-
1 повелевать
повелеть1) кому что - веліти, звеліти, повелівати, повеліти, загадувати, загадати, наказувати, наказати кому що. Срв. Приказывать. [Повелів нам любитися, тепер розлучаєш (Чуб.). Звели нам на ворога стати]. Обычай -вает - звичай велить. Мой долг мне это -вает - мій обов'язок мені це наказує (велить);2) -вать кем - панувати над ким, обладувати ким, верховодити (над) ким. -вать народом, государством - обладувати народом, державою.* * *несов.; сов. - повел`еть1) ( кому-чему что) велі́ти несов., сов., звелі́ти (несов.), повеліва́ти, повелі́ти; ( приказывать) нака́зувати, наказа́ти2) (кем-чем - несов.) панува́ти (над ким-чим); ( править) керува́ти (ким-чим)
См. также в других словарях:
повелѣвати — ПОВЕЛѢВА|ТИ (797), Ю, ѤТЬ гл. 1.Приказывать, повелевать: правовѣрью же поборьникъ Феѡдоръ. не преста˫аше твор˫а ѡбычьны˫а… мч҃тль. понѥ же ни тьрпѣти мога. ˫ако же бѣ дьрзновѣниѥ мѹжа. повелѣваѥть съ тъщааниѥмь ѥго изгнати из вѹзанти˫а и въ… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
повелівати — дієслово недоконаного виду … Орфографічний словник української мови
повелівати — а/ю, а/єш, недок., повелі/ти, лю/, ли/ш, док., книжн. 1) тільки недок. Правити, розпоряджатися, керувати. 2) Наказувати, давати розпорядження. || із запереч. част. не. Забороняти, не дозволяти … Український тлумачний словник
повелѣваѥмыи — (20) прич. страд. наст. к повелѣвати. 1.Предписываемый: не се есть повелѣваѥмо ˫а(к) же подобаеть праз(д)нѹ лежати. (αἰνιττομένου) ПНЧ к. XIV, 139г; ни жидо(м) ѥдинѣмъ въ ер(с)лмѣ палестiнѣ повелѣваѥмо ѡ брашнѣ(х) и жертвахъ окроплѧющи(х) телеса… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
повеліти — див. повелівати … Український тлумачний словник
въсѣвати — ВЪСѢВА|ТИ (6*), Ю, ѤТЬ гл. 1. Сеять, высеивать. Образн.: Ни бо пр҃рчьстви˫а токмо исполнѩше. ни повелѣнь˫а въсѣваше истиньна (ἐφύτευε) ПНЧ XIV, 101а; сама же та дѹша тонъка и легъка. мѹдърость ѿ б҃а приѥ(м)лющи… и мозгъ главныи грѣющи. ту ѹмны˫а… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
времѧ — ВРЕМ|Ѧ (> 1000), ЕНЕ с. 1.Одна из форм существования материи: Не възможьно оубо рече. вне же врѣмѩ суть в мирѣ быти КР 1284, 358в; второѥ [в троице] ѥдиносоущьствьно оц҃ю и числоу и времени вышьша соуща нарицаѥть (χρόνων) ГА XIII XIV, 222а;… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
оброучатисѧ — ОБРОУЧА|ТИСѦ (6*), ЮСѦ, ѤТЬСѦ гл. Объявляться женихом, невестой: глава же реченыихъ. аще законъмь обрѹчаѥтьсѧ на бракъ. отъвьрзесѧ вьсѧ вьселѥна˫а (ὁρμᾶται πρὸς τὸν γομον) ΚΕ XII, 204а; и д҃ву собѣ обруча˫а рачите(л) х(с)мь обручаетсѧ.… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
наказати — I = наказувати (віддати наказ, дати розпорядження що н. зробити), веліти, звеліти, повеліти, повелівати; розпорядитися, розпоряджатися (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); скомандувати (коротко і владно); сказати (дати… … Словник синонімів української мови
высити — ВЫ|СИТИ (7*), ШОУ, СИТЬ гл. 1. Возвышать: како неѡсуженоѥ послушаниѥ. высить васъ. (ἀνυψοῖ) ФСт XIV, 116в; Держима разумѣютсѩ пребывающа и высѩща д҃шю а реку добродѣтелми. иже и нрави гл҃ютьсѩ. ГБ XIV, 83б; не въсхощѣте повелѣвати. ни паствити… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
написовати — НАПИС|ОВАТИ (6*), ОУЮ, ОУѤТЬ гл. 1.Писать, переписывать: и божи˫а ѥго словеса по харъти˫амъ написовати. СбТр XII/XIII, 184 об.; ово ѹбо держати. ово же владѣти. ово повелѣвати дани. ово же написовати. (ἀπογροφεσϑαι) ГБ XIV, 208а; || подписывать:… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
