в'язан

en\ \ gaseous phase

АБСУРДУ ФІЛОСОФІЯ - філософська позиція франц. екзистенціаліста Камю, сформульована у його есе "Міф про Сизифа", що має підзаголовок "Ескіз філософії абсурду". Абсурдною Камю називає ситуацію, коли за критичних обставин людина виявляє ілюзорність узвичаєної віри в раціональний сенс життя і навколишнього світу. Це породжує відчай і потяг до самогубства. Звідси його відома теза про самогубство як "основне питання філософії". Оскільки, за Камю, абсурд не є "онтологічною характеристикою" реальності, то його подолання можливе лише "перед лицем абсурду", а не втечею від нього у добровільну смерть чи заглибленням у релігійну віру. Спосіб подолання абсурду Камю демонструє, звертаючись до міфічної постаті коринфського царя Сизифа, якого боги прирекли на "довічне перебування в абсурдній ситуації" - він мусить котити важкий камінь на високу гору, але щоразу при наближенні до вершини камінь випадає з його рук і скочується вниз - і тому Сизифова праця триває вічно. Але одного разу Сизифа осягає думка, що радість життя і щастя зовсім не обов'язково жорстко пов'язані з раціональним (позитивним) результатом діяльності. Звідси висновок - аби наповнити серце людини щастям, достатньо лише боротьби за вершину. Отже, життя "в абсурді" і його подолання, за Камю, обопільно пов'язані в людському існуванні.

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПОВОРОТ в укр. філософії 60-х р р. - зміна парадигми філософування, переорієнтація знелюдненої на той час ідеологічними спрощеннями філософської думки до проблем людини, способів її самоствердження у світі. Відбуваючись у межах загальнообов'язкової філософії марксизму-ленінізму, дана переорієнтація пов'язана з філософською розробкою низки концептів, котрі виводили за ці межі або надавали традиційній філософії гуманістичного спрямування. Вагомою підставою для звинувачень в "ревізіонізмі" стало звернення прибічників нової тенденції до принципу практичної діяльності як наріжного в осмисленні особливостей взаємозв'язку людини й світу, що засвідчувало певну спорідненість цієї тенденції з поглядами західних неомарксистів. А.п. в укр. філософії виявився також багато у чому співзвучним тенденціям, що утвердилися на ту пору у світовій філософії (феноменологія, "фундаментальна онтологія" Гайдеггера, філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, "раціовіталізм" Ортеги-і-Гассета та ін.). Він став також поновленням філософсько-гуманістичних, кордоцентричних тенденцій вітчизняної думки: Сковороди, Юркевича, Хвильового. Осереддям гуманістичної переорієнтації філософських досліджень став створений 1968 р. відділ - тоді діалектичного матеріалізму, тепер філософської антропології - Ін-ту філософії НАНУ, який очолював Шинкарук. Вагомі передумови А. п. пов'язані з діяльністю у Києві відомого укр. і рос. філософа Копніна. Хоча діапазон досліджень на той час дуже звужувався рецидивами соціологічного редукціонізму, притаманного марксизмові, розпочалися плідні світоглядно-методологічні пошуки, пов'язані зі з'ясуванням культурно-історичної визначеності сутнісних ознак людини, структури цілепокладаючої діяльності, взаємодії наріжних регулятивів діяльності, а в ширшій перспективі - регулятивів людського світовідношення. Постала необхідність вивчення історичних типів світогляду, категорійної структури останнього, взаємодії світогляду та філософії як його теоретичної форми, ширше - співвідношення теоретичного, практичного та практично-духовного освоєння світу; духовного універсуму особистості, особливостей духовних почуттів (віра, надія, любов та ін.), світоглядно-культурного змісту філософських категорій. В результаті була введена у науковий обіг вилучена з ортодоксального марксизму тематика: "подвоєння" світу у свідомості (наявне та належне буття), феномен досвіду, етичні виміри практики, співвідношення предметного змісту та форми практики тощо. "Київська світоглядно-антропологічна школа" набуває популярності за межами України. 1982 р. групі її представників (Булатов, Іванов, Табачковський, Шинкарук, Яценко) присуджено Держ. премію України. Критичне осмислення даного теоретичного набутку здійснюється на щорічних "Філософськоантропологічних читаннях" (од 1995 р.), на читаннях пам'яті Копніна та ін.

БІОСФЕРА ( від грецьк. βίοζ - життя; σφαίρα - куля) - оболонка земної кулі, в якій існує або існувало життя. Частина земної кори, склад та енергетика якої зумовлені життєдіяльністю живих організмів, колишніх та сучасних "хвиль життя". Перші уявлення про Б. як сукупність життя пов'язані із творчістю Ламарка. Термін "Б." увів у науковий обіг Зюсс (1875) для визначення тонкої оболонки життя на земній поверхні Н. айбільш систематичне й цілісне вчення про Б. належить Вернадському, який обґрунтував ідею, що Б. - це сфера життя, виявив єдність хімічного складу живих організмів та їх неорганічного оточення, переконливо аргументував першочергове значення живої речовини в проходженні геологічних процесів у верхніх шарах земної поверхні (утворення ґрунту, зміни у хімічному складі атмосфери та гідросфери тощо), що дало підстави тлумачити Б. як сферу життя, яка включає в себе не лише організми, а й навколишнє середовище. Жива речовина за вагою й об'ємом складає незначну частку Б., проте визначає усі біосферні процеси й розвиває величезну вільну енергію, створюючи головну силу в Б., що виявляється в геологічних масштабах. Вона є найбільш суттєвим геохімічним та енергетичним чинником планетарного розвитку, носієм вільної біогеохімічної енергії. Харчування, дихання й розмноження організмів і пов'язані з цим продукти накопичення й розкладу органічної речовини забезпечують постійний колообіг речовин та енергії. В продовж складного й драматичного розвитку життя на планеті неодноразово відбувалася зміна груп організмів, проте геохімічні функції живого зберігалися С. укупна діяльність живої речовини постійно підтримувала відносний гомеостаз на планеті. З появою людини виникає новий чинник перетворення поверхні Землі - антропогенний. Біогеохімічний вплив діяльності людини на всі без винятку фрагменти Б. стає найсильнішим. Розвиток Б. починає визначатися, за Вернадським, "науковою думкою як планетним явищем", "культурною біогеохімічною енергією", внаслідок чого Б. закономірно переходить у ноосферу.