секрет

1) ( таємниця) secret; secrecy

2) військ. listening post

1) ( тайна) секре́т

2) воен. секре́т

საიდუმლო

сакрэт

sır

1) ( чимсь із кимсь) to share (smth. with smb.); ( повідомити) to tell (smb. smth.; smth. to smb.); (про секрет, переживання) to confide (smth. to smb.)

2) ( ділитися без остачі) to divide (by)

3) ( роз'єднуватися) to divide ( into), to separate

1) ( зупинитися) to stop; (про машину тж.) to pull up

2) ( вставати) to stand, to take one's stand; to rise; ( на щось) to place ( to put) oneself, to get upon

3) ( робитися) to become, to get, to grow, to wax, to turn

4) (розпочинати, приступати) to set about, to start

5) тк. док. ( почати) to take to, to begin

6) ( вистачати) to suffice, to be sufficient, to do

7) тк. док. ( бути) to be

8) to cost

9)

см. виказувати

1) вы́сказать

2) ( обнаруживать) вы́казать

3) ( разоблачать) обличи́ть; ( указывать) вы́дать; (секрет, тайну) вы́болтать, проболта́ть

1) выска́зывать, вы́сказать

2) ( обнаруживать) выка́зывать, вы́казать; (только несоверш. раскрывать) облича́ть

3) ( разоблачать) облича́ть, обличи́ть; ( указывать) выдава́ть, вы́дать; (секрет, тайну) выба́лтывать, вы́болтать, проба́лтывать, проболта́ть

1) расплеска́ть, расплесну́ть; ( мелкими каплями) разбры́згать, разбры́знуть

2) ( делать плоским) расплю́щить; расплю́снуть

3) (разглашать секрет, тайну) разболта́ть

1) расплёскивать; ( мелкими каплями) разбры́згивать

2) ( делать плоским) расплю́щивать

3) (перен. разглашать секрет, тайну) разба́лтывать

1) расплёскивать, расплеска́ть, расплесну́ть; ( мелкими каплями) разбры́згивать, разбры́згать, разбры́знуть

2) (соверш. только розплеска́ти: делать плоским) расплю́щивать, расплю́щить; соверш. расплю́снуть

3) (перен., несоверш. только розпле́скувати; соверш. только розплеска́ти: разглашать секрет, тайну) разба́лтывать, разболта́ть

Франко, Іван Якович (1856, с. Нагуєвичі Львівської обл. - 1916) - укр. письменник, філософ, громадський діяч С. еред філософських інтересів Ф. вирізняються історіософія, філософія культури і філософська антропологія, естетика, етика, соціальна філософія. Політичну діяльність починав як радикал-соціаліст, поділяв і пропагував соціально-економічне вчення марксизму, водночас заперечуючи революційне насильство ("диктатуру пролетаріату") і віддаючи перевагу еволюційним шляхам утвердження соціалістичного ладу. Філософські погляди Ф. зазнали політичного впливу парадигми європейського позитивізму. Проте завдяки універсальній ерудиції і на підставі великої кількості власних економічних, історичних, етнологічних, культурологічних, фольклористичних та літературознавчих досліджень Ф. виробляє нові підходи до розуміння історичного процесу як суперечливої єдності прогресу і регресу, наголошує на релятивності історичного знання, відкидає утопічну віру у можливість однозначного передбачення перебігу історичного руху. Визначальною рушійною силою історії Ф. вважав культуру, котра являє собою "людське обличчя" історії. Культуроцентризм історіософії Ф. тісно пов'язаний з його філософсько-антропологічними ідеями: вирішальним критерієм у визначенні рівня цивілізації є, за Ф., емансипація "людської одиниці", її тіла і духу, потреб, бажань і вірувань; саме вона є "ядром всіх інших емансипацій" В. ільний розвиток людської особистості як втілення загальнолюдських цінностей та ідеалів Ф. розглядав у нерозривному зв'язку з повноцінним життям і розвитком нації. Конечною умовою здобуття Україною державної незалежності і політичної самостійності в колі інших цивілізованих націй Ф. вважав розв'язання завдання - "витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм", здатний плідно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки і, в свою чергу, збагачувати їх своїми досягненнями. На противагу популярній в укр. суспільній думці тезі про самодостатність народних низів, передусім селянства як суб'єкта історичного процесу в Україні (Драгоманов, Грушевський), Ф. всебічно обґрунтував ідею цілісності укр. нації як громадянського суспільства, де мають право на повноцінне існування всі стани і верстви, що відповідають певним функціям народного життя І. сторично зумовлена відсутність вищих, імущих і впливових верств в Україні відштовхнула, на думку Ф., укр. народ від цивілізації і на сотні років зрекла його на національне приниження та неволю. Соціально-філософська доктрина Ф. у зрілий період його діяльності дедалі більше набувала ліберально-демократичного спрямування, хоч і не була позбавлена певних парадоксів. Адже високо цінуючи ліберально-демократичні завоювання розвинених європейських держав, навіть віддаючи перевагу половинчатій демократії Австро-Угорської конституційної монархії перед самодержавним деспотизмом Росії, Ф. розумів нездійсненність будь-яких ліберально-демократичних соціальних програм на теренах роз'єднаної України, де панувала лише "демократія для багатих", а народні маси, цебто весь укр. народ, був приречений на культурну відсталість і моральну деградацію. Тому численні наукові праці і публіцистичні виступи Ф. гостро таврують соціальну несправедливість існуючого ладу, трагічними нотами відлунюють у його художніх творах. Оригінального екзистенційного сенсу філософські ідеї Ф. набули в його художніх творах (передусім у філософських поемах "Похорон" і "Мойсей"), де соціально-філософські проблеми осмислюються в морально-етичному і глибоко особистісному плані, невіддільному від естетичного переживання тих чи тих життєвих колізій. Саме у цій площині розв'язуються проблеми взаємин народного поводиря і маси, вирішальної ролі духовності у перетворенні розпорошеної юрби на "люд героїв" - народ самодіяльних особистостей, об'єднаних спільними ідеалами, спроможний мужньо долати трагічні перипетії своєї історичної долі Е. стетичні погляди Ф. еволюціонували від спрощеного розуміння соціальної заангажованості мистецтва та позитивістської редукції художнього процесу ("науковий реалізм" як художній метод) до обґрунтування ідейності художнього твору як естетичного виразу творчої індивідуальності автора. Спираючись на праці естетиків і психологів позитивістської орієнтації - Вундта, Фехнера, Дессуара, Тенатаін., Ф. вперше впровадив в укр. естетику детально розроблену ним концепцію двох взаємопов'язаних рівнів психічної діяльності людини - свідомого й позасвідомого ("верхня" і "нижня" свідомості). Розглядаючи значення "нижньої" свідомості (де накопичуються здобутки тисячолітньої культурної праці людського роду та індивідуального досвіду людини, які з часом тонуть "в глибокій криниці нашої душі", але, виринаючи до "верхньої" свідомості, кермують поведінкою людей) як загальнокультурний феномен, Ф. тим самим накреслив перспективні підходи до філософсько-культурологічних та філософсько-антропологічних досліджень. Проте головну увагу Ф. привернула роль позасвідомого шару психічної діяльності у мистецькій, переважно поетичній, творчості, адже поети є копачами "захованих скарбів" "нижньої" свідомості, що за допомогою раціонально виваженої майстерності митця стають надбанням широкого загалу. Характерною рисою естетики Ф. є розгляд художнього процесу в культурному контексті. Естетичні погляди Ф. мали міцне опертя в багатогранних дослідженнях в галузі історії світової і укр. літератури (давньої і новочасної), фольклористики, історії і теорії культури, а естетичні принципи були дороговказом інтенсивної літературнокритичної діяльності письменника, слугували теоретичною основою у головній для Ф. сфері творчості - красному письменстві.

[br]

Осн. тв.: "Мислі о еволюції в історії людськості" (1881 - 1882); "ЛесяУкраїнка" (1898); "Із секретів поетичної творчості" (1898 - 1899); "Похорон" (1899); "На склоні віку" (1900); "Поза межами можливого" (1900); "Принципи і безпринципність" (1903); "Що таке поступ?" (1903); "Мойсей" (1905); "Одвертай лист до галицької української молодежі" (1905); "Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова" (1906).