правовий

ПРАВОВИЙ КРИТИЦИЗМ - напрям у філософії права. Виник у 70-х рр. в США і Великій Британії як ліворадикальне відгалуження реалізму правового. З позицій філософських ідей марксизму, аналітичної філософії, критичної соціальної теорії Габермаса П.к. аналізує проблеми співвідношення політики і права, ідеології і права, соціальної сфери і права. Намагається довести суттєву невизначеність сучасних правових систем, випадковий характер багатьох правових норм і принципів, їх політичну заангажованість, легітимацію правом соціальної несправедливості (Даксбері, Фіцпатрик, Хант, Келман, Унгер). До П.к. прилягає правовий фемінізм і правовий критицизм расової зорієнтованості.

ПРАВОВИЙ ПРАГМАТИЗМ - напрям у філософії права, який виходить із трактування істини не як відношення правового знання до реальності, а як оцінки обґрунтованості його структури та практичної ефективності панівних правових норм. П.п. заперечує існування абсолютних правових норм, однозначно прийнятних для всіх суб'єктів права, і доводить необхідність будувати розуміння права та вичленування його норм на основі аналізу правозастосування і судової практики, особливо за умов існування альтернативних правових теорій. Традиційний П. п. (Пірс) звертається до ідеального поняття правової істини як результату нескінченного самокорегування і правильного використання раціонального методу правового аналізу С. учасний правовий прагматизм (Рорті) ототожнює істинне з адекватно обґрунтованим в контексті практичного використання правових норм.

ПРАВОВИЙ РЕАЛІЗМ - напрям у філософії, що намагається побудувати свої уявлення про природу і функціювання будь-якої правої системи на основі вивчення емпірично фіксованих дій правових інститутів і індивідів, не зводячи його до логічного аналізу фактичних правових ситуацій. Виник як альтернатива правовому формалізмові. П.р. шукає не обґрунтування діючих правових систем в моральних імперативах, а акцентує увагу на соціальній обумовленості права, на розробці концептуальних засобів опису і пояснення запроваджених юридичних систем, що випливають з правової практики. Виділяють два різновиди П.р. Американський (Холмс, Ллевелін, Франк) зосереджується на фактичних обставинах запровадження законів, застосування правових норм і їх залежності від особистісних моральних і політичних факторів. Крайня форма амер. П.р. відома як правовий критицизм. Скандинавський (Олівекрона, Росс) дає філософське обґрунтування юридичних систем на основі практичної дії правових норм, а самі правові норми розглядає як породження синтаксичних імперативних форм сучасного законодавства. П.р. наголошує на інтерпретативному характері правових норм і правових фактів, що дозволяє використовувати право як засіб політичних маніпуляцій. Підриваючи довір'я до об'єктивності правових норм і принципів, П.р. підготував ґрунт для виникнення правового економізму, правового фемінізму, юрименрики, судового біхевіоризму.

ПРАВОВИЙ ЕКОНОМІЗМ - напрям у філософії права, який для аналізу правових принципів і норм, оцінки ефективності правових систем звертається до економічних факторів і утилітаристських міркувань, теоретичних і емпіричних методів економічної науки. Найвпливовішим представником П.е. є Познер. П. е. вважає існування тих чи тих правових систем і відповідних їм правових інститутів, судових рішень із загальноправових питань виправданим, якщо їх функціювання забезпечує максимізацію матеріальних вигод і упередження або мінімізацію матеріальних втрат індивідів чи суспільства в цілому. При цьому припускається, що механізм вільного ринку створює необхідні передумови для добровільної і справедливої реалізації кожним індивідом своїх уподобань і устремлінь, зростання суспільного багатства і щастя. Для оцінки економічних ситуацій, що складаються після прийняття відповідних законодавчих актів, дій уряду та судових інстанцій і порівняння їх з попереднім економічним станом, вводяться певні критерії. Існування ефективної економіки П. е. пов'язує з правовим регулюванням підприємницької діяльності та відшкодування ними втрат, заподіяних людині, суспільству чи природі (Пігу), розподілом прав власності в умовах вільного ринку (Коуз). Досягненнями П. е. вважається також експлікація загальноправових понять "розумна обережність", "ділова недбалість" тощо, дослідження антимонопольного права. П. е. критикується іншими напрямами філософії права за абсолютизацію вартісно-грошових відносин, зведення правового підходу до економічного.

ПРАВОВИЙ КРИТИЦИЗМ РАСОВОЇ ЗОРІЄНТОВАНОСТІ - напрям у філософії права, що виріс з правового критицизму і є ідейним відображенням руху за рівні громадянські права в США. Трактує діючу правову систему як таку, що неадекватно відбиває світобачення, інтереси та цінності білої раси і є несправедливою щодо інших рас та національних меншин, світобачення і стереотипи поведінки яких не враховуються. Обстоює необхідність створення правової системи, що усуває расову і етнічну дискримінацію в американському суспільстві, враховує відмінності політичного бачення світу, сприйняття права і правових інститутів расово-етнічними більшістю і меншістю, забезпечує взаємне порозуміння між ними (Белл, Креншоу, Уїльямс).

ПРАВОВИЙ ПОЗИТИВІЗМ - напрям у філософії права, що здійснює осмислення та обґрунтування такого права, яким воно є насправді, а не яким має бути, на підставі аналізу емпіричних фактів формування і фунціювання юридичних систем та відповідних їм інститутів. На відміну від правового натуралізму, П.п. розмежовує право і мораль, визнає існування права лише як права позитивного, тобто як конкретних діючих юридичних систем, що виражаються засобами специфічних мов і оцінюються за формальними ознаками, а не моральними вимогами чи критеріями. Джерелом позитивного права виступає воля суверена або суспільства, зафіксована в суспільному договорі. Сама юридична система являє собою ієрархічну систему правових норм, що мають приписувальну силу Р. озквіт П.п. припав на XIX ст. і був пов'язаний із потребою подолати методологічні труднощі, що виникли через неможливість "дедуктивного виводу" юридичних наслідків із природничо-правових гіпотез. Існують певні модифікації П.п.: аналітичний (Бентам, Остин) - застосовує логічний підхід до аналізу усталених юридичних систем, правових понять і методів; історичний (Савіньї) - акцентує на самобутності юридичних систем окремих народів, обумовлених їхнім власним соціокультурним досвідом; "нормативний" (Кельзен) - прагне обґрунтувати систему правових норм шляхом послідовного зведення їх до деяких "базових норм". Сучасний П.п. (Харт) дещо пом'якшує вимоги класичних постулатів, залучивши до аналізу позитивного права, зокрема, герменевтичні методи.

ПРАВОВИЙ ПОСТМОДЕРНІЗМ - напрям у філософії права, який розглядає природу правового знання та передумови його істинності, раціональну та емпіричну обґрунтованість, процес правової аргументації з позицій, що виходять за межі постулатів модерністської західної філософії і спираються на засади філософського модернізму. В П.п. процес правової аргументації в широкому розумінні постає у вигляді пошуку беззастережних підстав для обґрунтування правових суджень і переходу від одних тверджень до інших (Патерсон). Ці підстави мають вписуватись у соціально-історичний контекст минулої, теперішньої та майбутньої правової практики і випливають із неї. Так, при обґрунтуванні норм конституційного права США виділяється шість форм аргументації, які повинні узгоджуватися між собою: історична, що звертається до намірів законодавців; текстуальна, що спирається на характер мовного виразу; доктринальна, що використовує правові теорії і правові прецеденти; етична, що випливає з моральних переконань; структурна, що фіксує відношення між конституційними інститутами; прагматична, що виходить із балансу витрат та вигод від введення правових норм (Боввіт, Рознер). Окреслена система форм правової аргументації не вважається самодостатньою, оскільки допускає ряд неперевірених припущень.

ПРАВОВИЙ ФЕМІНІЗМ - напрям у філософії права, що вийшов із правового критицизму і розглядає право з позицій феміністської ідеології. Трактує існуюче право як відображення світобачення, інтересів і цінностей чоловіків і тому несправедливе щодо жінок. Виходячи з відмінностей між чоловіками і жінками, П. ф. розглядає шляхи і способи реформування права, подолання жіночої дискримінації та створення справедливих щодо жінок правових систем. Акцентує увагу на специфічних "жіночих" проблемах (аборти, суррогатне материнство, сексуальне насильство тощо) і піддає критиці існуючі правові погляди і норми, що регулюють ці проблеми (Сміт, Крамер, Мак-Кіннон).

див. натуралізм правовий

НАТУРАЛІЗМ ПРАВОВИЙ - напрям у філософії права, що ґрунтується на ідеї існування поряд з правовими нормами реальних юридичних систем принципів природного права, які регулюють колективну та індивідуальну поведінку людей безпосередньо чи опосередковано через юридичні системи і виступають позаправовими стандартами їх оцінки. Н.п. порушує низку філософських проблем щодо походження, характеру і форм маніфестації принципів природного права, способів виявлення і розв'язання суперечностей між вимогами природного права і юридичними системами, взаємовідношень права з релігією, мораллю, політикою тощо. Традиційний Н.п., що був панівним до серед. XX ст., стверджує, що принципи та категорії природного права випливають із "справжньої" іманентної природи людини і суспільства, характеризуються незмінністю, позаісторичністю та незалежністю від суб'єктивних факторів, відіграють визначальну та оцінювальну роль щодо останніх, виступають регулятивами реально існуючих юридичних систем, зокрема, у вигляді принципів справедливості, загальної обов'язковості, рівності перед законом. Норми природного права існують як наслідок природного порядку, дії законів природи (Цицерон, Аристотель, Гоббс, Локк) або як запроваджені Богом, Творцем світу і людини (Тома Аквінський, Августпин, Лютпер). Відповідно до цього вирізняються два способи пізнання принципів природного права: людський розум і релігійне одкровення. Особливо багато уваги приділяється цим питанням в християнських версіях Н.п. Традиційний Н.п. історично змінювався. Зокрема, якщо в Середні віки мета природного права вбачалася в зорієнтованості колективної та індивідуальної поведінки на добро, то в Новий час вона полягає в усталенні меж для вільної реалізації індивідами своїх цілей. Для сучасного Н.п. характерним є виведення принципів і норм природного права із етичних, соціальних та політичних теорій. Необхідною умовою продуктивного функціювання будь-якої юридичної системи є врахування потреби у співробітництві та взаємних зобов'язаннях суверена і виконавця, законодавця і громадянина, а також міжособистісних взаємин, ефективності суспільних інститутів (Фуллер) В. исувається вимога моральної оцінки правових систем і окремих законів О. станні повинні містити правові норми, що дозволяють найповнішу моральну інтерпретацію, зокрема, судових рішень (Дворкін).

правовий

правовий