действию

дать давати, дати, (о многих, сов.) подавати [Подавав (= дал) серпи їм золотії (Чуб.)]; завдавати, завдати; подавати, подати; наділяти, наділити кому що; видавати, видати; надавати, надати; уділяти, уділити. [Чи даси мені коня в місто поїхати? Дамо (повел. даймо) їм добру одсіч. Не дасть погибати (Шевч.). Яких уже ліків мені не завдавали! (М. Вовч.). Він мені подав за себе викуп (Куліш). А в тексті було подано життєпис його (Крим.). Наших друзів наділяє нам випадок, а не наш вибір (Крим.). Зроби мені коробочку солом'яну, дак я тобі наділю в'юнів і карасів (Г. Барв.). Невмолотне жито - зовсім мало з копи видає. Моя матінко, нащо ти мене нещасницю вродила, гірку долю вділила?]. Дай(ка), дайте(ка) - дай лиш (лишень), дайте лиш (лишень), дай-но; (сёмка) ке лиш (лишень), кете-лиш (лишень). [Коли не вмієш пирога з'їсти, ке його сюди (Ном.). Кете лиш кресало (Шевч.). А ке я заграю]. Давай, давайте! (= ну-ка!) - ну, нум(о), давай, давайте, (вульг.) ке, кете! [Нум гуртом співать! (Гліб.). Нумо до праці мерщій! (Грінч.). Давай він його прохати. Ке стану і я вірші писать (Квітка)]. Давай бог ноги - хода, ходу, в ноги, шуги. [Вона за ним, він мерщій хода, біжить. А по добридню та й шуги - бувайте здорові, шукайте вітра (М. Вовч.)]. Дай бог, чтобы (чаще с оттенком недоброжелательства) - бодай (с прош. врем.), (зап.) богдай; бодай-би. [Бодай ти пропав!]. Не дай, бог - крий, боже; не доведи, Господи! Что бог даст - дійся воля божа. Дать какую-либо малость - перекинути щось. [Я тобі за те щось перекину: сальця чи борошенця]. Дать многим (оделить) - обдати, пообдавати кого. [Усіх пообдавали хлібом]. Дать много - надавати. [Сестра йому надає книжок додому (Квітка)]. Давать в обрез - видавцем давати. [У нас не дуже роз'їсися, бо й хліб видавцем дають]. Дать в достаточном количестве - надати. [Грошики здобува, та як їх і сюди, і туди треба, так нікуди і не надасть (Квітка)]. Дать ещё будучи живым - ще за живота дати, теплою рукою дати. Ровно ничего не дал - нічогісінько не дав, і на нігтик не дав (не покинув). Дать в замену - підставити. [Товар у кого захоріє - уже він свій підставить (Г. Барв.)]. Давать показание - складати свідоцтво, свідчити, зізнавати. Д. отчёт - подавати звідомлення про що, здавати справу з чого. Давать очную ставку - зводити на очі кого з ким. Дать тягу, стрекача, стречка - дременути, чкурнути, п'ятами накивати, драпнути, драпонути, дмухнути, дати драла, дмухнути драла. Дать знать - дати (подати) звістку кому, оповістити кого. Дать знать о себе - об'явитися. Дать себя знать, помнить, почувствовать - датися знати кому, датися в знаки, в тямки, в помку, увіритися, упектися, дошкулити, допекти кому. Давать понять - дати на розум (на здогад) кому. Дать другой оборот делу - повернути справу (на инакше). Ни дать, ни взять такой - достоту такий, існісінько такий. Быть данным - датися. [Якби то далися орлинії крила, за синім-би морем милого знайшла (Шевч.)]. То, что дано - данка. [Обіцянка, а не данка - дурному радість (Ном.)]. Дающий - давач.

* * *

несов.; сов. - дать

пряжитися, смажитися, шкваритися, пектися; (обжигаться) смалитися. [Курка (порося) печеться. Риба смажиться. Доведеться шкваритися в душних вагонах, мов у пеклі смажитися. Чого ти на сонці печешся (смалишся)?].

* * *

1) ( подвергаться действию жара) жа́ритися, сма́житися, прягтися (пряже́ться), пря́житися; пекти́ся (пече́ться), пра́житися; (преим. в сале, масле, о сале) шква́ритися

2) ( находясь в жарком месте) пекти́ся (печу́ся, пече́шся); жа́ритися, сма́житися, пря́житися, пра́житися

3) страд. жа́ритися, сма́житися, прягти́ся, пря́житися; пекти́ся, пра́житися; шква́ритися; жа́ритися; прожа́рюватися, -рюється

морозити, холодити кого, що; срвн. Морозить, Холодить. [Зима вид (лицо) морозить, сонце припаляє (Грінч.)]. -бит кого, безл. - холодом бере, морозом бере, студить, морозить кого. [Студить мене (Кам. п.). Мене аж морозило з тих гістеричних викриків (Крим.)]. Его -бит лихорадка - лихоманка, трясця його трясе.

* * *

1) (безл.: лихорадить) моро́зити, -ро́зить, труси́ти, -сить, зноби́ти, -би́ть

2) ( подвергать действию холода) моро́зити, -ро́зить

междом. и част.

1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) давай, (мн.: нуте) нуте, давайте, (при обращение в 1-м лице мн.) нумо, нум. [Ну, йди вже, годі баритися! (Брацл.). Чого-ж ти мовчиш? ну, скажи-ж, товаришу! (М. Хвильов.). «Ну, Галакточко, а що там узагалі говорять про мене?» - «Себ-то де говорять?» - «Ну, взагалі» (М. Хвильов.). Ну, Вакуло, ти-ж сам знаєш, що без контракту нічого не робиться (Гоголь). Ну що ж, Тарасе! - рад єси, не рад - дивись, який в господі нашій лад (П. Тичина). Ну, так що ж робити? (М. Хвильов.). Гей, нуте, косарі (Номис). Давайте йти! Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Нумо в дорогу! (Дніпр. Ч.). Нумо до праці мерщій! (Грінч.). Нум орать мерщій! (М. Терещ.)]. Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) - от що, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя та й покохали одне одного так… (перекл. А. Харч.). Ну, говорите! - ну, кажіть! кажіть-бо! Нуте, рассказывайте! - ну, розповідайте! Ну, пожалуйста - ну, будь ласка (будьте ласкаві). Ну, полно тебе упрямиться - ну, годі тобі упиратися. Ну-с, что скажете? - ну, добродію (пане), що скажете? Вон он, ну его бить! - ось він, нумо (нум, давайте) його бити! Ну да ну, а всё на одном месте - ну та ну, а все на тім самім місці (а все ні з місця). А ну - ану; ануте, анумо; срв. Ну-ка. [Ану, заведи-но пісні! (Остр. Скарбів). Ану: гоп трала, гоп трала, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)]. А ну, тебе говорят! - ану, тобі кажуть! Ну же - ну-бо, ну-ж. Да ну - ну-бо. [Ну-бо не пустуй! (Вороний)]. Да ну, иди, что ли! - та ну-бо йди, чи що! Да ну же - та ну-бо, (та) ну-ж бо;

2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну, (грозя пальцем) ну-ну-ну. [Ну, я-ж тобі, почекай! (Брацл.). Ну-ну-ну! я-ж тобі задам, будеш ти мене пам'ятати! (Вінниччина)]. Ну, смотри же! - ну, дивися! А ну - ану! [Ану вдар! (Сл. Гр.). Ану, виходь, котрий! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну ударь! - ану-ну вдар!;

3) (в бранных выраж., проклятьях) - ну, ану. Ну тебя! - цур тобі! цур тобі, пек (тобі)! (а) бодай тебе! а йди ти (собі)!, (отвяжись) відчепись! [Цур тобі (бодай тебе), який ти дурний! (Номис). Цур тобі, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! - цур йому! цур йому, пек (йому)!; (нужды нет) дарма! [Цур-же йому з лісом! (Шевч.). Таке робили, що цур йому вже і казать! (Котл.)]. А ну его! - та цур- йому!, (пропади он пропадом) (та) хай-же він згине (зслизне)! Ну тебя к лешему - см. Леший. Ну вас! - цур вам! (а) бодай вас! [А бодай вас та цур-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! - ану вас усіх к чорту (к бісу, до дідька, к богу)! а йдіть ви всі до чорта (до біса, до дідька)! Ну вас всех к семи чертям! - а йдіть ви всі під три чорти!;

4) (в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівроку! (Номис). Ну, хлопче, та й утяв-же ти штуку! (Київщ.). «А от за давнього часу, коли…» - «Ну, свате, згадав часи!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була! (Велз)]. Ну, кто-бы мог это подумать! - ну, хто-б міг це подумати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» - «Ну?» - «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) - «Ти чув, що подейкують люди?» - «Ну?» - «От тобі й ну!» (перекл. А Харч.). Ну что вы! - ну що ви! [Ну що ви, Ліно, я дуже вам вдячна (В. Підмог.)]. Да ну?! - та невже? та ну? Ну уж обед! - ну (та) й обід. Ну и - ну й, та й. [Ну й дивачка ви, Марто! (В. Підмог.). Та й тюхтій-же я підтоптаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну, какой сердитый! - ну-ну, який сердитий! Такой, что ну! - такий, що ну-ну!, (зап.) такий що раз! [Вона така красна, така красна, що раз! (Стефаник)];

5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гаразд, добре. [Нема, ну, то й нема! (Л. Укр.). «Ну, там побачимо» - сказав він лагідно (В. Підмог.). А я був подумав, що ти й справді знаєш правила; ну, та коли ти їх не знаєш, то я знаю (Остр. Скарбів). Гаразд, дивись-же, ти заскочив мене (Остр. Скарбів)]. Ну что же, приходите - ну що-ж, приходьте. Ну, конечно, очевидно и т. п. - ну, звичайно (звісно); а звісно; ну, видима річ и т. п. [Сподіваєтесь, що уряд сплатить ваш борг, га? а звісно, сплатить (Кінець Неволі). «Я невільна!» - «Ну, видима річ!» (В. Підмог.)]. Ну да - авжеж; см. Конечно 2. Ну, ладно! - ну, добре! гаразд! ну-ну! Ну, и ладно - то й гаразд, то й добре. [«Народу багато, друже?» - Батько відповів, що ні, - людей, на жаль, дуже обмаль. - «То й гаразд» (Остр. Скарбів)];

6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пораду все, що хочеш, дам тобі я в нагороду». - «Ну, на се» - поет відмовив - «не надіюся я зроду» (Л. Укр.)]. Ну, нет! - е, ні! ба ні! [Ба ні! не піду до нього (Липовеч.)]. Ну, вот ещё! - ну, от іще! (ну.) ще що (скажеш, скажете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи!» - «Ат, одчепись!» (Сл. Гр.). «Посидьте, поки я хоч з жінкою та з дітьми попрощаюсь». - «Ет, ще вигадав прощаться! ходім» (Рудч.)]. Ну, вот, ещё что скажеш! - ну, от іще що скажеш! Ну, где таки! - де то вже таки! [Де то вже таки він так сказати може! (Рудан.)]. Ну, знаете - ну, знаєте. [Я ось який, а ви така ось - ну, знаєте, ні те, ні се (Влизько)];

7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не казав-же я?» - подумав собі Чуб (Гоголь). Ну, а все-ж таки, чим-же соціялізм відрізняється від комунізму? (М. Хвильов.). «А що ти думаєш запропонувати?» - «А як ти гадаєш? Ну?… от тобі й ребус!» (М. Хвильов.). «Від кого-ж лист?» - «Від гетьмана Ханенка?» - «Ханенка? йо?» (Стар.-Чернях.)]. Ну, а вы? - ну, а ви? Ну так что же? - ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з того? Ну что с ним делать? - ну що з ним робити?;

8) (в повествовании - как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото, отож, (ну) так от. [Був собі одважний лицар, нам його згадать до речи… Ну, та сей одважний лицар якось вибрався до бою (Л. Укр.). Багато слів було у нього в книжці, ну, й казав-би собі яке хотів (Л. Укр.). Урядники все робили справно; пашпорти там, ну й хто бунтівник - знали (Ледянко)]. Ну вот он говорит - ото(ж) він і каже;

9) (в выраж. многократного действия) давай, ну. [Зборов його та й давай бити (Київщ.). Пішла вона, - я давай паскудити Настуню (Крим.). Обнялися і давай цілуватися (Сл. Ум.). З переполоху ну втікать (Шевч.)]. Да и ну - та й давай, та й ну. [Зібрав шляхту всю докупи та й ну частувати (Шевч.)];

10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття (гал.) гайта, готьта, гайтта, герта (налево) вістя, (гал.) вісьта. [Но, булані! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, урагова! (Костомар.)].

* * *

1) межд. ну; (при обращении в первом лице, мн.) ну́мо, нум, ну́мте; ( нуте) ну́те; (давай, давайте) дава́й, дава́йте, дава́ймо

2) (част.: неужели) ну

3) (част.: давай) ну, дава́й; и

подвергнуть чему піддавати, піддати чому, під що. [Піддавала критиці традиції та інтереси, во ім'я яких від неї вимагано жертв (Доман.). Не хочемо піддавати вашу індивідуальність анатомічній операції (Крим.)]. -гать, -нуть возможности чего-л. неприятного - наражати, наразити на що, підводити, підвести під що. Его -гали большой опасности - його наражали на велику небезпеку. -гать чему-л. неприятному себя - наражатися на що. [Я не просив тебе покинуть віру, лише не виставлятися прилюдно, не наражатися на небезпечність (Л. Укр.)]. -гать опасности свою (чью) жизнь (здоровье) - важити своїм (чиїм) життям (здоров'ям); (испытанию) виставляти, виставити на спробу. [Знаючи як у ті часи на мужика дивились, ми зрозуміємо, на яку страшну спробу виставила доля українську мову (Єфр.)]. Он был -гнут жестоким испытаниям судьбы - завдала йому доля багато тяжкого в житті. -гать испытанию качество чего - піддавати спробі що. -гать, -нуть наказанию - завдавати, завдати кари кому и на кару кого. Его -ли тяжкому наказанию - його завдали на тяжку кару. -гать ответственности (привлекать) - притягати (притягти) кого до відповідальности. [За зловживання його притягнено до відповідальности]; (штрафу) піддавати, піддати карі, пені, накидати пеню; (обыску) кого - робити трус (ревізію) у кого, трусити кого; (заключению в тюрьме) садовити, посадовити у в'язницю, у вежу, у тюрму. -гать пересудам чьё доброе имя - вводити, ввести у (не)славу кого, пускати поговір на кого. [Сватай мене, козаченьку, не вводь у неславу]; (себя) у неславу входити. [Сама-ж бо ти, дівчинонько, у неславу входиш, що пізненько-нераненько із вулиці ходиш]. -гать посмеянию - виставляти, виставити на глум, на посміх. -гать операции кого - піддавати, піддати під операцію кого. -гать, -нуть действию огня, холода - виставляти, виставити на спробу вогнем, холодом. Подвергнутый чему - відданий під що, наражений на що, підведений під що.

* * *

несов.; сов. - подв`ергнуть

1) піддава́ти, підда́ти (кого-що чому); ( производить над кем-чем что) роби́ти, зроби́ти (кому-чому, у кого-чого, з ким-чим, над ким-чим що); ( налагать) наклада́ти, накла́сти, (на кого-що що); (чему-л. неприятному) наража́ти, нарази́ти (кого-що на що); ( передавать) віддава́ти, відда́ти ( кого-що на що и під що)

2) (подчинять, делать подвластным) підкоря́ти, підкори́ти

1) (безл.: полихорадить) поморо́зити, потруси́ти

2) ( подвергнуть действию мороза) диал. поморо́зити

обл.; несов.; сов. - расч`ать