СКЕПТИКИ

sceptics

unbelievers

ТРОПИ ( від грецьк. τροπος - зворот) - 1) Слова і звороти, вжиті в переносному значенні. 2) В історії філософії - назва аргументів, на основі яких представники античного скептицизму критикували тогочасні філософські системи, обґрунтовуючи неможливість об'єктивного пізнання світу людиною. Найбільше (10) Т. подав Кноський у "Восьми книгах про пірронізм" (бл. 200 р.). За допомогою Т. скептики намагалися довести необ'єктивність пізнання, оскільки воно, на їхню думку, залежить від життєвих обставин людини, яка пізнає світ, від стану її органів чуття, від впливу на людину традицій і звичок, а також від стану самих об'єктів пізнання й від ставлення того, хто сприймає, до сприйманого. Тому, спираючись на Т., скептики закликали утримуватися від категоричних суджень про світ. Незважаючи на хибність Т. скептиків, вони відіграли на певному етапі позитивну роль у боротьбі проти різних форм догматизму, особливо релігійного, проти сліпого схиляння перед авторитетами, обстоюючи свободу думки й закликаючи не сприймати нічого на віру.

     ἀπό

    ἀπ΄, перед придых. ἀφ΄, in elisione после существ. анастрофически ἄπο praep. cum gen.

    1) (при обознач. пространства) от, из, с

    

(ἀ. τοῦ στρατοπέδου Ἀθέναζε Plat.; γᾶς ἀπ΄ Ἀσίδος ἐλθεῖν Aesch.)

    2) (при обознач. времени) после, вслед за

    

(ἀ. τούτου Her., Plut.)

    3) со времени, (начиная) с, с тех пор как

    

(ἀπ΄ ἀρχῆς Aesch.; ἀφ΄ ἑσπέρας Xen.)

    4) вопреки, наперекор

    

(ἀ. δόξης Hom.; ἀπ΄ ἐλπίδος Aesch.; ἀ. ἀνθρωπείου τρόπου Thuc.)

    5) без

    

(ἀ. ῥυτῆρος σπεύδειν Soph.)

    6) мимо, вне

    

οὐκ ἀ. σκοποῦ οὐδ΄ ἀ. δόξης μυθεῖσθαι Hom. — говорить дело;

    7) ( при указании на средство или образ действия) посредством, путем, по

    

ἐμῆς ἀ. χειρός Hom. — моей рукой;

    8) (при указании на материал, тему) из, о

    

(ἀ. ξύλου πεποιημένος Her.; εἴδατα ἀ. μέλιτος Theocr.; ἀ. τινος συγκεκραμένος καὴ ἀ. τινος Plat.)

    9) (при указании на происхождение, причину, связь; в переводе обычно опускается)

    

οἱ ἀπ΄ Οἰδίπου Soph. — дети (потомки) Эдипа;

    10) (при указании на колич. выделение) из

    

(εἷς ἀ. πολλῶν Soph.)

    11) ценою или весом в

    

(ἀ. ταλάντων ἑξήκοντα Dem.; ἀ. μυρίων χρυσῶν Polyb.)

     ἐφεκτικοί

     οἰ эфектики (философы-скептики, предлагавшие воздержание от каких бы то ни было суждений) Sext.

η, όν сдержанный, осторожный, осмотрительный; нерешительный;

1) циник

2) скептик; пессимист

3) филос. ( Cynic) циник, киник

с другой стороны; зато; см. тж. on the one hand... on the other

скептик (нимолан ӱшаныдыме еҥ). Скептик-влак нимоланат огыт ӱшане. Скептики ни во что не верят.

мн. от шак

аҳли шукук скептики

Діоген Лаертський (пер. пол. ПІ ст.) - автор єдиної з античних історій філософії, що збереглася до наших днів і обіймає майже весь період розвитку античної думки. Його твір "Про життя, вчення та вислови славетних філософів" складається з 10 книг. В ньому історія античної філософії подана як розгортання двох ліній спадковості: "іонійської" та "італійської". (Теми книг: І - еллінські мудреці; II - іонійські космологи, Анаксагор, Сократ, та сократики; III - Платощ IV - послідовники Платона по Академії (до Клітомаха); V - Аристотель і перипатетики; VI - кініки; VII - Зенон і стоїки; VIII - Піфагор, Емпедокл, Епіхарм і піфагорейці; IX - Геракліт, елеати,Демокрит, Протагор, скептики; X - Епікур). Він охоплює історію еллінської філософії від напівлегендарних мудреців до Нової Академії, Хрисиппа та Епікура. За викладом матеріалу твір Д.Л. є компіляцією, в якій, здебільшого некритично, опановано близько 200 джерел й описано понад 80 мислителів. Далекий від систематизованості і вельми хаотичний за змістом, твір Д.Л. залишається вагомим першоджерелом з філософії Античності, а у деяких відношеннях (зокрема де стосується текстів Епікура) його значення унікальне.

ДОГМАТИЗМ - методологічна позиція (спосіб мислення і відповідний спосіб дій) суб'єкта, який послідовно дотримується в пізнанні, переконаннях та способі життя застарілих поглядів (ідей, теорій, норм та правил), незважаючи на зміну ситуації, нові умови буття чи критику своєї позиції (як вияву консерватизму, шаблонності мислення). Вразливість позиції Д. полягає в її неефективності, невиправданості, недоцільності при зміні (іноді багаторазовій) життєвих ситуацій, коли дотримання старих поглядів заважає вирішувати нагальні теоретичні і практичні проблеми. В історії філософії термін "Д." мав різний смисл В. античній філософії скептики (Піррон, Зенон) називали догматиками тих, хто вважав можливими достовірні, незаперечні висловлювання про речі. Фр. Бекон протиставляв емпіризм і Д., розуміючи під останнім спекулятивно-умоглядний, авторитарно-схоластичний спосіб мислення, який нехтує досвідом і створює псевдонаукові, апологетичні щодо церковних авторитетів системи. Кант під Д. розумів спосіб філософування, який, спираючись на певні поняття, ідеї і категорії, приймав їх як щось безсумнівне, "само собою зрозуміле", без спроби критичного аналізу походження, правомірності і обґрунтованості цих понять та ідей. Гегель під Д. розумів метод мислення "розсудкової метафізики", яка дотримується однобічних розсудкових визначень, розглядаючи їх "непорушними і істинними в їхній відокремленості". В XX ст. термін "Д." набув негативного сенсу, стосуючись не лише оцінки методологічних орієнтацій суб'єкта, а й його політичної, ідеологічної, економічної, соціокультурної діяльності, коли людина діє лише відповідно до звичних, фетишизованих програм, а результати своєї діяльності ставить поза будь-яким сумнівом, абсолютизуючи їх цінність. Поняття Д. визначає стан духовного життя в т. зв. "традиційних суспільствах" чи ідеологічні процеси в тоталітарних державах сучасності. Д. характеризує також ідейні течії традиціоналізму та консерватизму. В умовах сучасного плюралістичного світу, з його тенденцією до постійних інновацій та модернізацією форм життя й культури, домінування Д. в інтелектуальному житті суспільства веде до його консервації і стагнації, блокує можливості соціального розвитку В. одночас реальною є небезпека звинувачення в Д. будь-якої тенденції зберегти стабільність певних культурних цінностей, традицій поведінки і мислення тощо. Д. протистоїть критицизму і скептицизму, які є цінними і необхідними формами духовного життя, але беззастережне поширення яких є такою ж загрозою для культури, як і панування необмеженого або фанатичного Д.

Ксенофан із Колофона (570 до н. е., Іонія - після 478 до н. е.) - давньогрецьк. мислитель, предтеча елейської школи. Після захоплення Іонії персами (540 до н. е.) емігрував до Італії, де близько 70 років жив у блуканнях. К - перший критик еллінської культурної традиції: висміюючи узвичаєні і загальновизнані релігійні погляди, він спростовує антропоморфізм в уявленнях про богів, обстоює ідею єдиного всемогутнього Бога, позбавленого людиноподібних рис. (Він всеприсутній, усюди рівний Собі, нерухомий, незмінний, вічний.) Ознаки ксенофанівського розуміння Бога відбилися у Єдиному Парменіда. У філософії К. вперше віднаходимо принципове для елеатів розрізнення знання і гадки (опінії): "Ми нічого вірогідно не чуємо і не бачимо, а завжди лише гадаємо. Істину ж знає, мабуть, тільки Бог". К., фактично, сформулював проблему меж і вірогідності пізнання. У поваленні усталених культурних авторитетів (якот Гомер, Гесіод, узвичаєні погляди й уявлення) та в апелюванні до раціональної здатності мислення К. передує софістам. Античні скептики також вбачали у К. близькі їм мотиви.