941

скор. від валовий внутрішній продукт

passé

იასამანი

паша

en\ \ strain

tökmek, içine tökmek

ДРУЖБА - міжособисті стосунки, що виникають внаслідок індивідуального вибору, ґрунтуються на спільності духовних інтересів та взаємній прихильності. Слово "Д." походить від давньослов'янського "дроужьба", що тлумачиться як близькість, товаришування, товариство. Історично становлення Д. обумовлене поступовою втратою кровнородинними відносинами статусу абсолютної цінності. Міжособистісне спілкування поступово індивідуалізується й психологізується, акцент у ньому переноситься з договірних стосунків на емоційну прихильність. Тлумачення Д. у давньогрецьк. філософії фіксують зрушення у розумінні цього терміна від універсальної космічної сили (Емпедокл) до поцінування міжіндивідуальної близькості, вояцького товариства (Гомер), далі - до високої духовної спорідненості, що перевершує родинну (Платон). За Аристотелем, Д. - сама по собі благо, одна з найнеобхідніших чеснот, "набута якість душі". Геродот першим ужив поняття "політична Д.", яке поширюється на міжособистісні стосунки. Набувши більш раціонального і вибіркового характеру, Д. означає відтепер взаємини однодумців, людей, об'єднаних спільними інтересами. Саме таке розуміння Д. переходить у римську культуру. У Ціцерона знаходимо положення, що свідчить про перетворення дружніх стосунків з інституціалізованих на морально-психологічні. В Середні віки складається канон Д., що утверджує як її провідну характеристику - становість. Життєвий побут села зводив зазвичай дружні зв'язки до стосунків родичів і близьких сусідів. Психологічна інтимність була знову реабілітована в Нові часи. Гуманісти Відродження сприяли формуванню розуміння Д. як інтелектуального спілкування, в основу якого покладено спільність духовних інтересів. Довершена Д. добровільна, незалежна й неділима (Монтень). Од часів Просвітництва Д. починає осмислюватися у контексті її моральних цінностей. Її вважають однією з найзагальніших передумов моралі. В романтизмі Д. набуває значення світоглядного й життєбудівничого принципу, що відповідає інтимній безпосередності суб'єктивного ставлення до світу. Серед найважливіших образів Д. XX ст. - досить суперечлива гама - від наближеної до умов ясперсівської "екзистенційної комунікації" Д. героїв Ремарка (взаємне тяжіння людей, спустошених сучасною відчуженою й технізованою цивілізацією), до ідеологічно зумовленої людської солідарності, характерної для тоталітарних режимів (напр., деклароване за радянськіх часів гасло "Людина людині - друг, товариш і брат").