ґаду-ґаду

ІНДУЇЗМ - релігія народів Індії, що сформувалася в серед. І тис. н. е. внаслідок еволюції та злиття ведичної і брагманської традицій. В основу віровчення І. покладено релігійні і філософські ідеї брагманізму. Серед розмаїття богів в І. найбільш шованими є Брагма, Вішну і Шива, які становлять "тримурті" (тріаду) й уособлюють три основні функції - творчу, охоронну і руйнівну. Шанувальники Вішну і Шиви - вішнуїти (вайшнави) та шиваїти утворюють дві основні течії в І. Бог Вішну втілюється в різні образи і має багато імен: Кришна, Будда, Калка. Бог Шива - водночас і носій смерті, і її переможець, він знищує і дарує життя. Для І. характерний культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів, чим врівноважують чоловіче та жіноче начало як у житті Всесвіту, так і окремої людини. І. визнає три шляхи вшанування Бога: праведне життя у відповідності до релігійних настанов; правильне пізнання Бога через філософування і роздуми; наближення до Бога через безмежну любов до нього. Всі об'єкти пошанування в І. - Боги, священні камені, рослини, тварини - мають свої храми, каплиці, вівтарі. В І. відсутня єдина церковна організація, його функціонування забезпечується інститутом жрецтва (храмового та домашнього), авторитет якого зберігається й досі. І. сповідує 85 відсотків населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шри-Ланці, Непалі, Бангладеш, деяких країнах Африки. Є прихильники і серед європейців (зокрема, українців) та американців, які сповідують його зазвичай у реформованих чи модернізованих варіантах.

МОРАЛЬНІСТЬ - буттєвий корелят моралі, що визначає спосіб, рівень і межі впливу її норм на реальне людське життя. Розрізняють два конкретніших значення терміна "М." 1) Якісна характеристика певної системи соціальних або міжособистісних стосунків під кутом реалізації в них настанов і цінностей моралі. В цьому сенсі розрізнення моралі й М. встановив і обґрунтував Гегель. У "Філософії права" (1821), вибудовуючи тріаду етапів розвитку об'єктивного духу, Гегель першим (як тезу) наводить право, що постає чистою об'єктивністю, наявним буттям свободи "у зовнішньому". Мораль (антитеза) - суб'єктивна свідомість індивіда, яка базується на свободі волі й охоплює його переконання, мотиви поведінки, мету і наміри. Дійсна свобода досягається через синтез права й моралі - в М. У філософії зміст поняття М. визначається подвійним чином. По-перше, це звичай як стійка форма поведінки, що є історичним попередником моралі; по-друге, опосередковані мораллю конкретні обов'язки перед державою, соціальним станом, сім'єю. Представники сучасної етики, звертаючись до гегелівського поняття М., або "субстанційної М.", зазвичай акцентують увагу на моменті зв'язку з історично-конкретними формами людського співжиття, що обумовлюють специфічний, особливий характер моральних зобов'язань і орієнтацій індивідів. Антитезою М. в такому разі постає т. зв. макроетика, або універсалістська мораль (Апель, Габермас та ін.). 2) Сфера внутрішнього, душевно-духовного самовизначення і ціннісної орієнтації людської особистості за межами належного - безальтернативно визначеного нормами і приписами моралі. Коли предметом уваги виявляються пошуки і рішення окремих людей, спрямованість їх переживань, що не передбачає однозначних оцінок, то йдеться не про мораль, а саме про М. Розвиток моральної культури передбачає відкритий обопільний процес взаємозбагачення моралі й М. в обох зазначених конкретних виявах останньої Р. озрив між мораллю й М. засвідчує кризовий стан суспільства; разом з тим, перетворення живої, дієвої М. на простий зліпок з наявної системи моральних норм позбавило б людину здатності засвоювати історичний і соціальний досвід, творити нові форми морального спілкування.