369

скор. від акціонерне товариство закритого типу

communauté

მდიდარი

балець

бол

хварэць

цярпеньне

esp vaso

ara كأ س

bul чаша

zho 杯子

fra verre

eng glass

pol szlanka

por copo

ron pahar

rus стакан

en\ \ vacuum degasse steel

biologiya

Бруно, Джордано Філіппо (1548, Неаполь - 1600) - італ. філософ, релігійний мислитель, поет. Домініканський монах, який через заняття астрономією вийшов на осмислення світобудови, що його церква кваліфікувала як єресь. Був схоплений інквізицією й ув'язнений у Римі (1593 - 1599). Через відмову зректися своїх переконань був спалений живим на вогнищі. За допомогою концептуального апарату неоплатонізму, розробленого Кузанським, Фічіно та Піко делла Мірандолою, Б. прагнув здійснити синтез ідей гностичної традиції Відродження, деяких ознак давньоєгипетської релігійності й досократівської гредьк. філософії. У центрі його уваги - проблема співвідношення людини, як своєрідного мікрокосму, із Всесвітом, як макрокосмом, пошук гармонії людини з Космосом через магічну організацію її уяви і вдосконалення інтелекту як монадного відображення універсуму. Монадологічний підхід значною мірою визначає специфіку філософування Б., знаходячи обґрунтування і конкретизацію у багатьох його працях. Зазнавши чималого впливу Коперника, Б., проте, розглядає геліоцентричну систему лише як один із незліченних світів природного універсуму, що є безконечним, вічним і постає "Богом в речах". Основною складовою буття виступає монада як самодостатнє просте утворення, якому притаманна єдність матеріального й ідеального, об'єктивного й суб'єктивного. Космос - це мережа ієрархізованих монад, які є автономними і водночас зумовлюють одна одну. У цій ієрархії Бог знаходиться на найвищому щаблі, як "монада монад", проста і водночас внутрішньо поділена на протилежності. В ній наявні розрізнення і збіг руху й нерухомості, центру і периферії, матерії і форми, частини й цілого, отже, панує монадологічний принцип "все в усьому". Середній щабель належить душам, а третій, найнижчий, - атомам, найменшим часткам матерії. Філософія Б. містить чимало ідей, які певним чином були розроблені в концепціях наступних мислителів - від Спінози, Ляйбніца та нім. романтиків (передусім, Шеллінга) до сучасних езотериків. Водночас наукоцентрична традиція філософування тлумачить Б. як сподвижника науки, своєрідний прафеномен справжнього науковця, прообраз сучасного вченого.

[br]

Осн. тв.: "Про тіні ідей" (1582); "Бенкет на попелі" (1584); "Про причину, початок і єдине" (1584); "Про безконечність, всесвіт і світи" (1584); "Вигнання звитяжного звіра" (1584); "Про героїчний ентузіазм" (1585); "Про монаду, число і фігуру" (1591).

символ S

en\ \ sulphur

en\ \ Lichtenberg's alloy

en\ \ Malotte's alloy

Чжуан Цзи (Чжуан Чжоу, Янь Чжоу, Мен Чжоу) (бл. 369, обл. Мен царства Сун - 286 до н. е.) - давньокит. філософ, один із засновників даосизму. Проживав у царстві Чу. Традиційно Ч. Ц. приписується авторство "внутрішньої" частини трактату "Чжуан Цзи" - одного з основоположних текстів даосизму. Виходячи з ідей про просякнутість світу й усіх його речей дао та про відносність розрізнення всього сущого, Ч. Ц. розробив своє вчення про рівність усіх речей. Рівність, на його думку, зумовлює нерозмежованість реальності людського життя і смерті. Життя уподібнюється сновидінню (такому ж реальному, як саме життя), а смерть - "великому пробудженню" - возз'єднанню з дао. За свого життя людина втрачає відчуття дао, свою природність (цзи жань), що призводить до нищення нею як самої себе, так і навколишнього світу.