мудрец

мудрець (р. мудреця и (зап.) мудрця), мудрий (-рого), (насм.) мудрагель (-ля). [Ідумейські Таманці славні були своїми мудрецями (Куліш). Ні дурень, ні мудрий нічого не знає (Шевч.)]. На всякого -ца довольно простоты - кожен мудрий свого дурня знайде.

* * *

мудреців (-цева, -цеве).

Діоген Лаертський (пер. пол. ПІ ст.) - автор єдиної з античних історій філософії, що збереглася до наших днів і обіймає майже весь період розвитку античної думки. Його твір "Про життя, вчення та вислови славетних філософів" складається з 10 книг. В ньому історія античної філософії подана як розгортання двох ліній спадковості: "іонійської" та "італійської". (Теми книг: І - еллінські мудреці; II - іонійські космологи, Анаксагор, Сократ, та сократики; III - Платощ IV - послідовники Платона по Академії (до Клітомаха); V - Аристотель і перипатетики; VI - кініки; VII - Зенон і стоїки; VIII - Піфагор, Емпедокл, Епіхарм і піфагорейці; IX - Геракліт, елеати,Демокрит, Протагор, скептики; X - Епікур). Він охоплює історію еллінської філософії від напівлегендарних мудреців до Нової Академії, Хрисиппа та Епікура. За викладом матеріалу твір Д.Л. є компіляцією, в якій, здебільшого некритично, опановано близько 200 джерел й описано понад 80 мислителів. Далекий від систематизованості і вельми хаотичний за змістом, твір Д.Л. залишається вагомим першоджерелом з філософії Античності, а у деяких відношеннях (зокрема де стосується текстів Епікура) його значення унікальне.

1. n

1) бот. шавлія

2) мудрець

3) ірон. учений муж

2. adj

1) мудрий, розумний

2) ірон. глибокодумний; що має вчений вигляд

* * *

1) бoт. шавлія

2) = sagebrush

1) іст. синедріон (у стародавній Іудеї)

2) перен. рада старійшин (мудреців)

* * *

1. n

спосіб

2. adj

1) мудрий; велемудрий, умудрений

2) розумний, розсудливий

3) амер., розм. обізнаний, знаючий, поінформований; тямущий

4) амер., розм. зарозумілий; зухвалий, нахабний

5) хитрий; обачний, спритний, проникливий

6) ірон. глибокодумний

7) чаклунський, знахарський

8) із здоровим розумом, поміркований

3. v

показати дорогу; направити; напутити

* * *

1) мудрий, премудрий

2) розумний

3) розважливий, розсудливий

4) cл. обізнаний, тямущий

5) cл. wise guy розумник; обачний; хитрий, вправний; проникливий; собі на умі

6) icт., дiaл. що займається чаклунством

7) нахабний

1. грам.

1) виділяє певний, конкретний предмет, певну особу чи певне явище

2) указує на те, що даний предмет, певна особа чи якесь явище відомі співрозмовникові

3) підкреслює винятковість когось чи чогось

4) визначає родове поняття

5) вживається перед іменниками, єдиними у своєму роді

6) вживається перед прикметником у значенні абстрактного іменника

7) вживається перед іменниками із збірним значенням

8) вживається перед іменником, що означає професію або заняття

9) вживається у сталих сполученнях

10) вживається з прикметниками у найвищому ступені

2. adv

1) тим

2) the... the — чим..., тим

1) мудрий, премудрий

2) розумний

3) розважливий, розсудливий

4) cл. обізнаний, тямущий

5) cл. wise guy розумник; обачний; хитрий, вправний; проникливий; собі на умі

6) icт., дiaл. що займається чаклунством

7) нахабний

1) мисленик, мислитель (-теля), мислець (-слеця). [Вільні мисленики (Н.- Лев.)]. -тель острый (тонкий), проникновенный, глубокий - мисленик бистроумний, проникливий, глибокий;

2) см. Мудрец.

* * *

нахаживать, найти, действ. з.

I. 1) знаходити (в песнях и знаходжати) знайти, находити (в песнях и находжати), найти, (о мног.) познаходити, понаходити кого, що, (редко) повизнаходити що; специальнее: (отыскивать) нашукувати, нашукати, відшукувати, відшукати, вшукати що; (приискивать) винаходити, винайти що; (натыкаться) натрапляти, натрапити кого, що и на кого, на що, надибати и надибувати, надибати, (диал.) нагибувати, нагибати що. [Там втомлені знаходять опочивок (Куліш). Уміла ти матір покинути, умій-же й знайти її! (Квітка). Хоч ти знайдеш з русою косою, та не знайдеш з такою красою (Метл.). Блукав, дороги не знайшов (М. Вовч.). Я знайшов будинок, де він живе (Коцюб.). Якби то далися орлинії крила, за синім-би морем милого знайшла (Шевч.). У Назона теж ти про рибалку спогади знайдеш (М. Рильськ.). Не могла найти для мене слова потіхи (Франко). Стали тії сини до розуму доходжати, стали собі молоді подружжя знаходжати (Метл.). На труп побитий… шукали, та третього дні находжали (Март.). Однослуживців не можна було познаходити (Крим.). Де що було дідівське, - повизнаходила (Г. Барв.). Потім він нашукав свій портмонет і подивився, що в нім є (Крим.). Шукайте скільки хочете, не вшукаєте (Звин.). Коли-б нам слушну винайти годину, то ми поговорили-б про сю справу (Куліш). Не встиг винайти собі якийсь відповідний ґешефт (Франко). Шукає живущої води і не знає, де її натрапити (Мирний). Чув якесь незадоволення, мов не натрапивши на те, що повинно бути його заняттям (Франко). Не міг надибать гарнішого собі зятя (Федьк.). Чудові були пущі, - тепер таких і не надибаєш (М. Вовч.). Якби ти скарб нагибав, то ходив-би ти в саєтах (тонких сукнах) (Грінч.)]. -дить, -ти вкус, приятность в чём - набирати, набрати смаку до чого, розбирати, розібрати смак у чому, знаходити, знайти приємність у чому; срв. Вкус 4. [Зачав набирати смаку до лінивства (Франко). Люди починають розбирати смак в инших промислах (Звин.). Дали мені щось скуштувати; не розібрав я смаку в тому (Звин.). Я не знаходжу приємности в цього роду спорті (В. Гжицьк.)]. -дить, -ти по вкусу кого, что - знаходити (добирати), знайти (добрати) (собі) до смаку (до вподоби), уподобати кого, що. -дить, -ти вновь (потерянное) - віднаходити, віднайти, (о мног.) повіднаходити (загублене). -дить, -ти для себя выражение в чём - знаходити, знайти собі вираз у чому, виливатися, вилитися в чому. [Цей настрій найкраще вилився в організації братства (Рада)]. -дить, -ти выход (исход) в чём - знаходити, знайти вихід (порятунок, раду) у чому, давати, дати собі раду (пораду) з чим; срв. Исход 2. [Знаходить собі раду зовсім реальну, життьову (О. Пчілка)]. -ти в ком друга - знайти в кому приятеля (друга). -дить, -ти себе место - знаходити, знайти собі місце; притикатися, приткнутися. [Молода не сідає за стіл, а де- небудь приткнеться (Полтавщ.)]. Он не -дит себе места - він не знаходить собі місця; він не знає, де приткнутися (де приткнути себе); він ходить, як неприкаяний; він марудиться, він попору не знайде. [Нудився, марудився; чогось хотілося - і сам не знав чого (Свидн.)]. -ти кого своими милостями - вдарувати (обдарувати) кого своєю ласкою. -дить, -ти ощупью - намацувати, намацати, налапувати, налапати, (о мног.) понамацувати, поналапувати кого, що. [Намацав свічку і встромив її в свічник (Велз)]. -дить, -ти приют кому, себе - знаходити, знайти притулок (захист, захисток) кому, собі, притуляти, притулити кого, (себе ещё) притулятися, притулитися. [Де сирота безрідний притулиться? де захисток собі знайде? (Сл. Гр.)]. -дить, -ти путём расспросов - напитувати, напитати кого, що, допитуватися, допитатися кого и до кого, чого. [Приїхали ми, напитали адвоката (Франко). Може-б ви - напитали мені пару курей? (Кролевеч.). Допитався до того багатого купця (Грінч. II)]. -дить, -ти в себе силу для чего - знаходити, знайти в собі силу на що, здобуватися, здобутися на що. [Не раз ми здобувалися колосальну руїнницьку енергію (Ніков.)]. Не -ду слов, чтобы выразить своё возмущение - слів не доберу, щоб висловити своє обурення. -дить, -ти удовольствие (наслаждение) в чём - знаходити, знайти втіху (насолоду) в чому, кохатися (милуватися), закохатися (замилуватися) в чому, тішитися (втішатися), втішитися чим и з чого. -шёл у кого спрашивать! - знайшов, у кого (кого) питатися! було (мав, не мав) у кого (кого) питатися! Вот -шёл кого! - от знайшов кого! Не знаешь, где -дёшь, где потеряешь - не знаєш, де заробиш, де проробиш; хіба хто знає, де він що знайде, де втеряє. За чем пойдёшь, то и -дёшь - чого шукаєш, те й напитаєш. Лучше с умным потерять, чем с дураком (глупым) -ти - см. Потерять. Дай бог с умным -ти и потерять - дай боже з розумним загубити, а з дурним не найти; з дурнем ні найти, ні поділити; з дурнем знайдеш, то й не поділишся (Приказки). По лесу ходит, дров не -дёт - по лісі товчеться, а до дров не допадеться; по горло в воді, а шукав, де напитися;

2) (открывать) знаходити, знайти, відкривати, відкрити, відшукувати, відшукати що, (выявлять) віднаходити, віднайти що, (обнаруживать, изобретать: о научн. данных, открытиях) винаходити, винайти що, (преступника, преступное) викривати, викрити кого, що. [Спроби віднайти манівці, якими відбувався перехід від багатобожжя Вед до пантеїзму Упанішад (М. Калин.). Порівнюючи опис Московського царства з твором Йовія, можна винайти деякі паралелі (Україна). Винайти таку мову, що-б була зрозуміла руському й українцеві (Ґ. Шкур.)]. -дить, -ти поличное - витрушувати, витрусити, (о мног.) повитрушувати крадене. -дить, -ти способ (средство) - знаходити (винаходити), знайти (винайти) спосіб, (в просторечии обычно) добирати (прибирати), добрати (прибрати) способу (розуму, ума). [Ви повинні добрати способу, щоб цього не було (Грінч.). Тамтешні мудреці не добрали способу попередити руїну (Кандід). Прибрали люди способу літати (Дещо). Отаман чумацький собі ума прибирає, що йому робить (ЗОЮР I)]. Русские мореплаватели -шли несколько неизвестных островов - російські мореплавці знайшли (відкрили) кілька (декілька) невідомих островів. Ревизор -шёл много упущений - ревізор знайшов (викрив) багато, недоглядів (хиб);

3) (определять) визначати и визначувати, визначити, (вычислять) обчисляти, обчислити, вираховувати, вирахувати що. По радиусу круга -дят длину його окружности - за радіюсом круга обчисляють довжину його кола;

4) (заставать) знаходити, знайти, заставати, застати, (встречать) зустрів[ч]ати, зустріти, стрічати, стрінути, стрівати, стріти кого, що. [Забрів до брата, знайшов його вдома (Звин.). Повернувшися з мандрівки додому, він застав усіх родичів живих і здорових (Київ). Застав його за обідом (Сл. Ум.). Застав дома цілковитий безлад (Брацл.). Прийшов до нього, зустрів його в садку (Київ). Рішучости такої не стрічав ніколи у дівчини (Франко)]. -шёл её в хлопотах - знайшов (застав) її заклопотану (в клопоті);

5) (видеть, усматривать) бачити, вбачати, добачати, побачити в чому що. [Не бачу в твоїй, синку, роботі ніякої користи (Сл. Ум.). Природа була велична і благодійна, - захват поета побачив у ній неперевершене (М. Калин.)]. Не -хожу в этом ничего остроумного - не бачу (не вбачаю, не добачаю) в цьому нічого дотепного;

6) (полагать) уважати (кого, що за кого, за що и (реже) ким, чим), (думать) гадати, думати, подумати (що), (считать) визнавати, визнати кого, що за кого, за що, (казаться кому) здаватися, здатися, видаватися, видатися кому; (называть) називати, назвати кого, що ким, чим; (приходить к заключению) приходити, прийти до висновку. [Я вважаю, що він має рацію (Київ). Я зовсім не вважаю, що мої одмітки були погані (Крим.). Уважаю тебе за людину розумну (Харківщ.). Він уважав мене дуже гарною (Кандід). Я подумав собі, що вона дуже змарніла (Київ). Він не визнав моїх аргументів за слушні (Київ). Ті шибеники, здається йому (-дит он), ненавиділи ввесь світ (Кінець Неволі). Скільки він міг змалювати їм небо, воно видавалося їм (они -дили его) жахливою порожнечею (Країна Сліпих). Було в йому дещо таке, що ворог назвав-би фертівством (Кінець Неволі). Я переглянув його статтю і прийшов до висновку, що друкувати її не можна (Київ)]. -дить, -ти возможным, нужным - уважати (визнавати), визнати за можливе за потрібне. [Не вважала за потрібне крити своєї втіхи з того від'їзду (Л. Укр.). Вища сила визнала за потрібне не лишити йому нічого (Кінець Неволі)]. -дить, -ти кого невиновным - уважати (визнавати), визнати кого за невинуватого (за без(не)винного). -дить, -ти хорошим, плохим - визнавати, визнати за гарне (за добре), за погане (за кепське, за лихе). Я -хожу это странным - мені це здається (видається) дивним (чудним), я вважаю це за дивну річ. Находимый - що його (її, їх) знаходять и т. п.; знаходжений, находжений. Найденный -

1) знайдений, найдений, познаходжений, понаходжений; нашуканий, відшуканий; винайдений; натраплений, надибаний, нагибаний; намацаний, налапаний, понамацуваний, поналапуваний; напитаний; дібраний, прибраний;

2) знайдений, відкритий, відшуканий; винайдений; викритий; витрушений, повитрушуваний;

3) визначений, обчислений, вирахуваний;

4) зустрінутий, стрінутий;

5) побачений;

6) визнаний; названий.

II. Находить, нахаживать, найти, ср. з. -

1) (наталкиваться) находити, найти, натрапляти, натрапити, трапити, (наскакивать) наганятися, нагнатися, наскакувати, наскочити, (набегать) набігати, набігти, (нападать) нападати, напасти, (напарываться) напорюватися, напоротися на кого, на що. [За наші гріхи находять ляхи (Номис). Бодай на тебе лиха година найшла! (Брань). Хто зна, щоб часом на якого ворога не (на)трапив (Брацл.). Трапила (Натрапила) коса на камінь (Приказка). Пароплав нагнався на мілину (Київ)]. Не на такого -шёл! - не на такого напав (натрапив, наскочив)!;

2) (о тучах, облаках) наступати, наступити, надходити, надійти, набігати, набігти; срв. Надвигаться 2. [Набігла хмара, мов чумацьке ряденце (Коцюб.)]. -шёл туман - запав (упав, насунув, наліг, наполіг) туман. -шёл шквал - зірвався (знявся, схопився) шквал, зірвалася (знялася, схопилася) буря; 3 (натекать) набиратися, набратися, набігати, набігти, натікати, натекти, находити, найти, (усилит.) понабиратися, понабігати, понатікати, понаходити. [В човен набралося (набігло) багато води (Київщ.)];

4) (о людях: собираться во множестве) находити, найти, понаходити, збиратися, зібратися, назбиратися, (наталпливаться) натовплюватися, натовпитися; понатовплюватися. [Найдуть купою у хату (М. Вовч.). Найшло до шинку багато людей (Сл. Ум.). На ярмарок багато людей понаходило з околишніх сіл (Київщ.). До зборні багато людей зібралося (Сл. Ум.)];

5) (перен.: нападать на кого) находити, найти на кого, нападати, напасти на кого и кого, опадати, опасти кого, спадати, спасти на кого; срв. Нападать 4. [На мене таке находить, що сам не тямлю, що чиню (Кониськ.). На мене находить щось, від чого все навкруги тьмариться (Країна Сліпих). Це на мене часом нападає, - ось нічого не хочу робити, та й вже! (Гр. Григор.). На нього спадала байдужість (Стефаник)]. На меня -шёл такой стих - такий стих на мене найшов (накатил: насунув, наринув), такий вітер на мене війнув, таке на мене найшло. II.. Находить - см. II. Нахаживать.

* * *

1) знахо́дити, -джу, -диш, знайти́, -йду, -йдеш и мног. познаходити, нахо́дити, найти́ и мног. понахо́дити, віднахо́дити, віднайти́; ( открывать) відкрива́ти, відкри́ти, -крию, -криєш и мног. повідкрива́ти; ( изобретать) винахо́дити, ви́найти, -йду, -йдеш; ( заставать) застава́ти, -стаю, -стаєш, заста́ти, -стану, -станеш и мног. позастава́ти; ( подыскивать) нашу́кувати, нашука́ти; ( при обыске) витру́шувати, -шую, -шуєш, витрусити, -трушу, -трусиш

2) ( приходить к заключению) ба́чити, поба́чити, знахо́дити, знайти́; ( усматривать) вбача́ти, вба́чити

3) (что каким - считать, признавать) визнавати, -знаю, -знаєш, визнати ( що яким и за яке), знаходити, знайти (що яким); (несов.: полагать) вважати ( що за яке и яким)

1) (наталкиваться на кого-что-л.) натрапля́ти, натра́пити, -плю, -пиш, нахо́дити, -джу, -диш, найти́, -йду́, -йдеш; надиба́ти и нади́бувати, -бую, -буєш, нади́бати

2) (надвигаясь, закрывать) насува́тися и насо́вуватися, -совуюся, -совуешся, насу́нутися, нахо́дити, найти́; ( приближаться) надхо́дити, надійти́

3) (на кого - охватывать, нападать) нахо́дити, найти́ (на кого), напада́ти, напа́сти, -паде (на кого, кого), опада́ти, опа́сти (кого)

4) (собираться в каком-л. количестве) нахо́дити, найти́ и мног. понахо́дити; (сов.: преим. о людях, животных) насхо́дитися, -диться, понасхо́дитися (мног.), настяга́тися

1) (покрыть расстояние; проложить дорогу) находи́ти, -ходжу́, -хо́диш; (походить много, вдоволь) попоходи́ти

2) (повредить себе что-л. ходьбой) находи́ти

1) вживається перед іменником для виділення предмета або явища всередині даної категорії, даного класу предметів або явищ

2) вказує на те, що даний предмет або особа відомі співрозмовникові

3) підкреслює винятковість

4) визначає родове поняття

5) перед іменниками, що позначають предмети або поняття, які є єдиними в своєму роді

6) перед прикметником у значенні абстрактного іменника

7) перед іменниками із збірним значенням

8) надає конкретному іменнику узагальнюючого значення

розумний, мудрий, мудрець; ахыллы адам мудра людина Г; ахыллы тутай ӧзӱнӱ мудрий себе стримує Г; ахыллы баш дэлиге тӱшкен розумна голова дісталася дурневі СБЧ; бири ахыллы, бири пахыллы один мудрий, другий заздрий СБЧ; ахыллыдан ахмах ахыл алмаз дурень ніколи не послухає поради розумного Б; чағырды ахыл (лы) лары він скликав мудреців Г.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА - перша історично засвідчена філософська школа. Існувала протягом VI ст. до н. е. у м. Мілет, що в Іонії (Греція), звідки і її назва. Започаткував М.ш. Фалес Мілетський, котрий визнається у західній традиції першим філософом; у Стародавній Греції він вважався найвидатнішим із семи еллінських мудреців. Інші представники М.ш. - учень Фалеса Анаксимандр, якому належить перший в історії філософії твір, написаний прозою, і учень Анаксимандра Анаксимен. Поняття "школи" відносно вчень цих філософів означає передусім спадковість думки, єдину традицію постановки і розв'язання метафізичних питань. За своїм змістом вчення мілетських філософів належать до ранньофілософських космогоній, характерних для досократичної (дософістичної) доби античної думки. Головна філософська проблема, що її розв'язує М.ш., - походження і будова світоустрою, Космосу. У тезі Фалеса "все (суще) є Водою" набуває метафізичного виразу світоглядна інтуїція щодо животворності Космосу, характерна для Античності. У Анаксимандровому визначенні першопочатку і основи сущого як "безмежного Всеосяжного" (інколи неточно передається терміном "апейрон") висувається ідея трансцендентальності першопочатку сущого відносно наявного буття, їх різного онтологічного статусу. Розглядаючи Повітря як космогонічний першопочаток, Анаксимен поєднує ідею Фалеса щодо животворності сущого і Анаксимандрову ідею трансцендентальності онтологічного першопочатку. Повітря є і універсальною метафорою життя, і разом з тим охоплює і пронизує все суще, забезпечуючи цілісність форми кожного існування (принцип єдності мікро- і макрокосму) І. сторичне значення М.ш. полягає у заснуванні інтелектуальної традиції послідовного осмислення певної філософської проблематики на ґрунті єдиної теоретичної настанови. М.ш. стала першим в історії досвідом формування та існування такої традиції, яка становить один з головних елементів строгого філософського мислення. У вченнях мілетських філософів вперше висувається низка фундаментальних метафізичних концептів, які відігравали значну роль у подальшій історії думки. Серед них: дві концепції розвитку - генезис шляхом поєднання і роз'єднання різноякісних початків (Анаксимандр) та генезис шляхом іманентних змін висхідної субстанції (Анаксимен); ідея універсального всесвітнього закону, під дію якого підпадає будь-яке суще (Анаксимандр); принцип єдності мікро- і макрокосму (Анаксимен); виділення чотирьох стихій (вогонь, повітря, вода, земля) як головних складових Всесвіту (Анаксимандр).

НОРМАТИВНА ЕТИКА - 1) сукупність норм, настанов, вимог моралі, що об'єднані певною філософсько-світоглядною концепцією чи релігійним віровченням і орієнтовані на діяльне, поведінкове їх втілення; 2) розділ теоретичної етики, який досліджує й обґрунтовує подібну сукупність. Перші нормативні моделі моральнісної поведінки, що узагальнювали безпосередній досвід людських стосунків, виступали у вигляді заповітів пращурів, висловів мудреців, повчань пророків. Світоглядне обґрунтування нормативно-належної поведінки складається у філософській думці та світових релігіях. Н.е. завжди пов'язана зі сферою свідомого, відрефлектованого, належного, пошук якого має крайні полюси у вигляді етичного догматизму та етичного релятивізму. Відносність моральних законів в античному світі вперше була осмислена софістами. Виокремлення Аристотелем етики як особливої філософської науки приводить до закріплення за нею нормативної соціально-регулятивної функції. Остання здійснюється за допомогою морального ідеалу, теоретичних обґрунтованих уявлень про нормативно належне. Н.е. актуалізується за умов ціннісних криз, вичерпаності або ослабленості продуктивно-узагальнюючих можливостей повсякденної свідомості й регулятивного потенціалу звичаїв та традицій. За певних умов Н.е. тяжіє до побутового повчання, її елементи завжди присутні в моралізаторській літературі. Протягом багатьох століть нормативно-етичні приписи діставали виразне втілення у змісті художніх творів. Упродовж усього розвитку класичної філософії етична нормативність залишалася її істотною темою. Практична філософія виробила широкий діапазон форм - від рапсодичних роздумів ("Досліди" Монтеня) до цілісного систематичного життєвчення ("Етика" Спінози). Категорія "вищого блага" визначала як телеологічно, так і теологічно орієнтовані системи Н.е., проте її зміст пов'язувався з діаметрально протилежними засадами (земне і небесне, сакральне і профанне, людське і Божественне) Д. ля релігійної етики найвищим ідеалом-зразком поставали якості, вчинки і настанови засновників відповідних релігій (Будди, Ісуса Христа, Мухаммеда). Тлумачення подібних взірцевих проявів доброчинності надає можливість виділити найбільш важливі для релігії якості (віра, упокорення, терпіння, милосердя та ін.) і норми поведінки (виконання ритуалів, роздача милостині, заборона крадіжок, убивств), світоглядні настанови та принципи (вина, гріх, розкаяння, страх, фаталізм, аскетизм та ін.). Категорія "загального блага" стає засадничою для ціннісно-раціонального обґрунтування й нової логіки нормативності, яка була втілена в різних варіантах концепції суспільного договору (Гоббс, Локк, Руссо). Кант, започаткувавши деонтологічний напрям етики, закладає основи як етики принципів, так і етичного формалізму. Категоричний імператив має ціннісне визначення поряд із суто формальною апеляцією до універсального самозаконодавства всіх розумних істот Р. озведення аксіології та деонтології, співвідношення добра і блага стали темами гострих дискусій друг. пол. XIX - поч. XX ст. Ціннісно-нормативні аспекти є досить суттєвими в "гуманістичній етиці", етиці самореалізації, етиці космічної телеології, "феліцитології" та ін Р. азом з тим впливовим стає заперечення нормативності як характеристики етичної теорії. Насамперед, це стосується соціології, зорієнтованої на виведення належного з сущого (Дюркгейм та ін.); широкого розвитку набуває дескриптивна етика. Прескриптивна етика виводиться за межі наукового знання в аналітичній філософи, метаетиці, неопозитивізмі Р. озширення простору свободного вибору, зменшення контролю суспільної думки над поведінкою індивідів, охорона законом свободи думки, совісті, релігії, переконань призвели до зменшення соціальної значущості конвенційної Н.е. Під враженням пропагандистських зловживань етичною нормативністю, що були характерні для тоталітарних режимів, Н.е. незрідка розглядалася як архаїчний компонент філософії, як репресивна соціальна сила. Разом з цим навіть намагання створити "мораль без норм" в екзистенціалізмі (Сартр), ситуаційній етиці (Флетчер) ніколи не приводили до утвердження абсолютного децизіонізму В. цілому всі етичні напрями, що проголошували свій понаднормативний статус (метаетика, позитивізм, дескриптивізм, емпірична етика та ін.), не могли обійти питання про нормативне як мотив етично відповідального вчинку. В 70 - 90-ті рр. на тлі зростаючої аномії, легалізації маргінальності, зменшення нормуючого впливу звичаїв і традицій виникають умови для реактуалізації Н.е. Започаткована Вебером "етика відповідальності" дістала продовження в неоконсервативній етиці Йонаса, Люббе, Кальтенбрунера та ін. Нові основи нормативності в межах некласичної філософії закладаються дискурсивно-комунікативною реконструкцією практичного розуму в трансцендентальній прагматиці (Апель, Габермас, Кульман, Ебелінг). Загострення глобальних планетарних проблем актуалізувало розробку нових принципів Н.е. (стримування, обмеження, перестороги). Значного поширення набула екологічна етика.

Платон (справжнє ім'я Аристокл) (427, Афіни чи о-в Егіна - 347 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, постать якого стала уособленням філософії як такої. Походив зі старовинного аристократичного роду (серед предків - останній афінський цар Кодр і уславлений реформатор Солон, один із "семи мудреців"). П. починав як поет і драматург, але вже в 20 років, завдяки Сократу і Кратилу, захопився філософією, відмовившись від поетичної творчості. Як мислитель сформувався під вирішальним впливом Сократа, після страти якого (399 р. до н. е.) переїжджає до м. Мегари, де зібрався осередок сократівських учнів. У 388 р. здійснює подорож до Пд. Італії та Сицилії, маючи на меті познайомитися з вченнями піфагорійців. У Сиракузах здобуває прихильність тирана Дионісія Старшого (той зацікавився ідеями П. щодо перетворення держави). Але невдовзі П. арештовують, передають спартанцям і виставляють для продажу на ринку рабів (о-в Егіна). Його викупив киренець Аннікерид і дарував свободу. На гроші, зібрані друзями П. для викупу (Аннікерид відмовився їх узяти), була куплена ділянка у передмісті Афін (гай героя Академа), де бл. 387 р. П. заснував власну філософську школу - Академію (див. платонізм). П. є першим в історії філософом, більша частина творчої спадщини котрого дійшла до наших днів. Але це ж створює проблему авторизації і хронологізації творів, що існують в історичній традиції під ім'ям П. (т. зв. "платонівське питання"). Корпус платонівських творів, що збереглися, обіймає 34 діалоги (з них 23 вважаються автентичними, а 11 - сумнівними), "Апологію Сократа" і 13 листів; до нього входять також "Визначення" та 7 неавтентичних діалогів Р. ізні критичні дослідження піддавали сумніву платонівське авторство щодо більшості діалогів, достеменність яких відстоювали інші. Окрему частину творчості становлять т. зв. "езотеричні", або "неписані" вчення ("Навколо Блага"), які П. вважав за можливе викладати лише усно. В останні десятиліття робилися неодноразові спроби їх реконструкції і визначення їх ролі у філософії П. Одна з найавторитетніших сучасних періодизацій (Теслеф) створення діалогів П. така: 1) ранній період (до першої поїздки на Сицилію у 388 р.) - "Апологія", початок роботи над "Державою"; 2) "академічний" період (387 - 367) - дев'ять книг "Держави", "Горгій", "Менексен", "Протагор", "Менон", "Федон", "Симпозіон", "Федр", "Евтидем", "Лісид", "Хармід", "Теетет", "Кратил". У той же час в Академії створені "Клітофонт", "Критон", "Лахет", "Алківіад І", "Феаг", "Гіппій Менший", "Йона", "Коханці", "Ериксій", "Евтифрон"; 3) "сицилійський" період, між другою і третьою поїздками на Сицилію (366 - 361) - десята книга і повна редакція "Держави", "Парменід", початок "Законів"; 4) завершальний період (360 - 347) - "Тимей", "Критій", "Софіст", "Політик", "Філеб", "Закони" і "Післязаконня", VII (автобіографічний) лист. У цей же час в академічному колі створені "Гіппій Більший", "Гіппарх", "Сизиф", "Мінос", "Демодок", "Про чесноту", "Про справедливість", "Листи". Всі ці твори вважаються Теслефом написаними за життя П., - ним особисто або під його вирішальним впливом. Виняток - "Алківіад II", "Аксиох", "Алкіона", "Визначення" Д. іалогова форма творів П. не випадкова і відповідає специфіці платонівського методу. П. розвиває і доводить до досконалості сократівське "шукаюче мислення" на противагу закінченому софістичному "вченню". Основа методу П. - це діалектика в її античному розумінні: вміння ставити питання і відшукувати на них відповіді; через аналіз свідчень досвіду і окремих опіній, що відображають речі в їх чуттєвій даності, досягати знання надчуттєвого буття. Разом з тим форма діалогу відбиває досягнуту в античному Просвітництві (софісти і Сократ) впевненість, що істина не може належати окремій свідомості і має інтерсуб'єктивний характер. її оприявнення є справою не окремої особи, а спілкування мислеників. Філософія П. охоплює безліч найважливіших тем і сюжетів, але не становить єдиної теоретичної системи. Стрижневі платонівської творчості - як життєвої, так і інтелектуальної - є намагання подолати глибоку кризу і руйнацію основ суспільного устрою, що стали ознакою епохи. П. створює грандіозну полісну утопію - зразок досконалого суспільства, завдяки чому стає засновником соціального конструктивізму у західній метафізиці. Разом з тим, вирішити проблему досконалого суспільства - того, що не є мінливим встановленням людей, а відображає природу речей, - неможливо без з'ясування сутності самого буття. Вирішення питання "що насправді є, існує?" стало визначальним для творчості Π. П. створює теорію ейдосів (ідей) як незмінних, вічних, неподільних, надчуттєвих зразків всього сущого ("ейдос" по-грецьки означає "вид", "вигляд"). Ейдоси уособлюють достеменне буття, яке є незмінним, вічно перебуває і як таке протистоїть чуттєвому світу, що весь занурений у процес нескінченного становлення. Світ ейдосів - не проста сукупність першозразків, а має свою впорядкованість. Найвищим ейдосом є ідея Блага. Всі речі цього світу - лише чуттєві відбитки ейдосів, їх недосконалі відображення. Напр., всій сукупності фізично існуючих столів відповідає ейдос стольності. Така диспозиція буття можлива тому, що існує матерія (просторовість). Вона сама не є буттям, що стоїть поряд зі світом ейдосів. П. називає її "приймальницею всього" - тим, у чому виникає чуттєва подоба безтілесного зразка (ейдоса): тобто визначає її як можливість усім речам існувати. У "Філебі" цей зв'язок набуває закінченого вигляду: божествений розум-деміург створює всі речі чуттєвого світу (Космосу), керуючись ейдосами як їх зразками, а матерію використовуючи як субстрат. Відтак поруч з власне буттям П. концептуалізує мислення про небуття, яке виступає не як просте відкидання сущого, а як іншість буття, його "інаковість" - інобуття. Онтологія становить наріжний камінь філософії П., хоча її систематична концептуальна розробка відноситься, вірогідно, до пізнього періоду платонівської творчості. Вона є теоретично необхідною основою вчення П. про державу (в обширі якого осмислюються всі інші соціальні та гуманітарні сюжети) і так само зумовлює вчення про пізнання світу. Космологічне вчення (його П. розгортає у "Тимеї") має на меті показати вкоріненість досконалої держави у структурі універсуму. Космогонія тут завершується антропогонією, а вчення про державу є одночасно вченням про гідний людини спосіб буття. Основою досконалої держави є нерозривний зв'язок і взаємообумовленість індивідуальної доброчесності і суспільної справедливості Ц. е робить етику і політику принципово неподільними. У "Державі" П. виділяє сім типів державного устрою. Перший - "царство Кроноса" - додержавне буття людей, коли ними безпосередньо керували божественні посланці. Власне держава і законодавство виникають як засоби компенсувати відсутність прямого Божого керування, що його люди втратили С. еред існуючих типів держави П. вважає два правильними (монархія, аристократія) і чотири спотвореними (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). ("Політик" містить інший розподіл типів, близький до Аристотеля). Відповідно до кожного устрою П. виокремлює створюваний ним тип людини С. труктуру досконалої держави утворюють три класи: виробники (селяни і ремісники - ті, хто забезпечує суспільство необхідним статком), воїни-стражі (ті, хто боронить місто і забезпечує внутрішній порядок), політики-філософи (ті, хто володіє мистецтвом виховувати громадян і керувати ними). Кожному класу відповідає своя чеснота: стриманість - виробникам, мужність - воїнам, мудрість - філософам. Засадниче значення має четверта чеснота - справедливість В. она притаманна усім і покликана підтримувати існуючий порядок, залишаючи кожного у межах його соціальної ролі. Держава та її устрій уподібнюються людській душі, яка також має три головні частини (засновки): жага (бажання), запал (воля), розмисл. Вони є основними силами, котрі визначають життя душі. їм відповідають три суспільних класи, а також три головні чесноти. Залежно від переваги того чи того засновку, утворюються різні типи душі. Онтологія і вчення про душу визначають теорію пізнання П. Суб'єктом пізнання є душа, а сам процес пізнання спрямований на достеменне буття - вічне і непроминальне (світ ейдосів). Можливість його пізнати принципово відкрита тому, що сама душа як безтілесна, ідеальна сутність походить зі світу ейдосів і контактувала з ними; пізнання - це процес пригадування (анамнезис) душею своїх вражень від ейдосів. Анамнезис ускладнюється тим, що в людині душа поєднана з тілом, для якого реальністю є чуттєві сприйняття; вони заступають людині справжнє буття і навіюють хибні уявлення, від яких душі потрібно звільнитися С. итуацію пізнання П. передає образом печери, в якій знаходяться прикуті до стіни невільники, котрі бачать лише тіні речей, що проносяться повз них. Ці тіні - чуттєві враження, подоба дійсних речей, від яких слід дістатися світла безтілесного світу, щоб побачити достеменну реальність. Оскільки предметом пізнання є безтілесні сутності, то головна пізнавальна здатність - це умоглядність. В умоглядному світі є сфера "нічим не зумовлених начал усього", яка осягається таким самим безпосереднім умоспогляданням (ноезис), і сфера обумовленого, яку можливо пізнавати шляхом розсуду, розмірковування (діанойя). Досягнення знання - це сходження від меншої достовірності до більшої. Його чотири щаблі: ім'я, визначення, зображення, знання як таке ("VII лист"). Кожен ступінь є певним етапом пізнання, послідовне сходження по яких дозволяє досягти знання достеменного буття. П. відіграв ключову роль у розвитку західної метафізики: вчення про буття надало вищого онтологічного статусу конкретностям навколишнього світу, подавши все розмаїття його форм у вигляді незмінних першообразів; полісна утопія створила ідеал досконалого суспільства і обґрунтувала практику соціальних перетворень. П. мав вирішальний вплив не лише на подальшу античну думку (див. Аристотель, платонізм), а й на всю європейську філософську традицію.

[br]

Осн. тв.: "Держава"; "Теетет"; "Парменід"; "Тимей"; "Критій"; "Закони".

Скуратівський, Вадим Леонтійович (1941, с. Бакланова Чернігівської обл.) - укр. філософ, культуролог, мистецтвознавець, літературний критик. Закінчив ф-т романо-германської філології КНУ ім. Т. Шевченка. Канд. філологічних наук (1971), докт. мистецтвознавства (1997), проф. (2001). Чл.-кор. Академії мистецтв України (2001). Проф. кафедри телережисури Київського ін-ту театрального мистецтва, доцент кафедри історії НаУКМА. Основні наукові зацікавлення лежать у галузях загальної історії, історії культури та мистецтва, філософії культури та історії, літературознавства та мистецтвознавства.

[br]

Осн. тв.: "Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст." (1972); "Поет-патріот Шандор Петефі" (1972); "Етюди з світової літератури" (1995); "Історія культури" (1996); "Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX ст.: Генеза. Структура. Функція". Ч. 1 - 2 (1997); "Проблема авторства "Протоколів сіонських мудреців" (2001).

Фалес (640, Мілет - після 560 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, засновник першої в історії філософської школи (див. мілетська школа). За традицією вважається засновником філософського мислення (так само, як і досліджень природи, астрономії та математики). Визнавався першим серед семи грецьких мудреців. Подорожував до країн Близького Сходу (Єгипет, можливо, Фінікія). Зажив слави як астроном (передбачення сонячного затемнення 585 до н. е., вирахування днів сонцестояння та рівнодення), математик (теорема рівності вертикальних кутів), автор винахідливих технічних рішень (вимір висоти пірамід, переправа через Галіс). За його планом іонійські поліси утворили політичний союз, який допоміг їм у відстоюванні своєї незалежності. Філософських творів не писав. Започаткував космогонічну традицію ранньогрецьк. філософії, смисловий стрижень якої становило розв'язання питання "що є все (суще)?" (див. досократики). Створює історично перше вчення про "фюсис". Визначальну якість будь-якого буття, за Ф., становить життя (життєдайність). Його філософською метафорою виступає Вода ("Все є вода") О. стання є універсальним чинником всього існуючого у чотирьох головних значеннях: 1) все виникло з води, тобто вона є генетичним початком всього, висхідним станом буття (першобуттям); 2) все складається з води, тобто вода є субстратом всіх речей; 3) вода є життєдайною силою, якою дається життя, а відтак - утворюється і підтримується існування всього; 4) вода є фізичною основою світу, адже Земля плаває на поверхні безмежного Океану. Значення Ф. як фундатора філософської думки полягає передусім не в конкретних космогонічних тезах, а у відкритті нового типу мислення, основу якого складає універсальне питання цілковито умоглядної природи, що розв'язується власними, особистими (вільними від авторитету культурної традиції) міркуваннями того, хто мислить. Істина у філософському дискурсі десакралізується, виводиться за межі релігійних настанов та узвичаєних, освячених культурною традицією, уявлень.