о+чём+(идёт)+речь+

1) мо́ва; ( о процессе говорения) мо́влення

2) ( разговор) розмо́ва, мо́ва (ед.), ( иногда) річ, род. п. ре́чі

3) ( публичное выступление) промо́ва

4) грам. мо́ва

и Итти

1) іти (н. вр. іду, ідеш, прош. вр. ішов, ішла, а после гласной йти, йду, йдеш, йшов, йшла…). [Ішов кобзар до Київа та сів спочивати (Шевч.). Не йди туди. Куди ти йдеш не спитавшись? (Шевч.)]. -ти в гости - іти в гостину. -ти пешком - іти пішки, піхотою. Кто идёт? - хто йде? Вот он идёт - ось він іде. -ти шагом - ходою йти, (о лошади ещё) ступакувати. Иди, идите отсюда, от нас - іди, ідіть (редко ідіте) звідси, від нас. [А ви, мої святі люди, ви на землю йдіте (Рудан.)]. Иди! идите! (сюда, к нам) - ходи, ходіть! іди, ідіть! (сюди, до нас). [А ходи-но сюди, хлопче! Ходи до покою, відпочинь зо мною (Руданськ.). Ходіть живо понад став (Руданськ.)]. Идём, -те! - ходім(о)! [Ходім разом!]. -ти куда, к чему (двигаться, направляться по определённому пути, к определённой цели) - простувати (редко простати), прямувати, братися куди, до чого (певним шляхом, до певної мети). [Пливе військо, простуючи униз до порогів (Морд.). Простали ми в Україну вольними ногами (Шевч.). Коли прямує він до сієї мети без думки про особисту користь… (Грінч.). Що мені робити? чи додому, чи до тестя братись (Г. Барв.)]. Он смело идёт к своей цели - він сміло йде (прямує, простує) до своєї мети. -ти прямо, напрямик к чему, куда - простувати (редко простати), прямувати, прямцювати, іти просто, навпростець, (диал.) опрошкувати до чого, куди. [Хто простує (опрошкує), той дома не ночує (Номис). Не прямує, а біжить яром, геть-геть обминаючи панську садибу (М. Вовч.). І не куди іде він, а до них у ворота прямцює (Свидн.). Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою (Шевч.)]. -ти первым, впереди - перед вести, передувати в чому. [Герш вів перед у тім скаженім танці і весь увійшов у спекуляційну гарячку (Франко). У торгу передували в Київі Ормени (Куліш)]. -ти на встречу - назустріч кому, устріч, устріть, навстріч кому іти, братися. [Раденька вже, як хто навстріч мені береться (М. Вовч.)]. Идти за кем, чем - іти по кого, по що. Я иду за лекарством - я йду по ліки. -ти за кем, вслед за кем - іти за ким, слідком (слідком в тропи) за ким іти, (слідком) слідувати, слідкувати за ким, (редко) слідити за ким. [Іди слідом за мною (Єв.). Так і біга, так і слідує за ним (Зміїв)]. -ти (по чьим следам) (переносно) - іти чиїми слідами, топтати стежку чию. [Доведеться їй топтати материну стежку (Коцюб.)]. -ти до каких пределов, как далеко (в прямом и переносн. значении) - як далеко сягати. [Дальш сього ідеалу не сягонуло ні козацтво, ні гайдамацтво, бо й нікуди було сягати (Куліш)]. -ти рука об руку с чем - іти у парі з чим. [У парі з цією, філософією іде у Кобилянської і невиразність її художніх засобів (Єфр.)]. -ти по круговой линии - колувати. [Горою сонечко колує (Основа, 1862)]. -ти сплошной массой, непрерывным потоком - лавою (стіною) іти (сунути), ринути. [І куди їм скаже йти, усі стіною так і йдуть (Квітка). Ніколи так вода під міст не рине, як містом скрізь веселі ринуть люди (Куліш)]. -ти куда глаза глядят, куда приведёт дорога - іти світ за очі, іти просто за дорогою (Франко), іти куди очі дивляться, куди ведуть очі. Она идёт замуж - вона йде заміж, вона віддається за кого. -ти в бой - іти в бій, до бою, до побою іти (ставати). [Дали коня, дали зброю, ставай, синку, до побою (Гол.)]. Войско идёт в поход - військо йде (рушає) в похід. -ти в военную службу - іти, вступати до війська. -ти врозь, в разрез с чем - різнити з чим. [Різнив-би я з своїми поглядами, зробившися прокурором (Грінч.)]. Он на всё идёт - він на все йде, поступає. Эта дорога идёт в город - ця дорога веде (прямує) до міста. -ти в руку кому - іти в руку, ітися на руку, вестися кому; срвн. Везти 2. -ти во вред кому - на шкоду кому йти. -ти в прок - см. Прок 1. Богатство не идёт ему в прок - багатство не йде йому на користь (на пожиток, на добре, в руку). Голова идёт кругом - голова обертом іде, у голові морочиться. Идут ли ваши часы? - чи йде ваш годинник? Гвоздь не идёт в стену - гвіздок не йде, не лізе в стіну. Корабль шёл под всеми парусами или на всех парусах - корабель ішов (плив) під усіма вітрилами. Чай идёт к нам из Китая - чай іде до нас з Китаю. От нас идёт: сало, кожи, пенька, а к нам идут: кисея, ленты, полотна - від нас ідуть: сало, шкури, коноплі, а до нас ідуть: серпанок, стрічки, полотна. Товар этот не идёт с рук - крам цей не йде, погано збувається. Дождь, снег идёт - дощ, сніг іде, падає. Лёд идёт по реке - крига йде на річці. У него кровь идёт из носу - у його (и йому) кров іде з носа. Деревцо идёт хорошо - деревце росте добре. -ти на прибыль - прибувати, (о луне) підповнюватися. [Місяць уже підповнюється (Звин.)]. Вода идёт на прибыль - вода прибуває. Жалованье идёт ему с первого мая - платня йде йому з першого травня. Сон не идёт, не шёл к нему - сон не бере, не брав його. Идёт слух, молва о ком - чутка йде (ходить), поговір, поголоска йде про кого, (громкая молва) гуде слава про кого. -ти к делу - стосуватися (припадати) до речи. К тому дело идёт - на те воно йдеться, до того воно йдеться. Идёт к добру - на добро йдеться. К чему идёт (клонится) дело - до чого (воно) йдеться, до чого це йдеться (приходиться), на що воно забирається, на що заноситься. [Отець Харитін догадався, до чого воно йдеться (Н.-Лев.). Бачивши тоді королі польські, на що воно вже по козацьких землях забирається, козаків до себе ласкою прихиляли (Куліш). Він знав, до чого се приходиться, здригнув увесь (Квітка). Час був непевний, заносилося на велику війну, як на бурю (Маковей)]. Идёт - (ладно) гаразд, добре; (для выражения согласия) згода. Каково здоровье? - Идёт! - як здоров'я? - Гаразд, добре! Держу сто рублей, идёт? - Идёт! - закладаюся на сто карбованців, згода? - Згода! Один раз куда ни шло - один раз іще якось можна; раз мати породила! Куда ни шло - та нехай вже. -ти (брать начало) от кого, от чего - іти, заходити від кого, від чого. [То сам початок читальні заходить ще від старого діда Митра і від баби Митрихи і дяка Базя (Стефаник)]. -ти по правде, -ти против совести - чинити по правді, проти совісти (сумління). -ти с козыря - ходити, іти з козиря (гал. з атута), козиряти. Наше дело идёт на лад - справа наша йде в лад, іде (кладеться) на добре. -ти войной на кого - іти війною на кого, іти воювати кого.

2) (о работе, деле: подвигаться вперёд) іти, посуватися, поступати, (безлично) поступатися. [Поступніш на товстому вишивати: нитки товсті, то поступається скоріш (Конгр.). Часто бігала дивитися, як посувалась робота (Коцюб.)];

3) (вестись, происходить) іти, вестися, провадитися, точитися; (о богослуж.: совершаться) правитися. [Чи все за сі два дні велось вам до вподоби? (Самійл.). На протязі всього 1919 року все точилася кривава боротьба (Азб. Ком.). Сим робом усе життя народнього духа провадиться (Куліш)]. В церкви идёт молебен, богослужение - у церкві правиться молебень, служба Божа. Идут торги на поставку муки - ідуть, провадяться, відбуваються торги на постачання борошна. У нас идут разные постройки - у нас іде різне будування. Разговор, речь идёт, шёл о чем-л. - розмова йде, йшла, розмова, річ ведеться, велася, мова мовиться, мовилася про (за) що, ідеться, ішлося про що. [Товаришка взяла шиття, я книжку, розмова наша більше не велася (Л. Укр.). Мова мовиться, а хліб їсться (Приказка)]. Речь идёт о том, что… - ідеться (іде) про те, що… [Якби йшлося тільки про те, що він розгніває і хана і російський уряд, Газіс не вагався-б (Леонт.). Тут не про голу естетику йде, тут справа глибша (Крим.)];

4) (продолжаться, тянуться) іти, тягтися. [Бенькет все йшов та йшов (Стор.)]. От горы идёт лес, а далее идут пески - від гори іде (тягнеться) ліс, а далі йдуть (тягнуться) піски. Липовая аллея идёт вдоль канала - липова алея іде (тягнеться) вздовж (уподовж) каналу;

5) (расходоваться, употребляться) іти. [На що-ж я з скрині дістаю та вишиваю! Скільки ниток марно йде (М. Вовч.). Галун іде на краски (Сл. Ум.)]. Половина моего дохода идёт на воспитание детей - половина мого прибутку йде на виховання дітей. На фунт пороху идёт шесть фунтов дроби - на фунт пороху іде шість фунтів дробу (шроту);

6) (проходить) іти, минати, пливти, спливати; срвн. Проходить 10, Протекать 4. [Все йде, все минає - і краю немає (Шевч.)]. Шли годы - минали роки. Время идёт быстро, незаметно - час минає (пливе, спливає) хутко, непомітно. Год шёл за годом - рік минав (спливав) по рокові. Ей шёл уже шестнадцатый год - вона вже у шістнадцятий рік вступала (М. Вовч.), їй вже шістнадцятий рік поступав;

7) (быть к лицу) личити, лицювати, бути до лиця кому, (приходиться) упадати, подобати кому, (подходить) приставати до кого, до чого, пасувати, (к)шталтити до чого. [А вбрання студентське так личить йому до стану стрункого (Тесл.). Тобі тото не лицює (Желех.). Те не зовсім до лиця їй, бо вона носить в собі тугу (Єфр.). Постановили, що нікому так не впадає (бути пасічником), як йому (Гліб.). Так подоба, як сліпому дзеркало (Номис). Ні до кого не пристає так ота приповість, як до подолян (Свидн.). Пучок білих троянд чудово приставав до її чорних брів (Н.-Лев.). Ці чоботи до твоїх штанів не пасують (Чигирин.). До ції свити ця підшивка не шталтить (Звяг.)]. Идёт, как корове седло - пристало, як свині наритники. Эта причёска очень идёт ей - ця зачіска їй дуже личить, дуже до лиця. Синий цвет идёт к жёлтому - синій колір пасує до жовтого. Не идёт тебе так говорить - не личить тобі так казати.

* * *

1) іти́ (іду́, іде́ш); ( двигаться по воде) пливти́, плисти́ и пли́сти (пливу́, пливе́ш), пли́нути; ( держать путь) верста́ти доро́гу (шлях); ( медленно шагать) ди́бати; ( с трудом) бра́тися (беру́ся, бере́шся)

2) ( о течении времени) іти́, йти, мина́ти

3) (кому-чему, к кому-чему - соответствовать, быть подходящим) пасува́ти (до кого-чого, кому-чому); ( годиться) ли́чити (кому-чому, до чого); ( быть к лицу) бу́ти до лиця́, пристава́ти, -стає́ (кому)

4) (получаться, подвигаться, спориться) іти́, посува́тися

или весть

1) вести, провадити. [Дівчиноньку до вінця ведуть. Куди бог провадить? Провадити військо до бою];

2) (направлять движение судна, экипажа и т. п.) провадити, керувати, кермувати, кочувати (гал.). [Се керманич молоденький, се дарабу він кочує (Федьк.)];

3) (простираться, направляться) вести, провадити, прямувати, доводити. [Стежка веде до гаю. Сіни провадять до світлиці. Куди цей шлях прямує?];

4) Вести дело, работу - провадити (справувати) діло, справу (справи), роботу. [Загад діло справує]. В. процесс, тяжбу с кем - позиватися з ким. Судья ведёт процесс, дело - судець провадить процес, справу. Вести борьбу, вести войну - точити (провадити) боротьбу, війну. Вести хоровод - вести танок. Вести разговор, -ти речь, -ти рассказ - провадити (вести) розмову, мову, речі, оповідання. Вести переговоры - вести пересправи, трактувати. [Король трактував з ханом про довічне замир'я (Куліш)]. Вести переписку - листуватися з ким. Вести дневник - вести щоденника. Вести торговые сношения - провадити (відбувати) торг, торгові зносини. Вести жизнь - провадити життя. Вести хозяйство - держати хазяйство, господарство, хазяйнувати, господарювати. Вести детей - провадити діти, виховувати діти. Вести свой род от кого-л. - вести свій родовід (родословную), походити від кого, бути з роду кого. Вести дело к тому (так), чтобы… - кермувати (гнути) на те, щоб…, хилити речі так, щоб… [Я тямлю, куди ти кермуєш (Кониськ.). Він гне на те, щоб потягти нас до суду]. Вести себя - поводитися (сов. повестися), держатися, справуватися (гал.). [Сестра навчає, як мені, малій, треба поводитися, як дядину любенько вітати (М. Вовч.). Справуйся добре, не пустуй (Франко)]. Вести себя по отношению к кому-л. - обходити коло кого, триматися супроти кого. [Лучче коли-б Яків тихенько обходив коло його (М. Вовч.)]. Вести себя хорошо, достойным образом - шануватися, чтитися. [Гляди-ж шануйся, стережись, робити так не вчись (Гліб.)]. Плохо вести себя - не шануватися, пусто йти;

5) (корчить, коробить) судомити, жолобити, безл. [Пучки судомить. Дошку жолобить]. А он и ухом не ведёт - а він ані гадки, а він і гадки не має, а він ні кує, ні меле.

* * *

1) вести; (проводить, делать) прова́дити, прово́дити; ( иметь последствием) призво́дити

2) ( сводить) зво́дити; ( корчить) ко́рчити, судо́мити

запалющий, запальний, підпальний; (переносно: пылкий) запальний, палкий. -ное стекло - запалюще скло. -ные спички - сірники (-ків), (зап.) запалки (-лок). -ная речь - запальна (палка) промова.

* * *

1) запа́лювальний, запальни́й

2) перен. запальни́й

1) (союз, речь) оборонний;

2) (знак, снаряд) охоронний. -ная война - оборонна війна. -ная речь - оборонна промова.

* * *

1) (о направл.) скісний, нав(с)кісний, (книзу) похилий, зукісний;

2) (непрямой) посередній, побічний, непрямий. [Головні й побічні причини всіх злиднів бідолашної України (Крим.)]. -ный вопрос - побічне питання; (грам.) непряме питання. -ное доказательство - побічний довід (-воду). -ные налоги - посередні податки. -ное обложение - посереднє оподаткування. -ный намёк - натяк (-ку), бічний закид, бічне закидання. -ная причина - побічна причина. -ным путём - непрямою дорогою, стороною. - ные улики - побічні (посередні) докази. -ные явления - другорядні (посередні) явища. -ным образом - посередньо, побічно, посереднім способом, стороною, збоку; срвн. Косвенно 2. Это подействовало на него -ным образом - це подіяло на нього посереднім способом. -ным образом это и меня задевает - побічно це й мене торкає (обходить). -ный, грам. - непрямий. -ные падежи - непрямі відмінки. -ная речь - непряме речення.

* * *

1) ( косой) скісни́й

2) ( не непосредственный) посере́дній, непрями́й; ( побочный) побі́чний

3) грам. непрями́й

4) юр. непрями́й, побі́чний

перебить

1) (перешибить) перебивати, перебити, перетинати, перетнути, (о мног.) поперебивати, поперетинати. [Я вашому собаці ноги поперебиваю. Сокири пугою не перетнеш];

2) (избить) вибивати, вибити, повибивати, повбивати, побити, позабивати, перебити кого. [Багато народу повибивали (повбивали, побили) під ту війну]. -бить всех без исключения - вибити усіх до ноги, побити, повбивати, позабивати геть (чисто) усіх. [Усіх чисто людей у місті вибито і місто спалено (Грінч.)];

3) побити, потовкти, потрощити (все), перебити, перетовкти, перетрощити. [Перетовкти увесь посуд];

4) (волос, пух и т. п.) перебивати, перебити, поперебивати, перетрушувати, перетрусити, поперетрушувати, пересипати, пересипати, попересипати. [Уже наші жінки і подушки поперебивали];

5) (мешать что-л. делать) перебивати, перебити кому що, перебаранчати, перешкоджати, заваджати кому що робити, ставати, стати на перешкоді (на заваді) кому. -бить у кого что (место, должность) - перехопити у кого що (службу, посаду). -бить у кого-л. жениха, невесту - перелюбити чийого молодого, молоду. [Вона мого хлопця перелюбила];

6) (прерывать) перебивати, перебити, перепиняти, перепинити, перехопляти, перехопити кого. [Не перепиняй мене, а то й казати не буду]. -бить, -вать чью-л. речь - перебити, перебивати кому мову, впадати кому в річ. -бить сон - переламати сон. Перебитый - перебитий, перетятий; побитий и т. д.

* * *

несов.; сов. - переб`ить

1) перебива́ти, переби́ти и поперебива́ти

2) (убивать всех, многих) перебива́ти, переби́ти и поперебива́ти, вибива́ти, ви́бити и повибива́ти

3) ( разбивать) би́ти, поби́ти, перебива́ти, переби́ти и поперебива́ти; ( ломать) трощи́ти, потрощи́ти, несов. ви́трощити, перетрощи́ти, поперетро́щувати; ( посуду) товкти́, перетовкти́ и потовкти́

4) ( прерывать речь) перебива́ти, переби́ти, перерива́ти, перерва́ти, перепиня́ти, перепини́ти; несов. перебаранча́ти; ( включаясь в беседу) перехо́плювати, перехопи́ти

прервать

1) см. Перерывать, Перервать;

2) (останавливать, прекращать) переривати, перервати, уривати, у(ві)рвати кого, що, перебивати, перебити кого, кому що, перепиняти, перепинити, перехоплювати, перехопити кого, що кому, (о мн.) попереривати, поперепиняти, поперехоплювати що; срв. Прекращать. [На чім-же ми читанку перервали? (Куліш). Рустем урвав і обвів слухачів оком (Коцюб.). Вона пильно слухала й не перебивала його (Крим.). Тишу перебивало тільки дзенькання дзвоника (Єфр.). І сльози жінці перебили мову (Л. Укр.). Не перепиняй мене, а то й казати не буду (Харк. п.). Говорили всі, перехоплюючи один одного (Коцюб.)]. -рвать разговор, переговоры - перервати, у(ві)рвати розмову, переговори. -рвать (совсем) сношения, знакомство, переговоры - зірвати зносини, знайомість, переговори з ким. -рвать кого, речь кому - перепинити, перехопити, перебити кого и кому, мову кому. [Не лайся, синку, не лайся! - знов перебив дід Походенкові (Кониськ.). Вибачайте, мову переб'ю]. -рвать речь (свою) - перервати, увірвати мову (свою) или просто увірвати. -рвать себя - перепинити, перебити себе. [Та що се я? - знову сам себе перепинив Марко (Грінч.)]. -рвать молчание, тишину, сон - перервати (перебити) мовчанку, тишу, сон. -рвать жизнь - перервати життя кому. [Молодий вік перервали (Чуб.)]. -рвать роботу кому - перебити працю кому (чию). Не -вая - не перебиваючи, без перериву. -рывать ток - переривати течію. -рывать пути сообщения - перетинати шляхи. Прерванный - перерваний, увірваний, перебитий, перепинений, перехоплений, зірваний. [Перервана, перепинена розмова]. -нное свидание - перерване побачення. Сообщение -но - сполучення перервано. Переговоры -ны и война началась - переговори перервано і війна почалась.

* * *

несов.; сов. - прерв`ать

1) перерива́ти, перерва́ти и поперерива́ти; ( обрывать) урива́ти, увірва́ти и урва́ти, обрива́ти, обірва́ти; ( порывать) порива́ти, порва́ти; ( прекращать) припиня́ти, припини́ти; ( переставать) перестава́ти, переста́ти (роби́ти що)

2) (говорящего, занятого чем-л.) перебива́ти, переби́ти, перерива́ти, перерва́ти; перехо́плювати, перехопи́ти; ( останавливать) перепиня́ти, перепини́ти

произнести и произнесть

1) (говорить) промовляти, промовляти, вимовляти, вимовити, проказувати, проказати, виголошувати, виголосити, вирікати, виректи, прорікати, проректи, виповісти, вигомоніти що; [Здається, наче-б то одні слова вони промовляють (Єфр.). Напівмертві уста вимовляють її ім'я (Коцюб.). Часом він проказував цілі довгі фрази якоюсь незрозумілою мовою (Корол.). Ці чудові слова, найбільшого письменника з чистою совістю може проказати все українське письменство (Єфр.). Виголосив діялог двома неоднаковими голосами (Крим.). Хто вирік оттаке? - питалися лякливо богомольці (Дн. Чайка). У всьому тому не провинив Йов і не виповів нічого безумного проти Бога (Кн. Йова). Усе це з плачем вигомоніла Маланка Андрієві в спину (Коцюб.)]. -сить, -сти речь - промовляти, промовити, виголошувати, виголосити, казати, сказати промову. -сить стихи, молитвы - проказувати вірші, молитви. -сить, -сти приговор - вирікати, виректи присуд. -сти вслед за кем - проказати за ким. -сить о чём свое суждение - вирікати свій суд про що, висловлювати свою думку про що. Быть в состоянии -сти - добути голос. [Хочеться похвалитись і не добуду голосу з грудей (Коцюб.)];

2) (выговаривать) вимовляти, вимовити, виказувати, виказати; (при чтении) вичитувати, вичитати. [Він уже знав їх імена, тільки вимовляв їх якось чудно (М. Лев.). Як ото вони кажуть, до я так не викажу (Переясл.). Як його вичитувать треба? (О. 1862)]. -сить растягивая - з протягом вимовляти. Произносимый - промовлюваний, вимовлюваний, проказуваний, виголошуваний; вимовлюваний, виказуваний. Произнесённый - промовлений, вимовлений, проказаний, виголошений, виречений, проречений, виповіджений; вимовлений, виказаний. -ться -

1) промовлятися, бути промовленим, вимовлятися, бути вимовленим, проказуватися, бути проказаним, виголошуватися, бути виголошеним, вирікатися, бути виреченим, прорікатися, бути прореченим;

2) (выговариваться) вимовлятися, бути вимовленим, виказуватися, бути виказаним. [Як вимовляється слово «життя» в Галичині?].

* * *

несов.; сов. - произнест`и

1) ( выговаривать) вимовля́ти, ви́мовити, прогово́рювати, проговори́ти, промовля́ти, промо́вити

2) (говорить, высказывать) вимовля́ти, ви́мовити, промовля́ти, промо́вити; (несов.: сказать) сказа́ти; (речь, тост) виголо́шувати ви́голосити; (стихи, команду) прока́зувати, проказа́ти

біг (р. бога), бог, (ласкат.) боженько; (детск.) - бозя, бозінька; прит. прил. - богівський, богів. [Богівська мова = язык богов, т.-е. поэзия, поэтич. речь]. Быть -гом - богувати. Бог в помощь, бог на помощь, помогай бог - боже поможи, боже помагай, помагай-біг, помагай-бі, магай-біг, магай-бі. Бог весть (знает) - бозна, бог відь. Бог весть (знает) - бозна що. Бог даст (отказ) - дасть біг, біг-ма. Дай бог - дай боже. Дай б. чтоб - бодай. [Бодай тобі добра не було!]. Дай бог здоровья кому - поздоров боже (кого), дай боже здоров'я (кому). Дай бог ему успеть, успеха - щасти йому боже. Боже мой - боже мій, боже світе, боже свідче. О боже мой - о боже мій, ой леле мій, ой лелечко мій. Бог вам судья - бі[о]г вас розсудить. Призывать бога в свидетели - богом свідчитися. Ей-богу - їй-бо, їй богу, єй-богу, єй-же богу, бігме, далебі, далебіг, присяй богу (из «присягаю богу»). Сохрани бог, оборони бог, упаси бог, избавь бог - крий боже, боронь боже, ховай боже, бо-храни, хай бог (господь) милує. Помилуй бог - пожалься боже. Если богу угодно - коли воля божа. Как богу угодно - дійся божа воля. Ради бога -

1) бога ради;

2) на бога, пробі [Кричить пробі]. Благодарение, благодаря богу - дяка богові, дякувати богові. Слава богу - хвалити бога. Чем бог послал - що бог дав. Бог знает, когда это и было - коли вже те в бога і діялося.

* * *

біг (р. бога), бог, (ласкат.) боженько; (детск.) - бозя, бозінька; прит. прил. - богівський, богів. [Богівська мова = язык богов, т.-е. поэзия, поэтич. речь]. Быть -гом - богувати. Бог в помощь, бог на помощь, помогай бог - боже поможи, боже помагай, помагай-біг, помагай-бі, магай-біг, магай-бі. Бог весть (знает) - бозна, бог відь. Бог весть (знает) - бозна що. Бог даст (отказ) - дасть біг, біг-ма. Дай бог - дай боже. Дай б. чтоб - бодай. [Бодай тобі добра не було!]. Дай бог здоровья кому - поздоров боже (кого), дай боже здоров'я (кому). Дай бог ему успеть, успеха - щасти йому боже. Боже мой - боже мій, боже світе, боже свідче. О боже мой - о боже мій, ой леле мій, ой лелечко мій. Бог вам судья - бі[о]г вас розсудить. Призывать бога в свидетели - богом свідчитися. Ей-богу - їй-бо, їй богу, єй-богу, єй-же богу, бігме, далебі, далебіг, присяй богу (из «присягаю богу»). Сохрани бог, оборони бог, упаси бог, избавь бог - крий боже, боронь боже, ховай боже, бо-храни, хай бог (господь) милує. Помилуй бог - пожалься боже. Если богу угодно - коли воля божа. Как богу угодно - дійся божа воля. Ради бога -

1) бога ради;

2) на бога, пробі [Кричить пробі]. Благодарение, благодаря богу - дяка богові, дякувати богові. Слава богу - хвалити бога. Чем бог послал - що бог дав. Бог знает, когда это и было - коли вже те в бога і діялося.

* * *

возбудить

1) збуджувати, будити кого, збудити. См. Пробуждать;

2) зворушувати кого, що, зворушити, розворушувати, розворушити [Вино розворушило обох (Неч.-Лев.)], дратувати, роздратувати кого, що [Уся природа, пишна й зелена, дратувала мрії в молодої дівчини (Неч.-Лев.)], збуджувати, будити, сов. збудити [Будить правий гнів (Сам.). Збуджує солодкі почуття], розбурхувати, розбурхати, збаламучувати, збаламутити, викликати, викликати. [Викликати ненависть] дражнити, здіймати, сов. зрушити кого, на що [Зрушив їх на боротьбу (Єфр.)], підганяти (підгонити), підігнати (кого до праці). -ждать, -дить кого против кого - бурити [Бурити народ], обурювати, сов. обурити [Дуже вже проти себе обурювала слухачів (Грінч.)], збурювати, збурити [Кого не збурював він проти себе (Грінч.)], підбурювати кого проти кого, чого і кого на кого, підбуряти, сов. підбурити [Підбурює людей проти школи (Грінч.). Вони його підбуряли на Турчина (Куліш). Хтіли підбурити народ та перерізати дворян (Доман.)], наструнчувати, наструнчити, настренчити кого проти кого [Не наструнчуй других проти мене (Мирн.)], дратувати, піднімати кого на кого, на що [Вони протестували проти унії і піднімали на неї міщанство (Куліш)], піді[о]грівати кого на кого [Ченці та попи людей на ляхів іще більше підогрівали (Куліш)]; (о полов. возбуждении) збуджувати жагу, жадобу, дрочити, роздрочити, ятрити, роз'ятрити, дратувати, роздратувати. Возбуждать, -будить охоту, желание в ком - заохочувати кого до чого, заохотити, підохочувати, підохотити. -ать отвращение, омерзение - викликати огиду, мерзити (безл.). -ать гнев - гнівити кого, будити в кім гнів. -ать негодование в ком - обурювати, обурити кого. -ать чью-либо жизнен. энергию - підживляти, підживити кого. Возбуждать, возбудить вопрос, речь - піднімати (знімати, порушувати) питання, річ, сов. підняти (зняти, порушити) питання, річ. -дать, -дить дело - порушувати (розпочинати, заводити) справу, діло, сов. порушити (розпочати, завести) справу, діло. Возбуждать, -дить сомнение, подозрение, удивление - викликати (сов. викликати) сумнів, підозріння, здивування.

* * *

несов.; сов. - возбуд`ить

1) (пробуждать мысль, чувство) збу́джувати, збуди́ти; ( вызывать) виклика́ти, ви́кликати; ( распалять) розпа́лювати и розпаля́ти, розпали́ти; (служить причиной чего-л.) поро́джувати, породи́ти

2) (предлагать что-л. на обсуждение) пору́шувати, пору́шити

3) ( волновать) хвилюва́ти, схвилюва́ти, звору́шувати, зворуши́ти; збу́джувати, збуди́ти

4) ( подстрекать) підбу́рювати, підбу́рити, збу́рювати, збу́рити, під'ю́джувати, під'ю́дити; настру́нчувати, настру́нчити, настре́нчувати, настре́нчити

попереду, спереду, перед, поперед, поперідь. Впереди всего, впереди всех - посамперед, всамперед, на чолі. Быть впереди - бути на переді, вести перед. Пойти впереди - повести перед. Ваша речь впереди - ваше слово згодом буде. Продолжение впереди (впредь) - далі буде. Командир шёл впереди войска - отаман ішов на чолі війська. Часы впереди - годинник показує наперед, поспішає.

* * *

1) (перед кем-чем-л.) нареч. спереду, попере́д попе́реду и попере́ду

2) (нареч. в будущем) нада́лі, да́лі, у майбу́тньому

3) предл. с род. п. попере́д, попе́реду (кого, чого), пе́ред (ким-чим, кого чого), (преим. перед мест. "мною") пе́реді, пе́редо (ким, чим)

врозтяж, уздовж. В-ку упал - простягсь на всю довжину.

* * *

1) ( растянувшись) вро́зтяж, впро́стяж, простя́гшись, простягну́вшись

2) (растягивая слова, речь) з про́тягом, на ро́зтяг

виступ; (о войске) вирушання; сов. вирушення.

* * *

1) ( действие) ви́ступ, -у; вируша́ння, ви́рушення

2) (речь, доклад) ви́ступ, -у

1) слово, (ц.-сл.) глагол, (народн.) зглагол. [Усе чиню по зглаголу його (Звиног.)];

2) (грам.) дієслово.

* * *

1) грам. дієсло́во

2) (речь, слово) глаго́л; сло́во

1) нерозум, дурний розум, недоумство, дур (р. дуру), дурість (р. -рости), дурощі (р. -щів), дурування. [З великого розуму у дур заходить. Не боже карання, а своє дурування]. По глупости - з дурного розуму. Делать глупости - см. Глупить;

2) (мелочь, пустяк) дурниця. [Що там, врешті, сон? Дурниця (Коцюб.)]. Вот глупости! - дурниця!

* * *

1) ( свойство) ду́рість, -рості, глупота, глу́пство; ( бессмысленность) безглу́здість, -дості, нісені́тність, -ності

2) (глупый поступок, глупая мысль, речь) дурни́ці, -ни́ць, дурни́ця

о ком о чём

1) казати [Що кажеш? Чи казали йому про це?], говорити, мовити, мовляти про кого, про що, за кого, за що, а теснее: (сообщать) промовляти, хвалитися кому (до кого). -ить в защиту кого - говорити в обороні кого, промовляти за ким, за чим. [Все промовляє за його невинністю]; (в приподнятом стиле) глаголати, правити. [Про божественне діло глаголати, про високі науки правити];

2) (беседовать) балакати, розмовляти, гомоніти з ким про що, за що. -ить на каком-л. языке - говорити, балакати, гомоніти якоюсь мовою. [Говорити українською мовою (по-ураїнському, -ськи). Він по- німецьки не балакає]. -ить на многих языках - говорити багатьма мовами. -ить (болтать) на чужом языке - цвенькати, чесати, вирубати [По-московському так і чешуть. Ляхом вирубати (Кул.)], на непонятн. яз. - джеркотіти, ґерґотати;

3) (поговаривать) славити [Славили, що в нього тітка відьма (М. Вовч.)], подейкувати, гудкати (срв. Болтать). Говорят - кажуть (люди) подейкують;

4) (произносить речь) промовляти. [Ісус, промовляючи, каже]. Начинать (начать) говорить - знімати (зняти) мову, річ, голос. Начинать -ить (о ребёнке) - починати балакати, нарікати. Продолжать говорить - казати далі, провадити далі. Нечего (не стоит) и говорить - шкода й казати (говорити). Говорят (же) вам, что - казано-ж-бо вам, що… -ить, не стесняясь - говорити (казати) без обрізків, непримушено. -ить наобум - говорити навмання. -ить в тон кому - говорити під лад кому. - ить чьему-л. сердцу - промовляти до серця кому. -ить быстро, как трещётка, скороговоркою - дріботіти, дроботіти, чесати, торохтіти. -ить сквозь зубы - цідити. -ить басом - баса говорити. -ить вздор - см. Вздор. -ить без сознания, не давая отчёта себе в знач. слов - блудити словами. -ить пространно - розводитися. Красно говоришь - золоті в тебе уста. -ить про себя, в душе - казати на думці, до себе. -ить изустно - казати з уст. -ить так и этак (противоречиво) - двоїти, гнути сюди й туди. -ить обиняками - говорити на здогад. Говоря без обиняков - без сорома казка, без околичностей кажучи. Откровенно говоря - щиро кажучи, направду кажучи. Говоря словами чего-л. (пословицы) - мовляв (кажучи) чим (приказкою). Говоря словами такого то - мовляв (кажучи) словами когось, мовляв он-той. [Мовляв проф. Владимиров. Мовляв словами однієї з «недостойних» (Єфр.)]. Не говоря о чём-л. - поминувши щось. Коротко говоря - найшвидче сказати, коротко кажучи. Не с тобой говорят - не до тебе мова (річ). Ни слова не говорит - ні пари з уст, ані слівцем не п(р)охопиться. Не говоря дурного слова - не казавши лихого слова. Едва может -ить (голоса не хватает) - ледві голос подає, голосу не відтягне. Лишиться способности -ить - стратити мову. -ить будто заученное - вичитувати. Говорит как по писанному - каже, як з листу бере. Говорящий (прилаг.) - говорящий, говорющий. [Говорюща машина]. Неумеющий -ить (о ребёнке) - немовлящий. Срв. Болтать, Бормотать, Лепетать, Мямлить и т. п.

* * *

1) говори́ти, бала́кати; мовля́ти, гомоні́ти; (выражать в устной речи; высказывать) каза́ти, мо́вити, промовля́ти; ректи́

2) (разговаривать, беседовать) говори́ти, розмовля́ти, бала́кати

3) (свидетельствовать о чём-л.) сві́дчити, говори́ти, промовля́ти

1) ( негромкая речь) говіро́к, -рка́, гомі́нка

2) ( манера говорить) гові́рка, говіро́к

путній, путящий, доладній, до-діла. [Як говорити, то щось путнє. Чоловік він путящий. Доладній хлопець, не шибай-голова якийсь]. Его речь дельная - в нього мова до- діла.

* * *

1) ( толковый) тяму́щий; ( умный) розу́мний; (солидный, серьёзный) пова́жний; ( деловой) ділови́й; ( деловитый) ділови́тий; ( существенный) посу́тній; ( искусный) впра́вний; ( опытный) досві́дчений

2) (основательный, заслуживающий внимания) ділови́й, слу́шний; ( серьезный) пова́жний

3) спец. ділови́й