поступ

lat. postup; postupe

* * *

прогресс

1) прям., перен. по́ступь; шаг

2) перен. прогре́сс, движе́ние впере́д

наук. прогре́сс

ступа

хада

поступ (-пу), прогрес (-су). [Матеріяльний і духовний поступ. Я схиляюсь перед, поступом (Крим.)].

* * *

поступ||а́ть, \поступатьи́ть

1. agi, konduti;

2. (обходиться) sin teni;

3. (зачисляться, устраиваться) eniri, aniĝi;

4. (о заявлении и т. п.) veni, enveni, esti ricevita.

* * *

1) obrar vi, proceder vi

2) ( обойтись) tratar vt, proceder vi (с кем-либо, с чем-либо); portarse, conducirse (непр.) (тк. с кем-либо)

3) (вступить; зачислиться) entrar vi, ingresar vi, matricularse

4) (быть доставленным, полученным) entrar vi; recibirse (о заявлении, жалобе и т.п.)

••

* * *

1) obrar vi, proceder vi

2) ( обойтись) tratar vt, proceder vi (с кем-либо, с чем-либо); portarse, conducirse (непр.) (тк. с кем-либо)

3) (вступить; зачислиться) entrar vi, ingresar vi, matricularse

4) (быть доставленным, полученным) entrar vi; recibirse (о заявлении, жалобе и т.п.)

••

* * *

1) gener. (вступить; зачислиться) entrar, (îáîìáèñü) tratar, alistarse (куда-л.), conducirse (тк. с кем-л.), gastérselas (buenas, malas), matricularse, matricularse (в школу, университет), obrar, portarse, proceder (с кем-л., с чем-л.), recibirse (о заявлении, жалобе и т. п.)

2) econ. entrar, ingresar (о доходах, ресурсах)

3) fin. ingresar (куда-л.), ingresar (о деньгах)

поступ||а́ть, \поступитьи́ть

1. agi, konduti;

2. (обходиться) sin teni;

3. (зачисляться, устраиваться) eniri, aniĝi;

4. (о заявлении и т. п.) veni, enveni, esti ricevita.

* * *

1) obrar vi, proceder vi

2) ( обойтись) tratar vt, proceder vi (с кем-либо, с чем-либо); portarse, conducirse (непр.) (тк. с кем-либо)

3) (вступить; зачислиться) entrar vi, ingresar vi, matricularse

4) (быть доставленным, полученным) entrar vi; recibirse (о заявлении, жалобе и т.п.)

••

* * *

1) obrar vi, proceder vi

2) ( обойтись) tratar vt, proceder vi (с кем-либо, с чем-либо); portarse, conducirse (непр.) (тк. с кем-либо)

3) (вступить; зачислиться) entrar vi, ingresar vi, matricularse

4) (быть доставленным, полученным) entrar vi; recibirse (о заявлении, жалобе и т.п.)

••

* * *

gener. (вступить; зачислиться) entrar, (îáîìáèñü) tratar, conducirse (тк. с кем-л.), ingresar, matricularse, obrar, portarse, proceder (с кем-л., с чем-л.), recibirse (о заявлении, жалобе и т. п.)

поступ

хода

* * *

ср. прям., перен. прасоўванне, -ння ср.

(движение вперёд) рух наперад

поступ

хода

(вперед) посування и посовування, поступання, поступ (-пу), (к известной цели) прямування, простування, хід (р. ходу) до чого (до певної мети). [Побідний поступ нападачів був нарешті спинений (Павлик)].

* * *

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.

ДОГМА ( від грецьк. δόγμα - думка, рішення, вчення) - положення, ідея (чи система положень або вірувань), все те, що сприймається його адептами безальтернативно, поза будь-яким сумнівом та можливістю критичного перегляду. Для терміну "Д." характерним є оцінний статус та суб'єктивний аспект у застосуванні. Д. можуть бути усвідомлюваними (коли зміст переконань набуває словесного оформлення й концептуального вираження в позиціях прихильників) і неусвідомлюваними (коли певні переконання виступають на рівні інтуїції, у формі життєвих схильностей, "неявного знання" тощо). Раціоналістична традиція надає поняттю Д. негативного, осудливого смислу, оскільки без подолання певних ідей (теорій, вірувань), які прибрали статус Д., неможливий поступ науки і культури, зміни в суспільному бутті. Але цей поступ неможливий також без збереження певних культурних традицій, цінностей, ідеалів, знань і переконань, які набувають ознак Д. Уявлення, що фактично мають характер Д., неминуче виникають і функціюють в науці і суспільній свідомості. Тому за тим, що оцінюється як Д., може приховуватися тверда переконаність суб'єкта в правильності вибраної ним позиції, віра в існування того, що може відіграти роль стабілізуючого чинника пізнання і культури.

Нібур, Рейнголд (1892, Райт-Сіті, Міссурі - 1971) - амер. філософ, теолог З. акінчив Єльський ун-т, пастор у Детройті (1915 - 1928); проф. теології у Нью-Йорку (від 1928 р.). Релігійно-філософські інтереси Н. перебували у річищі протестантської теології, її неоортодоксального варіанта. До засадничих теолого-філософських тез концепції Н. належать: розуміння Бога як "цілковито Іншого"; визнання первородного гріха як головної причини "падіння людини" (її духовної і моральної деградації) Е. гоїзм та людська гординя - найвиразніші прикмети цього падіння. Трагедія людини, згідно з Н., полягає у тому, що вона у змозі відчути й усвідомити необхідність власного самовдосконалення і, разом з тим, вона неспроможна це здійснити. Людська свобода, з одного боку, містить відповідальність по відношенню до Бога, з другого - вона обтяжена елементом "демонізму" (зла, гріховності), який, зрештою, унеможливлює моральний поступ людства. Політичні і соціально-філософські погляди Н. на початку його діяльності були під впливом ідеології марксизму та соціалістичних ідей. Відмовившись від них остаточно вже напоч. 20-х рр. XX ст., Н. став на позиції християнського "ліберального реалізму", однією з чільних ідей якого було визнання ірраціональної природи людини та можливості її спрямування у раціональне русло. Для Н. характерне песимістичне ставлення до процесів внутрішніх (на рівні "серця") трансформацій людини, тому центр ваги у своїх сподіваннях на суспільно-духовний поступ він переносив на інституціональні зміни.

[br]

Осн. тв.: "Інтерпретація християнської етики" (1935); "Природа і доля людини". У 2 т. (1941 - 1943); "Віра й історія" (1949); "Християнський реалізм і політичні проблеми" (1953); "Моральна людина та аморальне суспільство" (1992).