-
1 кирик
кирик гын= момент, от кирий= внезапно, вдруг пугливо съёжиться и замереть. -
2 Кирик
-
3 Кирик
Christianity: Cyricus (Quiricus) (имя святого), Quiricus (Cyricus) (имя святого) -
4 кирик-хорук
кирик-хорук гын= пугливо вздрагивать, дёргаться. -
5 Кирик, Дмитро Платонович
Кирик, Дмитро Платонович (1929, с.Турбів Вінницької обл.) - укр. логік, філолог, філософ. Закінчив відділ логіки, психології та укр. мови ЛНУ їм. І. Франка (1954), аспірантуру цього ун-ту (1957). Канд. філологічних наук, проф. (1996). Од 1964 р. викладає в Київському ін-ті театрального мистецтва. Автор багатьох наукових статей з укр. мови, логіки, історії філософії.[br]Осн. тв.: "Завдання логіки і методика розв'язання логічних задач" (1962); "Філософія Сковороди", у співавт. (1972); "Логіка", у співавт. (1999).Філософський енциклопедичний словник > Кирик, Дмитро Платонович
-
6 Кирик и Иулитта
Christianity: Quiricus and Julietta (раннехристианские святые) -
7 Кирик и Улита
Christianity: Quiricus and Julietta -
8 Кирик с матерью своей Иулитой, свв. мчч.
(ум. ок. 305; д. п. 15/28 июля) Sts. Kirykos and his mother Julitta, Ms.Русско-английский словарь религиозной лексики > Кирик с матерью своей Иулитой, свв. мчч.
-
9 Дмитро Платонович Кирик
Філософський енциклопедичний словник > Дмитро Платонович Кирик
-
10 Quiricus and Julietta
Христианство: Кирик и Иулитта (раннехристианские святые), Кирик и Улита -
11 Cyricus (Quiricus)
Христианство: Кирик (имя святого) -
12 Quiricus (Cyricus)
Христианство: Кирик (имя святого) -
13 Cyricus
Христианство: (Quiricus) Кирик (имя святого) -
14 Quiricus
Христианство: (Cyricus) Кирик (имя святого) -
15 знак
ЗНАК - матеріальний предмет (явище, подія), що в процесі спілкування людей виступає як представник якогось іншого предмета, властивості, відношення й використовується для придбання, зберігання, перетворення, передачі інформації. Сукупність З., упорядкованих за певними правилами, створює знакову систему. Прикладом З. є звичайна літера, а знакової системи - звичайна природна мова. З. (а також і знакова система) відіграє пізнавальну роль лише тоді, коли з ним зіставляється певний зміст, який називають значенням З. Значення З. - це "невласний", або його функціональний, зміст. "Власний" зміст З. - це його фізичні властивості: розмір, колір, конфігурація; незмінність, розрізнювальність тощо. Матеріальний предмет може функціювати як З. лише завдяки єдності "власного" й "невласного" змісту З. У філософській, лінгвістичній, логічній літературі є найрізноманітніші класифікації З. Вони поділяють З. на прості й складні, мовні й немовні тощо. З. увійшли в суспільно-історичну практику в результаті розвитку абстрагуючої діяльності людини, здатності пізнавати предмети, оперуючи не з самими предметами, а із З., що їх представляють. Застосування З. і знакових систем дає змогу спростити процеси нагромадження, зберігання й передачі людського знання; завдяки цьому в науці досягають точності й однозначності в оперуванні поняттями, вдосконалення способів доведення та виразності формулювань наукових положень, спрощення структури наукових теорій тощо. Проте надмірне використання З., особливо тоді, коли в цьому немає практичної необхідності, може призвести до відриву мислення від дійсності, внести в процес пізнання непотрібний елемент агностицизму. На сучасному етапі З. є предметом дослідження семіотики (див. ім'я в логіці, знання).Д. Кирик -
16 концепт
КОНЦЕПТ ( від лат. conceptus - поняття) - 1) Термін середньовічної схоластичної філософії і логіки, що позначав загальне в одиничних предметах, на основі якого виникає поняття, виражене словом. У дискусіях про універсали концептуалісти заперечували існування загальних понять незалежно від окремих речей. Але на відміну від номіналістів, котрі трактували загальне лише як ім'я і ніщо більше, концептуалісти проголошували, що загальне в окремих предметах не є тільки одне ім'я, а й значення цього імені (voxet significatio). Концептуалісти твердили, що в одиничних речах існує дещо спільне, загальне, на основі чого в розумі виникає К. - особливе загальне поняття, виражене словом Ц. е загальне, виражене К. (роди і види), існує лише в розумі, а не в самій дійсності, воно не має самостійної онтологічної реальності. Родоначальником концептуалізму і творцем терміна "К." був Абеляр. У новій філософії проблемами К. займався Локк, який пояснював походження універсалій діяльністю розуму О. станній із подібності, що спостерігається між речами, робить передумову для утворення абстрактних загальних ідей і встановлює їх у розумі разом з відповідними їм назвами. У сучасній філософії під К. розуміють поняття - ідею, що містить у собі певний підхід до дійсності Р. озгортання змісту К. у системі суджень утворює концепцію. 2) У логічній семантиці - смисл імені, інтенційні значення імені (знака), або інтенсіонал. У сучасній семантиці замість терміна "поняття" вживається термін "К.", який знаходиться у тому ж категоріальному ряду, що й термін "значення слова". Однак якщо значення слова розглядається в системі мовних зв'язків, то К. - у системі логічних відношень і форм, котрі досліджуються як у мовознавсті, так і в логіці.Д. Кирик -
17 логос
ЛОГОС (грецьк. λόγοζ) - термін давньогрецьк. філософії, що одночасно означає "слово", "речення", "висловлювання", "мовлення", "розмова" і "смисл", "поняття", "судження", "думка", "основа" Ц. і паралельні ряди значень можна істотно продовжити, бо в словниках давньогрецьк. мови зафіксовано понад ЗО значень терміна "Л.", який не передається адекватно жодною іншою мовою, бо в ньому "слово" - це не чуттєво сприйманий комплекс звуків, а сама "думка", а остання розуміється як щось явлене і тому "словесне". Л. включає також чітке числове відношення - рахунок. Він - і смислова упорядкованість буття та свідомості, і протилежність безсловесному, безсенсовому та безформному у світі й людині. Термін "Л." введений у філософію Гераклітом, у якого він означав всезагальний закон і розумну основу світу, які є вічними, постійними і необхідними. Залишаючись рівним самому собі, Л. задає ритм невпинним змінам і взаємопереходам речей. Єдність цих протилежностей забезпечує стабільність і гармонію світу. У пізніших натурфілософів, софістів, Платона йАристотеля Л. втрачає онтологічне значення і вживається тільки у сфері мислення та пізнання, де він розуміється як "поняття", "основа", "розум", "доведення". У стоїків Л. трактується як "творчий вогонь", Божественний розум й універсальна доцільність, яким підпорядковані світ і людина. У неоплатонізмі Л. уже розглядався не як тонкі формотворчі матеріальні начала, а як еманації умосяжного світу, що творять і формують чуттєвий світ. У Філона Александрійського Л. зливається з уявленням про Бога у Старому Завіті. Відтепер Л. проявляється як вічна Божественна сила (розум), що є посередником між Богом і людьми. Він - Слово і думка Бога, котрий за допомогою Л. створив світ. Християнство розкрило своє розуміння Л. у початковому фрагменті Євангелія від Іоанна: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог був Слово" (в оригіналі - λογοζ). У рос. релігійно-ідеалістичній філософії Л. розуміється як поняття, за допомогою якого передається субстанціональна пронизаність світу Божественним Словом. Пізнання світу через Л. не може бути здійсненим тільки за допомогою логічного мислення. Всі сили душі людини беруть участь у пізнанні Л. - Слова Божого. При цьому Л. часто залишається невираженим у думці-слові.Д. Кирик -
18 предикабілії
ПРЕДИКАБІЛІЇ ( від лат. praedico- висловлюю, сповіщаю) - поняття давньогрецьк., а згодом і схоластичної логіки, що виражають типи присудків (предикатів) у судженнях. Введені Аристотелем у IV - VI розділах "Топіки", де йдеться про чотири типи присудків, названих згодом Боецієм П.: рід (genus), вид (species), істотна (власна: proprium) ознака, неістотна (випадкова) ознака, або акциденція (від лат. accidens - випадковий). ІІорфирій у "Вступі до "Категорій" Аристотеля" доповнив П. п'ятим типом - видовою відмінністю (differentia specifica). У трансцендентальній логіці Канта П. (на відміну від предикаментів, тобто категорій) називаються вивідні поняття розсудку. Так, з категорії причини у Канта виводяться П. сили, дії, підупадання дії (пасивність); із категорії модальності - виникнення, зникнення, зміна.Д. Кирик -
19 предикаменти
ПРЕДИКАМЕНТИ ( від лат. praedicamentum - категорія, предикат) - термін, вперше вжитий Боецієм у праці "Коментарі до Порфирія", яка становить переклад латиною грекомовного трактату Порфирія "Вступ" до "Категорій" Аристотеля". Термін Аристотеля "kathegoria" Боецій передавав лексемами "praedicamentum", "praedicatum" (предикат, присудок) і "categoria". Згодом термін "П." як відповідник до грецьк. "категорії" був закріплений у працях Абеляра та інших авторів.Д. Кирик -
20 предикація
ПРЕДИКАЦІЯ - співвіднесення змісту висловлювання з дійсністю; віднесення змісту предиката до змісту суб'єкта. Поняття П. зустрічається вже в античних логіках, де воно розглядалося не стільки в плані акту, скільки у вигляді десяти аристотелівських категорій (предикаментів), а згодом - у вигляді п'яти типів предикатів (предикабілій) у Порфирія. У середньовічній схоластичній логіці сформувалося поняття П. як акту пізнання (apprehensio complex, або complexio - з'єднання, складання), на відміну від поняття П. як акту простого вбачання речі (apprehensio simplex). "З'єднання" відображує те, що у зовнішньому світі виступає сполученим і не може бути репрезентоване простим поняттям. У цій логіці були детально розроблені такі види П., як деномінативна, пряма, сутнісна, формальна, природна та інтелектуальна. їх пізніше використає Пірс у своїй праці "Дослідження з логіки" (1883). Учення схоластів знайшли продовження й розвиток і в логічній системі Рассела. За Расселом, "речі" іменуються окремими словами, а "події" не можуть бути взагалі поіменовані, вони виражаються особливою мовною формою - пропозицією, тобто П. Якщо схоластами в цілому П. розумілася тільки як ствердження або заперечення ознаки (предиката) відносно субстанції (суб'єкта) за формулами "S є Р" і "S не є Р", то сучасна логіка виділяє три основних види предикації: 1) множина включається в множину (d); 2) елемент включається в множину (є); 3) встановлюється еквівалентність (s), тобто П. зводиться до значення зв'язки "бути". У вузькому розумінні тільки ці операції називаються в логіці П. У ширшому сенсі в поняття "П." включаються багатомісні предикатні відношення типу "бути родичем", "бути знайомим з...", "знаходитися південніше від...", "бути ближче до.., ніж до..."іт.п., які повніше розкривають функції П. у природних мовах.Д. Кирик
- 1
- 2
См. также в других словарях:
Кирик — КИРИКОВ КИРКИН КИРЬЯКОВ КИРЬЯНОВ КИРЯКОВ КИРЯКОВСКИЙ КИРЯКИН КУРЬЯНОВ КИРЕЕНКО КИРИЕНКО КИРЕНКОВ КИРЕНКОВ Сходные фамилии от сходных имен: Кириак (греческое кириакос господний) и Кириан (от греческого кириос господин). Курьян просторечная форма… … Русские фамилии
Кирик — а, муж. Стар. редк.Отч.: Кирикович, Кириковна.Производные: Киря (Кира).Происхождение: (Греч. keryx (род. п. kerykos) вестник, глашатай.)Именины: 9 апр., 28 июля, 14 авг. Словарь личных имён. Кирик Возможно, вариант имени Нирион (греч.). 9 апреля… … Словарь личных имен
Кирик — писатель XII века (родился в 1110 г., умер ранее 1156 г.), диакон и доместик (уставщик и регент) новгородского монастыря преподобного Антония римлянина. Ему приписывается сочинение: Се есть впрошание Кюриково, еже впроша епископа ноугородского… … Биографический словарь
кирик — сущ., кол во синонимов: 1 • имя (1104) Словарь синонимов ASIS. В.Н. Тришин. 2013 … Словарь синонимов
Кирик — диакон и уставщик новгородского Антониева монастыря, писатель XII в. Род. в 1108 г., ум. после 1137 г. От Кирика дошли до нас два сочинения, которые служат и источником для его биографии. Одно "Впрашание Кюриково еже впроша епископа… … Большая биографическая энциклопедия
КИРИК — (1108 после 1136) дьякон, доместик (регент хора) Антониева монастыря в Новгороде, писатель. С именем К. связан памятник Вопрошание Кириково (канонич. вопросы и ответы на них епископа новгородского Нифонта), в к ром нашли отражение черты быта… … Советская историческая энциклопедия
Кирик Новгородец — (1110 не ранее 1156/1158) диакон и доместик Антониева монастыря в Новгороде, автор «Учения о числах» (1136) и предполагаемый автор «Вопрошания Кирикова» (не ранее 1147), средневековый математик, церковный писатель, летописец и музыкант.… … Википедия
Кирик и Иулитта — Κηρύκος, Ἰουλίττα … Википедия
КИРИК НОВГОРОДЕЦ — КИРИК НОВГОРОДЕЦ (12 в.) древнерусский ученый, религиозный мыслитель. Монах Антониева монастыря в Новгороде, где был доместиком (руководителем церковного хора). Автор “Учения о числах” (“Учение им же ведати человеку числа всех лет”) (1136) и… … Философская энциклопедия
Кирик Новгородец — (XII в.) – диакон и доместик Антониева монастыря в Новгороде, автор математического трактата и канонических вопросов. В истории древнерусской письменности с его именем связывали несколько сочинений: «Вопрошание Кирика, иже воспроси епископа… … Словарь книжников и книжности Древней Руси
Кирик и Улита. — (говорится о двух неровных людях или вещах). См. МНОГО МАЛО … В.И. Даль. Пословицы русского народа
