во+славу

1) (состояние известного) звісність (-ности);

2) слава. [Повсюдну світову славу і гучний розголос дали Хейямові не його цінні математичні арабські писання (Крим.)]. Приобрести -ность - слави придбати (зажити), визначитися, в мову ввійти. [Зажила вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки (Г. Барв.). Антосьо все в мову входив між товариством і в городі (Свидн.)]. Он приобрёл большую -ность - він великої слави здобув (зажив, придбав) собі, (здобувся); він велику славу має. Это доставило ему большую -ность - це дало йому велику славу. Дело это получило громкую -ность - справа ця мала широкий розголос (набула широкого розголосу). Пользоваться -ностью - мати славу, тішитися славою. [Тішаться славою і неповні антологічні гарні переспіви фон-Боденштедта (Крим.)]. Пользующийся громкой (широкой) -ностью - голосний, широкославний, славнозвісний. [Я хочу бути великим чоловіком і славним, голосним на ввесь край (Франко). Котляревський з високих постаментів поспускав на долівку широкославних героїв (Куліш)]. Ставить, поставить в -ность кого о чём - доводити, довести до відома кому про що, повідомляти, повідомити кого про що, виявляти, виявити кому що. [Про це вже доведено до відома його батькові (М. Грінч.). Ферідун зараз виявив синам, що треба їм поїхати до царя Єменського (Крим.)]. Привести в -ность - з'ясувати, вияснити, визначити що, (подсчитать) підрахувати що. [Утрати від пожежі ще не з'ясовано (не вияснено) (М. Грінч.)]. Не все древне-русские рукописи приведены в -ность - не про всі староруські рукописи позбирано звістки. -ность (знание случившейся беды) всё же лучше мучительной неизвестности - і злая вість не така мука, як безвість; ліпше вже знати про лихо, ніж не знати та думками мучитися;

3) славнозвісність; см. Знаменитость.

* * *

1) відо́мість, -мості; (слава, популярность) сла́ва, популя́рність, -ності, славнозві́сність

2) (перен.: известный человек) відо́ма осо́ба (люди́на); ( знаменитость) знамени́тість, -тості

компромітувати, (сов.) скомпромітувати, у славу (у неславу) вводити (сов. ввести), виславляти, (сов.) виславити кого. [Нас вони компромітують (Франко). Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу (Пісня). Але дяк знає, хто з'їв, а не хоче його виславляти і стиду йому завдавати (Казка)]. Компрометирующий - той, що компромітує (вводить у славу, неславу), компромітовний. -рованный - компромітований, (оконч.) скомпромітований. -ться - компромітуватися, (сов.) скомпромітуватися, вводити (сов. ввести) себе у славу (у неславу); бути скомпромітованим.

* * *

позавидовать (кому, чему) заздрити, позаздрити, заздрувати, позаздрувати, заздростити, позаздростити, завидувати, позавидувати и завидити (гал. позавидіти), завистувати, позавистувати кому на що или за що (гал. чого), заздрість мати проти кого, до кого, кому (мені, тобі, вам…), мені (тобі, вам) заздро на що. [Мужик пана не любить, але-ж і заздрить йому (Грінч.). Чого бо ти заздруєш на мою худобу? (Сл. Гр.). Заздростить на воли його (Сл. Гр.). Не завидуй багатому (Шевч.). Позавистував на пшениченьку (Гол.). Позавидів мені мого єдиного щастя (Франко)]. Я ему не -дую - я йому (на його) не заздрю; я на його заздрости не маю. Он -дует вашей славе - він заздрить (йому заздро, завидно) на вашу славу; він заздрий на вашу славу; він має заздрість на вашу славу.

* * *

обесславить знеславлювати, знеславити, збезславлювати, збезславити, ославлювати, ославити (о мн. поославлювати), уводити в славу, обносити, обнести. [Не вводьте в славу (Котл.). Я-ж тебе обнесу на ввесь повіт (Н.-Лев.)]. См. ещё Опозорить, Осрамить, Обесчестить. Меня -вили - на мене неславу зложили, увели мене в славу. Обесславленный - зне[збез]славлений, ославлений. Быть -ным - у неславі бути.

* * *

несов.; сов. - обессл`авить

воспользоваться чем

1) користуватися, скористуватися и покористуватися з чого и чим, (реже) користувати, скористувати и користати, скористати з чого, (гал.) хіснуватися, похіснуватися чим; (использовать) використовувати, використувати що, пожиткувати и спожитковувати, спожиткувати, зужитковувати, зужиткувати що, (потреблять) (с)поживати, (с)пожити що, заживати, зажити, уживати, ужити чого и що, живитися чим. Срв. Воспользоваться, Попользоваться. [Користуватися з усіх здобутків людського розуму й культури (Єфр.). Треба тільки, аби ввесь цей скарб незліченний людської мови письменник використовував уміючи (Єфр.). Не знає душа його недостачі в нічому, чого бажає, та не дав йому бог розуму хіснуватись тим (Еккл.). Скупий складає, а щедрий поживає (Номис). На світі так скупий живе: і сам не пожива, і людям не дає (Боров.). З чужої праці живитися (Єфр.)]. -ться своими правами - користуватися з своїх прав (и своїми правами), використовувати свої права. Эта земля ему не принадлежит, он только владеет и -зуется ею - ця земля йому не належить, він тільки посідає (орудує) і користується з неї. Он -зуется моей лошадью - він користується моїм конем, моєю конякою. -ться силою ветра, воды - використовувати силу вітра, води, послугуватися (орудувати) силою вітра, води, (употреблять) уживати сили вітра, води на що и для чого. -ться временем, случаем - використовувати (використати) час, нагоду, скористати з часу, з нагоди. -ся слабостью противника - користуватися з слабости ворога, використовувати слабість ворога. -ться жизнью - уживати (запобігати) світа, життя споживати. [Уживай (запобігай) світа, поки служать літа (Номис)]. -ться всеми благами - заживати всякого добра. [У дні щасливі заживай добра (Еккл.)]. -ться наслаждениями - заживати втіх (розкошів). -ться свободой - вільности вживати, заживати. [У нас невірні вольности вживають більш, ніж у вас (Куліш). Волю ся в річці напити, але вольности зажити (Гол.)]. -ться нечестными способами борьбы - нечесних засобів боротьби вживати. Он умеет -ться другими для своих целей - він уміє загрібати жар чужими руками. -ться чьим-л. расположением, чьими милостями - тішитися чиєю прихильністю, чиєю ласкою. -ться славою, популярностью, симпатией - тішитися славою, популярністю, симпатією. [Але не на белетристичному полі судилось йому зажити тієї величезної популярности, якою тішиться ім'я його серед українського й не українського громадянства (Єфр.)]. -ться славой, репутацией, реноме кого - мати славу кого, як хто. [Він має славу доброго шевця, як добрий швець (= сапожник)]. -ться дурной репутацией - недобру славу мати, у неславі бути. Он -зуется большой известностью - він дуже (велико) відомий;

2) куруватися, лікуватися, лічитися (срв. Выпользоваться); уживати, заживати чого. У кого вы -зуетесь? - у кого ви куруєтесь (лікуєтесь)? Он -зуется от ревматизма - він лікується (курується) від ревматизму. Он -зуется минеральными водами - він заживає (вживає) мінеральних вод.

* * *

1) (кем-чем) користува́тися, користа́тися (ким-чим, з чого); диал. користа́ти (з чого, що); послуго́вуватися (чим); ( использовать) використо́вувати (кого-що); (употреблять, потреблять) ужива́ти, спожива́ти, пожиткува́ти (що)

2) (чем - обладать, иметь) ма́ти (що)

3) ( лечиться) лікува́тися

приобрести и приобресть

1) (добывать) набувати, набути, здобувати, здобути, добувати, добути и придобути що и чого, придбавати, придбати що и чого; (наживать) наживати, нажити що; (накопить, добыть в большом количестве) надбати, принадбати, напридбати, наздобути, наздобувати чого, (диал.) напахати, (о мног.) понабувати, по(з)добувати, попридбавати що и чого. [Розуму за гроші не здобудеш (Св. Пис.). Жалко стало того хазяйства, що він його своєю працею надбав (Грінч.). Придбали хутір, став і млин, садок у гаї розвели і пасіку чималу, - всього надбали (Шевч.). Що придбаєш, те і маєш (Приказка). Поїхав оце в ліс та й дров такого (очень много) напахав (Пирят.)]. -тать движимое и недвижимое имущество - набувати рухоме й нерухоме майно. -бресть что-л. покупкою - набути що куплею (купівлям). Он -брёл себе большое состояние - він придбав (нажив, здобув) собі великий статок (и великі статки). -тать, -сти права гражданства - набувати, набути права (и прав) громадянства. -сти хозяйничая - пригосподарювати, загосподарити що. -сти барышничеством - прибаришувати що. -сти торгуя в кабаке - зашинкувати що;

2) (снискивать) здобувати, здобути, придбати що, заживати, зажити чого. -сти всеобщее уважение, дружбу, расположение - здобути (придбати) загальну пошану, дружбу, прихильність. -тать, -сти любовь, благосклонность чью-л. - підходити, підійти під чию ласку, діставати, дістати ласки в кого. [Такої ласки дістану і в Параски (Номис)]. -сти доверие чьём-н. - зажити в кого віри. [Я віри в їх зажив, щоб дізнаватись тим робом про їх заходи ворожі (Грінч.)]. -бресть славу, известность, популярность - (з)добути, придбати славу (и слави), відомість, популярність, зажити (залучити) слави, убитися у славу, зажити популярности, у мову увійти. [Антосьо все в мову входив і між товариством і в городі (Свидн.)]. Он -брёл себе много друзей - він придбав собі багато приятелів;

3) (усваивать себе, получать) набувати, набути, набирати, набрати чого. - тать форму чего-л. - набирати форми чого. -тать вкус чего - набувати (набирати) смаку чого. [На морі, коли воно тихе, страва набира особливого смаку (Леонт.)]. -тать, -сти значение, ценность - набирати, набрати, набувати, набути ваги, вартости. [Тоді тільки ідея набирає вартости, коли переводиться в життя (Коцюб.)]. -сти значение среди кого - увійти в значність між ким. -тать, -бресть влияние - забирати, забрати силу, здобувати, здобути вплив на що. [Таку силу забрали запорожці (Сторож.)]. -тать, -сти власть над кем - силу міць брати, забрати и взяти над ким. [Мотив сучасности бере силу над поетами (Єфр.)]. -тать, -сти силу - набувати, набути, набирати(ся), набрати(ся) сили. [Цей гурт де-далі більшатиме, набиратиметься сили (Грінч.)]. -тать, -сти интерес - набирати, набрати інтересу. -тать навык, опыт - набувати навички до чого, досвіду в чому, наламуватися до чого. -сти привычку - набратися звички. -тать, -сти необходимые познания в чём - здобувати, здобути (придбати) потрібні знання з чого и в чому. [Сам неписьменний здобуває він ті знання або з розмов, або слухаючи, як хто инший читає (Грінч.)]. -сти знания от кого - набратися науки в кого. -сти оперение (о птицах) - у пір'я (у колодочки, у палки) вбитися, упір'їтися. Приобретенный - набутий, (з)добутий, надбаний, придбаний, нажитий, зажитий, пригосподарьований, загосподарений и т. д. [І жіноче, і дівоче, і що було пригосподарьоване, усе забрато (Квітка)]. -ное имущество - набуте (придбане) майно, надбання.

* * *

несов.; сов. - приобрест`и

1) придбава́ти, придба́ти, набува́ти, набу́ти и понабува́ти, несов. надба́ти, понадба́ти; ( покупать) купува́ти и купля́ти, купи́ти, покупува́ти, покупля́ти, покупи́ти

2) (получать, добывать, снискивать) здобува́ти, здобу́ти; ( доставать) дістава́ти, діста́ти; ( усваивать) засво́ювати, засво́їти

3) (что - значение, права) набува́ти, набу́ти (чого); (вид, форму, характер) набира́ти, набра́ти (чого)

1) ім'я (р. ім'я и архаич. імени, им. мн. імена), й[і]мення, (диал.) імено, (название) назва, назвисько, наймення; ум. іменнячко, найменнячко. Собственное, крестное имя - власне, хрещене ім'я (ймення). Имя предмета, животного - назва речи (предмета), тварини. Имя отца, друга - батькове, приятелеве ім'я (ймення). Полное имя - повне ім'я, ймення. [Хіба не можна назвати повним іменням: Герасим? (Мова)]. Имя, отчество, фамилия - ім'я, по батькові та прізвище. Дать имя - дати кому ім'я, ймення; срвн. Нарекать, Наречь 1. Носить имя - зватися. Об'явить своё имя - назвати, об'явити своє ім'я (ймення). По имени - на ім'я (на м'я), на ймення, на назвисько, [Був чоловік на ім'я Захарія (Св. П.). На назвисько Ялина (Липов. п.)]. Быть кем только по имени - бути ким тільки (лиш) на ймення, ім'ям. Назвать кого по имени - назвати кого на ймення. Как ваше имя? - як вас на ім'я, на ймення? яке вам ім'я? як ваше ім'я (ймення)? [Не знаю, хто ви єсть і як вас на ім'я (Самійл.)]. Как его имя? - як він (його) на ім'я (на ймення)? як йому ім'я (ймення)? [А як він на ім'я? Іван? (Звин.). Як на ім'я того пана? (М. Вовч.)]. По его имени - його ім'ям, за його ім'ям, (по нём) по йому. Школа -ни Франка - школа імени Франка. Именем кого, чего, чьим -нем - в ім'я кого, чого, в ім'я чиє (чиїм ім'ям) (гал.) в імени кого. [В ім'я народу беру тебе, ворога громадського порядку (Куліш)]. Именем закона, короля, императора - в ім'я закону, ім'ям короля, імператора, (гал.) в імени цісаря. Умоляю вас именем нашей дружбы - благаю вас в ім'я нашої приязни. Во имя чего - в ім'я чого. [В ім'я моїх заслуг (Куліш)]. Во имя Бога - в ім'я боже. На имя кого - на кого, на ім'я кого (чиє). Купить усадьбу на имя жены - купити садибу на жінчине ім'я, на жінку. Письмо на имя такого-то - лист на адресу такого-то. От имени кого, от чьего имени - від кого, на ім'я кого, чиїм ім'ям, (гал.) в імени кого. [Орудували замість самого пана і на його ім'я залюдняли неміряні пустині (Куліш). Моїм ім'ям дав Девісон його (смертний присуд) (Грінч.)]. От моего имени - від мене, від мого імени, (фам.) моєю губою. [Так і скажіть йому моєю губою, що він дурень (Звин.)]. Не иметь другого имени, как - не мати иншого ім'я, як; не виходити з чого. [Просвітку йому не буде від посмішища; з байстрюка не виходитиме (Квітка)]. Имя же им легион - їм же ім'я - легіон;

2) (репутация, слава) слава, ім'я. Доброе, честное имя - добра слава, добре ім'я. [Їм зосталась добра слава (Шевч.). Моє все багатство єсть моє добре ім'я (Котл.)]. Худое имя - недобра слава, неслава. Приобрести имя, сделать себе имя - (з)добути, придбати (собі) ім'я, славу (и слави). Замарать своё доброе имя - заплямувати (закаляти) своє добре ім'я, свою добру славу. Человек с именем - людина з ім'ям;

3) грам. - ім'я. Имя существительное, прилагательное, числительное - іменник (речівник), прикметник, числівник (-ка). Имя собственное, нарицательное, собирательное - ім'я власне, загальне, збірне.

* * *

1) ім'я́, род. п. і́мені и ім'я́; (преим. о личном названии человека, о названии предметов, явлений) іме́ння, йме́ння

2) грам. ім'я́

марывать

1) (пачкать, грязнить) мазати, замазувати що чим и в що, умазувати що в що, мастити, бруднити, брудити (бруджу, -диш), каляти, (чем.-л. сыпучим, грязным) валяти, (грязью) багнити, багнітувати, (жирным) ялозити, смальцювати, (жидким) ляпати, (о лице ещё) мурзати що чим и в що; срв. Замарывать 1 и Пачкать 1. [Поганий крам - линяє, маже (бруднить) білизну (Брацлавщ.). Не талапайся в болоті, не брудни (не масти) ноги (Київщ.) Не хочеться чобіт каляти (Звин.). Я ноги помила, як же їх валяти? (Біблія)];

2) (сквернить, бесславить) каляти, поганити, мерзенити, плямувати, плямити, (грубо) паскудити кого, що. -рать себя, кого - поганити, паскудити себе, кого. [Хіба-ж ви думаєте, що я захтів-би поганити себе, крадучи чужі три карбованці? (Крим.). Нащо мене паскудиш? Хіба я злодій? (Бердичівщ.)]. Он -ет честных людей - він плямить (паскудить) чесних людей. -рать своё имя, репутацию (славу), честь - плямити, плямувати, каляти, поганити, паскудити своє ім'я, славу, честь. [Такими вчинками ти плямиш (поганиш) своє ім'я (Київщ.). Глядіть, діти, слави своєї не каляйте (Г. Барв.)]. -рать руки (перен.) - паскудити, поганити руки об кого, об що. [Рук паскудить не хочу (Тобіл.)];

3) (о плохом каллиграфе, живописце, писателе) мазати, ляпати, базграти, партачити, паскудити, (о живоп. и каллигр. ещё) квачем мазати, (выводить каракули) риґувати. [Ото риґує, - такі карлючки, що й не розбереш (Канівщ.)]. Он не пишет, а только бумагу -ет - він не пише, а тільки папір псує;

4) (вычёркивать) черкати, вимазувати, викреслювати що. [А цензура ліберальна все черкає, все черкає (Самійл.)]. Маранный -

1) мазаний, каляний, валяний; яложений, смальцьований, ляпаний, мурзаний;

2) каляний, поганений, плямований, паскуджений;

3) мазаний, ляпаний, базграний;

4) черканий, вимазаний, викреслений. Срв. Мараный, прлг.

* * *

1) ( пачкать) ма́зати, брудни́ти; каля́ти; ( пятнать) плямува́ти, плями́ти

2) (перен.: пятнать, порочить) плямува́ти; пога́нити

3) (плохо писать, рисовать) ма́зати, мазюкати, ля́пати, ба́зграти

4) ( вычёркивать) черка́ти, викре́слювати

наговорить

1) чего - наговорювати, наговорити, наказувати, наказати, набалакувати, набалакати, (шумя) нагомоніти, (о мног.) понаговорювати и т. п. чого. [Наговорив на осиці кислиці, а на вербі груші (Приказка). Наказав три мішки гречаної вовни (с три короба) (Приказка). Набалакав такого, що й за день не розбереш (Сл. Ум.). Нагомоніли повну хату (Богодух.)]. -рить вздору (чепухи, пустяков) - наплескати, нагородити, наверзти, наторочити, наплести, намолоти, (набормотать) намимрити, набубоніти, наха(ра)маркати, наварнякати, набелькотати, (наболтать) нацвенькати, напащекувати (дурниць, нісенітниць). [Се мабуть вам снилося, а ви й повну хату наторочили (Куліш)];

2) на кого - наговорювати, наговорити, наказувати, наказати, лихословити, налихословити, наклепувати, наклепати на кого, обмовляти, обмовити кого, набріхувати, набрехати на кого, про кого, славу (неславу, лиху славу, поговір) пускати, пустити про кого, натуркувати, натуркати чого кому про кого. [Наговорив на його сім мішків горіхів (Свидн.). Накаже дідові на мене, а мені на діда (Звин.). Там такого на мене наклепав, що хоч з села тікай (Сл. Гр.). Набрехала на мене, що ходив я до тебе (Пісня). Не любить мене свекруха, обмовляє мене (М. Вовч.)]. Дурак сам на себя -вает - дурень сам себе обмовляє;

3) (знахарски) наговорювати, наговорити, нашіптувати, нашептати, замовляти, замовити що (воду, зілля и т. п.). Наговоре[ё]нный -

1) наговорений, наказаний, набалаканий, понаговорюваний и т. п.: наплесканий, наторочений, наплетений, намелений, наварняканий, наха(ра)марканий, нацвеньканий, напащекований;

2) наговорений, наказаний, налихословлений, наклепаний, набреханий, натурканий;

3) наговорений, нашептаний, замовлений. -ться -

1) (стр. з.) наговорюватися, бути наговорюваним, наговореним, понаговорюваним и т. п.;

2) (вдоволь) наговорюватися, наговоритися, набалакуватися, набалакатися, набесідуватися, нагомонітися. [З ким вірно люблюся, не наговорюся (Метл.)];

3) (напрашиваться) напрошуватися, напроситися, напрохуватися, напрохатися, набиватися, набитися, нав'язуватися, нав'язатися до кого з чим, на що; срв. Навязываться 3. [Напросився в гості на обід (Сл. Ум.)].

* * *

несов.; сов. - наговор`ить

1) нагово́рювати, -рюю, -рюєш, наговори́ти, -ворю́, -во́риш и мног. понагово́рювати, наказа́ти, -кажу́, -кажеш сов., набала́кувати, набала́кати

2) ( на кого-что - возводить напраслину) нагово́рювати, наговори́ти и мног. понагово́рювати (на кого-що); ( врать) набрі́хувати, -бріхую, -бріхуєш, набреха́ти, -брешу, -бре́шеш и мног. понабрі́хувати (на кого-що); ( оговаривать) обмовля́ти, обмо́вити, -влю, -виш и мног. пообмовля́ти (кого-що); (несов.: наушничать) наші́птувати, нату́ркувати, -кую, -куєш (на кого); ( клеветать) клепа́ти, -па́ю, -па́єш и -плю́, -плеш, наклепа́ти (на кого)

3) этногр. наговорювати, наговорити, наші́птувати, нашептати, -шепчу́, -ше́пчеш, замовля́ти, замо́вити, -влю́, -виш

нажить

1) кого, что - наживати, нажити, набувати, набути кого, що и чого, надбавати, надбати, придбавати, придбати що и чого, приживати, прижити що, вижити чого, убиватися, убитися в що, (в большом колич.) принадбати, напридбати, понадбати чого, (о мног.) понаживати, понабувати кого, що и чого, понадбавати, попридбавати що и чого, повбиватися в що. [Що наживали, те й проживали (Кониськ.). Добро наживать (Рудч.). Вже не нажити йому другої такої дружини (М. Вовч.). А хоч і покинеш - плакати не буду, а я, молодая, другого набуду (Грінч. III). Садок у гаї розвели і пасіку чималу, - всього надбали (Шевч.). Кому понадбали добра цього? (Шевч.). Ну, вбивсь у хазяйство - тільки бриль та палічка! (Звин.)]. -вать, -жить работая - дороблятися, доробитися чого, приробляти, приробити, запрацювати що; (тяжёлой работой) загорювати що. [Доробився він великих достатків (Богодух.). Прижили, приробили хату (Звин.). А що загорюєш, те вночі прогайнуєш (Пісня)]. -жить хозяйничая - пригосподарювати и пригосподарити, загосподарювати и загосподарити що. -вать, -жить воруя - прикрадати, прикрасти що и чого. -жить друга, недруга - нажити приятеля (друга), ворога. [Не напоївши, не нагодувавши, ворога не наживеш (Номис)]. -жить беду, хлопот - напитати (собі) біди (лиха), клопоту, доскочити (собі) лиха, здобутися лиха, клопоту, набратися лиха, клопоту; (ходя куда-л.) доходитися лиха, клопоту. [Доскочив собі такого лиха, що од кольок у боках не міг ні сидіти, ни лежать (Яворн.). З тобою тільки лиха наберешся (Звин.)]. -вать, -жить славу - наживати, нажити, заживати, зажити, набувати, набути слави, здобувати, здобути, придбавати, придбати славу (и слави). [Ой, не знав козак, як славоньки - нажити (Хведор. Зб.)];

2) -жить где, у кого, с кем - вижити, ужити, вибути де, в кого, з ким. [У його така вдача, що довго з ним не виживеш (не вживеш) (Київщ.)]. Нажитый и Нажитой - нажитий, набутий, надбаний, придбаний, прижитий, принадбаний, напридбаний, понаживаний и т. п.; прироблений, запрацьований; загорьований; при[за]господарьований, при[за]господарений; прикрадений. Худо -тое в прок нейдёт - неправдою наживши, не покористуєшся; з неправдою прийшло - з вітром пішло.

* * *

несов.; сов. - наж`ить

помрачить тьмарити, потьмарити, затьмарювати, затьмарити, темрити, потемрити, хмарити, похмарити, захмарювати, захмарити, темнити, затемнювати, затемнити, притьмарювати, притьмарити, притемнювати, притемнити, туманити, затуманювати, затуманити, (разум кому) паморочити, за(па)морочувати, за(па)морочити кого, що; срв. Омрачать. [Половину сонця й місяця у тьму потьмарило]. Тучи -чают небо и солнце - хмари тьмарять (затьмарюють, темрять) небо і сонце. Страсти -чают разум - пристрасті притемнюють (затемнюють, паморочать) розум. Пороки -чили его славу - вади потьмарили, притемнили його славу. Помрачённый - потьмарений, затьмарений, похмарений, захмарений, притемнений, затемнений, за(па)морочений и т. д. -ный ум - притемнений розум. -ное сознание - затемнена, потьмарена свідомість. С -ным сознанием или пониманием - стуманілий.

* * *

несов.; сов. - помрач`ить

опорочить (хулить) ганити, зганити, гудити, згудити, ґандж[ч]увати, зґандж[ч]увати, (бесславить) ганьбити, зганьбити, ганьбувати, зганьбувати, славити, ославити, неславити, знеславити, безчестити, збезчестити, плямити, сплямити, шпетити, зшпетити кого, що, у (не)славу вводити (ввести) кого, безчестя класти, покласти на кого; срв. Порицать, Опорочить. [І язик їм руба у роті стане, коли такого батька почнуть ганити (Мирн.). Нащо ганьбити чоловіка (Кам'ян.). Се ганьбує і консульство (Куліш). Блаженні ви, коли вас ганьбуватимуть і гнатимуть та розпускатимуть про вас усяку лиху славу (Єв.). Олимпських шпетив на всю губу (Котл.)]. Самому -чить себя - (образно) по славоньці ходити. [Не я тебе, дівчинонько, у славоньку вводжу, а сама ти, дівчинонько, по славоньці ходиш (Пісня)].

* * *

прославить

1) (сделать славным) уславляти, уславити, прославляти, прославити кого чим, що, чинити славу кому. [Я вас породила, вигодувала, викохала, уславила (Грінч.). Славою його уславив (Кул.). Од Припеті до Синюхи вславили себе Обухи (Куліш). Дасть вінець йому царський і прославить безмірно (Франко)]. Он -вил себя учёными работами - він уславив себе науковими працями;

2) (воздавать хвалу) прославляти, прославити, уславляти и славити, уславити, виславляти кого ким, що чим, (восхвалять) вихваляти и вихвалювати, вихвалити, величати, звеличати, (о мн.) попрославляти, повславляти см. Восхвалять. [Візантійство прославляв (Шевч.). Ні один співець її не вславив (Л. Укр.). Славу козацьку ви славляли (Лукаш.). Звеличав пишність і мудрість великих ханів (Коцюб.)];

3) (ославить) ославлювати и ославляти, ославити, пославити, (о мн.) поославлювати кого ким; см. Разглашать, Расславлять. [Порішили, щоб божевільним його пославити (М. Вовч.)]. -вить кого скупым - ославити кого скупим;

4) (Христа на Рождество) колядувати, проколядувати, славити Христа. Прославляемый - уславлюваний, прославлюваний, вихвалюваний. Прославленный - уславлений, прославлений, вихвалений, звеличений від кого (кем). [Мадонно моя, пренепорочна Маріє, прославлена в віках (Тичина)].

* * *

несов.; сов. - просл`авить

пустить

1) пускати, пустити, (во множ.) попускати кого, що (куди, звідки). [Пусти-ж мене, отамане, із полку додому (Пісня). Коні у чисте поле попускав (Манж.). Давали, та з рук не пускали (Номис). Як візьмеш ти за рученьку, - не мусиш пустити (Метл.)]. -стить на волю - пустити на волю, відзволити кого. -стить в отпуск кого - пустити, відзволити в відпустку кого. Его не -стили в отставку - йому не дано відставки (димісії). -стить кого по миру, с сумою - з торбами, на жебри, старцем (старцями) кого пустити. -стить лошадь во весь дух, во весь опор - пустити, погнати коня що-духу, на всю витягу. -стить лошадь рысью, в галоп - пустити коня ристю, учвал;

2) (метать, выбрасывать) пускати, пустити, кидати, кинути що и чим в кого, в що. -стить стрелу, пулю, ядро - пустити стрілу, кулю, набій. [Пустимо стрілку, як грім по небу (Ант.-Драг.)]. -стить камень или камнем в собаку - пустити, кинути каменюкою в собаку. Он -стил в него тарелкою - він пожбурив у нього тарілкою. -скать ракеты - пускати ракети. -скать пузыри - см. Пузырь 3. -стить себе пулю в лоб - пустити собі кулю в лоба. -скать кому пыль в глаза - ману пускати (напускати), туману пускати (напускати) на кого, туманити кого, очі замиулювати, очі замилювати кому. [То вона тільки таку ману пускає (Мирн.). Бач! Якого туману пускає своєю червоною шапкою (Кониськ.)]. -скать, -стить молву, славу - пускати, пустити поголоску (поголоски), славу, розголошувати, розголосити що. [Бігав по людях, розпитував, пускав поголоски (Коцюб.). А ще до того розголосили, що вона славна ворожка, то так до неї люди йшли, як по свячену воду (Яворськ.)]. -скать, -стить в огласку что - розголошувати, розголосити що. -стить что в продажу - пустити що в (на) продаж, виставити на продаж що. -стить капитал в оборот - пустити капітал в оборот. -скать, -стить в ход, в дело - пускати, пустити що в діло; (о машине, механизме и т. п.) пускати, пустити, запускати, запустити що, ставити, поставити (машину) на роботу. [Тонка іронія, безощадний сарказм, гнівне обурення - все пускає він у діло, щоб здискредитувати систему гніту (Єфр.). Саме ото перед дев'ятою п'ятницею і пустили той млин уперше (Кониськ.). Моє діло, як кажуть, мірошницьке: запусти та й мовчи (Номис)]. -скать, -стить в ход все средства - усіх засобів заживати, зажити (уживати, ужити), на всі способи братися (взятися). -стить кровь больному - кинути, пустити кров хворому (недужому). -стить корабль ко дну - корабель на дно пустити. -стить на ветер - пустити на вітер, на хух. -скать, -стить корень, корни - пускати, пустити корінь, пускати, попускати коріння. [Ти глибоко у глиб твердий корінь пусти, гілля вгору розкинь (Рудан.)]. -скать, -стить побег, отросток, побеги, отростки - пускати (виганяти и вигонити) пагін, нарост, пагони, нарости, пустити (вигнати) пагін, нарост, попускати (повигонити) пагони, парості, пароститися, попароститися. Деревья начинают -скать почки - дерева починають броститися (наброщуватися, бростатися, брунитися, набрунькуватися, набруньковуватися, бруньчитися, прищитися, наприщуватися); срв. Почка (Выбрасывать -чки). -стить почки - наброститися (набростатися, набрунитися, набруньчитися, набрунькуватися, наприщитися). [Вже дерево набрунилось (Звяг.). Вишні добре вже набрунькувалися, - тіль-тіль не розів'ється листочок (Новомоск.)]. -скать, -стить росток, ростки (о зерне) - кільчитися, накільчитися, ключитися, наключитися, назублюватися, назубитися, (во мн.) викільчитися, покільчитися, поключитися, поназублюватися. [Вже кільчиться гречка, пшениця (Кам'ян.). Він злиденний господар: у його в коморі геть покільчилась пшениця (Поділля). Посіяла вже, як насіння поключилось (Рук. Левиц.). Уже котре зерно на мокрій землі, те назубилося (Міюс.). Вже наключилося зерно (Черкас. п.)]. Пущенный - пущений (во множ. попусканий); (брошенный) кинутий и кинений; (в ход) запущений; (применённый) зажитий, ужитий; (о молве) розголошений.

* * *

несов.; сов. - пуст`ить

опозорить знеславлювати, знеславити, ославлювати, ославити, ганьбити, зганьбити, зганьбувати кого, славу, поговір пускати (пустити) на кого. -рить девушку - насміятися (наглумитися) з дівчини, уводити, увести в славу. Опозоренный - знеславлений, зганьблений, ославлений, зганьбований. Быть -ным - у нарузі бути, бути знеславленим и т. д.; (о девушке) у славі ходити, бути зганьбленою и т. д.

1) (явность) видимість, ясність;

2) (кажущийся вид) подоба, натяма, слава. [Подоба істини за правду стала вам (Самійл.). Аби тільки слава була, що все гаразд]. Для видимости - про людське око, про славу. По видимости - см. Повидимому.

* * *

1) ( возможность видеть) ви́димість, -мості и види́мість

2) ( внешнее подобие) ви́димість, подо́ба

восслать засилати, заслати [До господа я засилав благання (Самійл.)], (возносить) зносити, знести, підносити, піднести [Зносити до неба благання], віддавати (славу богові).

* * *

1) гора (ум. гірка, гіронька, гірочка), бескид (р. -ду). Гора лишённая растительности - лиса гора, лисогора, лисогір (р. -гору). Ледяная (пловучая) гора - льодова (крижана) гора. Крутая гора - крута (стрімка) гора. Отлогая, покатая гора - улога гора, полога гора. Вершина горы - см. Верхушка и Вершина. Склон (склоны) горы - згірок (р. -ку), узбіч (р. узбочи), узгір'я, узбіччя. На склоне горы - на згірку, на узбочі, на узгір'ї, на узбіччі. Подошва горы - низ гори, підошва гори, (обширнее) підгір'я. Отрог горы - віднога. Цепь гор - пасмо гір. Ходить по горам и по долам - ходити горами й долами (долинами), гір'ям і поділлям. В гору (вверх по горе) - на гору, у гору, під гору, до гори. [Підійматися у гору. Коняці під гору важко їхати, не те, що з гори]. Под гору - з гори. По горе - горою, по горі [Дорога йшла горою. Ой чиї то воли по горі ходили]. Через гору - через гору, через верх. Под горой - під горою, попід горою, (обширнее) по-підгір'ю. На горе - на горі. Лежащий, живущий за горами, между горами, на горах, под горою (горами), пред горою (горами) - см. Загорный, Межгорный, Нагорный, Подгорный, Предгорный. Житель гор - см. Горец. Итти в гору (приобретать значение) - іти вгору, силу брати (забирати), у силу вбиватися. Надеяться на кого, как на каменную гору - покладатися на кого мов на твердий мур, цілком (як на себе) здаватися на кого, цілком увіряти (звірятися) на кого. Не за горами - незабаром, незабавом, невдовзі, невзадовзі. Как гора с плеч - як камінь із серця, з плечей (з пліч). Гора родила мышь - могила мишу породила, з лемеша вийшла швайка;

2) (масса: чаще горы) купа, сила (силенна), безліч. Гора денег, гора бумаги, горы книг и т. д. - купа (сила силенна, безліч) грошей, паперу, книжок, ціла гора паперу. Сулить золотые горы - золоті гори обіцяти, кози в золоті показувати кому. Горою, нар. -

1) горою, як гора. Волны, поднимаются горою - горою хвиля встає. Волосы горой стояли - волосся їжилося, волосся дубора йшло, до-гори стояло. Грива горой - грива дибом (дубом) стала. Пир горой - бенькет на всю губу, на славу. Стоять за кого горой - розпинатися за кого (и за ким);

2) (берегом, сухим путём) - берегом, горою, суходолом, грудком.

* * *

1) гора (ум. гірка, гіронька, гірочка), бескид (р. -ду). Гора лишённая растительности - лиса гора, лисогора, лисогір (р. -гору). Ледяная (пловучая) гора - льодова (крижана) гора. Крутая гора - крута (стрімка) гора. Отлогая, покатая гора - улога гора, полога гора. Вершина горы - см. Верхушка и Вершина. Склон (склоны) горы - згірок (р. -ку), узбіч (р. узбочи), узгір'я, узбіччя. На склоне горы - на згірку, на узбочі, на узгір'ї, на узбіччі. Подошва горы - низ гори, підошва гори, (обширнее) підгір'я. Отрог горы - віднога. Цепь гор - пасмо гір. Ходить по горам и по долам - ходити горами й долами (долинами), гір'ям і поділлям. В гору (вверх по горе) - на гору, у гору, під гору, до гори. [Підійматися у гору. Коняці під гору важко їхати, не те, що з гори]. Под гору - з гори. По горе - горою, по горі [Дорога йшла горою. Ой чиї то воли по горі ходили]. Через гору - через гору, через верх. Под горой - під горою, попід горою, (обширнее) по-підгір'ю. На горе - на горі. Лежащий, живущий за горами, между горами, на горах, под горою (горами), пред горою (горами) - см. Загорный, Межгорный, Нагорный, Подгорный, Предгорный. Житель гор - см. Горец. Итти в гору (приобретать значение) - іти вгору, силу брати (забирати), у силу вбиватися. Надеяться на кого, как на каменную гору - покладатися на кого мов на твердий мур, цілком (як на себе) здаватися на кого, цілком увіряти (звірятися) на кого. Не за горами - незабаром, незабавом, невдовзі, невзадовзі. Как гора с плеч - як камінь із серця, з плечей (з пліч). Гора родила мышь - могила мишу породила, з лемеша вийшла швайка;

2) (масса: чаще горы) купа, сила (силенна), безліч. Гора денег, гора бумаги, горы книг и т. д. - купа (сила силенна, безліч) грошей, паперу, книжок, ціла гора паперу. Сулить золотые горы - золоті гори обіцяти, кози в золоті показувати кому. Горою, нар. -

1) горою, як гора. Волны, поднимаются горою - горою хвиля встає. Волосы горой стояли - волосся їжилося, волосся дубора йшло, до-гори стояло. Грива горой - грива дибом (дубом) стала. Пир горой - бенькет на всю губу, на славу. Стоять за кого горой - розпинатися за кого (и за ким);

2) (берегом, сухим путём) - берегом, горою, суходолом, грудком.

* * *

1) гора́

2) (нагромождение, куча чего-л.) ку́па, гора́; ( множество) бе́зліч, -і, си́ла, си́ла-силе́нна; диал. ва́лява

достать

1) (до чего, куда) сягати, сягнути, досягати, досягти, достягати, достягти (чого, до чого, куди). [І далеко сяга рушниця? - Ген до того дуба сягнула. На кілку висіли віжки, - Демко досяг їх рукою й зняв]. Достать дно где - ґрунтувати, зглибити що. [Місця того ніхто не зґрунтує. Мудрець своїм розумом зглибив землю, обняв небеса]. См. ещё Достигать 3;

2) (з)добувати, (з)добути що и чого, (з)добуватися, (з)добутися на що, чого, діставати, дістати, роздобути, -ся, доскочити, доп'ясти, запобігти чого, (о многом) подоставати, поздобувати. [Панували, добували і славу, і волю (Шевч.). Грошей нема, не добувся (Квітка). А ти ось ніяк не роздобудешся ні на що, щоб почати господарювати (Квітка). Доскочив я собі шматок м'ясця (Греб.). Запобіжиш його як золота, а не збудеш як ворога (Г. Барв.). Таки доп'яв собі жінку і хорошу, і багату. Ото подоставали усього, почали обід варити]. См. ещё Достигать 2;

3) доставать откуда, из чего - виймати, ви(й)няти, добувати, добути, видобувати, видобути, (снимать) здіймати, зняти. [Із торбини прездоровий пиріг добуває (Рудан.). Видобув він з кешені конвертика]. -вать раков из их нор - печерувати, видирати - раки. -вать невод, сети из воды - вибирати;

4) (быть достаточну) вистачати, вистачити, вистарчати, вистарчити, ставати, стати. [Виста(р)чило на юшку, виста(р)чить і на петрушку. Щось ссало серце, чогось не ставало (Коцюб.). Ще трьох карбованців не стає]; срв. Хватать. Не доставать - не ставати, бракувати, хибувати. Чего кому не достаёт - що (или чого) кому бракує.

* * *

несов.; сов. - дост`ать

1) ( брать) дістава́ти, діста́ти и мног. подостава́ти; ( извлекать) вийма́ти, ви́йняти и мног. повийма́ти

2) ( дотягиваться) дістава́ти, діста́ти, досяга́ти, досягти́ и досягну́ти, сяга́ти, сягну́ти

3) ( приобретать) дістава́ти, діста́ти, здобува́ти, здобу́ти, добува́ти, добути (що); ( с трудом) роздобува́ти, роздобу́ти (що); добува́тися, добу́тися (чого)

4) ( быть достаточным) вистача́ти, ви́стачити, става́ти, ста́ти; диал. вистарча́ти, ви́старчити