на першу життєву потребу. усувається відмінність між фізичною та розумовою працею тощо, внаслідок чого формується соціальна однорідність суспільства. Як стверджує комуністична ідеологія, відімре релігія і буржуазна мораль, відбудуться кардинальні зміни в інших формах суспільної свідомості, з'явиться новий тип людської самосвідомості, яка стане основним фактором мотивації та регулювання соціальної поведінки. На зміну інституту держави як інструменту придушення і панування одного класу над іншим має прийти громадське самоврядування, де управління людьми перетвориться в управління речами. Комуністичне суспільство у своєму становленні проходить дві фази: першу, нижчу - соціалізм, який є перехідним періодом від капіталізму до розвиненого К., містить в собі як пережиток залишки попереднього суспільного ладу, зародження і розгортання нових суспільних відносин, де утверджується принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його працею"; другу, вищу - повний К., коли реалізуються всі комуністичні ідеали і панує принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його потребами". Умовою перетворення суспільства на комуністичних засадах має стати непримиренна класова боротьба, соціалістична революція і встановлення диктатури пролетаріату. Надавши комуністичним ідеям певного філософського, історичного та економічного обґрунтування, засновники та їх послідовники оголосили своє вчення науковим К. Однак світовий розвиток подій у XX ст. та невдалі спроби запровадити першу фазу комуністичного суспільства в деяких країнах спростували ці претензії. На практиці "науковий К." виявився черговою утопією, простою декларацією, яка нездатна запропонувати ефективні природні форми втілення суспільних ідеалів і змушена вдатися до культивування насильства. Соціалізм як економічний та суспільно-політичний лад, що утворився в Радянському Союзі в результаті Жовтневої революції 1917 р. і тривалої громадянської війни в Росії, а потім - в країнах соціалістичного табору внаслідок Другої світової війни, будувався і утримувався за допомогою тотального насильства і масових репресій, жертвами яких стали десятки мільйонів людей. Досягши окремих позитивних зрушень в соціальній сфері, соціалізм радянського типу призвів до економічного занепаду, небаченого рівня експлуатації і зниження добробуту, зрівнявши більшість членів суспільства у бідності. Зневажено свободи і знехтувано права людини, пригнічено особистість, набула стійкості тенденція до науково-технічної та технологічної відсталості, виникла загроза самоізоляції від світового розвитку тощо З. акономірно, що перші послаблення репресій і спроби відродження громадянських свобод і прав у період т. зв. перебудови кінця 80-х рр. XX ст. відразу ж спричинили крах комуністичних режимів Ц. е дозволило більшості країн колишнього соціалістичного табору та пострадянських незалежних держав розпочати своє відродження шляхом поступового переходу до випробуваних світових стандартів розвитку — соціально орієнтованої ринкової економіки, що спирається на рівноправність усіх форм власності, в тому числі приватної, громадянського суспільства, верховенства прав людини і громадянських свобод, політичного та ідеологічного плюралізму, демократії. В своєму розвиткові ідеологія К. під впливом невдач комуністичної практики, історичних, етнічних, релігійних та інших особливостей окремих країн та регіонів зазнала істотних трансформацій і зараз там, де вона зберігає свій вплив, вар'юється від екстремістських форм до форм, близьких соціал-демократії.

Локк, Джон (1632, Рингтон - 1704) - англ. філософ. Освіту здобув в Оксфорді (ступінь бакалавра у 1656 р., магістра - у 1658 р.). Викладав в Оксфордському ун-ті риторику, давньогрецьк. мову, філософію. Од 1667 р. - секретар лорда Біллі (Шефтсбері), з яким він плідно співпрацював до смерті останнього (1683). Перша наукова стаття Л. була опублікована в Голландії, коли йому виповнилося 54 роки. Свій головний твір "Дослід стосовно людського розуму" Л. писав протягом 20 років. Хоча він витримав 4 видання і був перекладений на франц. та лат. мови, новизна висловлених Л. ідей викликала постійну критику. В Оксфорді філософські ортодокси навіть піддали твір Л. формальному осудові, на що його автор відреагував як на добру "рекомендацію книги". В центрі уваги Л. - проблема походження ідей, якій він дав емпіричне обґрунтування: немає "вроджених ідей", а людський розум першопочатково - це tabula rasa (чиста дошка), на якій досвід пише свої письмена. На відміну від Бекони, емпіризм якого має переважно методологічну спрямованість, Л. змістив акцент на теорію пізнання, передусім - на пізнання саме людської природи, а не природи як такої. Всупереч картезіанцям (зокрема, Мальбраншу), кембриджським платонікам та університетській схоластичній філософії він дійшов висновку, що всі людські знання мають досвідне походження, причому вони випливають не лише з зовнішнього (відчуття), а й з внутрішнього (рефлексія) досвіду. В основі будь-якого знання знаходяться прості ідеї, які виникають в результаті дії на людський розум первинних (протяжність, фігура, щільність, рух) та вторинних (колір, запах, смак, звук) якостей тіл. Із простих ідей утворюються складні, серед яких вирізняються три різновиди - модуси, субстанції, відношення. Л. вводить поділ знання також на три типи - інтуїтивне (виникає внаслідок порівняння ідей та встановлення їхньої подібності і відмінності); демонстративне (спирається на попереднє, виявляючи узгодженість чи неузгодженість ідей через опосередковуючі щаблі); сенситивне (сприйняття існування одиничних речей). Інтуїтивне знання стосується нашого власного існування (внутрішній досвід); демонстративне - існування Бога; сенситивне охоплює існування зовнішнього світу. Теза про існування Бога є наскрізною не тільки в "Досліді...", а й у "Другому трактаті про громадянське управління". Л. стверджує, що людині притаманні певні засадничі природні права, які є даром Божим усьому людству - право на життя, свободу і власність В. иникнення суспільства Л. обґрунтовує за допомогою теорії суспільного договору, однією із чільних ідей якої є ідея суверенітету народу: народ має право замінити своїх правителів (навіть шляхом революції), якщо вони не облаштовують його добробут та втрачають його довір'я І. деї природних прав людини та природного закону належать до засадничих у формуванні ідеології лібералізму. У висвітленні проблем релігії та міжрелігійних стосунків Л. - один із найпереконливіших фундаторів ідеї толерантності (яку він поширював і на атеїстів). У царині освіти головний акцент - на вихованні характеру й інтелекту.

[br]

Осн. тв.: "Лист про толеранцію" (1689); "Два трактати про управління" (1689); "Дослід стосовно людського розуму" (1690); "Думки про освіту" (1693); "Обґрунтованість християнства" (1695).

Прудон, П'єр-Жозеф (1809, Безансон - 1865) - франц. філософ, публіцист, суспільно-політичний діяч, один із засновників анархізму. Народився у сім'ї робітника-бондаря, зазнав поневірянь і злиднів. Учасник і свідок революційних подій 1848 р., П. після поразки революції та розчарування в політиці написав низку праць, у яких виклав концептуальне обґрунтування анархічної теорії. П. не був революціонером і досить послідовно захищав дрібних власників, активно полемізуючи з прихильниками комуністичної ідеї. Чільна проблематика творчості П. стосувалася шляхів забезпечення народного добробуту через винайдення і втілення в життя оптимальної економічної організації суспільства. П. виступав проти держави з її "правовим абсолютизмом", віддаючи перевагут. зв. "мютюелістичномусуспільству", що ґрунтується на безупинному переговорному процесі зацікавлених суб'єктів, їхній обопільній толерантності і суспільній праці без застосування примусу з боку держави. П., з одного боку, виступав критиком приватної власності, ринку, з іншого - вкрай критично ставився до комуністичних проектів, у яких вбачав небезпеку ще більшу, ніж приватновласницький капіталізм. П. застерігав, що комунізм - це суспільство, в якому слабкі пригноблюватимуть сильних, ліниві - працьовитих та ін. На його думку, такий потворний лад є принципово несумісним із свободою. Етичне осердя і критеріальна цінність анархізму П. - вільна особистість, її неутиснений і повний розвиток. Необхідною умовою анархістського устрою П. вважав наявність незалежних і неупереджених суджень, вміння і готовність людей їх висловити Н. а більш зрілому етапі життя і творчості П. переглянув свої ранні анархістські погляди (зокрема ідею "соціальної ліквідації" держави і заміни її договірними відносинами громадян), визнавши їх нездійсненність, та почав схилятися до ідей федералізації і децентралізації держави, зокрема шляхом створення на підмурку держави дрібних і відносно самодостатніх автономних областей.

[br]

Осн. тв.: "Що таке власність?" (1840); "Система економічних суперечностей, або філософія злиденності" (1846); "Загальна ідея революції у XIX столітті" (1851); "Філософія прогресу" (1853); "Про справедливість у революції та церкві" (1858).

1) прихильність; доброзичливість

2) добра воля

3) запал, завзятість, готовність

4) юp. цінність фірми, яка визначається її клієнтурою, репутацією; престиж фірми; передача прав на фірму та її ділові зв'язки ( при продажу торговельного підприємства); власність