правильний

1) ( вірний) right; ( без помилок) correct, just, accurate, sound; ( про будову тіла) normal

2) (закономірний, регулярний) regular, just

3) грам. regular

4) мат. ( про дроби) proper; ( про багатокутник) rectilinear, rectilineal

1) пра́вильный; (соответствующий действительности) ве́рный

2) справедли́вый

3) пра́вильный

1) foremny

2) prawidłowy

სწორი, მართებული

права

правы

doğru

Сковорода, Григорій Савич (1722, с. Чорнухи Полтавської обл. - 1794) - укр. філософ, письменник. Народився в козацькій родині. Закінчив сільську школу, після чого у роках 1734-1741, 1744 - 1745 та 1751 - 1753 навчався у КМА, де здобув ґрунтовну, в т.ч. й філософську освіту. У 1745 - 1750 рр. С. разом з посольською місією генерал-майора Вишневського відвідав Токай (Угорщина), Офен (Буду), Пресбург (Братиславу), Відень, імовірно Італію та Німеччину. Повернувшись в Україну, од 1753 р. викладав поетику у Переяславському колегіумі. Застосований С. новий метод навчання й виховання, що полягав в індивідуальному підході до своїх учнів з метою виявлення і плекання їхніх вроджених здібностей, спричинився до ускладнення його стосунків з єпископом Никодимом Стрибницьким та до звільнення з колегіуму. У 1757 - 1759 рр. С. працює домашнім учителем у дідича Степана Томари, у 1765 - 1766 рр. викладає у Харківському колегіумі. Впродовж цього часу подорожує до Москви, пішки обходить усю Слобідську Україну, 1764 р. відвідує Київ, де відмовляється від пропозиції ченців Києво-Печерської лаври вступити до монастиря. Зрештою залишає викладацьку працю в Харківському колегіумі і обирає життя мандрівного філософапроповідника. Філософія С. належить до загальноєвропейської філософської традиції і водночас є закономірним наслідком розвитку укр. думки XVI - XVIII ст. У його спадщині присутні ідеї Античності, патристики, нім. містицизму Ч. астково відчувається вплив Вольфа, Спінози, Мальбранша. Очевидним є тяжіння С. до укр. містичної традиції у філософії, що виявилося, зокрема, у вченні про духовне Преображення людини; про життя в істині. Характерними рисами філософії С. є її діалогізм і бароковий символічно-образний стиль мислення. Засадничою є концепція про дві натури і три світи, найважливішою проблемою - проблема людського щастя З. гідно з концепцією С. про дві натури і три світи, світ складається з двох натур - видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. Вчення про дві натури пов'язане з концепцією про три світи, яка все існуюче поділяє на три види буття, або світи - великий (макрокосмос), малий (мікрокосмос) і символічний - Біблія. Шлях пізнання невидимої натури - Бога через пізнання людиною самої себе, своєї "внутрішньої людини", на думку С., можливий і єдино правильний. Це переконання ґрунтується на засадничій тезі його філософії про паралелізм у структурі трьох світів: макро-, мікрокосмосу і Біблії. Виходячи з неї, С. вважав "внутрішню людину" водночас індивідуальною й надіндивідуальною (космічною). Людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи, а розшифровування біблійної символіки водночас із відчайдушною боротьбою людини із власною "злою волею" скеровує її на правильний шлях пошуку Бога - невидимої натури, тобто істини і добра. Розв'язання проблеми щастя С. бачить через нове народження людини, що має ознаки містичного переображення, розкриття її божественної суті, виявлення закладеного у неї Богом таланту, що забезпечуєш, зрештою, працю за покликанням. С. був переконаний, що духовне відродження людей, здійснення ними спорідненої праці автоматично призведуть до злагодженого функціювання суспільства. Філософії С. властиве зосередження на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці, акцентування і піднесення в людині її духовної першооснови.

[br]

Осн. тв.: "Наркіс. Розмови про те: пізнай себе" (1798); "Вступні двері до християнської добронравності" (1806); "Байки харківські" (1837); "У богий жайворонок" (1837); "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною, про це: легко бути добрим" (1839); "Сад божественних пісень" (1861); "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир)" (1894); "Розмова, названа алфавіт, або буквар миру"; "Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто ікона Алківіадська" (1894); "Вдячний Єродій" (1894); "Суперечка біса з Варсавою" (1912); "Діалог. Назва його - потоп зміїний" (1912) та ін.

1) ( відданий) faithful, true, loyal, staunch, devoted, trusty

2) (правильний, точний) true, correct, right, exact, precise, just

3) ( надійний - про засіб) sure, reliable, unfailing, real, infallible

4) ( неминучий) certain, sure

1) ( шріт) ( small) shot

2) мат. fraction

3) ( переривчасті звуки) tapping; drumming

1) ( упевнений) sure, confident, positive ( чогось - of)

2) ( точно визначений) definite, determinate, determined, specific

3) ( деякий) certain

4) ( правильний) true, correct, right

5) (про людину, засіб, спосіб) sure, trustworthy, unfailing, infallible

1) drawing near; approach

2) ( сукупність прийомів) approach; mode, manner, way ( method) of approach; ( точка зору) point of view

1) ( зручний) proper, suitable, due, opportune; seasonable, timely, well-timed; ( сприятливий) favourable

2) (про докази, зауваження - правильний) right, correct; ( справедливий) just; (істотний, суттєвий) essential

sadıq; doğru (правильний)

ДГАРМА (санскр. - те, на чому тримається Космос, мораль, обов'язок, сутність, божественний закон, порядок, закон буття, віра, справедливість, істина, об'єкт думки, елемент буття, елемент свідомості тощо) - ключове поняття всієї інд. релігійної філософської традиції. Еквівалент Д. відсутній, у зв'язку з чим переклад здійснюється відповідно до контексту. Цей момент додатково засвідчує всю складність та багатозначність розуміння Д., що розглядається як сукупність встановлених правил, передусім ритуальних, дотримання яких є необхідною умовою підтримання космічного порядку. Як основа світобудови Д. невіддільна від Істини. В суспільстві вона стосується сфери надіндивідуальних норм життя, виступаючи одним із понять, що складають триваргу (разом із вигодою та задоволенням чуттєвих бажань). Звідси походить і самоназва індуїзму - санатана-Д., тобто вічна Д. З огляду на певний стан душі та його наслідки, Д. зумовлює і спосіб поведінки, найбільш сприятливий для духовного зростання, навертає на правильний і праведний шлях.

ЛОГІКА ФОРМАЛЬНА - наука, яка вивчає форми (схеми, способи) різноманітних міркувань. Її головна мета полягає в обґрунтуванні правильності чи неправильності способів отримання нового знання із уже наявного знання в процесі міркування. Будь-яке міркування складається з двох частин: засновків та висновку. Логіка як наука не займається встановленням їх істинності та хибності. Однак, якщо міркування побудоване правильно і при цьому воно спирається на істинні засновки, то його висновок завжди буде безумовно істинним Я. кщо ж правильний спосіб міркування застосувати до хибних засновків, то в результаті можна отримати як істинний, так і хибний висновок. Логічна форма міркування, його схема не залежить від його змісту. Логіку не цікавить, про що йдеться в міркуванні, її завдання - аналіз того, як воно побудоване. Схема міркування може бути правильною чи неправильною незалежно від його змісту. Розрізнення між змістом та формою міркування в логіці проводиться на основі застосування формального методу, який полягає в тому, що змістовним компонентам міркування ставляться у відповідність їх формальні аналоги. Для цього створюються спеціальні штучні мови, які отримали назву формалізованих (формальних) мов логіки. Ці мови будуються за строгими правилами, серед яких розрізняють правила утворення виразів (формул), правила перетворень виразів (формул) і правила інтерпретації виразів (формул). Формальний метод є основним методом сучасної логіки.